Перспективи залучення прямих іноземних інвестицій у національну економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи залучення прямих іноземних інвестицій у національну економіку

О.Ю. Оболенський, доктор економічних наук.

Національна Академія державного управління при Президентові України.

Оболенський Олексій Юрійович, доктор економічних наук, професор кафедри державного менеджменту.

Перспективи залучення прямих іноземних інвестицій у національну економіку

Досліджено місце України в міжнародних рейтингових системах, зокрема: рейтинг ведення бізнесу The Doing Business; індекс глобальної конкурентоспроможності економіки World Economic Forum; рейтинг конкурентоспроможності World Competitiveness Yearbook; корупційний індекс організації Transparency International й індекс економічної свободи Heritage Foundation. Визначено, що в сучасних умовах реформування української економіки важливим каталізатором активності утворення різноманітних партнерських інвестиційних структур є державно-приватне партнерство. Розроблено узагальнені рекомендації щодо вдосконалення існуючого національного механізму провайдингу прямих іноземних інвестицій у контексті проголошеного державою курсу переходу економіки країни до модернізаційного розвитку. Запропоновано інструментарій реалізації механізмів державного регулювання прямих іноземних інвестицій.

Ключові слова: прямі іноземні інвестиції, державне регулювання, державно-приватне партнерство.

Оболенский Алексей Юрьевич, доктор экономических наук, профессор кафедры государственного менеджмента.

Исследовано место Украины в международных рейтинговых системах, в частности: рейтинг ведения бизнеса The Doing Business; индекс глобальной конкурентоспособности экономики World Economic Forum; рейтинг конкурентоспособности World Competitiveness Yearbook; коррупционный индекс организации Transparency International и индекс экономической свободы Heritage Foundation. Определено, что в современных условиях реформирования украинской экономики важным катализатором активности образования различных партнерских инвестиционных структур является государственно-частное партнерство. Разработаны обобщенные рекомендации по совершенствованию существующего национального механизма провайдинга прямых иностранных инвестиций в контексте провозглашенного государством курса перехода экономики страны к модернизационному развитию. Предложен инструментарий реализации механизмов государственного регулирования прямых иностранных инвестиций.

Ключевые слова: прямые иностранные инвестиции, государственное регулирование, государственно-частное партнерство.

Keywords: foreign direct investments, government regulation, public-private partnership.

Вступ

Україна, володіючи значними природними, економічними, технологічними й людськими ресурсами, має всі передумови для інтеграції у світове господарство, що обумовлює глобальний характер залучення прямих іноземних інвестицій і розширює можливості адаптації вітчизняної економіки до світового інвестиційного процесу. З огляду на міжнародні тенденції необхідним є визначення найбільш ефективних та таких, що відповідають вимогам сучасності, принципів, методів, інструментів, важелів та пріоритетів національної системи державного регулювання іноземних інвестицій з метою формування власної довгострокової моделі залучення зарубіжного капіталу та ефективного його використання.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій

Дослідження різноманітних аспектів руху й регулювання прямих іноземних інвестицій знайшло своє відображення у працях багатьох відомих зарубіжних учених: С. Александера, Є. Брігхема, Р. Вернона, Дж. Даннінга, К. Іверсена, Ч. Кіндлебергера, Р. Коуза, П. Кругмана, Р. Лукаса, Ф. Модільяні, М. Портера, П. Ромера, А. Северна, Р. Солоу, Ф. Рута, С. Хаймера, Х. Шерерата та інших.

Однак подальших досліджень потребують питання вибору й реалізації форм та інструментів стимулювання прямих іноземних інвестицій в умовах невизначеності й ризику.

Основний матеріал і результати

З огляду на світовий досвід основною характеристикою успішності державної політики щодо формування сучасних ефективних механізмів залучення іноземного капіталу є підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Набуття конкурентних переваг дасть змогу повною мірою розкрити інвестиційний потенціал країни й забезпечити економічний розвиток. Під конкурентоспроможністю розуміємо здатність національної економіки до забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон'юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг і досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [1, с. 6].

Міжнародний інститут менеджменту (Швейцарія) сформулював сутність конкурентоспроможності на рівні національної економіки у вигляді таких «золотих правил»: стабільне та передбачуване законодавство; гнучка структура економіки; інвестиції у традиційні й технологічні інфраструктури; стимулювання приватних заощаджень і внутрішніх інвестицій; агресивність експорту та привабливість внутрішнього ринку; якість, гнучкість і прозорість управління й адміністрування; взаємозалежність заробітної плати, продуктивності праці та податків; скорочення розриву між мінімальними й максимальними доходами, зміцнення середнього класу; інвестиції в освіту та підвищення кваліфікації; баланс переваг глобалізації економіки й національних особливостей [2, с. 6]. За визначенням Інституту розвитку менеджменту, конкурентоспроможність - це наявність середовища, котрі має найефективнішу структуру, інституції та політику, які забезпечують нації необхідні можливості для конкуренції [3, с. 9].

Незважаючи на існуючі позитивні тенденції, Україна так і не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості, що позначилося на її міжнародних рейтингах (табл. 1).

Таблиця 1. Місце України в міжнародних рейтингах*

Рис. 1. Позиція України в розрізі складових глобального індексу
конкурентоспроможності (GCI) у 2012 - 2013 рр. [6]

Крім того, втрата рейтингових позицій за останні роки відбулася і за іншими показниками (рейтинг ведення бізнесу, корупційний індекс організації, рейтинг конкурентоспроможності, індекс економічної свободи), які враховуються при оцінюванні привабливості інвестиційного середовища країни. У зв'язку з цим формування нової моделі конкурентоспроможної національної економіки, в основу якої покладено інноваційний чинник, має стати вирішальною умовою довгострокового економічного зростання країни на якісно новій основі. Інноваційний розвиток можна схарактеризувати як процес структурного вдосконалення економіки, що досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для збільшення обсягів національного виробництва, підвищення якості продукції, зміцнення конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві [7, с. 242].

Специфічні риси інноваційної моделі розвитку полягають у тому, що вона [7, с. 242 - 243]:

- прискорює зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

- забезпечує прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорює структурні зрушення, сприяє перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

- поліпшує статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

У сучасних умовах реформування української економіки важливим каталізатором

активності утворення різноманітних партнерських структур в означеній сфері повинно стати державно-приватне партнерство (ДІII І). Інститут ДПП тільки починає застосовуватися в Україні, хоча він є досить поширеним у світовій практиці, зокрема у будівництві та управлінні об'єктами інфраструктури. Дослідники німецької економічної групи зазначають, що ДПП реалізується в різних формах залежно від способу участі, форми власності об'єкта інфраструктури, розподілу ризиків, тривалості співробітництва.

Незважаючи на існування окремих форм співпраці держави і приватного сектора, заснованих на принципах ДПП, українська економіка знаходиться лише на початку складного процесу створення необхідної системи управління проектами ДПП, оскільки впровадження проектів ДПП в Україні має безсистемний поодинокий характер [8].

Відтак сучасна практика реалізації державою структурної конкурентоспроможності передбачає органічне поєднання насамперед державної інноваційно-промислової, структурної та інвестиційної політики, що дозволяє зробити узагальнення щодо напрямів її подальшого забезпечення. Тобто для забезпечення конкурентоспроможної структури економіки країни, на нашу думку, необхідно:

об'єктивно оцінити ефективність діючих державних програм розвитку окремих видів діяльності, територій, інфраструктурних об'єктів і систему надання їм пільг з метою оцінювання доцільності їхньої реалізації та наявності необхідного фінансового забезпечення;

перейти від галузевих пріоритетів розвитку до підтримки певних напрямів, стадій та процесів поширення нових виробництв і технологій;

розробити та впровадити через систему індикативного планування програми щодо перетворення провідного виробничо-господарського укладу (групу взаємопов'язаних виробництв та інститутів, що утворюють системну цілісність) на кластери, які не лише мають потужний потенціал зростання, але і є критичною масою для якісного перетворення економіки в цілому;

оптимізувати структуру промислового виробництва, посиливши при цьому роль внутрішнього ринку та прискоривши розвиток наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності за рахунок визначення галузевих та структурних пріоритетів довгострокового розвитку країни у контексті світової еволюції технологічних укладів;

забезпечити підтримку розвитку визначених пріоритетних напрямів як за допомогою цільових важелів (інвестиційної, податкової, бюджетної, кредитної політики), так і шляхом узгодження всіх інших засобів економічної політики з потребами розвитку пріоритетних галузей;

удосконалити експортну політику через диверсифікацію експортної структури у напрямі збільшення частки високотехнологічних виробів та послуг шляхом сприяння просуванню української продукції на зовнішній ринок і застосування широкого спектра прийнятних згідно з міжнародними правилами методів підтримки експортерів;

урахувати необхідність зміни переважно експортної орієнтації ПІІ на залучення їх передусім у сфери високих технологій;

розробити заходи щодо прямої державної підтримки наукових та науково- технологічних розробок у фундаментальній і прикладній сферах;

удосконалити систему державного управління інноваційно-технологічним розвитком економіки шляхом упровадження практики технологічного моніторингу та прогнозування, підвищення інноваційної культури в суспільстві;

розробити заходи з розширення участі банків, у тому числі іноземних, у пріоритетних інвестиційних проектах на території України.

Реалізація зазначених завдань дасть змогу:

- усунути наявні диспропорції у структурі національної економіки;

- створити сприятливе макроекономічне середовище для інноваційної діяльності як ефективного важеля розвитку конкурентних переваг на ринку;

- підвищити технічний рівень та ефективність виробництва шляхом запровадження сучасних високоефективних технологій, устаткування і новітніх систем управління, зростання продуктивності праці тощо;

- збільшити частку промислових виробництв новітніх технологічних укладів із поглибленою переробкою та випуском продукції кінцевого споживання, залучивши для цього всі можливі інвестиційні джерела;

- зменшити залежність країни від імпорту при збереженні позитивної динаміки експорту та підвищенні частки продукції з високою доданою вартістю;

- забезпечити інтеграцію виробництва, фінансів, науки, освіти з метою сприяння розвитку науково-технологічної сфери;

- упровадити енергозберігаючу модель розвитку з розширенням використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, диверсифікацією енергопостачання та формування ефективної структури енергогенеруючих потужностей;

- послабити вплив зростання вартості енергоресурсів на цінову динаміку в Україні й зменшити залежність від імпорту енергетичних ресурсів;

- розробити компенсаційний механізм для нейтралізації підвищених ризиків інноваційних проектів;

- активізувати залучення прямих іноземних інвестицій до країни у виробництво інноваційної продукції 5 - 6-го технологічних укладів;

- наблизити українську економіки до економічного простору ЄС, що має відбуватися через розширення поля кооперації з країнами Центральної та Східної Європи - новими членами ЄС, насамперед у рамках зони вільної торгівлі.

Ураховуючи, що у національній економіці спостерігається нестабільність у становленні ефективних організаційно-економічних відносин та структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, поки що немає підстав розраховувати на здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки, і відповідно - на «обвальний шквал» іноземних інвестицій. Тому пріоритетні напрями економічних реформ щодо модернізації національної економіки мають передбачати розроблення механізмів щодо вдосконалення системи державного регулювання ПІІ для поліпшення інвестиційного клімату на території України.

Система державного регулювання ПІІ в Україні перебуває поки що в процесі розвитку, що зумовлено як тенденціями розвитку світової економіки, зокрема новими явищами, які привнесла глобальна економічна криза, так і процесами та реформами, що відбуваються всередині країни. В умовах модернізації вітчизняної економіки постають принципово нові завдання, зокрема, щодо централізації й децентралізації державних функцій у сфері регулювання ПІІ, тобто про добровільну передачу частини повноважень держави як на місцевий, так і наднаціональний рівні регулювання.

До функцій та повноважень держави, які нині підлягають децентралізації у сфері державного регулювання іноземного інвестування, на нашу думку, належать: розроблення інвестиційних програм і проектів, інвестиційних стратегій розвитку окремих сфер місцевого значення, регіонів (територій) у цілому, а також виконання функцій, які потребують самостійності у розв'язанні проблем між державою, органами місцевого самоврядування, регіональними представництвами органів державної влади та іноземними інвесторами. До основних функцій і повноважень, які підлягають передачі на наднаціональний рівень, можна віднести: регулювання фінансової, торговельної та екологічної сфер, а також повноваження, пов'язані зі вступом у світові й регіональні міжнародні організації (СОТ, СБ, МВФ, ЄС, АСЕАН тощо).

Проведене дослідження інвестиційного клімату в Україні дає підстави для розроблення узагальнених рекомендацій щодо вдосконалення існуючого національного механізму провайдин- гу ПІІ у контексті проголошеного державою курсу переходу економіки країни до модернізаційно- го розвитку. Інструментарій реалізації механізмів державного регулювання ПІІ надано в табл. 2.

Таблиця 2. Система механізмів державного регулювання прямого іноземного інвестування в умовах модернізації економіки України