Державна підтримка підприємств агропромислового виробництва: досвід зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Державна підтримка підприємств агропромислового виробництва: досвід зарубіжних країн

Н.О. Дугієнко

кандидат економічних наук, доцент

Т.Л. Кельдер

кандидат економічних наук, доцент

На сучасному етапі державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України можна розглядати як реакцію на проблеми, що виникають, а, отже, воно не є системним і має вимушений характер. Однак посилення світових інтеграційних процесів викликає підвищену увагу до питання вибору місця й ролі аграрного сектора України у світовій економічній системі. Варто зазначити, що сільське господарство є важливою галуззю національної економіки, яка, однак, потребує особливої державної підтримки. В основному це зумовлено складністю залучення інвестиційних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності в цій сфері, що пов'язано із сезонністю сільськогосподарського виробництва, залежністю від природно-кліматичних умов, уповільненим рухом оборотних засобів, великою кількістю суб'єктів господарювання, які працюють у галузі, критичною спрацьованістю сільськогосподарської техніки, непередбачуваністю кон'юнктури ринку аграрної продукції, нестабільністю отримання прибутків. Тому питання розробки комплексу напрямів та заходів державної підтримки підприємств агропромислового виробництва є важливим і актуальним на сьогодні.

Дослідження та аналіз зарубіжного досвіду державної підтримки сільськогосподарських підприємств зумовлено необхідністю пошуку нових напрямів державного регулювання аграрного сектора. Крім цього, дасть змогу вивчити методи різних країн щодо стабілізації галузі сільськогосподарського виробництва, захисту товаровиробника на внутрішньому ринку, стимулювання експорту сільськогосподарської продукції, забезпечення розвитку виробничої інфраструктури тощо.

Теоретичні й практичні аспекти державного регулювання аграрного сектора висвітлено в працях О. Дація [4], М. Корецького [6], М. Латиніна [8], О. Могильного, О. Олійника [9], Ю. Ульянченка, О. Шпичака та ін. Питанням ефективного функціонування агропромислового виробництва та його регулювання на регіональному рівні з використанням зарубіжного досвіду присвячені праці В. Борщевського [10], М. Гладія, О. Онищенко, П. Саблука [6], Д. Стеченка та ін. Утім, сьогодні все ще існує потреба у визначенні пріоритетних напрямів та заходів державної підтримки аграрного сектора України.

ІІ. Постановка завдання

Метою статті є дослідження зарубіжного досвіду державної підтримки агропромислового виробництва для розробки ефективних методів стимулювання вітчизняних підприємств цієї сфери.

ІІІ. Результати

Сьогодні можемо спостерігати певні загальносвітові особливості розвитку відносин “держава - агропромислове виробництво”, що виявляються у посиленні регуляторної ролі держави в аграрному реформуванні; дотуванні сільськогосподарського виробництва; державному сприянні розширенню місткості аграрного ринку; державній підтримці сільськогосподарського виробника; протекціонізмі щодо вітчизняного агровиробництва.

Однак таке ставлення до аграрного сектора економіки існувало не завжди. Так, упродовж останніх ста років у світовій економіці відбувалися значні зміни в еволюції підходів держав до регулювання цього сектора. Виділяють сім основних етапів [3, с. 23]:

період невтручання (1890-1914), який вирізнявся переважно вільним функціонуванням сільськогосподарського сектора й обмеженим впливом держави на цю галузь лише в екстремальних ситуаціях;

два регламентаційні періоди, які тривали протягом Першої та Другої світових воєн і відзначалися активним втручання уряду в аграрний сектор з метою стабілізації продовольчих ринків в умовах дефіциту продуктів харчування;

період державної диференціації (міжвоєнний період), за якого відбувалося значне коливання цін на сільськогосподарські товари й упровадження субсидій для фермерів, а також захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

період стабілізації аграрних ринків (кінець 40-х рр. - поч. 70-х рр. ХХ ст.), що супроводжувався активною ціновою підтримкою фермерів з боку урядів Японії та країн Європи, що призвело до стрімкого нарощування виробництва аграрної продукції в цих державах;

етап загострення глобальної конкуренції (70 - поч. 90-х рр. ХХ ст.), протягом якого впроваджувалися програми обмеження перевиробництва аграрної продукції;

сучасний інноваційно-ліберальний період, який розпочався із середини 90-х рр. ХХ ст. і триває понині. Він вирізняється оптимізацією аграрного виробництва, розвитком виробництва органічних продуктів, а також посиленням контролю за безпекою продовольства та поступовою лібералізацією світової торгівлі аграрними товарами.

Згідно із досвідом зарубіжних країн, державне регулювання аграрного сектора - це складний механізм, що включає інструменти впливу на прибуток фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний і продовольчий ринок, соціальну структуру села, міжгалузеві й міжгосподарські відносини з метою створення стабільних економічних, правових, соціальних і екологічних умов для розвитку аграрного сектора, задоволення потреб населення в продуктах харчування за соціально доступними цінами, розвитку сільських територій.

Проведений аналіз показав, що для стабілізації та підвищення ефективності аграрного виробництва в зарубіжних країнах використовують систему прямих і непрямих важелів державного впливу. Серед них можна виділити регулювання цін і фермерських доходів, бюджетне фінансування, кредитування, оподатковування, стабілізацію ринку сільськогосподарської продукції тощо. Варто зазначити, що в середині минулого століття, коли головним завданням сільського господарства розвинутих країн було збільшення обсягів виробництва продукції, широко практикувалися цільові державні субсидії на будівництво, купівлю техніки, здешевлення кредитів. Проте в міру насичення ринку й надвиробництва сільськогосподарської продукції розмір прямих державних субсидій виробничого призначення почав зменшуватися. Виняток становить тільки система пільгового сільськогосподарського кредитування й надання допомоги молодим фермерам.

Що стосується сучасних умов, то метою прямих державних виплат в аграрному секторі в зарубіжних країнах є не стільки стимулювання виробництва, скільки вирішення соціальних завдань, таких як підтримка рівня доходів фермерів, забезпечення населення доступними продуктами харчування, розвиток сільських територій та аграрної інфраструктури, проведення природоохоронних заходів. При цьому практично всі західні країни у відносинах сільського господарства з іншими галузями, у питаннях експорту й імпорту сільськогосподарської сировини дотримуються принципу аграрного протекціонізму. Більше того, успіхи сільського господарства країн Західної Європи, США, Канади, Японії, Китаю пов'язують не стільки з розвитком ринкових відносин у цих країнах, скільки з обмеженнями дій ринкових механізмів саморегулювання за допомогою зовнішніх важелів впливу. Це виявляється в державній підтримці сільського господарства через дотації, ціни, квоти, кредитну й податкову політику тощо.

Розглянемо деякі особливості державної підтримки аграрного виробництва в різних кранах.

Підтримка сільського господарства є головним пріоритетом діяльності Європейського Союзу. Сучасна система підтримки сільського господарства в країнах - членах ЄС здійснюється через механізми та інструменти Спільної аграрної політики (САП). Упродовж функціонування САП (започаткована в 1957 р. Римським договором) неодноразово була реформована, що зумовлено високою динамічністю цього сектора та численними суперечками серед держав-членів. У сучасному Євросоюзі активно впроваджується багатофункціональна модель сільського господарства, що підтверджується виявленими взаємозв'язками між пріоритетами САП (зокрема, підтримка доходів фермерів та згладжування коливань ринкових цін на продовольство, екологізація сільськогосподарського виробництва й розвиток сільської місцевості) та ключовими принципами надання дотацій, використання будь- яких механізмів для підтримки внутрішніх цін на продукцію сільського господарства.

Європейський Союз щорічно витрачає понад 40 млрд євро на реалізацію САП, тобто 45% свого бюджету, тоді як внесок сільського господарства у валовий внутрішній продукт ЄС становить близько 2%. При цьому з усіх витрат ЄС на проведення Спільної аграрної політики 80% ідуть на дотації для підтримки цін і доходів селян [2; 13]. Підтримка відповідного рівня цін і цінової рівноваги є одним із головних механізмів у системі державного регулювання аграрного ринку, оскільки система регулювання цін спрямована на підтримку фермерських цін на рівні, що дає змогу товаровиробникам не тільки відшкодовувати власні витрати на виробництво, а й вести розширене відтворення.

Комісія ЄС здійснює регулювання цін за трьома головними критеріями:

рекомендовані ціни (індикативні - для зернових культур, молока, цукру, соняшника; орієнтовні - для великої рогатої худоби, вина; цільові - для тютюну);

мінімальні ціни імпорту (граничні - для зернових, цукру, молочних продуктів; довідкові - для фруктів, овочів, вина, рибопродуктів; шлюзові - для свинини, яєць, птиці). Захист від імпорту відбувається шляхом обкладання додатковим митним збором, що дорівнює різниці між національною торговельною ціною й ціною імпорту. Крім захисту від імпорту, стимулюється експорт за межі ЄС - експортні субсидії;

мінімальні ціни, мета яких - гарантувати виробникові нормальний рівень доходу й диференціювати заготівельні ціни по районах за видами продукції [2].

Варто також зазначити, що у зв'язку з необхідністю пристосування до нових міжнародних економічних реалій САП ЄС все більше скорочує субсидування сільськогосподарського виробництва і спрямовує ці кошти на розвиток сільських територій і підтримку соціальних та екологічних аспектів. Новітня аграрна політика європейських держав сприяння сільськогосподарській еволюції та забезпечення поступового сільського розвитку, основа якого - розвиток людського капіталу [5].

У США найпотужніша система агробізнесу. Продукція цієї системи становить 12% ВВП країни, водночас частка продукції власне сільського господарства США у ВВП - лише 1,5%. Частка США у світовому виробництві: сої - 43,7%, кукурудзи - 34,4%, бавовни - 21,2%, пшениці - 11,6%. Частка зайнятих в агробізнесі США в загальній чисельності працюючих становить 12%, а в сільському господарстві - лише 3%.

Чільне місце США на світових ринках продовольства пояснюється їх зусиллями, спрямованими на індустріалізацію сільського господарства та посилення державно-монополістичного регулювання цієї галузі.

До головних програм підтримки сільського господарства в США належить програма “Стабілізація доходів фермерів”, на реалізацію якої виділяють від 30 до 50% усіх бюджетних асигнувань на сільське господарство. До складу цієї програми входять: Державна програма підтримки цін, програми “Страхування врожаю” і “Сільськогосподарський кредит” [7].

Варто зауважити, що, згідно із Законом “Про продовольство, охорону природних ресурсів та енергетику” від 18.06.2008 р., державна підтримка спрямована на розвиток товарного виробництва та підвищення рівня доходів фермерів і включає прямі виплати й цільові ціни. Так, зокрема:

передбачено субсидії при виробництві пшениці, кукурудзи, ячменю, вівса, рису, бавовни, горох, чечевиці, нуту;

підтримка виробників молочної продукції здійснюється через ціни підтримки сиру типу “чеддер” (1,13 дол. США/фунт), масла вершкового (1,05 дол. США/фунт) і знежиреного молока (0,8 дол. США/фунт) [11; 15]. Якщо ринкові ціни на цю продукцію є нижчими від зазначених рівнів, товарно-кредитна корпорація викуповує молочну продукцію за цінами підтримки;

з метою охорони сільгоспугідь передбачено спрямування 3,4 млрд дол. США на програми, що орієнтовані на розповсюдження екологічно ефективних технологій у сільськогосподарському виробництві; 1,3 млрд дол. США - на спеціальну програму захисту перезволожених земель;

посилено державну підтримку розвитку фермерських ринків через виділення грантів для різноманітних форм продажу сільськогосподарськими товаровиробниками продукції безпосередньо в місцях її виробництва (наприклад, фермерські придорожні ринки);

вводиться в дію програма часткової компенсації витрат на сертифікацію органічної продукції;

передбачено надання державної підтримки фінансово слабшим товаровиробникам, або фермерам, які розпочинають свою діяльність: фермерам, які одержують понад 0,5 млн. дол. США річного доходу від їх позафермерської діяльності або 0,75 млн дол. США від фермерської діяльності, не надаються субсидії [14]. Сільське господарство й переробна харчова промисловість у Канаді є настільки розгалуженими, що іноді здається, що вони охоплюють узагалі всю життєдіяльність країни й тому є найбільш динамічними та інноваційними галузями економіки. Тут працює понад 2,1 млн канадців - сільгоспвиробники, які безпосередньо опікуються землею й фермами, постачальники-посередники, транспортники, продавці і працівники громадського харчування [1]. Загалом АПК входить до топ-п'ятірки промислових галузей Канади, за популярністю посідає II місце після авто- перевезень. Роботу ж в аграрному секторі має кожен восьмий мешканець країни. Державна підтримка сільського господарства, на думку уряду Канади, є найшвидшим способом сприяти розвитку галузі, яка має стратегічне значення для економіки країни. Крім того, державна підтримка запобігає різким коливанням доходів фермерів і в такий спосіб додає стабільності економіці загалом та внутрішньому фінансовому ринку зокрема. Державна підтримка фермерам Канади надається через програми двох рівнів - федерального (центрального) та провінційного.

До переліку програм федерального рівня входить:

національна програма стабілізації чистого доходу (NISA) - це своєрідний механізм заощадження для фермерів, який гарантує, що навіть у несприятливий рік рівень доходу фермера не впаде нижче від середнього показника за останні три роки;

програма уніфікації цін через Пшеничну палату. Механізм функціонування програми передбачає, що фермери продають зерно Пшеничній палаті у зручний для них час і отримують при цьому встановлену початкову ціну, однакову для всього зерна, що належить до одного класу;

програма авансових платежів. Федеральний уряд Канади надає фермерам грошові кошти під зерно (пшеницю, ячмінь), що зберігається на фермі. Як правило, такий аванс надається восени. Така програма регулюється спеціальним законодавчим актом за назвою AMPA (Акт щодо програм реалізації сільськогосподарської продукції);

програма підтримки узгодженого рівня виробництва полягає в тому, що спеціальні уповноважені урядом органи продають виробникам квоти на виробництво певних видів сільськогосподарської продукції. Це переважно стосується виробництва молока та продукції птахівництва, тобто продукції, яка реалізується виключно всередині країни. Виробники, що володіють квотами, мають гарантований збут своєї продукції за ціною, яку розраховують відповідно до внутрішнього попиту. Прикладом програм державної підтримки провінційного рівня є програми, що реалізуються в провінції Альберта через діяльність Фінансової корпорації з надання послуг сільському господарству (AFSC). Через AFSC здійснюються такі програми підтримки фермерів, як програма стабілізації доходу, програми надання позичок фермерам, зокрема програма підтримки фермерів-початківців, програми страхування врожаю, програма відшкодування шкоди, заподіяної дикими тваринами.

Отже, ми коротко розглянули основні програми державної підтримки сільськогосподарських виробників, які функціонують у Канаді, США, країнах ЄС, і можемо зазначити, що в результаті їх впливу сьогодні ці країни відіграють провідну роль у забезпеченні світу продовольчою продукцією й залишаються країнами нових можливостей для тих, хто хоче працювати в сільському господарстві.

В економічно розвинутих країнах агропромислове виробництво забезпечується комплексом законодавчо та організаційно визначених довгострокових бюджетних заходів з боку держави. Так, досвід країн Європейського Союзу (ЄС), Канади, США свідчить, що основними важелями державної підтримки є регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, кредитна підтримка через механізм здешевлення відсотків і відстрочення платежів основної суми заборгованості, економічна підтримка аграрних підприємств, що потрапили в несприятливі природно-кліматичні умови, державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора. На нашу думку, варто врахувати ці основні принципи, що покладено в основу побудови системи державної підтримки сільськогосподарських виробників у зарубіжних країнах, при розробці ефективних методів стимулювання вітчизняних аграрних підприємств.

Список використаної літератури

державний підтримка аграрний політика

1. Агропрофі. Український тижневик ділової інформації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.agroprofi.com. ua/statti/492-hand-in-hand-to-save-the- land-angl-plich-o-plich-dlja-zberezhennja- zeml.html.

2. Андрійчук В.Г. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / В.Г. Андрійчук, М.В. Зубець, В.В. Юрчишин. - Київ: Аграрна наука, 2005. - 140 с.

3. Вінська О.Й. Система регулювання аграрного сектору в ЄС: дис. ... канд. екон. наук: 08.00.02 / О.Й. Вінська. - Київ, 2011. - 195 с.

4. Дацій О.І. Удосконалення механізмів державного регулювання розвитку нових технологій і високотехнологічних агропромислових виробництв / О.І. Дацій // Вісник НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 180-187.

5. Дугієнко Н.О. Модернізація Спільної аграрної політики ЄС щодо фінансування інфраструктури сільських територій / Н.О. Дугієнко, А.О. Осаул // Aktualne naukowe problemy. Rozpatrzenie, decyzja, praktyka: zbior raportow naukowych (29.06.2014-30.06.2014). - Warszawa: Wy- dawca: Sp. z o.o. Diamond trading tour, 2014. - 76 str.

6. Корецький М. Наукові засади державного регулювання розвитку аграрної економіки / М. Корецький // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - Київ: Вид-во УАДУ, 2003. - Вип. 2. - С. 134-140.

7. Кучуков Р. Ценообразование АПК стран с развитой рыночной экономикой / Р. Кучуков // АПК: экономика, управление. - 1997. - № 7. - С. 50-56.

8. Латинін М.А. Законодавче забезпечення функціонування механізму державної підтримки розвитку аграрного сектора економіки України / М.А. Латинін // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2005. - № 3 (26). - С. 272-281.

9. Олійник О. Теоретико-методологічні засади державного регулювання аграрного ринку / О. Олійник // Економіка України. - 2005. - № 7. - С. 65-73.

10. Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В.В. Борщевський, Х. М. Притула, В.Є. Крупін, І.М. Куліш]; НАН України. Інститут регіональних досліджень; [наук. ред. В.В. Борщевський]. - Львів, 2011. - 60 с.

11. Public Law 110 - 234 - Food, Conservation, and Energy Act of 2008 [Electronic recource]. - Mode of access: http://www. gpo.gov/fdsys/pkg/PLAW-110publ234/ content-detail.html.

12. Саблук П.Т. Основні напрями удосконалення державної аграрної політики в Україні / П.Т. Саблук, Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 2011. - № 5. - С. 3-16.

13. Спільна аграрна політика Європейського Союзу: можливості та виклики для України. - Київ: НІСД, 2011. - 19 с.

14. Черняков Б.А. Законодательные и административные основы продовольственной безопасности США: опыт для России / Б.А. Черняков // США. Канада: экономика, политика, культура. - 2010. - № 8. - C. 89-104.

15. Щодо розбудови механізмів державної підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні: аналітична записка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/910/.Размещено на Allbest.ru