Роль інновацій у вдосконаленні організаційно-економічного механізму водокористування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 504.062.2 : 338.24

Роль інновацій у вдосконаленні організаційно-економічного механізму водокористування в Україні

Артющенко О.В.

аспірант (Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне)

Розглядаються питання значимості інновацій як невід'ємного компоненту ефективного механізму водокористування в Україні.

екологічний водний природоохоронний інновація

Questions, connecting with significancy of innovations in efficiency of water resources use mechanism in Ukraine are looked at.

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах прискорення про-цесів глобалізації та інтеграції тільки на основі цілеспрямованого викорис-тання досягнень науково-технічного прогресу та інноваційних розробок мо-жна забезпечити стабільний і конкурентний розвиток, прогресивні структур-ні, техніко-технологічні та організаційні зміни національного господарського комплексу. В умовах переведення національної економіки на модель ста-лого, екологічно безпечного і соціально спрямованого функціонування від-повідно до прийнятої Україною моделі сталого розвитку реалізація держав-ної політики сталого водокористування є стратегічним завданням. Метою екологічно безпечного використання водних ресурсів є забезпечення пріори-тету природоохоронних функцій над господарськими, раціональне викорис-тання поверхневих та підземних вод, широке впровадження водозберігаючих технологій у всіх галузях економіки, перехід до принципово нових моделей, способів і методів водоспоживання, охорони та відтворення водних ресурсів. Цей напрямок набуває особливої актуальності, адже без впровадження інноваційної складової у вирішенні екологічних проблем соціально-економічного розвитку суспільства та раціонального використання водних ресурсів у перспективі будь-які економічні, технологічні трансформації та новації можуть виявитися непотрібними [1].

Постановка проблеми. Водні ресурси як національний капітал є осно-вою соціально-економічного розвитку в цілому, фундаментом задоволення основних потреб людей (тобто, виконують соціальну функцію), діяльності у галузі виробництва (економічну), збереження екосистем (екологічну). На жаль, аналіз водокористування в Україні свідчить про надзвичайно низьку його ефективність: спостерігаються постійний дефіцит води у східних та пі-вденних промислових і сільськогосподарських районах, значні безповоротні втрати води - 10-20% при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості створюють додаткове антропогенне навантаження, зменшуючи відновлювальну здатність водноресурсних дже-рел; надходження в системи міського водопостачання 75% води поверхневих джерел, що зазнають інтенсивного забруднення та 50% підзем-них вод, що не відповідають санітарним вимогам. До стійких проблем ВГК можна віднести також: дефіцит водного стоку для розбавлення вод (10%-й забір стоку є критичною межею, перевищення якої порушує процеси природного самовідновлення водних екосистем); підвищення рівня ґрунтових вод (0,3-0,5 м/рік) на півдні країни, що, в свою чергу, зумовлено зниженням дренуючої спроможності річок та значними технологічними втратами води у зрошувальних системах; значний рівень забруднення водних об'єктів шкідливими сполуками (нафтопродуктами, сульфатами, нітратами, сполуками азоту, фенолами, важкими металами та ін.), замулення та заболочення водойм. Оцінка стану використання водних ресурсів басейнів малих річок показала, що стан майже половини з них (48%) оцінено як „катастрофічний”. Пропускна здатність очисних споруд в 1,3-1,5 рази нижча від обсягів стічних вод, що потребують очищення, характеризується значною зношеністю обладнання, його низьким технологічним рівнем, значною енергозалежністю (питомі витрати на подачу води у країнах ЄС у 1,5 рази нижчі аналогічних вітчизняних показників) [2]. Проблема загострюється й тим, що існуючі технології очищення питної води передбачають використання хлору, який, вступаючи в реакції з органічними речовинами, утворює токсичні канцерогенні хлорорганічні сполуки, що ма-ють акумулятивну дію та небезпечні для здоров'я. В населених пунктах України більшість водоводів і водопровідних мереж укладена з чавунних та сталевих труб, які експлуатуються понад 30 років і перебувають в стадії ін-тенсивного старіння та зношення. Переважна частина (75%) території Украї-ни на сьогодні зазнає надмірної господарської експлуатації водноресурсного потенціалу, причому на 35% території антропогенне навантаження оцінюється як катастрофічне.

Аналіз досліджень та публікацій. Питання впровадження інновацій у водогосподарському комплексі України досліджувалися багатьма українсь-кими вченими - у працях М.А. Хвесика, А.В. Яцика, В.А. Сташука, Б.М. Да-нилишина, І.Л. Головинського, О.В. Яроцької, П.П.Пастушенка, К.І.Рижової, Ю.Г.Чередніченка, В.М.Мандзика, О.М.Митрофанової, а також знайшли своє втілення у практичних розробках, зокрема, В.В. Гончарука, та ін.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. У зв'язку із великими об'ємами залучення у господарський обіг водних ресурсів, збільшенням інтенсивності їх експлуатації, забрудненням їх відходами виробництва ви-никає все більше протиріч між традиційним водокористуванням і раціональ-ним екологічно збалансованим природокористуванням. Ідея ефективно-орієнтованої раціональності передбачає, перш за все, оптимізацію викорис-тання ресурсів, застосування інноваційних процесів та впровадження інно-ваційних технологій. Враховуючи той факт, що водогосподарський комплекс України характеризується сформованим виробничим потенціалом і обмеженими можливостями нового будівництва, головна роль у подальшому розвитку водного господарства має належати процесам реконструкції, модернізації водогосподарських систем, заміні морально застарілих технологій та систем водопостачання й очищення води новими, які забезпечать екологічно збалансовану й ресурсозберігаючу технологію водокористування [2].

Україна практично не включилась у загальносвітовий інноваційний про-цес - на сьогодні питома вага нашої країни у світовому обсязі випуску та продажу новітніх наукоємних видів продукції складає лише 0,1% - це менше у 10 разів, аніж у Польщі та у 100 разів, чим у ФРН [3]. Частка ВВП, яка ви-трачається на НТР, скоротилася до рівня видатків СРСР початку 50-х років[6], і складає в середньому 1,0% (таблиця), хоча Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, прийнятою у 1999 р., ще у 2003 році передбачалося довести мінімальний обсяг бюджетних асигну-вань на науку до 2,5% ВВП [4].

Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт стабільно зменшується з року в рік. Втрати в науково-технологічній сфері загрожують національній безпеці України, особливо у галузі використання, збереження та відтворення ресурсів.

Таблиця. Динаміка основних показників науково-технічної діяльності в Україні

*Складено за даними www.ukrstat.gov.ua

Виклад основного матеріалу. Зважаючи на ці фактори, інноваційний розвиток водогосподарського комплексу, враховуючи його надзвичайну складність, залежність від природно-екологічних чинників і галузей націо-нальної економіки, має охоплювати такі 3 типи нововведень:

- виробничо-технологічні: нові екологобезпечні технологічні про-цеси, технологічні цикли, технології обробки, очищення, подачі та транспортування води, нові джерела енергії, конструкційні ма-теріали, обладнання тощо;

- організаційно-управлінські: нові методи і форми організації во-допостачання, форми організації водогосподарських підприємств та їх об'єднань та ін., направлені на зниження екологічної небез-пеки;

- економіко-соціоекологічні: нові методи управління впроваджен-ням науково-технічних розробок раціонального водокористуван-ня у виробництво, функцій планування, фінансування і т.д.

Усі зазначені типи нововведень можуть реалізовуватись на практиці че-рез різноманітні охоронні форми (патенти, ліцензії, документацію на нові технології, інноваційні проекти та програми, тощо). У своїй сукупності но-вовведення повинні передбачати налагодження виробництва екологічної те-хніки для контролю за станом водних ресурсів, сучасного очисного облад-нання, а також водозберігаючих та екологічно безпечних (чистих) техноло-гій та технічних засобів, що, в свою чергу, дозволить здійснити на практиці екологізацію матеріально-технічної бази суспільного виробництва та зроби-ти суттєвий крок до реалізації моделі стійкого розвитку.

Подальший розвиток водозабезпечення в житлово-комунальному госпо-дарстві та виробництві повинен здійснюватися на основі інноваційних про-цесів, передбачати: 1) технічне переозброєння виробництв на основі впрова-дження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсоощадливих техноло-гій, маловідходних виробничих процесів, розв'язання проблем знешкоджен-ня і використання відходів; 2) запровадження ефективного економічного ме-ханізму водокористування; 3) запровадження ефективного організаційного механізму природокористування, в т.ч. водних ресурсів.

Оскільки в Україні переважають природо-, енерго-, водо-, ресурсомісткі та екологічно «брудні» виробництва (індекс природомісткості продукції в Україні складає 8,7 од. та випереджує за величиною такі країни, як Росія, Молдова[7], Польща), то в процесі інноваційної реструктуризації та техніко-технологічної модернізації галузей матеріального виробництва першочерго-ва увага повинна бути зосереджена на формуванні розвинутої екоіндустрії та її розгалуженої інфраструктури як самостійного сектору національної економіки [1]. Проте якщо в галузях промисловості є значні резерви для змен-шення витрат води за рахунок впровадження водозберігаючих технологій та систем оборотного водопостачання, то в зрошувальному землеробстві ця проблема вирішується складно. В умовах дефіциту водних ресурсів застосу-вання прогресивної техніки (лазерно-радарних, ультразвукових датчиків ди-станційного виміру вологості ґрунту та спектрофотометрів) та новітніх ре-сурсозберігаючих технологій у сільському господарстві (високо- та низько-напірного краплинного зрошення, приповерхневого мікродощування, крап-линно-імпульсного дощування ґрунту, системних технології попередження підтоплення земель) здатне забезпечити зниження рівня споживання води на 15%, електроенергії - на 10%, тобто, зменшити техногенне навантаження на довкілля та підвищити економічну ефективність землеробства. Отже, без за-провадження наукоємних інтенсивних технологій у водогосподарському комплексі відродження та сталий розвиток сільськогосподарського виробни-цтва є проблематичним.

Висновки і перспективи подальших досліджень. При розробленні напря-мів, способів, методів і механізмів модернізації та відтворення технічних і технологічних засобів для водогосподарського комплексу, враховуючи його специфіку, слід дотримуватись наступних принципів[5]:

- екологічність і екологобезпечність щодо різних природно-екологічних та організаційно-економічних умов ведення виробницт-ва;

- технологічність, надійність, універсальність технічних засобів за ви-соких продуктивних та експлуатаційних показників;

- економічність і енергоекономічність з урахуванням різних форм го-сподарювання у галузях економіки, які є найбільшими водоспожива-чами;

- відповідність застосовуваних нових техніко-технологічних засобів вимогам комплексної механізації, автоматизації та комп'ютеризації виробничих процесів у всіх сферах ВГК як основи підвищення про-дуктивності праці та істотного зниження ресурсомісткості.

Серед комплексу заходів щодо сприяння впровадженню сучасних техніч-них, організаційно-правових та соціоекономічних інноваційних зрушень у водогосподарському комплексі України можна виділити наступні:

- збільшення фінансування НДДКР до 2,5% від ВВП;

- створення системи державного стимулювання водозберігаючих і во-доохоронних розробок (пряма державна підтримка наукових розро-бок, технічних робіт, що сприяють покращенню ефективності вико-ристання водних ресурсів: наприклад, організація і підтримка діяль-ності водогосподарських технопарків - на зразок екологічного парку "Інститут технічної теплофізики", що займається питаннями нетрадиційної енергетики та екології в енергетиці);

- підтримка конкуренції у сфері еколого-інноваційних розробок щодо водозбереження між суб'єктами господарювання;

- економічне стимулювання водозберігаючої інноваційної діяльності підприємств (надання пільг суб'єктам підприємницької діяльності, що придбали патенти (ліцензії) на екологічні інновації у галузі водо-користування, впровадили водозберігаючі технології (наприклад, замкнуті системи повторного використання очищених стічних вод для технічного водопостачання та зрошення, очищення питної води ультрафіолетовими променями);

- розробка та реалізація механізму прискореної амортизації водоочисного та водопровідного обладнання;

- введення інноваційного податкового кредиту для підприємств, що фінансують розробку екологічних інновацій у водному господарстві у розмірі 25-100% їх витрат на НДДКР у цій сфері (приміром, звіль-нення від ПДВ у перші три роки реалізації інноваційних розробок, при цьому витрати на людський та інтелектуальний капітал мають бути прирівняні до інвестицій та виведені з-під оподаткування);

- з метою подолання розриву між академічною та галузевою наукою надання державним науковим установам технічного завдання на ро-зробку необхідних технічних вдосконалень, організація закупівлі інноваційних розробок у галузі водокористування на державному рі-вні;

- запровадження системи жорсткого моніторингу наданих пільг та ре-алізації інноваційних проектів, які спрямовані на модернізацію та реконструкцію системи водокористування та фінансуються із дер-жавного бюджету (наприклад, Українською державною інновацій-ною компанією, Державним агентством України з інвестицій та ін-новацій).

Процеси трансформації організаційно-економічного механізму водокори-стування в Україні, формування та становлення ринку інноваційної, ресур-соощадливої продукції, в тому числі й розгортання екоінноваційної діяльно-сті, вимагають, окрім обґрунтування заходів з боку держави, належного ін-вестиційного забезпечення. Адже капіталовкладення в новітні технології во-дозбереження є набагато меншими порівняно з витратами, пов'язаними із нарощуванням потужностей для добування, підготовки й транспортування додаткових водних ресурсів. Отже, забезпечення стабільного і сталого фун-кціонування водогосподарського комплексу в Україні неможливе без фор-мування повноцінного та ефективного ринку науково-технічної продукції і відповідної його інфраструктури, а також реалізації екологічно направленої науково-технічної, інвестиційної, інноваційної та структурної політики у га-лузі використання водних ресурсів.

Литература

1. Методы решения экологических проблем. / Под ред. д.э.н., профессора Л.Г.Мельника и к.э.н. В.В. Сабодаша. - Сумы: Винниченко Н.Д., ОАО «СОТ» изда-тельство «Козацький вал», 2005.-530 с.

2. Сташук В.А. Еколого-економічні основи бассейнового управління водними ресурсами. - Дніпропетровськ: ВАТ «Видавництво «Зоря»», 2006.-480с.

3. Ronald C. Griffin. Water resource economics: the analysis of scarsity, policies, and projects // ISBN0-262-07267-X // Cambridge, Massachusetts, 2006. - 402 p.

4. Верховна Рада України. Постанова вiд 13.07.1999 № 916-XIV „Про Конце-пцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”.

5. Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні і практичні аспекти). За ред. акад. УАН В.М.Трегобчука. - К.: Інститут економіки НАН України, 2003.

6. Перспективи інноваційного розвитку України (інформаційний огляд). Матеріали XXI засідання „круглого столу”. - К., Центр антикризових досліджень, 2002.

7.Г.Дука. Організація науки та інноваційного процесу на пострадянському просторі: молдавсь-кий досвід. // Вісник НАН України. - 2005. - №4. - с.37-44.

Размещено на Allbest.ru