Модернізація системи державної підтримки сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

В.М. Ковалів, В.І. Волохов

Анотація

Ринкова економіка не може функціонувати без державного втручання. Сільське господарство відрізняється від інших галузей, зокрема, тим, що виробництво його продукції неможливо пришвидшити, як і зробити виробничий цикл менш залежним від внутрішніх, зовнішніх, природних та інших умов, отже, ця галузь гостро потребує державної опіки. Метою статті є встановлення можливості модернізації системи державної підтримки залежно від розвитку регіону та його інвестиційної й фінансової привабливості з урахуванням досвіду зарубіжних країн. У статті доведено, що одним із основних напрямів державної підтримки в Україні має стати фінансування структурних перетворень сільських територій, до якого потрібно застосувати інтегральні індекси, котрі відразу вкажуть на потреби певної галузі або місцевості. Слід врахувати досвід Польщі, сільське господарство якої виконує цілу низку функцій, зокрема економічну, соціальну, туристичну, екологічну й регіональну. Наголошено, що обов'язковою умовою для розвитку сільських територій є перспективна, єдина державна політика, розроблена мінімум на 5-7 років наперед із затвердженими обсягами фінансування. При цьому державна підтримка повинна бути спрямована на створення економічного ефекту на перспективу за рахунок капітальних вкладень та придбання сільськогосподарської техніки. Запропоновано встановити розмір допомог залежно від величини підприємства, забезпечити розвиток менш розвинутих галузей за рахунок державного фінансового втручання.

Розглянуто сучасний стан державної фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств та обґрунтовано доцільність її надання з урахуванням інвестиційної привабливості та із застосуванням зважених інтегральних індексів.

Ключові слова: державна підтримка, фінансове забезпечення, фінансова привабливість, зважений інтегральний індекс.

В.М. Ковалив, В.И. Волохов. Модернизация системы государственной поддержки сельскохозяйственных предприятий

Рыночная экономика не может функционировать без государственного вмешательства. Сельское хозяйство отличается от других отраслей, в частности, тем, что производство его продукции невозможно ускорить, как и сделать производственный цикл менее зависимым от внутренних, внешних, природных и других условий, а, следовательно, эта отрасль остро нуждается в государственной опеке. Целью статьи является установление возможности модернизации системы государственной поддержки в зависимости от развития региона и его инвестиционной и финансовой привлекательности с учетом опыта зарубежных стран. В статье доказано, что одним из основных направлений государственной поддержки в Украине должно стать финансирование структурных преобразований сельских территорий, к которому нужно применить интегральные индексы, которые сразу укажут на потребности определенной отрасли или местности. Следует учесть опыт Польши, сельское хозяйство которой выполняет целый ряд функций, в частности экономическую, социальную, туристическую, экологическую и региональную. Отмечено, что обязательным условием для развития сельских территорий является перспективная, единая государственная политика, разработанная минимум на 5-7 лет вперед с утвержденными объемами финансирования. При этом государ - ственная поддержка должна быть направлена на создание экономического эффекта на перспективу за счет капитальных вложений и приобретения сельскохозяйственной техники. Предложено установить размер пособий в зависимости от величины предприятия, обеспечить развитие менее развитых отраслей за счет государственного финансового вмешательства. Рассмотрено современное состояние государственной финансовой поддержки сельскохозяйственных предприятий и обоснована целесообразность ее предоставления с учетом инвестиционной привлекательности и с применением взвешенных интегральных индексов.

Ключевые слова: государственная поддержка, финансовое обеспечение, финансовая привлекательность, взвешенный интегральный индекс.

Volodymyr Kovaliv, Viktor Volokhov. Modernization of public support for agricultural enterprises

Market economy cannot function without government intervention. Agriculture differs from other industries in different aspects and, in particular, neither manufacture of its products can be accelerated nor the possibility to make manufacturing cycle less dependent on internal, external, natural and other conditions, and therefore, this industry is in dire need of state tutorage. The main objective of this article is to establish the possibility to modernize the government support system depending on the development of the region and its investment and financial attractiveness upon the experience of foreign countries. This article proofs that financing structural reforms in rural areas has to become one of the main directions of state support in Ukraine, and here we are to apply integrated indexes, which immediately point to needs of this or that field or area. Polish experience should be also taken into account where agriculture is designed to perform a number of functions, including economic, social, tourist, environmental and regional. It is also noted that prerequisite for rural development is promising and unified State policy. It must be defined by at least 5- 7 years in advance with approved funding amounts. State support should be aimed at creating economic effect for the future at the expense of investments and the purchase of agricultural machinery. A set amount of aid depending on the enterprise size is suggested. Due to the state financial intervention it is necessary to ensure the growth of less developed areas. The article describes the current state of public financial support for agricultural enterprises and it is offered to hold it, taking into account the investment attractiveness and using the weighted integral index.

Keywords: government support, financial support, financial attractiveness, weighted integral index.

Доведено, що навіть ринкова економіка не може функціонувати без державного втручання. Воно базується на використанні специфічних засобів і важелів, не помітне, але дієво підтримує стратегічні галузі, а також ті, що працюють у несприятливих природно-кліматичних умовах. Більшість країн світу побудувала ефективні системи фінансування й стимулювання виробництва, а наша вже понад двадцять років винаходить колесо, хоча достатньо звернути увагу на зарубіжний досвід і застосувати його з урахуванням національної специфіки. Передусім доцільно визначити напрям розвитку й інтеграції держави та створити відповідну систему фінансування й фінансового забезпечення розвитку підприємств.

Сільське господарство відрізняється від інших галузей, зокрема, тим, що виробництво його продукції неможливо пришвидшити, як і зробити виробничий цикл менш залежним від внутрішніх, зовнішніх, природних та інших умов, а отже, ця галузь гостро потребує державної опіки.

На сьогодні доведено, що фінансова підтримка і втручання держави у сферу агровиробництва необхідні, але до кінця не встановлено, в якому вигляді має надаватися така підтримка та який її обсяг має припадати на одне підприємство, гектар угідь тощо.

Так, П. Стецюк і О. Гудзь зауважують: "Україна значно відстає за обсягами державної підтримки порівняно із сусідніми країнами: з Європейським Союзом - більше ніж у 21 раз, Чехією - 20, Латвією - 7,7" [1]. О. Кириченко та Ю. Вигівська стверджують, що "запорукою ефективності державної підтримки фермерських господарств в Україні є не лише збільшення обсягів бюджетного фінансування, а й забезпечення чіткого і зрозумілого порядку використання таких коштів" [2]. На думку О. Непочатенко, "безумовно, ринкові принципи кредитування та бюджетна підтримка здешевлення кредитів на сучасному етапі потрібні й незаперечні" [3]. Д. Олійник наводить механізми здійснення державної підтримки зарубіжних країн та доходить висновку, що "використання практичного досвіду інших країн з урахуванням вітчизняних особливостей функціонування виробництва АПК внесло б необхідні корективи в організацію такої системи та механізм взаємодії всіх її учасників" [4].

Важливим питанням є інституційна складова проблеми державного регулювання галузі, тобто які структури мають брати активну участь у наданні підтримки аграрним підприємствам. При цьому Т. Бондарук [5] надає перевагу місцевим органам самоврядування, оскільки підприємництво приносить чималий дохід місцевим бюджетам, а М. Безуглий і С. Кваша [6] - Міністерству аграрної політики та продовольства України.

На нашу думку, основними перешкодами для збалансованого розвитку вітчизняної економіки України є нерівномірність розвитку регіонів, розміщення продуктивних сил, непропорційність розподілу грошових коштів тощо.

Метою статті є встановлення можливості модернізації системи державної підтримки залежно від розвитку регіону та його інвестиційної й фінансової привабливості з урахуванням досвіду зарубіжних країн.

Державне сприяння виробництву продукції сільського господарства полягає в наданні доплат і відшкодувань, які призначені для підтримки економічно відсталих виробництв. Утім, на наш погляд, потрібно запроваджувати й підтримувати політику розвитку, що дасть змогу не тільки відшкодовувати витрати, а й виробляти додатковий продукт. Зокрема, ефективним напрямом підтримки вважаємо лише часткове фінансування купівлі техніки сільськогосподарського призначення.

В. Месель-Веселяк доводить неспроможність або низьку ефективність функціонування різних форм господарювання без дотацій із держбюджету. Так, якщо в рослинництві вони підвищують рентабельність у середньому по всіх категоріях на 4,8 пункта та всі форми господарювання працюють рентабельно, то у тваринництві без державної підтримки діяльність приватних, державних підприємств і сільськогосподарських кооперативів (виробничих) є збитковою. У останніх навіть із державним втручанням рентабельність тваринництва становить -6,4 % [7].

Державна підтримка фермерських господарств здійснюється за двома напрямами: 1) удосконалення нормативно-правової бази шляхом вирівнювання умов господарювання різних організаційно-правових форм і 2) фінансово-кредитна допомога через бюджетні програми [8]. Саме щодо першого напряму підтримки пропонуємо використати набір індексів, котрі визначать необхідність і міру втручання держави з метою вирівнювання умов господарювання, як це робиться в розвинутих країнах світу. Наприклад, у Польщі першим кроком на шляху вирівнювання умов господарювання стало створення Фонду з реструктуризації та ліквідації заборгованості сільського господарства [9] для кредитування покриття втрат від стихійних лих, заборгованості й модернізації підприємств. Причому надані кошти здебільшого повертались, а отже, використовувались ефективно.

Слід зазначити, що сьогодні державна підтримка в Україні характеризується недостатнім зв'язком із результатами господарювання; скороченням її обсягів, погіршенням її відтворювальної структури; зміною джерел фінансування відповідних програм із бюджету; ускладненням процедури адміністрування та послабленням контролю своєчасності надання й повернення бюджетних коштів; постійними змінами порядку їх надання [10] тощо. Обсяг державної підтримки в нашій країні помітно відстає від показників розвинутих країн. Так, якщо у 2009 р. Україна витратила у вигляді різних програм підтримки 77,1 дол. США в розрахунку на 1 га, то Росія - 134,2, ЄС - 1101,6, США - 193,1, Китай - 943,1 дол. [11].

Незважаючи на це, уряд витрачає чималі кошти на розвиток тваринництва. Приміром, у бюджеті на 2012 р. передбачено часткове відшкодування суб'єктам господарювання вартості будівництва й реконструкції тваринницьких ферм і комплексів та підприємств із виробництва комбікормів у сумі 152 462,6 тис. грн, на розвиток тваринництва - 51 104 тис. грн, на виконання програми селекції у тваринництві та птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу - 10 936 тис. грн [12], хоча за період 2000-2010 рр. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося в 5,1, корів - у 3,2, свиней - у 2,4 раза. Як наголошує О. Гудзь, "це найвитратніша для держави та найменш ефективна для аграрної сфери форма кредитної підтримки. Бюджетні витрати на цей захід вже перевищують 1 млрд грн., які на майбутнє втрачені для держави" [13]. Крім того, на підтримку агропромислового комплексу у 2012 р. уряд спрямував 39,9 млрд грн, що на 3,9 млрд грн, або на 10,8 %, більше від плану 2011 р. та на 11,9 млрд грн, або на 42,5 %, - факту 2010 р. На селекцію в рослинництві надається близько 100 млн грн, утім, урожайність озимої пшениці 2009-2010 рр. була однією з найнижчих за декілька десятиліть, а сортове насіння закуповують лише деякі господарства.

Отже, для ефективного розвитку сільського господарства України потрібно зважати на його специфіку, галузевість і регіональну належність. Так, М. Безуглий і С. Кваша вважають, що рейтингування природно-кліматичних зон за показником виробництва валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь є об'єктивнішим, оскільки відображає відношення валового виробництва до площі угідь кожної зони. Перше місце за цим показником посідає Карпатський регіон із обсягом виробництва 506 тис. грн на 100 га угідь, друге - Правобережний Лісостеп - 439 тис. грн, третє - Поліський регіон - 301 тис. грн [6]. На нашу думку, таке рейтингування спрямоване на підтримку сильних регіонів, які й без неї мають достатній дохід, та не відображає ситуацію на окремих підприємствах.

На наше переконання, потрібно використовувати досвід Польщі щодо формування механізмів забезпечення підприємств фінансовими ресурсами з державних джерел. Цей процес є відкритим, публічним, загальнодоступним, одним із його напрямів є стимулювання розвитку поряд із аграрними підприємствами сільських територій, які є підґрунтям відповідного виробництва. Якщо витрачати кошти на дотування наявності тварин, будувати за рахунок бюджету (не зважаючи на рентабельність) тваринницькі комплекси та при цьому не розвивати соціальну інфраструктуру, то в один день може виявитися, що на них нема кому працювати.

Як зазначає Г. Черевко, "завдяки державній підтримці у Польщі вдалося реалізувати кілька досить масштабних цільових проектів за участю фондів і органів ЄС, у ході чого переслідувались дві основні мети: консолідація земельних ділянок із метою підвищення ефективності їх використання та відновлення ефективного функціонування сільських регіонів на засадах зрівноваженого їх розвитку" [14]. Сутність державної підтримки сільського господарства в ЄС, зокрема в Польщі, полягає в застосуванні дотацій, цін, квот тощо. Прямі платежі мають велике значення для польських фермерів із невеликою площею сільськогосподарських угідь і з низькою дохідністю та менш важливі для виробників, котрі мають більші угіддя та вищу дохідність.

Згідно зі Стратегією розвитку сільських територій Республіки Польща до 2013 р., на державну інвестиційну підтримку фермерських господарств країни за рахунок коштів бюджету ЄС та відповідної державної програми Польщі надано понад 72 млрд євро (табл. 1).

Як видно з табл. 1, польський уряд дбає не лише про виробництво та реалізацію продукції, а й про суспільну інфраструктуру. Так, 29,5 і 16,4 % усіх коштів надано відповідно на розвиток сільських інфраструктури й територій, що сприяє послабленню міграційних тенденцій серед їх жителів, які спостерігаються в Україні. При цьому фінансування польських аграріїв здійснюється шляхом спільної участі цих суб'єктів господарювання в інвестиційних проектах. Наприклад, державна інвестиційна підтримка за програмами, наведеними в табл. 1, надається лише за наявності у виробників щонайменше 20 % інвестиційних ресурсів для реалізації проекту, решта потреби забезпечується за рахунок державного бюджету Польщі та ЄС, а також інших інвесторів - як вітчизняних, так й іноземних.

Таблиця 1. План розвитку сільських районів Республіки Польща на 2007-2013 рр.

У країні створено цілу систему фондів і агенцій, котрі розпоряджаються бюджетними коштами, а також залучають їх на інших умовах. Тут діє два великих напрями фінансування в рамках програм: Спільної аграрної політики ЄС та Політики згуртованості. Політика розвитку сільських територій включає сприяння молодим фермерам, структурні ренти (шляхом виплати пенсій і рент старшому поколінню фермерів із метою зміни поколінь), модернізацію підприємств, збільшення доданої вартості на основні види продукції, поліпшення інфраструктури тощо [15]. Більшість із перелічених заходів дають хороші результати, отже, можуть бути корисними й для України.

Державна підтримка має бути спрямована на сприяння інвестиційним процесам, при цьому головним стимулом повинен стати не тільки економічний розвиток регіонів, а й соціальний, оскільки рівень життя населення об'єктивно впливає на фінансові результати підприємств. Для оцінки сфер вкладання капіталу доцільно використовувати комплексні показники, такі як зважені інтегральні індекси, що враховують цілий ряд критеріїв поточного стану розвитку галузей економіки й регіонів.

Ці індекси розраховані таким чином:

— індекс виробництва продукції = темпи виробництва окремої галузі / темп виробництва в промисловості загалом;

— індекс реалізації продукції = приріст виручки від реалізації продукції галузі в поточному періоді / приріст виручки від реалізації продукції в промисловості загалом;

— індекс ефективності діяльності = приріст прибутку галузі в поточному періоді / приріст прибутку в промисловості;

— індекс динаміки цін = індекс цін виробників у галузі / індекс цін виробників промислової продукції;

— індекс проблемної заборгованості = частка простроченої заборгованості в галузі / частка простроченої заборгованості за кредитами суб'єктів господарювання загалом;

— зважений інтегральний індекс = середньоарифметичне значення суми індексів.

З огляду на методику розрахунку зважених інтегральних індексів усі вони можуть піддаватися частковому чи повному втручанню держави або створенню нею відповідних для виробництва умов. Розрахований індекс може показати, чи варто вкладати кошти в обрану галузь (хоча деякі вчені зазначають, що основним мотивом інвестування є прибуток, тому чим вища норма дохідності очікується, тим привабливішими будуть вкладення) [16]. Утім, надприбуткові об'єкти також лякають вкладників (наприклад, МММ-2011), які насамперед прагнуть стабільності, котру якраз може забезпечити науково обґрунтована система інтегральних показників. Окрім отримання прибутку інвестора приваблює перспектива одержання частки підприємства, а для цього потрібно проаналізувати більший масив інформації, ніж отриманий прибуток. Проведемо аналіз розрахованих показників за галузями економіки України (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка зміни зважених інтегральних індексів галузей економіки України

Види виробництв із найкращою динамікою індексів (див. табл. 2) є інвестиційно привабливими. Останні є вищими в тих галузях, які займаються доведенням власної продукції до кінцевого споживача власними силами, а нижчими - у тих, котрі виробляють напівфабрикат та не мають збутової мережі. До таких галузей належить і сільське господарство, де практично відсутня практика прямого продажу продукції кінцевому споживачу. Виправити ситуацію допоможе державне втручання методом стимулювання за рахунок надання кредитів і дотацій підприємствам, які кооперуються та створюють переробні й торговельні мережі, а розрахунок зваженого інтегрального показника розвитку галузей надасть можливість простежити їх економічний розвиток та інформацію органам державного управління про необхідність дофінансування або дотування окремих із них для зрівноваженого розвитку національного господарства.

Окрім підтримки певних галузей стратегічним напрямом економічної політики України має стати зрівноважений розвиток регіонів. Для характеристики

останнього використовують іншу сукупність показників, що формують зважений інтегральний індекс розвитку регіонів, застосування якого, на нашу думку, є доцільнішим у частині створення сприятливого інвестиційного клімату та стратегії державної підтримки.

Зважений інтегральний індекс економічного розвитку регіонів дорівнює середньоарифметичному значенню зважених негрошового й монетарних (у національній та іноземній валютах) індексів, котрі розраховуються таким чином:

1) зважений індекс негрошових показників = середньоарифметична сума індексів негрошових показників;

2) індекс негрошовий = індекс показника регіону / індекс показника по Україні;

3) зважений монетарний індекс = середньоарифметична сума індексів монетарних показників (детальний перелік таких показників, що використані в розрахунку, наведено в табл. 2);

4) монетарний індекс = (індекс показників регіону / кількість населення регіону) / (індекс показників по Україні / кількість населення України).

При розрахунку зваженого інтегрального індексу по регіонах України (а не галузях) отримуємо точніше уявлення про те, як ширше застосувати інструменти державного регулювання й стимулювання з метою поліпшення динаміки індексів, що означатиме всебічний розвиток не лише виробництва в регіонах, а й інших сфер, які на нього впливають або від нього походять. Зважений інтегральний індекс надає можливість встановити міру державного втручання в економіку або галузь, а також простежити, що саме призводить до відсталості регіонів.

З метою визначення рівня економічного розвитку регіонів України проведемо їх рейтингування за зваженим інтегральним індексом (табл. 3).

У табл. 3 порівняно відносні монетарні й негрошові показники по регіонах України з метою встановлення можливості їх вирівнювання за рахунок державного втручання. Найбільш фінансово привабливими залишаються промислові й інвестиційно орієнтовані регіони України, а найвідсталішими - ті, де промислове виробництво практично відсутнє. Як видно, зважений індекс негрошових показників коливається незначною мірою, тоді як розбіжність у монетарних індексах просто вражає, що вказує на відсутність системного підходу до фінансування регіонів України.

Так, у 2013 р. спостерігалося неістотне відносне зниження зважених інтегральних індексів за більшістю видів економічної діяльності та галузей промисловості. Найкраща порівняльна динаміка зростання ЗІІ на кінець 2013 р. характерна для індустріальної Луганської, аграрно-індустріальних Рівненської і Кіровоградської областей, що зумовлено високим урожаєм (при його зниженні повинна втручатися держава), відповідним збільшенням виручки від реалізації сільськогосподарської й промислової продукції, відновленням споживчої активності, зростанням обороту торгівлі на тлі підвищення номінальних доходів населення, а також ефектом статистичної бази порівняння попередніх періодів (див. табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка порівняльних індексів економічного розвитку регіонів України

На відміну від попередніх показників найбільше відносне зменшення цього індексу зафіксоване в Київській, Чернівецькій і Дніпропетровській областях, що пояснюється загальною фінансовою кризою та економічним спадом. Велику роль відіграло зменшення гривневих і валютних надходжень та перенесення центрів підприємницької діяльності у східні області. Найвищі відносні показники економічного розвитку (ЗІІ) традиційно спостерігалися в індустріальних Луганській (1,99), Донецькій (1,73) і Рівненській (1,90) областях, а також у Києві (2,76). Істотне зростання та високі показники ЗІІ Кіровоградської й Житомирської областей зумовлені головним чином ефектом низької статистичної бази порівняння, а також високим питомим показником експорту сільськогосподарської продукції та продукції харчової промисловості.

Найнижчі відносні показники економічного розвитку (ЗІІ) - у Львівській, Волинській, Харківській і Тернопільській областях - спричинені скороченням обсягів реалізації промислової продукції. Загальновідомо, що ці регіони значно відстають у розвитку промисловості та підприємницької активності. сільськогосподарський інвестиційний підприємство

Таким чином, використання ЗІІ надає можливість визначити регіони з недостатнім економічним розвитком та необхідність і міру державного втручання.

За 2013 р. сільськогосподарськими підприємствами Львівської області отримано 1013,4 млн грн прибутку, рівень рентабельності становив 35,7 %. Прибуток за звітний рік отримали 98 підприємств (52,7 %) на суму 1205,4 млн грн (в середньому 12,3 млн грн) [17]. При доведенні підприємств до оптимальних розмірів землекористування можна одержати більші прибутки, за розрахунковими припущеннями - на 16,9 %, що в абсолютному значенні сягне 1409 млн грн.

Водночас Львівська область вирізняється значною кількістю власників сільськогосподарських земель, так званим дрібноземеллям. У середньому розмір паю становить до 2 га, більшість фермерів господарює на площі до 100 га (60 % господарств, або 572 з 954-ох, лише 5 % - понад 1000 га) [18], що також може стати індикатором розміру державної підтримки. Так, сусідня Польща надає її згідно з розмірами (меншим - більше), при цьому підтримка великих господарств узагалі відсутня. В. Месель-Веселяк доводить, що в Україні найвищу ефективність демонструють господарства площею 1500-2000 га (38,2 %), тож фермерські господарства мають розвиватися в напрямі збільшення землекористування для досягнення раціональних їх розмірів - 400-500 га [7]. Це підтверджує результати дослідження, що найрентабельніші виробництва державних фінансових ресурсів не потребують.

Державну підтримку сільського господарства потрібно структурувати за певними напрямами, а саме: на розвиток виробництва, інфраструктури, сільських територій, на запровадження цільового фінансування вирощування стратегічних для держави культур. У рослинництві державну допомогу доцільно надавати у вигляді доплат у розрахунку на гектар посівів невеликим підприємствам із ранжуванням їх щодо кількості землі, а саме: 1-50 га - 100 % виплат, 50,01-100 га - 50 %, 100,01-300 га - 25 %, а якщо понад 300 га, доплат не проводити. Це надасть можливість стимулювати мале підприємництво, оскільки для великих господарств такі доплати не є критично важливими.

У тваринництві слід зважати в першу чергу на його ефективність та місцезнаходження. Потрібно застосовувати низку показників, які характеризуватимуть ефективність витрат держави на певну продукцію, а не галузь. До таких показників можна віднести: ціну для держзакупівель та населення (збереження ціни в разі дотації засвідчує неефективність політики); урожайність (надій, вихід м'яса тощо); кількість (поголів'я, маса); зниження/зростання імпорту; наявність у регіоні (зважаючи на придатність до вирощування в певній місцевості); сівозміну (зміна є позитивною тенденцією); зважений інтегральний індекс тощо. Якщо, наприклад, ціна на продукцію при державному фінансуванні не змінюється, то вигідніше давати кредити на цю продукцію на пільгових умовах, а також відповідні доплати на одну голову поголів'я за умови дотримання норми дохідності (прибутковості) на певному рівні, приміром 20-25 %.

Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків. Одним із основних напрямів державної підтримки в Україні має стати фінансування структурних перетворень у сільських територіях, до якого потрібно застосувати інтегральні індекси, котрі відразу вкажуть на потреби тієї чи тієї галузі або місцевості. Слід врахувати досвід Польщі, сільське господарство якої покликане виконувати цілу низку функцій, зокрема економічну (розбудова стабільного розвитку), соціальну (зайнятість, збереження культури, традицій), туристичну (пошук можливих додаткових доходів для селян), екологічну (екологічне виробництво, підтримання природних умов відтворення земель) та регіональну (формування інфраструктури у співпраці з іншими регіонами) [19]. Стимулювання реалізації зазначених функцій має стати пріоритетом української державної політики.

Поряд із аграрним виробництвом потрібно розвивати сільські території. Обов'язковою умовою для цього є перспективна, єдина державна політика, яка визначена мінімум на 5-7 років наперед із затвердженими обсягами фінансування, а не постійно залежить від бюджету країни, що відлякує потенційних інвесторів. Державна підтримка повинна бути спрямована на створення економічного ефекту на перспективу за рахунок капітальних вкладень і придбання сільськогосподарської техніки, що дасть змогу з допомогою доданої вартості розвивати виробництва в майбутньому.

Також доцільно встановити розмір допомог залежно від величини підприємства, тобто малому бізнесу надавати доплати для вирівнювання, а з великого бізнесу їх узагалі забрати. При цьому слід зважати на рівень прибутковості діяльності. Украй важливо зробити прозорим і публічним процес розподілу бюджетних коштів із метою забезпечення моральної й соціальної складових розвитку виробництва.

За рахунок державного фінансового втручання необхідно забезпечити розвиток менш розвинутих галузей. Для цього з допомогою визначення зваженого інтегрального індексу треба проводити градацію фінансування регіонів України відповідно до розміщення в них промислових та інших підприємств.

Список використаних джерел

1. Стецюк П.А. Фінансові проблеми розвитку аграрного виробництва / П.А. Стецюк, О.Є. Гудзь // Економіка АПК. - 2012. - № 4. - С. 73-78.

2. Кириченко О. Кредитування малих та середніх підприємств аграрного сектору економіки / О. Кириченко, Ю. Вигівська // Банківська справа. - 2011. - № 3. - С. 31-47.

3. Непочатенко О.О. Державна підтримка підприємств АПК через удосконалення системи кредитування / О.О. Непочатенко // Економіка АПК. - 2008. - № 8. - С. 95-100.

4. Олійник Д.С. Фінансова підтримка сільськогосподарського виробництва у зарубіжних країнах / Д.С. Олійник // Фінанси України. - 2002. - № 6.

5. Бондарук Т.Г. Державна політика підтримки малого підприємництва / Т.Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6 (72). - С. 115.

6. Безуглий М.Д. Стан, основні тенденції розвитку сільського господарства України протягом 2011 року та напрями розвитку в 2012 році / М.Д. Безуглий, С.М. Кваша // Економіка АПК. - 2012. - № 4. - С. 3-13.

7. Месель-Веселяк В.Я. Форми господарювання в сільському господарстві України (результати, проблеми, вирішення) / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. - 2012. - № 1. - С. 13-23.

8. 8 . Радченко О.Д. Бюджетне фінансування фермерських господарств / О.Д. Радченко // Вісник Сумського національного аграрного університету. Сер. : Фінанси і кредит. - 2011. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Chem_Biol/Vsnau/2011_2/index.htm.

9. Podstawka M. System finansowy w rolnictwie na tle integracji Polski z Uni^ Europejskq / M. Podstawka. - Warszawa : FAPA, 2000. - 188 s.

10. Калашнікова Т.В. Державна підтримка фермерських господарств / Т.В. Калашнікова // Економіка АПК. - 2011. - № 12. - С. 80-86.

11. Шолойко А.С. Тенденції державної підтримки сільського господарства / А.С. Шолойко // Економіка АПК. - 2012. - № 5. - С. 41-44.

12. Про розподіл коштів, передбачених у 2012 році Міністерству аграрної політики та продовольства у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі: розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 247-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/247-2012

13. Гудзь О. Є. Напрями удосконалення державної підтримки кредитного забезпечення галузі тваринництва / О. Є. Гудзь, П.А. Стецюк // Економіка АПК. - 2012. - № 11. - С. 49-56.

14. Черевко Г.В. Консолідація земельних угідь у сільських регіонах як чинник їх розвитку: досвід Польщі / Г.В. Черевко // Економіка АПК. - 2012. - № 11. - С. 93-99.

15. Flaga J. Finansowanie przemian strukturalnych sektora zywnosciowego w Polsce - kierunki zmian w latach 2000-2013 / J. Flaga // Ekonomiczne i spoleczne efekty finansowego wspierania sektora zywnosciowego i obszarow wiejskich. - WSIE : Ropczyce, 2007. - S. 61-78.

16. Ромашко О.М. Роль інвестиційної діяльності у формуванні прибутку підприємства / О.М. Ромашко, В.В. Сопко // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 12 (90). - С. 107-112.

17. Економічні результати сільськогосподарського виробництва у 2013 році: експрес-випуск / Гол. управління статистики у Львів. обл. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// lv.ukrstat.gov.ua/ukr/si/express/2014/v01091213_85.pdf.

18. Нашиванко О.В. Стан проведення земельної реформи у Львівській області та перспективи її завершення / О.В. Нашиванко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zem.lvrv.ua/novunu/page.php?page=%CD%EE%.

19. Лисенко Л.В. Розвиток сільського господарства і сільських територій в Польщі - досвід для України / Л.В. Лисенко // Державне будівництво. - 2008. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua.

Размещено на Allbest.ru