Механізми формування та напрямки реалізації інформаційної політики в РФ

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Механізми формування та напрямки реалізації інформаційної політики в РФ

Тихомирова О. К.

Аспірантка Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Автор аналізує основні проблеми, що виникають на шляху формування та реалізації державної інформаційної політики в Росії. Увага акцентується на питаннях нормативно-правового, технологічного забезпечення реалізації такої політики, а також на проблемах регіональної інформаційної політики та інформаційної безпеки.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційна безпека, інформація, регіональна інформаційна політика, правове забезпечення, інформаційно-комунікативні технології.

У сучасному світі роль інформації як джерела та рушійної сили для суспільного й державного розвитку важко переоцінити, а інформаційні процеси мають найважливіше значення як для внутрішньої політики, так і для зовнішньополітичної діяльності будь-якої держави. Інформаційна політика в ідеальному варіанті вирішує два найважливіші завдання державної політики. На міжнародному рівні інформаційна політика сприяє підвищенню іміджу держави і є запорукою інформаційної безпеки країни в умовах побудови інформаційного суспільства і ризиків виникнення воєн інформаційного характеру. Всередині держави можливості інформаційної політики теж достатньо широкі. Від стану інформаційної політики багато в чому залежать рівень довіри й толерантності до влади, рівень технологічного забезпечення органів державної влади та управління, рівень розвитку й впровадження інформаційних технологій в країні, який частково показує міру готовності до переходу держави в інформаційну епоху суспільного розвитку.

Метою даної статті є визначення основних механізмів, принципів та проблем формування інформаційної політики в РФ, а також окреслення напрямків її реалізації.

В умовах демократії державна інформаційна політика є складною системою відносин в масштабах окремо взятої держави і визначається активністю її громадян, органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. При цьому вона орієнтована на перетворення та захист перш за все інформаційної сфери, формування та розвиток демократичних інститутів інформаційного суспільства, підвищення якості життя конкретного громадянина з метою зміцнення та процвітання держави й суспільства в цілому. Саме тому інформаційна політика не може формуватися лише як курс або програма дій із вдосконалення інформаційної сфери.

На думку російського дослідника П. Малуєва [1], в структурі інформаційної політики варто виокремлювати як мінімум два вектори діяльності: ідеологічний (його також називають концептуальний, змістовним, програмним) та матеріалістичний (або методологічний, формальний, техніко-технологічний).

Про ідеологічний вектор державної інформаційної політики прийнято говорити в контексті державної ідеології, національної ідеї, загальної політичної мети держави. Також в змістовний аспект інформаційної політики, окрім духовних цінностей, культурних традицій, норм і стереотипів поведінки, що навіюються населенню засобами масової комунікації, входять також правовий і економічний компоненти [2, с. 36]. Але ключовим в межах змістового аспекту інформаційної політики все ж таки є духовний компонент, а правовий та економічний фактори виконують певну роль по формуванню у свідомості індивідів та соціальних груп потрібних установок, норм, цінностей, і як наслідок, поведінки.

Матеріалістичний або технологічний вектор державної інформаційної політики містить кілька аспектів. В першу чергу, це процеси інформатизації (модернізація інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій, ефективне формування та використання національних інформаційних ресурсів та забезпечення вільного доступу до них), забезпечення інформаційної безпеки громадян і держави, розвиток незалежних засобів масової інформації, створення необхідної нормативно-правової бази побудови й подальшого розвитку інформаційного суспільства, формування позитивного іміджу країни як серед власних громадян, так і у міжнародної спільноти.

Російський дослідник даної проблематики І. Юдін пропонує власну структуру основних проблем, що виникають в процесі реалізації державної інформаційної політики в Росії [3, с. 19]: -- нормативно-правові проблеми формування і реалізації державної інформаційної політики в Російській Федерації;--проблеми розвитку техніко-технологічної бази, включаючи розвиток наукової сфери і сфери розробки та впровадження сучасних інноваційних наукових розробок, інформаційних й інформаційно-аналітичних технологій;--етико-правові проблеми інформаційної та рекламної політики федеральних й регіональних засобів масової інформації;--підвищення рівня відвертості влади;--проблема побудови єдиного інформаційного простору на території Росії;--проблеми регулювання системи засобів масової інформації.

Ще однією проблемою (і не тільки для Росії, а й для будь-якої сучасної держави) є інформаційна безпека. Зокрема, в Доктрині інформаційної безпеки РФ в якості загроз інформаційній безпеці вказані наступні: -- загрози конституційним правам та свободам людини і громадянина в духовному житті та інформаційній діяльності; -- загрози індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню Росії; -- загрози інформаційному забезпеченню державної політики Російської Федерації;--загрози розвитку вітчизняної індустрії інформації, включаючи індустрію засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції та виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів.

На думку більшості російських учених, інформаційна безпека--це складне системне, багаторівневе явище, на стан і перспективи розвитку якого безпосередньо впливають зовнішні та внутрішні чинники. Найбільш важливими з них є: політична ситуація в світі; наявність потенційних зовнішніх й внутрішніх загроз; стан і рівень інформаційно-комунікаційного розвитку країни; внутрішньополітична ситуація в державі [4].

Виходячи з того, що інформаційна безпека на межі третього тисячоліття виходить на перше місце в системі національної безпеки, формування і проведення єдиної державної політики в цій сфері повинні набувати пріоритетного значення. Проте, як показує дійсність, одним з найбільш істотних чинників, що детермінують стан інформаційної безпеки, є стійкі негативні тенденції в розвитку інформаційного простору в сучасній Росії, де серед основних причин виокремлюють: відсутність зрозумілої національно-державної ідеології розвитку; невизначеність зовнішньополітичних пріоритетів безпеки; недолік фінансово-економічних ресурсів, що надаються для забезпечення інформаційної безпеки; відсутність персональної державної відповідальності за даний напрямок і відсутність гідного кадрового потенціалу; низька ефективність та обмежені можливості промислового комплексу інформаційних технологій тощо [5].

В умовах розвитку Росії особливого значення в процесі формування і реалізації державної інформаційної політики набуває створення міжрегіональних інформаційних систем, здатних оперативно інтегрувати в себе розрізнені регіональні бази даних соціально-значимої інформації, що призведе до підвищення ефективності політики держави, повнішого обліку інформації при виробленні управлінських рішень.

Одним з напрямків реалізації інформаційної політики в РФ є регіональна інформаційна політика. Регіональна інформаційна політика є діяльністю регіональних органів влади з формування сукупності цілей, що відображають інтереси регіону в інформаційній сфері, визначення основних напрямків цієї діяльності, постановки завдань, що забезпечують досягнення цих цілей, і реалізації системи заходів для вирішення поставлених завдань. Регіональна інформаційна політика є важливою і невід'ємною складовою частиною загальної політики регіональних органів влади і охоплює всі сфери життєдіяльності регіону [6].

Регіональна інформаційна політика безпосередньо впливає на різні сфери життя суспільства, гальмуючи або прискорюючи їх розвиток. Проведення ефективної регіональної інформаційної політики повинне сприяти формуванню і підтримці ролі регіону як повноцінного учасника російського і світового інформаційних співтовариств, що володіє розвиненою інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, багатими інформаційними ресурсами і що використовує новітні технології. Така роль дозволить регіону захистити власні інтереси і забезпечити безпеку, політичний, економічний і культурний вплив в сучасному багатополярному світі.

Головною стратегічною метою регіональної інформаційної політики є забезпечення переходу регіону до інформаційного суспільства, входження регіону в єдину світову інформаційну спільноту, розвиток духовної сфери жителів регіону до рівня, що дозволяє кожному стати активним і повноправним членом інформаційного суспільства, і створення тим самим умов для стабільного поліпшення якості життя і підвищення ефективності праці населення регіону. інформаційний політика регіональний

Практична реалізація регіональної інформаційної політики в сучасних російських умовах вимагає широкої психологічної кампанії по підтримці її основних положень в громадській думці, роз'яснення її соціальної спрямованості, доведення її обґрунтованості, активної участі всіх зацікавлених громадян і структур в конкретизації, розвитку і реалізації положень цієї політики. Ця реалізація повинна служити інструментом зміцнення зв'язку населення регіону і його органів влади, що забезпечує проведення єдиної політики в регіоні, країні та на міжнародному рівні [6].

Загалом, реалізація державної інформаційної політики--комплексне завдання і його повне рішення має включати кілька компонентів: нормативно-правові, організаційно-технологічні та соціальні.

Що стосується нормативно-правового забезпечення, то розвиток законодавчої бази в сфері інформації та інформатизації має проходити в умовах координації цієї законодавчої діяльності з розвитком законодавства інших сфер, а також з позиції гармонізації російського законодавства з міжнародним. Ґрунтовно аналізуючи нормативну базу РФ щодо інформаційної політики, російський дослідник О. Швєцов стверджує, що «за майже два десятиріччя була створена досить об'ємна й розгалужена юридична база регулювання інформаційної сфери життєдіяльності суспільства: у відповідний «пакет» на сьогодні входить близько десятка федеральних законів, приблизно десять концептуально- стратегічних документів, декілька федеральних цільових програм, кілька десятків президентських указів, більше сотні урядових постанов і розпоряджень, а також великий масив підзаконних актів, представлених відомчими наказами профільного та інших федеральних міністерств» [7]. Водночас, на його думку, ця нормативно-правова база далека від стабільності, оскільки знаходиться в стані постійних змін та доповнень.

Проблемою є те, що невпорядковане продукування протягом двох десятиліть нормативно-правових актів, активне розширення їх масиву шляхом прийняття нових документів, постійне внесення в раніше прийняті акти чисельних доповнень та змін--все це призвело до того, що створена нормативно-правова база виявилася громіздкою та суперечливою. Її формують багато чисельні акти різної юридичною сили та різних рівнів (від федерального до місцевого), а також акти, що являють собою різні галузі права. Саме тому, незважаючи на свою деталізованість, ця база виявляє суттєві «білі плями», що відображають серйозні недоліки у відповідній державній політиці, й, відповідно, знижують її суспільну результативність. На думку російського науковця, головна неврегульована проблема--це орієнтація на суто споживчі аспекти впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, що пов'язано зі збільшенням імпорту інформаційних технологій на противагу розвитку вітчизняних науково-дослідних та виробничих проектів.

Також однією з головних невирішених досі проблем організаційного механізму державної політики інформатизації дослідник вважає неспроможність подолати розрив між намірами, що декларуються та фактичним станом справ, неможливість подолати адміністративні бар'єри, породжені бюрократичними механізмами. Зроблена ставка на «м'які», координаційно-дорадчі форми організації взаємодії себе не виправдовує, оскільки без чіткого розподілу повноважень між органами влади та управління, що залучені до процесу підготовки, прийняття та виконання державних рішень, а головне--без встановлення їх реальної й жорсткої відповідальності, неможливо досягти результативного й ефективного управління процесами інформатизації [7].

Інший російський науковець Ю. Нісневіч вважає, що для ефективної реалізації інформаційної політики необхідне формування та розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури держави як складової організаційно-технологічного компоненту. Під інформаційно-комунікаційною інфраструктурою він розуміє комплекс організаційних й технологічних засобів пошуку, збереження, розповсюдження та використання інформаційної продукції й послуг в усіх сферах життєдіяльності суспільства й держави, що включає територіально розподілені депозитарії інформаційних ресурсів, державні й корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі та системи спеціального призначення й загального користування, лінії зв'язку, мережі та канали передачі даних, засоби комутації й управління інформаційними потоками, організаційні структури управління і контролю [8, с. 73].

Що стосується соціального фактору, то в ідеальному варіанті в державі має бути достатня кількість професійного підготовлених спеціалістів для роботи в інформаційних сферах влади та громадянського суспільства, які здатні були б забезпечувати засвоєння, впровадження й ефективну експлуатацію сучасних інформаційних й комунікаційних технологій, систем, мереж і технічних пристроїв, а всі громадяни мають бути досить підготовлені для того, щоб стати їх масовими індивідуальними користувачами як в своїй професійній діяльності, так і в домашніх умовах. При цьому і фахівці-професіонали, і масові користувачі повинні добре знати й чітко дотримувати правові норми діяльності в інформаційній сфері.

Важливим соціально-освітнім фактором державної інформаційної політики є формування та розвиток єдиної загальнодержавної системи масової інформаційної освіти й просвіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів інформаційної сфери [8, с. 86 ].

В цілому, системний підхід до державної інформаційної політики як багатофункціонального комплексного завдання державного управління в якості засадничих системотворчих чинників її реалізації визначає формування і розвиток як єдиної загальнодержавної структури:--системи інформаційного законодавства;--системи інформаційних ресурсів; --інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

Стаття надійшла до редакції 21.01.2014 р.--науково-технічного і виробничого комплексу інформаційної індустрії; -- ринку інформаційної продукції і послуг;--системи масової інформаційної освіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів для інформаційної сфери.

Лише за цих умов можливо забезпечити єдність і цілісність інформаційного простору країни, його інтеграцію в світовий інформаційний простір, а також інформаційну безпеку суспільства і держави.

Отже, механізми і форми реалізації державної інформаційної політики різноманітні, а їх вдосконалення повинно відбуватися постійно, комплексно, з врахуванням розвитку інформаційних технологій і специфіки різних галузей народного господарства та людської життєдіяльності. Такий підхід може гарантувати системну, своєчасну і ефективну реалізацію державної інформаційної політики, забезпечити соціальну спрямованість інформаційної політики, перетворити її з модного «додатку» в системі державного і муніципального управління в механізм підвищення ефективності управління, що реально діє, в різних галузях.

В межах даної статті розглянуто лише основні тенденції формування та реалізації інформаційної політики в Росії, тому дана проблематика потребує подальшого ґрунтовного дослідження.

Список використаних джерел

Малуев П. А. Два вектора государственной информационной политики современной России [Электронный ресурс] // http:// www. lomonosov-msu. ru/2007/20/maluev@mail. ru. pdf.--2007.

Судоргин, О. А. Современная информационная политика государства: мировой опыт и российская практика: автореф. ... д-ра полит. наук / О. А. Судоргин. -- М., 2011. --40 с.

Юдин И. В. Государственная информационная политика

в Российской Федерации: механизмы реализации в современных условиях. -- Авторефер. дисс. к. п. н. / И. В. Юдин. -- М., 2009.--25 с.

Грачев С. И. Проблемные аспекты в информационной политике и информационной безопасности России / С. И. Грачев, О. Н. Герасин, А. О. Колобов, М. И. Ливерко. // Международные отношения. Политология. Регионоведение. Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. -- 2012. --N° 1 (1).--С. 290-292.

Пеньков И. А. Информационная безопасность Российской

Федерации (политологический анализ) /И. А. Пеньков // Аналитический вестник Совета Федерации № 14(266).--2005. -- С. 5-69.

Юсупов Р. М. О концептуальных основах региональной информационной политики / Р. М. Юсупов, В. П. Заболотский, В. Б. Наумов, А. А. Демидов // Информационные ресурсы России.--2007. -- № 5. -- С. 2 -- 14.

Размещено на Allbest.ru