Інституціональна економічна теорія: базові концепції та сучасний стан інституціонального знання

Анотація

інституціоналізм інституціональний економічна теорія

Розглянуто зміст дискусій щодо внутрішньої структури і класифікацій інституціонального напряму економічної теорії Головна увага зосереджена на розгляді теорії та методології “старої” та сучасної інституціональної класичної теорії, яку її представники продукують як рух протесту, галузь знань і підхід до вирішення проблем. Узагальнені запропоновані перспективи інституціонального синтезу. Наголошено на важливості визначення теоретико-методологічного дистанцювання та пошуків шляхів поєднання різних течій і шкіл сучасного інституціоналізму.

Ключові слова: традиційний інституціоналізм, сучасна класична інституціональна теорія, новий інституціоналізм, неоінституціонализм, інституціональний синтез.

Постановка проблеми

Дискусії щодо теоретичної та практичної значимості інституціональної економічної теорії, запропонованих класифікацій, існування її або як цілісного єдиного напряму, або гетерогенного з внутрішніми течіями є ознакою сучасної економічної теорії. В українській та російській економічній літературі простежується декілька тенденцій. По-перше, визнається дуалізм “ старого” традиційного і “ нового” періодів історичного розвитку інституціоналізму як наукового напряму. По-друге, з дискурсу виключені ідеї сучасного класичного інституціоналізму, заперечується актуальність теоретико-методологічних засад традиційного інституціоналізму, домінують певні стереотипи, зокрема обмеження хронологічними рамками і певними теоріями (конвергенції, постіндустріалізу, глобалізації, еволюційної економіки), визнання як національно-американського, неспроможного створити цілісну теорію та єдиний понятійний апарат, історичний епізод. Українські науковці не вивчають праці представників сучасного класичного інституціоналізму. В російській школі інституціоналізму такі дослідження належить лише В. Ефімову і О. Московському, який вказує на маргиналізацію інституціональної класики в російській офіційній науці, розробку проблематики лише нового інституціоналізму [1]. По-третє, при дослідженні структури сучасного інституціоналізму кінця XX - початку XXI ст. зустрічаються дві позиції. Перша виокремлює дві течії: нову інституціональну економічну теорію (NewIE) і неоінституціональну економічну теорію (№о!Е), підкреслюються їх принципово різні парадигми. Неоінституціоналізм характеризується як неокласичний підхід до аналізу інституціонального середовища, прояв економічного імперіалізму, модифікація і розширення неокласичної парадигми, доповнення і складова мейстриму. Новий інституціоналізм трактують по-різному: використання “ цінного” у старому інституціоналізмі та його продовження як сучасного інституціоналізму, наголошуючи на єдності предмета аналізу і відмінності в методах аналізу; “ опозиційний” і альтернативний неокласиці, здатний її замінити; спробу створення нової теорії інститутів, яка не пов'язана з постулатами неокласики і модифікує її жорстке ядро [2; 3]. Представники другої позиції всі інституціональні теорії/підходи об'єднують в єдину нову/неоінституціональну (частіше використовується термін “ неоінституціоналізм”) дослідну програму вивчення соціальних інститутів на основі теоретико-методологічних засад неокласичної теорії [4; 5; 6; 7; 8]. По-четверте, позиціонується ідея різних форм “ інституціонального синтезу”.

Така еклектичність і відмінність у поглядах пояснюється такими чинниками: недостатнє ознайомлення з історіографією західної інституціональної економікс, відсутність або обмеженість публікацій українською або російською мовами праць сучасних закордонних інституціоналістів класичного спрямування, знайомство з працями переважно представників нового/неоінституціоналізму, який перетворився на один з провідних напрямів світової економічної думки, що зробило його “ модним” серед науковців, зосередження дослідницьких програм на питанні єдності предмета дослідження (інститутів) і практичному значенні їх вивчення в транзитивних умовах, модифікація поглядів західних інституціоналістів заради “новизни”, запозичення і стереотипізація окремих усталених, але хибних тверджень.

Аналіз останніх джерел чи публікацій

Відомими представниками сучасної класичної інституціональної економічної теорії є У Дж. Семюелс, М Тул, Дж. Адамс, Дж. Ходжсон, Ф. Міровскі, Д. Гамільтона, М. Резерфорд, Ф. О. Хара, А. Грачі, Дж. Даггер та ін. У західній теоретичній науці існує потужна неоінституціональна школа, засновниками якої є Р Коуз, О. Уільямсон, Д. Норт, Т Эггертссон та ін. Російську школу інституціоналізму представляють О. Аузан, В. Вольчик, О. Іншаков, В. Єфімов, Р Капелюшніков, А. Московський, Р Нуреєв, О. Олейнік та багато інших науковців. В українській науці інституціональні дослідження переважно присвячені пошуку шляхів вирішення проблем транзитивної економіки. Варто зазначити таких вчених, як С. І. Архієреєв, В. М. Гемєць, Т. В. Гайдай, А. А. Гриценко, В. В. Дементьев, Г В. Задорожний, В. В. Липов, П. П. Мазурок, О. В. Носова, О. О. Прутська, Р Ф. Пустовійт, А. А. Ткач, О. М. Чаусовський, О. В. Шепеленко, А. А. Чухно, О. Л. Яременко та ін.

Постановка мети і завдань дослідження

Метою статті є огляд історії класичної інституціональної економічної теорії, її сьогоднішнього стану, визначення дискусійних моментів у працях зарубіжних і українськиї науковців у тлумаченні внутрішньої структури та перспектив розвитку інституціоналізму.

Виклад основного матеріалу

У кінці XIX - на початку XX ст. у межах загальної економічної науки сформувалися дві системи доктрин, які претендували на звання “економічної теорії” та боролися за домінантне становище над класичною доктриною та в економічній теорії, це - неокласична економічна теорія та інституціональна економічна теорія.

У 1885 р. молоді американські економісти, які навчалися в університетах Німеччини, заснували Американську економічну асоціацію, метою якої було перенесення німецької парадигми економічної науки на американську землю для вивчення соціально-політикоекономічної реальності. Впродовж 1890-1940 рр. сформувалася і представляла американську економічну науку так звана вісконсінська школа За назвою університету штату Вісконсін США. (Р Елі, Т Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, Є. Богарт, У. Гамільтон, К. Паркер, П. Хомен та ін.). Ґ рунтуючись на інституціональній практиці експериментального природознавства, ідеях німецької історичної школи та німецькій моделі дослідницького університету і передових напрямах сучасної американської філософії (Ч. С. Пірса і Дж. Дьюї) науковці займалися досліднореформаторською діяльністю, доводили необхідність нової теорії та державної політики, які повинні враховувати історичні умови, людину-особистість у певному історичному середовищі та розвитку. В 1918 р. У Х. Гамільтон, виступаючи на засіданні Американської економічної асоціації для характеристики цього напряму досліджень, вперше використав термін “інституціональна економічна теорія” (Institutional Economics).

В 1919 р. у статті “ Інституціональний підхід до економічної теорії” [9] У. Х. Гамільтон аргументував значимість інституціональної економікс Вважаємо некоректним використання терміна “інституціональна економіка”, оскільки в англо-американській літературі термін “Economics” використовується як “економічна теорія”. як єдиної дороги до правильного варіанту теорії. Об'єктом дослідження визначалися фундаментальні властивості економічної системи індустріального суспільства, зокрема, які охоплюють зв'язок промислової діяльності та людського добробуту. Предмет дослідження - інститути як система і сукупність соціальних механізмів/установок, які встановлюють кордони та надають форму діяльності людей, утворюють організацію, або економічний порядок сучасного індустріального суспільства, регулюють і контролюють економічне життя. Інститути загальні (звичаї, угоди, мислення, види діяльності) та конкретні, зокрема які описують економічну організацію суспільства (власність, конкуренція, цінова структура, гроші, система заробітної плати, кредит, корпоративні фінанси), знаходяться в процесі розвитку, здатні до змін власної природи і функцій та є предметом свідомого регулювання. Інституціональна економікс здатна уніфікувати економічну науку і формувати базові засади спеціалізованих досліджень; збирати факти і формулювати принципи, необхідні для розумного підходу до рішення практичних завдань; є поведінковою наукою і ґрунтується на теорії мотивів соціальної психології, досліджуючи як впливає на поведінку індивіда система інститутів, в умовах яких він намагається забезпечити свій особистий інтерес; спрямована на соціально-економічні реформи. Інституціональна економікс - це теорія інституціональної організації та контролю індустріального суспільства, які знаходяться в процесі змін, що пояснює вивчення ширшого набору перемінних і соціальних взаємозв'язків порівняно з неокласикою.

У. Х. Гамільтон наголошував, що неокласична теорія, з погляду інституціоналістів, є вузькоспеціалізованою (подібно теорії грошей, або теорії бухгалтерського обліку), обмежена проблематикою економічної поведінки індивіда на ринку, її характеризують абстрактність і апріоризм, крайній індивідуалізм, раціональність та утилітаризм, які вимірються матеріальною вигодою у грошовій формі та є причиною економічносоціальних негативів, відсутність колективної психології для пояснення економічних відносин людей, зведення всіх проблем до механічних формул, пошуків детермінованих, рівноважних і оптимальних рішень. Неокласична економікс - це теорія максимізації чистого доходу індивідуумом безвідносно інших індивідів, економіка домогосподарства. Її нормативність спрямована на обговорення та виробництво соціально-економічних проектів, а справжня наука повинна мати практичну спрямованість - “ розуміти” господарство і надавати інформацію для розробки проектів. Інституціоналізм протиставляє себе також марксизмові як інженерній економіці ефективності. Критикувалися концепції економічного класу, діалектико-матеріалістичної економічної трансформації та переваг революції над реформами, вузьке трактування економічної ролі держави. Цілісну науку політичної економії складає взаємозв'язок інституціональної економікс, економіки домогосподарства та інженерної економіки.

Американські дослідники вважають, що в загальних межах предметного поля інституціоналізму сформувалися три традиції. Джерелом першої є праці Т Веблена, другої - Дж. Коммонса, третьої - В. Мітчелла.

Згідно з традицією Веблена (індустріальна гілка інституціоналізму) необхідно досліджувати процес змін і трансформації економіки. Технологія та індустріалізація є рушійною силою і джерелом цінності, оскільки забезпечують зростання виробництва. Уповільнює економічний розвиток дихотомія між динамічним характером технологій та інститутами соціальної еволюції. Останні відносно інертні, є продуктами минулого процесу і адаптовані до минулих обставин, часто консервативні, стримують застосування технологічних і організаційних нововведень. Як наслідок, виникає інституційне відставання, еволюція соціальної структури є процесом природного відбору інститутів. В історичному аспекті ця дихотомія проявляється у противоріччі між індустрією і бізнесом.

Згідно з другою традицією передумовою інституціональної теорії є кореляція економіки, юриспруденції та етики. Дж. Коммонс стверджував, що інституціональна економікс охоплює сферу суспільних інтересів у межах приватної власності, вивчає економічні відносини між людьми через поведінку індивідуума під час участі у транзакціях - угодах щодо відчуження і передачі прав власності, створених у суспільстві, які є базовим інститутом аналізу [10; 11]. Теоретичні погляди Дж. Коммонса були реалізовані під час його роботи (1904-1933) у Вісконсінському університеті. Вчений, залучаючи студентів і аспірантів, організував унікальні експериментальноемпіричні дослідження (отримали назву “історичні досліди”, “польові досліди”, “дослідження дією”) з історії американського індустріального суспільства. Головна увага приділялася економіко-правовому аналізу реально-існуючої системи і соціальному законодавству.

В. К. Мітчелл започаткував інституціональний монетаризм - дослідження мотивів людської поведінки щодо грошових інститутів, їх суспільної ролі, ірраціональність витрачання грошей, зокрема в сімейних бюджетах. Аналізував розриви між динамікой цін і промислового виробництва як причину виникнення ділових циклів [12].

1930-ті роки були золотим часом інституціоналістів у США, які активно працювали в органах державного регулювання економіки, займалися розробленням питань законодавства і політики, продовжили розвиток теорій системної трансформації капіталізму. А. Берлі, Г Минз, Дж. М. Кларк досліджували питання корпоратизації економіки, державного контролю над монополістичними корпораціями, революції в економічних функціях держави, яка повинна від позицій спостерігача перейти до організатора національного виробництва. Головне завдання соціального регулювання і контролю вбачали в антициклічному регулюванні, яке полягає у збільшенні сукупного попиту шляхом зростання державних витрат, стимулювання прибутків, зайнятості населення тощо [13, 73-74].

Російський дослідник В. Ефімов дає загальну характеристику інституціоналізму першої третини XX ст. як конструктивістського, потужного і впливого напряму економічної науки у США, який започаткував дискурсивний підхід у суспільствознавстві [14, 43].

У першій третині XX ст. в економічній теорії запанувала неокласична економікс, інституціональна теорія залишалася національно-американською. Аналізуючи причини, дослідники звертаються до висновків У. Х. Гамільтона, який ще у 1919 р. писав, що виживання тієї чи іншої доктрини економічної теорії залежить від її відповідності звичкам мислення свого часу. Якщо наступне покоління потребуватиме формальної теорії цінності, яка не досліджує економічний порядок, інституціональна теорія потерпить фіаско. Якщо важливим буде розуміння світу, в якому ми живемо, інституціональна економіка виживе. Виживання допоможе розвитку теорії економічного порядку, яка буде життєздатною, правильною і відповідатиме проблемам свого часу [15, 117].

В економічній літературі обґрунтовуються різні інституціональні та політико-економічні причини втрати американським інституціоналізмом Елі - Веблена - Коммонса - Мітчелла в 1940-х роках свого значення.

Історик американського інституціоналізму М. Резерфорд [16; 17] вказує на обмеженість поширення інституціоналізму лише економічними факультетами Вісконсінського і Колумбійського університетів, Вищою школою Р Бругінгса у Вашингтоні (1923-1928). На державному рівні було реалізовано значну частину пропозицій вісконсінського інституціоналізму, пов'язаних з економікою праці та трудовим законодавством. Відбулися зміни у Вісконсінському університеті: почалося падіння його авторитету, закінчив педагогічну діяльність Дж. Коммонс з його унікальним впливом на розвиток інституціоналізму, порівняно із іншими університетами був відносно низький рівень відтворення випускників і аспірантів, які працювали переважно у рідному університеті, або у державних і приватних структурах. Відбулися зміни в економічній теорії. Стандартна мікроекономіка та кейнсіанська макроекономіка стали домінантними у теоретичних курсах. З'явилися нові моделі економічної освіти. Новостворені школи державного управління і трудових відносин проводили дослідження економічної політики. Предметне поле інституціоналізму характеризувалося складністю аналітичних аспектів, воно поступово звужувалося у напряму конкретних галузей, зокрема економіки праці, послуг суспільного споживання. Дж. Ходжсон зазначав, що інституціоналісти не створили базової теоретичної системи, конкурентної за теоретикометодологічними засадами неокласиці, перетворилися на збирачів даних, переоцінили емпіричність як описовий реалізм [18, 53].

Американський історик економічної думки Ф. Міровські вважає, що ерозію інституціоналізму розпочав Т. Веблен, заперечуючи важливість емпіричних досліджень, стверджуючи, що наука виробляє лише теорії та не пов'язана з прагматичними питаннями [19, 1023].

Російський дослідник В. Ефімов [20] називає такі причини, як втрата підтримки великого бізнесу, який після завершення необхідних для його діяльності соціальних досліджень переключився на фінансову підтримку неокласиків, які ідеологічно забезпечували його інтереси, відкидаючи такі питання, як власність розподіл доходів, структура влади, доводили природність і справедливість капіталізму. Негативне значення мало переслідування інституціоналістів у 1890-1910 рр., що змушувало науковців відмовитися від об'єктивного вивчення і розуміння реальності та вибирати “безпечну” неокласичну економікс з її математичною формою, універсальними проблемами, поняттями, схемами, простотою викладу практично незмінних курсів без необхідності адаптувати матеріал до поточних соціально-економічних проблем. Негативне значення мав авторитаризм неокласичної інституціоналізації економічної науки (у навчальних планах і програмах, теоретизуванні та методології, публікаціях, організації конференцій, підборі викладачів). У більшості університетів США домінував авторитет англійської економічної науки (Дж. С. Мілля - А. Маршала), яка виключала інституціональну проблематику з університетського навчання і закріплювала неокласичний тип досліджень. З цієї причини інституціональні погляди не поширилися у Великобританії.

Новий етап в історії інституціональної теорії почався після Другої світової війни в кінці 1940-1950-х років. Його представляють такі вчені, як Дж. Гелбрейт, А. Грачі, К. Эйрс, М. Тул, К.-А. Виттфогель, Дж.Ф. Фостер, Р Хейлбронер, К. Поланьї, Г Мюрдаль, Б. Селігмен та ін. Їх погляди об'єднує інституціональний підхід - аналіз інститутів щодо організації та економічного порядку індустріального суспільства. Науковці об'єдналися в Асоціацію еволюційної економіки (Association for Evolutionary Economics, AFEE), в 1967 р. заснували журнал “Journal of Economic Issues”.

Домінувала індустріально-технократична гілка інституціонализму (індустріальносоціальна, американська вебленської традиції), лідером якої був Дж. Гэлбрейт. Інституціоналістам належить першість у виробленні теорій індустріалізму і постіндустріалізму, корпоратизації та транснаціоналізації економіки. К. Эйрс висунув концепцію “ інституціонального лага” - запізнення адаптації соціально-економічних інститутів від інноваційних змін у технологічних процесах [21]. Упродовж 1950-1970 рр. для характеристики праць інституціоналістів нової хвилі використовували термін “neoinstitutionalism”, запропонований у 1953 р. М. Тулом в його дисертації “The Philosophy of Neoinstitutionalism: Veblen, Dewey, Ayres”.

У 1975 р. О. Вільямсон у праці “Markets and Hierarchies: Analysis and Anti-Trust Implications: A Study in the Economics of Internal Organization” Тут і надалі подаємо англійською мовою назви праць, які не опубліковані або по-різному перекладаються в російсько-українських виданнях. вперше заявив про появу нового наукового напряму - “New istitutional economics” (НІЕ, Нової інституціональної економічної теорії) як доповнення неокласичного критерію максимізації доходу вивченням транзакційних витрат, засновником якого є розробник теорії транзакційних витрат Р Коуз [22, 35-44]. О. Вільямсон характеризував нову теорію як пізнання економічних інститутів, мікроаналітичний підхід до вивчення економічної організації суспільства, результат міждисціплінарних досліджень з економіки, права й організаційних наук [23, 27]. Д. Норт започаткував використання інституціонального аналізу в економічній історії, розробив теорію інститутів, шляхом поєднання теорій людської поведінки, трансакційних витрат і прав власності, ідеї залежності траекторії розвитку від попереднього шляху [24]. Власне Р Коуз нову інституціональну економікс визначав як сучасну інституціональну теорію, досягненням якої є дослідження ролі інститутів у функціонуванні економіки і яка повинна вивчати поведінку людини в межах обмежень реальними інститутами [25, 231]. Нова інституціональна економікс (Коуз - Вільямсон - Норт) стала одним з виявів “економічного імперіалізму”. Зауважимо, що започаткували “економічний імперіалізм” (міждисциплінарні дослідження) в 1950-1960-х рр. економісти-неокласики чиказької школи Х. Дж. Льюіс, Г Беккер, Р Познер, Дж. Стіглер, які почали використовувати мікроекономічний аналіз для дослідження соціально-політичних проблем [26].

У 1991 р. ісландський вчений Т Еггертссон використав термін “неоінституціоналізм” для позначення напряму досліджень на основі синтезу неокласичної та інституціональної економічних теорій з метою аналізу поведінки акторів в економічній і соціально-політичній сферах. Предметом дослідження проголошувалися соціальні структури і схеми економічних систем (фірми, різні форми організацій, ринки, держава тощо) на основі збереження жорсткого ядра неокласики і включення в аналіз інформаціонних і транзакційних витрат, обмежень на права власності, агентських відносин. Вчений визначав неоінституціональну економічну теорію як модифікацію захисного поясу неокласичної, узагальнення і розширення мікроекономічної теорії [27, 11-20]. Термін “нова інституціональна економіка” запропонував залишити за дослідженнями, які заперечували модель раціонального вибору (зокрема О. Вільямсона). У працях західних вчених терміни “нова” і “нео” інституціональна економікс використовуються як рівнозначні, збірне позначення для певною мірою різних теоретичних підходів [28, 164]. У 1996 р. засновано Міжнародне товариство з нової інституціональної економіки (ISNIE), яке заявляє про мультидисциплінарний напрям досліджень, який охоплює економіку, теорії організації, право, політичні науки, соціологію тощо, метою яких є пояснення на основі неокласичних засад, що таке інститути, як вони виникають, як змінюються і як мають бути реформовані з метою ефективної державної політики та стратегії фірми [29]. У наступні роки за прикладом Т Еггертссона теорії економічного імперіалізму характеризували як неоінституціональні. Інституціоналізм кінця XIX - 70-х років XX ст. отримав назву “Old istitutional economics” (OIE, старий), а також “ класичний” і “традиційний”.

Поширені погляди, що сучасний інституціоналізм є сукупністю різних теоретичних підходів, які пов'язані інституціональною проблематикою; класичний інституціоналізм залишається аутсайдером економічної теорії та вмирає, його погляди абсорбіровані мейнстримом. Сучасні інституціоналісти-класики заперечують такі твердження, підкреслюють збереження і розширення традицій інституціоналізму як холістичної економікс, яка має майбутнє та спроможна вирішувати сучасні економічні проблеми.

У кінці XX ст. - на початку 2000-х рр. опубліковано низку праць авторитетних представників класичної інституціональної теорії із роз'ясненням її предметної та методологічної проблематики, зокрема М. Тула Tool M. The Discretionary Economy: A Normative Theory of Political Economy / M. Tool (1979) Santa Monica Calif.: Goodyear Publ. Co, 1979. - 350 p.: Tool M.R. Institutional Economics: Theory, Method, Policy / M. Tool. - Boston, Dordrecht, London: Kluwer Academic Publishers, 1993. - 360 p.; Tool M. Pricing, Valuation and Systems: Essays in neoinstitutional economics / M. Tool. - Aldtershot: Edward Elgar, 1995., колективної монографії за редакцією Дж. Адамса Institutional Economics / Edited by J. Adams. - Boston: Martinus Nijhoff Publishing, 1980, монографії у двох томах за редакцією Дж. Ходжсона, У.Дж. Самуєлса і М. Тула “The Elgar Companion To Institutional And Evolutionary Economics” Hodgson Geoffrey M. The Elgar Companion To Institutional And Evolutionary Economics / Geoffrey M. Hodgson, Warren J. Samuels, Marc R. Tool. - Two vol. Aldershot and Brookfield, VT: Edward Elgar, 1994. - 896 p., Ф. Міровскі, Д. Гамільтона, М. Резерфорда, Ф. О. Хара, А. Грачі.

Сучасні інституціоналісти-класики визначають інституціональну економічну теорію як рух протесту, галузь знань і підхід до рішення проблем. Заперечується розуміння інституціоналізму як національної американської економічної теорії.

Принциповою є критика теоретико-методологических положений неокласики [30]. Наголошується на розмежуванні з новою інституціональною теорією, яку інституціоналісти-класики характеризують як “неокласичну інституціональну економікс” [31; 32], яка об'єднує всі інститути у вузьких межах раціонального вибору й опортунізму, досліджує розвиток суспільства як феномен індивідуального вибору [33]. Ф. Міровскі наголошує, що неоінституціоналізм є продовженням неокласики з її філософською картезіанською традицією, в той час як інституціоналізм ґрунтується на філософії прагматизму [34].

Методологічні та теоретичні основи сучасної інституціональної теорії класичного напряму базуються на засадах традиційного інституціоналізму [35; 36; 37; 38]. Предметом дослідження проголошено аналіз процесів інституціональної адаптації та діяльності інститутів як механізмів соціального контролю та соціальних змін. Центральними проблемами предметного поля залишаються організація і контроль в економіці загалом, концепції та теорії соціальних змін, соціального контролю, колективних дій, технології, процесу індустріалізації і ринку як інституціонального комплекса, а не абстрактного механізму. Основні напрями досліджень стосуються ролі різних культур в економічній діяльності, внутрішньої та міжнародної нерівності доходів, соціальної та економічної політики, глобалізації та транснаціональних корпорацій, використання сучасних технологій для добробуту і впливу на біосферу, впливу економічної думки на зміни в економіці, реальних економічних питаннях.

Методологічний інструментарій охоплює такі положення:

• міждисциплінарний підхід. Дослідження проблем економічної теорії за допомогою неекономічних наук - соціології, права, історії, та інших суспільних наук. Аналіз економіки як органічного системного еволюційного цілого, а не статичного механізму;

• практична спрямованість теорії з метою вивчення і розуміння розвитку, а не соціально-економічного прогнозування. Визнання нормативних елементів в економічній теорії, особливо в аспекті її використання до проблем політики та економічної діяльності держави;

• використання принципу методологічного колективізму (холізму), за яким увага акцентується на системі інститутів, діях колективів (профспілок, уряду тощо) із захисту прав індивідів, тоді як методологічний індивідуалізм неоінституціоналізму аналізує поведінку індивіда, який із власної волі та відповідно до своїх інтересів вирішує, членом яких колективів йому вигідно бути. Заперечення методів маржинального та рівноважного аналізу. Поєднання індукції та дедукції, прагматизму, обмеженої раціональності та кумулятивної причинності. Критика апріористичного та формалістичного дедуктивізму, ньютонівської фізики як архітипа для економічної науки.

Засадничі теоретичні позиції інституціоналізму узагальнюють такі положення.

Інститути мають значення. Ринок - це соціальний інститут. Економіка - це більше, ніж ринок. Економіка - це інститути, які формують ринок і через які ринок функціонує, які породжують результати ринку. Економіка - це система влади, процес прийняття рішень, де окремі актори визначають, чиї інтереси необхідно враховувати при алокації ресурсів, як розподіляти доходи, рівень зайнятості та реального доходу. Економіка - це окремі економічні суб'єкти і групи, які борються за вигідне становище і результати діяльності. Визнання людини як максимізатора корисності є нереальною і помилковою концепцією.

Держава є важливою складовою економічної системи, головним носієм колективних дій, соціального контролю і соціальних змін; засобом здійснення верховної приватної влади і одночасно обмеження цієї влади на користь тих, хто її не має; інститутом, вторгнення якого в економіку має законодавчо змінити правові норми. Практичною проблемою науки є визначення інтересів підтримки державою. Питання приватної власності, корпорацій і корпоративної системи, держави необхідно пов'язувати з існуючою структурою влади.

Технологія та індустріалізація є головними факторами впливу на системну еволюцію і результати економічної діяльності. Одні інституціоналісти вважають, що інститути як консервативна сила стримують запровадження нових технологічних і організаційних нововведень, інші пояснюють роль технологій залежно від цілі використання тими чи іншими економічними суб'єктами.

Мікроекономічною основою інституціоналізму є твердження, що алокація ресурсів і розподіл доходів є функцією не ринків, а структури влади та інститутів, які формують ринок і діють через ринок, функцією всієї системи організації та контролю в економіці. Головною трансформаційною ознакою західних економічних систем є розвиток корпоративної системи і приватно-централізованого планування. Необхідно вивчати структурний вимір ринків благ і факторів виробництва, стратифіковані ринки праці.

Інституціональна макроекономіка оперує такими макроекономічними економічними показниками, як рівні доходів, випуску, зайнятості, цін, які вивчає залежно від поведінкових змінних і структури влади. Підкреслюється, що розподіл доходів та добробут впливають на макроекономічні результати, боротьба за розподіл породжує як інфляцію, так і стагфляцію. Макроекономічна політика держави спрямована насамперед на стабілізацію очікувань у секторі приватних корпорацій, а не на повну зайнятість і стабільність цін. Державі необхідно замінити корпоративну систему на ринкову економіку з ефективною антимонопольною політикою. Важливою є проблема врахування історичної специфіки та часових особливостей розвитку.

Отже, сучасна класична інституціональна теорія є теорією економіки, яка підпорядкована контролю суспільства та його структур [39].

Огляд еволюції інституціональної теорії свідчить, що питання її єдності, або гетерогенної множини внутрішніх течій, класифікації залишається дискусійним. На відміну від інституціоналістів-класиків, представники неоінституціоналізму декларують ідеї “ інституціонального синтезу” течій і шкіл у рамках інституціонального напряму. Так, Д. Норт у 1990-2000 рр. заявив про розвиток нової інституціональної экономкс у напряму дослідження процесу динаміки економічних змін як адаптивної ефективності інституціональної матриці, орієнтації економічної науки на соціальну ефективність, врахування ментальних структур агентів, часового аспекту та історичного контексту для визначення траєкторії зміни інститутів, зростання значення держави в інституціональному регулюванні [40]. Позиціонуються перспективи еволюційого “інституціонального синтезу” трьох основних течій в економічному інституціоналізмі: традиційної (радикальної), неоінституціональної (ліберальної) і нового інституціоналізму (поміркованої) на основі формування єдиної методологічної та категоріальної бази, оскільки “старий” і “ новий” інституціоналізм є еволюцією єдності протилежностей у цілісній інституціональній економічній теорії [41,64, 75-76]. Частина науковців вважає новий/неоінституціоналізм продовженням традиційного, а отже, сучасним інституціоналізмом [42, 5-6]. Український дослідник П. Леоненко вважає “старий” (традиційний) і “ новий” інституціоналізм складниками єдиного, який входить до складу напряму неоінституціоналізму із значною кількістю теорій, що визначають сучасну неоінституціональну парадигму [43].

Заслуговують на увагу дослідження В. Ефімова щодо класифікації західними колегами двох видів сучасного інституціоналізму: нового/неоінституціонального раціонального вибору (у різних формах раціональності) та класичного інституціоналізму як історичного (термін західній політології), або конструктивістсько-дискурсивного. З його погляду, конструктивістський (інтерпретативний) інституціоналізм може розглядатися як певна рамочна соціальна теорія, яка акцентує увагу на економіці, політиці і соціальних питаннях, спрямована на вирішення реальних економічних проблем, використовує дискурсивно-експериментальний підхід у дослідженнях [44, 39-42].

Існують погляди щодо нового синтезу неокласичної та інституціональної теорій, формування “інституціонально-еволюційного напряму”, “інституціонально-інформаційної економіки”, посткейнсіансько-інституціонального синтезу.

Висновки і перспективи дослідження

Класична інституціональна економічна теорія (Classical Institutional Economics) залишається складовою сучасного економічної теорії, альтернативною системою знань щодо неокласичного індивідуалізму/ раціоналізму та марксовського матеріалізму, збільшує можливості суспільства вирішувати реальні проблеми сучасного економічного порядку. В її історії виокремлюються два періоди: традиційний, класичний, “ старий” інституціоналізм кінця XIX - 70-х років XX ст. (інституціоналізм Елі - Веблена - Коммонса - Мітчелла - Гамільтона і неоінституціональний етап Гелбрейта - Эйрса - Тула - Мюрдаля); сучасний класичний інституціоналізм (Modern Classical Institutional Economics) 70-х років XX ст. - початку XXI ст, який пропонується визначати як конструктивістсько-дискурсивний.

У 1970-1980 рр. у результаті теоретичної експансії неокласики термін “інституціоналізм” був запозичений, привласнений і монополізований представниками нової інституціональної теорії, у 1990 р. проголошено появу неоінституціональної економічної теорії. Засновники нової інституціональної економікс і неоіституціональної економікс позиціонують свої дослідження як реалізацію інтересу неокласики щодо впливу на економічну діяльність організаційних форм і видів інституціонального устрою, продовження неокласичних традицій, міждисциплінарний підхід до аналізу соціальних інститутів у термінах індивідуальних рішень за умови модифікації моделі раціонального вибору (NewIE) та незмінності жорсткого ядра неокласики (NeoIE), результат економічного імперіалізму. Їх об'єднує твердження, що соціальні інститути мають значення і піддаються аналізу за допомогою стандартних інструментів неокласичної теорії. На наш погляд, визнання рівнозначності цих термінів і єдиної нової/ неоінституціональної теорії з різними рівнями аналізу інститутів у ролі залежних та незалежних перемінних та різними формами раціональності є доцільним.

Питання внутрішньої структури інституціоналізму необхідно вирішувати із врахуванням вищеназваних факторів. За умови визнання інституціональної парадигми єдиним напрямом економічної теорії (дослідна програма вивчення інститутів), можливо виокремити два періоди історичного розвитку: класичний (традиційний, “старий”) інституціоналізм кінця XIX - 70-х років XX ст.; сучасний інституціоналізм 70-х років XX ст. - початку XXI ст., який представлений двома течіями: новою/неоінституціональною економічною теорією (New/Neоinstitutional Economics) та новою класичною інституціональною економічною теорією (Modern Classical Institutional Economic). Потребує подальшого опрацювання питання теоретико-методологічних і філософських відмінностей та єдності двох течій сучасного інституціоналізму. Варто зауважити, що це можливо зробити лише на основі дослідження першоджерел сучасної історіографічної літератури західних науковцев, а не лише російських. Невирішені питання теорії і методології сучасного інституціоналізму створюють імпульс для наступних досліджень, визначення теоретико-метологічного дистанціювання та пошуків шляхів об'єднання представників різних течій і шкіл.

Література

1. Московский А. И. Институционализм: теория, основа принятия решений, метод критики / А. И. Московский // Вопросы экономики. 2009. № 3. С. 110-124.