Концептуальні засади управління інституціональними змінами

O. Kantsurov

CONCEPTUAL FOUNDATIONS OF INSTITUTIONAL CHANGE MANAGEMENT

Постановка проблеми

Необхідними умовами досягнення мети реформ є не тільки обгрунтування вибору теоретичних засад трансформацій, які здатні забезпечити її досягнення, але й добір на науковій основі інструментарію перетворень, а саме методів управління змінами, які відповідають особливостям об'єкта реформування і узгоджуються із теоретичним засадами трансформацій.

Традиційні методи управління змінами спрямовані на забезпечення процесу перетворень організаційної структури, взаємовідносин між структурними підрозділами, запровадження нових технологій та інших складових індивідуального виробництва, або його повної модернізації. Методика управління інституціональними змінами є складнішою, оскільки їх об'єктом є суспільні відносини.

Тому пріоритетним напрямом інституціональних досліджень є накопичення нових знань необхідних для науково обгрунтованого управління соціально-економічними процесами через регулювання поведінки індивідуумів та суб'єктів господарювання (суб'єктів економічних відносин) з урахуванням інституціональних чинників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У спеціалізованій науковій літературі з теорії і практики менеджменту управління змінами розглядається як послідовність функцій планування, організування, мотивування, контролювання [7, с. 18 -- 21], які об'єднані процесами комунікації і прийняття рішення [4]. Розвитком такого підходу можна вважати дослідження П. Друкера [2] та Л. Грейнера [10], які розглядають управління змінами через етапи їх реалізації, які за змістом є похідними вищезазначених функцій. Не ординарним до формування моделі управління змінами є підхід Ф.Гуіяра і Д. Келлі [1], що виходить з аналогії підприємства до біологічного організму. На думку науковців, корпорація подібна живому організму, тому вони наділяють її здібностями живих істот, які мають, волю, розум, дух. Індивідуальність корпорації складається з комбінації впливу навколишнього середовища та вибору поведінки.

Теоретичні засади соціального еволюціонізму як напряму наукової економічної думки розкриває у своїх роботах один з його фундаторів Г. Спенсер [5; 6]. За аналогією із біологічним організмом суспільство розглядається ним як складний організм, який функціонує і розвивається за законами схожими до біологічних, при цьому вчення про загальну еволюції, розповсюджується на будь-які явища неорганічного, органічного і над органічного (соціального) світу.

Інституціоналізм та соціальний еволюціонізм мають спільне коріння і походять від соціології, тому закономірним є їх взаємопроникнення та врахування результатів досліджень суміжних наук в теоретичних розробках. Зокрема відомі російське науковці економісти Кузьминов Я.І., Радаєв В.В., Яковлєв А.О., Ясін Є.Г., Кудрін О.Л., Гайдар Є.Т., Полтерович В.М. у своїх дослідженнях виходять з того, що інститути це організм, а не механізм.

У теорії менеджменту значна увага приділяється науковому опрацюванню питання управління змінами на підприємстві. Проте питання управління змінами інститутів та інституціональних систем залишається недостатньо висвітлена у науковій літературі. Відсутність єдиних підходів у цьому питанні з одного боку відкриває широкі можливості для науковців з отримання нових знань, для управлінців з реалізації творчого потенціалу, та в результатів об'єднання їх зусиль вибудовування індивідуальної моделі управління інституціональними змінами, а з іншого боку -- це ускладнює процес перетворень і створює додаткові ризики прийняття неправильних рішень через людський чинник.

Постановка завдання

Метою статті є дослідження засад управління соціально-економічними процесами та обгрунтування методологічних підходів до управління змінами на засадах інституціональної теорії.

управління інституціональна зміна

Виклад основного матеріалу дослідження

Однією з переваг інституціоналізму як методології реформ є еволюційний характер перетворень, які виходять з траєкторії розвитку інституту в конкретній інституціональній системі. Порушення цього принципу, призводить до деформації інституціональної системи і відповідно до зростання трансакційних витрат суб'єктів економічних відносин та економіки в цілому, в наслідок відторгнення системою експортованих інститутів, які сформувалися за інших соціально-економічних і морально-етичних чинників. У зв'язку із цим, а також враховуючи суспільний характер відносин, які є об'єктом змін їх теоретичною базою поряд з інституціоналізмом на наше переконання має стати теорія соціального еволюціонізму.

Біологічне уявлення про суспільство є дуже виразною аналогією, яка розкриває призначення і роль інститутів у суспільстві. Біологічно активною одиницею живого організму є клітина, призначення і розвиток якої визначається на генному рівні, з клітин за "генним планом" формуються органи. Кожен орган має своє призначення, функцію і особливу структуру і порядок функціонування, органи мають взаємозалежні зв'язки і у сукупності утворюють організм, а їх взаємоузгоджена діяльність забезпечує життєдіяльність організму.

За біологічною аналогією індивідууми виступають у ролі клітин, гени це інституціональна пам'ять, а органи організму, кровоносна, нервова й інші системи -- це соціальні інститути, організм у цілому -- суспільство. Інституціональна система суспільства може бути представлена як сукупність органів і засобів зв'язку між ними. Більш складною є аналогія інституціонального середовища, яке можна представити як сукупність невідчутних речей, які не може виявити неозброєний дослідник, це той самий "генний план", це особливості нервової системи, які визначають характер і здібності особистості, тобто це ті невловимі складові, які формують неповторну особистість, при базовій для всіх інституціональній системі.

На прикладі біологічного організму можна розкрити різний характер інститутів. Зокрема є інститути, які нерозривно пов'язані із органом ним утвореним, наприклад, інституту парламентаризму пов'язаний з діяльністю Верховної Ради України, а є інститути, які забезпечують зв'язки між інститутами або життєдіяльність інших інститутів, наприклад, інститут бухгалтерського обліку за аналогією є частиною нервової системи, яка відповідає за збір окремого виду інформації для прийняття управлінських рішень і реагування на загальному, або локальному рівнях, залежно від центру прийняття рішень, діяльність якого ним забезпечується.

Розглядаючи інституціоналізм кріз призму еволюційної теорії слід відзначити, що інституціональна система та інституціональне середовище є цілісною структурою, яка забезпечує функціонування і розвиток суспільства, і складається із чисельних складових -- соціальних інститутів, неоднорідних за своїм характером, кожний з яких має взаємні зв'язки з іншими інститутами, виконує певні функції, пов'язані із задоволення потреби інших інститутів або структури в цілому, все це зумовлює існування соціальних інститутів суспільства тільки в рамках цієї цілісної структури, а відповідно невідповідність соціального інституту суспільним очікуванням має наслідком зміни у інституціональній системі з метою подолання незадоволеного попиту через перерозподіл функцій. Враховуючі тісні зв'язки інституту з інституціональною системою зміни у соціальному інституті є реакцією на зміни у системі, або висувають потребу змін у інституціональній системі.

Суспільство як живий організм болісно реагує на порушення усталеного алгоритму функціонування його органів та зміни звичайних умов життєдіяльності. Тому інституціональні зміни впливають на діяльність суб'єктів економічних відносин і життя індивідуумів та, відповідно за аналогією хірургічного втручання, мають наслідком "больовий шок". Інститут є похідною від соціальної діяльності, яка в свою чергу походить від поведінки суб'єктів економічних відносин. Неврегульована діяльність передбачає спонтанне узгодження інтересів її учасників, тоді як інститут це консенсус інтересів суб'єктів економічних відносин у відповідній сфері соціально-економічної діяльності, суспільства та різних груп інтересів. Через інституціоналізацію забезпечується функціональність діяльності та її корисність для суспільства.

Проте не слід забувати, що в основі всього знаходиться реальна людина, її діяльність, її інтереси, її життя. Тому коли мова йде про інституціональні зміни мається на увазі зміна усталеної діяльності, а подекуди способу життя для певної групи індивідуумів і чим більша ця група, тим боліснішими для суспільства в цілому будуть ці зміни, відповідно високими будуть ризики спротиву та відторгнення.

Відтак методика інституціональних змін на засадах еволюційної теорії повинна забезпечити оперативну і адекватну зміну у регулюванні суспільних відносин та окремого виду соціально-економічної діяльності, як одного з її проявів, зумовлених впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Так само як зміна умов проживання, від природно-кліматичних до раціону харчування, вимагає пристосування організму до цих змін, а хвороба потребує втручання у діяльність організму з метою його підтримання і відновлення. У змінах має бути баланс між потребою і можливістю суспільства перенести "болісні шоки" без літальних наслідків. Досягнення балансу у тому числі може бути досягнуто через поетапність перетворень.

Група науковців, дослідників інституціоналізму, запропонувала концепцію вирощування інститутів як альтернативу і еволюційному раціоналізму з його упором на стихійний розвиток, і політико-правовому конструктивізму, що виходить з можливості швидких кардинальних перетворень [3]. Використовуючи відповідні для даного випадку "біологічні" метафори, запропоновано два способи інституціональних змін: облагороджування існуючих інституціональних зразків і культивування нових зразків.

Перший варіант передбачає облагороджування "дикорослих" неформальних правил з їх наступною формалізацією в законі, внаслідок чого, неформальні ділові практики приймають більш цивілізований вигляд. За другим варіантом вирощування інститутів відбувається шляхом культивування нових зразків, які на початковому етапі можуть не відповідати сформованим діловим практикам. Джерелами "посадкового матеріалу" для такого вирощування є: інституційні винаходи, імпорт інститутів і рекомбінація існуючих інституційних форм (використання підручного матеріалу) [8].

Значний вклад у дослідження питання трансплантації соціальних інститутів вніс академік В.М. Полтерович [9]. Змістом трансплантації автор вважає прискорення інституціонального розвитку, при цьому він звертає увагу на ризики негативних результатів. У зв'язку з тим, що запозичені інститути можуть не сприйматися інституціональною системою, або ж інститути ефективні за інших умов, можуть виявитися непотрібними і навіть деструктивними у системі, що реформується В.М.Полтерович виділив наступні трансплантаційні дисфункції: атрофія і переродження інституту, активізація альтернативних інститутів і відторгнення, інституціональний конфлікт, парадокс передачі інституту.

Трансплантація інститутів має принципово відмінний порядок реалізації ніж методики проектування нових інститутів та рекомбінація існуючих інституційних форм. Останні передбачають інституціоналізацію певної сфери виходячи із набору апробованих соціальних норм та аналогів наявних у існуючий інституціональній системі. При трансплантації необхідна не тільки адаптація запозичених соціальних норм до умов інституціонального середовища, особлива технологія імплантації "чужорідного об'єкту" у функціонуючу інституціональну систему, але необхідно також забезпечити підтримку стабільності інституціональної системи, що б не допустити деструктивних наслідків поза сферою, що реформується.

Таким чином, науково обгрунтованими і глибоко дослідженими на сучасному етапі розвитку теорії інституціоналізму є три форми інституціональних змін: удосконалення існуючих інститутів, культивування нових інститутів, яка включає проектування нових інститутів і рекомбінація існуючих інституційних форм, та трансплантацію інститутів.

Ґрунтуючись на апробованих на практиці менеджменту методах управління змінами та теоретичних засадах інституціоналізму, у тому числі формах інституціональних змін, пропонуємо модель управління інституціональними змінами (рис. 1), яка може бути застосована до соціально-економічних інститутів, незалежно від обраної форми інституціональних змін.

Рис. 1. Схема управління інституціональними змінами

Управління інституціональними змінами пропонується проводити у чотири етапи: обгрунтування змін, планування змін, прийняття рішення і реалізація змін.

На першому етапі як передумови всієї подальшої роботи є обгрунтування потреби у змінах існуючого інституту, або інституціональної системи. Свою специфіку мають підходи до інституціоналізації нового виду соціально-економічної діяльності та зміни існуючого інституту.

У першому випадку, насамперед, необхідно переконатися, що соціально-економічна діяльність, яку планується інституціоналізувати має важливе суспільне значення, інакше може статися, що процес реформування буде відбуватися заради самого процесу з витрачанням ресурсів, але без суспільно значимих результатів. Не менш важливим кроком є визначити місію і мету потенційного соціально-економічного інституту, його місце і роль в інституціональній системі суспільства, а також зв'язки із базовими і комплементарним інститутами. При цьому досліджується порядок інституціоналізації схожих видів соціально-економічної діяльності на предмет поширення існуючого інститут на неінституціоналізовану сферу, або формування нового інституту за підходами і структурою аналога.

Слід враховувати, що формування нового інституту пов'язано з високими ризиками відторгнення та гальмування темпів перетворень. Пошук інституту-аналога має за мету досягти ефекту мімікрії, коли новий інституту сприйматиметься як природній елемент інституціональної системи, який не потребує вибудовування принципово нової моделі поведінки. Можливі й інші підходи залежно від ситуації та здібностей реформаторів. Формування нового інституту має менше обмежень і більше можливостей для творчих рішень, ніж проведення трансформації вже існуючого інституту, основна особливість цього підходу полягає у пріоритетності аналізу зовнішнього середовища потенціального соціально-економічного інституту.

Інший підхід при ініціювання змін з метою удосконалення існуючого інституту потребує ретельного аналізу поточного стану потенційного об'єкту перетворень. За результатами інституціонального аналізу соціально-економічного інституту можуть бути виявленні інституціональні розриви, які стають на заваді його розвитку, або виявлено високий рівень трансакційних витрат, які змушені нести суб'єкти економічних відносин, внаслідок недосконалості інституціонального регулювання відповідної діяльності. Це є передумовами для порушення питання про трансформацію інституту.

Трансакційні витрати як чинник, який визначає поведінку суб'єктів економічних відносин, є рушійною силою трансформації окремих структурних елементів та інституту в цілому. Через регулювання рівня трансакційних витрат шляхом зміни правил та механізму примушення до їх виконання задається модель поведінки суб'єктів у відповідній сфері соціально-економічних відносин.

Важливим завданням, вирішення якого має передувати прийняттю рішення, є оцінка ефективність та своєчасність таких реформ. Очікувані позитивні результати перетворень мають суттєво перевищувати витрати, пов'язані із проведенням трансформацій, втрати від тимчасової дестабілізації інституту та від опортуністичної поведінки суб'єктів економічних відносин внаслідок не сприйняття реформ.

У залежності від складності змін має бути визначений їх масштаб та об'єкти перетворень. Тобто зміни можуть бути спрямовані на трансформацію одного інституту з метою підвищення його ефективності, а можуть охоплювати декілька споріднених видів діяльності і відповідно інститутів, які їх регулюють, у цьому разі має мути забезпечено не тільки удосконалення кожного інституту, але й підвищено рівень їх компліментарності і відповідно зростання ефективності інституціональної системи.

Інституціональні зміни можуть мати локальний характер і бути спрямовані на удосконалення діяльності лише в межах одного із інституціональних сегментів інституту. В цьому випадку необхідно гармонізувати відповідні зміни із перетвореннями в інших сегментах для забезпечення цілісності інституту.

Завершальним кроком цього етапу має бути науково обгрунтований висновок про доцільність проведення інституціональних змін, їх спрямованість і масштаб.

На другому етапі відбувається планування інституціональних змін, виходячи із їх мети. Для забезпечення успіху реформ необхідно визначити траєкторію розвитку інституту та/або виду діяльності, який підлягає інституціоналізації. Тільки після цього стає можливим обгрунтувати вибір моделі інституціональних трансформацій: удосконалення інституту, культивування нового інституту, або трансплантація інституту. У разі обрання останньої моделі необхідно проведення додаткового аналізу і розробку заходів із забезпечення сприйняття інституціональною системою трансплантованого інституту. Після обрання моделі реформ відбувається проектування конкретних заходів з досягнення поставленої мети і реалізації завдань перетворень. Завершальним кроком є оцінка ефективності змін у запропонованому варіанті.

Ухваленню рішення про проведення інституціональних змін має обов'язково передувати ознайомлення всіх заінтересованих суб'єктів економічних відносин із метою та змістом реформ. Має бути забезпечено суспільне обговорення змісту ініційованих змін та заходів з їх реалізації.

У процесі такого обговорення має бути проведена оцінка прийнятності змін для найбільш впливових соціальних груп, які мають інтереси у відповідній сфері, це необхідно для прогнозування ступеню опору змінам, або навпаки їх підтримки.

Також на цьому етапі необхідно визначитися із групами підтримки та врахувати їх інтереси для забезпечення подальшої заінтересованості у проваджені реформи. Стосовно узгодження змін із групами, які їх не сприймають то, можливі три варіанти дій. Перший найбільш прийнятний -- це пошук компромісів для досягнення суспільного консенсусу і узгодженого проведення перетворень. За таких умов рівень опору змінам має бути мінімальний. Другий варіант це проведення реформ у форматі узгодженому із групами підтримки, без пошуку компромісу. Така ситуація можлива і виправдана, коли групи спротиву є нечисленними, або їх інтереси не узгоджуються із траєкторією розвитку суспільства, або підходи до змін є антагоністичними. В цьому випадку опір реформам буде максимальним. Тому необхідно відразу розробити комплекс заходів з його подолання на етапі реалізації змін. Третім варіантом є відмова від перетворень у разі, якщо вони не знаходять підтримки у суспільстві.

На етапі реалізації змін на якому забезпечується імплементація нових правил та/або механізму їх дотримання, найважливішим заходом є постійний моніторинг процесу впровадження змін та оцінка досягнення запланованих результатів. Це обумовлено тим, що внаслідок змін виникають неочікувані проблеми, вирішення яких призводить до відхилення від запланованого курсу, або в інший спосіб стає на заваді досягнення поставленої мети. Тому за результатами моніторингу має бути забезпечено коригування процесу змін та збалансування соціального інституту.

Важливим кроком на цьому етапі є забезпечення комплексності реформ, що вимагає ініціювання змін в інституціональній системі. У зв'язку із тим, що інститути тісно пов'язані один з одним, то, як правило, реформування одного вимагає адекватних трансформацій в іншому. Локалізація трансформацій на рівні окремого інституту зменшує позитивний ефект від реформ і не призводить до удосконалення інституціональної системи в цілому.

На всіх етапах перетворень інституціональні трансформації мають здійснюватися із додержанням наступних принципів.

Суспільної необхідності. Ініціювання перетворень має виходити із суспільних потреб і усвідомлення їх необхідності, а не з власних інтересів реформаторів, або груп спеціальних інтересів. Цей принцип має буди додержаний також при обгрунтуванні заходів з реформування та засобів їх реалізації.

Керованість. Управління інституціональними змінами на всіх етапах процесу має бути централізованим і здійснюватися єдиним уповноваженим суб'єктом.

Публічності. На всіх етапах інституціональних трансформацій має бути забезпечено публічність шляхом поширення відповідної інформації, результатів інституціонального аналізу, висновків експертів, залучення громадськості до процесів обговорення і ухвалення рішень.

Доцільності. Перетворення можливі як за траєкторією розвитку, еволюційним шляхом із пошуком суспільного консенсусу, так й революційним шляхом докорінних змін суспільних відносин у певній сфері із запровадженням потужних механізмів примусу до зміни моделі поведінки суб'єктів економічних відносин. Доцільність обраної політики реформ має виходити із суспільної цінності очікуваних результатів.

Збалансованості. Обрані засоби і механізми інституціональних перетворень мають відповідати їх суспільній значимості, задекларованій меті та обгрунтованим заходам.

Компліментарності. Інституціональні перетворення мають носити системний характер з охопленням інститутів суміжних сфер соціально-економічної діяльності та гармонізуватися в інституціональній системі.

Ефективності. Очікуванні суспільні вигоди від інституціональних перетворень, а також запропоновані заходи з реформування і засоби їх реалізації, мають перевищувати суспільні зусилля та витрачені ресурси на їх здійснення.

Висновки

Інституціональні перетворення є складними процесами, що пов'язані із керованими трансформаціями у свідомості особистості, змінами усталеної моделі поведінки індивідуумів, соціальних груп та суспільства в цілому, а відповідно потребують застосування широкого спектру наукових методів управління ними. Враховуючи особливості інституціонального підходу до досліджень суспільних відносин вважаємо обгрунтованим аналогію суспільства з живим організмом і розбудову на цій теоретичній основі підходів до управління інституціональними змінами не механічного, а біологічного характеру. Незалежно від обраної форми інституціональних перетворень, а саме удосконалення існуючих інститутів, культивування нових інститутів, яка включає проектування нових інститутів і рекомбінація існуючих інституціональних форм, та трансплантацію інститутів, управління інституціональними змінами може здійснюватися за єдиною моделлю, яка передбачає організацію і здійснення перетворень у чотири взаємопов'язаних послідовних етапи: обгрунтування змін, їх планування, ухвалення відповідних рішень і їх реалізації, із додержанням принципів суспільної необхідності, керованості, публічності, доцільності, збалансованості, компліментарності, ефективності.

Література

1. Гуияр Ф., Келли Дж. Преобразование организации. -- М.: Дело, 2000. -- 376 с.

2. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке: учеб. пособ.: пер с. англ. / П.Ф. Друкер. -- М.: Вильямс, 2007. -- 272с.

3. Кузьминов Я.И. Институты: от заимствования к выращиванию. Опыт российских реформ и возможности культивирования институциональных изменений // Кузьминов Я.И., Радаев В.В., Яковлев А.А., Ясин Е.Г. Модернизация экономики и выращивание институтов: в 2-х кн. / Отв. ред. Ясин Е.Г.; Гос. ун-т -- Высшая школа экономики. -- М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2005, кн. 1. -- 435 с. -- С. 7 -- 64.

4. Осовська Г.В., Осовський О.А. Основи менеджменту: підручник. Вид. 3-тє, перероб. і доп. -- К.: "Кондор", 2006. -- 664 с.

5. Спенсер Г. Синтетическая философия (в сокращенном изложении Говарда Коллинза). -- Киев: Ника- Центр, 1997.

6. Спенсер Г. Основания социологии (§§ 212 -- 236) // Западно-европейская социология XIX века: Тексты / Под ред. В.И. Добренькова. -- М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996.

7. Стадник В.В. Менеджмент: підручник / В.В. Стад- ник, М.А. Йохна. -- К.: Вид-во "Академвидав", 2007. -- 472с

8. Старк Д. Рекомбинированная собственность и рождение восточноевропейского капитализма // Вопросы экономики. -- 1996. -- № 6. -- С. 4--24.

9. Полтерович В.М. Трансплантация экономических институтов // Полтерович В.М. Экономическая наука современной Росси. -- №3. -- 2001. -- С. 24 -- 50.

10. Larry E. Greiner, "Patterns of Organization Change", Harvard Business Review, May-June 1967, in Organizational Change and Development, ed. G. W. Dalton. P.R. Lawrence, and L.E. Greiner (Homewood, III: Irwin, 1970), p. 222.

References

1. Guijar, F. Zh. and Kelli, Dzh. N. (2000), Pre- obrazovanie organizacii [Organization transformation], Delo, Moscow, Russian Federation.

2. Druker, P. F. (2007), Zadachi menedzhmenta v XXI veke [Management task in the XXI century], Vil'jams, Moscow, Russian Federation.

3. Kuz'minov, Ja. I. Radaev, V. V. Jakovlev, A. A. and Jasin E. G. (2005), Instituty: ot zaimstvovanija k vyrash- hivaniju. Opyt rossijskih reform i vozmozhnosti kul'tivirovanija institucional'nyh izmenenij [Institutions: from borrowing to growing. Experience of Russian reforms and opportunities of cultivation of institutional changes], GU-VShJe, Moscow, Russian Federation.

4. Osovs'ka, G. V. Osovs'kij, O. A. (2006), Osnovi menedzhmentu [Principles of management], 3rd ed, Kondor, Kyiv, Ukraine.

5. Spenser, G. (1997), Sinteticheskaja filosofija [Synthetic philosophy], Nika-Centr, Kyiv, Ukraine.

6. Spenser, G. (1 996), Osnovanija sociologii [Foundations of sociology], Izdanie Mezhdunarodnogo Universiteta Biznesa i Upravlenija, Moscow, Russian Federation.

7. Stadnik, V. V. (2007), Menedzhment [Management], Akademvidav, Kyiv, Ukraine.

8. Stark, D. (1996), "Recombine property and birth of the eastern-european capitalism", Rekombinirovannaja sobstvennost' i rozhdenie vostochnoevropejskogo kapi- talizma, vol. 6, pp. 4--24.

9. Polterovich, V. M. (2001), "Transplantation of economic institutions", Transplantacija jekonomicheskih institutov, vol. 3, pp. 24--50.

10. Greiner, L. E. (1970), Patterns of organization change, Irwin, Homewood, USA.

Размещено на Allbest.ru