Інвестиційний процес як основа інвестиційної діяльності: концептуальні ознаки, етапи та стадії, характеристика його суб’єктів та об’єктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційний процес як основа інвестиційної діяльності: концептуальні ознаки, етапи та стадії, характеристика його суб'єктів та об'єктів

Левицька О.О.

Анотації

Дану статтю присвячено дослідженню поняття "інвестиційний процес". Розкрито сутність категорій "суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності". Вивчається роль та значення держави і населення в інвестиційному процесі країни.

This article is devoted to researching of concept of investment process, it opens the essence of categories of subjects and objects of investment activity. The role and value of the government and the population in investment process of the country are studied.

Практична реалізація інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є самостійним видом господарської діяльності підприємства і однією з найважливіших форм реалізації його економічних інтересів. Актуальність інвестиційної діяльності як ефективного каталізатора економічних процесів привертає увагу багатьох вчених-економістів. Безліч наукових праць присвячено дослідженню аспектів інвестиційного процесу.

Формування інвестиційних процесів створюють на даному етапі розвитку світового господарства стратегічну основу сталого економічного зростання, що і підтверджує досвід економічно розвинених країн. У сучасних умовах позитивні економічні параметри є тісно пов'язаними з масштабами та якісним рівнем інвестиційної діяльності, структурно-технологічними змінами.

У нашій країні простежується спільна для країн з перехідною економікою динамічна взаємозалежність між інвестуванням і трансформаційними ринковими процесами. Інвестиції є передумовою і водночас наслідком ефективного проведення економічних реформ. Саме тому пріоритетним у трансформаційних процесах є формування національного інвестиційного потенціалу з метою розгортання кумулятивних інвестиційних процесів, які обумовлюють економічне зростання.

Дослідженню головних ознак інвестиційної діяльності та інвестиційного процесу, вивченню їх характеристик, визначенню специфічних особливостей, стадій те етапів, методології бухгалтерського обліку і звітності інвестиційної діяльності, а також аналізу їх суб'єктів та об'єктів присвячено роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, А.А. Пересади, Б.І. Валуєва, М.В. Кужельного, В.І. Єфіменка, В.В. Сопка, Я.Д. Крупки, М.І. Долішнього, І.О. Бланка, У. Шарпа, Б. Фішера, К. Макконелла, С. Брю, Л. Дж. Гітмана, Дж. Блейка, Д. Кондуела, Л.З. Шнейдермана, М.І. Кутера та інших.

Разом з тим, потребує уваги визначення характерних ознак інвестиційного процесу як основи інвестиційної діяльності, його етапів та стадій, головних суб'єктів та можливих об'єктів. На нашу думку, необхідним є дослідження впливу певних суб'єктів інвестиційного процесу на його перебіг, зокрема, значення держави та її населення у інвестиційній діяльності.

Метою даної статті є: детальніше дослідження категорій "інвестиційна діяльність" та "інвестиційний процес"; розкриття сутності понять "об'єкт" та "суб'єкт інвестування" з нормативної та наукової точки зору; визначення ролі держави та населення у здійсненні інвестиційного процесу; а також виявлення можливостей для зростання ефективності інвестиційної діяльності.

Згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі Закон) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Вона впроваджується на основі:

ь інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями;

ь державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

ь іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

ь спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав [6, ст. 2].

Існують альтернативні дефініції поняття "інвестиційна діяльність", що наводяться в економічній літературі. Зокрема, інвестиційна діяльність - це процес, який включає в себе: а) маркетингові дослідження інвестиційного ринку; б) вкладення засобів з метою збереження і зростання капіталу; в) проектування, будівництво і запуск або придбання готового об'єкта інвестицій; г) отримання прибутку [9, с. 98-99].

Також інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій чи інших майнових формах) з метою отримання прибутку [2, с. 21].

Отже, інвестиційна діяльність виникає лише на підставі факту вкладення капіталу і здійснення інвестором правових дій щодо розпорядження або управління об'єктами інвестування.

Інвестиційний процес - це комплекс практичних дій від моменту прийняття рішення про здійснення інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту: прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, науково-дослідні роботи, освоєння інвестицій, вихід на проектні показники, забезпечення окупності вкладень.

Інвестиційному процесу притаманні всі ознаки системи: у ньому завжди існує суб'єкт, об'єкт інвестування, зв'язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційне середовище, в якому вони діють. інвестиційний капітал держава

Інвестиційний процес складається з трьох основних етапів:

1) передінвестиційна фаза;

2) етап здійснення інвестицій (вкладення коштів);

3) експлуатаційна фаза (відшкодування вкладених коштів).

Кожен інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності. Зазвичай основним мотивом такої діяльності є надлишок коштів у суб'єкта господарської діяльності. Якщо власника таких збережень не влаштовують відсотки за банківськими депозитами, він прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові або реальні активи, тобто здійснити інвестиції.

Інвестиційний процес можна відобразити схематично (рис. 1) [4, с. 16].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Схема інвестиційного процесу

При виборі об'єкта інвестування обов'язковою умовою є проведення передінвестиційних досліджень з метою виявлення інвестиційних ризиків, оцінки можливих напрямків інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій вимагає розгляду якнайбільшої кількості інвестиційних проектів для того, щоб вибрати найкращий.

В більшості випадків для інвестування не вистачає власних коштів інвестора, тому ним використовується позичковий (залучений) капітал. Визначення джерел фінансування, обґрунтування їх структури передує здійсненню інвестиційного проекту, воно необхідне для переконання та залучення інших учасників.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто є процесом створення фінансових та реальних активів. Уведення в експлуатацію не є останнім кроком реалізації інвестиційного проекту, оскільки його експлуатація буде потребувати нових інвестицій для оновлення та розвитку виробництва [11, с.17].

Можна виділити наступні основні стадії інвестиційного процесу (рис. 2):

Відповідно до Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості [6, ст. 4].

Іншими словами, об'єкт інвестування, що не викликає жодних сумнівів, - це різноманітні форми грошових, матеріальних, інтелектуальних активів, у які вкладаються інвестиції з метою отримання прибутку внаслідок їх реалізації.

Згідно вітчизняного законодавства суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави [5, ст. 5]. Відтак, до суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться фізичні і юридичні особи, а саме: інвестори, які здійснюють капітальні вкладення з використанням власних чи залучених інвестиційних ресурсів; замовників, які реалізують інвестиційні проекти; підрядників, які виконують роботи за договором підряду чи державним контактом; розробників проектно-кошторисної документації; користувачів об'єктів капітальних вкладень; іноземних інвесторів [1, с. 21].

Вітчизняні автори розподіляють суб'єктів на інвесторів та учасників інвестиційної діяльності. У відповідності до Закону учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [6, ст. 5].

Основним елементом інвестиційних правовідносин, безсумнівно, виступає їх головний суб'єкт - інвестор. Дослідженню категорії "інвестор" присвячено багато наукових праць, але як на науковому, так і на законодавчому рівні різних країн досі не сформовано єдиного підходу до визначення цього поняття.

Разом з тим, термін "інвестор" у науковій літературі та в практичній діяльності використовується для охарактеризування суб'єктів різного порядку, які здійснюють дуже широкий спектр функцій у процесі руху капіталу, тому визначення цього терміна набуває самостійної наукової проблеми. Наведемо декілька визначень категорії "інвестор", які можна зустріти в економічній та юридичній літературі.

Наприклад, в "Економічній енциклопедії" за редакцією С.В. Мочерного вказується, що інвестор (англ. investor - вкладник) - юридична або фізична особа, що робить інвестиції, джерелом яких є власні, позичені або залучені ресурси у формі фінансових коштів, майна, інтелектуальної власності та ін. [5, с. 643].

За визначенням О.Е. Сімсона інвестор -це фізична чи юридична особа, а також держава чи територіальна громада, які вкладають майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, з метою отримання прибутку (доходу) безпосередньо у власний або створений нею об'єкт інвестування чи шляхом передачі їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру [10, с. 79].

А.А. Пересада визначає інвестора як учасника інвестиційного проекту: інвестор - це сторона, яка вкладає інвестиції в проект і зацікавлена у максимізації вигод від своїх вкладень [11, с. 21].

В.В. Поєдинок пропонує наступне визначення категорії "інвестор" - це суб'єкт господарських відносин, який в установленому законодавством порядку зобов'язується здійснити та/або фактично здійснює на власний ризик вкладення в об'єкти власної господарської діяльності або діяльності іншого суб'єкта господарювання (реципієнта) належних йому на праві власності чи іншому праві цінностей, які можуть виступати інвестиціями з метою отримання прибутку та/або іншого корисного ефекту в результаті їх господарського використання, а також здійснює контроль за господарським використанням вкладених інвестицій [10, с. 79].

Отже, дефініції поняття "інвестор", які наводяться в юридичній та економічній літературі, зазвичай, об'єднує визнання того, що це - суб'єкт, який здійснює інвестування, тобто надає інвестиційним відносинам їх матеріальний субстрат - інвестицію, в чому і полягає господарська функція інвестора. Винятком є вітчизняне нормативне визначення інвестора, яке робить наголос не на здійсненні фактичного інвестування, а на прийнятті рішення про інвестування.

Так, Закон визначає інвесторів як суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності [6, ст. 5].

Таке визначення здається не досить вдалим, так як прийняття рішення саме по собі не створює правових наслідків. Правильніше було б назвати суб'єктів, які приймають рішення щодо інвестування потенційними інвесторами. А для того, щоб набути статус інвестора, необхідно вчинити дії з вкладення інвестицій.

Загальну класифікація інвесторів зображено на рисунку 3 [10, с. 80].

Слід відзначити, що в різній економічній літературі наводяться і інші ознаки класифікації інвесторів (наприклад, щодо інвестиційних ризиків, за менталітетом інвестиційної поведінки). Однак, вони не створюють підстав для диференційованого правового регулювання становища відповідних їм груп інвесторів (хоча є важливими для цілей інвестиційного менеджменту). Варто зауважити, що недостатньо уваги приділяється питанням класифікації інвесторів за організаційно-правовою формою та вивченню таких інвесторів з особливим статусом як держава та територіальна громада.

У науковій літературі визначаються наступні основні ознаки інвестора:

1) у ролі інвестора можуть виступати фізична чи юридична особа, громадська організація, утворення без статусу юридичної особи, територіальна громада, держава;

2) інвестор здійснює свої вкладення в об'єкти інвестування;

3) такими вкладеннями можуть бути майнові та інтелектуальні цінності;

4) такі цінності належать інвестору на праві власності або іншому правовому титулі;

5) зазначені цінності підлягають довгостроковому використанню у підприємницькій чи некомерційній діяльності;

6) мета інвестора - досягнення позитивного економічного або соціального ефекту [30, с. 80].

Держава вважається активним суб'єктом інвестиційної діяльності, яка безпосередньо (через державний сектор економіки) та опосередковано (через органи виконавчої влади та місцевого самоврядування) бере участь в інвестиційному процесі. Щодо держави як суб'єкта інвестиційного процесу існує дві точки зору: з одного боку - державне втручання в економіку в жодному разі не може забезпечити ефективніший механізм розподілу ресурсів, ніж ринкова система самоорганізації, а з іншого боку - державне регулювання та політика протекціонізму в період структурної перебудови національної економіки є невід'ємним атрибутом управління в сучасних умовах. Держава здійснює інвестування тих галузей народного господарства, продукція яких має загальнонаціональне значення, а також іноді й інших об'єктів інвестування, якщо це обумовлюється необхідністю прискореного розвитку економіки. Опосередкований державний вплив здійснюється шляхом державних позик, державного кредитування, приватизації, податкового регулювання, амортизаційної політики, антимонопольних заходів, ліцензування і квотування, стандартизації та ін. Захист національного ринку держава здійснює через митну та податкову політику [8, с. 18-19].

Варто відзначити, що населення держави є важливим суб'єктом інвестиційного середовища. У країнах з розвинутою ринковою економічною системою населення є основними постачальником інвестиційних ресурсів. Для здійснення даної функції йому потрібно забезпечити гідний рівень матеріального благополуччя, при якому наявних коштів вистачатиме не лише на споживання, але й на заощадження і перетворення коштів в інвестиції. Головною метою здійснення інвестиційного процесу державою є забезпечення гідного рівня життя всіх громадян. Держава повинна формувати соціальні стандарти на законодавчому рівні, наприклад, встановлювати мінімальну заробітну плату на підприємствах усіх форм власності і рівнів підпорядкування, а також здійснювати безпосередній контроль за дотриманням даних вказівок на практиці. Слабке забезпечення державою соціальної функції дестабілізує політичну ситуацію, дискредитує ринкові механізми саморегулювання інвестиційної діяльності, в результаті яких виникає недовіра основної маси населення до владних та ринкових структур [3, с. 30].

Так як держава є активним суб'єктом інвестиційної діяльності, вона повинна нести певну відповідальність перед іншими суб'єктами господарювання, наприклад, забезпечувати достатній рівень оплати праці на підприємствах різних форм власності, фінансові умови для ефективного функціонування підприємств. Йдеться мова про замкнене коло фінансових відносин: держава - підприємства. На даному етапі економічного розвитку України головним елементом у системі Державний бюджет - бюджет підприємства є потреба держави у фінансових ресурсах, в той час коли потреби підприємств забезпечуються за залишковим принципом. Як наслідок, підприємства не мають достатніх фінансових ресурсів, необхідних для подальшого розвитку виробництва, а Державний бюджет, в свою чергу, не забезпечується достатніми фінансовими ресурсами, оскільки додаткова вартість - основа для поповнення Державного бюджету виробляється на підприємствах. Виходом із замкненого кола повинна стати зміна пріоритетів у формуванні бюджетів: головним має стати бюджет розвитку підприємства, а потреби державного бюджету повинні бути другорядними. Дефіцит Державного бюджету, який утвориться при зміні порядку забезпечення потреб, можна буде ліквідувати за рахунок запозичень. Такий підхід бачиться як єдиний вихід із замкненого кола, адже він створить умови для виробництва додаткової вартості [3, с. 29-30].

Загальновідомо, що для забезпечення потреб у формуванні бюджету підприємства залежить не лише від величини податків та характеру формування Державного бюджету, а й від обсягу залучених інвестиційних та кредитних ресурсів. Держава повинна забезпечити для підприємств доступність усіх видів інвестиційних ресурсів, що є можливим в ринкових умовах на конкурсних чи конкурентних засадах. Достатнє забезпечення інвестиційними ресурсами зробить можливим виконання підприємствами взятих на себе фінансових зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, що в першу чергу реалізується через систему платежів.

Основна ж увага в удосконаленні відносин суб'єктів інвестиційної діяльності повинна бути приділена підвищенню ефективності використання інвестиційних ресурсів, оскільки наявність різного роду ресурсів не є гарантією ефективного інвестування. Роль держави полягає у розробці вказівок та заходів, спрямованих на зростання ефективності використання інвестиційних ресурсів. У розвинутих країнах світу вже давно створено ефективний інвестиційний процес, який задає параметри функціонування для національних підприємств. Окрім держави, всі інші суб'єкти інвестиційного середовища також мають забезпечувати ефективність використання інвестиційних ресурсів, що є однією із суттєвих переваг ринкової системи господарювання над командно-адміністративною. У ринковій економічній системі кожен суб'єкт інвестиційної діяльності повинен гарантувати здійснення ефективного господарювання, оскільки в іншому разі на нього чекатиме банкрутство.

Підсумовуючи викладені міркування можна дійти до наступних висновків.

1. Інвестиційний процес - це комплекс практичних дій від моменту прийняття рішення про здійснення інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту. Йому притаманні всі ознаки системи: у ньому завжди існує суб'єкт, об'єкт інвестування, зв'язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційне середовище, в якому вони діють.

2. Основним елементом інвестиційних правовідносин, безсумнівно, виступає їх головний суб'єкт - інвестор. Дефініції поняття "інвестор", які наводяться в юридичній та економічній літературі, об'єднує визнання того, що це - суб'єкт, який здійснює інвестування, тобто надає інвестиційним відносинам їх матеріальний субстрат - інвестицію, в чому і полягає господарська функція інвестора. Винятком є вітчизняне нормативне визначення інвестора, яке робить наголос не на здійсненні фактичного інвестування, а на прийнятті рішення про інвестування.

3. Держава вважається активним суб'єктом інвестиційної діяльності. Держава повинна забезпечити для підприємств доступність усіх видів інвестиційних ресурсів, що є можливим в ринкових умовах на конкурсних чи конкурентних засадах. Слабке забезпечення державою соціальної функції дестабілізує політичну ситуацію, дискредитує ринкові механізми саморегулювання інвестиційної діяльності, в результаті яких виникає недовіра основної маси населення до владних та ринкових структур.

Література

1. Вахрин П.И. Инвестиции: Учебник. - М.: Изд-во торг. корп. "Дашков и К", 2002. - 384 с.

2. В.Г. Федоренко. Інвестування: Підручник. - К.: Алерта, 2006. - 443 с.

3. В.Ф. Мартиненко. Взаємодія суб'єктів інвестиційної діяльності в Україні: теоретико - методологічні аспекти // Статистика України. - 2004. - №4 - с.27-31.

4. Гитман Л. Дж., Джонк М.Д. Основы инвестирования. Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. - 1008 с.

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/ Редкол.: … С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000 - 864 с.

6. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. за №1561-ХІІ (з чинними змінами та доповненнями).

7. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств". У редакції Закону України від 22.05.1997р. за №283/97-ВР (з чинними змінами та доповненнями).

8. МайороваТ.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 376 с.

9. Мельник Л.Г. Экономика и информация: экономика информации и информация в экономике: Энциклопедический словарь. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2005. - 384 с.

10. 30.О. Котик. Поняття, ознаки та класифікація інвесторів // Юридична Україна. - 2007. - №2. - с.79-83.

11. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru