Дослідження глобальної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

Глобальна економіка

1. Сутність та передумови глобалізації світової економіки

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки;

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації [1, с. 134].

Характерні ознаки глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування [2].

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни інтегровані в однаковій мірі. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку:

- співвідношення зовнішньоторговельного обігу і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

- потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, що відбиваються на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу й ноу-хау, що постійно зростають [3].

Основна риса процесу глобалізації полягає у формуванні глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями, вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з другого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни - глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу, ключовими детермінантами їхнього успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки. На іншому полюсі світової економіки - більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється в якісно нових умовах розвитку, на які практично неможливо впливати, але які обов'язково треба враховувати [4].

Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо зарахувати:

- поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); глобалізація міжнародний міграція робочий

- перехід на ресурсо-заощаджувальні технології;

- посилення уваги до важливих проблем людства та ін.

До негативних наслідків глобалізації належать:

- посилення нерівномірності розвитку країн світу;

- нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної незалежності [5, с. 64].

Отже, глобалізація світової економіки - це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світогосподарських зв'язків.

2. Причини міжнародної міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили з однієї країни в іншу на строк більший ніж один рік.

Міжнародна міграція робочої сили охоплює увесь світ - як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. Зараз у світі намічається близько 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, а якщо додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4-5 разів і сягає понад 120 млн. осіб. Міжнародна міграція населення відіграє все більшу роль у розвитку суспільства і перетворилася на глобальний процес, який охопив практично всі континенти та країни, а також різні соціальні верстви. Загальна кількість міжнародних мігрантів постійно збільшується.

Більше половини мігрантів - вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. За останні 5 років промислово розвинуті держави прийняли 12 млн. мігрантів з цих країн, тобто щорічний приток мігрантів становить у середньому 2,3 млн. осіб, з них 1,4 млн. вирушають у Північну Америку 800 тис. у Європу [6].

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Для політиків проблема міграції - це та «гаряча картопля», яку краще не виймати з вогню» [7]. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

Міжнародна міграція включає два основні взаємопов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція - це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція - це в'їзд робочої сили до приймаючої країни.

Рееміграція - повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину) [8, с. 174].

Основні форми міграційних процесів:

- постійна міграція. Ця форма переважала до Першої світової війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;

- тимчасова міграція - передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;

- нелегальна міграція, - надто вигідна підприємцям країн-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, утворюють міжнародний ринок праці, який функціонує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції [9, с. 44].

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками; станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінцевому підсумку визначає, напрямки переміщення цього чинника виробництва між країнами.

2. Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють безпосередній вплив на рівень зайнятості працездатного населення і, отже, на розміри відносного перенаселення (безробіття), яке є основним джерелом трудової міграції.

3. Темпи і розміри накопичення капіталу, в свою чергу, до певної міри залежать від рівня міграції. Ця залежність полягає в тому, що порівняно низька заробітна плата іммігрантів і можливість знизити оплату праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагромадження капіталу.

Така сама мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричинені науково-технічним прогресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах [10, с. 84-85].

Отже, міжнародна трудова міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції та її головна причина.

Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук вигідніших умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об'єктивною основою міграції праці.

Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих.

Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, в тому числі інформаційного та транспортного.

3. Японія у світовій економіці

Японія - одна з найрозвиненіших індустріальних країн світу, частка якої у світовому ВВП становить майже 16 %, 3 1960 до 1993 pp.. вона була лідером серед 10 економік світу, що зростали: ВВП на душу населення у Японії (скоректований на відмінності у відносних цінах) зріс з 30 % від аналогічного показника США у 1960 р. до 82 % -- у 1994 р.

Японія посідає перше місце у світі з виробництва легкових автомобілів, побутової електронної апаратури, металообробного обладнання, робототехніки, синтетичних волокон і деяких інших видів продукції. На Японію припадає більше ніж половина світового тоннажу спущених на воду суден. У суднобудуванні Японія також є світовим лідером, причому деякі види спеціальних суден виробляються лише тут. 60 % продукції галузі експортується.

Три чверті японського експорту -- це продукція машинобудування, яку характеризує висока якість і технічна новизна.

У 90-ті роки за часткою видатків на науку в розрахунку на душу населення Японія вийшла на перше місце у світі, а за загальною з 1990 р. Японія випередила традиційного лідера у цій галузі - США. Японські компанії виробляють щорічно майже 9,9 млн. легкових авто, американські - 6,5 млн. За вантажними автомобілями цифри відповідно такі - 3,5 млн. шт. у Японії, 3,7 млн. шт. у США [11].

Кількістю наукових працівників випередила ФРН, Великобританію та Францію, разом узятих. Причинами економічних успіхів країни є деякі історичні особливості розвитку Японії та певні закономірності сучасної моделі стимулювання японської економіки.

Історичні особливості розвитку японської держави значною мірою пов'язані зі специфікою японського менталітету. Його основними рисами є: гнучке запозичення у інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності. У системі цінностей японців на першому місці стоїть японська духовність, на другому - китайська ученість і на третьому - європейські знання.

Друга риса, або складова японського психологічного типу, - це ієрархічна свідомість, що впливає на взаємовідносини між робітниками та керівниками. І третя, остання риса - це колективна, групова свідомість японців, що й зумовила знамениті японські працелюбність, старанність та відданість своїй фірмі [12, с. 84].

Зазначені психологічні складові були дуже вдало вписані у макроекономічну модель керування країною. Найважливішими з погляду остаточного результату характеристиками цієї моделі розвитку Японії протягом останніх майже п'ятдесяти років є такі:

- відносно незначні (довгий час до 1 % ВВП) військові витрати країни і можливість альтернативного використання коштів для розвитку висококонкурентних цивільних галузей і підгалузей;

- штучне заниження протягом майже 30 років курсу японської єни, що, безумовно, сприяло стимулюванню японського експорту та активному «проштовхуванню» японських товарів на світові ринки. За підрахунками, зниження валютного курсу єни на 10 % спричиняє зростання ВВП країни на 0,75 %.

- традиційно високий рівень заощаджень в економіці Японії. У 2012 р. обсяг заощаджень тут складав 10 трлн. дол. США під 0,3 % річних. А це - безперечний позитивний фактор для значних внутрішніх капіталовкладень в національну економіку;

- традиційно значна роль держави в економічному житті країни. Держава контролює тут третину економіки (це більше, ніж у Росії). Для США цей показник становить 7 %. Хоча важливо зауважити, що державне регулювання в Японії не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси або будь-яку регламентацію діяльності підприємств. Йдеться про широке використання непрямих важелів, наприклад, японці сплачують високі податки. А податок з доходу тут становить 65 % і є найвищим у світі. До того ж, держава в Японії активно вживає неявні інструменти регулювання економіки, які взагалі не вимірюються кількісними параметрами (лобіювання рішень, зв'язки чиновників і підприємців, так звані поради з боку керівників вищих інстанцій, регулювання економіки тощо).

Велику роль у швидкому економічному зростанні Японії відіграли також і певні особливості організації виробничого процесу на японських фірмах. Найважливішими серед них є:

* висока продуктивність праці робітників;

* висока інтенсивність праці;

* система всебічного контролю якості продукції;

* система постачання «точно у строк» (у сфері постачання зайнято від 20 до 30 % працюючих залежно від галузі. Така організація виробництва дає змогу суттєво знизити собівартість японських товарів);

* широка автоматизація та роботизація виробництва;

* застосування японськими компаніями новітніх технологій і передових досягнень науки для виробництва масової продукції. Японську економіку характеризує висока здатність до структурних перетворень. Передумовою цього вважають оптимальне поєднання в економічному житті великих компаній (6 основних промислово-фінансових груп «Міцубісі», «Міцуі», «Сумітомо», «Дайіті-Кангін», «Фуджі», «Санво» контролюють усі сфери національної економіки) та дрібного і середнього за розмірами виробництв (вже згадані субпідрядники, якими є третина зайнятих японців).

Про ефективність зазначених урядових заходів, спрямованих на подолання тривалої рецесії в Японії, свідчить той факт, що економічна ситуація в країні помітно поліпшилася. Зміна обсягу ВВП Японії демонструє поступальну динаміку, темпи його зростання протягом 2014р. перевищують 2 %. Обсяг виробництва постійно збільшується, що відображає зростаючу впевненість ділових кіл Японії у сприятливих перспективах економіки [13].

Отже, хід економічних реформ в Японії на сьогодні є досить успішним. На думку більшості експертів, важливою проблемою для країни ще залишається високий курс єни щодо долара. Дорога єна спричиняє зменшення надходжень від експорту. Враховуючи недостатньо високий рівень внутрішнього попиту в Японії, така ситуація може значною мірою нейтралізувати позитивні складові реформування. Тут усе залежатиме від майбутніх дій Центрального Банку країни, який, очевидно, повинен вжити потрібні заходи для зниження курсу єни.

Позитивні зміни в економічній ситуації Японії важливі не лише для самої країни, а й для всього світового господарства. Це підтверджують деякі з висновків, зроблені учасниками Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Ними зокрема сформульована думка про те, що одним з найважливіших чинників оздоровлення світової економіки є покращення економічної ситуації в Японії. Позитивна динаміка розвитку Японії зумовлює суттєве зростання економік найбільш розвинених країн, без чого неможливим є стабільне, тривале зростання економік країн, що розвиваються.

Список використаної літератури

1. Яковець Ю. В. Глобалізація і взаємодія цивілізацій : навч. посібник / Ю. В. Яковець. - М. : Економіка, 2001. - 346 с.

2. Шнипко О. М. Постіндустріальна глобалізація: сутність чинників. Тенденції та суперечності розвитку / О. М. Шнипко / / Економіст, 2015. - № 4. - С. 76-79.

3. Зайцева І. С. Вплив глобалізації на світовий економічний розвиток і людину / І. С. Зайцева / / Управління розвитком, 2014. - № 5. - С. 9.

4. Носова О. В. Вплив глобалізації на економічний розвиток / О. В. Носова // Соціальна економіка, 2014. - № 2. - С. 80-86.

5. Горбач Л. В. Міжнародні економічні відносини : підручник/ Л. В. Горбач., О. Г. Плотніков. - К. : Кондор, 2005. - 263 с.

6. Ваврищук Н. Г. Імміграція до країн Європи: роль економічних факторів / Н. Г. Ваврищук // Наукові записки. - К. : «КМА», 2014. - № 4. - С. 31-35.

7. Кисельова Т. О. Регулювання трудової міграції / Т. О. Кисельова // Соціальний захист. - 2015. - № 5. - С. 37-38.

8. Козик В. В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини : практикум / В. В. Козик., Л. А. Панкова., О. Ю. Григор'єв. - К. : Вікор, 2003. - 368 с.

9. Сапич В. І. Міжнародна економіка : навч. посібник / В. І. Сапич. - Суми : Університетська книга, 2003. - 159 с.

10. Шевчук В. О. Міжнародна економіка: теорія та вітчизняна практика : навч. посібник / В. О. Шевчук. - Львів : Каменяр, 2003. - 719 с.

11. Баскова М. П. «Японська економічна модель» / М. П. Баскова // Світова економіка і міжнародні відносини. - 2014. - № 1. - С. 98-107.

12. Булатів О. С. Світова економіка. - М. : Юристъ, 2002. - 315 с.

13. Волгін М. Д. Японський досвід, що стоїть вивчати і розумно запозичати / М. Д. Волгін // Людина і праця. - 2015. - № 6. - С. 50-58.

Размещено на Allbest.ru