Дослідження структури ринків: напрямки, методологія, прикладні можливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження структури ринків: напрямки, методологія, прикладні можливості

Анотація

УДК 339.13.012: 330.35.01

ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ РИНКІВ: НАПРЯМКИ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИКЛАДНІ МОЖЛИВОСТІ

Пустовойт Олег Валентинович (avvit@ukr.net), канд. екон. наук, старш. наук. співроб.; провідний науковий співробітник відділу секторальних прогнозів і кон'юнктури ринку ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Розширено й апробовано на прикладі України методологічні підходи до вивчення структури ринків національної економіки, які відкривають шлях до дослідження інтенсивності та рівня розвитку видового різноманіття ринкових утворень, кількісної оцінки їх впливу на джерела і динаміку результативності товарного виробництва, виникнення втрат добробуту суспільства. Прикладна перевага запропонованого напрямку досліджень полягає в тому, що він дає змогу науково обґрунтовувати доцільність і напрямки реформування ринків національної економіки для забезпечення сталої динаміки їх зростання.

Ключові слова: структура ринку, види ринків, результативність, ефективність товарного виробництва, економічне зростання, втрати добробуту суспільства.

Annotation

RESEARCH ON THE MARKET STRUCTURE: DIRECTIONS, METHODOLOGY, APPLIED POSSIBILITIES

II. Ринки нових видів продукції:

- з цінами продавця і покупця;

- відкриті та закриті для входу нових товарів і послуг;

- з добросовісною і недобросовісною неціновою конкуренцію;

- з інтегрованими і не інтегрованими виробничими структурами

III. Ринки за рівнем трансакційних витрат:

- формалізовані та віртуальні;

- з грошовою формою розрахунків і бартерні;

- прямих і опосередкованих продажів;

- з високим і низьким рівнем ризику передання прав власності на продукцію.

Конкретизація методології дослідження відкриває шлях до її тестування на предмет здатності точно відображати перебіг подій в економіці.

Оцінка інтенсивності оновлення структури внутрішнього ринку

У національних господарствах країн існують тисячі монотоварних ринків. Кожен із них може періодично збільшуватися або зменшуватися і тому має свій особливий вплив на зростання товарного виробництва. Оцінити підсумковий результат впливу всіх ринків можна за допомоги показника, який відбиває величину внутрішнього ринку.

Внутрішній ринок національної економіки є найбільшим Зовнішній ринок національної економіки завжди є меншим за внутрішній. За рахунок експорту формується лише частина доходів резидентів національної економіки, які вони витрачають на внутрішньому ринку. Зважаючи на це, деякі економісти у своїх дослідженнях оперують терміном "національний ринок країни'", розглядаючи його як сукупність внутрішніх і зовнішніх галузевих ринків національної економіки. Проте, вживаючи цей термін, завжди слід мати на увазі, що національний ринок країни є не реальним, а віртуальним ринковим утворенням. Його варто іменувати квазіринком, тобто штучним, умовним, якому не притаманні властивості ринку. Наприклад, на такому ринку не існує сукупного попиту чи сукупної пропозиції, на ньому не формується єдиний рівень цін і не діють ринкові закони. На цьому ринку можна розрахувати товарообіг продукції, але неможливо оцінити його обсяг тощо. політоварним ринковим утворенням у будь-якій країні. Для кількісної оцінки його величини економісти використовують показник "обсяг (місткість, розмір) внутрішнього ринку''. Він характеризує сукупну ринкову вартість товарів і послуг, які придбали винятково для кінцевого споживання резиденти національної економіки на її внутрішніх галузевих ринках за певний період і, відповідно, найточніше відображає результативність товарного виробництва країни.

Сьогодні в економічній науці не існує єдиної загальновизнаної методики розрахунку показника обсягу внутрішнього ринку. Наприклад, фахівці Всесвітнього економічного форуму його визначають за формулою: ВВП (за паритетом купівельної спроможності) + імпорт товарів і послуг - експорт товарів і послуг. Тобто обсяг внутрішнього ринку розраховують на основі продукції, виробленої у країні, від якої потім віднімають експорт і додають імпорт, у тому числі ввезений у країну за рахунок зовнішніх запозичень і кредитів. Цю методику вже тривалий час використовують для щорічного рейтингування більш ніж 140 національних економік за критерієм "розмір внутрішнього ринку". Зазначимо, що у 2013-2014 роках Україна посіла в ньому 36 місце серед 148 країн (Annoni et al., 2014. P. 518).

Разом із тим розглянута методика не є бездоганною. Вона передбачає, що вся спожита резидентами національної економіки продукція була придбана через ринок, тобто є ринковою. Проте на практиці ця умова не дотримується. Реально резиденти національних економік споживають значну кількість неринкової продукції. Щоб її максимально виключити з розрахунків, обсяг внутрішнього ринку доцільно визначати за формулою: Wq' = ВВП + імпорт товарів і послуг - експорт товарів і послуг - кінцеві колективні споживчі витрати - вартість продукції, спожитої домогосподарствами, яка отримана з особистого підсобного господарства і від самозаготівель, де Wq'- обсяг внутрішнього ринку в і-му періоді.

Знайшовши методику оцінювання впливу монотоварних ринків на динаміку результативності національного товарного виробництва, можна перейти до розв'язання складнішого завдання. Монотоварні ринки мають здатність із часом не лише змінювати свою величину, а і розвиватися, оновлюючи під дією інституційних реформ держави власну структуру. Оцінити інтенсивність оновлення видової структури всіх ринків національної економіки можна за допомоги часових рядів показників, які відображають зміни в сукупному попиті та сукупній пропозиції на користь інноваційної та якіснішої продукції. Спробуємо здійснити таку оцінку на прикладі споживчого сектору внутрішнього ринку України.

Структурні зміни у споживчому попиті

Покупці споживчих товарів і послуг починають переходити на ринки нових, більш дорогих видів продукції за наявності позитивних очікувань щодо зростання власних доходів у майбутньому. Якщо такі очікування є несталими або негативними, то структура споживчих витрат на внутрішніх ринках залишається незмінною або повертається до стану минулих періодів. Коли доходи прискорено зростають не у всіх, а лише у невеликої частини споживачів, то інтенсивність зміни споживчих витрат на користь інноваційної та якіснішої продукції є недостатньою для того, щоб стимулювати товаровиробників розпочинати її масове виробництво. За цієї умови потреби в такій продукції задовольняються за рахунок імпорту.

Інтенсивність перебігу структурних змін у споживчому попиті можна оцінити за допомоги показника дискреційного доходу* домогосподарств. Такий підхід спирається на положення, що домінування у структурі грошових витрат домогосподарств часток, які вони витрачають на придбання продовольчих товарів і оплату комунальних послуг, є ознакою бідності населення.

Моделювати процес утворення дискреційного доходу домогосподарств можна за допомоги часових рядів показників, які характеризують динаміку грошових витрат на закупівлю харчових продуктів та непродовольчих товарів і послуг. Коливання величини цих показників в економіці України у 2000-2012 роках подано на рис. "Динаміка структури грошових витрат домогосподарств в Україні (2000-2012)". Побудовано за даними: Структура сукупних витрат домогосподарств (1999-2012 р.) // http://www.u krstat.gov.ua.

На рис. верхня крива відображає часовий ряд показників споживчих витрат, які в цей період домогосподарства спрямовували на закупівлю продовольчих товарів, нижня крива - на закупівлю непродовольчих товарів і послуг. їх вивчення дає змогу виявити такі економічні тенденції. В економічній літературі термін "дискреційний дохід" використовують для узагальнення тієї частини чистого доходу домогосподарства, яка може бути витрачена ними після задоволення потреб у товарах і послуг першої необхідності.

У 2000-2005 роках витрати домогосподарств на придбання продовольчих товарів зменшилася з 62,7 до 57,0 % стосовно їх загального обсягу, тобто скоротилися на 5,7 %. У 2006-2012-х вони зменшилися до 52,8 %, тобто скоротилися ще на 4,2 %. Це означає, що в 2006-2012 роках домогосподарства зменшували свої витрати на придбання продовольчих товарів повільнішими темпами, ніж у 2000-2005-х.

Проте далеко не весь залишок вільних коштів, що утворився внаслідок уповільнення приросту продовольчих витрат, домогосподарства спрямували на закупівлю непродовольчих товарів і сплату послуг. Як свідчать дані рис. 2, за останні 12 років частка їхніх витрат на придбання продуктів харчування зменшилася майже на 10 в. п. Водночас на придбання непродовольчих товарів і послуг домогосподарства збільшили витрати лише на 8 в. п. У середньому на рік непродовольчі витрати домогосподарств зростали лише на 0,66 %. По суті, цю величину можна розглядати як середні річні темпи зростання дискреційного доходу домогосподарств, котрий вони могли витрачати на власний розсуд, у тому числі на придбання інноваційних та якісніших товарів і послуг.

Повільні темпи зростання дискреційного доходу домогосподарств значно обмежували їх можливості щодо закупівлі у великих обсягах нових видів товарів і послуг і, відповідно, не стимулювали їх масове виробництво в таких високотехнологічних галузях, як мікроелектроніка, телекомунікації, машино- і приладобудування, авіаперевезення, фармація, а також розроблення нових конструкційних матеріалів, інтегрованих швидкісних транспортних систем тощо. Тому недивно, чому в Україні, де велика кількість вищих навчальних закладів, наукових установ, висококваліфікованих кадрів, структура товарного виробництва не змінюється на користь високотехнологічних галузей. Такі зміни стануть можливими лише за зменшення величини витрат домогосподарств на придбання продуктів харчування до 13-20 % їх загального обсягу, як це спостерігається в розвинених країнах.

Структурні зміни у пропозиції споживчої продукції

Моделювати інтенсивність перебігу структурних змін у пропозиції споживчої продукції на внутрішньому ринку національної економіки можна за допомоги показників величини роздрібного товарообігу країни і роздрібного товарообігу національних та імпортних споживчих товарів. Динаміку їх зміни в економіці України подано на рис. 3.

Дані рис. 3 свідчать про розвиток таких економічних тенденцій.

У 2000-2005 роках зростання споживчого попиту спричинило збільшення роздрібного товарообігу з 40,9 до 46,1 % порівняно з величиною внутрішнього ринку, тобто приріст становив 5,2 %. Зростання споживчого попиту супроводжувалося зміною структури витрат споживачів на користь інноваційних і якісніших товарів і послуг. Товарне виробництво на це реагувало доволі мляво. Про це свідчить те, що в 2000-2005 роках роздрібний товарообіг вітчизняних споживчих товарів зріс з 31,3 до 33,0 % порівняно з обсягом внутрішнього ринку, тобто приріст дорівнював 1,7 %. У цей самий період роздрібний товарообіг імпортних споживчих товарів зріс із 9,6 до 13,2 % порівняно з обсягом внутрішнього ринку, отже, приріст становив 3,6 %. Це дає підставу для висновку, що в 2000-2005 роках темп збільшення пропозиції вітчизняної продукції на внутрішньому ринку більш ніж у 2 рази був меншим за приріст імпорту.

У 2006-2012 роках описані вище економічні тенденції отримали подальший розвиток. У цей період в Україні відбувалося зростання споживчого попиту, що привело до збільшення величини роздрібного товарообігу з 46,1 до 57,3 % порівняно з обсягом внутрішнього ринку (приріст - 11,2 %). Проте вітчизняне товарне виробництво майже не реагувало на зміну споживчих переваг населення. Роздрібний товарообіг вітчизняних споживчих товарів зріс з 33,0 до 34,2 % порівняно з обсягом внутрішнього ринку, тобто приріст дорівнював 1,2 %. Водночас роздрібний товарообіг імпортних споживчих товарів зріс з 13,2 до 23,0 % (приріст - 9,8 %). Це означає, що темп збільшення пропозиції вітчизняної продукції на внутрішньому ринку більш ніж у 8 разів був нижчим порівняно з приростом імпорту. Виникає запитання, а чи не є ця тенденція тимчасовою й у разі початку масштабних змін у структурі споживчого попиту на користь інноваційної або якіснішої продукції її виробництво на вітчизняних підприємствах розпочнеться. На нього можна відповісти так. Якщо на внутрішньому ринку національної економіки попит на нові види продукції є недостатньо великим, щоб перетворити їх виробництво на масове, то товаровиробники збільшують обсяги продажу цієї продукції за рахунок зовнішніх ринків. Після 2006 року у структурі українського експорту частка нових видів продукції не змінилася. Сьогодні майже 80 % усього промислового експорту України складає середньо- і низькотехнологічна продукція, натомість у більшості розвинених країн таку частку в експорті має продукція високотехнологічна і середньо-високотехнологічна (Шинкарук та ін., 2012. С. 88). Відсутність суттєвих змін у структурі експорту означає, що в Україні існують непереборні інституційні бар'єри для виробництва інноваційної та якіснішої продукції, й воно не розпочнеться навіть за значного зростання споживчих витрат населення.

Рисунок 3. Динаміка роздрібного товарообігу України і часток у його структурі вітчизняної та імпортної продукції (2000-2012)

Побудовано за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

Попередньо узагальнивши, доходимо висновку, що в 2000-2012 роках в Україні структурні зміни у споживчому попиті та пропозиції вітчизняної споживчої продукції мали тенденцію до вповільнення. Зважаючи на те, що секторальний ринок споживчих товарів є одним із найбільших у національній економіці, можна з великою ймовірністю стверджувати, що аналогічну тенденцію мали структурні перетворення в сукупному попиті та пропозиції на внутрішньому ринку вітчизняної продукції. Це означає, що після 2005 року видова структура ринків стала ще більш недосконалою, ніж в 2000-2005 роки. Підтвердити чи спростувати це припущення можна одним шляхом - оцінити зміну рівня структурної досконалості внутрішнього ринку впродовж 2000-2012 років.

Оцінка рівня структурної досконалості внутрішнього ринку

Чим інтенсивніше оновлюється видова структура ринків національної економіки, тим досконалішими вони стають. Структурно досконалим можна визнати ринок, де перехід покупців і продавців із сектору традиційної в сектор інноваційної та якіснішої продукції відбувається миттєво. В обігу структурно досконалого ринку лише нові зразки продукції, й він спроможний до розширення тільки за рахунок її додаткового випуску.

Структурно досконалий ринок - це, звичайно, лише еталонна модель. її можна використати для оцінки рівня структурної досконалості реальних ринків товарів і послуг. Спираючись на неї, процес зростання внутрішнього ринку можна описати рівнянням:

AWq' = AWr + AWp',

де AWq' - темп зміни обсягу внутрішнього ринку в /-му періоді; AWr - темп зміни обсягу секторального ринку традиційної продукції в /-му періоді; AWp' - темп зміни обсягу секторального ринку інноваційної та якіснішої продукції в /-му періоді.

Виходячи з цього рівняння, оцінити рівень досконалості видової структури внутрішнього ринку національної економіки можна за допомоги формули:

AWp' = AWq' - AWr.

Якщо AWp' > 0, це означає, що в економіці відбувається процес зміни структури виробництва на користь інноваційних і якісніших товарів і послуг; якщо AWp' = 0, цей процес зупинено; якщо AWp' < 0, зазначений процес іде у зворотному напрямку, тобто зміна структури виробництва відбувається на користь товарів і послуг нижчого цінового діапазону з гіршими споживчими властивостями. Останнє можна часто спостерігати під час економічних криз, які супроводжуються значним падінням доходів домогосподарств, зменшенням їх купівельної спроможності.

Зробити прикладні розрахунки показників AWr та AWp' досить складно. Річ у тім, що сьогодні ще не знайдено критеріїв, котрі дають змогу поділити продукцію на традиційну та інноваційну й якіснішу. Цю функцію виконують лише покупці та продавці на ринку під час здійснення актів купівлі-продажу. Труднощі в розрахунках можна подолати так - описати процес зростання ринку у вигляді джерел випуску додаткових обсягів продукції. Цей процес можна виразити рівнянням:

AWq' = АОґ + AQp' + AQmn',

де AQr - приріст випуску продукції за рахунок збільшення обсягів переробки природних ресурсів в /-му періоді; AQp' - приріст випуску продукції за рахунок поглиблення переробки природних ресурсів в /-му; AQmn' - приріст обігу продукції за рахунок чистого імпорту в /-му періоді. Показник AQp' можна використати для кількісної оцінки структурної ефективності товарного виробництва.

Наведемо додаткові аргументи на користь цієї формули.

1. Як правило, в національному господарстві секторальний ринок традиційної продукції завжди залишається доволі насиченим. Товаровиробники не очікують зростання рівня цін на традиційні товари і послуги, тому в них відсутні стимули до інвестиційної діяльності. На поточні коливання попиту вони реагують зменшенням чи збільшенням обсягів товарного виробництва. За цих обставин будь-які випадкові кон'юнктурні коливання на ринках традиційної продукції неминуче приведуть до симетричної зміни обсягів виробничого споживання природних ресурсів. Це означає, що, наприклад, зростання обсягу секторального ринку традиційної продукції на 1 % може статися лише за рахунок збільшення обсягів переробки природних ресурсів у секторі товарного виробництва на 1 %. Формалізувати цю ситуацію на ринку можна за допомоги рівняння:

АОґ = ARW,

де ARW - зростання обсягів переробки природних ресурсів у секторі товарного виробництва в /'-му періоді. Для закритої економіки правильним є рівняння:

AWr = АОґ.

2. Інноваційні та якісніші товари і послуги мають кращі споживчі властивості, ніж традиційні, й, відповідно, більшу ринкову вартість. Розширення їх випуску фактично означає поглиблення переробки природних ресурсів у секторі товарного виробництва. Це забезпечує виробникам інноваційних або якісніших товарів і послуг більші доходи в перерахунку на одиницю витрат природних ресурсів, а в масштабах національного господарства сприяє зростанню його ефективності. Свідченням перетворення національної економіки на ефективнішу економічну систему може бути те, що за незмінного рівня споживання природних ресурсів у секторі товарного виробництва і запозичень та кредитів із-за кордону обсяг внутрішнього ринку країни зростає, наприклад, на 1 % або більше. Для закритої економіки правильним є рівняння:

AWp' = АОр'.

3. У відкритій економіці секторальні ринки традиційної й інноваційної та якіснішої продукції можуть одночасно зростати за рахунок третього джерела: запозичень і кредитів, отриманих резидентами національної економіки з-за кордону, які спрямовують на закупівлю імпортної продукції. Вплив цього джерела на зростання величини внутрішнього ринку визначимо за формулою: імпорт товарів і послуг - експорт товарів і послуг/обсяг внутрішнього ринку. Формалізувати її можна так:

AQmn' = Mn'/Wq' Ч 100 %,

де Mn' - обсяг чистого імпорту в /-му періоді.

Якщо наведені аргументи визнати достатньо переконливими, то це відкриє шлях до оцінки приросту випуску продукції за рахунок збільшення структурної ефективності товарного виробництва. Зробимо це, спираючись на формулу:

АОр' = A Wq' - (ARW + AMn').

За допомоги показника АОр' можна точніше оцінити рівень структурної досконалості внутрішнього ринку. Якщо АОр' > 0, це є ознакою певного рівня досконалості видової структури внутрішнього ринку, тому що вона створює умови для зростання структурної ефективності товарного виробництва; АОр' = 0 означає, що рівень досконалості структури внутрішнього ринку не змінився; АОр < 0 є ознакою певного рівня недосконалості видової структури внутрішнього ринку, оскільки вона створює умови для зменшення структурної ефективності товарного виробництва.

Найбільшою складністю за оцінки структурної ефективності товарного виробництва є прикладний розрахунок показника ARW. Річ у тім, що в секторі товарного виробництва одні й ті самі природні ресурси може послідовно переробляти низка технологічно пов'язаних підприємств. Це вносить у систему оцінки обсягів їх переробки певну невизначеність, яку можна подолати, зокрема, так: дослідити зміну ресурсовитрат в економіці на прикладі не всіх, а лише первинних природних ресурсів, які найбільш масово закупають підприємства для виробництва товарів і послуг та домогосподарства для кінцевого споживання В економіці України до первинних природних ресурсів можна включити такі: продовольчі ресурси (зернові та олійні культури, картопля, цукрові буряки, овочі, плоди і ягоди, м'ясо, молоко, яйця); конструкційні матеріали (залізна руда, кислота сірчана, добрива азотні, цемент, вапно); паливно-енергетичні ресурси (нафта, природний газ, вугілля, паливний торф). У цій статті поєднано внутрішні ринки цієї продукції в один секторальний ринок первинних природних ресурсів. Результат розрахунку його динаміки в базовому році приймаємо за темп зміни величини секторального ринку природних ресурсів України.. Спосіб оцінки їх споживання в економіці був запропонований російським економістом М. Узяковим (2004. С. 20).

Уточнення методики оцінки результативності та структурної ефективності товарного виробництва дає змогу розрахувати часові ряди показників AWq' таAQp' для економіки України у 1999-2012 роках (рис. 4).

Рисунок 4. Динаміка результативності та структурної ефективності товарного виробництва в Україні (1999-2012)

Побудовано за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

На рис. 4 криві відображають зміну показників AWq' та AQp'. Верхня крива, побудована на основі показника AWq', відображає коливання результативності товарного виробництва; нижня, побудована на основі показника AQp', - структурної ефективності товарного виробництва. Обидві криві підтверджують, що результативність і структурна ефективність товарного виробництва в Україні почали синхронно зростати 2000 року.

Докладніше вивчення кривих свідчить, що в 2000-2005 роках внутрішній ринок України зростав переважно за рахунок збільшення структурної ефективності товарного виробництва. Після 2005-го криві показників зміни AWq' та AQp почали розходитися. Винятком став 2009 рік, коли під дією світової фінансово-економічної кризи рівень результативності та структурної ефективності товарного виробництва синхронно різко впали.

У 2006-2012 роках вітчизняний внутрішній ринок почав збільшуватися, але не через підвищення рівня структурної ефективності товарного виробництва, а завдяки появі нових джерел економічного зростання: додаткових обсягів переробки природних ресурсів з метою розширення випуску традиційної продукції та нарощуванню імпорту за рахунок запозичень, отриманих резидентами з-за кордону. Розширення цих джерел є ознакою зростання недосконалості структури внутрішнього ринку, адже починають створюватися умови для зменшення структурної ефективності товарного виробництва.

Оцінка наслідків зміни рівня досконалості структури внутрішнього ринку

У 2006-2012 роках населення України не відчуло зміни джерел зростання вітчизняної економіки, рівень його реальних доходів і реальної заробітної плати постійно підвищувався. Проте в економіці виникли латентні втрати добробуту суспільства, спричинені зменшенням структурної ефективності товарного виробництва, яке стало наслідком зниження рівня досконалості структури внутрішнього ринку. Оцінити величину втрат добробуту суспільства можна за допомоги економічного показника, що характеризує різницю між фактичним і потенційним обсягами внутрішнього ринку.

Потенційний обсяг внутрішнього ринку

Під потенційним обсягом внутрішнього ринку розуміють таку його величину, яка могла б бути за умови, що в економіці не зменшуватиметься структурна ефективність товарного виробництва. Розрахувати потенціальну величину внутрішнього ринку можна за формулою:

Wqp' = (Wet/ AQp') Ч AQp^b,

де Wqp' - потенціальний обсяг внутрішнього ринку в і-му періоді; AQp^b - приріст випуску продукції за рахунок поглиблення переробки природних ресурсів у базовому для розрахунків періоді.

Сьогодні для України потенційний обсяг внутрішнього ринку - це той, якого можна було б досягти за умови, що в секторі товарного виробництва глибина переробки природних ресурсів зберігалася б на рівні 2005 року. На рис. 5 наведено розрахункові дані щодо зміни фактичної та потенційної величини внутрішнього ринку України.

Рисунок 5. Динаміка фактичного і потенційного обсягу внутрішнього ринку України (1999-2012)

Побудовано за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

На рис. 5 криві відображають зміну показників AWq' та Wqp'. Верхня крива, побудована на основі показника Wqp', відображає динаміку потенційної величини внутрішнього ринку, а нижня, побудована на основі показника AWq', - зміну його фактичної величини. Обидві криві підтверджують, що різниця між фактичною і потенційною величинами виникала після 2005 року, коли структурна ефективність товарного виробництва України почала зменшуватися.

Відставання фактичного обсягу внутрішнього ринку від потенційного

З рис. 5 складно оцінити рівень відставання фактичного обсягу внутрішнього ринку від потенційного. Його можна виміряти за допомоги спеціального індексу, формула розрахунку якого виглядає так:

LW = (Wq' - Wqp') / Wq' Ч 100 %,

де LW - різниця між фактичним і потенційним обсягами внутрішнього ринку національної економіки в /'-му періоді, % від Wq'.

Індекс LW набуде від'ємного значення, якщо фактичний обсяг внутрішнього ринку буде меншим за потенційний, і, навпаки, позитивного - якщо більшим за потенційний. За допомоги часового ряду індексу LW можна побудувати графік відставання фактичного обсягу внутрішнього ринку від потенційного (рис. 6).

Рисунок 6. Відставання фактичної величини внутрішнього ринку України від потенційної (1999-2012): ¦ Lwi - різниця між фактичним і потенційним обсягами внутрішнього ринку, % від Wqi

Побудовано за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

Як видно з графіка, різниця між фактичною величиною внутрішнього ринку і потенційною виникла 2006 року. Оцінити її можна так: у 2006-2012 роках в Україні величина втрат добробуту суспільства в середньому на рік становила 9,5 % від фактичного обсягу внутрішнього ринку.

Безумовно, описана вище тенденція частково була спричинена дією світової фінансово-економічної кризи (2008-2009), проте вона не отримала б подальшого розвитку, якби в 2006-2012 роках в економіці України рівень досконалості структури внутрішнього ринку постійно не зменшувався. Навіть якщо за розрахунку втрат добробуту суспільства не враховувати кризовий період, то їх величина в середньому на рік становила близько 6,0 % фактичного обсягу внутрішнього ринку.

Отже, кожна методологія дослідження економічних явищ дає вченим певний набір можливостей для їх уявного відтворення, графічного зображення, моделювання змін тощо. Наприклад, теорія галузевих ринкових структур орієнтована на вивчення втрат добробуту суспільства, що виникають унаслідок зловживання ринковою владою монопольними утвореннями. Водночас вона є абсолютно непристосованою до вивчення монополізованих ринків, де досконалість інституційного устрою не дає змоги скористатися ринковою владою і змушує монополістів спрямовувати свої фінансові ресурси на створення нових технологій та зразків продукції.

Подібні обмеження має методологія дослідження впливу пропорцій випуску різних видів товарів і послуг на поточну і майбутню результативність товарного виробництва в національній економіці. Вона орієнтована на вивчення товарної структури ринків з точки зору її відповідності досягненням технологічного прогресу. Проте ця методологія не дає змоги обґрунтувати доцільність і напрямки ринкових реформ, які дозволили б у майбутньому зберегти або збільшити на ринку питому вагу високотехнологічної продукції. Це можна пояснити тим, що технологічний прогрес є явищем не ринковим і розвивається за власним сценарієм, який не можна змінити рішеннями урядів і заходами їх економічної політики.

На наш погляд, запропонована в цій праці методологія дослідження структури ринків є більш універсальним інструментом вивчення ринкових явищ. Вона передбачає, що національну економіку поряд із монополізованими і високотехнологічними ринками наповнюють інші види ринкових утворень, котрі залежно від особливостей їх інституційного устрою здатні регулювати поточну і майбутню результативність товарного виробництва. За допомоги цієї методології можна вивчати розвиток у часі різних видів ринків, оцінювати їх підсумковий вплив на динаміку і джерела зростання товарного виробництва, виникнення втрат добробуту суспільства, обґрунтовувати доцільність і пріоритети реформування ринкових інститутів економіки.

Апробація на прикладі України запропонованої методології дала змогу отримати несуперечливі прикладні результати. Спираючись на них, можна стверджувати, що українське суспільство за останні сім років заплатило досить високу ціну за відсутність структурних реформ на внутрішньому ринку. Наслідком епізодичної діяльності органів державної влади в цьому напрямку стало те, що починаючи з 2006 року у країні темп зростання товарного виробництва був значно меншим за потенційно можливий. 2012 року обсяги товарного виробництва були більш ніж на 20 % меншими, ніж могли бути, якби його структурна ефективність зберігалася на рівні 2005 року. Зроблені прикладні дослідження можна розглядати як перший крок на шляху перевірки запропонованої методології на адекватність відбиття економічної реальності. У подальшому потрібно адаптувати цю методологію до вивчення чисельних моно- і політоварних ринків національної економіки.

Література

1. Богиня Д. Волинський Г. (2003) Структурна перебудова економіки в умовах глобалізації та інформатизації // Економіка України. № 7. С. 19-28.

2. Гальчинський А. та ін. (2004) Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки): Шляхом Європейської інтеграції. К.: ІВЦ Держкомстату України.

3. Геєць В. (1995) Структура економіки і структурна політика її стабілізації // Економіка України. № 4. С. 17-18.

4. Кваснюк Б. (2003) Структурна перебудова економіки та її ресурси // Економіка України. № 11. С. 18-28.

5. Кіндзерський Ю. та ін. (2009) Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку. К.: Інститут економіки. та прогнозування НАН України.

6. Крючкова І. (2004) Структурні чинники розвитку економіки України. К.: Наукова думка.

7. Лукінов І. (1997) Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя). К.: Інститут економіки. та прогнозування НАН України.

8. Норт Д. (2000) Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. - К.: Основи.

9. Осташко Т. (2004) Ринкова трансформація аграрного сектора. К.: Фенікс.

10. Точилін В. та ін. (2009) Ринки реального сектора економіки України: структурно- інституціональний аналіз. К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України.

11. Узяков М. (2004) Экономический рост в России: количественная и качественная составляющие // Проблемы прогнозирования. № 3. С. 15-26.

12. Шерер Ф., Росс Д. (1997) Структура отраслевых рынков. М.: Инфра-М.

13. Шинкарук Л. та ін. (2012) Світогосподарська диспропорційність: особливості, тенденції, вплив на економіку України: Наукова доповідь. К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України.

14. Annoni P. et al. (2014) The Global Competitiveness Report 2013-2014 // World Economic Forum // http: // www.weforum.org.

Размещено на Allbest.ru