Формування стратегії продовольчого забезпечення регіону як фактора економічної безпеки України

Подальше існування і розвиток України як держави неможливе без створення і здійснення комплексної цілеспрямованої системи забезпечення економічної безпеки. Продовольча безпека є основоположною складовою економічної безпеки країни. Важливим у розумінні проблеми і місця продовольчої безпеки є та обставина, що продовольча безпека країни - це інтегральна сума продовольчої безпеки регіонів. Важливість проблеми регіональної продовольчої безпеки на Україні серйозно недооцінюється. Однією з основних причин є те, що на національному рівні проблема управління системою продовольчої безпеки не є одним із пріоритетних напрямів державної політики. Проект Закону України «Про продовольчу безпеку України» був відхилений Верховною Радою України, але замість нього іншого подібного законопроекту прийнято не було. Отже, питання контролю продовольчої безпеки на рівні регіону законом не врегульовано.

Неминучий при зміні суспільно-економічного ладу перехідний період до різноукладної економіки з низки причин призвів сільське господарство України до глибокої кризи. Ця криза була зумовлена недосконалістю і непослідовністю фінансово-кредитної політики держави; недоліками і непрозорістю законодавства в податковій політиці; самоусунення держави від вирішення проблем, пов'язаних із монополістичним диктатом посередників, великих торгових мереж і переробних підприємств; несвоєчасними розрахунками держави із сільськогосподарськими товаровиробниками за продукцію, що позбавляло їх оборотних ко - штів, змушуючи продавати частину продукції за викидними цінами, або частина отриманих коштів знецінювалась інфляцією; ціновим диспаритетом між цінами на сільськогосподарську та промислову продукцію для АПК. До причин макро- економічного рівня додалися прорахунки стратегічного управління. Особливо негативно позначилося різке зниження продуктивності в агропромисловому секторі при ліквідації великих товаровиробників і перенесення основного виробництва у сферу невеликих і дрібних господарств, позбавлених необхідної техніки та інфраструктури. Наслідком цього стало різке зниження врожайності та виробництва сільгосппродукції. Яскравим прикладом цього є овочівництво захищеного ґрунту, яке раніше забезпечувало значну частину потреби населення регіону. Фахівці зазначають: «Розширення площ різноманітних теплиць і парників у приватному секторі у 2009 році до 2,36 тис. га з недосконалими технологіями та низькою врожайністю в 3 кг/м2 у фермерських господарствах та 9,5 кг/м2 - у господарствах населення проти 30-35 кг/м2 на високотехнічних великих підприємствах не забезпечує зростаючої потреби в продукції захищеного ґрунту, яка до того ж має низьку якість» [4, с. 23]. Аналогічне, більш разюче по відмінності в рівнях продуктивності, становище є в інших галузях АПК. Характеризуючи стан сільського господарства, В. Геєць та В. Семиноженко зазначають: «Протягом 15 років відбулося скорочення більш ніж на третину обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва. У 1990 р. поголів'я великої рогатої худоби становило 25194,8 тис. голів, а у 2007 р. вже 6175,4 тис. голів. Виробництво сільськогосподарської продукції ледь досягає 60% рівня 1990 року. ... Виробництво м'яса за цей час скоротилось з 4,4 до 2,5 млн. тонн, молока - з 24,2 до 13,6 млн. тонн, яєць - з 17,2 до 12,7 млн. шт.» [3, с. 45]. Ці дані підтверджує динаміка тваринництва Київський області (рисунок).

Джерело: Сільське господарство. Тваринництво (1995-2013 рр.) [11]

Скорочення поголів'я худоби свідчить про глибоку кризу, у якій опинилося сільське господарство. Нерівномірність графіка поголів'я свиней, де ріст поголів'я систематично змінюється різким спадом, також говорить про відсутність у цій галузі тваринництва стабільного розвитку, який у будь-який момент може обернутися кризою. Натомість у птахівництві останніми роками спостерігається тенденція до розвитку, що відображає зростання попиту населення на дешевий і поживний, але малокалорійний продукт при вирощуванні якого часом використовуються корма, що містять не завжди безпечні для здоров'я людини добавки.

Зниження продовольчої безпеки України підтверджують незалежні дослідження міжнародних організацій та агентств. Згідно з Рейтингом країн світу за рівнем продовольчої безпеки в травні 2014 Україна з індексом 56,4 перебувала на 52 місці зі списку 109 країн, опинившись нижче таких бідних країн світу як Болгарія і Колумбія [12]. Проведений агентством аналіз трьох основних груп показників продовольчої безпеки для України представлений у таблиці 2.

Таблиця 2

Індекс продовольчої безпеки в Україні по роках

Джерело: за даними EIU Global Food Security Index - 2014 [12]

Відповідно до даних таблиці, становище з продовольчою безпекою в Україні поступово погіршується, знизилась наявність продуктів харчування, наслідком чого є останнє місце серед європейських країн [12]. Це свідчить про нестабільність ситуації з продовольством у країні. Стабільне функціонування регіональних АПК служить здійсненню стратегічної мети - забезпечення продовольчого ринку необхідним обсягом якісних і доступних продуктів харчування для всіх верств населення на національному рівні.

Підвищення ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств усіх форм власності неможливе без радикального збільшення продуктивності праці, підвищення врожайності, енергозабезпеченості та кількості сільгосптехніки, застосування вимог сівозмін, створення та розвитку логістичних і торговельних інфраструктур. Динамічний розвиток цих складових є вищим економічної можливості та стратегічної перспективи як окремих сільськогосподарських виробників, так і великих їх об'єднань. Держава зобов'язана брати на себе роль розробника стратегії та шляхів економічного, технічного і соціального розвитку аграрного сектору економіки. Політика держави у сфері сільського господарства повинна бути комплексним втіленням виробленої збалансованої стратегії, супроводжуватися системними структурними перетвореннями, а не обмежуватися тимчасовою або частковою підтримкою окремих компонентів продовольчого забезпечення регіону чи країни.

Розширене відтворення регіонального АПК повинно супроводжуватися вирішенням соціальних та екологічних проблем. Низький рівень життя, який ініціює відтік працездатного населення з сільської місцевості в міста, старіння населення, вимирання сіл, недостатня кваліфікація працівників і супутні проблеми роблять першочерговими та необхідними завдання соціального розвитку села. Зниження агротехнічної культури обробки землі, малоземельність великої частини підприємств АПК, порушення вимог сівозміни, скорочення, а подекуди й зникнення сортових насінницьких станцій, племінного тваринництва, агрохімічних станцій робить розвиток цих напрямів забезпечення сільського господарства гостро необхідними. Перелічені напрями в сучасних умовах ринкової економіки епохи глобалізації повинні розвиватися з дотриманням основних фундаментальних принципів:

- державна програмна підтримка сільгосптоваровиробників усіх форм власності та обсягів виробництва;

- забезпечення сільському населенню регіону належного рівня життя та платоспроможності не нижче рівня населення міст;

- відтворення і розвиток соціально-культурної інфраструктури, комунально- побутового та медичного забезпечення сільських поселень;

- формування в регіонах необхідної інфраструктури у світлі вимог економічної, продовольчої та екологічної безпеки;

- подолання негативних тенденцій у диференціації розвитку, як різних регіонів, так і різних сільських територій шляхом створення необхідних соціально- економічних і юридично-правових засад забезпечення соціального консенсусу;

- підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, конкурентоспроможності його продукції відповідно до вимог продовольчої безпеки регіону та країни в цілому.

При визначенні поняття «продовольча безпека регіону» певні труднощі викликає та обставина, що в науковій літературі немає однозначно встановленого розуміння терміна «регіон». На думку А.С. Маршалової та А.С. Новосьолова, «регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, а й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом відтворення, особливими формами прояву стадій відтворення та специфічними особливостями протікання соціальних і економічних процесів» [8, с. 25]. Вважаємо, що таке визначення найбільш повно відповідає розумінню відносної господарської відокремленості та самостійності регіону як структурної економічної одиниці держави. Особливості економіки регіону дають такі аспекти: кожній території властиве своє сполучення природних ресурсів (ПР), між якими існують стійкі взаємозв'язки. Зміна одного ПР може спричинити зміну інших, тому треба враховувати всю їх сукупність. Величина ПР є динамічною і змінюється в процесі освоєння. Різні типи освоєння забезпечують різну економічну та екологічну ефективність освоєння. Динаміка природного ресурсного потенціалу має часові періоди, протягом яких ПР достатньо для розвитку, але часом їх буває недостатньо. Ці властивості обумовлюють власну системність та особливості економіки регіону. Необхідність оцінки ПР та принципи такої оцінки були викладені в роботах лауреата Нобелівської премії Л. Канторовича, який особливу увагу приділяв оцінці земельних і водних ресурсів, урахуванню цих показників у цінах на сільськогосподарську продукцію [1, с. 115-123]. Недооцінка регіональних особливостей призводить до результату, який вітчизняні економісти визначають так: «Характерною рисою сучасного стану сільського господарства є деформована структура сільськогосподарського виробництва з позицій регіональних особливостей раціонального використання продуктивних сил» [13, с. 40]. Тому виокремлення економічних особливостей регіону, встановлення системного взаємовпливу чинників ПР повинно бути одним із завдань для побудови системи продовольчої безпеки та її стратегії.

У результаті дослідження аспектів проблем продовольчої безпеки регіону необхідно дати таке визначення: продовольча безпека регіону - такий стан взаємопов'язаних систем виробництва, зберігання і розподілу основних продуктів харчування, який при стратегічній державній підтримці та управлінні, врахуванні особливостей використання природних ресурсів і продуктивних сил регіону, у своїй сукупності здатен протягом усіх циклів відтворення сільськогосподарської продукції, незалежно від внутрішніх і зовнішніх загроз та соціально- економічного стану, забезпечувати стабільність розвитку, відносну економічну автономність і такий рівень споживання життєво важливих продуктів харчування, який гарантує потреби здорового та активного життя, відповідає рекомендованим медичним нормативам обсягу, якості та раціону споживання за умови фізичної та економічної доступності продовольства всім верствам населення.

Такий підхід вважаємо найбільш комплексним, оскільки він враховує не лише особливості виробництва і логістики продукції АПК в умовах ринкової кон'юнктури, а й соціально-економічний стан суспільства, яке за всіх умов повинно мати доступ до якісних продуктів харчування. На взаємозв'язок функціонування всієї економіки і достатнього харчування вказував економіст, лауреат Нобелівської премії Амарт'я Сен: «Недоїдання і голод є результат функціонування всієї економіки, а не тільки виробництва продовольства і сільськогосподарської діяльності» [2, с. 11]. Тому стратегія продовольчого забезпечення повинна бути складовою загальнодержавної економічної стратегії.

Висновки