Актуальні питання структурних диспропорцій державного боргу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СТРУКТУРНИХ ДИСПРОПОРЦІЙ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

В.Ю. Шепиленко,

Національний університет ДПС України

У статті розглянуто особливості формування державного боргу України з урахуванням культурних, соціальних, політичних та економічних особливостей. Запропоновано шляхи усунення диспропорцій у структурі державного боргу.

У сучасних умовах глобалізації суспільних відносин ефективна фінансова політика є запорукою вдалих економічних і соціальних перетворень. Даний процес прямо чи опосередковано впливає на зростання як поточних, так і капітальних державних витрат. Для України джерелом додаткових фінансових ресурсів з моменту набуття незалежності почав виступати державний кредит, який поступово набув хронічного характеру і, як наслідок, призвів до появи державного боргу.

Проблема державного боргу в Україні з кожним роком усе більше загострюється. Адже кожний наступний грошовий транш (у формі внутрішніх або зовнішніх запозичень) збільшує розмір державної заборгованості. На сьогодні склалася ситуація, коли уряд залучає фінансові ресурси швидше, ніж здійснює виплати з обслуговування боргу та погашення основної суми.

Проблему державного боргу досліджували провідні зарубіжні науковці, а саме: Дж. Б'юкеннен, Дж. Стігліц, К. Дітцель, П. Самуельсон та інші. Серед вітчизняних науковців необхідно згадати Т Вахненко, в основу робіт якої покладено дослідження зовнішнього державного боргу та особливості його формування в кризовий період О. Царука, який у своїх працях здійснив спробу статистичної оцінки індикаторів боргової безпеки держави і О.Барановського, який досліджував рівень боргової безпеки з погляду структури державного боргу України.

На нашу думку, проблема диспропорцій у структурі державного боргу України мало досліджена та потребує детального аналізу та виокремлення національних особливостей формування державної заборгованості. Особливої актуальності ця проблема набула на фоні боргової безпеки держави, що виступає важливим фактором у процесі Євроінтеграції. Боргова безпека визначається оптимальним співвідношенням між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями з урахуванням сумарної величини державного боргу та вартості обслуговування її складових. При цьому потрібно пам'ятати, що збільшення внутрішнього боргу, у свою чергу, стимулює значне зростання зовнішніх запозичень.

Крім того, недостатній рівень внутрішніх заощаджень та інвестиційної активності у кінцевому підсумку призводить до розкручування боргової спіралі.

На сьогодні відсутні чітко регламентовані межі державного боргу, однак стосовно навантаження особливе занепокоєння викликає зростання зовнішніх боргів. Актуальність цього питання посилюється наближенням періоду сплати боргів. Так, за даними Міністерства фінансів України, у період з 2013 по 2016 роки уряд повинний виплатити 53,1 % від загальної суми державного боргу, строк погашення якого вже настав.

Тому, на нашу думку, особливого значення набуває дослідження тенденцій формування державного боргу та виокремлення особливостей його побудови.

Після розпаду Радянського Союзу та набуття Україною незалежності перед урядом країни гостро постала проблема відсутності достатньої кількості фінансових ресурсів. Досліджуючи це питання через призму економічних циклів, необхідно зазначити, що економіка України перебувала у фазі кризи з 1991 по 1999 рік включно. Така фаза була викликана рядом факторів, а саме:

- різким переходом від планово-командної економіки до ринкової;

- залежністю України як структурної ланки народно-господарського комплексу країн Радянського Союзу і вузькість виробничої спеціалізації населення;

- відсутність не диверсифікованого імпорту енергоносіїв (значне підвищення вартості нафти та нафтопродуктів з боку Росії та Туркменістану).

Як наслідок, на момент незалежності закінчений виробничий цикл мали лише 20 % від усіх товарів, що вироблялись в Україні. Така економічна ситуація спонукала Уряд України до залучення додаткових фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів.

Наочно фазу кризи в Україні можна спостерігати на прикладі динаміки валового внутрішнього продукту. З 1992 по 2001 рік економіка країни перебувала в стані глибокої економічної кризи, яка фактично паралізувала всі економічні перетворення (рис. 1).

Період з 1991 по 1994 рік характеризувався покриттям дефіциту державного бюджету виключно за рахунок прямих кредитів Національного банку та хаотичним залученням зовнішніх кредитів. Ці обставини призвели до появи інфляційних процесів, які мали ряд особливостей:

1) у 1992-1994 році інфляція досягла гіпервисокого рівня - становила (2100 % та 10256 %) і досягла 1 трлн крб. (500 % обсягу грошової маси на початок року;

2) виникло явище монетизації дефіциту, коли кошти проходили через державний бюджет і надходили в обіг у вигляді дотацій підприємствам;

3) збільшення сектору тіньової економіки та зменшення податкової бази тощо [6, с. 187].

Під впливом цих факторів в Україні сформувалася характерна структура державного боргу, значну частку в якій займав зовнішній державний борг, іншу за величиною частку становив внутрішній борг, який у структурі містив гарантований державний борг. За перше десятиліття незалежності уряд країни накопичив таку кількість боргових зобов'язань, що в 1998 році виникла суттєва проблема скорочення джерел державних запозичень. У зв'язку з цим до 2000 року вперше були проведені операції з реструктуризації зовнішнього та внутрішнього державного боргу. Ці операції дозволили відстрочити майбутні платежі (рис. 2).

Починаючи з 2001 року, можна прослідкувати поступове пожвавлення економічних процесів. Це проявилося у збільшенні обсягів випущених товарів і послуг, вливанні в економіку країни іноземного капіталу, збільшенні валового внутрішнього продукту.

Незважаючи на позитивну динаміку основних макроекономічних показників, питома вага зовнішніх запозичень нестримно зростала.

Особливої уваги питання розміру зовнішньої заборгованості набуло в період світової фінансової кризи 2009 року. Боргова криза або криза ліквідності призвела до деградації практично всіх сегментів фінансового ринку, особливо це стосується ринку нерухомості, банківського сектору економіки. Економіка України виявилася надзвичайно вразливою до кризи міжнародного масштабу Як наслідок, за даними Міністерства фінансів України в період з 2008 по 2009 роки розмір зовнішнього боргу зріс на 227,0 млрд грн (на кінець 2007 року він становив 71,3 млрд грн). (табл. 1)

Значну частку в структурі боргових зобов'язань держави посідає борг банківського сектору, який станом на 2012 рік становив 21,6 млрд дол США (12,2 % від ВВП). Однак такий борг не викликає хвилювань, тому що поступово скорочується. Внутрішній державний борг в Україні, на відміну від зовнішнього, зростає повільнішими темпами. На фінансовому ринку перевага надається корпоративним цінним паперам, які, на думку інвесторів, є більш прибутковими, хоча і мають вищий ступінь ризику. Це насамперед пов'язано з недовірою громадян до уряду країни, з порівняно низьким доходом за державними цінними паперами, з недостатнім рівнем інформатизації серед населення. Крім того, ще одним негативним фактором є борги держави по вкладах Ощадбанку.

Окремою складовою державного боргу є гарантований державою борг, метою функціонування якого є надання державних гарантій щодо повернення запозичених коштів перед вітчизняними та зарубіжними кредиторами (міжнародними інститутами). На перших етапах надання таких кредитів боргова політика мала неврегульований характер, що призвело до певного послаблення умов залучення та повернення коштів. Так, станом на 01.04.2011 р. гарантований борг досяг суми в 2 025,382 млн дол. США.

Відсутність боргової стратегії, хаотичність залучення фінансових ресурсів на початковому етапі розвитку призвели до виникнення суттєвих диспропорцій у структурі державного боргу. На нашу думку, на даному етапі розвитку економічних відносин особливої уваги заслуговує процес формування та управління зовнішньою заборгованістю. Адже перенасичення фінансової системи іноземними кредитними ресурсами в майбутньому призводить до відтоку капіталу за межі країни, знижує імідж країн як потенційного позичальника. Особливе місце в системі державних запозичень посідає частка зовнішнього боргу на душу населення, яка на 1 січня 2007 року становила 1 168, 6 та на початок 2013 року зросла до 2 964,7 USD. За шість років навантаження на душу населення України збільшилося на 1 796, 1 USD [2]. борг економічний політичний соціальний

З урахуванням зазначеного вище вважаємо доцільно виділити ряд факторів, що вагомо вплинули на формування державного боргу України, а саме:

- економічні: вразливість фінансової системи до зовнішніх подразників; залежність країни від експорту продукції у зв'язку з відсутністю диверсифікованих напрямів збуту та обмеженістю асортименту; високий рівень тіньової економіки, відсутність чіткої боргової стратегії;

- нормативні: відсутність Закону України „Про державний борг”, суперечливість нині діючих законодавчих актів;

- соціальні: недовіра населення до держави; недостатній рівень інформатизації суспільства;

- політичні: політизація економічних і соціальних реформ, високий рівень політичної нестабільності.

Отже, проблему формування державного боргу необхідно вирішувати з урахуванням ряду важливих факторів та з використанням системного підходу. Пріоритетними завданням боргової політики в Україні має стати розробка довготривалої боргової стратегії, спрямованої на мінімізацію обсягів зовнішньої заборгованості шляхом створення нових видів цінних паперів, які б мали плаваючий відсоток дохідності та розраховувався з урахуванням індексу інфляції.

Список використаної літератури

1. Аналітична довідка з питань державного боргу за 2012 рік [Інтернет-ресурс].

2. Валовый внешний долг Украины [Інформаційний ресурс]. -

3. Михайлевська І.М. Гроші та кредит: навч. посіб. / І. М. Михайлевська, К. Р. Ларіонова. - Новий світ, 2000, 2006. - 432 с.

4. Річний звіт Національного банку України за 2001 рік [Інтернет-ресурс].

5. Основні макроекономічні показники України. [Інтернет-ресурс].

6. Особливості та пріоритети боргової політики України / Гальчинський А. С., Варналій З. С., Майстришин В. Я. та ін. - К., 2004. - 345 с.

7. Щетінін А. І. Політична економія: підр. / Щетінін А. І. - К.: ЦУЛ, 2011. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru