Стандартизація як елемент забезпечення управління якістю сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

202

Стандартизація як елемент забезпечення управління якістю сільськогосподарської продукції

Клименко О.М.

Наведена характеристика стандартів, їх категорії та функції. Представлені рекомендації по використанню стандартів, які відіграють провідну роль в поліпшенні якості і безпеки сільськогосподарської продукції. Обґрунтована необхідність проведення комплексної стандартизації.

Однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу України є запобігання втратам сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості на всіх стадіях еколого-технологічного циклу, а саме: виробництва, переробки, споживання та утилізації. При цьому якість сільськогосподарської продукції визначається як сукупність властивостей, що визначають її здатність не тільки забезпечувати технологічні якості сировини для промислової переробки і потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, але й забезпечувати безпеку її здоров'я, стабільність споживчих властивостей протягом терміну придатності до споживання.

Провідна роль в поліпшенні якості продукції належить стандартизації. Стандарти на сільськогосподарську продукцію повинні мати науково обґрунтовані норми якості і безпеки а при їх розробці повинні враховуватись усі особливості характерні для продукції рослинництва і тваринництва.

Для того щоб управляти якістю сільськогосподарської продукції потрібно в стандартах регламентувати не лише якість уже виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Важливе значення має стандартизація сільськогосподарської техніки, технологій вирощування сільськогосподарських рослин і тварин, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, обладнання для переробки сировини, пакувальних матеріалів та методів оцінки якості продукції, що в свою чергу призводить до поліпшення її якості 1.

Членство у Європейському Союзі, якого прагне Україна, потребує прийняття міжнародних норм, які вже досить тривалий час регламентують співіснування країн світу та особливо членів ЄС. Вони стосуються і питань якості та безпеки сільськогосподарської сировини і продуктів харчування, а також їх сертифікації. Тому політика Держстандарту щодо розвитку національної системи технічного регулювання (стандартизація, сертифікація, забезпечення якості) в Україні повинна базуватися на прагненні України до інтеграції у світову економіку, приєднання до Європейського Союзу, вступу до Світової організації торгівлі.

Сьогодні всі провідні країни світу мають жорстку систему технічного регулювання виробництва, переробки сільськогосподарської сировини та реалізації харчових продуктів на ринках. Країни Європейського Союзу всі ці питання регулюють відповідними директивами, постановами, рішеннями (регламентами), певними стандартами.

У розвинутих країнах ”екологічною” вважається продукція екологічного господарювання, що ведеться за особливими Стандартами екологічного виробництва (у Європейському Союзі - це ”Постанова ЄС 2092/91” з доповненнями, додатками і змінами, у США - це ”Стандарти НОП” (Федеральної програми органічного сільського господарства), в Австралії - ”Федеральні Стандарти екологічного і біодинамічного виробництва” та ін.), в основі яких лежить ідея сталого розвитку взаємозалежних між собою сфер: соціальної, екологічної і економічної.

У Росії також ведуться розробки технічного регламенту ”Про екологічне сільське господарство, екологічне природокористування і відповідне маркування екологічної продукції”.

В 1992 році Кабінетом Міністрів України була схвалена Концепція з питань національної стандартизації, метрології і сертифікації, а 10 травня 1993 року прийнятий Декрет ”Про стандартизацію і сертифікацію”. Декретом установлені обов'язки виробників, постачальників, виконавців і продавців продукції при обов'язковій сертифікації; положення про сертифікацію продукції, що імпортується; оплата робіт, пов'язана з обов'язковою сертифікацією; відповідальність органів по сертифікації, випробувальних лабораторій, що проводять обов'язкову сертифікацію, та відповідальність виробника (продавця, виконавця) за порушення правил обов'язкової сертифікації.

В Україні були створені Державний комітет стандартизації, метрології і сертифікації - Держстандарт України, Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації і інформатики, а також обласні центри стандартизації, метрології і сертифікації. Держстандарт визначений як національний орган по сертифікації.

Для зближення системи національного технічного регулювання з європейською Держстандарт України ініціював прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 244 „Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів”. Ця постанова стала розгорнутим планом українських законодавчих актів, що визначають вимоги до продукції, яка має відповідати міжнародним і європейським нормам.

У 2001 році були прийняті нові закони України, що докорінно змінили систему технічного регулювання в країні. Це:

- Закон України “Про стандартизацію” ;

- Закон України “Про підтвердження відповідності”;

- Закон України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності”.

Прийняття цих Законів супроводжувалося розробкою нових регламентів, внесенням змін до законодавчих актів, розробленням нових стандартів, норм і правил. Також видано понад 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

Усі підприємства агропромислового комплексу використовують у своїй діяльності стандарти. У стандартах регламентована більшість вимог до продукції, методів контролю якості і безпеки, пакування, маркування і транспортування продукції.

Якість продукції регламентується, а основні показники її визначаються в державних, галузевих і республіканських стандартах.

Стандарт - це документ, який є обов'язковим у межах встановленої сфери його дії, галузі та умов його застосування, який визначає повну технологічну характеристику продукції, що стандартизується, набір показників її якості, рівень кожного з них, методи та засоби вимірювання, правила маркування, транспортування і зберігання. Після затвердження стандарти набирають сили закону та є нормативно-технічною документацією і, як правило, переглядаються та оновлюються протягом кожних п'яти років 2.

В Україні розроблені і набули чинності більше двох тисяч державних стандартів, 60% яких гармонізовані з міжнародними; з 1996 р. набули чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000, які охоплюють системи забезпечення якості, з січня 1998 р. - стандарти ISO серії 14000, які охоплюють сферу управління навколишнім середовищем.

Знання стандартів дозволяє підприємству вирішити більшість проблем, пов'язаних з випуском продукції на ринок. І, навпаки, незнання вимог стандартів загрожує підприємству серйозними фінансовими втратами.

Стандартизація продукції - це встановлення в державному масштабі, а також у межах міжнародних організацій, єдиних норм і вимог, які пред'являються до сировини, напівфабрикатів чи кінцевого споживчого продукту, виготовлених з неї.

Відповідно до Декрету ”Про стандартизацію і сертифікацію” нормативні документи зі стандартизації розподіляють за наступними категоріями:

- державні стандарти України (ДСТУ);

- галузеві стандарти України (ГСТУ);

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ);

- стандарти підприємств (СТП);

- технічні умови України (ТУУ).

Стандарти колишнього Радянського Союзу (ГОСТ) та Української РСР (РСТ) застосовують як державні стандарти України (ДСТУ).

Державним стандартам присвоюють позначення, яке складається з індексу державного стандарту (ДСТ), скороченої назви держави (У), реєстраційного номера і двох останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту. В разі відсутності на продукцію державних стандартів України (ДСТУ) або у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують чи доповнюють вимоги державних стандартів, розробляються галузеві стандарти України (ГСТУ). Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві. Ці стандарти не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних і галузевих стандартів. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) встановлюють у випадку необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, отриманих в окремих галузях або сферах професійних інтересів. Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником або виготовлювачем і споживачем, або замовником продукції. Назва технічних умов складається з індексу документу (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства або організації (вісім знаків), реєстраційного номера і двох останніх цифр року затвердження 3.

Державні, галузеві стандарти України та стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України, а також зміни до них підлягають державній реєстрації у Держстандарті України, а технічні умови України в його територіальних органах, а саме: обласних центрах стандартизації і метрології (ЦМС). стандарт сільськогосподарський безпека

Ефективною є розробка перспективних стандартів, які передбачають перспективні показники якості. Наприклад, перспективні стандарти на мінеральні добрива передбачають підвищення питомої ваги корисних речовин у загальній масі добрив і збільшення строку їх дії на сільськогосподарські рослини.

Для забезпечення виробництва та реалізації продукції на ринку України підприємствам необхідно знати весь комплекс нормативних документів, якими держава регулює розроблення, виробництво, контроль безпеки та якості продукції, її пакування, маркування і транспортування.

Усі ці нормативні документи належать до сфери технічного регулювання і охоплюють процеси стандартизації, сертифікації, метрології, забезпечення якості та безпеки продукції, охорони навколишнього середовища, ліцензування.

Якість, упаковка, маркування, транспортування, умови, строки зберігання сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів повинні відповідати чинним стандартам та технічним умовам.

Державне нормування показників якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів проводиться шляхом встановлення норм цих показників у стандартах та інших нормативних документах на продукцію під час їх розроблення.

Державне нормування показників безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я шляхом встановлення гранично допустимих рівнів вмісту у них забруднювачів та інших речовин хімічного, біологічного чи іншого походження, а також систематичного публікування в засобах масової інформації переліку матеріалів, дозволених для використання у виробництві харчових продуктів або виготовленні технологічного устаткування 4.

Об'єктами державної стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, показники якості. Державні стандарти містять обов'язкові і рекомендовані вимоги. Обов'язкові вимоги підлягають беззаперечному виконанню органами управління і підприємствами незалежно від форм власності 5.

Державний нагляд за дотриманням стандартів здійснює Держстандарт України. Об'єктами державного нагляду є продукція тваринного і рослинного походження, продукти харчування - на відповідність нормативним документам, різноманітні виробництва - на відповідність встановленим вимогам відносно сертифікації продукції.

Україна бере участь в роботі Міжнародних нарад з питань стандартизації, метрології і сертифікації продукції. Відповідно до Міжнародних договорів в державі застосовують міждержавні стандарти.

Питання якості і безпеки сільськогосподарської продукції та харчових продуктів повинно вирішуватися на рівні держави різними органами, починаючи від законодавчих і закінчуючи місцевими наглядовими управліннями та лабораторіями. З цією метою видаються закони, санітарні норми, стандарти та інші нормативні документи і встановлюється контроль за їх виконанням.

Законодавчо-нормативна база України ще формується, тому підприємства користуються у своїй роботі відповідними законами, нормативами, постановами, стандартами, методиками та інструкціями, які на сьогодні є ще розрізненими. На даний момент діють дуже багато нормативних документів, що регламентують процеси розроблення, виробництва та реалізації харчової продукції на ринку України, які розроблені багатьма міністерствами та відомствами протягом останніх двадцяти років. З цим і пов'язані певні труднощі, а саме: підприємствам харчової промисловості та агропромислового комплексу досить важко зорієнтуватись в питаннях, які саме документи чинні на даний момент, які зміни внесені в документи, де їх можна придбати.

Тому за сучасних умов у сільському господарстві повинна здійснюватись комплексна стандартизація, яка забезпечить перехід від стандартизації розрізнених об'єктів до створення комплексу взаємопов'язаних стандартів. Цей комплекс повинен встановлювати взаємопов'язані вимоги до сільськогосподарської сировини, засобів і технологій виробництва, добрив і засобів захисту рослин, ветеринарних препаратів, насіннєвого матеріалу, кормів, приладів і методів контролю, умов зберігання і транспортування, тари і пакувальних матеріалів.

Впровадження комплексної стандартизації дозволить найповніше й найоптимальніше задовільняти вимоги сільгоспвиробників та переробних, заготівельних і торгових підприємств.

Також на кожному підприємстві, що вирощує чи переробляє сільськогосподарську продукцію, повинен створюватись фонд стандартів, який виконуватиме наступні функції:

- відстеження інформації про чинні у даній галузі стандарти і зміни до них;

- пошук і придбання потрібних стандартів;

- створення систематизованих каталогів в електронному варіанті, де зібрані нормативно-правові документи чинні у даній галузі;

- реєстрація користувачів стандартів на підприємстві;

- передача копій стандартів службам-користувачам підприємства;

- внесення змін в еталони і копії стандартів на підприємстві;

- надання користувачам фонду консультаційно-інформаційних послуг.

В каталогах для кожної визначеної групи продукції повинна розміщуватись наступна інформація:

- Закони України, Укази Президента України і Постанови КМ України; підзаконні акти міністерств і відомств України; витяги з Державних класифікаторів України;

- державні і міждержавні стандарти (ДСТУ, ГОСТ);

- санітарні правила і норми (СанПіН);

- витяги з “Переліку продукції і послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні” у частині наведеної продукції;

- переліки акредитованих органів з сертифікації і випробувальних лабораторій, що проводять сертифікацію представленої продукції в Україні;

- правила обов'язкової сертифікації;

- правила, інструкції і методичні рекомендації;

- витяги з міжнародних та європейських каталогів стандартів за заданою групою продукції.

Література

1. Жемела Г.П. Стандартизація та управління якістю продукції рослинництва. - Полтава: 2006. - 212с.

2. Подпрятов Г.І., Войцехівський В.І., Мацейко Л.М., Рожко В.І. Основи стандартизації, управління якістю та сертифікація продукції рослинництва. - К.: Арістей, 2004. - 552 с.

3. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. - 3-є вид., перероб. І допов.- К.: Вид-во Європ. ун-ту 2001. - 174 с.

4. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від 23.12.97.

5. Про стандартизацію: Закон України від 17.05.01 № 2408-III.

Размещено на Allbest.ru