Постіндустріальна трансформація відносин власності

- нематеріальні ресурси характеризуються неможливістю їх багаторазового відтворення і доступністю тиражування їх матеріальних носіїв.

Таким чином, ринкові способи реалізації власності (купівля-продаж, передавання у спадщину, фіксація пайової участі окремих суб'єктів тощо) щодо інформаційних та інтелектуальних ресурсів не завжди діють. Разом з тим ці активи за певних умов можуть стати предметом ринкового обігу як об'єкти інтелектуальної власності. Як слушно зауважує В. Іноземцев, «...тут суперечливо поєднується справжня безмежність з рідкістю вищого рівня, об'єктивний характер з безпрецедентним суб'єктивізмом, невідтво- рюваність із тиражованістю; неекономічна мотивація відкриття знань викликає очевидні і цілком економічні за своєю суттю наслідки» [13, с. 320]. Вказані особливості обумовлюють докорінну трансформацію відносин власності через подолання обмеженості основного фактора виробництва й основної форми суспільного багатства та створюють передумови для переходу до постекономічної цивілізації.

Разом зі змінами основних об'єктів власності відбуваються зміни у її суб'єктному складі. По-перше, з'являються нові суб'єкти -- власники інтелектуальних ресурсів («клас інтелектуалів», «технократичний клас», «золоті комірці» тощо), виникає необхідність визначення їх соціально-економічного статусу. Саме статус надає суб'єкту можливість включатися у складні коопераційні процеси як легітимному учаснику, визначає його формальні та неформальні повноваження, обумовлені наявністю у нього економічних ресурсів, причетністю до процесів розподілу та обміну суспільного продукту, рівнем освіти, кваліфікації і професіоналізму.

По-третє, швидка оновлюваність інформаційних та інтелектуальних продуктів змінює характер конкуренції, уможливлюючи швидкі зміни у співвідношенні сил та лідерських позицій суб'єктів інтелектуальної власності. Л. С. Бляхман як приклад конкуренції нового типу наводить суперництво Apple та Goоgle. Фірма Apple, яка останніми роками випустила iPod, iTunes, а потім iPhone та iPod і стала першою у світі за капіталізацією, у 2012-2013 рр. не представила жодного принципово нового продукту. В результаті акції Apple впали на 38%. Водночас акції Goоgle, що випустила новий ноутбук «Chrome book Pixel», окуляри з доступом в Інтернет і нові продукти-аксесуари, зросли на 20%, а прибуток на 36% [15, с. 31].

По-четверте, відбувається інституціоналізація та деперсоніфікація власності. Як зазначають В. В. Степаненко та Л. І. Яковенко, «інституціоналізація проявляється через поширення власності різного роду некомерційних організацій (благодійних, релігійних, партійних, профспілкових, громадських). Деперсоніфікація власності полягає у зниженні ролі і значення фізичних осіб як власників корпорацій, тобто акції концентруються у різноманітних інституціях або у юридичних осіб» [6, с. 94]. Причому якщо фізичні особи купують акції для отримання доходу, то метою юридичних осіб є, як правило, забезпечення міжфірмових зв'язків та посилення впливу на діяльність підприємства (в Україні та інших пострадянських країнах ця тенденція проявляється в асоціальній формі -- у вигляді рейдерства).

Зміни відбуваються і у структурі відносин власності. Під фундаментальною структурою власності розуміють таку організацію її елементів, яка є загальною і незмінною для усіх історичних форм власності. Вона складається із користування, розпорядження, володіння, відчуження і привласнення. Під актуальною структурою власності розуміють співвідношення її складових елементів у кожній даній конкретно-історичній формі власності. Тобто вона визначається тим елементом фундаментальної структури, який значною мірою домінує у певній конкретно-історичній формі суспільства. Так, наприклад, у первісному суспільстві панівними були відносини користування, у рабовласницькому -- розпорядження, в епоху феодалізму актуалізувалися відносини володіння, а за капіталістичного ладу -- відчуження [3, с. 14-16].

Особливості основного об'єкта власності постіндустріального суспільства, «знімаючи» відносини відчуження, актуалізують відносини привласнення. При цьому вирішальним фактором, що визначає можливість привласнення знань та інформації, є здатність людини скористатися інтелектуальним багатством людства, засвоїти, розпредметити його. Отже, умовою набуття інтелектуальної власності і, таким чином, умовою приналежності до домінуючого класу, стає не право розпоряджатися благом, а спроможність ним скористатися, здатність перетворювати інформацію на знання, використовувати їх для розвитку інтелектуального капіталу і отримання доходів. Тому в процесі становлення постіндустріального суспільства чітко окреслюються два основних класи -- панівний клас інтелектуалів, «on-line» еліти [16], що володіє знаннями та інформацією як основними ресурсами виробництва; та нижчий клас, «off-line» пролетаріат, що не має ані здібностей, необхідних у високо- технологічних виробництвах, ані освіти, що дозволяє розвинути ці здібності. Що стосується середнього класу як оплоту індустріального суспільства, то в процесі становлення «нової» економіки він розмивається, зазнає активної дезінтеграції. Стрімкий розвиток продуктивних сил висуває все вищі вимоги до якості працівників, тому більша частина середнього класу поповнює лави нового нижчого класу, а відносно невелика його частина переходить на вищі щаблі суспільства.

У зв'язку з цим одна з головних суперечностей постіндустріального суспільства полягає в тому, що розширення можливостей інформаційного привласнення одних соціальних груп, яке обумовлює підвищення їх добробуту, відбувається на основі посилення інформаційного відчуження інших верств населення, доходи яких скорочуються. Така соціально-економічна диференціація є більш небезпечною порівняно з нерівністю, притаманною індустріальному суспільству, яку можна пом'якшити через пере- розподільні процеси. Основою сучасного класового протистояння стає не власність на засоби виробництва, а нерівномірність розподілу людських можливостей і здібностей. Вони не можуть бути ні відчужені, ні перерозподілені, тому економічна підтримка незахищених верств населення стає неефективною.

Постіндустріалізація обумовлює зміну співвідношення між різними типами і формами власності. Спостерігаються тенденції «дифузії» та демократизації власності, що знаходить прояв у поширенні акціонерної форми власності, перетворенні частини прибутку фірм в елементи доходів найманих працівників, залученні працівників до процесу управління. Крім того, низка сутнісних атрибутів приватної власності переходить до сфери суспільного регулювання (державні та громадські організації все більше контролюють питання, пов'язані з екологічністю виробництва, умовами найму та звільнення, оплати і безпеки праці, включення працівників у процес управління, дотримання соціальних прав і гарантій). А. В. Бузгалін обґрунтовує втрату приватною власністю своєї значущості, затребуваність асоційованих форм власності та вказує на динамічний розвиток «економіки солідарності», заснованої на різних формах суспільного привласнення і розпорядження [2, с. 18]. З інших позицій бачить процес «зняття» приватної власності В. Л. Іноземцев. Він вважає, що це відбувається не шляхом усуспільнення виробництва, а шляхом становлення системи особистої власності: «з формуванням постіндустрі- ального суспільства, у якому основними виробничими ресурсами виступають інформація і знання, а засоби їх створення і передавання стають цілком доступними багатьом людям, виникає ситуація, у якій, з одного боку, кожен охочий мати сучасні засоби виробництва може придбати їх у приватне володіння, а з другого боку, ефективне привласнення інформаційних благ людьми, не здатними використовувати їх відповідно до їх соціального призначення, стає неможливим. Система, що виникає, розглядається нами як заснована не на приватній, а на особистій власності як на умови виробництва, так і на робочу силу» [5].

Важливим аспектом трансформації відносин власності в умовах становлення постіндустріальної економіки є виникнення нових форм взаємозв'язку безпосередніх виробників і власників, що обумовлює зміну балансу економічної влади між найманою працею і капіталом. Взаємозв'язок праці і власності є діалектично суперечливим. З одного боку, первинною у цих взаємовідносинах є праця, оскільки у відносини привласнення і відчуження можна вступити тільки з приводу того, що було вироблено. З другого, провідну роль відіграє власність -- саме власники, здійснюючи первинне привласнення, мають економічне панування над працею, спосіб реалізації якого виявляється шляхом конкретизації актуальної структури власності.

У системі сучасної змішаної економіки позначилася тенденція подолання гострої конфліктності інтересів працівників та власників. Поширення акціонерної власності перетворило значну частину населення розвинених країн на співвласників акціонерного капіталу. Проте з точки зору динаміки співвідношення економічної влади праці і капіталу цей процес оцінюється неоднозначно. Акціонерна власність є формою сумісно-розділеного привласнення [4, с. 8], тому її домінування у сучасній економіці має сприяти подоланню класових розбіжностей і суперечностей між працею і власністю, обумовлює соціалізацію власності -- посилення її трудового характеру. Це передбачає зміну системи розподілу доходів -- збільшення частки суспільного продукту, що отримують наймані працівники, шляхом їх включення у привласнення додаткового продукту разом із перетворенням на співвласників підприємств. Утім, як зауважує В. Л. Іноземцев, галузі, у яких працюють підприємства, де реалізуються різні форми прямої участі працівників у власності, є, як правило, найбільш відсталими секторами сучасної економіки, а самі працівники не належать до найбільш кваліфікованої частини виробничого персоналу. Тому за останні десятиліття жодна з подібних форм не набула такої частки у виробництві суспільного багатства або у структурі зайнятості, яка б надала можливість говорити про її перспективність [5]. Крім того, поширення акцій малого номіналу призводить до концентрації коштів населення в руках фінансової олігархії і може посилювати поляризацію суспільства. Отже, дифузія акціонерного капіталу не стала базою для зближення соціально-економічних характеристик праці і власності, і навіть у деяких країнах, наприклад у США, сприяла збільшенню соціально-економічної диференціації.

Поява нового фактора виробництва, нової виробничої сили, представленої в інформаційних ресурсах суспільства і нових інформаційних технологіях, обумовлює новий спосіб поєднання факторів виробництва. Як зазначає Н. В. Вєдін [17], система власності, що базується на відчуженні виробника від засобів виробництва і передбачає купівлю-продаж робочої сили, залишається незмінною, оскільки представники «нової еліти», включені у відносини найму, нічим принципово не відрізняються від звичайних найманих працівників. Водночас, зважаючи на те, що за багатьма якісними параметрами (характер потреб, ступінь економічної свободи, можливості соціального самовизначення і мобільності тощо) працівники, зайняті в інформаційному виробництві, суттєво відрізняються від традиційного пролетаріату, можна припустити співіснування двох способів поєднання факторів виробництва. Цінність «нового» працівника полягає не тільки і не стільки у наявності вузькопрофесійних знань і навичок (робочої сили), скільки в універсалізмі його знань, тобто здатності використовувати принципово іншу продуктивну силу, представлену в інформаційних ресурсах суспільства і нових інформаційних технологіях. Проте застосовувати цю продуктивну силу можна лише як власну силу, тобто привласнивши її. Отже, в одних і тих же відносинах індивід виступає як найманий працівник, продавець своєї індивідуальної робочої сили і у той же час як суб'єкт привласнення якісно нової продуктивної сили. Таким чином, умовою реалізації індивіда як найманого працівника, що відчужує власну робочу силу, все більшою мірою стає його ж реалізація як суб'єкта привласнення інформаційного багатства суспільства.

Особливості реалізації інтелектуальної власності (послаблення боротьби за її повне відчуження, «розщеплення» прав власності, домінування часткового, неповного привласнення) породжують якісно нові соціально-економічні відносини, змінюють баланс економічної влади між найманою працею і капіталом, унеможливлюють їх чітке розмежування та породжують тенденцію зближення соціально-економічних характеристик власності і праці. Ця тенденція веде до глибинних формаційних перетворень усієї системи економічних відносин. Найбільш наочно нова природа взаємозв'язку праці і власності виявляється у функціонуванні інтелектуального капіталу. Невідчужуваність інтелектуального капіталу від людини обумовлює її нову роль: із суб'єкта праці вона перетворюється на суб'єкт творчості, з найманого працівника -- на співвласника створеного продукту, інтелектуального капі- талу фірми. Тому протистояння між капіталістом як власником засобів виробництва і найманим працівником як власником робочої сили, властиве індустріальному суспільству, заміщується взаємодією між працівниками, менеджерами, підприємцями.

Можливість самонайму для носіїв інтелектуального капіталу (або самостійної інтелектуальної діяльності), високий рівень незалежності працівників від власників засобів виробництва, нова владна позиція розширюють їх економічну свободу, унеможливлюють використання традиційних форм примусу до праці, розмежування вільного і робочого часу, перетворюють експлуатацію на самоексплуатацію. Деякі дослідники називають ці процеси «другою управлінською революцією». Якщо першу революцію в управлінні пов'язують з відокремленням менеджменту від власності, перетворенням менеджерів на автономних суб'єктів економічної влади, то сучасні зміни приводять до возз'єднання власності й управління, але вже на якісно новому рівні -- працівник, набуваючи якостей власника і менеджера, стає одночасно і творцем, носієм інтелектуального багатства, і суб'єктом інтелектуальної праці, і суб'єктом привласнення доходів від цієї праці. власність постіндустріальний економіка праця

Послаблення економічної залежності найманих працівників від капіталу, втрата капіталістами монополії на засоби виробництва супроводжується посиленням залежності бізнесу від креативних працівників, «їх здатності абсорбувати знання, що циркулюють по всьому світу, і, перш за все, у глобальних комп'ютерних мережах, і надавати цим знанням технологічно придатну для виробничого використання форму, прискорюючи цим процес створення вартості» [17]. Водночас підвищення ступеня економічної свободи працівників суперечливо співіснує з посиленням експлуатації найманої праці. Це знаходить прояв у намаганнях капіталу підкорити не лише робочу силу, а й якомога більшу кількість проявів фізичної і духовної активності працівника; паразитуванні на його внутрішній мотивації, самоексплуатації; привласненні капіталом не тільки його робочого, але й вільного часу; невідповідності сплачуваної заробітної плати оплаті знань як доходу на інтелектуальний капітал працівника; використанні новітніх комп'ютерних технологій як засобу посилення контролю і обмеження автономії працівника.

Висновки

У процесі становлення постіндустріальної економіки роль провідних факторів виробництва, а отже, і ключових об'єктів власності, переходить від матеріальних ресурсів до нематеріальних -- знань, інформації. Їх особливості (незнищуваність при споживанні, невідчуженість від суб'єкта власності, просторова незалежність тощо) обумовлюють докорінну трансформацію відносин власності, її структури та форм реалізації: 1) з'являються нові суб'єкти -- власники інтелектуальних ресурсів; 2) виникає тенденція до багатосуб'єктності привласнення, «розщеплення» пучка повноважень власника; 3) відбувається інтелектуалізація власності, її віртуалізація; 4) змінюється характер конкуренції між суб'єктами інтелектуальної власності; 5) спостерігається демократизація власності, зменшення значення приватної власності на користь асоційованих форм; 6) набуває нового значення особиста власність, що передбачає індивідуальне володіння усіма факторами сучасного знаннємісткого виробництва; 7) долається гостра конфліктність інтересів власників і працівників.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: креативи метафізичного пошуку : монографія / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. - К. : Знання, 2008. - 687 с.

2. Бузгалин А. В. Частная собственность устарела / А. В. Бузгалин // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Серія: Економічна теорія та право. - 2012. - № 3. - С. 5-19.

3. Гриценко А. А. Собственность как категория политической экономии (Вопросы исследования собственности методом восхождения от абстрактного к конкретному) : автореф. дис. ... канд. экон. наук / А. А. Гриценко. - Харьков, 1978. - 24 с.

4. Гриценко А. А. Совместно-разделенная собственность и ее превращенные формы в России и Украине: методологические ориентиры послекризисного развития / А. А. Гриценко // Науч. тр. ДонНТУ. Серия: экономическая. - Вып. 38-2. - С. 5-10.

5. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы : учеб. пособие / В. Л. Иноземцев. - М. : Логос, 2000. - 302 с.

6. Степаненко С. В. Трансформація відносин власності в умовах формування постіндустріальної економіки / С. В. Степаненко, Л. І. Яковенко. - Полтава : Скайтек, 2009. - 187 с.

7. Чухно А. А. Інституціонально-інформаційна економіка : підручник / А. А. Чухно, П. М. Леоненко, П. І. Юхименко ; за ред. акад. НАН України А. А. Чухна. - К. : Знання, 2010. - 687 с.

8. Климов С. М. Интеллектуальные ресурсы общества : монография / С. М. Климов. - СПб. : ИВЭСЭП, Знание, 2002. - 199 с.

9. Марченко О. С. Національна інноваційна система як інтегратор знань / О. С. Марченко, О. В. Ярмак. - Х. : ВД «ІНЖЕК», 2012. - 212 с.

10. Федулова Л. І. Економіка знань : підручник / Л. І. Федулова. - К. : Експрес, 2009. - 600 с.

11. Сакайя Т. Стоимость, создаваемая знанием, или История будущего / Т. Сакайя // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред. В. Л. Иноземцева. - М. : Academia, 1999. - С. 337-371.

12. Стюарт Т. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций / Т. Стюарт // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология ; под ред. Л. Иноземцева. - М. : Academia, 1999. - С. 388-392.

13. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества / В. Л. Иноземцев. - М. : Academia - Наука, 1998. - 639 с.

14. Елецкий Н. Д. Политическая экономия современной цивилизации / Н. Д. Елецкий. - Ростов н/Д, 2000. - 180 с.

15. Бляхман Л. С. Новый этап обобществления производства и революция в организации бизнеса // Проблемы современной экономики. - 2013. - № 3 (47). - 24-35.

Анотація

Ключові слова: постіндустріальна економіка, нематеріальні ресурси, відносини власності, інтелектуальна власність, експлуатація.

Ключевые слова: постиндустриальная экономика, нематериальные ресурсы, отношения собственности, интеллектуальная собственность, эксплуатация.

Changes of the main objects of ownership, its entity structure, a topical structure, the correspondence between different forms of ownership under conditions of the postindustrial economy formation were analyzed. The peculiar attention was paid to the tendency of intellectualization of ownership and to the appearance of new forms of the interrelations between ownership and labor.

Key words: postindustrial economy, intangible resources, ownership relationships, intellectual ownership, exploitation.