Економічне супроводження інвестиційної активності в будівництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

202

Одеська державна академія будівництва та архітектури

ЕКОНОМІЧНЕ СУПРОВОДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ В БУДІВНИЦТВІ

Ракицька С.О., к.е.н., доцент,

Крись Ю.А., магістрант

Анотація

В статті розглянуто основні економічні і законодавчі умови функціонування інвестиційно-будівельного комплексу. Обґрунтовано заходи економічного супроводження підвищення інвестиційної активності в будівництві.

Annotation

Basic economic and legislative operating conditions of an investment-build complex are considered in the article. Measures for economic accompaniment of investment activity increase in building are grounded.

Вступ

Сучасний економічний розвиток України значною мірою залежить від рівня інвестиційної активності всіх суб'єктів господарювання, що є підґрунтям до прогресивних змін на мікро- і макроекономічному рівнях, а також важливою передумовою комплексного соціально-економічного розвитку держави в цілому.

В період переходу до ринкової економіки інвестиційна діяльність України характеризувалася різким спадом, який відбувся внаслідок зниження інвестиційного потенціалу бюджетів всіх рівнів, відсутності дієвих механізмів залучення та стимулювання вкладення коштів з недержавних джерел фінансування.

Несприятливі умови функціонування суб'єктів економіки спричинили гострий дефіцит інвестиційних ресурсів, які мають довгострокове призначення. В той же час виникла потреба у збільшенні обсягів та прискоренні освоєння інвестицій з усіх можливих джерел для створення передумов для переходу до інноваційної стадії, що задекларовано як мету розвитку держави.

Аналіз останніх досліджень

Особливості функціонування інвестиційно-будівельної сфери країни та можливості її активізації розглядалися у наукових працях вітчизняних вчених-економістів, зокрема: Пересади А.А., Чернявського А.Д., Федоренко В.Г., Черваньова Д.М. та інших [7, 12, 10, 11]. Разом з цим нормативно-регуляторні акти, які використовуються в галузі будівельної та інвестиційної діяльності, не відповідають повною мірою положенням, запропонованим у сучасних науково-дослідницьких роботах, а звідси і вимогам щодо формування сприятливого інвестиційного середовища.

Наочним підтвердженням цього є трансформаційні процеси, що останнього часу спостерігаються у нормативно-методичній сфері регулювання діяльності будівельних організацій. Після вступу у силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 3201- IV від 15.12.2005 [4] кардинально змінилися правила здійснення інвестиційної діяльності в будівництві.

Щойно встановлені законодавчі норми переглядають не тільки загальні принципи інвестування, але й можливості використання більшості з організаційного та інвестиційного інструментарію у будівельному комплексі, а саме: функціонування ІСІ (інститутів спільного інвестування) та ФФБ (фондів фінансування будівництва), іпотеки, порядку залучення інвестицій для здійснення житлового будівництва та інш.

Методика досліджень

Адаптація суб'єктів економіки до постійних змін умов здійснення інвестиційної та будівельної діяльності, що є характерним для ринкової економіки, потребує аналізу сучасного стану у будівельній галузі, а також обґрунтованого визначення можливостей та напрямків забезпечення сталого розвитку інвестиційно-будівельного комплексу на базі удосконалення теоретико-методичних положень та розробки відповідних практичних рекомендацій.

Постановка завдання

Сучасні методи конкурентної боротьби базуються на застосуванні гнучких міжнародно прийнятних інструментів економічного регулювання та стимулювання, інтенсивному поширенні інформаційно-комунікаційних технологій, першочерговому розвитку складових “економіки знань”. Між тим, темпи інноваційного та науково-технічного розвитку, який має створювати для України новітні конкурентні переваги, украй недостатні. Ключове завдання політики держави - в тому, щоб за допомогою інструментарію, притаманного сучасній ринковій економіці, спрямувати ресурси, набуті в рамках попередньої, інвестиційної моделі розвитку, на формування засад нової якості економічного розвитку та конкурентоспроможності на інноваційній основі [3].

Значну роль при подоланні негативних явищ, які потенціально придатні сучасному кінцево невизначеному положенню щодо переходу від інвестиційної до інноваційної стадії економічного розвитку держави, повинно відігравати застосування ефективного регуляторного механізму залучення інвестицій та стимулювання розвитку будівельного виробництва на базі досягнень науково-технічного прогресу, формування та удосконалення якого розглядається за мету дослідження у запропонованій праці.

Результати досліджень

Формування та розвиток у країнах нових ознак в економічних відносинах обов'язково супроводжується змінами, які виникають відносно застосування методів та визначення параметрів законодавчого та економічного регулювання.

Сучасну ситуацію в інвестиційно-будівельній сфері України за використанням термінів з теорії маркетингу можна охарактеризувати як класичний варіант ринку виробника. При цьому стан, що розглядається, суттєво ускладнюється відсутністю завершеної цілеспрямованої чітко визначеної державної політики відносно регулювання інвестиційних процесів, а також певною неоднозначністю та недосконалістю ринкових інституцій.

Аналіз сучасних тенденцій у функціонуванні як будівельної індустрії, так і суміжних організаційно-виробничих формувань, свідчить про те, що представлені види діяльності внаслідок підйому кон'юнктури інвестиційного ринку розвиваються достатньо динамічно. особливо чітко вказане явище спостерігається в секторі житлового будівництва. Визнано, що наведені тенденції можна ідентифікувати як так званий кон'юнктурний бум (рисунок) [8, 9].

Динаміка основних показників розвитку інвестиційно-будівельного комплексу (%)

Як видно з рисунку, у певні періоди (зокрема у 2003, 2004 і 2006 роках) темпи росту виконаних будівельних робіт перевищували темпи зростання валового внутрішнього продукту країни. Разом з цим інвестиційно-будівельна сфера характеризується суттєвим рівнем нестабільності. Отже періоди, що характеризуються досить високими темпами розвитку, змінюються різким зниженням показників, динаміка параметрів яких спостерігалася.

В той же час економічні і соціальні функції інвестиційно-будівельної сфери обумовлюють необхідність гарантування її стабільного розвитку. Таким чином, потрібні нові заходи системного трансформаційного впливу, спрямовані на якісне перетворення інвестиційно-будівельного комплексу країни. інвестиційний будівельний економічний активність

Найбільшу кількість питань і дискусій відносно формування законодавчих передумов стосовно активізації у інвестиційній сфері, викликали зміни, внесені Законом № 3201 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. № 1560-XII [5].

У першому реченні даного закону визнається, що житлові будівельні об'єкти, які фінансуються із залученням недержавних коштів, не є об'єктами інвестиційної діяльності. Але далі закон регламентує, яким чином може здійснюватися інвестування (і фінансування) цих об'єктів. Звідси в законодавчому акті спостерігається наступне логічне протиріччя. Спочатку об'єкти житлового будівництва виключені з переліку об'єктів інвестиційної діяльності, та, незважаючи на це, Закон про інвестиційну діяльність регламентує механізми їх інвестування.

В той же час згідно з Законом, на ринку житлового будівництва передбачається наступне:

а) фінансування житлового будівництва виключно через фонди фінансування будівництва або фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені і діють відповідно до законодавства, а також на основі випуску безвідсоткових (цільових) облігацій, по яких базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості;

б) заборона на фінансування житлового будівництва з використанням банківського кредиту, банківського довірчого управління грошовими коштами, відсоткові та і безвідсоткові (дисконтні) облігації, опціони, інвестиційні договори, договори про спільну діяльність та інше;

в) на нежитлове будівництво вказані заборони і обмеження не розповсюджуються;

г) без участі посередників фінансування будівництва дозволяється тільки через безпроцентні (цільові) облігації.

Реальні соціально-економічні підстави законодавчого закріплення нових механізмів інвестування в житлове будівництво продиктовані прагненням зробити будівельний ринок більш прозорим та безпечним для вкладників, та тим самим запобігти махінаціям із залученням грошових ресурсів для фінансування довгострокового будівництва житлових об'єктів.

Але слід зазначити, що внаслідок зазначених змін в законодавстві реально існуючий інвестор віддаляється власне від будівництва. Більше того, між ним і забудовником передбачається обов'язкова наявність третьої особи, а саме фінансового посередника. За такими умовами у забудовників, а точніше у тих з них, для кого саме створення фондів або випуск облігацій призводить до виникнення суттєвих проблем, спостерігається низка складнощів.

Таким чином, прагнення підсилити регулюючий вплив, зробити схеми розміщення коштів більше прозорими та контрольованими інвесторами істотно обмежило застосування звісних способів інвестування у житловому будівництві.

В той же час для вибору стратегії щодо інвестування будівництва, необхідно лише розглянути способи вкладення грошових коштів у житлове будівництво, не заборонені законодавством, а саме:

ћ Залучення коштів в будівництво через фінансових посередників не є обов'язковим, бо перелік суб'єктів інвестиційної діяльності відповідно до Закону №3201-IV не обмежує їх склад та структуру. Тому забудовник, замовник і інвестор мають право самостійного вибору щодо здійснення залучення інвестицій;

ћ При тому, що об'єкти житлового будівництва не можуть бути об'єктами інвестиційної діяльності, таким продовжує залишатися майно, зокрема основні засоби і оборотні кошти у всіх галузях і сферах національної економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права згідно до ч.1 ст. 4 Закону № 1560-ХП.

Тому не виключено, що певним особам здасться недоцільним залучати кошти в житлове будівництво до створення готової нерухомості, тобто пріоритетним виявиться продаж готової нерухомості. В той же час, ніхто не позбавив забудовників права привертати інвестиції в інші форми цінних паперів (а не лише в цільові облігації).

Отже, якщо на етапі будівництва притягуються кошти в дисконтні облігації, які безпосередньо не пов'язані з об'єктами будівництва, і паралельно закріплюються зобов'язання по обміну пакету дисконтних облігацій на готовий об'єкт нерухомості (за попереднім договором), то фактично здійснюються дві операції: продаж дисконтних облігацій на етапі будівництва (інвестиція в цінні папери) і продаж (шляхом обміну) житлового об'єкту нерухомості.

Вся ця процедура узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону № 1560-ХП і не розглядається як інвестування будівництва. В даному випадку є інвестування в цінні папери з продажем готового об'єкту. Аналогічна ситуація спостерігається і з опціонами.

Підтвердження до можливості практичної реалізації наведеного аргументування викладено у ст. 10 Закону № 1560-ХП, що передбачає серед джерел фінансування інвестиційної діяльності застосовувати запозичені фінансові кошти інвестора (наприклад, облігаційні позики, банківські і бюджетні кошти).

ћ Законодавством не встановлено перелік випадків із застосування санкції за недотримання розпоряджень ст. 4 Закону № 1560-ХП. Осіб, які здійснюють діяльність на базі альтернативного тлумачення та використовують фінансовий або договірний інструментарій, не передбачений ч. І ст. 4 Закону № 1560-ХП, може чекати визнання недійсними укладених договорів за ініціюванням зацікавленою особою розгляду в судовому порядку на підставі ч. 1 ст. 203 Господарського Кодексу України (ГКУ), ст. 215 ГКУ.

Наслідками для сторін у випадку визнання договору недійсним, є повернення в попереднє становище (двостороння реституція) згідно до ч. 1 ст. 216 ГКУ. Проте, якщо припустити, що йдеться про господарське зобов'язання, здійснене з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за підтвердженням наявності означеного наміру у обох сторін передбачуваним наслідком може виявитися стягнення в дохід держави за рішенням суду всього одержаного ними за зобов'язанням обсягу інвестування (ст. 208 ГКУ).

ћ Встановлені Законом обмеження відносяться до залучення коштів третіх осіб (інвесторів). В той же час проводити будівельні роботи за власний рахунок дозволено як і у попередні періоди, що надає можливість для учасників створювати альтернативні схеми фінансування. Вивчення наявних в дійсний час розробок вказаних схем підтверджує, що при присутності потужних соціальних та економічних інтересів пряме державне втручання у вигляді заборони на здійснення тих або інших господарчих операцій не є дієвим.

Наприклад, серед можливих варіантів здійснення інвестування, запропонованих деякими фахівцями будівельникам [6], можна виділити наступні:

- застосування договорів про спільну діяльність при проведенні будівництва;

- створення житлово-будівельного кооперативу, при цьому формально його учасники не інвестують будівництво, а всього лише перераховують членські внески в кооператив;

- створення інвесторами і самою будівельною компанією товариства з обмеженою відповідальності з внесенням до статутного фонду необхідних ресурсів. ТОВ отримує будівельну ліцензію (всі необхідні умови забезпечує будівельна фірма-учасник) і господарським способом за рахунок коштів статутного фонду споруджує житловий будинок. Після закінчення будівництва ТОВ буде ліквідовано, а його майно (житловий будинок) розподілено між учасниками. Остаточні права власності на нерухомість оформлюються на кожного з інвесторів.

Для того, щоб регуляторні рішення на державному рівні не перешкоджали досягненню певної мети розвитку будівельної індустрії, технологія розробки ціх рішень передбачає реалізацію необхідності зіставлення цілей і принципів перетворень з врахуванням умов та обмежень щодо розвитку об'єкту управління. В такому разі виникає потреба у проведенні додаткових аналітичних досліджень, метою яких є пошук раціональних форм і методів регулювання.

Механізм регулювання розвитку будівельного виробництва необхідно розглядати як цілісну систему, яка містить наступні структурні елементи:

ћ цілі і критерії управління;

ћ фактори управління;

ћ методи впливу на фактори (інструментарій, способи і технологія досягнення цілей);

ћ ресурси управління (матеріально-технічні, фінансові, соціальні, інституціональні і інші, при використанні яких реалізується вибраний метод управління).

При цьому найбільш доцільним є застосування методів непрямого управлінської дії, що передбачає певний вплив управлінських структур на визначення конкретних параметрів економічних інтересів суб'єктів інвестиційно-будівельного комплексу. Перевагою вказаних методів міститься у спроможності забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів, тобто здатність створювати умови, за яких суб'єкти діяльності будуть зацікавлені у прийнятті таких рішень, що відповідають цілям, визначеним державною стратегією. Такий підхід забезпечує підвищення значущості державного гарантування як позик, так і страхування кредитів, яке здійснюється спеціальними інститутами гарантування позик.

Висновки

Таким чином, на базі аналізу особливостей і специфіки функціонування будівельного комплексу формуються система цілей розвитку, яка повинна реалізовуватися через певний механізм управління розвитком. При цьому цілеспрямована діяльність керуючих органів забезпечує виконання мети розвитку будівельної діяльності, корегується на основі одержаної інформації, наявних ресурсів, результатів діяльності, що визначатиме ефективність і оперативність управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Попит на ринку житлового будівництва у будь-якому випадку стимулюватиме інвесторів і забудовників. Проте, необхідно зважено підходити до формування законодавчого забезпечення інвестиційних процесів в нашій країні і поєднувати підвищення прозорості, контрольованості і більшої захищеності інвестицій із створенням сприятливих умов для здійснення інвестиційної і будівельної діяльності.

Наукове обґрунтування і практична реалізація комплексу методів стимулювання розвитку будівельного комплексу дозволить цілеспрямовано сформувати мотиваційний механізм суб'єктів інвестиційного процесу, який забезпечить гарантію узгодження і задоволення економічних інтересів всіх його учасників.

Література

1.Будівельна бухгалтерія №2, Київ «Бліц-інформ», 2005.

2. Будівельна бухгалтерія №3, Київ «Бліц-інформ», 2006.

3. Жаліло Я. А., Базилюк Я. Б., Белінська Я. В. та ін. Сучасні економічні тенденції та нова парадигма економічної стратегії України - К. 2005. // http://www.niss.gov.ua.

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №3201-IV від 15.12.2005 р. // http://zakon.rada.gov.ua/.

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18.09.1991 р. // http://zakon.rada.gov.ua/.

6. Збірник методичних матеріалів для семінару «Компанія “ВЕГА консалтинг”, Київ 10-11.03.2006-12-05.

7. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: Лібра, 1998. 392 с.

8. Статистичний щорічник України за 2000 рік, К.: - "Техніка". 2001. 598 с.

9. Статистичний щорічник України за 2005 рік, К.: - Видавництво "Консультант". 2006. 575 с.

10. Федоренко В.Г., Федоренко С.В., Гаврілова Т.В., Якушев Є.Р. Інвестиційні процеси і оцінка фінансового стану підприємств будівництва // Будівництво України. 2003. №2.

11. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмет інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. К: Знання, - 1999. 514 с.

12. Чернявський А.Д. Тенденції ринкової трансформації організаційних форм управління в будівельному комплексі України: монографія. К.: Оптима, 2003. 326 с.

Размещено на Allbest.ru