Економічні реформи і суспільні очікування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут стратегічних досліджень

Економічні реформи і суспільні очікування в Україні

Світова фінансово-економічна криза та супутня їй рецесія у провідних економіках світу вплинула на різні країни не однаково, що оголило для кожної з них слабкі місця облаштування саме їх національних господарств. Багато країн і надалі не можуть оговтатися від порушеної економічної рівноваги. Відбувається пошук нових форматів організації економічних і суспільних процесів, перегляду ролі держави у захисті інтересів суспільства. Спроби відновити сталість економічних систем нагадують процеси, що перманентно відбуваються у країнах з перехідною економікою. Уряди більшості країн світу намагаються відновити активність національних економік через заохочення інвестиційної діяльності в умовах обмежених зовнішніх ринків капіталів. Реформи спрямовуються на розвиток внутрішніх ринків, стимулювання купівельної спроможності громадян. Відтак, нового звучання набуває проблема встановлення базової мотивації споживачів у сучасному соціально-економічному середовищі.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

До трансформації перехідних економічних систем зверталося широке коло науковців і практиків. Так, особливу увагу дослідники привертали змінам, що відбувалися у постсоціалістичних країнах, їх разючій неоднорідності. Зокрема, фундаментальні розробки Р. Коуза [6], Д. Норта [11; 12], Е. Острум [19] заклали підвалини розуміння економічних змін як похідних від соціальних відносин у суспільстві чи певній громаді. Окремо перехідні економіки і перехідні суспільства чи їх окремі аспекти, включаючи соціо-психологічні, досліджували у власних роботах: Е. Афонін, О. Бандурко, А. Мартинов [1], В. Бран- ський [2], Є. Головаха, А. Горбачик, Н. Паніна [3], П. Кньопфель, К. Ларю, Ф. Варон, Н. Малишева [4], М. Козаков [5], Н. Лапін [7], Я. Любивий [8], А. Маслоу [9], Р. Пустовійт, М. Овчарук [14], Ф. Цаселлі, Н. Геньяолі [15], Ф. Гайліген [16], Д. Кенріх, В. Гріскевічіус, С. Ной- берг, М. Шаллер [17], К. Метельська-Жанявська [18], І.Павлетіч [20], Г. Роланд [21], Дж. Росанас [22], Л. Тай, Е. Дінер [23] та багато інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Необхідність однозначного встановлення очікувань споживачів на внутрішньому ринку порушує питання адекватності та особливостей вибору показників їх соціальної та економічної активності, однозначної інтерпретації в умовах динамічних змін суспільного середовища у кризовий і посткризовий період. Зокрема, для обтяженої власною перехідною незавершеністю економічної системи України, що подібно до інших веде пошук моделей встановлення власної економічної рівноваги і розвитку в конкурентному просторі.

МЕТА СТАТТІ

Метою статті є вивчення особливостей формування суспільних очікувань у перехідних економіках і встановлення параметрів виміру їх впливу на динаміку економічних реформ в Україні.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПОВНИМ ОБГРУНТУВАННЯМ ОТРИМАНИХ НАУКОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Протягом останніх двадцяти років, реформи у перехідних економіках грунтувалися на підходах, що так чи інакше відображали практику економічного середовища у розвинутих ринкових країнах (т.з. "Вашингтонський консенсус") [21]. Проте характер трансформації постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, окреслив не лише різну швидкість перетворень у кожній з них, незалежно від цих засад, а й спровокував нетипові, на той час, проблеми суспільного середовища (недовіра до органів державної влади, дезорієнтовність, соціальне пригнічення і розчарування змінами, зростання нетерпимості, тощо) [3]. Іншими словами, до порядку денного економічних перетворень додалося соціальне тло, поведінка громадян, їх реакції у сприйнятті нових соціально- економічних змін. Як наслідок, набула повноцінної ілюстрації неоінституційна економічна теорія, що розвивалася паралельно до трансформаційних процесів у перехідних економіках на основі аналізу становлення сучасних високорозвинутих економік у минулому [11]. Вона продемонструвала існуючу залежність між політичним, економічним і соціальним середовищами, зокрема становлення та зміцнення перехідних економік внаслідок формального (законодавчого) закріплення ринкових норм і правил поведінки для економічних агентів [18]. Першочергове значення у процесі реформ стало відводитися якості інституцій (норм і правил) в економіці, політиці, соціумі та ефективності системи державного управління [20].

Інституційні перетворення (якість інституцій) виражається у ситуаціях колективного і конституційного вибору, тобто в ситуації інституційного вибору [19, c. 166]. У контексті трансформації економіки це означає, що ефект від реформ у ринковому середовищі залежить від рівня контролю за дотриманням прав економічних агентів і рівнем нагляду за дотриманням "правил гри" на ринках [15]. При формуванні політики реформ інституцій необхідно враховувати три параметри їх розмежування на: 1) формальні та неформальні; 2) стабільні інституції (норми) і інституції, що розвиваються; 3) стратегічно-поведі- нкові і поведінкові, що спрямовуються чинними соціальними нормами [4]. Крім того, існує низка загальних характеристик, що супроводжують подібні перетворення. Так, головна функція соціальних інституцій полягає у забезпеченні функціонування економічних систем в довгостроковій перспективі. Вони вирішують проблеми кооперації між людьми (економічними агентами) шляхом нівелювання чи зменшення невизначеності через встановлення стійкої, хоча й не обов'язково ефективної структури взаємодії між ними [12].

Інституції нерозривно виростають із минулого соціальної взаємодії між людьми і не можуть бути чужими, сторонніми для суспільства. При перетворенні замкнутої форми господарювання в ринкову, формування нових інституцій супроводжується поступовим "роз'їданням" ціновими зсувами і новими ідеологічними уявленнями попередніх інституцій. Наприклад, при зміні цін один або обидва учасники комерційної угоди починають розуміти, що їм вигідніше переглянути її умови у будь-який спосіб задля максимізації власної вигоди [14]. Проте і цінові варіювання на різних ринках, і ідеологічні впливи сприймаються людьми на основі власних цінностей та уподобань. Тобто попередні інституції зникають лише внаслідок того, що їх починає дотримуватися все менше й менше громадян на основі власного вибору. З перейманням нових норм формується нова економічна система, її якість. Тому для механізмів трансформації розглядається застосування засобів і інструментів, що стимулюють "цінові зсуви" у економіці, зокрема встановлення конкурентного середовища у тій чи іншій суспільній сфері [6]. Темп формування нових вартостей впливає на перерозподіл цінностей та визначає рівень готовності суспільств до модернізації [7].

Кожна цінність має власну утилітарну корисність для людей та суспільства у цілому [2, c. 27]. При цьому система суспільних цінностей має яскраво виражений консервативний характер. Вона набуває значної динаміки до трансформації лише в роки криз (перехідний стан) [5, c. 146]. Елементи ціннісної системи суспільства, реагують у масовій свідомості на політичні та соціальні події на грунті повсякденного практичного, навіть буденного, досвіду людей і знаходять своє відображення в спостереженнях, нових навичках і уяві [8, с. 21].

У суспільному середовищі така розстановка контексту цінностей набуває двоякого змісту. По-перше, декларації громадянами певних цінностей має не лише суб'єктивне значення, але й формується здебільшого під впливом інших суб'єктивних впливів (моди, соціальні тенденції, тощо). По-друге, кожна із задекларованих цінностей має для окремих громадян свій рівень захисту, тобто механізм компенсування задоволення певного блага у відкритій (публічний протест) чи закритій (тіньові засоби) формі. Нерідко і перша, і друга умова у своєму формальному вираженні слугує для громадян лише маскуванням дійсних бажаних норм і очікуваних благ чи вигод. Публічно заявлені бажання подекуди кардинально протилежні дійсній поведінці громадян та індикативних протестних реакцій. Крім того, громадяни не завжди точно можуть сформулювати те, чого вони дійсно прагнуть. їх реакція, як правило, відбувається на те, чого вони не хочуть, проте не знають, як це вплине на дійсну максимізацію власних інтересів. Тому, говорячи про врахування соціальних цінностей при прийнятті управлінських рішень, йдеться про врахування багатовимірної психосоціальної реальності суспільства, оскільки немає більш сталого і відносно незмінного, ніж психіка соціального суб'єкта [10, с. 7]. Відтак, успіх нинішніх реформ в Україні лежить у площині відносин, що супроводжують суспільні перетворення і реалізацію управлінських рішень, зосереджені в психокультурі українського суспільства [5, с. 274].

Встановлення психологічного стану суспільства в умовах трансформації економіки складне і неоднозначне завдання, особливо коли мова йде про загострення наслідків кризи чи посткризової апатії. Це повертає нас до необхідності аналізу існуючих цінностей суспільства через динаміку їх зміни до кризи, тобто відчуття громадянами певного рівня власного задоволення потреб і фіксованого емоційного стану, що їх супроводжував. Для розгляду цих категорій необхідно пам'ятати низку ключових параметрів.

По-перше, те, що важливо для одних суспільств, не завжди має ту ж важливість для інших. Існування навіть універсальних потреб не означає їх однаковий рівень сприйняття у різних соціумах. Він визначається, як правило, не за номінальним задоволенням потреб, а залежно від життєвого середовища людини. Позитивне відчуття набувається через колективну взаємодію. Незадоволення виникає коли потреби не відображаються у такій взаємодії. Іншими словами, люди порівнюють свій власний рівень задоволення потреб і таких само потреб оточуючих, зважують умови їх задоволення і лише тоді намагаються визначити суб'єктивну оцінку свого стану у конкретному суспільстві [23]. Таким чином, оцінки громадян стану задоволення власних потреб залежать від повноти поінформованості щодо один одного та шириною вертикальної соціальної комунікації.

У економічній площині, це вказує на першість врахування і потреб громадян як споживачів, і їх позиціонування (проблем) у суспільстві як суб'єктів соціальної взаємодії [22]. Тобто необхідність вираження чи порівняння купівельної спроможності громадян через їх соціальні стани і упередження задля ідентифікації ситуативної поведінки людей при зміні економічних умов. економічний інституційний декларативний потреба

По-друге, всі потреби і мотиви людей мають динамічну взаємодію між собою під час соціальної комунікації (будь-які соціальні мережі). Подекуди це схоже на процес копіювання і спаровування (об'єднання у блок для себе) різних цінностей одних громадян іншими, що мають ззовні привабливіші вигоди. Проте таке копіювання не завжди усвідомлене до кінця, тобто первинний зміст запозичених цінностей і їх взаємозв'язок з іншими часто втрачається "копіювальником". Особливість такого запозичення полягає в умовному перескакуванні по "ієрархії" потреб від низьких (життєвих, фізіологічних) до високих (самоактуалізації) потреб без усвідомлення їх ролі для самих себе. Звідси, серед широкого кола громадян відбувається слабке закріплення потреб вищого порядку та зберізається їх рухливість при несприятливих умовах оточуючого середовища (ситуація погіршується -- порядок цінностей знижується). Тривале збереження практики такого копіювання сприяє розпорошенню ресурсів і зусиль громадянами від власних егоїстичних мотивів до підтримання інших людей, формування громадянської солідарності [17].

Таким чином, встановлення повної структури доходів і видатків домогосподарств, їх розподіл, дозволяє виявити низку особливостей для економічної системи країни, 17 соціальну гнучкість: рівень підтримання "негласних" правил у суспільстві, ступінь міцності ціннісних уявлень (їх структура) протягом тривалого часу і наявність різноманітних запобіжників, що спрямовують поведінку в критичних ситуаціях у економіці.

І, по-третє, незалежно від рівня розвитку економіки, омолодження суспільства і сталі умови життєдіяльності загострюють потребу в самоактуалізації (вищі потреби) громадян, що порушує питання про рівень адекватності взаємозв'язку суспільного розвитку і економічного зростання. Тут варто пам'ятати, що самоактуалізація людини у суспільстві розпочинається у 22 -- 29 років і закінчується у 63 -- 65 роки протягом усього цього періоду [1, с. 12]. У спрощеному виразі, вона задовольняється шляхом набуття окремою особою досвіду у процесі зростання індивідуального добробуту, що пов'язується з психологічним суб'єктивним і пізнавальним усвідомленням рівня власної "компетентності" [16, с. 55]. Чим більше людина спроможна досягти власними здібностями, тим більше власних потреб вона здатна задовольнити самотужки та встановити суб'єктивний незнижуваний рівень самооцінки. Поведінка людей визначається їх досвідом від індивідуальних позитивних переживань чи колективних співпереживань позитивних емоцій (т.з. "пікові переживання"), зокрема ейфорія народних рухів, релігійних переживань, досягнення певного значного результату в житті тощо. Люди знов і знов прагнуть повторення подібного досвіду, що стимулює їх самоактуалізацію та вивільняє самобутність особистості.

Самооцінка і здатність її реалізації (повторення "історії успіху" докризового моменту) має визначальну вагу у реагуванні на події, що відбуваються в економіці та на будь-які дії в економіці, пропоновані державою (наприклад, протестний рух у Греції). Рівень адекватності суб'єктивної самооцінки і розуміння шляхів її реалізації прямо впливає на готовність широкого кола громадян до тих чи інших реформ.

Крім того, не варто при визначенні тенденцій та оптимальних рішень у суспільстві орієнтуватися на прямі се- редньостатистичні потреби чи дані, що за ними слідують. Спроби досягти позитивного результату на основі таких (усереднених) даних і висновків не матиме бажаного впливу на найбільш активних і самоактуалізованих громадян, які і формують динаміку економічного і соціального зростання суспільства. Подібно до того як вибір нервово хворої людини укаже на те як її заспокоїти чи подолати нервоз, він не матиме жодної користі для здорової людини [9]. Іншими словами, те чого прагне усереднена більшість (громадян, підприємців чи груп підприємств тощо) в дійсності не відображає реальний стан суспільства та рівень і складність економічних проблем в ньому. І тим більше, подібні посилання не можуть жодним чином спонукати до пожвавлення економіки шляхом задоволення усереднених потреб всього суспільства, а не потреб ключових "здорових" соціальних груп.

При розгляді соціально-економічної ситуації в Україні, визначальне значення має те, що у післякризовому стані національної економіки загострюється тривала "інституційна криза" з притаманним таким явищам соціальною дезорієнтованістю у суспільній ієрархії: руйнування існуючих неформальних регуляторів ринків і неформальних компенсаторних механізмів, дераціоналіза- ція очікувань, укорінення корупції, формування групових зв'язків на новій соціально-економічній основі. Крім того, втрачається й цінність цілей розвитку держави та виконання її функцій. Держава сприймається як суб'єкт, відокремлений від громади та орієнтований на просування інтересів обмеженого кола осіб у суспільстві. Це значно утруднює впровадження легітимних у соціальному (не нормативно-правовому) значенні модернізаційних реформ. Посилюється тенденція до корпоративного тиску значних соціальних груп з метою отримання соціальних преференцій [13, с. 72]. Тобто проектування соціально- поведінкових параметрів для сучасного стану соціально- економічної системи країни дозволяє встановити лише коротко- і середньострокові очікування мешканців країни, оскільки у тому чи іншому стані невизначеності перебувають і "хворі", і "здорові" сегменти суспільства.

Висновки