Виробничий потенціал машинобудівних підприємств: формування та використання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробничий потенціал машинобудівних підприємств: формування та використання

Прокопишин Л.М.

Анотація

УДК 658: 330. 341. 1: 621](477)

ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ: ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

Прокопишин Л.М., аспірантка (Національний університет " Львівська політехніка", м. Львів).

У статті розглядаються деякі проблеми розвитку машинобудування в Україні. Висвітлено теоретичні засади щодо підходів формування та ефективного використання виробничого потенціалу машинобудівних підприємств.

Зміст статті

Ринкові умови господарювання надають широкі можливості для змін умов функціонування промислових підприємств. Одночасно змінюється характер та напрями процесів організації виробництва. Сьогодні вітчизняному виробництву притаманно далеко не повне використання факторів управління, які б забезпечували підвищення його ефективності, впровадження новітньої технології і сучасних методів управління виробництвом. За таких умов для забезпечення розвитку промисловості необхідний пошук нових підходів щодо формування та використання виробничого потенціалу машинобудівних підприємств.

В працях відомих вітчизняних економістів О.І. Амоші, М.І. Долішнього, Є.І. Бойко, Й.М. Петровича, М.П. Горина визначено проблеми промислового розвитку та промислової політики держави та регіонів зокрема. Вважається важливим приділяти увагу процесу розвитку промислових підприємств на основі вирішення проблем формування та ефективного використання їх потенціалу.

Теоретичні та прикладні аспекти формування та використання виробничого потенціалу машинобудівних підприємств поки що достатньою мірою не досліджені у вітчизняній економічній науці. У зв'язку з цим є необхідною наукова розробка рекомендацій щодо управління потенціалом машинобудування з метою забезпечення ефективності промислового виробництва.

Метою даної статті є розгляд такої категорії економічної науки "виробничий потенціал", виявлення його сутності, значущості і управління формуванням та використанням виробничого потенціалу машинобудівних підприємств.

Становлення ринкових відносин в Україні забезпечило більшу самостійність підприємств як у формуванні їхнього потенціалу, так і в управлінні ним. Це поставило перед керівництвом підприємств нові проблеми, що потребують визначення пріоритетів розвитку, реальної оцінки власного потенціалу.

Необхідною складовою управління виробничим потенціалом промислових підприємств є визначення його сутності, складових. Розуміння виробничого потенціалу підприємства є актуальним, оскільки уявлення про його зміст дає змогу виробити підхід до його оцінки, управління розвитком.

Виробничий потенціал є важливою функціональною складовою потенціалу розвитку промислового підприємства в цілому. Деякі вчені ототожнюють його з усім потенціалом. Виробничий потенціал акумулює в собі значну частку потенціалу підприємства. При відсутності виробничого потенціалу немає потреби і в маркетинговому, трудовому або інноваційному потенціалах. Однак, те ж саме можна сказати й про інші види потенціалів.

На думку В. Щелкунова, "під виробничим потенціалом розуміють можливості підприємства, результатом реалізації яких є товари та послуги" [1]. Саме реалізація виробничого потенціалу, за допомогою фінансового, управлінського, трудового та інших видів потенціалу, створює той продукт, який надалі стає вхідним ресурсом для маркетингового потенціалу.

Петрович Й.М., Будіщева І.О., Устінова І.Г. вважають, що " виробничий потенціал - це сукупність виробничих (матеріальних і трудових) ресурсів фірми, які можуть бути використані для реалізації цілей виробничого підприємництва" [2]. Основою для його виділення є наявність певних ознак головних характеристик виробничого потенціалу: складність структури, необхідність спеціальної методології для визначення; динамічність, обумовлена тісною залежністю від фактору часу.

Виробничий потенціал підприємства, на думку Маркової В.Д. та Кузнєцової С. А., включає в себе такі складові [3]: технічний потенціал, технологічний потенціал, трудовий потенціал. Тобто технічний та технологічний потенціал входять до складу виробничого потенціалу. Водночас трудовий потенціал є окремим видом потенціалу, хоча й має вагомий вплив на виробничий потенціал.

Викликає інтерес погляд Проскуркіна С. В. на визначення вартості виробничого потенціалу підприємства [4]. На його думку, загальна вартість:

Пз = Фо+Фоб+ЗПн+ Всх, (1)

де Пз - величина виробничого потенціалу;

Фо - середньорічні основні виробничі фонди;

Фоб - середньорічні обігові кошти;

Зпн - заробітна плата промислово - виробничого персоналу підприємств;

Всх - відрахування на соцстрахування.

Таким чином, С. Проскурін, беручи до уваги тільки найсуттєвіші моменти, залишив поза увагою структурні зміни в основних виробничих фондах, рівень виробничих запасів підприємства, кваліфікаційний рівень працівників підприємств.

Оскільки виробничий потенціал підприємства являє собою складну систему, то, рівень ефективного використання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату і витрат.

Для аналізу виробничого потенціалу необхідно використовувати такі показники, як відсоток зносу обладнання, що використовується, фондомісткість та матеріаломісткість продукції. Середня частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва показує, наскільки можна збільшити випуск продукції, не вкладаючи коштів у збільшення умовно - постійних витрат (трудові ресурси, обладнання, тощо). Обсяг інвестицій у виробництво, а також його зміни показують напрям змін у виробничому потенціалі підприємства.

Таблиця 1. Показники для аналізу виробничого потенціалу [5]

Виробничий потенціал суттєво залежить від орієнтації на найновітніші досягнення в техніці та технології галузі, що водночас впливає на реалізацію вже існуючого потенціалу. Без постійного підтримання конкурентних переваг у виробництві створення виробничого потенціалу унеможливлюється; під впливом цього фактору можна тільки при закупівлі найновітнішого обладнання та технологій, оскільки моральне старіння відбувається досить швидко.

Скорочення інвестицій в основний капітал порівняно з 1990 р. спричинило несприятливі процеси, як втрата значної частини виробничо - технологічного потенціалу країни; структурні зрушення у вигляді скорочення питомої ваги високотехнологічних галузей та виробництв.

Рис. 1. Інвестиції в основний капітал України, % до 1990 р. [6]

На рисунку 1 показано тенденції вкладених інвестицій в основний капітал промисловості та машинобудування України за 1990-2004 роки.

Так, обсяг капітальних вкладень в промисловість країни становив 22,7 % у 1996 році, в машинобудуванні - 4,8 % від рівня 1990 року. У 2000 році інвестиції в машинобудування зросли на 2,6 % порівняно з попереднім періодом.

Відновлення колишнього інвестиційного процесу та розвитку машинобудівного комплексу можливе на новій технічній основі. Тому важливим є поліпшення організації виробництва на основі впровадження маловідхідних, ресурсозберігаючих та безвідхідних технологій.

Структура основних фондів підприємств машинобудування не відповідає сучасним вимогам. Робота з наявним обладнанням трудомістка та енергоємна, виробниче обладнання зношено на 60-80 %, морально застаріло і потребує постійного ремонту та обслуговування (див. табл.2).

Таблиця 2. Питома вага активних ОФ у їх загальній вартості станом на 01.01.2005 рік [7]

Отже, ефективне використання виробничого потенціалу підприємств уповільнюється через зношені виробничі фонди та неспроможність виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Зношені виробничі фонди потребують дедалі активнішого пошуку підприємством шляхів їх модернізації та переоснащення, тобто створення нового виробничого потенціалу. машинобудування виробничий потенціал використання

Одним із основних напрямів у підвищенні ефективності використання виробничого потенціалу залишається орієнтація ліквідації втрат ресурсів(сировинних, енергетичних, трудових), яка можлива шляхом модернізації діючих технологій на основ інновацій.

Черваньов Д.М. та Нейкова Л.І. у монографії " Менеджмент інноваційно - інвестиційного розвитку підприємств України" роблять акцент на інноваціях як рушійній силі економіки. Як вони стверджують, важливої ролі набувають поглиблене вивчення можливостей використання інновацій як способу економічного розвитку, забезпечення державного регулювання і підтримки інноваційних процесів, розроблення і ухвалення правильної стратегії досягнення поставленої мети, способів її реалізації та шляхів фінансового забезпечення [8]. Інноваційний потенціал впливає на виробничий потенціал.

Цю думку підтверджують також такі економісти, як В. Квінт [9]та А. Кочетков [10]. Вони справедливо підтверджують, що ефективність науки і техніки виробництва величезною мірою залежить від правильного вибору, оцінки і впровадження найважливіших інновацій.

Єгоров А.Ю. та Нікулін Л.Ф. підходять до управління виробничим потенціалом через персонал підприємства і ставлять акцент на знаннях (кваліфікації та професіоналізмі), а також людському капіталі як головних чинниках економічного зростання [11].

Аналогічної думки про керівну роль саме кадрового та управлінського фактору дотримується й автор праці " Новий менеджмент. Управління підприємствами на рівні найвищих стандартів" Бовикін В.І. [12]. Він пише: " Для успіху та меншої уразливості з боку зовнішнього середовища, що постійно змінюється, для виживання в умовах конкуренції та досягнення свої цілей недостатньо того, щоб організація тільки лише мала певний потенціал для ефективного(прибуткового) функціонування. Для реалізації цього потенціалу організація повинна бути внутрішньо ефективною, що можна характеризувати наступним чином. Внутрішньо ефективна організація раціонально використовує всі види ресурсів: трудові, матеріальні,фінансові, енергетичні, виробляючи при цьому товари та послуги з мінімальними витратами та високою якістю". При цьому підвищення внутрішньої ефективності є завданням насамперед менеджменту.

Потрібно створити економічний механізм управління формуванням і використанням виробничого потенціалу машинобудівного комплексу, як провідної галузі промисловості. Керівники підприємств і фахівці - науковці повинні спільно розробляти програми розвитку машинобудівної галузі з урахуванням регіонального характеру виробництва, наявності ресурсів і попиту на продукцію.

Проблема підвищення рівня конкурентоздатності вітчизняного виробництва в умовах розвитку економіки пов'язана насамперед з ефективним управлінням щодо формування і використання потенціалу підприємствами.

Фактори та умови створення й реалізації потенціалу промислових підприємств досить різноманітні як за внутрішнім характером, так і за впливом, що вони справляють на потенціал підприємства. Враховуючи умови макро - та мікросередовища на потенціал підприємства можна розробляти необхідні заходи з коригуванням такого впливу та управління потенціалом з метою досягнення поставлених перед підприємством цілей.

Процес управління потенціалом розвитку промислового підприємства є складним процесом. Особливістю є визначення існуючого потенціалу, визначення резервів та розробка заходів щодо використання таких резервів. Завдяки ефективному використанню таких резервів підприємство спроможне здійснити різкий ривок.

Підприємства володіють стійкою відзначною перевагою, не тільки коли мають систему управління з використанням сучасної інформаційної системи, а й працівників, які вміють нею користуватися та отримують всі переваги від неї, ієрархічну структуру, разом з якою інформаційна система становить єдине ціле; виробничу систему.

Щодо виробничого потенціалу, то його специфіка зводиться до такого: виробничий підрозділ підприємства безпосередньо не контактує з клієнтами, а тільки опосередковано (через товари). Тому найважливішими показниками є номенклатура та якість вироблених товарів. Вони вміщують дуже багато інших взаємопов'язаних показників: принципи управління, застосовувана виробнича стратегія, обсяг та використання виробничих потужностей, система забезпечення якості, термін використання та стан обладнання.

Отже, ефективне управління формуванням та використанням виробничого потенціалу машинобудівних підприємств забезпечить збільшення випуску конкурентоздатної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, освоєння економічно ефективних високотехнологічних виробництв і модернізацію виробничої бази, що безпосередньо впливатиме на розвиток промисловості країни загалом.

Література

1. Щелкунов В.І. Виробничий потенціал України. Стратегія формування та використання. - К.: Наукова думка, 1999. - 238 с.

2. Економіка виробничого підприємництва: Навч. Посібн./ За ред. Й.М. Петровича. - 3 - тє вид., випр. - К.: Т во "Знання", КОО, 2002. - 405 с. - (Вища освіта XXI століття).

3. Маркова В.Д., Кузнєцова С.А. Стратегический менеджмент. - М.: ИНФРА - М,1999. - 288 с.

4. Проскуркін С.В. Маркетинг військово - технічної продукції і розвиток експортного потенціалу України. - К.: Грот,1999. - 88 с.

5.Ареф'єва О.В., Коренков О.В. Управління потенціалом розвитку промислових підприємств: Монографія. - К.ГРОТ, 2004. - 200 с.

6. Статистичний щорічник України за 2003 рік. - К.: Техніка, 2004. - 576 с.

7. Гурченков О., Майстренко О. Виробничий потенціал машинобудування Миколаївської області: Проблеми та перспективи його використання// Економіст. - 2006. - № 5. - с. 42-45.

8. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно - інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Т- во " Знання", КОО, 1999. - 514 с.

9. Квинт В.Л. Управление научно-техническим прогрессом: Региональный аспек.

10. Кочетков А.В. Новые высокосложные технологии и управление// Системные исследования, методологические проблемы. - М.: Наука, 1988. - С. 158-185.

11. Егоров А.Ю. Никулин Л.Ф. " Пульсирующий" менеджмент. - М.: Издво Рос. єкон. акад.; Єкатеринбуог: Деловая книга. - 1998. - 236 с.

12. Бовыкин В.И. Новтй менеджмент:(управление предприятиями на уровне высших стандартов; теория и практика эффективного управления). - М.: Экономика, 1997. - 368 с.

13. Долішній М., Побурко Я., Карпов В. Про рівномірність економічного розвитку регіонів України// Регіональна економіка. - 2002. - № 2.

Размещено на Allbest.ru