Житлове господарство як важлива галузь соціально–економічного розвитку регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 332.8

Житлове господарство як важлива галузь соціально-економічного розвитку регіону

Антонова С.Є.

ст. викладач, аспірант (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне )

Розглянуто теоретичні засади житлового господарства, його завдання, призначення. Охарактеризовано особливості розвитку житлового господарства.

житловий господарство економічний соціальний

The title of about the teoretical principles of housing economy, his task, setting. The features of development of housing economy as subindustries of ZHKG are described.

Житло є одним із головних інструментів досягнення соціальних цілей найширшого спектра. Забезпеченість громадян житлом загалом - показник успішності державної політики, причому навіть більш точний, ніж показник економічного зростання держави. Якщо добробут населення дуже низький, то житлове питання - найбільш важливе серед усіх інших соціальних проблем.

Проблеми розвитку житлового господарства розглянуто в працях вітчизняних вчених, зокрема: Гури Н.О., Манцевича Ю.М., Мельник І.Г., Онищук І.Г., Полоніна О.В., Строкань Т. та інших.

Варто відмітити, що в науковій літературі на сьогоднішній день приділена значна увага саме дослідженню проблем житлово - комунального господарства в цілому і лише незначна кількість досліджень присвячені окремо проблемам житлового господарства. Ці дослідження направлені на аналіз сучасного сану галузі та виявлення проблем її розвитку. Однак, варто звернути увагу на дослідження сутності та особливостей функціонування саме житлового господарства.

В даній статті розглянуто теоретичні засади розвитку житлового господарства та проаналізовано різні підходи щодо визначення поняття житлового господарства з метою виявлення проблем його розвитку.

Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами, у т.ч. територіальним розвитком її регіонів. Важливе місце при цьому відводиться житловій сфері, яка є важливою складовою частиною економіки України та суттєво впливає на всі галузі господарства. В ній зайнято майже 15 відсотків працюючого населення. Житловий фонд становить понад 25 відсотків відтворюваного нерухомого майна, а з урахуванням жилих будівель на садових, дачних ділянках та інших об'єктах - майже 30 відсотків. Середня забезпеченість житлом в Україні становить 19,7 кв. м. загальної площі в розрахунку на одну особу.

Загальновідомо, що житло виконує багато функцій, необхідних для нормальної сім'ї. Основне значення житла в забезпеченні умов формування, функціонування і розвитку. Житло служить для задоволення фізичних потреб організму (сну, гігієни), організації загальної і культурної діяльності (відпочинку), вихованні і навчанні дітей, веденні домашнього господарства, заняття професійною діяльністю. В ньому реалізуються потреби сім'ї і особистості, які можна умовно розділити на біофізичні, господарські, духовні. Тому вирішення житлового питання в умовах демографічного спаду, економічної нестабільності найактуальніше завдання держави. Ось чому стаття 47 Конституції України проголошує право кожного громадянина на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно чи за доступну для них плату відповідно до закону. За минуле десятиліття в Україні відбулися кардинальні зміни в житловому секторі, пов'язані з переходом країни на ринкові умови господарювання. Держава перестала бути основним гравцем на ринку житла.

Уряд кожної країни ставить перед собою завдання впливу на соціальну структуру населення, і найефективнішою підоймою перерозподільних функцій є житло. Житловий сектор є також безпомилковим індикатором успішності державної політики, причому навіть наочнішим, ніж інші галузі економіки та соціальної сфери. Чим нижчим є добробут населення, тим більшої ваги набуває житлове питання в усьому спектрі соціальних проблем. І навпаки, у розвинутих країнах житлове питання за гостротою поступилося місцем іншим соціальним проблемам - зокрема, освіти, безробіття, охорони здоров'я тощо. Житлове господарство є не тільки складовою народногосподарського комплексу, але й похідною його розвитку. Житло є однією з найважливіших потреб людини і тому викликає підвищену зацікавленість. У сфері житлового господарства різниця між радянською та ринковою економікою найбільш виразна. В одній системі - безкоштовне житло і мінімальна вартість орендної плати та комунальних послуг. В іншій - ринкова ціна житла така, що на її утримання витрачається третина бюджету середньої родини. Важливо зазначити, що житлове господарство як галузь місцевого господарства не було підготовлене до роботи в ринкових умовах. Це пов'язано із тим, що в умовах адміністративно-командних методів управління плата за житло тільки частково покривала поточні експлуатаційні видатки, а починаючи із 1959 року житлово-експлуатаційні організації були звільнені від амортизаційних відрахувань на реновацію. Крім цього, держава взяла на себе значну частину видатків із фінансування цілої низки витрат цих організацій, надаючи дотації і встановлюючи пряме фінансування з бюджетів різного рівня. У 1967 році з метою посилення зацікавленості житлово-експлуатаційних організацій і їхніх працівників у якіснішому обслуговуванні квартир мешканців будинків було зроблено спробу перевести підприємства житлового господарства на госпрозрахунок, яким передбачалося водопровідні, каналізаційні, газові, теплофікаційні та електричні мережі, що перебували за межами будівель, передати з балансів житлово-експлуатаційних організацій на баланси відповідних підприємств. Це мало б привести до збільшення власних коштів житлових організацій, які можна було б використати на поточний ремонт будинків. Видатки на експлуатацію внутрішніх мереж повинні були покривати комунальні підприємства, і тому вони відшкодовували житловим організаціям витрати на технічне обслуговування мереж, що знаходилися в будинках, за рахунок доходів, отриманих від експлуатації цих мереж.

За рахунок державного бюджету і коштів підприємств майже повністю здійснювалися нове житлове будівництво й значна частина робіт із капітального ремонту житлового фонду, тому про самоокупність житлово-експлуатаційних організацій і госпрозрахунок у цей період не могло бути й мови.

Таким чином, на рівні місцевого господарства був створений сектор економіки із певною специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто житлове господарство як складова місцевого господарства мало свої особливості організації відносин. Полягали вони в тому, що відносини, які виникали між житловими організаціями і бюджетом, мали односторонній характер, бо кошти для фінансування діяльності цих підприємств виділялися з бюджету, а податки та інші платежі до бюджету ними не сплачувалися. Специфічними були також відносини між житловими підприємствами і мешканцями будинків. Адже плата за користування житлом не повністю збігалася із витратами житлових підприємств на його утримання.

На часі серйозна перебудова житлової політики. Райдужних планів і мрій з цього приводу донедавна було багато. А реальність така: житлове господарство міста має зношені на 60 % - 90 % основні фонди, морально та фізично застарілий верстатний парк. Хронічний дефіцит оборотних коштів підприємств призвів до кризи в розрахунках з бюджетом та підприємствами-підрядниками. Фінанси направляються не на технічний розвиток підприємства, а для розрахунків та для виплати заробітної плати з усіма обов'язковими відрахуваннями від фонду заробітної плати.

В останні десятиріччя спостерігається різке погіршення технічного стану житлового фонду, його інженерного обладнання, що пояснюється незадовільною господарською діяльністю з боку житлово-експлуатаційних контор як обслуговуючих організацій, а також значним зниженням обсягу капітального та поточного ремонтів.

Систематичне невиконання певних обсягів робіт, передбачених Положенням про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції житлових будівель привело до зростання кількості аварійних ситуацій на них. Крім цього, незадовільна матеріально-технічна база житлових контор, недостатнє фінансування (згідно нормативів) видатків на ремонт житлового фонду погіршують технічний стан житла та його інженерного обладнання. Відсутність системних перетворювань у сфері надання житлово-комунальних послуг, недосконалість нормативно-правової бази призвело підприємства житлового господарства міста до скрутного фінансово-економічного стану, що не дозволяє їм ефективно працювати у ринкових умовах та надавати споживачам послуги необхідного рівня та якості.

Підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого, що є значним гальмом на шляху створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла, та надання комунальних послуг.

На думку Б.Рено, радника Світового банку реформа житлового сектора має найважливіше значення для успіху загальноекономічних структурних перетворень. Вона, по-перше, буде сприяти виправленню макроекономічних дисбалансів, по-друге, призведе до стабілізації економіки, по-третє, підвисить ефективність виробництва і стимулюватиме розвиток ринку праці, по-четверте, сприятиме більшій рівності громадян і соціальної стабільності. Самим яскравим парадоксом житлової системи, яка перейшла в спадок від колишнього СРСР, є характерний для неї неправильний розподіл ресурсів і як наслідок - низька ефективність: матеріальні фонди належать державі, а фінансові засоби та нагромадження - в домашніх господарствах, які не можуть вкласти свої нагромадження в житло, в той час коли у держави немає вдосталь фінансових ресурсів для будівництва будинків, які б відповідали потребам населення. [6]

Значення житлового господарства важко переоцінити, адже від її діяльності залежить не лише умови проживання людей, а й їх здоров'я і життя. Тому, функціональне призначення житлового господарства як підгалузі комунального господарства міста - обслуговування житлового фонду міста, надання різноманітних комунальних послуг та виконання робіт безпосередньо в житлових будинках та на житлових масивах, здійснення ремонтно-будівельних, спеціалізованих та вантажно-налогоджувальних робіт в житловому та не житловому фонді міста, незалежна експлуатація нежилих будинків, утримання маневреного житлового фонду, проведення єдиної технічної політики в житловому господарстві з питань теплофікації, диспетчеризації, модернізації, оснащення їх інженерним обладнанням. Завдання розвитку житлового господарства міст полягає у досягненні оптимального співвідношення між темпами житлового будівництва та рівнем забезпеченості будинків комунальними послугами.

Визначивши необхідність і важливість галузі житлового господарства в житті людини і економіки країни необхідно підходи різних дослідників щодо визначення житлового господарства. В економічній науці наведено таке визначення житлового господарства.

Житлове господарство - сфера економіки, частина народного господарства країни, що забезпечує утримання та функціонування в належному стані житлового фонду (сукупності житлових та допоміжних приміщень).

Ю.М. Манцевич, аналізуючи проблеми житлового господарства в Україні [5], визначає житлове господарство, як сукупність матеріальних і нематеріальних складових, що об'єднують житловий фонд і систему управління ним у єдиний неподільний комплекс.

В дослідженнях Гури Н.О. наведено класифікацію особливостей житлово - комунального господарства, серед яких виділено:

* фундаментальні особливості, обумовлені об'єктивними передумовами існування та обслуговування житла в міській місцевості та діяльності підприємств, які надають послуги з обслуговування житла;

* похідні, наявність яких випливає з існування фундаментальних особливостей;

* особливості, обумовлені сучасними соціально-економічними умовами в нашій країні.

Таким чином, враховуючи важливість житлового господарства як галузі національної економіки, від якої залежить життєдіяльність населених пунктів, яка є основою для життя людини та узагальнивши приведені підходи, житлове господарство може розглядається як сукупність методів і засобів управління, спрямованих на обслуговування та утримування житлового фонду, від якої залежить життєдіяльність населених пунктів.

Специфічність житлового господарства як підгалузі ЖКГ полягає в особливостях його розвитку, а саме:

- послуги ЖКГ надаються за місцями проживання та за місцями роботи й відпочинку людей, вони спрямовані на задоволення першочергових потреб населення і життєво необхідні людям. Від якості послуг, стану житлових будинків, комунікаційних мереж залежить не тільки зручність проживання, а іноді здоров'я і життя людей. Для ефективної роботи в сфері надання послуг з обслуговування житла необхідна взаємоузгодженість діяльності житлових і комунальних підприємств у вигляді єдиного технологічного ланцюжка;

- працівниками ЖЕО обслуговуються великі площі, виконуються різні види робіт, що пов'язані з обслуговування великої кількості будинків на досить значній території. Все це зумовлює складність контролю за кількістю і якістю їх роботи, витрати ресурсів;

- контроль з боку держави за рівнем послуг - оскільки неможливо жити без споживання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням житлового фонду для більшості людей і піклування держави про рівень життя населення. У світовій практиці прийнято, що держава здійснює контроль за відповідністю житла і якістю житлово-комунальних послуг. Зви-чайно, рівень вимог до житла в різних країнах різний. Наприклад, середній рівень забезпеченості житловою площею на 1 людину в Україні - 21 кв. м, в Європі - З0 - 35 кв. м, в США - до 45 кв. м. При цьому в Україні встановленому санітарному нормативу - 21 кв. м на 1 людину не відповідають умови проживання 17 млн. осіб;

- невідповідність житла вимогам, які висуваються до житлових приміщень -- недостатні площі квартир, незручність планування, недостатність благоустрою, низькі тепло- і вологостійкість, погана звукоізоляція, недостатній набір комунальних послуг: такі недоліки або частина з них характерні для більшості багатоквартирних будинків Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту, 0,5 % житлових будинків знаходяться у ветхому чи аварійному стані. Має місце низька забезпеченість житлом -- черга на житло більше 1,5 млн. осіб, невисокий рівень житлового будівництва;

- технічна відсталість галузі: у галузі експлуатуються великі об'єкти основних засобів, котрі потребують значних витрат на ремонти і відновлення, а фінансування не вистачає. Кількість повністю амортизованих основних засобів в 1,5--2 рази більше, ніж у інших галузях Нераціональне використання ресурсів пов'язане із зазначеною технічною відсталістю галузі;

- невизначеність питань власності нині обумовлена процесом приватизації і стосується в першу чергу житлового фонду. Приватизація житла зумовила ситуацію, коли власниками приватизованих квартир в житловому будинку є їхні мешканці, при цьому власником будинку залишається територіальна громада, а утримується будинок на балансі житлової організації. Вирішення питань власності на житло -- одне з важливих завдань економіки житлово - комунального господарства.

Особливості та сучасний стан галузі житлового господарства дають змогу зробити висновок про те, що галузь працює в складних умовах дефіциту коштів.

У ринкових умовах господарювання до роботи житлового господарства висуваються нові вимоги, виконання яких має забезпечити не лише самоокупність і прибутковість цієї галузі місцевого господарства, а й створити умови для розвитку різних форм власності й конкуренції, а отже, якіснішого обслуговування житла населення.

Литература

1. Бєлінський Ю. Методи впливу держави на ринок житла: завдання для розробки житлової політики в Україні.// Економіка України. №7/98 р.

2. .Гура Н.О. Облік у житлово - комунальному господарстві. - К. - 2006р.

3. Економічна енциклопедія. - К. - 2000 р. - Т. 1 - 3.

4. Запатріна І.В., Лотоцький О.Б., Макухін О.В., Манцевич Ю.М., Онищук І.Г. Соціальне житло в Україні: проблеми та перспективи. - К. - 2007 р.

5. Манцевич Ю.М. Житло: проблеми та перспективи. - К. - 2004 р. 6. Е.Ясін.. Жилищная проблема - узловой пункт экономических реформ. // Вопросы экономики. N7, 1993р.

Размещено на Allbest.ru