Механізми господарського освоєння водноресурсного потенціалу україни в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

91

Механізми господарського освоєння водноресурсного потенціалу україни в умовах глобалізації

Голян В.А.

У статті розглядаються проблеми забезпечення регіонів України водними ресурсами. Аналізуються основні тенденції залучення водних ресурсів у господарський оборот. Запропоновані механізми комерціалізації водогосподарської діяльності.

In the article the problems of providing of regions of Ukraine are considered by water resources. The basic tendencies of bringing of water resources in an economic turn are analysed. The offered machineries of commercialization of water activity.

Постановка проблеми. Хоча проблема господарського освоєння водноресурсного потенціалу достатньо інтенсивно піднімається в наукових працях провідних вітчизняних науковців, в них немає чітко обгрунтованих напрямків формування організаційно-економічних засад забезпечення цього процесу у зв'язку з тим, що вони виходять із сучасних правових основ розвитку водного господарства, які в недостатній мірі узгоджуються із існуючими тенденціями інституціональних перетворень та інтеграційних процесів. Актуальним завданням виступає розв'язання наступної дилеми: як підвищити результативність залучення водних ресурсів у відтворювальний процес та забезпечити зростання соціальної спрямованості водокористування в умовах усунення суперечностей між державною політикою інституціональних перетворень та реалізацією пріоритетів інтеграції України у світові та регіональні економічні структури.

Тому потребують обгрунтування шляхи переводу водного господарства України на модель сталого розвитку у зв'язку з необхідністю уповільнення негативних тенденцій використання водних ресурсів і прискорення інноваційного оновлення матеріально-технічної бази водоспоживання. Удосконаленням окремих важелів регулювання розвитку водного господарства перевести його на модель сталого розвитку надто проблематично. Тому першочергового значення набуває завдання формування інтегрованої системи регулювання, яка дасть можливість узгоджувати сучасні потреби у водних ресурсах з майбутніми, забезпечувати баланс державних і корпоративних інтересів у господарському водокористуванні, вміло поєднувати ринкові важелі регулювання з адміністративними, ліквідовувати дефіцит інвестиційних та інноваційних ресурсів для розбудови водоохоронної інфраструктури, сприяти становленню підприємницького сектора в рекреаційному водокористуванні.

Аналіз останніх досліджень. Актуальність раціоналізації водокористування пов'язана з необхідністю економії водних ресурсів в окремих сферах господарської діяльності та екологізації процесів водоспоживання на різних стадіях відтворювального процесу розкривається у працях М. Хвесика, Н. Ковшун, О. Яроцької, А. Яцика та інших [1, 3, 4]. Адже екстенсивне залучення водних ресурсів у господарський оборот протягом багатьох років у значній мірі підірвало потенціал до самовідновлення більшості водних об'єктів. Але потребують перегляду принципи і пріоритети національної водної політики, особливо щодо фіскального регулювання водокористування та форм господарського освоєння водноресурсного потенціалу країни.

Цілі статті. Отже, на порядку денному - проблема перегляду спектра регулюючих важелів, які визначають темпи та пропорції водокористування, матеріально-технічну та фінансову базу розбудови водоохоронної інфраструктури та впровадження перспективних форм і способів залучення водних ресурсів у господарський оборот. Потребують корекції пріоритети водокористування в окремих ланках національної економіки. Саме розв'язанню цих завдань й присвячена стаття.

Виклад основного матеріалу. Якими не були б досконалими організаційно-економічні та інституціонально-правові механізми використання водних ресурсів у господарському комплексі, найважливішим чинником водокористування виступає водозабезпеченість країни, що є об'єктивним природно-ресурсним фактором соціально-економічного розвитку. А рівень водозабезпеченості і є тим відправним пунктом щодо розгляду різноманітних форм, методів та способів залучення водних ресурсів у відтворювальний процес. В Україні має місце значна територіальна диференціація щодо запасів водних ресурсів та щодо обсягів водоспоживання. водний ресурс комерціалізація транспортування

Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де розміщені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я. У більшості регіонів України транзитний приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку немає, а також Львівська і Закарпатська області, де цей приток менший, ніж місцевий стік.

Сумарна величина стоку річок України без Дунаю, в середній по водності рік складає 87,7 куб. км, а у маловодний рік - 55,9 куб. км. Безпосередньо на території України формується 52,4 млрд. куб. м поверхневого стоку у середній по водності рік. Тому забезпечення населення місцевими ресурсами річкового стоку в розрахунку на 1 жителя становить близько 1,0 тис. куб. м/рік. Для порівняння: в Швеції - 2,5 тис. куб. м/рік, Англії - 5,0 тис. куб. м/рік, Франції - 2,9 тис. куб. м/рік, ФРН - 2,5 тис. куб. м/рік, США - 6,8 тис. куб. м/рік, Канаді - 219 тис. куб. м/рік [1].

Для оцінки інтенсивності використання підземних вод використаємо елементи регресійного аналізу (статистичною базою виступили основні показники використання вод в Україні за 2003-2005 роки [5, 6]). Тобто, шляхом розрахунку впливу окремих чинників на узагальнюючий показник покажемо, які ж чинники вирішальною мірою впливають на масштаби залучення водних ресурсів у відтворювальний процес. За узагальнюючий показник ми взяли обсяг забору підземних вод (Y). Шляхом побудови кореляційних матриць ми відібрали найбільш детермінуючі чинники, що впливають на узагальнюючий показник. Такими показниками є кількість родовищ підземних вод (х₁), запаси підземних вод (х₂), відсоток використання підземних вод від прогнозних запасів (х₃) та населення області (х₄). На основі перевірки основних економіко-математичних параметрів узагальнюючого показника та чинників впливу на адекватність була побудована регресійна модель:

(1)

З цієї моделі ми бачимо: при збільшенні кількості родовищ на одиницю обсяг забору підземних вод збільшиться на 0,764 тис. м³; при збільшенні запасів підземних вод на 1000 м³ зростання обсягу забору підземних вод становитиме 0,389 тис. м³; при підвищенні частки використання підземних вод на 1% обсяг забору підземних вод збільшиться на 5,457 тис. м³; при збільшенні кількості населення на тисячу чоловік обсяг забору підземних вод зменшиться на 0,021 тис. м³. Виходячи з результатів розрахунку коефіцієнтів регресійної моделі можна стверджувати, що вирішальними чинниками щодо підвищення обсягу забору підземних вод є збільшення кількості родовищ підземних вод та зростання відсотка використання підземних вод від прогнозних запасів. Результати цих досліджень мають виступати відправним пунктом при визначенні пріоритетів політики водокористування на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Особливу увагу необхідно приділяти підвищенню розвіданості та забору підземних вод у регіонах, де не надто високі відсотки використання підземних вод від експлуатаційних та прогнозних ресурсів, і які мають значні запаси прогнозних ресурсів. Це стосується зокрема Волинської, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Херсонської, та Чернігівської областей. Як ми бачимо більшість цих областей мають розвинені промисловий комплекс і сільське господарство, де підземні води можуть відігравати особливу роль у землекористуванні (осушення, зрошення). Тому потрібні перспективні проекти інноваційного забезпечення подальшої розбудови водогосподарських комплексів, що дасть можливість ліквідувати “вузькі місця” у водозабезпеченні потреб сільського господарства.

Вибір пріоритетних напрямів розвитку водогосподарського комплексу має базуватись на дослідженні основних тенденцій залучення водних ресурсів у господарський оборот. Якщо аналізувати основні тенденції залучення водних ресурсів у господарський оборот за період з 1980 по 2005 роки, то необхідно зазначити, що суттєвих зрушень щодо раціоналізації та екологізації водокористування так і не відбулося. Зокрема у 2005 році в порівнянні з 1980 роком забір води зменшився на 18645 млн. м³ (таблиця). Це пов'язано з значним спадом виробництва, що був викликаний розвалом єдиного господарського комплексу, а не впровадженням ефективних форм та способів водоспоживання, що забезпечують економію свіжої води. Негативним моментом можна вважати зростання у 2005 році порівняно з 1980 роком обсягів втрат води при транспортуванні. Зокрема, вони збільшились на 126 млн. м³ (рисунок). І це на фоні значного скорочення обсягів використання води у господарському обороті. Найбільш інтенсивно обсяги використаної води зменшились в першій половині 90-их років, коли галузі важкої індустрії перебували в стані глибокої економічної кризи. Зокрема у 1996 році порівняно з 1980 роком обсяги викорситаної води у господарському комплексі зменшились на 11891 млн. м³. Для порівняння: у 2005 році порівняно з 1996 роком обсяги використаної води зменшилися на 7611 млн. м³. Занепокоєння викликає зростання у 2005 році порівняно з 2000-2004 роками обсягу відведення забруднених вод. Зростання склало 132 млн. м³. Найвища частка скидів стічних вод має місце у металургії у зв'язку з тим, що ця галузь не зазнала таких стагнаційних потрясінь як інші. Маючи достатню сировинну базу та використовуючи сприятливу кон'юнктуру на світових ринках металопрокату, її підприємства активно працюють на експорт. У найближчі два-три роки особливих зрушень у напрямку зниження (підвищення) експорту продукції металургійного комплексу не намічається, тому й обсяги скинутих стічних вод не зазнають особливих змін.

Таблиця

Динаміка водокористування в Україні за 1980-2005 рр., млн. м³ *

* за даними Держводгоспу України

Рисунок. Динаміка використання води та її втрат при транспортуванні (за даними Держводгоспу України)

Негативним фактором сучасного водокористування можна вважати значну частку шкідливих для навколишнього середовища хімічних сполук, що попадають у водойми із забрудненими водами. Це пов'язано із розширенням ринку нафтопродуктів у зв'язку з виходом на нього нових продавців та посередників, а також подальшим старінням матеріально-технічної бази екологонебезпечних галузей господарського комплексу.

Проведені дослідження інтенсивності залучення водних ресурсів в господарський оборот дали можливість порівняти масштаби забору та використання води на основі врахування сумарних середньорічних водних ресурсів в розрізі регіонів України. Найбільш забезпеченими водними ресурсами регіонами є Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська та Херсонська області, які знаходяться у басейні р. Дніпро. Це говорить про значний водноресурсний потенціал в цих регіонах і значні резерви підвищення ефективності використання водного фактора соціально-економічного піднесення. У 2005 році найвищі обсяги забору води мали місце у Дніпропетровській, Київській (включаючи м. Київ), Одеській та Донецькій областях, а також в АР Крим. Але не у всіх них мало місце й значне використання забраної води, зокрема у Одеській області та АР Крим.

Має місце дисперсна картина й щодо структури водовідведення в розрізі регіонів України. Найвищий рівень водовідведення має місце у Київській та Дніпропетровській областях, які залучають до господарського обороту найбільшу кількість водних ресурсів. Дещо нижчі обсяги водовідведення у Запорізькій та Донецькій областях, які відзначаються потужним господарським комплексом (значна питома вага галузей важкої індустрії). Найвищий обсяг відведення нормативно чистих вод без очистки має місце у Київській та Дніпропетровській областях, Запорізька та Одеська області характеризується найвищими обсягами відведення вод без очистки, найбільше відводиться нормативно очищених вод після очистки у Харківській та Одеській областях. Львівська область відзначається тим, що відводить найбільшу частку у структурі водовідведення недостатньо очищених вод. З огляду на сказане вище, напрошується висновок про доцільність застосування дієвих фіскальних регуляторів, які змусять водокористувачів Запорізької та Одеської областей зменшити викиди стічних вод без очистки.

Прискорення процесів комерціалізації водогосподарської діяльності в першу чергу вимагає формування нового інституціонального середовища як розвитку водного господарства, так і водокористування. Це підтверджують й тенденції використання водних ресурсів у господарському комплексі за період 1990-2005 рр. Принциповим моментом при цьому виступає законодавче оформлення та підкріплення відповідними нормативними актами нових організаційно-правових форм водогосподарського бізнесу та різноманіття форм власності на водні ресурси. Не менш важливою є й нова інституціональна основа розмежування прав і повноважень між загальнодержавними та регіональними органами виконавчої та представницької гілок влади в питаннях використання водних ресурсів. Варто також забезпечити конкретизацію основних пріоритетів інституціональних перетворень у сфері використання водних ресурсів на галузевому і регіональному рівнях. Це й має виступити предметом майбутніх досліджень з цієї проблематики.

Підсумовуючи вище викладене, напрошується висновок про необхідність формування нової конструкції системи фіскального регулювання шляхом модернізації магістральних напрямків вилучення платежів за використання водних ресурсів. Принциповим моментом при цьому має бути вмонтування в неї таких важелів, що спонукатимуть підприємства використовувати всі можливості для зниження скидів забруднених вод у навколишнє середовище та стимулюватимуть їх розширювати асигнування на розбудову водоохоронної інфраструктури. Важливо при цьому уникнути колізій між пріоритетами трансформації фіскальної та грошово-кредитної системи водокористування. Екологізація водокористування та ефективніше залучення водних ресурсів у відтворювальний процес залежить від того, на скільки в цьому зацікавлені органи місцевого самоврядування та регіональні структури державного управління. Підвищити цю зацікавленість можна шляхом передачі окремих водогосподарських об'єктів у комунальну власність і переглядом міжбюджетних відносин щодо розподілу водного доходу в напрямку зростання відрахувань у місцеві бюджети.

Зміна зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування водогосподарського комплексу зумовила необхідність визначення нових векторів раціонального водокористування. Тим більше, результати аналізу основних тенденцій використання водних ресурсів у господарському обороті підтверджують доцільність перегляду пріоритетних напрямків господарського освоєння водноресурсного потенціалу, вихідних положень власницьких відносин щодо використання та відтворення водних ресурсів, майнових прав на водогосподарські споруди та інфраструктуру водоохоронної діяльності.

Принциповим моментом зміни інституціональних умов водокористування є впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами та вдосконалення окремих пунктів Водного кодексу. Ринкові перетворення довели безперспективність примусових, адміністративних методів впливу на водокористувачів, тому на порядок денний постала проблема формування системи управлінських підойм, що стимулюватимуть суб'єктів водогосподарського бізнесу до економії водних ресурсів та екологізації водокористування. Особливою гостротою відзначаються проблеми фіскального стимулювання повторного та безповоротного водоспоживання, щоб знизити обсяги водозабору для потреб промислового виробництва та житлово-комунального господарства.

Найвищий ступінь результативності регулятивних заходів щодо раціоналізації водокористування можна досягти тоді, коли вибір пріоритетних напрямків фінансування окремих водогосподарських проектів буде відбуватись на конкурсній основі, в умовах досконалого конкурентного середовища, що забезпечить рівноправні умови для усіх суб'єктів водогосподарського підприємництва незалежно від їх організаційно-правової форми та походження капіталу. У найближчій перспективі варто розширити перелік платних послуг, які можуть надаватися підприємствами водогосподарського комплексу, щоб у максимальній мірі комерціалізувати залучення водних ресурсів у відтворювальний процес.

У сфері водокористування системі фіскального регулювання необхідно надати диференційованості та рентної орієнтованості, оскільки вона перебуває в аморфному стані у зв'язку з тим, що ті підойми, які залишилися від командно-адміністративної системи не здійснюють стимулюючого впливу на водокористувачів щодо раціональнішого використання водних ресурсів і не забезпечують дієвості примусових заходів щодо обмеження забруднення водних об'єктів, а підойми ринкового типу перебувають у зародковому стані і не носять рентного характеру, не враховують територіальну диференціацію у забезпеченні поверхневими та підземними водами. Спостерігається значний розрив між державними інтересами у сфері водокористування та інтересами водокористувачів через неврегульованість фіскальних інструментів регулювання водоохоронного підприємництва.

Необхідно ліквідувати перекоси в структурних співвідношеннях при стягненні платежів та забезпечити їх цільове спрямування. Розширити спектр нормативів плати за використання водних ресурсів з подальшою їх диференціацією. Особливо прискіпливо треба підійти до обгрунтування понижувальних коефіцієнтів, що були встановлені до нормативів плати для водоспоживачів, що перебувають у незадовільному економічному стані. Варто посилити контроль за використанням водних об'єктів місцевого значення, адже платежі за забір води з них у повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів відповідних рад народних депутатів і від цих надходжень значною мірою залежить фінансова самодостатність територіальних громад.

Висновки

У зв'язку з невисоким рівнем водозабезпеченості більшості регіонів України виникає необхідність формування сучасних механізмів господарського освоєння водноресурсного потенціалу, які забезпечуватимуть ощадливе водокористування і враховуватимуть нові виклики глобалізаційних процесів.

Водна політика держави має сприяти урізноманітненню організаційно-правових форм водогосподарського підприємництва, щоб інтенсифікувати комерціалізацію водної складової національного багатства і тим самим

нарощувати потенціал фінансування водоохоронних проектів.

Потребує трансформації система фіскального регулювання використання водних ресурсів в напрямку посилення стимулюючих важелів щодо впровадження перспективних форм економії води та розбудови інфраструктури водоохоронного підприємництва, а також використання систем зворотного водоспоживання.

Література

1. Водні ресурси на рубежі XXI ст.: проблеми раціонального використання, охорони та відтворення / За редакцією академіка УЕАН, д.е.н., професора М.А. Хвесика. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 564 с.

2. Голян В.А. Фіскальне регулювання водокористування в умовах нових економічних викликів // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №12(66). - С.194-201.

3. Хвесик М. А. Основні пріоритети державної політики в галузі раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів України // Регіональна економіка. - № 1. - 2002. - С.184-197.

4. Яцик А. В. Горизонти водного господарства України // Урядовий кур'єр. - 2003. - №194. - С. 9.

5. Основні показники використання вод в Україні за 2003 рік / Управління комплексного використання водних ресурсів. - Випуск 23. - К.: Держводгосп України, 2004. - 68 с.

6. Основні показники використання вод в Україні за 2005 рік / Управління комплексного використання водних ресурсів. - Випуск 25. - К.: Держводгосп України, 2006. - 72 с.

Размещено на Allbest.ru