Кількісні оцінки цілей, інструментів, результатів управління, звичайно, важливі, але вони не відбивають усієї повноти соціально-економічних змін. Іноді за кількісною оцінкою якого-небудь параметра взагалі важко сказати щось точне про зміну ситуації. Більше того, кількісна зміна може містити помилку або на рівні збору інформації, або на рівні розрахунку й моделі. Тому посилюється значення якісної оцінки, якісних параметрів. Наприклад, промисловість Росії в період 2000-2008 років зросла за обсягом виробництва. Це типовий кількісний показник, проте з точки зору якості структура промисловості, конкурентоспроможність, складність виробничих операцій тощо скорочувалися, що потім зумовило найбільший спад у 2009 році серед європейських країн. Таким чином, кількісне зростання зовсім не протистояло якісному погіршенню системи.

Економічний аналіз оперує граничними величинами (витратами, доходами), які можна порахувати на одиницю продукту, ресурсу й навіть пов'язати з наданням додаткової послуги. Щодо управління не сформувався підхід оцінки керівних впливів за граничними витратами або вигодами. Проте оцінити, як змінюватимуться витрати й вигоди системи, схильної до керівних впливів, за цією частотою дій і сценарного змісту самих дій, цілком можна. Вірогідно, це має визначити або, принаймні, вплинути на вибір того або іншого керівного впливу, з набору наявних альтернатив.

4. Фірма, ринки і управління

Неокласична теорія фірми включає так звані управлінські теорії фірми, проте відносно значення інформації ортодоксія дає дещо інше представлення, ніж інституційна теорія фірми. На практиці потреба в інформації, а також процес відтворення інформації на фірмі залежить від стану фондів, трудових ресурсів, ефективності організації (Менар, 1996; Нельсон, Уинтер, 2000; Сухарев, 2013). Якщо підрозділи НДДКР є складовою ланкою фірми, то саме вони створюють нову для фірми інформацію, використання якої забезпечує конкурентні переваги в майбутньому за рахунок створення або удосконалення продуктів. Проте часто НДДКР розглядається як система, яка скорочує прибуток, що знижує ефективність функціонування фірми. Якщо врахувати ефект монополізації виробництва (авторське право, бар'єри на вхід), то можливості імітації скорочуються, а прибуток для монополіста може виявитися досить високим. Як бачимо, існує проблема в інтерпретації ефекту, який різний залежно від часу, за який він оцінюється, і від обставин, в яких функціонує фірма, зовнішніх умов (ринку, конкурентного середовища, технологічної оснащеності й перспектив розвитку цього сегмента). Отже, загальна оцінка НДДКР, як і якість управлінських рішень, визначатимуться саме названими умовами і чинниками.

Сучасна ситуація на мікроекономічному рівні й окремих перспективних ринках така, що фірми не входять тільки в прибуткові сектори, тобто не прибуток приваблює і спонукає до того, щоб зайнятися цим видом діяльності. Таке управлінське рішення при створенні фірми говорить про високу вірогідність застосування принципу сатисфакції, тобто отримання, придбання не максимального, а прийнятного задоволення - причому для кожного агента можуть існувати свої власні уявлення про подібний вид задоволення - прийнятне задоволення. Паралельно присутня ще одна тенденція на сучасних ринках - вхід значного числа фірм не стримує інших агентів від входу на цей же ринок. Масовий вхід не виконує функції блокування входу, а географічна протяжність ринку унеможливлює конкуренцію між фірмами, що виробляють аналогічну продукцію (вони можуть ділитися один з одним унікальною інформацією про продукт і технологію). Такими ринками виступає ринок нанотехнологій, комп'ютерів, інформаційних систем. Локалізація ринку спостерігається, зокрема, в Росії, наприклад у галузях спеціального технологічного устаткування, широких технологій, спеціальної електроніки тощо. Інформація несе в собі ефект, мається на увазі інформація наукового значення для виконання НДДКР, "ненасичення" ринку, тобто створює ефект невичерпності ринку, коли прибутку вистачить на всіх. Гра з нульовою сумою стає вчорашнім днем на практиці і в теорії економічного аналізу, оскільки кардинально змінилася реальність. Інша справа, наскільки значуща й стійка така зміна, наскільки довго продовжиться існування подібних ринків. Наявність указаних властивостей й ефектів в інформації робить її дуже специфічним продуктом, ринок якого характеризується невичерпністю, що не може не враховуватися при ухваленні управлінських рішень, при вирішенні завдання відбору пріоритетної інформації, оцінці її релевантності й адекватності. Проте ще дві властивості характеризують інформаційний продукт: 1) непередбачуваність результатів і 2) непередбачуваність можливостей. Комбінаторний принцип стає визначальним в інформаційній сфері, високих технологіях і НДДКР, у зв'язку з чим прогнозувати і визначати точно вірогідність "прориву" у сфері техніки або появи нової або сильно вдосконаленої технології стає важко. Сьогодні сказати можна таке: реалізацію комбінаторного принципу на високому рівні можуть здійснити тільки високо кваліфіковані дослідники, що працюють у рамках невеликої групи, коли стає можливою така комбінація (дві-п'ять осіб, іноді залежно від рівня складності завдання трохи більше). Результативність, як правило, не сильно залежатиме від виділення або відвернення великого обсягу ресурсів від існуючих технологічних можливостей. Іноді застосування комбінаторного принципу здійснюватиметься взагалі без значущого витрачання ресурсу.

Наука про управління розробляє принципи управління й організації системи, досліджує механізми й особливості координації елементів соціальної системи з метою підвищення ефективності функціонування системи. Якщо так визначити головне завдання й зміст науки управління соціальною системою, то результативність її буде визнана згідно з тим, як визначиться поняття ефективності системи і її підвищення. Для процесу ухвалення управлінських рішень, що безпосередньо впливають на динаміку системи й що є її невід'ємною частиною, використовуються методи постановки цілей, прогнозування, оптимального розподілу ресурсів - лінійного й динамічного програмування, рішення слабо структурованих завдань управління, експертні процедури, різні способи обробки інформації (інформаційні системи), методи ранжирування рішень, мережевого й інших видів планування, кількісної та якісної оцінки організаційних структур управління та ін.

Досить глибокі точки зіткнення управління й економічної теорії склалися у рамках теорії фірми. З численних підходів до опису функціонування фірми набула популярності так звана управлінська економічна теорія фірми. Ця теорія виходила з трьох центральних тезисів: 1) в економіці сформувався "управлінський" капіталізм, який характеризується не тільки переважанням великих корпорацій, де власність і управління розділені, а тим, що влада від акціонерів-власників капіталу переходить до керівників - менеджменту (Менар, 1996; Нельсон, Уинтер, 2000); 2) ринки продуктів, капіталу й праці є недосконалими, тобто неконкурентними, що створює інші цілі для менеджменту, ніж прагнення до прибутку; 3) вводиться функція корисності керівників, з урахуванням діючих обмежень, накладаються вимоги щодо цільового рішення завдання визначення поведінки керівників і впливу цієї поведінки на розвиток фірми. Прикладом "управлінських" теорій фірми є гіпотеза про максимізацію продажів фірми й неоінституційний підхід, що робить акцент на свободі дій керівників (Уильямсон, 1995; Williamson, 1975).

Проте припущення, що нееластична пропозиція менеджерів нееластичніша, ніж капіталу, не в усіх випадках підтверджується по різних економічних системах. Проблема заміщення капіталу працею й назад залишається досі важливою проблемою мікроекономічної теорії.

Складність управління фірмою, наприклад, не кажучи вже про макроекономічну систему, зводиться до нашарування багатьох рішень, причому передбачити результат цієї спільної дії рішень власників і менеджменту не просто. Процес прийняття управлінського рішення включає в себе три потужних і дуже значущих етапи: 1) збору і оброблення інформації про об'єкт, відносно якого буде реалізований керівний вплив, 2) виявлення проблеми або завдання, постановка цілі (цей крок може здійснюватись і до збору інформації, але може забезпечити відмову від мети і ухвалення рішення), отримання декількох можливих варіантів рішення й відбору найбільш доцільного, раціонального (оптимального) рішення; 3) реалізації відібраного рішення, тобто проведення впливу на об'єкт з оцінкою поведінки об'єкта, сприйняття цього рішення, підпорядкування йому і збором додаткової інформації про характер зміни об'єкта з тим, щоб надалі здійснити корекцію управлінського рішення, якщо рух об'єкта відбуватиметься неочікуваною, непрогнозною траєкторією.

Кожен етап характеризується витратами, перші два етапи - транс- акційними витратами, третій етап - трансформаційними витратами плюс трансакційні витрати, пов'язані з передачею і контролем управлінського впливу на об'єкт. Таким чином, враховуючи, що не буває безплатного контролю дій, управлінського рішення, яке приймається миттєво (що за рідкісним винятком підтверджує правило), можна говорити, що управління є самостійною діяльністю, що вимагає ресурсів, відтак є прямим об'єктом економічного аналізу й теорії. Як бачимо, економічна теорія, з'ясувавши поточні співвідношення між елементами системи, розширює тезаурус управління на будь-якому його рівні - від мікро- до макрогосподарського.

Література

1. Геец В.М. (ред.), (2007). Стратегические вызовы XXI века обществу и экономике Украины: в 3 т. М.: Феникс.

2. Геец В.М. (2012). Общество, государство и экономика. М.: ИЭ РАН. 66 с.

3. Гриценко А.А. (2013). Социально-экономические трансформации // Политэкономия: социальные приоритеты: материалы Первого международного политэко-номического конгресса. Т.1: От кризиса к социально ориентированному развитию: реактуализация политической экономии. М.: ЛЕНАНД. С. 96-115.

4. ГэлбрейтДж. К. (2009). Экономика невинного обмана. М.: Европа. 76 с.

5. Менар К. (1996). Экономика организаций. М.: Инфра-М. 160 с.

6. Нельсон Р., Уинтер С. (2000). Эволюционная теория экономических изменений. М.: Финстатинформ. 474 с.

7. Петраков Н.Я. (2012). Избранное. Т. 1-2. М., СПб.: Нестор-История.

8. Сухарев О.С. (2013). Методология и возможности экономической науки. М.: Инф- ра-М, Курс. 368 с.

9. Сухарев О.С. (2012). Управление экономикой. Введение в теорию кризисов и роста. М.: Финансы и статистика. 280 с.

10. Уильямсон О. (1995). Экономические институты капитализма. СПб.: Лениздат. 786 с.

11. Williamson O. (1975). Markets and Hierarchies. N.Y.: Prentice-Hall. 217 p.

12. Mundell R. (1971). Monetary Theory: Inflation, Interest, and Growth in the World Economy: Goodyear Publishing Co. 189 p.

Размещено на Allbest.ru