Особливості формування ринку праці в українському селі в умовах аграрних перетворень (1991-2012 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)”1991/2012”:631

Особливості формування ринку праці в українському селі в умовах аграрних перетворень (1991-2012 рр.)

Стаття присвячена дослідженню процесу формування ринку праці в українському селі протягом такого історичного відтинку часу як період незалежності (1991-2012 рр.). Зокрема проаналізовано ситуацію із зайнятістю селян та охарактеризовано одну із найголовніших проблем - тотальне безробіття, яке охопило без виключення всі сільські населені пункти України.

Ключові слова: українське село, аграрні перетворення, сфера зайнятості, безробіття.

ринок праця сільський безробіття

Peculiarities of labour market formation in the Ukrainian village during such a historical period as a period of independence are analyzed in the article (1991-2012 ys). Transformation processes that started in Ukraine after the independence was proclaimed influenced greatly upon the reformation of living space in the rural area: change of property form, decrease of infrastructure, hard demographical situation, constant problems in employment sphere that resulted in total unemployment. Even today the situation with employment of rural population has not improved. Many of them work not only beyond their village but even beyond their country's borders. Youth doesn't want to live in the village, they are dreaming of wider opportunities. So the question of labour market formation in the village area is due to the time in domestic historical science and requires deeper complex study. The target of our research is on the basis of complex look on various literature and sources to determine historical items of labour market formation in the Ukrainian village during agrarian transformations. The author researched specific formation of village employment level, its demographic and gender characteristics, studied factors of deterioration of staff potential of agrarian population. Development of “shadow “ labor during the studied period was characterized, as well as a detail analysis of the total unemployment problem in the Ukrainian village was conducted and one of its types known as masked unemployment was emphasized on. The research resulted in the following conclusions of the author: labour market formation in the Ukrainian village during agrarian transformations was going on during the sharper socio-economic situation in the country. The following stages of the process should be distinguished: I stage (1991-2004) - sharpening of economic situation, gradual increase of villagers not employed in the agrarian sector, unemployment increase; II stage (2005-2008) positive tendencies of villagers' employment level increase and decrease of the population who lost their jobs; III stage - due to the economic crisis, positive factors of labour market decreased. Hence, to overcome crisis in social and employment sectors in the Ukrainian village, state authorities should, first of all, improve policy called to stabilize labour market in the rural area.

Key words: Ukrainian village, agrarian transformations, employment sphere, unemployment.

Українське село завжди асоціювалось у свідомості населення як оберіг української нації, а селяни - як невтомні трудівники, на долю яких випало чимало випробувань. Трансформаційні процеси, що розпочалися в Україні після проголошення незалежності гостро вплинули на реформування життєвого простору в сільській місцевості: зміна форм власності, занепад інфраструктури, складна демографічна ситуація, постійні проблеми у сфері зайнятості та як результат - тотальне безробіття. Навіть сьогодні ситуація із працевлаштуванням селян не покращується. Багато із них працює не тільки поза межами свого населеного пункту, а і країни. Молодь не бажає залишатися у рідному селі, її приваблюють широкі можливості міст.

На перший погляд може здатися, що українські села приречені на занепад. Проте не слід забувати, що сільська місцевість у багатьох європейських країнах відігравала історично важливу роль у забезпеченні розвитку всієї економіки. А економічне зростання в свою чергу привело до забезпечення сільського населення робочими місцями, до істотного зменшення “тіньового” сектора ринку праці, до зменшення безробіття та підвищення рівня життя. Тому питання про формування ринку праці у сільській місцевості, є актуальним для вітчизняної історичної науки та потребує подальшого комплексного дослідження.

Проблемі формування ринку праці в українському селі присвячено чимало досліджень. Серед сучасних істориків, котрі вивчали проблеми зайнятості і безробіття населення, варто відзначити С.С. Падалку Серед економістів-науковців даною проблематикою займалися О.М. Бородін, О.Л.Попова, С.А.Харчук, Ю.Б.Чернявська, В.Б. Шкляр. Крім того, великий масив інформації щодо проблем ринку праці в селі можна почерпнути з аналітичних оглядів різних Інтернет ресурсів. Таким чином, якщо економічних досліджень рівня зайнятості і безробіття в українських селах з'явилося чимала кількість,то в історичних процес формування ринку праці в 1991-2012 рр. не знайшов достатнього висвітлення.

Ця обставина зумовила формулювання цілей та мети нашого дослідження - на основі комплексного опрацювання різноманітної літератури та джерел визначити історичні реалії формування ринку праці в українському селі в умовах аграрних перетворень.

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах трансформації аграрного сектору України в досліджувальний період стало формування ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової в Україні супроводжувався зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо. Особливо болісно він позначився на життєдіяльності українського села та його мешканців.

Варто відзначити, що найбільш деформованою сферою економіки України за часів її перебування у складі СРСР була саме сфера зайнятості, стан якої на момент проголошення незалежності характеризували:

- відсутність державних і правових інститутів ринку праці, а також законодавства, що регулювало питання, пов' язані із зайнятістю населення, а також невизнання на урядовому рівні проблеми безробіття;

- відсутність гнучкості системи оплати праці внаслідок її державного регулювання;

- низький рівень мобільності робочої сили внаслідок законодавчих обмежень часів СРСР (через наявність паспортної прописки, системи обліку трудового стажу, відсутність ринку житла тощо) [1, с.64].

Варто зазначити, що у радянський період забезпечення зайнятості сільського населення та надання йому низки суспільних послуг здійснювалося майже виключно сільськогосподарськими підприємствами (колгоспами та радгоспами). Завдяки виробництву різноманітної рослинної та тваринницької продукції, наявності допоміжних підрозділів (транспортних, будівельних, із ремонту техніки), цехів із перероблення сільськогосподарської сировини, випуску інших промислових товарів, ці підприємства забезпечували роботою переважну кількість селян.

Проте, з початком аграрних перетворень соціальна діяльність сільськогосподарських підприємств поступово згорталася. Відповідно, кількість зайнятих працівників в сільському господарстві також зменшувалася. Так, за період з 1990 по 2000 рр. вона скоротилось на 2181,7 тис. чол. У Донецькій, Закарпатській, Луганській, Миколаївській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій областях зменшення зайнятих у сільській промисловості коливалося від 5 до 33 разів. Скорочення середньорічної кількості найманих працівників в сільському та лісовому господарствах також було істотним - якщо у 1995 р. їх нараховувалося 3888 тис. осіб, то у 2000 р. - 2752 тис., в 2003 р. - 1613,8 тис. осіб, а в 2011 р. - лише 719,9 тис. [2, с.353] Дана ситуація пояснювалася тим фактором, що на початку 2000-х років активізувалася діяльність великих землевласників аграрного ринку - агрохолдингових структур. Орієнтація великих господарств на експорт, збільшення обсягів вирощування швидкоокупних і менш трудомістких технічних культур, монополізація в регіонах заготівлі призвели не лише до зростання цін на продовольство й недостатнє забезпечення внутрішнього ринку певними продуктами харчування, а і до постійного вивільнення зайнятих у сільському господарстві громадян та зниження їхніх доходів [3]. Агрохолдинги протягом першого десятиліття ХХІ століття забезпечували зайнятість лише п'ятої частини працездатного сільського населення. Зокрема, орієнтація цих бізнесових гігантів на виробництво комерційних експортних культур і згортання трудомістких галузей рослинництва (льонарства, хмелярства та ін.) та скорочення великої кількості підприємств найменш прибуткового тваринництва залишили без роботи значну частину сільського населення. До того ж власниками агрохолдингів було знижено витрати на оплату праці селянам, що негативно позначилося на їх матеріальному становищі [4, с. 124].

Нижчі темпи вивільнення працюючих селян були характерними для галузей соціальної сфери, головним чином через переорієнтацію певної частини населення на приватні види діяльності (торгівлю, громадське харчування). Водночас надзвичайно гостра ситуація склалась в малих і віддалених селах, де процес руйнації соціальної інфраструктури відбувався катастрофічними темпами і набував незворотного характеру. За 1990-ті роки чисельність зайнятих у цій сфері діяльності громадян скоротилася на 35,2%. У Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській та Херсонській областях відповідні тенденції розвивались ще більшими темпами - показники досягали позначки 45-60 %.

Гострота ситуації у сфері зайнятості населення сільської місцевості увесь час посилювалася нерівномірністю, навіть протилежністю спрямованості динаміки розвитку міського і сільського ринків праці. Оскільки специфіка зайнятості в сільській сфері на відміну від міської мала свої особливості:

- домінуючою сферою зайнятості на селі було і залишилося сільськогосподарське виробництво (у окремих регіонах частка працівників у цій галузі сягала 80%);

- необхідно було враховувати сезонний характер сільськогосподарських робіт, який створював тимчасові значні резерви праці при сформованій на селі виробничій структурі.;

- показники продуктивності та ефективності, фондо-, энерго- і электро забезпечення праці у селах залишились на низькому рівні;

- умови праці і життя сільських сімей були тісніше пов'язаними між собою, що значно зменшувало можливості маневрування трудового потенціалу;

- соціальна інфраструктура, котра відігравала не останню роль у закріпленні на сільській території працівників була або недостатньо розвинутою або ж майже не функціонувала [5, с. 29].

Тому кількість вивільнених робітників у сільській місцевості України майже увесь час була більшою порівняно з аналогічною у містах. Виняток становив тільки період з 2004 по 2008 рр., коли темп приросту зайнятого міського населення склав 1,82 %, а сільського -- 6,82 %, що свідчило про випереджаюче збільшення кількості працевлаштованих селян [6, с. 25]. Але, на жаль, уже в 2009 р. ці тенденції змінились на негативні - кількість вивільнених робітників у сільській місцевості з кожним роком ставала більшою в порівнянні з містами.

На відміну від країн з ринковою економікою, де незайнятість у сільськогосподарському виробництві зменшувалася у зв'язку з підвищенням його ефективності, в Україні цей процес відбувався під дією, передусім, різкого звуження місткості ринку вітчизняної продовольчої продукції внаслідок падіння платоспроможного попиту населення та експансії імпорту. Важливим було також питання щодо якості кадрового потенціалу робітників у сільській місцевості. Більшість дослідників стверджують, що вона постійно погіршувалась. На думку Падалки С.С., погіршення якості кадрів сільського господарства спровокували наступні чинники:

- низька мотивація праці;

- зміна структури виробництва та безробіття;

- недооцінка керівниками підприємств значення підготовки кадрів;

- скорочення фінансування освіти і відсутність належного соціального захисту працівників;

- низька ефективність матеріального виробництва;

- бачення керівником КСП працівника передусім як складника технологічного процесу, виробнича безправність селян.

- низькі зарплати, несвоєчасні їх виплати, відсутність морального стимулювання [7, с. 135].

Усі зазначені вище чинники зробили сільськогосподарську працю малопривабливою для більшості селян. Відбувалась інтенсивна плинність кадрів. На початок 2001 р. серед сільського населення нараховувалося 4,4 млн. працюючих (53,4% загальної кількості населення працездатного віку), що було менше на 30,6% порівняно з даними обстеження 1996 р. Причому кожний четвертий з числа зайнятих працював за межами свого населеного пункту, майже кожен другий - у містах і селищах. За сферами працевлаштування - 55,4% були зайнятими у матеріальному виробництві, 16% - в галузях освіти, охорони здоров'я, державному управлінні, 11,9 - у різних сферах промисловості та будівництва, 4,4% - на транспорті.

У 2005 році було проведене суцільне обстеження сільських населених пунктів. За його результатами - за місцем проживання працювало близько 60% селян (половина у сільському господарстві). Значна частина (28,5%) працювала у містах і селищах, 2,4% - за кордоном. Найбільше сільських мешканців було задіяно в освіті (344,4 тис.), торгівлі і ремонті (151,8 тис.), охороні здоров'я й соціальній допомозі (143,9 тис.) [8].

У сільській місцевості спостерігався також і процес старіння кадрового потенціалу. Зокрема, найбільший приріст рівня зайнятості на початку 2000-х років було зафіксовано у найстаршій віковій групі від 60 до 70 років. Досить часто люди похилого віку, відчуваючи постійні матеріальні проблеми (отримували тільки пенсію), змушені були ще додатково працювати. Що ж стосується наймолодшої вікової групи (15-28 років), то протягом 1990-2000 рр. відчутно зменшилася її кількість, зайнята у сільському господарстві. Якщо в кінці 2001 р. нараховувалося 310,5 тис. осіб віком від 15 до 28 років (15,1% до загальної кількості працівників галузі), то в кінці 2003 р. - вже відповідно 192,2 тис. і 13,6% [9, с. 401, 408]. Протягом 2006 - 2008 рр. спостерігалися загалом позитивні тенденції рівня зайнятості цієї вікової групи, які змінилися з 2009 на негативні - відбулося масове вивільнення молодих людей із сільського господарства. Так, якщо у 2006 році в сільському господарстві працювало 219,3 тис., то вже у 2010 році - тільки 145,8 тис. осіб віком від 15 до 28 років [10, с. 153]. Здебільшого молоде покоління в силу зазначених вище обставин не приваблювала робота в сільській місцевості. Зокрема, у селах Лисянського району Черкаської області було відмічено, що попри намагання служби зайнятості всі зусилля залучити безробітну молодь до професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації з відповідним працевлаштуванням виявилися марними і кількість безробітних у населених пунктах не зменшилася [11]. За підрахунками статистів тільки 48 молодих людей із 100 працювали на теренах рідного села. Інші просто не поверталися після закінчення ВНЗ додому та намагалися працевлаштуватися у містах [12].

Для українського села періоду незалежності стало також характерним зростання відсотку людей, що займалися так званою неформальною або “тіньовою” працею. Для того, щоб зменшити розмір податків або взагалі їх не платити, селяни не реєстрували виробничі одиниці домогосподарств, не ліцензували свою діяльність у сфері заготівлі й продажу ягід, грибів, деревини, риби тощо. Часто у селах підприємницькі структури набирали людей без укладання трудових договорів, а заробітну плату останні отримували в “конвертах” (28 % населення) [131. Зазвичай такі люди, із отриманої заробітної плати не платили відсотки Службі соціального страхування, тому їм не йшов робочий стаж, вони не отримували лікарняних, не мали оплачуваної відпустки, тощо.

Загалом схильність населення до одержання незадекларованих доходів була різною та залежала від величини сукупних ресурсів, диференціації стилю життя, форм соціальної участі особистості у суспільстві. Відповідно до статистичних даних, упродовж першого десятиліття ХХІ століття у структурі тіньової зайнятості переважала частка молоді віком від 15 до 24 років (30%) та осіб старшого віку від 60 до 70 років (27,7%) [14, с. 125].

З 1995 - і до 2005 року “тіньовий” сектор виключно зростав. Хоча період 20062008 рр. був і позначений деяким його скороченням, але після економічної кризи 2008 року із року в рік кількість осіб зайнята “тіньовою працею” тільки збільшувалася. Зокрема, у 2012 році було зафіксовано 47,5% селян, задіяних у даному секторі [15]. Загальний же рівень “тінізації” вітчизняного аграрного сектора на початку другого десятиліття ХХІ століття перебував у діапазоні 15-20% всього виробничо-збутового ланцюга [16]. Варто зазначити, що в той же час “тіньова” діяльність, у багатьох випадках, виступала як вторинна (додаткова) зайнятість, доходи від якої, досить часто, були значно вищими ніж у формальному секторі.

Внаслідок збільшення незайнятості населення в результаті аграрних трансформацій українське село зіткнулось з такою гострою соціальною проблемою як тотальне безробіття. За період незалежності людей, що втратили робочі місця і були офіційно зафіксовані як безробітні з кожним роком ставало дедалі більше. Так, якщо у 1992 році кількість безробітних становила 70,5 тис. осіб, то вже у 1996 році - 351,1 тис, а в 1999 році - 1174,5 тис. осіб. Проте, з початком ХХІ століття, коли ситуація із зайнятістю населення залишалась на більш стабільному рівні, показники безробіття почали скорочуватися. У 2000 році вони зупинились на позначці - 1155,2 тис, у 2005 році - 881,5 тис. осіб [17]. Відповідно зменшувалося і безробіття в українському селі. Згідно з офіційною статистикою у 2000 році кількість безробітних в сільській місцевості становила 458,1 тис., у 2005 - 400, 9 тис осіб. Проте вже через п'ять років - у 2010 році чисельність безробітних зросла до 493,5 тис. осіб [18, с.37]. Якщо брати відсоткові показники, то рівень безробіття цього року становив 7,1%, а рівень зайнятості 62, 7% [19].

Стосовно гендерних особливостей, то втратило роботу більше жінок ніж чоловіків. Так, у 2005 році без роботи в Україні офіційно нараховувалось 345,9 тис. чоловіків і 535,6 тис. жінок. Проте на кінець 2012 року ситуація трохи вирівнялась 233,1 тис. чоловіків вважалися безробітними та 273, 7 тис. жінок [20].

Щодо освітнього рівня, то без роботи в сільській місцевості опинилися не лише люди, які не мали освіти зовсім, але й достатньо освічені особи. Так, за даними експерта аграрних ринків, керівника інформаційного агентства Agro News Руслана Швеця рівень безробіття у даної категорії громадян у 2010 році становив 6,7% для осіб з неповною вищою освітою, 11%- з базовою вищою і 6,3% - з повною вищою освітою [19].

Незатребуваними у агросекторі виявилася, насамперед, професії агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів та фельдшерів. Рівень безробіття серед фахівців агрономічного профілю був у 9 разів, а серед зоотехнічного профілю у 6 разів більший від загального показника рівня безробіття по Україні. Причиною цього стала, перш за все, недостатня узгодженість підготовки кадрів з кон'юнктурою ринку праці.

У сільській місцевості на початку ХХІ століття постійно відчувався брак робочих місць в агросекторі та лісовому господарстві. У 2004 р. державні служби зайнятості могли запропонувати сільському населенню лише 7,6 тис. робочих місць. Як наслідок, на одне робоче місце претендувало 35 безробітних селян [21, с. 97]. Станом на 1 січня 2007 р. навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводило до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки [22, с. 254]. Наприкінці 2011 р. на одне робоче місце в сільському господарстві претендувало 43 особи на одне вільне робоче місце (від 16 осіб на місце в АР Крим до 164 осіб на одне місце в Черкаській обл.) [231. На кінець 2012 р. аналогічний показник складав вже 55 осіб (від 14 в АР Крим до 302 у Черкаській обл. та 608 в Луганській обл.) [24].

У розрізі окремих професій, попитом користувалися вакансії трактористів, робітників на низько кваліфікованих ручних роботах у сільському господарстві, озеленювачів, садівників, виноградарів, доярів, тваринників, робітників фермерського господарства[25].

Крім офіційних статистичних показників, у сільській місцевості періоду незалежності існувало ще і велике приховане безробіття. Слід зазначити, що не все сільське незайняте населення ставало на облік у службах зайнятості. Відсутність для селян достатньо чіткої інформації щодо постановки на облік, віддалене розташування центрів зайнятості, труднощі із транспортним сполученням, витрати на поїздки практично не компенсувалися розміром допомоги по безробіттю, яка в кінці 1990-х - середині першого десятиліття 2000-х рр. виплачувалася нерегулярно та з тривалими затримками. Тому існували значні розбіжності у рівнях фактичного і офіційно зареєстрованого безробіття. Так, за даними обстеження Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України в жовтні 1996 р. у Волинській та Тернопільській областях був зареєстрований тільки кожен третій безробітний громадянин, у Закарпатській та Івано-Франківській - кожен четвертий, у Львівській та Рівненській - кожен п'ятий. Водночас у деяких південних та східних областях (Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Харківській) до служби зайнятості звернулося менше 9 % незайнятих громадян [26]. Крім того, до даного сектору відносилися селяни, що займалися особистим підсобним господарством та сільським зеленим туризмом (надавали житло відпочивальникам). Загалом, обсяги прихованого безробіття в 2000 році досягли 1,4 млн. чол., або 57% від загальної чисельності зайнятих у сільському господарстві працівників [7, с. 135]. А на кінець першого десятиліття ХХІ століття за різними оцінками вже сягали 30-50% від загальної чисельності зайнятих. Зокрема, у 2010 році в сільській місцевості України обсяги прихованого безробіття оцінювалися на рівні 900-950 тис. чол.

Таким чином, формування ринку праці в сільській місцевості в умовах аграрних перетворень проходило під час загострення соціально-економічної ситуації в країні. На нашу думку, можна виділити наступні етапи даного процесу: І етап (1991-2004 рр.) - загострення економічної ситуації, поступове збільшення вивільнених селян із сектора сільського господарства, зростання рівня безробіття; ІІ етап (2005-2008 рр.) позитивні тенденції збільшення рівня зайнятості селян та зменшення кількості населення, що втратило роботу; ІІІ етап - внаслідок економічної кризи знову відбулося падіння позитивних показників ринку праці.

Для подолання кризових явищ у соціальному і трудовому секторі українського села керівництву держави перш за все необхідно удосконалити політику, покликану стабілізувати ринок праці у сільській місцевості. Для цього потрібно звернути увагу на державне стимулювання у сфері оподаткування підприємців-роботодавців, що забезпечують легальну зайнятість працівників та підвищення їх професійної підготовки, фінансову підтримку підприємницької діяльності сільських безробітних у галузях рослинництва і тваринництва, сприяння розширенню мережі недержавних структур, які б забезпечували працевлаштування сільських безробітних та їх соціальний захист.

Список використаної літератури

1. Квартальні передбачення (дослідження економіки України ). - К. : Міжнародний центр перспективних досліджень, 1999. - січень. - 120 с.

2. Статистичний щорічник України за 2011 / під заг. ред. О. Г.Осавуленка. - К. : Август Трейд, 2012. - 559с.

3. “Регулювання зайнятості сільського населення в умовах реформування аграрного сектору України” : аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1107/

- Попова О. Л. Соціальні та екологічні параметри діяльності сільськогосподарських підприємств: диференціація за економічними класами / О. Л. Попова, Л. Л. Панкратова, М. Г. Бетлій // Економіка і прогнозування. - 2001. - квітень.С. 110-125.

4. Шкляр В. Б. Соціально-економічні мотиви формування та реалізації державної аграрної політики в Україні / В. Б. Шкляр // Економіка АПК. - 2004. - № 12. - С. 28-32.

5. Праця України 2008 : стат. зб. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2009. - 321 с.

6. Падалка С. С. Сільське життєве середовище / С. С. Падалка // Життєвий простір України: політичний та гуманітарний виміри (1991-2010роки): зб. наук. ст. - К. : Інститут історії України НАН України, 2012. - С. 119-159

7. Лужанська І. Професійні громадські організації АПК: спроможність до реалізації нових завдань [Електронний ресурс] / І. Лужанська // БЮЛ. Проекту ПРООН “Аграрна політика для людського розвитку”, 2003. - Вип. 16 (1-30 вересня). - Режим доступу: www.undp.org.ua.

- Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / під ред. В. М. Литвина.К. : Альтернатива, 2001. - 704 с.

8. Богоявлянська Ю. В. Інноваційна компонента зайнятості молоді в сільському господарстві в процесі розбудови соціально-орієнтованої економіки / Ю. В. Богоявлянська, А. С. Суходольська // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. - 2012. - №1, Т.2. - С. 150-160.

9. На селі - безробіття [Електронний ресурс] // Черкаський край. - 2012.- 27 червня. - Режим доступу : http://www.kray.ck.ua/selo/item/492-na-seli-%E2%80%94- bezrobittya#.Uz3Lz6K_im7

10. Левицький Р. Село чи місто? Куди втекти від безробіття? [Електронний ресурс] // Матеріали благодійного фонду “Розвиток України”.- Режим доступу: http://prof.osvita.org.ua/uk/required/articles/44.html

11. Тінізація праці на сільських територіях [Електронний ресурс] // Економічна правда. - 2012. - 30 вересня. - Режим доступу: http://www.epravda. com.ua/ news/2012/08/30/333406)

12. Чернявська Ю. Б. Актуальні проблеми розвитку ринку праці на селі / Ю. Б. Чернявська // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 5. - С. 124-131.

13. Статистично-аналітичний огляд стану ринку праці у 2012 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2012/ rp/pres-reliz/ arh_ pr2012. html

14. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за червень 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cpsr.org.ua/ index.php? option= com_ content&view= article&id= 206:-2012-&catid =17:2010-06-10-20-44-31 & Itemid = 24

15. Основні статистичні показники із статистики праці за 1992-2005 рр. [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

16. Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація : наук. допов. / під ред. О. М. Бородіна, В. М. Гейця, І. В. Прокопи. - К. : НАН України, Ін-т економіки та прогнозування, 2012. - 56с.

17. Швець Р. Кооперація сільгоспвиробників-одноосібників допоможе подолати

безробіття на селі [Електронний ресурс] / Р. Швець. -- Режим доступу :

http://www.ridneselo.com/node/450]

18. Кількість зареєстрованих за статтю та місцем проживання у 2012 році [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/].

19. Шепотько Л. О. Соціальні ресурси сільських територій / Л. О. Шепотько, І. В. Прокопа, С. О. Гудзинська, В. Д. Яровий // Сільський сектор України на рубежі тисячоліть. - К., 2003. - Т.2. - С. 467.

20. Статистичний щорічник України за 2007 рік / за ред. О. Г. Осауленка. - К. : Консультант, 2008. - 552 с.

21. Надання послуг безробітним сільської місцевості і працівникам сільського господарства в цілому за 2011 рік. [Електронний ресурс] // Державний центр зайнятості. - Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=239359

22. Надання послуг безробітним сільської місцевості і працівникам сільського господарства в цілому за 2012 рік [Електронний ресурс] // Державний центр зайнятості. - Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=239360

23. Статистично-аналітичний огляд стану ринку праці у 2012 році [Електронний ресурс] // Ukrstat.org. - Режим доступу : http://ukrstat.org/ uk/operativ/ operativ2012/ rp/ pres-reliz/arh_pr2012.html

24. Харчук С. А. Трансформація зайнятого і безробітного населення Вінниччини [Електронний ресурс] / С. А.Харчук // Ефективна економіка. - 2010. - № 2. - Режим доступу : http://www.economy. nayka. com.ua/?op= 1&z=150

Стаття надійшла до редакції 12 квітня 2014 р.

Размещено на Allbest.ru