Визначення особливостей металургійної галузі як об'єкту управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення особливостей металургійної галузі як об'єкту управління

У статті виділено особливості металургійної галузі як об'єкту управління, виходячи із яких запропоновано механізми державного управління нею, а також інструменти державної підтримки її конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому ринках.

У посткризових умовах розвитку та стабілізації національної економіки важливу роль відіграє сфера матеріального виробництва, в першу чергу промисловий комплекс, в якому значну питому вагу займає металургійна галузь (біля 25%). У докризовий період частка металургійної галузі у ВВП країни становила 27%, 40% валютних надходжень було забезпечено від продажу продукції металургії.

Тобто на сьогодні металургійний комплекс є базовим елементом національної економіки, від результатів діяльності та стабільності якого залежить й здатність ефективного функціонування інших суміжних галузей (насамперед, машинобудування, будівництва, енергетики, дорожньо-транспортного комплексу), й соціально-економічний розвиток промислово розвинутих регіонів, їх фінансовий стан, що залежить від бюджетонаповнюючих металургійних підприємств.

Беззаперечною умовою анткризової стабілізації галузі є визначна роль держави, яка через механізми державного управління сприятиме виходу її з кризи, розширенню внутрішнього ринку збуту та підвищенню рівня конкурентоспроможності на світовому ринку виробництва металургійної продукції.

Питанням антикризового управління підприємств окремих галузей присвячено багато робіт вітчизняних науковців [1; 2]. Так, Шапуровою О.О. для ширшого розуміння антикризового управління сформульовано концептуальний підхід, який розкриває сутність всіх основних категорій антикризового управління: предмета, об'єкта, головної мети, групи основних цілей, принципів, функцій, методів та визначити систему антикризового управління [1] з урахуванням особливостей функціонування машинобудівних підприємств. У роботі [2] запропоновано структурно-логічну схему комплексного діагностування кризового стану підприємства та розроблено блок-схему оцінювання рівня його кризового стану. Також українські дослідники приділяли увагу проблемам металургійної галузі в системі глобальної конкуренції [3], впливу світової економічної кризи на діяльність підприємств металургійної галузі України [4], дослідженню тенденцій і перспектив її розвитку [5]. Що стосується проблем ефективності та результативності реалізації державної промислової політики, державного контролю у металургійній галузі, то цим питанням присвячено роботи [6; 7], а виявленню новітніх інструментів та пріоритетів модернізації металургійної галузі України у посткризових умовах та викликів світового ринку присвячено дослідження [8].

Постановка завдання

Не дивлячись на значну кількість існуючих наукових доробок та різноспрямованість досліджень щодо управління металургійною галуззю з метою підвищення ії конкурентоспроможності та виводу з кризового стану, на сьогодні не існує чітко визначених особливостей металургійної галузі як об'єкту управління, що є основою для розробки комплексу механізмів та інструментів державного регулювання. Тому це й є основним завданням цього дослідження.

Виклад основного матеріалу

Металургійна галузь забезпечує близько 500 тисяч робочих місць, понад 25% промислового виробництва і близько 34% загального експорту товарів, що дозволяє Україні входити до першої десятки країн-виробників за виплавкою сталі та з виробництва чавуну у світі.

Головними чинниками, що зумовили характер і принципи розвитку вітчизняного металургійного комплексу протягом останніх десятиліть, стали корпоративна революція в галузі, перехід прав власності на стратегічні підприємства у приватні руки, втрата державою однієї із стратегічних складових національної економіки, нездатність управляти не тільки гірничорудними та металургійними гігантами, а й підприємствами середньої ланки.

Щодо структури ринку, то на сьогодні основними виробниками сталі, готової продукції та сировини в чорній металургії є одинадцять комбінатів та заводів, що виробляють близько 75% вітчизняної продукції, а з відкриттям "Інтерпайп сталі" обсяги продукції, виготовленої електроплавильним способом збільшилися. Якщо порівняти обсяги виробництва провідних виробників металургійної продукції у 2003 та 201 1 - 2012 рр., то спостерігаються наступні тенденції (рис. 1).

У рейтингу протягом останніх десяти років перше місце за обсягами виробництва сталі займає "Арселор-Міттал Кривий Ріг", друге - Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, третє - "Азовсталь", четверте - "Запоріжсталь" [11].

Отже, на сьогодні ринок виробництва сталі та чавуну має наступну структуру: "Метінвест" - 43% ринку, "Індустріальний союз Донбасу" - 28%, "АрселорМіт- тал Кривий Ріг" - 22%, інші підприємства - 7% [11, 12]. Тобто в секторі чорної металургії спостерігається так званий "реверс" влади, коли не держава керує діяльністю галузі в необхідному для неї напрямку, виходячи виключно зі стратегічних державних інтересів, а навпаки, власники інтегрованих структур впливають на забезпечення прийняття державних рішень на користь власних корпоративних інтересів.

Як бачимо, металургійні підприємства є містоутворюючими, відіграючи значну роль у розвитку регіональної економіки і функціонуванні соціальної інфраструктури промислових територій, особливо у трьох основних регіонах розміщення - Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Тому як об'єкт управління з боку держави металургійна галузь має певні особливості, а саме:

- формування великого українського приватного капіталу в чорній металургії підтримується системою політичної влади країни, носить двосторонній характер впливу створення вертикально інтегрованих структур, що включають видобуток і переробку залізорудної сировини та коксівного вугілля як в Україні, так і за її межами, в умовах глобалізації сприяють інтеграції України в світовий ринок виробництва сталі;

— в умовах дефіциту сировини та підвищення цін на металопродукцію у світі зазначені структури мають великі фонди інвестиційних ресурсів, що дає змогу знизити витрати через ефект масштабу та впровадження новітніх технологій виробництва сталі та іншої металопродукції;

— у зв'язку з дефіцитом, а також зростанням вартості енергоресурсів і приєднанням України до Кіотського протоколу актуальним є вирішення проблем підвищення екологічності виробництва, що потребує додаткових фінансових інвестицій з боку власників.

Отже, виходячи із зазначених особливостей, слід зазначити, що металургійний комплекс не є системою, в якій можливий прямий вплив з боку держави, бо частка держава в активах металургійних підприємств відсутня. Отже, основними механізмами державного управління металургійною галуззю є регулювання, державна підтримка та розвиток державно-приватного партнерства.

Механізми державного управління вітчизняною металургійною галуззю наведені на рисунок 2.

Одним із механізмів, як зазначалося вище, є державне регулювання через заходи державної промислової політики стосовно виведення металургійної галузі з кризового стану.

Підвалини реалізації промислової політики щодо металургійного комплексу було закладено в таких законодавчих актах, як Постанова КМУ №272 від 29.02.1996 р. "Про Концепцію державної промислової політики України", Указ Президента України №102 2003 від 12.02.2003 р. "Про Концепцію державної промислової політики України", Постановою КМУ №1174 від 23.07.2003 р. "Державна програма розвитку промисловості на 2003 - 201 1 роки" тощо [13, 14].

Також протягом певного періоду було затверджено нормативно-правові акти, які відображали стан реалізації державної промислової політики окремо по чорній металургії, в яких було визначено мету, основні завдання, напрямки та інструменти реалізації промислової політики, а саме: основною метою є зниження енергоємності продукції, збалансований розвиток галузі з урахуванням світових тенденцій, структурна її перебудова,забезпечення ефективного використання потенціалу гірничо-металургійного комплексу.

Що стосується політики регулювання в експортній діяльності та товарної структури виробництва, то передбачалося підвищити внутрішній попит на продукцію металургів та збільшити конкурентоспроможність вітчизняних металургійних підприємств на світовому ринку за рахунок регулювання внутрішніх цін і тарифів на енергоносії та транспортні послуги, зміни курсу національної валюти та набуття членства в СОТ. Однак за роки незалежності не було змінено структуру металопродукції, що експортувалась та мала в основному сировинний характер, а також продавалась у вигляді напівфабрикатів.

Значним недоліком у промисловій політиці є відсутність стратегії та впровадженої програми розвитку внутрішнього ринку споживання сталі, хоча в окремих пунктах вищезазначених документів було наголошено про необхідність розвитку такого ринку.

У Плані невідкладних заходів з подолання негативних явищ у металургійній промисловості, який було затверджено КМУ від 10 листопада 2008 р. №1427-р [15] визначені наступні інструменти, за допомогою яких було запропоновано вивести металургійну галузь з кризи:

— збільшення обсягу державної підтримки вугледобувних підприємств з урахуванням зменшення цін на коксівне вугілля;

— посилення контролю за цінами, в тому числі на експортовану металопродукцію, з метою недопущення антидемпінгових санкцій та запобігання виникненню додаткових втрат ринків збуту української металопродукції;

— внесення поправок до законодавства стосовно: норм амортизації основних фондів; застосування зниженої до 20% ставки податку на прибуток у разі реінвестування прибутку підприємств на придбання основних фондів 3 групи; встановлення скороченого до п'яти днів строку відшкодування податку на додану вартість; доповнення переліку та обсягів енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектувальних виробів, що звільняються від ввізного мита;

— зниження тарифів на перевезення залізничним транспортом вантажів підприємств гірничо-металургійного комплексу.

Але ці заходи виявились неефективними у середньостроковій перспективі. Також вагомий вплив на діяльність всього металургійного комплексу здійснило недостатнє бюджетне фінансування галузі (на виконання Державної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період 2004 - 201 1 рр. з Держбюджету передбачалось спрямування 35,39 млн грн., фактично ж було виділено лише 7,17 млн грн. (20% від запланованої суми) [16].

Але є й позитивні досягнення щодо модернізаційних зрушень у металургійній галузі України, про які свідчать результати виконання Державної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 р. Одним із найвагоміших результатів є досягнення позитивних зрушень у реструктуризації сталеплавильного виробництва: за період 2003 - 201 1 рр. у загальному обсязі виробництва сталі частка виплавки киснево-конверторної сталі збільшилась з 49,8 % до 68,7 %, електросталі - з 2,8% до 5,9%, частка мартенівського виробництва скоротилась з 47,4 % до 25,4 % [16].

Отже, інституційна конкурентоспроможність українського металургійного комплексу є нижчою, ніж у країн-конкурентів, по-перше, через недосконале законодавче регулювання розвитку галузі (у тому числі існування застарілої цільової державної програми), а подруге, через те, що Україна не є членом міжнародних металургійних організацій.

Тому на сучасному етапі основними завданнями є переорієнтація пріоритетів промислової політики на заходи стратегічного значення: збільшення ємності внутрішнього ринку, реалізація політики підвищення інноваційної та науково-технічної складової в металургії, диференціація внутрішнього та зовнішних ринків збуту металопродукції. Основний акцент у державній підтримці повинен зміщатися в бік стимулюючих заходів загальноекономічного характеру й удосконалення інституційного середовища.

У післякризовий період урядом країни було прийнято декілька законодавчих актів, які наголошували про необхідні заходи щодо подолання наслідків світової фінансової кризи та розвитку промисловості на період до 2020 року [17 - 18]. В програмі зазначено, що реалізація оптимального варіанту повинно бути здійснено шляхом структурно-технологічних перетворень промисловості на середньо- і високотехнологічні виробництва через збільшення частки вітчизняних розробок на основі поєднання інноваційної та промислової політики. Основним ризиком у застосуванні такого підходу є цільове використання запланованих фінансових ресурсів для розвитку промислового сектору економіки за рахунок коштів державного бюджету на засадах державно-приватного партнерства, залучення кредитів, інвестицій, позичок.

Негативною тенденцією та одним із ризиків також є залежність фінансових результатів діяльності підприємств чорної металургії від кон'юнктури зовнішніх ринків унаслідок її експортної орієнтації, слабкості внутрішнього ринку. Так, від'ємний фінансовий результат до оподаткування підприємств металургійної галузі у 2012 р. становив 13,7 млрд грн., що в 3,3 разу більше від'ємного результату 2011 р., а рентабельність металургійної діяльності у 2012 р. склала 8,05% проти 3,4% у 2011 р. [11].

Тому на сьогодні є актуальним питанням прийняття нової державної Програми розвитку галузі на середньострокову перспективу (10 - 15 років), в якій основний акцент необхідно зробити на підтримці впровадження технологічних інновацій в галузі, на забезпечення екологічності виробництва чорної металургії та поступовому здійсненні в галузі державної науково-технічної політики модернізації й розвитку через застосування нефінансових інструментів (наприклад, надання на пільгових умовах науково-технічних послуг).

Що стосується інструментів державної підтримки розвитку галузі, то можливості державних фінансів обмежені через дефіцит державного бюджету відносно ВВП (наприклад, у 2012 році він становив 3,8%). Протягом останніх років інвестування переробної промисловості за рахунок держбюджету скоротилося на 44,4%, добувної - на 19,5%, виробництва та розподілення електроенергії, газу, води зросло на 38,4 % [9, 11].

Досі практично нерозвинутим механізмом у металургійному комплексі України є застосування приватно-державного партнерства щодо створення та розвитку інтегрованих структур у металургійному комплексі. Однак на сьогодні існує позитивний досвід такого механізму. Так, до складу корпорації "АрселорМіттал" у 2011 році було включено ТОВ "Стивідорна компанія Нікмет-Термінал", що надає стивідорні послуги з перевалки вантажів [19].

Також важливим аспектом щодо функціонування інтегрованих структур є соціальна відповідальність бізнесу, яка проявляється, по-перше, у фінансовій можливості застосування нових, більш екологічних технологій виробництва метпродукції. Так, холдингом "МЕТІНВЕСТ" протягом останніх шести років було здійснено інвестицій у природоохоронні заходи та технології біля 1 1700 тис. грн. А при побудові нової аглофабрики на Єнакіївському метзаводі застосовуються нові екологічно безпечні технології, які дозволять зменшити у 7 разів викиди пилу в атмосферу, а продуктивність фабрики буде у два рази більшою, ніж у стандартами, що існують на підприємствах.

Необхідною умовою вдосконалення системи державно-приватного партнерства є удосконалення законодавчої бази (Закону України "Про державно-приватне партнерство", Бюджетного кодексу) в частині, що стосується встановлення можливості залучення державою або міськими громадами комерційних й фінансових кредитів, визначення граничного розміру умовних зобов'язань тощо.

Безпосередньо із питанням особливості металургійної галузі як об'єкту управління постає проблема визначення специфіки механізмів державного контролю. Вона визначається структурною складністю галузі, існуванням декількох контролюючих органів та багатьох зв'язків між підконтрольними суб'єктами, міжгалузевим характером функціонування металургійних підприємств та системо утворюючим характером всієї галузі в економіці; зменшенням можливостей прямого державного управління та безпосереднього втручання у діяльність металургійних підприємств; комплексний характер проблеми, пов'язаний із економічними та правовими аспектами питання.

Тобто особливості металургійного комплексу як об'єкту державного контролю полягають у тому, що державні органи або посадові особи на правових засадах повинні за допомогою специфічних інструментів, методів та заходів втручатися у діяльність приватного бізнесу з метою попередження та усунення порушень норм чинного законодавства, встановлення причин таких порушень, застосування заходів відповідальності за виявлені порушення, а головне - виявлення фактичного стану підприємств металургійного комплексу, наданні інформації щодо соціальних відносин у зазначеній сфері [7].

Отже, з одного боку держава повинна виступати як партнер щодо розвитку приватного бізнесу в металургії, а з іншого, враховуючи, що галузь має стратегічний характер у динамічному розвитку національної економки, повинна зміцнювати позиції країни на світовому ринку, сприяючи інтеграційним процесам, а також здійснювати регулювання та контроль за діяльністю всього комплексу.

Висновки

металургійний конкурентоспроможність ринок

Проведене дослідження щодо виявлення особливостей металургійної галузі як об'єкту управління дозволяє стверджувати про неможливість прямого впливу з боку держави на функціонування підприємств металургійного комплексу, а також визначає комплекс механізмів та інструментів державного управління, які дають змогу у подальшому розробити концепцію антикризового управління металургійною галуззю.

Література

металургійний конкурентоспроможність ринок

1.Шапурова О.О. Антикризове управління машинобудівними підприємствами в ринкових умовах: авто- реф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 / О.О. Шапурова; Класичний приватний ун-т. - Запоріжжя: КПУ, 2009. - 23 с.

2.Юрик Н.Є. Антикризова стратегія підприємств машинобудівної галузі: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 / Н.Є. Юрик; Тернопільський нац. техн. ун-т імені Івана Пулюя. - Тернопіль, 2011. - 20 с.

3.Г аркуша О.М. Світова металургійна галузь в системі глобальної конкуренції: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.02 / О.М. Гаркуша; Донецький нац. ун-т. - Донецьк, 2009. - 20 с.

4.Капранова Л.Г. Вплив світової економічної кризи на функціонування металургійної галузі України / Л.Г.Капранова // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Организации черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ: Сб. науч. тр. - Севастополь - Донецк: ДонНУ, РФ НИСИ в г. Донецке, 2009.

5.Пікус А.Ю. Металургійна галузь України: тенденції і перспективи / А.Ю. Пікус // Актуальні проблеми економіки. - № 4 (118). - 2011. - С. 92 - 102.

6.Денисов К.В. Аналіз результативності державної промислової політики в чорній металургії за 1996 - 2010 рр. / К.В. Денисов // Бізнес Інформ. - 2013. - № 3.

7.Коломоєць Т.О. Державний контроль у галузі чорної металургії в Україні: організаційно-правовий аспект: [монографія] / Т.О. Коломоєць, П.С. Лютіков. - Запоріжжя: Запорізький нац. ун-т., 2009. - 216 с.

8.Воробйов С.Л. Пріоритети та інструменти модернізації металургійної галузі України / Воробйов С.Л., Собкевич О.В. // Стратегічні пріоритети: науково-аналітичний щоквартальний збірник Нац. ін-ту стратегічних досліджень. - 2012. - № 4 (25). - С. 118 - 124.

9.Промисловість і промислова політика України 2013: актуальні тренди, виклики, можливості: [науково-аналітична доповідь НАН України] Електронний ресурс.

10.Розвиток сектору чорної металургії в Україні [аналітичний огляд]. - К.: Міленіум, 2004. - 1 10 с.

Размещено на Allbest.ru