Концептуальні засади безпечного землекористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади безпечного землекористування

Проблема оптимізації землекористування завжди зберігає свою актуальність як напрям фундаментальних досліджень у сфері економіки природокористування, конструктивної географії, теорії містобудування та деяких інших суміжних наукових напрямах.

До провідних інструментів раціоналізації землекористування належить землеустрій - сукупність цілеспрямованих заходів щодо розміщення продуктивних сил в межах географічного середовища. У той же час, тлумачення поняття «раціональне землекористування» у різні суспільно-історичні періоди мало значні відмінності. У більшості випадків, раціоналізація землекористування зводиться до приведення існуючої структури землекористування (структури власності, земельних угідь, земельних ділянок (парцел), інтенсивності їх використання тощо) до такого стану, що відповідає поточним уявленням про найбільш доцільне використання земель на момент проведення землеустрою.

Землеустрій, до певної міри, є своєрідним «дзеркалом» ставлення суспільства до способів найбільш ефективного використання земельно-ресурсного та територіального потенціалу. Але суспільні потреби, як правило, переслідують короткострокові цілі і далеко не завжди базуються на глибокому усвідомленні усіх небезпек, пов'язаних із тими або іншими способами використання земельних ресурсів.

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблема раціонального використання та охорони земель є предметом досліджень багатьох науковців. Розвитку концептуальних засад сталого землекористування присвячено роботи таких відомих вчених як І.М. Андріїшин, Д.І. Бабміндра, В.М. Будзяк, С.Ю. Булигін, Ю.Г. Гуцуляк, Д.С. Добряк, О.П. Канаш, М.В. Козлов, В.М. Кривов, М.І. Лавейкін, С.О. Осипчук, І.А. Розумний, А.Я. Сохнич, А.Г. Тихонов, А.М. Третяк, М.А. Хвесик та інших.

Теорія безпеки (в тому числі і екологічної), а також нерозривно пов'язане з нею поняття «ризик», розглядаються у працях такі вчені як Й. Фіхте, Ф. Найт, Н. Луман, Д. Морган, В.П. Горбулін, А.Б. Качинський, В.Д. Базилевич та деяких інших. Окремі питання оцінки ризиків у системі землекористування розглядаються у працях В.Г. Горлачука, О.В. Песчанської та А.О. Кошеля.

В той же час, концепція безпечного землекористування може розглядатися як порівняно новий підхід до управління земельно-ресурсним потенціалом, що базується на управлінні ризиками, пов'язаними із використанням земельних ресурсів. Малодослідженим залишається поняття ризику у системі землекористування, а також підходи до його детермінації.

Метою даної статті є обґрунтування концепції безпечного землекористування як універсального підходу до управління ризиками у сфері використання та охорони земельних ресурсів, а також розробка класифікації ризиків у землекористуванні та підходів до їх оцінювання.

Виклад основного матеріалу. Потрібно відзначити, що термін «землекористування» має подвійне значення: з одного боку, це система користування землею, що регламентована законодавством для різних категорій земель, власників землі та землекористувачів, а з іншого - певний земельний масив, територія, що перебуває у власності або в користуванні.

Розглядаючи поняття «землекористування» у концепції теорії систем, можна стверджувати, що воно має ознаки системності. Землекористування як система включає в себе як об'єкти матеріального світу (природні та людські ресурси, засоби виробництва, енергія та ін.), так і взаємозв'язки між ними, які виникають в процесі використання землі як територіального базису та основного і незамінного засобу виробництва.

В той же час, землекористування є нестійкою системою. Ризик системи землекористування можна розглядати як подію, яка знижує ступінь зв'язності системи, погіршує зв'язок між елементами системи землекористування, і може призвести до його руйнування. З іншого боку, ризиком системи землекористування можна розглядати ймовірність події (подій) за яких буде зростати ентропія у землекористуванні як системі.

У Сучасному економічному словнику під терміном «ентропія» (грецьк. ?нфспрЯб - поворот, перетворення) розуміють величину, що зворотна рівню організації системи (в теорії систем), або ж характеризують ступінь невизначеності системи (в теорії інформації). Варто зазначити, що протидіяти змінам можуть лише достатньо складні системи, яким, на відміну від простих, властива адаптація. Тому землекористування слід розглядати як складну систему, яка за певних умов може адаптуватися до змін, у тому числі і до негативних. Проте, для таких систем характерним є настання певного «порогу», після досягнення якого настає катастрофа (руйнування системи).

З позиції економіки таким порогом у системі землекористування є норма прибутку. Тобто, якщо землекористування збиткове, норма прибутку стає нижче ніж у інших галузях виробництва, а земельна рента - від'ємною, то це катастрофа - таке землекористування стає економічно невигідним. З точки зору екології порогом катастрофи можна вважати такі незворотні зміни, після яких землекористування не можна повернути до попереднього стану (екологічно безпечного).

Соціальними критеріями настання такого порогу слід вважати сукупність параметрів землекористування, при яких підтримання мінімально допустимого рівня добробуту місцевого населення потребує більших витрат ресурсів, ніж можна одержати при використанні наявного земельно-ресурсного потенціалу території. Внаслідок цього, приміром, може відбуватися «вимирання» сіл, селищ, невеликих міст, виїзд місцевого населення з техногенно-забруднених територій тощо.

Останнім часом світового масштабу набула проблема виникнення глобального ризику (загроз), внаслідок нарощування несприятливих тенденцій у динаміці показників стану соціальної та природоресурсної компонент суспільного розвитку [6; с. 63]. Проявами таких тенденцій є антропогенне забруднення навколишнього середовища; вичерпання запасів корисних копалин; деградація земельних, водних, лісових ресурсів; збіднення видового різноманіття флори і фауни, порушення природних екосистем; скорочення площ з біотичним і ландшафтним різноманіттям; екологічні кризи тощо. Таким чином, погіршуються екологічні умови для життєдіяльності людини, збереження здоров'я населення тощо [5; с. 8].

Сучасні земельні відносини базуються на ринкових засадах, коли головним мотивом діяльності землекористувачів стає систематичне одержання прибутку в умовах конкуренції. Це, цілком природно, призводить до певної «економічної» однобічності у реальних чинниках трансформаційних та адаптаційних процесів у землекористуванні і, відповідно, нехтування вимогами екологічної та соціальної безпеки у середньо- та довгостроковій перспективі.

Вітчизняні та зарубіжні економісти приділяють значну увагу тлумаченню терміну «ризик». У економіко-математичному словнику під цим поняттям розуміють міру розбіжності між можливими результатами прийняття певних стратегій (вирішення задачі). Словник Вебстера трактує «ризик» як «ймовірність збитків або втрат», а сам ризик відносить до можливості виникнення певної несприятливої події [3, с. 11];

Сучасний економічний словник [4] твердить, що ризик (від грецьк. сйжб- скеля) - це небезпека виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів, інших ресурсів у зв'язку з випадковою зміною умов економічної діяльності, несприятливими обставинами. Мірою його виміру є частота, імовірність виникнення того або іншого рівня втрат;

На думку А.Б. Качинського [1] «ризик - це усвідомлена небезпека виникнення подій з визначеними у просторі й часі небажаними наслідками; ризик - величина кількісна і визначається множенням ймовірності негативної події на величину можливого збитку від неї».

Розширене тлумачення ризику ідентифікується з поняттям невизначеності, що означає неможливість точного прогнозування оптимального вектора розвитку складної системи й несучої в собі не тільки ймовірність негативних наслідків, але й позитивні можливості. Крім того, ризик - це складне явище, що має безліч незбіжних, а іноді протилежних реальних причин. Це спричиняється можливість існування декількох визначень понять ризику, виходячи з різних точок зору [2].

Ми пропонуємо розуміти під ризиком у землекористуванні ймовірність виникнення небезпечної події, що може призвести до порушення оптимальних параметрів екологічних і соціальних функцій землекористування (території). Виходячи з цього, концепція безпечного землекористування, що розглядатиме управління земельними ресурсами через призму мінімізації ризиків у сфері використання та охорони земельних ресурсів, може розглядатися як основа для напрацювання нової парадигми використання землі як територіальної основи, ресурсу господарської діяльності та життєдіяльності людини.

Висновки

Досить перспективним напрямом наукових досліджень у галузі економіки природокористування стає класифікація та оцінка ризиків у землекористуванні, на основі чого можуть бути окреслені підходи до формування нової універсальної парадигми безпечного землекористування.

концептуальний землекористування потенціал

Список літератури

концептуальний землекористування потенціал

1. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. - К.: НІСД, 2001. - 312 с.

2. Панасейкина, В.С. Политический и законодательный риски и инвестиционная привлекательность муниципальных образований / В.С. Панасейкина // Региональная экономика и управление: электр. науч. журн. / Вятский государственный университет - [Электронный ресурс]. - Киров: ООО "Международный центр научно-исследовательских проектов", 2007. - №3 (11). - № гос регистрации статьи 0420700035/0022. - Режим доступа к журн.: http://region.mcnip.ru.

3. Подколзина И.А. Проблемы дефиниции и оценки политического риска // Регион: экономика и социология. - 2003. - №3. - С. 11-19.

4. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б.Современный экономический словарь. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 495 с.

5. Руденко Л.Г. Тенденції взаємодії суспільства і природи та їх прояв на теренах України у ХХ ст. // Український географічних журнал. - 2008. - № 1. - С. 6-14.

Размещено на Allbest.ru