Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важелі для підвищення інвестиційної привабливості економічно відсталих регіонів

Борейко В.І., к.е.н.

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

В статті досліджені фактори що впливають на рівень економічного розвитку територій та подані пропозиції із запровадження додаткових важелів для підвищення інвестиційної привабливості промислово відсталих регіонів.

In the article the factors that affect the level of economic development of territories are explored and suggestions for introduction of additional levers for the increase of investment attractiveness of not industrial regions are given.

Економіка будь якої країни неоднорідна - практично в кожній державі існують економічно більш і менш розвинуті регіони. При цьому, розвиток країни в цілому визначається не багатством найуспішнішої частини суспільства, а рівнем доходів населення економічно найменш розвинутих регіонів.

Тому, більшість країн, які орієнтуються на забезпечення достойного рівня життя найбіднішої частини свого населення, для усунення диспропорцій у розвитку різних територій, розробляють та впроваджують програми стимулювання прискореного розвитку економічно відсталих регіонів.

Досвід країн не багатих мінеральними ресурсами - Японії, Кореї, Швеції, Фінляндії, Ісландії та багатьох інших засвідчує, що, економічно виважена, інвестиційна та інноваційна політика, може з лихвою компенсувати не достаток корисних копалин. Відповідно до цих висновків ряд країн, таких як Німеччина, Франція, Чехія та інші намагаються використати світовий досвід для розвитку тих своїх територій, де відсутні мінеральні ресурси.

Відомо, що регіони небагаті на корисні копалини є менш привабливими для інвестиційного капіталу, як внутрішнього, так і зовнішнього. Тому, держава, зацікавлена в спрямуванні інвестиційних потоків на певні території, повинна використовувати додаткові важелі для підвищення інвестиційної привабливості таких територій.

У вітчизняні літературі немало робіт які обґрунтовують необхідність створення, для успішного розвитку вітчизняної економіки, привабливого інвестиційного та інноваційного клімату країни в цілому. Як приклад можна навести роботи Б. Данилишина та В. Чижової [1], А. Чухна [2], А. Гайдуцького [3].

Проте, на нашу думку, практично немає робіт, які б зосереджувалися на дослідженні тих додаткових стимулів, які необхідно запровадити державі для випереджаючого спрямування інвестицій в економічно відсталі регіони. Як приклад, можна навести досвід організації в Україні вільних економічних зон, які, як правило, створюються в промислово розвинутих областях - Харківській, Донецькій, Львівській, а не навпаки.

Все це і зумовило актуальність даної статті.

Україна в середньому за останні 7 років (2000-2006 роки), щорічно забезпечує приріст валового внутрішнього (ВВП) продукту на 7 %. Проте, зазначений приріст не сформував сталої тенденції до покращення життєвого рівня населення країни.

Особливо, застій в економічному розвитку, не зважаючи на переможні рапорти, спостерігається у найменш промислово розвинутих регіонах - до яких відноситься і Рівненська область.

Так, якщо у 1996 році у Рівненській області виробництво валової доданої вартості на одного жителя становило 86,4 % від аналогічного показника в середньому по країні, то у 2004 році це співвідношення знизилося до 66,0 % і продовжує погіршуватися щорічно на 2 пункти (табл. 1).

Таблиця 1* Виробництво валової доданої вартості на 1 жителя Рівненської області, і в середньому по країні, грн.

* При складанні таблиці використані дані

Це засвідчує те, що в Україні спостерігається не вирівнювання економічного розвитку територій країни, а, навпаки, поглиблюється диспропорція між економічно найбагатшими і найбіднішими регіонами.

Така тенденція зумовлена тим, що на державному рівні не сформована і відповідно не втілена програма інноваційної підтримки небагатих мінеральними ресурсами регіонів.

В результаті, за показником інвестицій в основний капітал, у 2005 році Рівненська область не перевищила 30 відсотків свого показника 1990 року (табл. 2). У середньому, в останні 15 років, щорічні інвестиції області складали 32 %, а, в окремі роки, були меншими 20 % від показника 1990 року. При цьому у 2005 році, порівняно з 2004, інвестиційні вкладення у основний капітал області зменшилися на 38,9 %, з 1937 до 1184 млн. грн. [4].

інвестиційний привабливість відсталий регіон

Таблиця 2*

Інвестиції в основний капітал Рівненської області, у % до 1990 року

* При складанні таблиці використані дані

З цього можна зробити висновок, що приріст обсягів валової доданої вартості кожного регіону безпосередньо залежить від обсягів інвестицій в основний капітал регіону.

Тому, для залучення додаткових коштів, з метою прискореного розвитку економічно відсталих регіонів, необхідно дослідити причини які стримують інвестиції на їх території та, користуючись отриманими результатами, запропонувати важелі, запровадження яких „пересилить” ті негативи, з якими стикнеться інвестор, який, зі своїм капіталом, прийде в зазначені регіони.

Відсталий індустріальний потенціал регіону зумовлює нерозвиненість банківських установ, страхових компаній, фондових бірж та інших фінансових інституцій, недостатній розвиток транспортної (залізничної, автомобільної, авіаційної, водної, трубопровідної) мережі, відставання в розвитку засобів зв'язку та інформації, відведення вторинної ролі науковим та науково-дослідним установам, низький рівень технологій, що використовуються у виробництві, використання застарілих основних фондів, невисоку кваліфікацію робітничих та інженерних кадрів, не сформованість на більшості підприємств сучасних служб менеджменту та маркетингу, високий рівень безробіття, відтік, економічно найактивнішої частини населення, у більш фінансово привабливі країни та регіони.

Всі зазначені фактори вимагають від потенційних інвесторів додаткових фінансових, матеріальних, моральних, організаційних та інших витрат, порівняно з витратами на впровадження аналогічних проектів у індустріально розвинутих регіонах, що в свою чергу відобразиться на рівні прибутковості їхніх інвестицій.

Тому, політика держави з залучення інвестицій у менш індустріально розвинуті регіони повинна базуватися на компенсації потенційним інвесторам у економіку зазначених територій різниці, яка виникає між їхніми витратами та витратами інвесторів у економіку індустріально розвинутих регіонів.

Зазначена пропозиція, досить часто, на урядовому та законодавчому рівні, викликає супротив, оскільки, розрахувати можливі відносні втрати (недоотримання прибутку) потенційними інвесторами досить складно. В той же час, будь які ініціативи щодо податкових пільг для таких інвесторів розцінюється як джерело зменшення доходної частини державного та місцевих бюджетів. Проте, такі висновки не вірні, так як, з одного боку, відсутність інвестиційного капіталу, або його обмеженість, не дозволяє збільшувати обсяги виробництва регіонального продукту, що спричиняє постійне нарощування різниці в економічному розвитку „багатих” і „бідних” регіонів і відповідно мінімізує податкові надходження до державного та місцевих бюджетів з цих територій. Це, як було показано вище, спостерігається в економіці України. З іншого боку - держава постійно несе витрати на надання дотацій та субвенцій економічно відсталим регіонам, які б значно зменшилися, чи були взагалі відсутніми, якби відбулася індустріалізація зазначених територій.

Крім зазначеного, необхідно враховувати погіршення морального клімату серед населення згадуваних регіонів, відчуття ним меншовартості, соціальної несправедливості, недостатньої уваги центральних органів управління, що зумовлює пригнічення ініціативності, здатності до ризику та іншого, що забезпечує розвиток малого та середнього бізнесу на території регіону.

З зазначеними проблемами стикається багато країн світу, тому що рідко в якій державі ресурсний та індустріальний капітал розміщений рівномірно.

Аналіз економічного розвитку країн світу показує, що, окремі із них, для побудови суспільства рівних можливостей та усунення диспропорцій у розвитку регіонів, досягли позитивних результатів на цьому шляху.

Базою, для досягнення цих результатів, як правило, слугували державні програми стимулювання інвестицій в економічно відсталі регіони, заходи з децентралізації управління та розширення повноважень місцевих органів влади. В. Толуб'як наводить думку американського економіста Ч. Тібу, згідно якої, саме фінансова децентралізація дає змогу субнаціональним органам управління діставати автономію щодо фінансування і забезпечення населення суспільними благами [5, с. 23].

М. Нікітіна та К. Гриваков, аналізуючи досвід Туреччини, зазначають, що прихильність до політики економічного лібералізму за останнє десятиріччя посилила привабливість цієї країни для іноземного капіталу. При цьому, пільговий режим у Туреччині диференціюється залежно від регіону, обсягу та галузі - інвестиції, здійснювані у найменш розвинуті турецькі провінції, користуються більшими пільгами. З метою стимулювання інвестицій та їх раціонального розміщення уряд може брати на себе оплату 25 % використаної електроенергії, 50 % платежів до фонду соціального забезпечення, а також 100 % необхідних відрахувань до пенсійного фону протягом 5 років. Капітал, інвестований у найменш розвинуті турецькі провінції, може одержати пільгу щодо сплати корпоративного податку - від 30 до 100 %.

Подальше поліпшення інвестиційного клімату місцеві законодавці пов'язують із зниження корпоративного податку та податку та прибуток. Останній у 2006 р. знижений до 20 %.

Дані заходи спрямовані на залучення щорічно в країну прямих іноземних інвестицій в розмірі 5 млрд. дол. [6, с. 92, 93].

Дещо інші підходи, а відповідно і наслідки спостерігаються в Україні.

Б. Данилишин та В. Чижова в результаті дослідження інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні прийшли до висновку, що: ”Наслідком недосконалої бюджетної політики на регіональному рівні стало блокування зусиль регіонів щодо інноваційного розвитку, яке в першу чергу виявляється в тому, що на розвиток та модернізацію виробництва направляються недостатні фінансові ресурси. Державний бюджет практично втратив свою інвестиційну функцію. Крім того, нині в регіонах виник непривабливий інвестиційний клімат, тому що відсутня стала законодавча база для розвитку фондового ринку, реформування амортизаційної бази, діяльності інститутів спільного інвестування, ефективної роботи депозитарної системи. Усе це не дає змоги створювати та запроваджувати сучасні регіональні механізми інвестування” [1, с.10].

Повністю погоджуючись з авторами зазначеної цитати, рахуємо за необхідне добавити, що, зазначені наслідки, призводять до ще більшого відставання у розвитку економічно нерозвинутих регіонів, а шляхи їх подолання пролягають у площині створення сприятливого інвестиційного клімату цих регіонів.

Кожний інвестор направляє свої інвестиції в той регіон де він зможе отримати більшу вигоду. Так як, у промислово нерозвинутих регіонах інвестори, як уже відмічалося, вимушені будуть нести додаткові витрати, то для того що інвестування в ці регіони, все таки, відбулося потенційні інвестори повинні отримати інші додаткові переваги. В іншому випадку інвестиції будуть направлені в більш привабливі регіони.

До додаткових вигод, які можуть отримати потенційні інвестори від інвестицій в економічно слабо розвинуті регіони, відносять:

- нижчу вартість робочої сили;

- нижчу вартість матеріально-сировинних ресурсів, земель та енергії;

- нижчу вартість транспортних послуг та зменшення транспортних витрат в зв'язку з приближення виробництва до ринку збуту продукції;

- нижчі податки;

- пільги щодо сплати соціальних відрахувань,

- пільгові мита при здійсненні експортно-імпортних операцій;

- прискорені норми амортизації;

- менші витрати на охорону навколишнього природного середовища;

- спрощені режими реєстрації, обліку та звітності;

- спрощений доступ до фінансових ресурсів та дешевших кредитів.

Зазначені вигоди можуть бути обумовлені як природно-географічним розміщенням, рівнем розвитку наукового, ресурсного та трудового потенціалу - тобто тими факторами, які можна назвати постійними на момент входження інвестора на інвестиційний ринок регіону, так і питомою вагою податкового, соціального, митного та екологічного навантаження на новостворені підприємства, що знаходяться в сфері регулювання органів державної та місцевої влади та які можна назвати умовно змінними.

Тому завдання керівних органів, які опікуються питаннями регіонального розвитку, за рахунок змінних факторів, нівелювати втрати інвесторів зумовлені недостатньою привабливістю економічно відсталих регіонів.

Зазвичай, політика підвищення інвестиційної привабливості найменш розвинутих регіонів полягає у організації вільних економічних зон, де суб'єкти інвестиційної діяльності отримують податкові, митні, соціальні та інші пільги на конкретно обумовлений період, по закінченні якого повинне бути виконане завдання підвищення рівня економічного розвитку регіону.

Отже, вільні економічні зони є механізмом підвищення інвестиційної привабливості і тому вони повинні організовуватися у економічно найменш відсталих регіонах, а не навпаки.

Із зазначеного можна зробити такі висновки:

- державна політика стимулювання прискореного розвитку найменш економічно розвинутих регіонів повинна ґрунтуватися на підвищенні їх інвестиційної привабливості;

- роль додаткових важелів для підвищення інвестиційної привабливості економічно відсталих регіонів, в порівнянні з країною в цілому, повинна виконувати політика зменшення, або повного скасування податків, мит та соціальних відрахувань; прискореної амортизації; надання пільг у використанні сировинних ресурсів; спрощення порядку реєстрації, обліку та звітності суб'єкті інвестиційної діяльності, які діють на території зазначених територій;

- зазначена політика може проводитися як в рамках спеціальних економічних зон так і шляхом внесення змін до чинного законодавства в частині податкових, митних та інших нормативів для суб'єктів, які діють на території таких регіонів;

- пільгові режими господарювання необхідно запроваджувати на конкретно обумовлений період, після закінчення якого повинна бути досягнута ціль - підвищення рівня економічного розвитку регіону.

Література

1. Данилишин Б., Чижова В. Науково-інноваційне забезпечення сталого економічного розвитку України // Економіка України, 2004. - № 3. - С. 4 - 11.

2. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасному етапі // Економіка України, 2004. - № 4. - С. 15 - 23.

3. Гайдуцький А. Інвестиційні аспекти вступу до СОТ для аграрних секторів країн Центральної і Східної Європи // Економіка України, 2006. - № 7. - С. 83 89.

4. Статистичний щорічник Рівненської області за 2005 рік. - Рівне, 2006. - 592 с.

5. Толуб'як В. Проблеми і перспективи фінансової децентралізації // Економіка України, 2004. - № 2. - С. 22 - 27.

6. Нікітіна М., Гриваков. К. До питання про державну політику Туреччини у зовнішньоекономічній сфері // Економіка України, 2006. - № 4. - С. 88 - 93.

Размещено на Allbest.ru