Поєднання соціального й асоціального капіталу як критерій посттрансформаційного стану економіки

The article introduces the notion of antisocial capital and shows its interrelation to the definition of social capital. The author proposes and analyzes the coefficients of the propagation of social and antisocial capital. The article shows that an institutional criterion of the post-transformational condition of the economy may be the combination of social and antisocial capital. A conclusion is made on the preservation of the post-transformational condition of the market institutional environment in the postsocialist economies until the present time.

Key words: social capital, antisocial capital, trust, post-transformational economy.

Зміст статті

Термін "посттрансформаційна економіка", на жаль, так і не усталився в економічній науці. Його тлумачать по-різному - до посттрансформаційних економік відносять усі країни, які пройшли ринкову трансформацію, і тоді він виявляється тотожним терміну "постсоціалістична економіка", що, взагалі кажучи, недоцільно. Його можна також використовувати для позначення особливого стану економіки, що виникає після ринкової трансформації й триває до перетворення економіки на цілком сформовану ринкову. На нашу думку, цей термін доцільно використовувати саме в цьому значенні.

Побудову ринкової економіки в Україні зафіксовано 2005 року, але вже тоді було зрозуміло, що ця економіка має безліч пережитків періоду ринкової трансформації. Тому такий стан економіки правильніше було б назвати посттрансформаційним (Архієреєв, 2006). Проте широких досліджень у цьому напрямку здійснено не було, можливо, у зв'язку з тим, що передбачали невелику тривалість посттрансформаційного стану.

Між тим, навіть не заглиблюючись у систематизацію критеріїв віднесення економіки до посттрансформаційної, внаслідок збереження успадкованих від давнього і не такого давнього минулого численних проблем можна припустити, що економіка України і досі перебуває в цьому стані. Що стосується країн, які стали членами ЄС, то тут відповідь є не такою очевидною. асоціальний соціальний капітал посттрансформаційний

Сьогодні, в наближенні до десятиліття з моменту переходу економіки України до посттрансформаційного стану, ясно, що цей період за своєю тривалістю, принаймні, є порівнянним із трансформаційним, який тривав близько півтора десятиліть (від краху командної системи до моменту визнання економіки ринковою). Велика тривалість і незавершеність до теперішнього часу посттрансформаційного періоду свідчать про актуальність економіко- теоретичного дослідження посттрансформаційного стану економіки.

У цей період звертають на себе увагу низька конкурентоспроможність економік і неможливість їх повноцінного входження у глобальну економіку. У деяких із них, зокрема в Україні, досі не подолано падіння виробництва в період ринкової трансформації, а недостатня конкурентоспроможність в умовах зростання ролі зовнішніх зв'язків не залишає шансів на швидке розв'язання цього завдання. Не модернізовано виробництво, у сфері власності домінують олігархічні структури, не розв'язано численних інституційних проблем, які мали бути розв'язані вже в умовах ринкової трансформації.

Утім, подібні проблеми залишаються й у членів ЄС Румунії та Болгарії, на які накладено додаткові обмеження, наприклад, щодо єдиного ринку праці, вступу до Шенгенської зони через високий рівень корупції та інші інституційні негаразди.

Негативний досвід цих економік показує, що навіть членство в ЄС не може бути свідченням завершення посттрансформаційного періоду, хоча, здавалося б, приналежність до цього об'єднання має сприяти, принаймні, його скороченню. Питання полягає в тому, завершиться цей період перетворенням економік цих країн на передові ринкові чи вони стануть периферійними ринковими економіками на зразок Португалії й, особливо, Греції. Останній сценарій несе найбільшу небезпеку посттрансформаційного періоду.

Головну роль серед критеріїв завершення посттрансформаційного періоду відіграє формування реального ринкового інституційного середовища. Для трансформаційного періоду є характерним змішане формальне інституційне середовище, в якому ринкові елементи співіснують з елементами, що залишилися у спадщину від попередньої системи. З його завершенням формальне інституційне середовище набуває загалом ринкового характеру. Виокремлення посттрансформаційного періоду базується на розумінні того, що реальне інституційне середовище не обов'язково відповідає формально ринковому. Звичайно, реальне ринкове середовище може сформуватися й у трансформаційному періоді, але це аж ніяк не є обов'язковою умовою його завершення, отже, розглядаючи загальний випадок, треба виходити з високої ймовірності формування специфічної посттрансформаційної економіки. Інакше кажучи, безпосередній перехід від трансформаційної економіки до цілком сформованої ринкової економіки можливий лише в разі одночасного завершення процесів формальної та реальної ринкової інституціалізації, що є малоймовірним. Співвідношення процесів інституційного перетворення економічної системи показане на рис. 1.

Формування реального ринкового середовища складно оцінити конкретними показниками, що характеризують поширеність у суспільстві тих чи тих норм та інших інституцій, а особливо ступінь їх дотримання різними суб'єктами ринкової економіки. Тому доцільно скористатися інтегральними показниками, що свідчать про її стан.

Для оцінки характеру реального ринкового середовища можна використати стан відносин довіри в суспільстві. Довіра, безумовно, є важливою характеристикою економічного життя суспільства. Визначення довіри безпосередньо в економічній сфері та її структури запропоновано А. Гриценком (2012. С. 7-19). Численні наявні в науковій літературі підходи до визначення довіри проаналізовано Т. Кричевською (2009).

Визнаючи виняткову важливість проблеми довіри, все ж таки неможливо погодитися з автором фундаментального твору, присвяченого цій темі, Ф. Фукуямою в тому, що "...благополуччя країни, а також її змагальну здатність на тлі інших країн визначають однією (курсив мій. - С. А.) універсальною культурною характеристикою - властивим її суспільству рівнем довіри" (2004. С. 20).

Рисунок 1. Співвідношення процесів інституційного перетворення економічної системи

У цьому разі значення довіри є надзвичайно перебільшеним, їй приписано роль, яку в економіці відіграє соціальний капітал, рівень довіри лише відбиває ступінь його присутності в економічному житті країни.

Якщо довірі Ф. Фукуяма дає визначення, з яким у принципі можна погодитися ("Довіра - це очікування членів співтовариства того, що інші його члени поводитимуть себе більш або менш передбачено, чесно і з увагою до потреб оточуючих, відповідно до певних загальних норм"), то визначення соціального капіталу через довіру викликає серйозні сумніви ("Соціальний капітал - це певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами") (2004. С. 52).

За такого визначення практично цілком зникає різниця між довірою і соціальним капіталом. Довіра є результатом наявності в суспільстві соціального капіталу, а зовсім не навпаки, як стверджує Ф. Фукуяма. Подібні твердження є результатом запозичення економічною наукою позаекономічних визначень довіри.

Цієї хиби позбавлений підхід, розроблений А. Гриценком, який запропонував аналізувати виникнення довіри в економічній сфері, звертаючись, перш за все, до способу породження і відтворення цього явища (2010). Йому вдалося розкрити зміст цього явища, не вдаючись до його пояснення через категорії іншого порядку. Такий підхід необхідно застосовувати і за аналізу інших пов'язаних категорій. Зокрема, хоч і не можна заперечувати наявність зв'язку довіри і соціального капіталу, остання категорія має свій зміст, який може бути розкритий без посилань на довіру.

Нами показано, що соціальний капітал має подвійну, ресурсну і результативну, природу (Архієреєв, Шипілова, 2011). Соціальний капітал є результатом довіри, тільки якщо розглядати його з точки зору характеру носія (тобто як ресурс), а не у значенні, пов'язаному з результатами його функціонування.

Соціальний капітал з точки зору характеру його носія є інституційним людським капіталом (Архієреєв, 2000). Проте соціальний капітал можна розглядати і за характером результатів його функціонування, й у цьому разі він вимагає іншого визначення. На наш погляд, у цьому розумінні соціальний капітал передбачає готовність добровільно вести діяльність, корисний ефект якої привласнюють інші суб'єкти, інакше кажучи - готовність поступки корисного ефекту діяльності іншим суб'єктам (або в менш економізованому формулюванні - готовність допомагати іншим, а не зосереджуватися лише на своїх відособлених інтересах). У цій статті категорію соціального капіталу використовуватимемо саме в цьому розумінні.

Можливе і дещо звужене визначення соціального капіталу, коли ніхто не намагається вилучити зароблений ефект у його законного власника. Таке розуміння не зовсім відповідає найглибшому змісту соціального капіталу, який характеризують за наслідками виробництва, хоча і свідчить про рівень соціалізації суспільства. Йдеться про дотримання норм, які суспільство визнає за справедливі, а не про поступку корисного ефекту. Це явище може бути точніше описане не за допомоги наявності соціального капіталу, а як відсутність асоціального капіталу, протилежності соціального.

Вважаємо за необхідне ввести в науковий обіг категорію асоціального капіталу, оскільки вона утворює дихотомію з категорією соціального капіталу в указаному вище розумінні й описує явище, яке не може бути описане в інший спосіб. На нашу думку, в основу визначення асоціального капіталу, на противагу соціальному капіталу, має бути покладена поведінка, що йде врозріз з нормами, спрямована на витягання корисного ефекту з діяльності інших суб'єктів.

Уведення цієї категорії видається закономірним підсумком визначення капіталу за характером результатів виробництва, які можуть виявитися в негативних для суспільства наслідках і в такому разі не підпадають під визначення соціального капіталу.

Таким чином, категорії соціального й асоціального капіталу описують капітал, за функціювання якого спостерігаються наслідки для інших суб'єктів, в першому випадку - позитивні, у другому - негативні. Природно, за рамками цих наслідків залишаються основні результати діяльності капіталу, які можна назвати соціонейтральними. Типовим прикладом таких результатів є трансакція в її ідеальному розумінні, а такого капіталу - трансакційний капітал. Довіра виникає як мінімум у розрахунку на нейтральні наслідки взаємодії, принаймні, в розрахунку на відсутність негативних наслідків, тобто асоціального капіталу.

Асоціальний капітал, точніше, його відсутність, навіть більше пов'язаний із поняттям довіри, ніж соціальний капітал, якщо визначати довіру згідно з Ф. Фукуямою - як очікування поведінки оточуючих відповідно до загальних норм (поки що високі норми соціального капіталу ніде не стали загальноприйнятими), усталених у суспільстві.

На жаль, більшість соціологічних досліджень відносин довіри ("The World Values Survey", "The European Values Study"), широко залучуваних для економічного аналізу цього феномену (Латов, 2010; Кричевська, 2012), не може бути використана для опису всіх економічних категорій, пов'язаних із довірою. Хоча економісти на підставі цих даних можуть отримати важливі висновки про рівень і динаміку довіри в суспільстві. Так, В. Геєць, ґрунтуючись на результатах соціологічних досліджень, показує тенденцію до зниження рівня довіри в Україні в період ринкової трансформації (2010. С. 9).

З погляду економічної науки у вигідний бік від згаданих баз даних відрізняється дослідження "European Social Survey", у якому комплекс відносин довіри вивчається повніше і досить регулярно. Це дослідження цінне тим, що, принаймні, серед його даних можна знайти певну відповідність не лише власне довірі, але і соціальному й асоціальному капіталу. Необхідно, звичайно, припускати, що дані опитувань об'єктивно відбивають справжній стан справ у суспільстві, й ураховувати, що вони можуть бути використані лише для оцінки вказаних показників.

Комплекс згаданих феноменів пов'язаний із такими запитаннями цього соціологічного дослідження.

1. Більшості людей можна довіряти, або Ви маєте бути надзвичайно обережними? Це запитання, природно, належить до рівня довіри, але за найближчого розгляду видно зв'язок такого формулювання запитання з трансакційними витратами.

2. Велику частину часу люди прагнуть допомогти іншим чи здебільшого піклуються про себе? Це запитання безпосередньо пов'язане з поширеністю соціального капіталу, який у цьому разі ми визначаємо за наслідками функціювання капіталу у вигляді позитивних ефектів у інших суб'єктів.

3. Більшість людей намагаються отримати з вас вигоду чи прагнуть бути справедливими? Це запитання може бути використане для оцінки ступеня поширеності асоціального капіталу, який також визначають за наслідками функціювання капіталу. У цьому разі наслідки у вигляді негативних ефектів у інших суб'єктів є протилежними результатам функціювання соціального капіталу. Щоправда, відзначимо, що шкалу відповідей на це запитання побудовано так, що вона відповідає відсутності асоціального капіталу, а не його наявності.

Звертає на себе увагу те, що останні два запитання сформульовані як суб'єктивна оцінка характеристики інших суб'єктів, натомість перше запитання містить і безпосереднє звернення до самого респондента. Отже, можна очікувати, що відповіді на перше запитання мають суб'єктивніший характер і більшою мірою залежатимуть від національних особливостей респондентів. У зв'язку з цим для оцінки реального інституційного середовища доцільно використовувати, насамперед, відповіді на останні два запитання. Водночас перше запитання як найменш об'єктивне варто використовувати лише для його додаткової оцінки, що особливо важливо за здійснення міжкрайових порівнянь, які дуже залежать від національної специфіки окремих країн.

Результати соціологічних опитувань створюють певні незручності для економічного дослідження через відсутність інтегральних показників, які відбивали б поширеність у суспільстві того чи того феномену. Розглянемо можливості формування такого показника стосовно довіри.

Як такий показник пропонуємо використовувати коефіцієнт довіри, розрахований у припущенні, що індивідуальна оцінка довіри, обрана за опитування, відповідає частоті стикання індивідуума з випадками, в яких контрагентові можна було довіряти. Підсумовуючи добутки величини груп з однаковою оцінкою на відповідний ранг, отримаємо показник, що характеризує абсолютні дані поширення довіри в суспільстві. А визначивши відношення цього показника до його максимально можливого значення, яке в разі використання результатів "European Social Survey" дорівнює 1000, можна розрахувати коефіцієнт довіри, що показує поширення довіри в суспільстві. Такий показник допускає й інші інтерпретації його обґрунтування, які не суперечать запропонованим принципам розрахунку.

У табл. 1. наведено отримані в такий спосіб значення коефіцієнта довіри у країнах Європи. Вони ранжирувані за рівнем коефіцієнта довіри, що спостерігався останнього року, за який є інформація у відповідній країні.

Таблиця 1. Групування європейських країн за рівнем коефіцієнта довіри

Таблиця 2. Групування європейських країн за коефіцієнтами поширення соціального й асоціального капіталу

Розраховано автором на підставі даних "European Social Survey".

Показник соціального капіталу з точки зору розмежування ринкових економік за характером їх сформованості виявляється навіть гіршим за показник довіри, натомість показник асоціального капіталу найчіткіше показує межу між посттрансформаційними та історично сформованими ринковими економіками. В обох випадках групування країн виявляється доволі близьким до того, що отримане для коефіцієнта довіри. Тому для визначення того, з яким видом капіталу у довіри більш значущий зв'язок, необхідно вдатися до додаткових методів дослідження.

Кореляція коефіцієнта довіри з коефіцієнтом наявності соціального капіталу дорівнює 0,91, з коефіцієнтом відсутності асоціального капіталу - 0,94, а отже, зв'язок з асоціальним капіталом є справді сильнішим. Довіра опиняється в "лещатах" впливу соціального й асоціального капіталу. Якщо перший сприяє збільшенню рівня довіри, можливо, і не завжди обґрунтованому, то другий, навпаки, - зменшенню. Проблема полягає в тому, що в суспільстві практично завжди присутні носії й того, й іншого, а довіра формується в результаті складної суперпозиції їх впливу, яку доволі складно врахувати.

Ще одну можливість групування надає показник співвідношення коефіцієнтів поширення асоціального й соціального капіталу (табл. 3). Але і він не вносить остаточної ясності, оскільки посттрансформаційні та цілком сформовані ринкові економіки в деяких випадках мають близькі показники.

Таблиця 3. Групування європейських країн за співвідношенням коефіцієнтів асоціального й соціального капіталу

Розраховано автором на підставі даних "European Social Survey".

Таким чином, серед інституційних проблем, які не завжди можуть бути розв'язані в умовах ринкової трансформації й стають завданням посттрансформаційного розвитку, слід виокремити проблему поєднання соціального й асоціального капіталу. Класифікація країн на підставі одного виду капіталу часто входить у суперечність із класифікацією на підставі іншого виду капіталу, і це змушує звернутися до питання про можливість використання змішаного критерію, який би відбивав наявність обох видів капіталу в суспільстві.

Спробуємо розв'язати це складне завдання шляхом поєднання в одній системі координат показників, що характеризують поширення соціального й асоціального капіталу. Цей спосіб має перевагу, оскільки на графіку, побудованому таким чином, можна показати не тільки однаковий рівень соціального капіталу вертикальною лінією, однаковий рівень асоціального капіталу горизонтальною лінією, але і їх постійне фіксоване співвідношення лінією, що виходить з початку координат.

Точковий графік (рис. 2) показує цікаву закономірність, яка є результатом існування закону взаємозв'язку соціального й асоціального капіталу: за зниження коефіцієнта поширення асоціального капіталу зростає коефіцієнт поширення соціального капіталу і, навпаки, за збільшення коефіцієнта поширення асоціального капіталу коефіцієнт поширення соціального капіталу закономірно знижується. У результаті показники для всіх країн концентруються в порівняно вузькій смузі, яка, проте, має доволі велику протяжність.

Як і за роздільного дослідження показників, пов'язаних із соціальним і асоціальним капіталом, розподілимо всі країни на п'ять груп, межі яких на рис. 2 показано овалами. Картина меж посттрансформаційних та історично сформованих (за винятком периферійних - тут і далі за використання цього терміну матимемо на увазі периферійні стосовно ядра ЄС) ринкових економік є досить чіткою і являє собою цілий вузол, у якому сходяться межі за різними показниками.

Рисунок 2. Групування європейських країн щодо поєднання коефіцієнтів поширення соціального й асоціального капіталу (2002)*