Специфічні ознаки бідності в українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфічні ознаки бідності в українському суспільстві

Комарова О.О.

Братченко Л.Є.

Актуальність дослідження проблеми бідності пов'язується з тим, що Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Економічні трансформації, які відбуваються та тлі політичних протиріччь та сутичок в Україні, призвели до зменшення реальних доходів та заробітної плати, зниження платоспроможного попиту населення. Внаслідок значного спаду виробництва, інфляції, зниження продуктивності праці, зростання рівня та тривалості безробіття, в Україні на сьогоднішній день за межею бідності живе близько 60% населення. До того ж психологи визнали, що бідність негативно впливає на організм та психічний стан людини. Бідність формує серйозну загрозу соціальній безпеці країни, адже це стосується не тільки окремої людини, а й суспільство в цілому. Це повязане з тим, що незаможне та бідне населення постійно відчуває почуття тривоги, невпевненості та незадоволення внаслідок провальних очікувань та надій, які покладалися на обіцяні результати соціальних реформ. Експерти та науковці виокремлюють низку специфічних рис, які притаманні бідності саме в українському суспільстві, які ми пропонуємо розглянути з огляду на сучасні реалії.

Серед вітчизняних вчених, які досліджували проблему бідності в Україні, зокрема її вимірювання та специфічні ознаки, методичні підходи до визначення бідності, особливості прояву цього явища в Україні та його наслідки, фінансові важелі подолання бідності в Україні є: Е. Лібанова, Л. Черенько, О. Кириленко, В. Письменний, Н. Кравчук, Н. Ткачук, Н. Карпишин, В. Русін, Б. Малиняк, В. Горин, Т. Кізима, А. Колот, О. Палій, А. Ревенко, Ю. Саєнко, В. Скуратівський та інші.

Дослідження бідності своїм корінням сягає в класичну політекономію та соціологію. Так, А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Т. Мальтус, Ж. Прудон, Е. Реклю, К. Маркс, стверджували, що бідність є логічним наслідком індустріального розвитку, а розподіл доходів між різними класами визначає розподіл власності. За Г. Спенсером, бідність - явище не соціальне, а особиста проблема тих, хто не зміг вписатися в існуючі соціальні рамки. Він вважає втручання держави у природний розвиток суспільства недоцільним, бо бідність - явище позитивне, воно стимулює людський розвиток. Ф. Гіддінгс визнавав існування бідності поруч із багатством. За Ф. Хайеком, бідність - невідворотна реальність у будь-якому суспільстві [3, c. 200].

Слід відмітити, що протягом ХХ-го століття змінювалася концепція бідності, але методи вимірювання по суті залишилися незмінними. До речі, термін “бідність” тривалий час не вживався в офіційних документах СРСР. Поняття бідності було зведено до поняття прожиткового мінімуму, а дохід став єдиним індикатором добробуту і застосовується для вимірювання нормальної життєдіяльності населення. Між тим проблема бідності загострюється, а відтак потребує свого дослідження.

Тож метою статті є характеристика основних проявів бідності в сучасній Україні та визначення специфічних рис цього розповсюдженого соціально-економічного явища та суспільної проблеми в Україні.

Попри поступове запровадження низки соціальних реформ, підвищення мінімальних зарплат та пенсій, левова частка населення України має грошове забезпечення значно менше норм, встановлених ООН та міжнародними стандартами. У відповідності до стандартів ООН наразі у світі встановлена межа бідності на рівні витрат у 5 доларів США у день. Так, за міжнародними нормами бідність наступає за межею, коли людина в місяць має дохід менше 150 доларів (враховується не тільки їжа, але й витрати на комунальні платежі, проїзд і таке інше), тобто забезпечення лише базових біологічних потреб кожної людини. В Україні, згідно норм чинного законодавства, прожитковий мінімум в день складає 1,8 долара США, тобто більш ніж в 3 рази менше встановлених норм. До того ж, хоча уряд і підняв мінімальну заробітну плату до рівня 3200 грн, але ж офіційний прожитковий мінімум, визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», становить 1544-1700 грн, що за поточним офіційним курсом НБУ складає 56-62 долари США. У 2008 році, після початку світової кризи, рівень бідності зріс до 21%, але згодом ситуація змінилася у кращий бік, про що свідчить низка соціально-економічних показників. Так, перед початком військового конфлікту, в 2013 р, рівень бідності становив 9%, а у 2014-2016 р.р. збільшившись майже вдвічі - до 17%. Тобто, в нашій державі, де близько 1,7 млн. внутрішньо переміщених осіб (а за прогнозами експертів їх кількість дедалі буде збільшуватись), 2,8 млн. людей мають статус інвалідів, більша частина населення недостатнього вживає якісних продуктів харчування, також не взмозі купити необхідний одяг та взуття, обмежується дешевими і не завжди ефективними ліками. Тобто елементарні базові потреби населення не задовольняються [5;6].

Під поняттям бідність експерти та науковці розуміють «злиденне існування фізичної особи, за якого через брак коштів неможливо підтримувати достойний спосіб життя, властивий суспільству конкретного соціально-економічного періоду» [6].

Вітчизняні науковці розрізняють абсолютну, відносну та суб'єктивну бідність. Так, абсолютна бідність має місце тоді, коли люди не володіють достатніми ресурсами для підтримання мінімуму фізичного здоров'я та працездатності. Цей вид бідності часто виражають у спожитих калоріях на добу або рівні харчування. Основним елементом визначення абсолютної межі бідності є вартість набору товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних потреб, характерних для даного суспільства. Кінцева мета боротьби з абсолютною бідністю полягає в цілковитому подоланні її шляхом поєднання мінімальних соціальних гарантій і створення умов, за яких бідні матимуть змогу самостійно забезпечити себе. Соціальна захищеність від абсолютної бідності, на думку експертів, істотно залежить від зростання національного багатства й удосконалення механізмів цілеспрямованої соціальної допомоги. Відносна бідність визначається загальним рівнем життя в різних суспільствах, і в більшій мірі базується на культурному визначенні. При відносному визначенні бідності через посилання на рівень життя, характерний для більшості населення, рівень залежить від конкретного суспільства та від конкретної історичної епохи. У цьому разі бідність розглядається як відсутність доходу і ресурсів, необхідних для підтримання життєвих стандартів, які в межах даної культури вважаються нормальними та гідними. Суб'єктивна бідність визначається винятково суб'єктивними судженнями людей про соціально прийнятний мінімальний рівень життя в даному суспільстві. Реальне відчуття бідності в індивідів або соціальних груп зумовлює не лише співвідношення рівня життя з деякими абсолютними показниками, воно радше є результатом порівняння своїх можливостей у задоволенні потреб із забезпеченістю і зразками рівнів споживання інших людей або зі своїм становищем у минулому.

ООН визначає чотири основні прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя - чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) вилучення з суспільного життя.

Проте поряд із такими загальними ознаками, українська бідність має цілу низку специфічних особливостей. Одна з найважливіших, на наш погляд, це низький рівень життя населення в цілому. Про це свідчить низка показників, а саме: низький рівень раціону їжі; постійний відтік громадян за кордон; низька народжуваність; високий рівень захворюваності та смертності; незадоволеність широких верств населення загальноекономічною ситуацією та своїм матеріальним станом. Низька якість харчування в поєднанні з погіршенням медичного обслуговування, недоступністю для широких верств населення багатьох ліків, відмовою від занять спортом, хронічними психологічними й емоційними перевантаженнями, роботою в несприятливих умовах тощо -- усе це позначається на стані здоров'я нації. При цьому, як констатує представниця Інституту соціології НАНУ О. Іващенко, спостерігається незначне збільшення середньої тривалості життя в країні (жінки - 77 років, чоловіки - 67 років). Цей показник не тільки набагато нижче рівня західноєвропейських країн, але ще і є меншою за середню тривалість життя в світі, яка, згідно з даними ОНН, становить 71 рік. Низький рівень життя призводить до міграційного відтоку населення. Так, внаслідок міграції, загальна чисельність населення щорічно в України скорочується приблизно на 90 тисяч чоловік [9]. Через військовий конфлікт в східній частині країни багатьом чоловікам призовного віку, що підлягають мобілізації, забороняється вільно залишати територію України. До того ж значна частина мігрантів чоловіків залишає територію країни нелегально, без дозволу на роботу та володіння мовою. Незважаючи на агресію з боку Російської Федерації, за даними Національного інституту українсько-російських відносин, лише в Росії працюють понад 300 тисяч українців. Але тут варто нагадати, що трудова міграція почалась іще в 2014-му році, коли стрімко впала економіка. І відтоді цей потік не дуже змінився. Виїжджають із країни ще й з питань особистої безпеки. Це дуже важливий чинник. Загалом, працездатне населення України на 2018 рік становить близько 30 млн. жителів, при цьому офіційна робота є тільки у 16 ??млн. українців. Важливою ознакою бідності в країні є зниження народжуваності. Так, все менша кількість людей прагне заводити сім'ї, а отже і народжувати дітей. За 2017 рік на території України народилося близько 200 тис. дітей. Однак, як уже було сказано вище, в країні різко падає народжуваність. До кризи і військових конфліктів в середньому за добу народжувалися до 1000 немовлят, то станом на 2018 рік ця цифра впала до 800 новонароджених малю [8]. Не менш важливою рисою є психологічне неприйняття економічної нерівності. Як відомо, рівень доходів є одним з критеріїв стратифікації суспільства. Бідність не лише поділяє суспільство на класи, а й є стимулом для того, щоб людина прагнула у своїх досягненнях. Проте в сучасних умовах бідність перешкоджає розвитку та стабільності суспільства. Останніми роками досить новим для України явищем стала раптова неочікувана бідність. Це бідність через втрату майна та джерел для існування внаслідок бойових дій на сході України. Межа психологічної та економічної вразливості до цієї форми бідності є досить високою. Адже людям, які раптово та неочікувано втратили майно, необхідно покривати такі необхідні витрати, як оренда житла, оновлення домашнього майна, одягу та взуття тощо [2, c. 22].

На нашу думку, уряду слід також звернути увагу на загрозу появи застійної бідності, так званої «бідності поколінь». Діти з таких сімей, не маючи доступу до повноцінної освіти, закладів культури, найбільшою мірою наражені на ризик у дорослому житті опинитися на нижчій соціальній сходинці, ніж їхні батьки. Люди, які тривалий час перебувають у стані бідності, втрачають віру в себе, не говорячи про віру до соціальних інституцій.

Наразі, в українському суспільстві зросла питома вага людей, котрі вважають себе бідними, цей факт теж можливо вважати специфічною рисою бідності. Це підтверджено низкою соціологічних досліджень, адже за різними методиками, як зазначає О. Балакирева, сьогодні від 40 до 60% українців вважають себе бідними. На сьогодні прожитковий мінімум, який для себе люди нині вважають достатнім, перевищує мінімальний рівень, гарантований державою і становить 7-7,5 тисячі гривень на одну людину. Згідно статистичним даним, загальна тенденція така: ті, хто був багатим, за минулий рік іще більше збагатились, а бідні, відповідно - збіднішали. Адже є опосередковані показники: зростання економічної активності, кількість інвестицій, створення робочих місць, трудова міграція. На все це треба зважати [5;9]. Якщо говорити про суб'єктивну оцінку свого стану, то чимало людей неадекватно його оцінюють. Тут слід наголосити на сутто емоційному аспекті суб'єктивної бідності. З об'єктивних причин економічна, політична ситуація погіршилась через війну, яка призводить до занепаду. Тому це посилює відчуття незадоволеності і все більше людей говорять, що стали жити гірше.

Розповсюдженість бідності серед працюючого населення виникло як наслідок низьких стандартів оплати найманої праці, відтак - зайнятість абсолютно не захищає від бідності. Як результат, українські працівники, маючи навіть стабільне джерело трудового доходу, за умов низьких стандартів оплати праці фактично позбавлені можливості вести повноцінне життя. В той час як рівень життя працюючого населення безпосередньо залежить від рівня оплати праці [12]. Скорочення обсягів виробництва й відповідне зниження попиту на робочу силу обернулося зниженням зайнятості, насамперед у промисловості, будівництві та сільському господарстві, які традиційно визначали структуру ринку праці України, призвело до поширення вимушеної неповної зайнятості, зростання рівня і тривалості безробіття. Тому бідність в Україні серед працюючого освіченого і кваліфікованого населення явище досить розповсюджене. Цілком слушно зауважила Е. Лібанова: «В Україні зайнятість не убезпечує людину від бідності. Рівень бідності серед працюючих не поступається рівню бідності серед пенсіонерів». За словами експерта, до категорії бідних в Україні найчастіше потрапляють члени багатодітних сімей, особи без вищої освіти, мешканці невеликих міст і містечок (до 100 тис. населення), безробітні, а також родини, в яких проживають одночасно три покоління. Зрозуміло, що соціально-економічні негаразди перш за все вплинули на ті родини, що мають у своєму складі дітей, інвалідів, безробітних, чи то повністю складаються з непрацездатних осіб. Але не найбільш кращим виявляється становище тих, хто працює за наймом в режимі повної зайнятості. Протягом всього пореформеного періоду вкрай гостро постає питання низького рівня оплати найманої праці. Таким чином, за існуючого рівня оплати праці в Україні навіть двоє працюючих батьків не завжди можуть забезпечити гідний рівень життя своїм дітям [7; 8]. Таким чином формується так звана спадкова бідність. Діти з бідних родин не отримують необхідної фахової підготовки і згодом не можуть одержати хорошу високооплачувану роботу. Як показують дослідження, існує чітко виражена пряма залежність між рівнем освіти й матеріальним становищем. Наявність же у сім'ї бодай однієї людини з вищою освітою вдвічі знижує ризик бідності.

Цілком зрозуміло, що процес подолання бідності - це довготривалий процес, який потребує чітких дій, координації зусиль як на державному рівні так і на рівні органів місцевого самоврядування, а також визначення їх пріоритетів на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу. При цьому достеменно невідомо, скільки в країні є отримувачів соціальної допомоги або ж таких, що отримують кошти від держави. Звісно, не можна ігнорувати можливості бюджету надавати матеріальну підтримку незаможним членам суспільства. Але головну, визначальну роль відіграють діючі в суспільстві установки.

Ставлення держави до проблеми бідності в сучасному суспільстві не завжди залежить тільки від фінансових можливостей держави, але і від суспільного вибору.

Звичайно, бідність подолати неможливо. Проте можливо зменшити масштаби та пом'якшити її прояви, зменшити розшарування населення за рівнем доходів, а також вживати заходи, спрямовані на запобігання бідності. Соціально зорієнтована модель України поширює опіку на досить широкі верстви населення. У цьому контексті встановлення офіційної межі бідності набуває особливого значення. Людей вважають бідними, коли рівень їхнього життя є нижчим за мінімально припустимий поріг, тож визначення цієї межі є вихідною точкою будь-якого аналізу бідності. Тому, аби мати об'єктивну картину дійсності, необхідно провести перепис населення. Але ця процедура дорого коштує та провести її надзвичайно складно. На наш погляд, це перший конкретний реальний крок. Окрім цього для подолання бідності необхідно, зокрема, зменшити в Україні податковий тиск, спростити дозвільну систему, створити конкурентоздатні умови для ведення бізнесу, а відтак, створити нові робочі місця і збільшити заробітну плату працівників, а також зміцнити гривню по відношенню до долара США. Так, на нашу думку діями переважно пасивного характеру, а саме: адресними грошовими виплатами, субсидіями, можливо зменшити кількість абсолютно бідних. Тоді як зменшення відносної бідності, яка пов'язана насамперед з економічною нерівністю населення, потребує більше часу й зусиль в основному активного характеру. До таких дій відноситься допомога у працевлаштуванні, відкритті власної справи, зокрема безоплатні консультаційні послуги юридичного характеру, а також сприяння у отриманні необхідної кваліфікації та перекваліфікації певних видів професій. Відносно зниження рівня суб'єктивної бідності, наявність якої в українському суспільстві викликає соціальні конфлікти, що наразі останніми роками мають тенденцію до загострення, то її, викоренити звичайно неможливо, але для пом'якшення її наслідків потрібні час, а також довіра до влади на всіх рівнях та узгоджені дії майже всіх соціальних інститутів суспільства.

Список використаних джерел

бідність населення платоспроможність

1. Красун А., Турчин Я. Бідність в Україні та шляхи її подолання / А. Красун, Я. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2008. - Випуск № 20. - С. 81-85.

2. Мельниченко О.А. Підвищення рівня та якості життя населення: механізм державного регулювання : [монографія] / О.А. Мельниченко. - Х.: Видво ХарРІ НАДУ „Магістр?, 2008. - 232 с.

3. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200 с.

4. Фінансові важелі подолання бідності в Україні / [Білоус І.І., Кравчук Н.Я., Ткачук Н.М. та ін.]; за ред. Кириленко О.П. - Тернопіль: Видавництво Тернопільського економічного університету, 2010. - 430 с.

5. Цілі розвитку тисячоліття. Україна: 2000-2015. Національна доповідь. - Київ, 2015. - 73 с.

6. Бідність як соціально-економічна категорія [Електронний ресурс] Коваленко Н.В. - Харків, Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007- 2/doc/1/08.pdf.

7. Либанова Э. Уравниловка СССР и падение уровня жизни украинцев / Элла Либанова // Новое время. - 2015. - 24 октября. Режим доступу: http://nv.ua/opinion/libanova/uravnilovka-sssr-i-padenie-urovnja-zhizni-ukraintsev67779.html.

8. Населення України на 2018 рік кількість на сьогодні.- Режим доступу: http://2018.pp.ua/novini-2018/2834-naselennya-ukrayini-na-2018-rk-klkst-na-sogodn.html.

9. ООН: Близько 60% українців живуть за межею бідності.- Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2017/03/30/7139761/.

10. Стратегії подолання бідності в Україні / С. Задорожна // Проблеми і перспективи економіки та управління. - 2016. - № 3. - С. 20-33. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ppeu_2016_3_5.

11. Фесенко А.М. Бідність працюючого населення в україні: причини, прояви, наслідки, засоби подолання.- Режим доступу: http://www.sworld.education/conference/year-conference-sw/the-content-of-conferences/archives-of-individual-conferences/oct-2015.

12. Харченко А.М. Соціальна проблема глобалізації - бідність - шляхи її подолання [Електронний ресурс] / А.М. Харченко. - Режим доступу: http://fp.cibs.ck.ua/files/1201/12kamspo.pdf.

13. Центр Разумкова. Соціологічне опитування. Ситуація в країні. Режим доступу: http://razumkov.org.ua/ukr/poll_php?poll_id=1056.

Размещено на Allbest.ru