Економічний розвиток національних економік за різних типів суспільств

O. Pyrog,

Doctor of Economic Science, Associate Professor,

Associate Professor of Department of Management and International Business, Lviv Polytechnic National University, Lviv

ECONOMIC DEVELOPMENT OF THE NATIONAL ECONOMIES IN DIFFERENT TYPES OF SOCIETIES

The article present the results of the theoretical and methodological bases for economic development of the national economy under the conditions of different types of societies. Generalized characteristic differences of national economies under conditions of different types of society. Proved unstoppable process of social development causes the formation of post-industrial society is through comprehensive development immaterial production, technical re-equipment of material production through the introduction of high technology, the increasing role of the creative and intellectual activity of employees. The development of post-industrial society leads to the formation of the modern paradigm of the national economy through the expansion of inputs, increasing the value of information and knowledge; changing employment and stimulating growth in the share of high-tech material and non-material production in the national economy. In post-industrial society, the priority factors of production besides the classic factors of production pre-industrial and industrial societies are information and knowledge that are unlimited character. Proved vectors of the national economy on the results of the semantic analysis of the major categories of industrial society and research stages of development of the national economy in such conditions.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Суспільний розвиток обумовлює зміну сутності, теорій та моделей економічного розвитку й факторів виробництва, трансформацію економічних законів та економічної думки, формування парадигми "нової економіки". Р.С. Гринберг стверджує, що "сучасна економічна наука потребує революційної зміни парадигми, переходу від методів "здорового глузду" до нового теоретичного обґрунтування змішаної економіки як поєднання ринку з різноманітними формами державного втручання, що пояснюють аномалії, які існують в ортодоксальній теорії" [1, с. 18]. Однак, незважаючи на очевидність такої думки, в економічній теорії існує інша позиція, яку висловили автори монографії "Нова економіка: форми вияву, причини і наслідки": "у процесі ... структурних змін відбудеться глибокий перелом в економіці, але не в економічній теорії" [2, с. 26].

Вітчизняні вчені на чолі з В.В. Оскольським визначають "нову економіку" як ". не лише належним чином врегульовані та прогнозовані ринкові відносини, а переплетіння ринку, державного регулювання та соціальної стабільності" [3, с. 21]. За їх твердженням, саме таку "нову економіку", яка здатна винаходити і використовувати високотехнологічні інноваційні досягнення, прагне побудувати кожна розвинена країна. Отже, технологічний принцип, а не форми власності, визначає розвиток виробничих відносин, зокрема форм власності [4, с. 6], та характеризує чітку картину сучасного світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади розвитку національних економік за різних типів суспільств формувались такими вченими, як Д. Белл, Е. Брукинг, П. Дракер, М. Кастельс, Г. Колодко, М.Д. Кондратьєв, Р.М. Нурєєв, К. Перес, Дж. Стігліц, П. Тодаро, Е. Тоффлер, Е. Фелпс, Й. Шумпетер. Враховуючи процес невпинного та постійного суспільного розвитку виникають та формуються нові передумови розвитку національних економік країн світу, які необхідно враховувати при розробці та обґрунтуванні моделі розвитку національного господарства.

ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ

Метою статті є дослідження теоретичних та методичних положень щодо економічного розвитку національних економік за умов різних типів суспільств.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ

Класичною та загальноприйнятою класифікацією систем суспільного устрою залежно від технологічного базису є система Д. Белл [5], в якій виділено три типи суспільства: доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство. Науковий підхід Д. Белла дозволив зосередити увагу на елементах, які характеризують спосіб розвитку суспільства та виступають джерелом підвищення продуктивності виробничого процесу та формують спосіб вияву структурного детермінованого принципу функціонування суспільства. За твердженням Д. Белла, рушійною силою в доіндустріальному суспільстві були ноги, в індустріальному -- руки, а в постіндустріальному -- голова [5], тобто інтелектуальні та креативні здібності людини, працівника.

Для економічного розвитку доіндустріального (аграрного) суспільства основною продуктивною силою була земля та пріоритетним видом діяльності -- сільське господарство, лісництво і рибальство. В економічній теорії засади економічного розвитку аграрного суспільства були вперше досліджені представниками школи фізіократів. Так, Ф. Кене в XVIII ст. запропонував "Tableau economique" -- макроекономічну модель господарського кругообігу, яка базувалася на "природному порядку" і відображала економічну взаємозалежність основних класів французького суспільства: продуктивного (селянство, яке належало до орендарів землі, власником якої був феодальний клас), заможного (феодальний клас земельних власників і правителі) та безплідного класів (люди, зайняті в промисловості, торгівлі, ремісництві). Згодом основні положення економічного розвитку аграрного суспільства знайшли відображення у класичній школі.

Для економічного розвитку індустріального суспільства основними засобами були створені людьми індустріальні засоби виробництва, а головною сферою -- промисловість, особливо добувна промисловість. З переходом до індустріального суспільства трансформувалась й економічна теорія, особливості якої були розкриті у капіталістичній теорії. Відмінною ознакою індустріального суспільства, порівняно з доіндустріальним, за дослідженнями Дж. Мокіра [6], є відділення виробництва або виробничої одиниці (господарства) від домогосподарства.

У період становлення індустріального суспільства формується база індустріальної економіки, тобто будують заводи і оснащують їх механічним устаткуванням. Результатом процесу індустріалізації стали значні успіхи у сфері масового виробництва матеріальних благ, що задовольняють основні життєвонеобхідні потреби людини. У міру задоволення життєвонеобхідних потреб людини стають усе більш затребуваними диференційовані товари і послуги, які виробляють і надають дрібні підприємства. їх споживачами є приватні особи, середні та великі підприємства, а виробниками є винахідники, аналітики, консультанти, брокери, майстри художніх промислів, ті, хто надає індивідуальні побутові послуги тощо. Збільшується кількість малих, родинних та індивідуальних підприємств, а також творчих підприємств, розмір яких не перевищує розмірів родинного підприємства.

Швидкий розвиток індустріального суспільства, на думку А.С. Філіпенко [7, с. 11], призвів до негативних наслідків для національних економік: необмежене, безсистемне і безконтрольне використання природних ресурсів призвело до їх виснаження; цілковита залежність людини, працівника від машинної праці; домінування технократичних поглядів у соціально-економічному розвитку.

Суспільний розвиток є невпинним процесом, що дедалі виразніше проявляє ознаки постіндустріального суспільства. Становлення постіндустріального суспільства відбувається через всебічний розвиток нематеріального виробництва, технічне переоснащення матеріального виробництва на основі впровадження високих технологій, зростання ролі креативної й інтелектуальної діяльності працівників.

Кінець XX ст. став початком нової -- постіндустріальної епохи, серед відмінних рис якої -- швидкий науково-технічний прогрес, радикальні зміни структури суспільного багатства і зайнятості, задоволення основних потреб більшості жителів розвинених країн Заходу завдяки досягнутому виробничому потенціалу, поява ознак витіснення творчістю традиційних форм праці, утвердження постіндустріальної системи цінностей, в центрі якої -- людина з її прагненням до самовдосконалення. Процес розвитку постіндустріального суспільства створив безліч можливостей та виявив нові шляхи для економічного розвитку національних господарств, але водночас істотно загострив старі суперечності світового господарства, що були характерні для індустріального суспільства.

Перехід до постіндустріального суспільства вносить кардинальні зміни у розуміння рушійних чинників цього процесу та його продукту. Віками люди використовували три фактори виробництва: землю (природні ресурси), капітал і працю. Чинники постіндустріального суспільства, як стверджує Н.Л. Савицька [8, с. 21], не вкладаються в традиційне розуміння суспільного відтворення як лінійного процесу виробництва, розподілу, обміну та споживання сукупного продукту на основі поділу праці, ринкового обміну його продуктами та приватної власності на засоби виробництва.

У постіндустріальному суспільстві на перші місця виходять якісно нові ресурси -- інформація і знання, виробництво яких є джерелом сучасного економічного зростання, а спосіб виробництва та життя ґрунтується на розвитку потенціалу людини. Три фактори виробництва індустріального суспільства в різній мірі носять вичерпний характер, то фактори виробництва постіндустріального суспільства -- інформація та знання -- невичерпний (необмежений) характер.

Матеріальні блага у процесі споживання зникають, а інформація і знання -- зростають. Отже, носій нового ресурсу інформації і знання -- інтелектуальний капітал -- не виснажується, а зростає: знання стають загальносуспільним надбанням.

Застосовуючи принципи історизму і секторний принцип організації економіки, А.А. Чухно визначив суспільство як "постіндустріальне", але підкреслював, що головним методологічним принципом є розгляд економічного розвитку на основі зростання і вдосконалення продуктивних сил, а також робив акцент на тому, що в основу такого розвитку покладено технологізацію суспільного виробництва і технічний спосіб виробництва [9, с. 57]. Базовими технологіями сучасної національної економіки вчений вважав інформаційно-інтелектуальні, оскільки вони не тільки забезпечують високу ефективність виробництва, але й "докорінно змінюють умови економічного розвитку", а основним ресурсом постіндустріального суспільства є інформація і знання [9, с. 3].

Національну економіку постіндустріального суспільства в науковій економічній літературі називають різними за суттю термінами: "інноваційна економіка", "інформаційна економіка", "нова економіка", "економіка знань", "k -- суспільство" (Knowledge Society), "високотехнологічна економіка", "креативна (культурна) економіка". У зарубіжній фаховій літературі економічний розвиток постіндустріального суспільства називають "золотою ерою".

Вважаємо, що термін "постіндустріальне суспільство" є змістовно ширшим, оскільки вказує переважно на хронологічну і технологічну послідовність у розвитку суспільства, тоді як терміни "інноваційна економіка", "інформаційна економіка", "нова економіка", "економіка знань", "високотехнологічна економіка", "креативна (культурна) економіка" є вужчими за змістом та вказують швидше на змістову особливість постіндустріального суспільства, з виділенням найхарактерніших його ознак.

За результатами семантичного аналізу основних категорій -- "інновації", "інформація", "високі технології", "знання", та етапів розвитку національної економіки в умовах постіндустріального суспільства, можна сформувати авторське бачення щодо його векторів розвитку (рис. 1). На нашу думку, ці вектори розрізняються базисом, на основі якого формують теоретичні засади: для інноваційної економіки базисом виступають інновації, для інформаційної економіки -- інформація та інформаційні технології, для високотехнологічної економіки -- високі технології, для економіки знань -- знання, для креативної економіки -- творчі здібності особистості (людини). Отже, різноманіття векторів розвитку національної економіки в умовах постіндустріального суспільства та багатогранність їх трактувань зумовлені постійним розвитком суспільства, що призводить до зміни системи як економічних, так і соціальних цінностей -- з'являються додаткові опори у "фундаменті" всього життєзабезпечення людей, а також нові засоби підтримки соціального прогресу та підвищення добробуту.

Узагальнені відмінності розвитку національних економік за умов різних типів суспільства наведено в таблиці 1.

Отже, для постіндустріального суспільства характерний економічний розвиток, який ґрунтується на продукуванні гармонізованих знань з використанням потужних високотехнологічних та інформаційних технологій. Водночас "традиційні" фактори для доіндустріального та індустріального типу -- капітал та природні ресурси не втрачають актуальності, хоча і є вичерпними, порівняно з інформацією та знаннями. Сучасне постіндустріальне суспільство передбачає безперервну конвертацію сучасних досягнень науки і техніки в новітні технології, конкурентоспроможні товари і послуги.

Закономірність становлення постіндустріального суспільства полягає в тому, що попередній тип суспільного розвитку є базисом становлення наступного: доіндустріальне суспільство є базисом розвитку індустріального суспільства, тоді як індустріальне суспільство -- базисом розвитку постіндустріального суспільства. Кожний тип суспільного розвитку забезпечує такий рівень розвитку національної економіки, який істотно змінює добробут населення. Становлення індустріального суспільства відбувалось через створення і розвиток нового виду економічної діяльності національного господарства -- промисловості, тоді як становлення постіндустріального суспільства супроводжується активним розвитком нематеріального та високотехнологічного виробництва, а також інформатизацією суспільства та національної економіки.

Переважна більшість країн-лідерів світової економіки характеризується економічним розвитком постіндустріального суспільства. Такі країни, як США та країни-засновники ЄС, стали флагманами формування економічної думки "нової економіки" -- економіки постіндустріального суспільства, тобто такого "технологічного і господарського устрою, в якому роль головного виробничого ресурсу відіграють знання й інформація" [12, с. 87]. Саме за їх зразком та досвідом всі інші країни світової економічної спільноти переходять на економічний розвиток постіндустріального суспільства. Зауважимо, що, незважаючи на спільну ідею сталого розвитку з інноваційним вектором, кожна з названих країн має певні особливості, які сформувалися під впливом історичного розвитку. Сьогодні здатність створювати і використовувати знання, що, своєю чергою, знаходить прояв у впровадженні нових технологій, стає ключовим фактором для визначення конкурентоспроможності національних економік, а також критерієм оцінки бідності та процвітання як різних країн, так і в межах окремих країн.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика розвитку національних економік за типами суспільств