Виділено особливості розвитку аграрного сектора України у регіональному розрізі та визначено тенденції у формуванні організаційного потенціалу аграрного виробництва в сучасних умовах.

Ключові слова: розвиток, аграрний сектор, регіональний розріз, організаційний потенціал.

Выделены особенности развития аграрного сектора Украины в региональном разрезе, и определены тенденции в формировании организационного потенциала аграрного производства в современных условиях.

Ключевые слова: развитие, аграрный сектор, региональный разрез, организационный потенциал.

The article illucidates the features of Ukrainian agrarian sector's development on the regional level; the trends are determined in forming the organizational potential of agrarian production in the today's conditions.

Keywords: development, agrarian sector, regional level, organizational potential

Вступ

Таблиця 4. Структура угідь та валової продукції за формами господарювання в АПК України (за цінами 2005 р.)

*Примітка. Дані наведено у цінах 2010 р.

Така ситуація є певним результатом дії державної та регіональної політики щодо підтримки розвитку фермерства, яка здійснювалася шляхом подальшого розвитку нормативно - правової бази через вирівнювання умов господарювання різних організаційно-правових форм і надання відповідної фінансово-кредитної підтримки через бюджетні програми на регіональному рівні, що є важливою складовою зміцнення організаційної форми підприємництва. Важливим є також приведення чинного законодавства України у відповідність до вимог ЄС, де підтримка приватного підприємництва - обов'язкова складова державних програм (табл.5).

Таблиця 5. Державна підтримка фермерських господарств України у 2007 - 2012 рр. (у тис. грн) [7]

*Примітка. Дані наведено у цінах 2010 р.

Про недостатню результативність політики держави в аграрному секторі економіки свідчать такі дані. За період реформ сільське господарство залишилося пріоритетною галуззю лише у Волинському, Тернопільському та Чернівецькому регіонах, а у Вінницькому та Херсонському відбулося посилення аграрної складової у структурі валової доданої вартості. У більшості регіонів сільськогосподарська галузь відзначалася нестабільною динамікою розвитку. Основною причиною такого стану справ у галузі є низький рівень урожайності. Згідно з даними Світового банку, за рівнем урожайності зернових культур Україна з показником 2,9 тис. кілограмів з 1 гектара займає одне з останніх місць у Європі (у Великобританії - 6,9 тис. кілограмів з 1 гектара, Польщі - 3,2, Швеції - 4,5, Норвегії - 3,8, Німеччині - 6,7, Франції - 7,1 тис. кілограмів з 1 гектара). За роки незалежності такий показник в Україні не перевищував 3,7 тис. кілограмів з 1 гектара і лише у трьох регіонах (Київському, Полтавському та Черкаському) становив понад 5 тис. кілограмів з 1 гектара та у дев'яти регіонах (Вінницькому, Житомирському, Івано-Франківському, Кіровоградському, Сумському, Тернопільському, Хмельницькому, Чернівецькому та Чернігівському) - 4 тис. кілограмів з 1 гектара.

На жаль, загальні тенденції розвитку аграрного виробництва за останнє десятиріччя не сприяли розв'язанню проблем сільської місцевості, основними з яких є погіршення кількісних та якісних параметрів демографічних процесів, що пояснюється складними соціальними та екологічними умовами проживання в сільській місцевості, низьким рівнем доходів сільського населення, високим рівнем смертності. Певною мірою це є і результатом прояву тенденції монополізації у розвитку сільського господарства. У сучасних умовах у більшості аграрно орієнтованих областей великотоварні господарства (понад 10000 гектарів земель) обробляють понад 80 відсотків усіх земель сільськогосподарського призначення. На 14,5 млн сільського населення працездатного віку припадає менше 0,5 млн працюючих у сільському господарстві. Особливо гострими ці проблеми є в областях із значною часткою сільського населення і невеликими площами сільськогосподарських угідь. Наприклад, за офіційними даними у Львівському регіоні на понад 900 тис. осіб, що проживають у сільській місцевості, зареєстровано 15 тис. зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

Протягом останніх років в Україні набули поширення агрохолдингові інтеграційні утворення, що спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, соняшнику, ріпака, цукрових буряків, виробляють продукцію тваринництва м'ясного та молочного спрямування. Крім цього, вони спеціалізуються на зберіганні, переробці й реалізації як сировини, так і готових товарів, ведуть іншу діяльність та контролюють майже 15% загальної площі ріллі країни (табл.6) [7].

Таблиця 6. Регіональне розміщення виробництва та спеціалізація агрохолдингів в Україні (станом на 2011 р.)

Нині в Україні налічується понад 50 агрохолдингів, найбільші з яких діють у Полтавській, Черкаській та Київській областях, де вони орендують більше, ніж по 30 тис. га ріллі [3]. Дані таблиці 6 свідчать про диференціацію регіонів функціонування агрохолдингів, котрі можуть охоплювати від двох ("Агротон") до 13-ти ("Авангард") регіонів. Збільшення розмірів компаній і обсягів виробництва продукції здійснюється за рахунок ефекту масштабу, який можливий шляхом злиття і поглинання інших операторів ринку.

Соціальна та загальнодержавна ефективність агрохолдингів пояснюється такими факторами. Так, фактор порівняно дешевої аграрної сировини у формуванні прибутків від виробництва кінцевих продуктів - продуктів харчування ще більше посилюється шляхом інтеграції аграрної та переробної діяльності. В агрохолдингах як високоінтегрованих утвореннях агробізнесу значно знижуються витрати на зберігання і транспортування сировини, крім цього застосовується пільговий режим оподаткування порівняно з іншими галузями економіки. Так, за чинним законодавством України підприємства, у структурі реалізації яких сільськогосподарська продукція та продукти її переробки становлять не менше 75%, мають податкові пільги. Крім цього, сільськогосподарські підприємства є основними споживачами дотацій та субсидій, вони мають можливість акумуляції значних земельних масивів у формі їх оренди та потенційні можливості придбання цієї землі у власність в умовах функціонування ринку сільськогосподарської землі. До негативних чинників функціонування агрохолдингів у регіонах України слід віднести перш за все всі ті негативні прояви, що стосуються монопольних утворень і що протидіють розвитку конкуренції. Саме фактор конкуренції є сутнісним для розвитку суспільства на ринкових принципах господарювання.

Висновки