Ринкові відносини у сучасному соціально-економічному дискурсі: український контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РИНКОВІ ВІДНОСИНИ У СУЧАСНОМУ СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНОМУ ДИСКУРСІ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Олексенко Р.І.

Кандидат економічних наук, доцент, здобувач

НПУ імені М.П. Драгоманова

Розглядаючи ринок як складну економічну структуру, український автор звертає увагу на суперечливість та довготривалість формування в країні ринкових відносин і господарського механізму, що одночасно супроводжується змінами в усіх сферах суспільного життя; цим дослідженням він намагається розгорнути ті методологічні положення економічної теорії, які пояснюють закони функціонування сучасного ринку, проаналізувати його основні елементи, управління в ринковій економіці тощо.

Ключові слова: людина, виробництво, ринкові відносини, ринкова економіка, ринкове господарство.

Олексенко Р.И. Рыночные отношения в современном социально-экономическом дискурсе: украинский контекст

Рассматривая рынок как сложную экономическую структуру, украинский автор обращает внимание на противоречивость и продолжительность формирования в стране рыночных отношений и хозяйственного механизма, одновременно сопровождается изменениями во всех сферах общественной жизни; этим исследованием он пытается развернуть те методологические положения экономической теории, объясняющие законы функционирования современного рынка, проанализировать его основные элементы, управление в рыночной экономике и т. д.

Ключевые слова: человек, производство, рыночные отношения, рыночная экономика, рыночное хозяйство.

Olexenko R.I. Market relations in the contemporary socio-economic discourse: Ukrainian context

Considering market as a complex economic structure, Ukrainian author draws attention to the contradiction and duration of formation of the market relations and economic mechanism in the country that is simultaneously accompanied by changes in all spheres of social life; with this study he tries to expand those methodological positions of economic theories that explain the laws of functioning of modern market, analyze its basic elements, management in a market economy, etc.

Keywords: human, production, market relations, market economy, market enterprise.

Соціально-економічні, політичні та інші аспекти становлення ринкових відносин достатньо виразно проявляються у працях сучасних українських вчених, серед яких варто відзначити таких: В. Базилевич, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Павленко, Д. Черваньов, А. Чухно, С. Мочерний та інші. Їх погляди багато в чому відрізняються, їх ідеологічні засади поширюються від соціал-демократизму (а інколи і пережитків марксизму-ленінізму) до неолібералізму в різних його варіантах. Однак більшість з них намагаються визначити наукові критерії оцінки ринкового господарстства з позицій прийнятності його законі вдля українського суспільства, його сильні та слабкі сторони.

Академік А. Чухно визнає, що «ринок - це складна система з розгалуженою і багаторівневою структурою, яка формується за допомогою найрізноманітніших шляхів і методів» [1, с. 137]. Він виділяє в ринковій економіці функціональну структуру, що забезпечує кожному з ринків виконання певної функції, обіг певних товарів чи послуг. Це і фінансовий ринок, товарні ринки, ринок праці, ринок капіталу та валютний ринок. Ці функції ринок виконує, спираючись на інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, підприємства і фірми, банки і кредитні товариства тощо. Між рівнем розвитку ринку та станом інфраструктури економіст визнає пряму залежність: чим більш розвинута інфраструктура, тим краще розвинутий і ринок.

Не оминув у своїх фундаментальних працях відомий економіст і проблему особливості умов для формування ринку в Україні. Він констатує, що в Україні ринок формувався в унікальних історичних, економічних і соціально-психологічних умовах, оскільки до ринку ми почали рухатись від командно-ринкової економіки. Академік висловлює досить перебільшене твердження щодо ізольованості нашої економіки від світової економіки, насамперед від світового ринку. Звичайно, радянське господарство було специфічним, але ізольованим його назвати складно. Так СРСР активно торгував на світових ринках нафтою, продавав природній газ Західній Європі, закупав зерно в Канаді, США та Австралії і т. і. Інша справа, що радянські підприємства не мали самостійного, без контролю держави, виходи на світові ринки.

А. Чухно відзначає, що СРСР домігся успіхів в галузі ракетно-космічної техніки, в авіаційній та оборонній промисловості в цілому, але стан його економіки від цього не був кращим за розвинуті ринкові країни. Радянське господарство досягло високого рівня суспільного поділу праці, мало високоспеціалізовані підприємства, розгалужені економічні зв'язки, але все це функціонувало під адміністративним контролем, часто нераціональним, економічно недоцільним.

На думку українського академіка перехід до ринку в Україні повинен насамперед удосконалити та раціоналізувати господарські зв'язки. Особливість утворення загальнодержавного ринку у нашій країні він вбачає у тому, що у нас немає тих можливостей, які були у інших перехідних суспільствах. Наприклад, Югославія та Польща перейшли до ринку, використавши досить розвинутий потенціал приватного сільськогосподарського сектору, який допоміг забезпечити основні потреби населення і пом'якшив перехід до ринку. Для України ж перше десятиріччя переходу до ринку був характерний надзвичайно високий рівень одержавлення економіки, монополізація важкої промисловості і домінування підприємств-гігантів. Академік Чухно з вищенаведених причин вважає, що в Україні перехід до регульованої ринкової економіки не може бути рівномірним в усіх галузях господарства, це підтверджує світовий досвід.

Учений-економіст визнає і структурні складності переходу до ринкової економіки. Він відзначає, що є закони про власність, землю, оренду, але адміністративно-командна система все ще зберігає вплив на бюрократію і протидіє спробам створити альтернативні структури, гальмує соціально-економічні перетворення. Світовий досвід показує, що господарський механізм «може успішно функціонувати лише у цілісній системі економічних та юридичних норм, певному стані суспільної свідомості, моралі та культури. Без цих передумов надбудовного характеру ринок так само неможливий, як і при відсутності певних економічних факторів. Жоден ринок не може існувати без правової основи, хоч і самого прийняття законів замало. Нерідко вони (закони) залишаються "безробітними", бо потрібен ще механізм їх реалізації. Помічає він і негативну тенденцію, за якої зміни економічних процесів такі динамічні, що чинні закони швидко старіють, а юридичні норми не відповідають реальним процесам в економіці [1, с. 139].

Винятково важливими для ринкової економіки академік визнає такі фактори, як суспільна свідомість, рівень культури, суспільної моралі. Адже при однобокому негативному ставленні до ринку, до товарно- грошових відносин можливе поглиблення кризових явищ в економіці. Він зазначає, що загострення дефіциту товарів, розбалансованість ринку в 90-ті роки ХХ століття викликали велике занепокоєння населення тим, що перехід до ринку посилює негативні процеси: ріст цін, гіперінфляцію, безробіття, банкрутство підприємств. Такі явища перехідного періоду становлять серйозну загрозу деформації ринку, зростання невпевненості підприємців та споживачів, скорочення довгострокових інвестицій у виробництво, зростання спекулятивного капіталу тощо. «Така ситуація породжує недовіру до уряду, його економічної політики, - пише А. Чухно, - посилює нестабільність і невпевненість у майбутньому ринку» [1, с. 140].

Учений також піднімає проблему справедливості у процесі становлення ринкових відносин в Україні. Він виступає за активну соціальну політику не тільки традиційними засобами (збільшення державних витрат на житло, на освіту, охорону здоров'я, пенсійний фонд, інвалідів та малозабезпечених). Нова соціальна політика повинна забезпечити соціально справедливий перехід до регульованої ринкової економіки. Це потребує чіткого визначення масштабів та рівнів негативних економічних процесів (інфляції, безробіття, зниження доходів та ріст цін) і усунення негативного впливу ринку на вразливі соціальні групи. Навколо таких дієвих заходів можна згуртувати населення для економічних ринкових перетворень.

Академік переконує, що формування ринку і господарського механізму в цілому довготривалий процес, який супроводжується змінами в усіх сферах суспільного життя. Розвинуті країни йшли до ринку, на його думку, упродовж всього повоєнного періоду (не менше 3-4 десятиліть). Нові індустріальні азійські країни - приблизно 2 десятиліття. Тому перехід України до ринкових відносин неможливий за відносно короткий строк, ймовірний лише перехід до регульованого ринку.

Вітчизняний економіст В. Тарасевич тематизував доволі оригінальну, хоча і переобтяжену марксистськими категоріями, «теорію перехідної економіки в контексті універсумних процесів». В її основі лежить невдоволення західними поглядами на перехідну економіку як трансформацію командної в ринкову. На його думку, західні теоретики завузили проблематику транзитивних країн до суто економічного аналізу. Натомість потрібно розглядати це явище не тільки в контексті глобальних (глобалізацій них) процесів, а навіть в контексті всієї «космічної еволюції», яка веде до об'єднання людства і до «глобальної синергетичної економіки». Цей автор, по-перше, закидає неоліберальній моделі аналізу та впливу на трансформацію постсоціалістичних та пострадянських країн звинувачення у «зацікавленості розвинутих країн» зробити економіки «нових країн» занадто відкритими. Це дозволило, на його думку, «імпортувати промисловий, фінансовий та людський капітал на сотні мільярдів доларів» з перехідних економік до розвинутих. Натомість Захід «експортував на периферію глобальні проблеми сучасності (бідність, голод, забруднення довкілля і т. п)» [2, с. 67].

По-друге, він переконаний у тому, що західна модель «перехідного суспільства» не враховує: « а) значно більш складної будови сучасної ринкової економіки в порівнянні з неокласичними моделями; б) ринкових відносин як тільки однієї із складових економічних відносин; в) економіки як тільки однієї із сфер життєдіяльності суспільства і робиться це свідомо, щоб поставити країни, що розвиваються у залежне від Заходу становище. Тож в даному випадку спостерігаємо закид «фахівця», який займавсь проблемою ринкової економіки протягом приблизно 10 років, західним вченим, які все життя провели в умовах ринкової економіки, вивчали її протягом багатьох поколінь - це виглядає доволі типовим прикладом «вітчизняної ученості» - аргумент на зразок: як колись підкували блоху наші народні умільці, так ми «підкуємо» західну науку. З з приводу другого звинувачення, В. Тарасевич «пророкує» кару західним суспільствам у вигляді поширення екологічних проблем, кримінального впливу, «маргіналізованого людського капіталу», екстремізму та тероризму і на розвинуті країни. Така позиція збігається, по суті, із екстремістськими теоріями «диявольського Заходу», властивим різноманітним маргінальним течіям (особливо у азійському варіанті), які і підживлюють міжнародний тероризм.

На думку В. Тарасевича, Україна повинна уникнути і прозахідного, і просхідного варіантів соціально-економічного розвитку, а знайти «свій особливий шлях», який міг би поєднувати краще від обох вищевказаних і відповідати «імперативам становлення нового мегауніверсумного інтеграційного типу історичного розвитку» [2, с. 80]. Рецепт для цього «дива» вітчизняний економіст подає у вигляді подолання «трьохсторонньої суперечності» між технологічним, соціальним та соціально-економічними укладами національної економіки. А оскільки В. Тарасевич розуміє західну модель як «економічний імперіалізм», а східну - в діалектичний спосіб, мабуть, розуміє як «глибоку духовність», індиферентну до економічних проблем, то їх синтезом постає щось на зразок раю на землі, в якому українці (ліпше, українсько-універсумні часточки) будуть і економічно багаті, і духовно розвинуті, гармонізовані з універсамом, людством і з самими собою. Однак такий варіант, і без суворого наукового аналізу так шанованого В. Тарасевичем Карла Маркса, виглядає повною утопією, оскільки у вирішенні реалізації своєї ж утопічної мети - «віднайти велосипед» ефективної економіки (не-західного взірця та способу функціонування).

В. Бобров здійснив спробу концептуально поєднати основні положення економічної теорії з функціонуванням ринкового механізму, в якій він намагався розкрити найважливіші теми основ ринкової економіки на основі фундаментальних положень сучасної теорії мікро- та макроекономіки. В своїй праці він систематизував методологічні положення економічної теорії, що пояснюють закони функціонування ринку, управління в ринковій економіці, основні їх елементи (фінансова, кредитно-банківська система, ринок цінних паперів тощо).

В. Бобров зазначає, що «закріплення функцій володіння й управління власністю за одним суб'єктом неминуче породжує її відчуження від суспільства. У нас протягом багатьох десятиріч відбувався процес, пов'язаний з надмірною централізацією власності, її бюрократизацією, майже виключною її зосередженістю в руках держави. І в теорії, і в практиці так звана «загальнонародна» власність ототожнювалась з державною» [3, с. 43]. Він приводить статистику, згідно якої 92% засобів виробництва належали державі, а якщо врахувати, що так звана «кооперативна» (колгоспна) власність теж перебувала під тотальним контролем радянської влади, то це означає повне одержавлення засобів виробництва і позбавлення цілих поколінь «вільних радянських людей» приватної власності та стимулів її набуття.

Присвятив дослідженню ринкового господарства значну увагу і український економіст К. Базилевич. Його погляди просякнуті стереотипами ортодоксального марксизму східного (радянського) зразка. Так основні поняття ринкової економіки трактуються ним ніби з погляду 70-80-х років минулого століття. В його праці відчуваються стереотипи стосовно капіталізму як антагоністичного соціального ладу. «Капіталістичне товарне виробництво - велике, середнє і мале виробництво, - пише К. Базилевич, - ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва незначної частини населення; найманої праці тих, хто позбавлений власності на засоби виробництва; продукт (результат) виробництва є власністю капіталіста (власника засобів виробництва); суспільною метою виробництва є отримання максимального прибутку [4, с. 43]. Професор кращого ВНЗ країни мабуть забув, що «незначна частина населення» в розвинутих країнах - це майже половина всіх громадян, які в тій чи іншій формі володіють акціями корпорацій, тобто є співвласниками (хоч і «мінорітаріями).

Відомий економіст також чітко розділяє ринок на вільний класичний (до сер. ХІХст.) - «ринок, за якого держава не втручається в економіку, а виступає як «нічний вартовий», що стежить за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни; основними регуляторами економіки є вільні ціни, процентна ставка та ставка заробітної плати» [4, с. 55-56] та ринок регульований (сер. ХІХ-50-ті роки ХХст.), який характеризується втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища.

Умовами виникнення ринкового господарства професор-економіст визнає суспільний поділ праці, який ґрунтується на спеціалізації, що визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва; економічна відособленість суб'єктів господарювання (що, скільки і як виробляти - вирішує сам товаровиробник); величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності; вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання [4, с. 58]. Як бачимо із цього визначення серед чинників ринку немає приватної власності, як кажуть - «коментарі зайві!». Визначення ринкової економіки в даній праці відсутнє, хоча у самій назві проголошене.

Натомість інший знаний український економіст А. Гальчинський приділяє проблемі співвідношення ринкової економіки та приватної власності велику увагу. Учений навіть пропонує «принцип історизму власності» і вважає, що радянська наука розглядала питання історизму відносин власності з позицій формаційного підходу, а характеристики загально цивілізаційних перетворень, які визначають об'єктивну основу еволюційного розвитку відносин власності, не розглядалися. А. Гальчинський бере за основу марксову тезу про «позитивне заперечення приватної власності», але не комуністичною формацією, а новою формою капіталізму. Він запевняє, що сучасні корпорації «долають обмеження, притаманні цій формі власності в умовах класичної приватно-капіталістичної форми [5, с. 58, 65]. На його думку, нинішні корпорації - колективні власники, а не приватні. Критерій автора - відсутність одноосібних, чи домінуючих власників у найбільших корпорацій США (на момент написання книги). Це затіняє для автора простий факт - акції цих корпорацій продаються на світових біржах, що означає нічим необмежене право їх власника - власника саме приватного. Цей власник може їх зберігати, продавати, дарувати тощо, що і є ознакою приватної власності, тобто власності автономної від політичної, релігійної та інших сфер суспільства. Єдина проблема у власника акціонерного капіталу - ризик знецінення його акцій внаслідок процесів економічного життя.

Іншим критерієм подолання капіталізмом «класичної приватнокапіталістичної форми» А. Гальчинський вважає соціальні інвестиції приватних компаній та корпорацій (на прикладі США). Згідно даних 1987 року в США соціальні інвестиції корпорацій становили 541,1 млрд. доларів (фонди медичної допомоги працівникам, фонди матеріальної підтримки, фонди перепідготовки кадрів тощо). Соціальні витрати держави в тому ж році склали 834,4 млрд. доларів (18,4% ВНП). На основі цього автор робить висновки про подолання основних суперечностей капіталістичного суспільства на етапі корпоративної форми власності. Ще більше, на думку А. Гальчинського, природу капіталізму змінює діяльність страхових та пенсійних фондів, які уособлюють для нього усуспільнену форму власності. Тому це вже не капітал у його класичному розумінні, який працює лише на одержання прибутку. Діяльність цих інституцій повністю підпорядкована інтересам громадянина, що акумулює свої кошти на їхніх рахунках. Автор апелює до статистичних даних, згідно яких близько половини акціонерного капіталу найбільших корпорацій уособлюється у специфічній формі пасивів, «які мають трудовий характер, є власністю мільйонів громадян і не мають ознак класичного капіталу» [6, с. 66, 78]. Така апологетична позиція А. Гальчинського не враховує такої характеристики корпорацій, як інтернаціоналізація (глобалізація) їх діяльності. Задамо питання: чи втрачає капітал транснаціональних корпорацій «ознаки класичного» у країнах «третього світу», де використання дешевої робочої сили дозволяє отримувати надприбутки.

Те, що капіталом стала володіти більша частина суспільства в розвинутих країнах, не відміняє суть капіталістичної системи, орієнтованої на прибуток. Пенсіонери та застраховані особи, які є клієнтами вищевказаних фондів, справді зорієнтовані на збереження (заощадження) своїх коштів, але фонди гарантують це за рахунок пакетного володіння акціями потужних транснаціональних корпорацій. Останні, в свою чергу, орієнтуються на прибуток, і якщо є можливість отримати його в слаборозвинутих країнах, керівництво корпорації добровільно не відмовиться від нього, і не спрямує кошти на соціальні інвестиції та підвищення соціальних стандартів в цих країнах. Адже, якщо корпорація буде втрачати прибуток, ціна акцій на біржі буде падати, що може спонукати пенсійні та страхові фонди продати їх, щоб не втратити заощадження своїх клієнтів. Природа прибутку корпорацій турбує фонди та їх клієнтів значно менше, ніж рівень прибутковості та можливість наростити власні заощадження. Отже, приватно-власницьких характер капіталу не може «відмінити» навіть його широке поширення серед населення багатих країн. Інша справа, якщо таке явище стане глобальним, тобто більшість населення планети матиме такі страхові та пенсійні заощадження, але поки що це виглядає утопією.

Український економіст Л. Кудирко проаналізував проблеми переходу до ринкової економіки з позицій ордо-лібералізму. Він відзначає, що ігнорування специфіки соціально-економічних та історичних обставин перехідної економіки і вбачання в монетаристських рецептах відповідей, придатних «для всіх часів і народів» не могли не призвести до неочікуваних наслідків, які врешті-решт сприяли повному розчаруванню в неоліберальних можливостях взагалі, і монетаристскому ідеалі, зокрема. Це завадило більш адекватному сприйняттю неоліберальних ідей, зокрема німецького ордолібералізму, який продуктивно осмислює еволюцію економічних систем, їх сутності та основних механізми функціонування. Українські дослідники вважають, що саме адекватності положень ордо-лібералізму повоєнна Німеччина завдячує у своєму соціально-економічному розвитку. ФРН в доволі короткий історичний період перетворилась з посттоталітарної країни із вщент зруйнованою економікою та соціальною системою на соціально-ринкову та правову державу [7, с. 2].

Темпи гіперінфляції в Україні становили: 1991рік - 240%, 1992рік - 2100%, 1993рік - 1025%. Безпрецедентне падіння обсягу виробництва з 1990 по 1994 рік (у промисловості на 70%, а у сільському господарстві - на 30%) дослідники порівнюють з періодом «Великої депресії» у США 1929-1933 років. Аналізуючи стан доходів населення, Л. Кудирко відзначає факт їх падіння з причин абсолютного і відносного зниження рівня заробітної платні. З 1992 по 1994 рік частка номінальної зарплати у ВНП упала з 50, 1% до 33,8%, що майже у 2 рази менше, ніж у розвинутих країнах. У подальшому ця тенденція збереглась, що свідчить про грабіжницьку роль вітчизняного капіталу, який розвивається за рахунок гіпер-експлуатації та захоплення суспільної власності. У багатьох галузях господарства частка заробітної плати у структурі собівартості зменшилась до 5-7%, а на деяких підприємствах - до 3% [7, с. 4].

Вітчизняні дослідники вказують, що нестабільність політичної та соціально-економічної ситуації в Україні на ранній стадії переходу до ринкової економіки зумовила дуже низький рівень іноземних інвестицій. На кінець 1995 року вони склали близько 750 млн. дол. США при очікуваних 40 мільярдах.

На думку Л. Кудирко, псевдоліберальна та псевдодемократична політика зумовила такий значний рівень падіння виробництва в Україні при переході до ринку, оскільки лібералізм не припускає існування високого рівня монополізації ринків, напрозорості приватизаційних процесів, гіперінфляції як способу збагачення багатих за рахунок бідних [7, с. 8].

Ордолібералізм проявив неабиякий успіх у реформуванні повоєнної Німеччини, в якій успіх був пов'язаний із плідним синтезом лібералізації господарського життя, роздержавленням та декартелізацією економіки. При цьому існувала системна державна підтримка тих сфер господарства, у яких використання лише ринкових механізмів було б недостатнім або загрожувало б значними соціальними витратами і втратами. «Контроль за цінами був збережений у тих сферах, де введення вільного ціноутворення було визнано соціально небезпечним. Держава залишила за собою контроль за цінами на електроенергію до 1953 року, вугілля та дорогоцінні метали - до 1954 року, воду і газ - до 1959 року. Предметом особливого державного регулювання на трансформаційний період залишились ціни на сільськогосподарську продукцію і житло» [8, с. 8-9].

Особливо вітчизняні дослідники наголошують на негативній ролі партійно-господарської номенклатури в процесі переходу України до ринкової економіки, яка корумпованими зв'язками з державним апаратом вибудувала картелізоване господарство («олігархію») та сприяло збереженню за державою насильницького характеру стосовно широких кіл населення.

соціальний економічний ринковий

Список використаних джерел

1. Чухно А. А. Твориу трьох томах / А. А. Чухно. - Т 1. Становлення і розвиток ринкової економіки. - К.: КНУ, 2006. - 560 с.

2. Тарасевич В. Н. Очерки теории переходной экономики / В. Н. Тарасевич. - К.: Наукова думка, 2001. - 224 с.

3. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки: Підручник /В. Я. Бобров - К.: Либідь, 1995. - 320 с.

4. Базилевич В. Д. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч. посібник / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с.

5. Гальчинський А. С. Становлення суспільства постформаційної цивілізації: Навч. посібник / А. С. Гальчинський. - К.: Вища школа, 1993. - 107 с.

6. Гальчинський А. С. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі?/ Анатолій Гальчинський. - К.: Українські пропілеї, 1996. - 160 с.

7. Кудирко Л. П. Формування ринкового простору перехідної економіки України у контексті ідей неоліберальної спадщини / Л. П. Кудирко. - Донецьк: ІЕП НАНУ, 1997. - 24 с.

8. Никитин С. Что такое «шоковая терапия» / С. Микитин // Междунородная экономика и международные отношения. - 1992. - №>2. - С. 3-10.

Размещено на Allbest.ru