Захист економічної конкуренції у сільськогосподарському землекористуванні: проблема агрохолдингів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 322.2

Захист економічної конкуренції у сільськогосподарському землекористуванні: проблема агрохолдингів

Андрій Мартин,

кандидат економічних наук

докторант Національного університету біоресурсів

і природокористування України

Земля належить до числа провідних ресурсів людського розвитку, що характеризується просторовою обмеженістю, незамінністю, постійністю місцезнаходження тощо. Ці характеристики землі перетворюють її на особливий об'єкт товарно-грошових відносин, адже в процесі її перерозподілу між суб'єктами господарювання завжди зберігається ризик монополізації ринку та обмеження економічної конкуренції, які матимуть своїми наслідками втрату ефективності виробництва та зростання суспільних витрат на виплату монопольної земельної ренти [1].

Добробут населення у сільській місцевості значною мірою визначається діяльністю місцевих аграрних підприємств, що виникли на теренах реформованих колективних сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм та фермерських господарств. Як правило, за умови успішного функціонування сільськогосподарського підприємства, ситуація на селі є кращою, порівняно з місцевістю, де аграрне виробництво в занепаді, або взагалі земля не обробляється. Успішні аграрні підприємства забезпечують роботою місцевих жителів, сплачують податки до місцевих бюджетів, підтримують, а подекуди і розвивають сільську інфраструктуру. Значною мірою така їх соціальна діяльність пов'язана з тим, що засновники цих підприємств є жителями села, і вони та члени їх сімей користуються цією інфраструктурою: засобами комунікації, медичними, культурними і освітніми закладами (діти ходять до дитячого садка і школи, будинку культури, бібліотеки тощо) [2].

Найбільш глибокі відмінності між «успішними» і «неуспішними» сільськими територіями почали виникати під час реформування аграрної сфери, а також у післяреформений період. Справа в тому, що за радянського періоду майже всі витрати, пов'язані з соціально-економічним та культурним розвитком села несли держава і місцеві колективні сільськогосподарські підприємства. В той же час, у процесі реформування сільського господарства відбувся цілком природний для ринкової економіки поділ сфер відповідальності - аграрні підприємства почали займатися виключно агробізнесом, а органи місцевого самоврядування - соціальними проблемами сільських територій. На жаль, сталого соціально-економічного розвитку села при цьому так і не було досягнуто, адже фінансове забезпечення бюджетів сільських громад є досить низьким, в тому числі завдяки мінімізації податкового навантаження у агробізнесі.

За таких умов, внаслідок неусталеності економіко-правових відносин щодо володіння і користування землями сільськогосподарського призначення, 2005-2010 роки відзначились формуванням в Україні специфічної форми господарювання у аграрній сфері - агрохолдингів. Виникнення агрохолдингів внесло значні корективи в існуючий стан економічної конкуренції у сільській місцевості.

Агрохолдинг (від англ. holding -- утримання, зберігання) - це сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній, що здійснюють господарську діяльність у сфері виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Крім простих холдингів, що являють собою материнське товариство і одне або декілька контрольованих ним дочірніх товариств (про яких говорять, що вони по відношенню один до одного є «сестринськими» компаніями) існують і складніші холдингові структури, в яких дочірні товариства самі виступають в якості материнських компаній по відношенню до інших компаній. При цьому материнська компанія, що стоїть на чолі всієї структури холдингу, іменується холдинговою компанією. Контроль материнської компанії за своїми дочірніми товариствами здійснюється як за допомогою домінуючої участі в їх статутному капіталі, так і за допомогою визначення їх господарської діяльності (наприклад, виконуючи функції їх одноосібного виконавчого органу), так і іншим чином, передбаченим законодавством.

Умовно, агрохолдингом можна вважати сукупність поєднаних компаній, що сукупно використовують понад 50 тис. га сільськогосподарських земель. Таких компаній наразі нараховується вже більше 50. Найбільшими агрохолдингами України є ТОВ «Українські аграрні інвестиції» (330 тис. га), ВАТ «ММК ім. Ілліча» (225 тис. га), «NCH Capital» (200 тис. га), ДП «Нафком-Агро» (200 тис. га), ВАТ «Миронівський хлібопродукт» (180 тис. га), Агропромхолдинг «Астарта-Київ» (180 тис. га), ЗАТ «Райз-Максимко» (160 тис. га), «Мрія Агрохолдинг» (158 тис. га), ВАТ «Приват-АгроХолдинг» (150 тис. га), «Агротон» (150 тис. га), «Лоутре-Агро» (150 тис. га), «Райз-агро» (130 тис. га), «Дакор Агро Холдинг» (106 тис. га), «Укррос» (105 тис. га), «Лотуре» (101 тис. га), «Укрзернопром-Агро» (100 тис. га), АПК «Шахтар» «Шахта ім. Засядько» (100 тис. га) та інші. Загалом агрохолдинги контролюють близько 5 млн. га, або майже 15 % площі ріллі в Україні [3].

Агрохолдинги в Україні, як правило, - це виключно бізнес-проекти, основною метою яких є одержання прибутку та примноження капіталу їхніх засновників. Підтримка і розвиток сільської інфраструктури ніколи не була функцією агрохолдингу, адже засновники чи власники агрохолдингу, як правило, не проживають в місцях ведення агробізнесу і ні вони, ні члени їх сімей не мають наміру користуються сільською інфраструктурою [2].

Внаслідок існуючої в Україні заборони на відчуження земельних ділянок, що надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, основною формою використання земель у сільському господарстві є оренда земельних ділянок. За повідомленням Держкомзему, власниками права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом на право власності на земельну частку (пай) або державним актом на право власності на земельну ділянку, в 2009 році укладено 4613,8 тис. договорів оренди земельної частки (паю) (67 % від отриманих сертифікатів та державних актів). За терміном дії договори укладено на: 1-3 роки - 460,9 тис. договорів (10 %); 4-5 років - 2258,9 тис. договорів (48,9 %); 6-10 років - 1414,1 тис. договорів (30,6 %); 10 і більше років - 479,7 тис. договорів (10,3 %) . Таким чином, агрохолдинги не зацікавлені у довгострокових капітальних інвестиціях у розвиток сільськогосподарської інфраструктури, навіть в тих випадках, коли такі інвестиції спроможні істотно підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, адже холдинг не має достатньо надійних гарантій збереження у користуванні земельних ділянок, що виступають для нього основним засобом виробництва та будуть обслуговуватися цією інфраструктурою.

Хоча агрохолдинги являються своєрідним феноменом пореформеного розвитку аграрного сектору економіки України, вони виникають під впливом цілком об'єктивних економічних стимулів і не є виключно українським явищем. Агрохолдинги існують у багатьох постсоціалістичних країнах східної Європи та колишніх республіках Радянського Союзу. Особливо слід відзначити країни зі значним ресурсом сільськогосподарських земель, наприклад, такі як Росія і Казахстан. Загалом виникнення агрохолдингів в постсоціалістичних країнах пов'язано з недосконалістю державного регулювання економіки, відсутністю необхідних інституційних і правових умов для ведення ефективного бізнесу, неадекватною земельною політикою держави і, перш за все, відсутністю повноцінного ринку сільськогосподарських земель. Однак основним стимулом виникнення агрохолдингів є прагнення власників капіталу примножити його в довгостроковій перспективі. Це основний стимул діяльності об'єктів господарювання в ринковій економіці. Отримання прибутку та його капіталізація є засобом збільшення капіталу [2].

Академік В.Г. Андрійчук відзначає, що характерною тенденцією розвитку світової економіки є підвищення концентрації як форми організації суспільного виробництва і забезпечення його конкурентоспроможності [4]. Саме великі корпорації з висококонцентрованим виробництвом спроможні швидше розвиватися на інноваційній основі, забезпечувати високу ефективність діяльності. Це твердження не применшує ролі й значення малого та середнього бізнесу, але воно застерігає: небезпечно переоцінювати його внесок в сучасний і особливо у майбутній розвиток економіки та недооцінювати при цьому поступальний розвиток великих економічно потужних корпорацій, які відображають процес концентрації виробництва і стають нерідко визначальним чинником у досягненні державами конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Вартість капіталу, що інвестується в агрохолдинги в Україні, зростає за рахунок таких основних чинників [2]:

1) сприятливої ринкової кон'юнктури світових і внутрішніх ринків продукції сільського господарства і харчових продуктів (зростання попиту на світових ринках на пшеницю, олію, цукор; зокрема, зростання платоспроможного попиту населення в країнах, що розвиваються (наприклад, Китай та Індія), а також скорочення пропозиції цієї продукції для харчових цілей); агрохолдинг економічний землекористування

2) можливостей збільшувати прибутки від діяльності за рахунок отримання дешевої сировини через інтеграцію сільського господарства і переробки продукції (виробляючи своїми структурними підрозділами аграрну сировину, зберігаючи і транспортуючи її до переробних підрозділів агрохолдинг значно здешевлює кінцеву продукція за рахунок можливостей застосування сучасних технологій у сільському господарстві і отримання вищої урожайності сільськогосподарських культур, зниження витрат на зберігання і транспортування сировини (без посередників), несплати податку на додану вартість (ПДВ) на сировину, застосуванні логістики при заготівлі сировини і реалізації кінцевої продукції тощо);

3) доступу до дешевих трудових ресурсів (середня заробітна плата в аграрній галузі України у два рази нижча порівняно із аналогічним показником загалом по економіці; при цьому частка заробітної плати в структурі собівартості сільськогосподарської продукції в Україні становить близько 14 %, що у майже у 2,5 рази нижче ніж у Європейському Союзі; існують значні резерви підвищення досить низької продуктивності праці в сільському господарстві України);

4) доступу до дешевих земельних ресурсів (орендна плата за землі сільськогосподарського призначення в Україні є досить низькою - приблизно у 10 разів нижче, ніж у Європейському Союзі);

5) мінімізації податкових платежів (податкове законодавство України забезпечує аграрним підприємствам податкове навантаження приблизно у 3 рази нижче, ніж в інших галузях економіки);

6) отримання дотацій і субсидій з державного бюджету на розвиток аграрної галузі (останні роки сума, яку держава направляє на розвиток сільського господарства складає близько 7 млрд. грн.);

7) можливості акумуляції значних земельних масивів (у даний час оренда дає дешевий доступ до землі без значних затрат на її придбання у власність; також спрацьовує чинник низької теперішньої вартості земель та суттєвого зростання ціни в перспективі);

8) можливості перепродажу бізнесу (в тому числі за рахунок IPO на фондовій біржі), вартість якого з урахуванням всіх вище зазначених чинників, може значно зрости через декілька років.

Всі перераховані чинники стали тим сприятливим фоном, на базі якого з'явилися і розвиваються агрохолдинги в Україні.

В той же час, існування агрохолдингів можна розглядати як головну загрозу для економічної конкуренції у аграрній сфері. Під економічною конкуренцією, як правило, розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [1]. Конкуренція є важливим атрибутом ринкової економіки, без якого неможливе її нормальне саморегулювання.

Монополізація, в свою чергу, розглядається як досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, а також підтримання або посилення цього становища.

Масштаби діяльності агрохолдингу, що може практично повністю сконцентрувати земельні ресурси в межах окремих сільських територій і, навіть, адміністративних районів, дозволяють йому монополізувати (зайняти домінуюче становище) доступ до землі як основного засобу виробництва та провідного економічного активу у сільській місцевості.

Агрохолдинги нерідко можуть розглядатися як сучасний аналог «латифундій» латиноамериканського типу з найманими працівниками. В той же час, попередження монополізації доступу до земельних ресурсів сільськогосподарського призначення має здійснюватися із урахуванням усього комплексу механізмів щодо захисту економічної конкуренції, які вже присутні у вітчизняній правовій системі, а саме - антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство являє собою сукупність нормативних актів, спрямованих на обмеження свободи підприємницької діяльності і свободи договору економічно-впливових компаній. Найчастіше обмеження вводяться щодо створення картелів або інших інструментів підтримки цін і розподілу ринків, а також великих об'єднань і дій, які можуть істотно збільшити можливість продавця впливати на ціну.

На даний момент антимонопольні закони існують у переважній більшості країн світу. Не є виключенням і Україна, де за часи незалежності створена досить розгалужена законодавча база, яка визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки на основі розвитку конкурентних відносин. Потрібно відзначити закони України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III, «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-XII, «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 № 437/95-ВР та деякі інші, а також цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, перш за все, схвалених розпорядженнями Антимонопольного комітету України.

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції в Україні вважаються:

1) антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань.

Крім того, з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Характерними для агрохолдингів порушеннями антимонопольного законодавства можна вважати узгоджені дії сільськогосподарських підприємств, що входять до холдингу, спрямовані на визначення спільної політики у питаннях оренди або придбання земель, а також погоджену конкурентну поведінка (діяльність, бездіяльність) цих суб'єктів господарювання. Узгоджені дії, які призводять чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції на ринку земель, можуть полягати у наступному:

* встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації земельних ділянок як товару чи прав їх оренди;

* обмеження ринкового обороту землі як товару, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

* розподіл ринку землі або ринку оренди земельних ділянок як товару за територіальним принципом, цільовим призначенням земельних ділянок, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

* спотворення результатів земельних торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

* усунення з ринку землі або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

* застосування різних умов до рівнозначних угод з власниками земельних ділянок, іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

* укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

* суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів ринку землі без об'єктивно виправданих на те причин.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III забороняє вчинення антиконкурентних узгоджених дій і встановлює відповідальність за них. Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України (крім випадків, коли конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині), якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.

Суб'єкт господарювання визнається таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку землі або її оренди, якщо:

1) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

2) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо купівлі земельних ділянок, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

1) сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

2) сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку землі з боку агрохолдингу можуть бути:

* встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації земельних ділянок сільськогосподарського призначення (чи прав на них) як товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

* застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями земельних ділянок (чи прав на них) без об'єктивно виправданих на те причин;

* обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

* обмеження ринку землі, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

* часткова або повна відмова від придбання або реалізації земельних ділянок (чи прав на них) як товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

* суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку землі без об'єктивно виправданих на те причин;

* створення перешкод доступу на ринок землі (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Таким чином, створення агрохолдингів, з одного боку, є цілком природним наслідком прагнення бізнесу підвищувати власну ефективність за рахунок концентрації ресурсів в умовах глобалізованого аграрного ринку, але, з іншого боку, їх діяльність спричиняє зростання ризику монополізації ринку та обмеження економічної конкуренції, які матимуть своїми наслідками втрату ефективності виробництва та зростання суспільних витрат на виплату монопольної земельної ренти.

Показник економічної концентрації земельних ресурсів слід вважати однією із основних характеристик функціонування ринку земель як товарного ринку. Допоки на територіально вираженому ринку земельних ділянок та прав користування ними присутня велика кількість контрагентів (як покупців, так і продавців), такий ринок може вважатися конкурентним. Якщо відбувається концентрація земельних ресурсів (або прав на їх оренду) в межах агрохолдингу, що може створювати умови для зайняття ним монопольного становища на ринку земель.

На практиці досить поширені прецеденти, коли власники виділених в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) не мають іншої альтернативи, ніж передача їх у оренду одному-двом сільськогосподарським підприємствам або фермерам, що здійснюють товарне сільськогосподарське виробництво на прилеглій території. За таких умов, обмежене коло потенційних орендарів отримує можливість «диктувати» умови укладання договорів оренди земельних ділянок, по суті, зловживаючи своїм становищем монополіста. Відповідно, досить важливою задачею стає напрацювання підходів щодо кількісної оцінки економічної концентрації на територіально виражених ринках земельних ресурсів.

Як правило, для оцінки економічної концентрації використовується, так званий, коефіцієнт відносної концентрації по одному (CR1), двох-трьох (CR2, CR3) та чотирьох-п'яти (CR4, CR5) учасників ринку. Зазначений коефіцієнт характеризує сукупну питому вагу найбільших учасників ринку і, по суті, дає оцінку рівня монополізації ринку, але не характеризує інтенсивність конкурентної боротьби.

В той же час, економічна наука пропонує й інші, більш досконалі підходи для оцінки конкуренції на товарних ринках. Зокрема, Федеральна торгова комісія США використовує спеціальний індекс HHI (названий за прізвищами розробників О.К. Герфіндала та А.О. Гіршмана) [5]:

ННІ = (100s1)2 + (100s2)2 + … + (100sn)2,

де: n - кількість учасників ринку; s1, …, sn - питома вага учасників ринку.

Низько-концентрованим вважається ринок із HHI < 1000, помірно-концентрованим - з 1000 < HHI < 2000 і висококонцентрованим з ННІ понад 2000. Якщо ринок повністю монополізований (тобто контролюється одним учасником), значення цього коефіцієнту набуває свого максимального значення - 10000.

Досить цікавим аналітичним показником можна вважати коефіцієнт ентропії ринку земель (Е) - середню частку учасників ринку, що зважена за натуральним логарифмом її зворотної величини:

.

Економічна концентрація є невід'ємним атрибутом розвитку агробізнесу в світі. Агрохолдинги, що функціонують в Україні, з одного боку, дозволяють забезпечити високу продуктивність та дохідність сільського господарства, підтримують продовольчу безпеку держави та її роль одного із провідних гравців на глобальних ринках продовольства. З іншого боку, неконтрольований розвиток агрохолдингів здатен істотно погіршити економічну конкуренцію на ринку землі, що матиме негативні наслідки для сталого функціонування ринкової економіки.

Державне регулювання концентрації земельних ресурсів доцільно здійснювати на основі існуючого антимонопольного законодавства і, перш за все, Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III.

В той же час, антимонопольне регулювання ринку земель, на думку автора, має здійснюватись із урахуванням таких принципових положень:

1) формування агрохолдингів відповідає об'єктивним економічним законам і спроби їх адміністративного «фізичного» обмеження (наприклад через введення граничної площі земель сільськогосподарського призначення, що може перебувати у власності або користуванні одного суб'єкту господарювання) будуть неефективними - більш ефективною слід вважати виважену та гнучку політику регулювання економічної концентрації;

2) адміністративні спроби «максимізувати» доходи селян - орендодавців земельних ділянок - в умовах існування заборони на продаж сільськогосподарських земель є формою втручання держави у договірні відносини, неприпустимою в умовах ринкової економіки, - більш ефективним слід вважати перерозподіл доходів агробізнесу в інтересах суспільства завдяки змінам у оподаткуванні землі та іншої сільськогосподарської нерухомості, що також дозволить посилити фінансову самостійність місцевих бюджетів і створити передумови для відповідного покращення якості життя у сільській місцевості;

3) зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення стане важливою запорукою захисту майнових інтересів селян - власників земельних ділянок, що були виділені в натурі (на місцевості) як земельні частки (паї), адже тільки в умовах прозорого та відкритого ринку може бути визначена реальна вартість землі як економічного активу;

4) середні та дрібні форми агробізнесу, попри нижчу ніж у агрохолдингів економічну ефективність, як правило представлені національним, а не іноземним капіталом, створюють більше робочих місць та сприяють збереженню соціально-культурних цінностей та традицій українського села;

5) монополізація використання сільськогосподарських земель може мати своїм наслідком наступну монополізацію харчової промисловості через обмеження доступу переробників до джерел сировини.

Список літератури

1. Мартин А.Г. Антимонопольне регулювання ринку земель // Землеустрій і кадастр. - № 2. - 2009. - С. 55-63.

2. Агрохолдинги в Україні: добре чи погано? // Німецько-Український Аграрний Діалог: Iнститут економiчних дослiджень та полiтичних консультацiй. - К. - 2008. - 20 с.

3. Кучер А. Специфіка конкуренції в контексті розвитку агрохолдингів [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.conftiapv.at.ua/publ/konf_24_25_cherven_2010/10_specifika_konkurenciji_v_konteksti_rozvitku_agrokholdingiv/2-1-0-79.

4. Андрійчук В.Г. Надконцентрація агропромислового виробництва і земельних ресурсів та її наслідки / В. Г. Андрійчук // Економіка АПК. - 2009. - № 2. - С. 3-9.

5. Віскузі В. Кіп, Вернон Джон М., Гарингтон (мол.) Джозеф Е. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика: Пер. з англ.. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. - 1047 с.

Размещено на Allbest.ru