Оцінка структури природно–ресурсного потенціалу україни в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка структури природно - ресурсного потенціалу україни в сучасних умовах

Кушнір Н.Б.

У статті розглянуто структуру природно-ресурсного потенціалу України, проведено її оцінку та визначено ряд проблем нераціонального використання природних ресурсів, що потребують подальших досліджень.

Наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток виробництва, прискорюючи або сповільнюючи його, а використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку виробництва. Питання раціонального використання природно-ресурсного потенціалу регіонів та підвищення ефективності його використання на виробництві є досить важливим та актуальним для сьогодення України.

Це зумовлено рядом факторів. По перше, процес господарювання більшості підприємств, що формувався десятиліттями, характеризується високим ступенем ресурсо- та енергомісткості та екстенсивним характером виробництва. По-друге, передумови до загострення ресурсно-екологічних проблем створюються тим, що основні виробничі фонди мають значний ступінь зношення, а інвестицій на їх відновлення досить мало. По-третє, на підприємствах недостатній контроль за екологічною безпекою виробництва та використанням наявного природно-ресурсного потенціалу. Більшість підприємств на сучасному етапі не завжди зацікавлені у застосуванні ресурсозберігаючих технологій через значні витрати та недосконале природоресурсне законодавство. Зазначені фактори впливають на збільшення природно-ресурсних витрат на виробництво продукції, що зумовлює необхідність мобілізації природно-ресурсного потенціалу в сфері виробництва. природний ресурс витрата нераціональний

Питанню раціонального використання природо-ресурсного потенціалу України в спеціальній науковій літературі завжди приділялася значна увага. Вагомий внесок зробили такі вчені, як Дорогунцов С.І., Коваль Я.В., Руденко В.П., Руснак П.П., Данилишин Б.М., Трегобчук В.М., Царенко О.М. та інші 1-9.

Незважаючи на те, що проблемам дослідження раціонального використання та відтворення природно-ресурсного потенціалу приділяється значна увага, на сьогоднішній день у більшості випадків наукові розробки присвячені загальним методологічним питанням забезпечення екологічної безпеки окремих видів діяльності тих чи інших секторів національної економіки.

На сучасному етапі функціонування підприємств в нових ринкових умовах господарювання більш глибшого дослідження потребують проблеми сфери ефективного використання природно-ресурсного потенціалу окремими підприємствами, необхідність подальших теоретико-методологічних розробок організаційного та економічного забезпечення ресурсно-екологічної безпеки підприємств.

Україна має багатий природно-ресурсний потенціал для розвитку різноманітного виробництва. За запасами природних ресурсів наша країна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце - за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; у числі перших - за запасами кам'яного вугілля, природного газу, калійної та кам'яної солей.

Дані таблиці 1 характеризують забезпеченість регіонів і областей України окремими природними ресурсами.

В цілому природно-ресурсний потенціал України характеризується значними запасами земельних (44,4%), мінеральних (28,3%) та водних (13,1%) ресурсів.

Поліський регіон багатий на земельні, водні та лісові ресурси, які займають найбільшу питому вагу в природно-ресурсному потенціалі цього регіону. Саме наявність певних видів природних ресурсів, які виступають сировинною базою для розвитку виробництва, зумовлює спеціалізацію окремих адміністративних районів та структуру господарського комплексу регіону.

Найважливішим і основним національним багатством країни є земля як один з найбільш універсальних природних ресурсів. Вона необхідна для розвитку діяльності у всіх галузях господарювання. Основна цінність земель залежить від їх якості, економіко-географічного положення та освоєння території.

Відповідно до цільового використання землі України поділяють на такі категорії: сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісового фонду; водного фонду; промисловості; транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Всі вони разом складають земельний фонд (табл.2.).

У структурі земельних ресурсів як України, так і Рівненської області найбільшу питому вагу займають землі сільськогосподарського призначення та землі лісового фонду.

Таблиця 1

Структура природно-ресурсного потенціалу України (складено за В.П Руденком)

Таблиця 2

Розподіл земельного фонду [ 11,12] (на 1 січня 2006 р.)

Рівненська область належить до зони надлишкового зволоження земель. Відкриті заболочені землі становлять 5,3 % від загальної земельної площі. Тому потрібно приділяти значну увагу впливу меліорації земель на зміни у навколишньому середовищі та подальшому господарському використанні меліорованих територій. На жаль, не завжди вміла меліорація може привести до погіршення природного стану земельних ресурсів, прискорення процесів мінералізації грунтів та зниження їх родючості.

На погіршення фізичних властивостей грунтів вливають негативні природні явища, пов'язані з ерозією грунтів. Наприклад, вітрова і водяна ерозія може вплинути на погіршення водно-повітряного режиму, структури грунтів, зменшення вмісту гумусу та товщини орного шару.

Крім фізичного знищення та погіршення стану ґрунтів і їх екосистем, має місце засмічення, ерозія та забруднення прилеглих земель, Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами, погіршується стан навколишнього природного середовища.

Найбільш шкідливим для довкілля є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема, радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб.

Вода - одна з найважливіших компонентів біосфери, основа життя на Землі. Із загальної поверхні планети, площа якої становить 510 млн. км2, вода займає 70,8%. Об'єм Світового океану дорівнює близько 1400 млн. км3.

Але більш як 98% усіх водних ресурсів планети становлять води з підвищеною мінералізацією, які мало придатні для господарського використання. Частка прісних вод, придатних для господарського споживання, становить всього 4,2 млн. км3 (0,3% загального об'єму гідросфери) [10].

Вода є визначальним фактором для всіх форм життя на Землі, тому вкрай потрібна для економічного і соціального розвитку суспільства. Водні ресурси є основою соціально- економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва, збереження екосистем.

Україна належить до малозабезпечених місцевими водними ресурсами країн Європи, а розподілені ці ресурси дуже нерівномірно. Україна за забезпеченістю прісною водою (кількість води на одного мешканця) посідає одне з останніх місць в Європі. Таким чином, водні ресурси є значним лімітуючим фактором сталого розвитку України. На жаль, в Україні ефективність використання водних ресурсів досить низька, а водоємність валового внутрішнього продукту надто висока.

За багаторічними спостереженнями, потенційні ресурси річкових вод країни становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25% формується в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. кілометр.

Стан водних ресурсів безпосередньо впливає на розвиток галузей сільського господарства, промисловості, транспорту, енергетики та інших. Водночас залишаються досить високими втрати води під час її транспортування (20 - 65%) та неефективного використання на окремих підприємствах.

Від чистоти річок, озер, морів та інших водних об'єктів залежать умови побуту, праці, відпочинку та здоров'я людей. Значний негативний вплив на водні ресурси здійснює скид у водоймища неочищених стічних вод і різних забруднювачів (відходів) виробництва та сільського господарства. Використання забрудненої води прискорює процес старіння та викликає у людей збільшення захворюваності.

Важко переоцінити животворну силу мінеральної води, яка створена природою. Вона, як вважають спеціалісти, є одним із найефективніших засобів лікування різних типів захворювань внутрішніх органів, особливо органів травлення, а також підшлункової залози і кишечнику, хворобах обміну речовин. Приймання мінеральної води, як столової, сприяє виведенню з організму шлаків, токсичних речовин, алергенів, радіонуклідів та ін.

Мінеральні води України представлені широким спектром лікувальних та столових підземних вод. Всесвітнє визнання отримали лікувальні води типу нафтуся (Трускавець), води Миргорода (Полтавська обл.), Моршина (Львівська обл.), Слов'янська (Донецька обл.). За специфікою хімічного складу та лікувально- смаковими властивостями виділяють вуглекислі води типу нарзану, єсентуки (Свалява), сульфідні (Любень Великий, Немирів, окремі родовища Прикарпаття та Причорномор'я) та хлоридні води натрієвого типу (Карпати, Волинь, Рівненщина, Приазов'я).

Водночас водна стихія може завдати великого лиха. Щорічно весняні повені та дощові паводки викликають у багатьох регіонах України та і в інших країнах значні затоплення, наслідком яких є величезні матеріальні збитки, а нерідко й людські жертви. Тому питання охорони і раціонального використання водних ресурсів займає чільне місце у програмах економічного та соціального розвитку всіх країн світу.

В останні десятиліття кліматичні умови все частіше оцінюються як природні ресурси. Температурний режим повітря і грунту, кількість атмосферних опадів та запаси вологи у грунті формують агрокліматичні ресурси. Найбільш важливим показником, що характеризує ресурси сонячного тепла є сума середньодобових температур понад 100С, а умови вологозабезпечення рослин визначаються за допомогою коефіцієнта зволоження. Річні суми температур рівнинної частини України достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур. Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. В природній зоні Полісся в багатьох місцях грунти заболочені і потребують осушення. У зоні лісостепу коефіцієнт зволоження дорівнює 1, але неоднорідність рельєфу впливає на розвиток водної ерозії грунтів. У степовій зоні зволоження недостатнє, тому тут потрібно застосовувати правильне зрошення земель, яке не буде приводити до їх засолення. В останні 30 років в країні мали місце безпрецедентні екстремальні погодні та кліматичні явища - суховії, ураганні вітри, обледеніння, тропічні циклони, тощо, які негативно впливають на ефективність використання агро кліматичних ресурсів.

Лісові ресурси відіграють значну роль в глобальному кругообігу вуглецю і кисню, позитивно впливають на склад атмосфери та її очищення, на стан водних екосистем. Ліси перешкоджають виникненню зсувів, балок, попереджують ерозію землі, виконують рекреаційну і естетичні функції. Ліси являються місцем життя для більшості видів рослин і тварин. Крім того, ліс активно використовується в господарських цілях.

Лісові ресурси є як предметами праці (виробництво будівельних матеріалів, меблів), так і засобами праці (створення умов для розвитку рекреації). Ліс забезпечує харчовими ресурсами як людей, так і тварин. Наприклад, людина може споживати ягоди, гриби, березовий сік, лікарські рослини. Ліси також створюють базу для розвитку тваринницьких галузей, зокрема бджільництва та скотарства.

Таблиця 3

Лісовий фонд [11,12] (на 1 січня 1996 р.)

Для регіонів України, де лісові ресурси займають значну питому вагу в структурі природно-ресурсного потенціалу (Карпатський та Поліський), ліс є важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку регіону. За лісистістю виділяються Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська та Волинська області.

Використання лісового фонду повинне супроводжуватись забезпеченням ресурсно-екологічної безпеки розвитку лісогосподарського комплексу регіону. Низькі темпи капіталовкладень в лісове господарство і інтенсивна лісозаготівельна діяльність призводять до зменшення лісопокритих площ і погіршення стану довкілля. Погіршується екологічний стан багатьох річкових басейнів, що призводить до загрози виникнення техногенних катастроф. Адже нераціональне використання лісових ресурсів призводить до погіршення екологічної ситуації.

Мінеральні ресурси становлять 28,3% від величини всіх природних ресурсів України. На кінець XX століття в Україні виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам'яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі та 2% у Львівсько-Волинському басейні. Найбільші поклади бурого вугілля(2,4 млрд. т) зосереджені у Дніпровському басейні. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України. В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно на Поліссі. На території України сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд (Нікопольське родовище)та 12% залізних руд (Криворізький басейн).Україна має певні запаси руд кольорових металів (поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті), але розвідані їх запаси не можуть забезпечити потреб економіки країни.

Територія країни багата на нерудні корисні копалини: самородна сірка (Прикарпаття), калійна сіль (Івано-Франківська та Львівська області), кухонна сіль (Донбас, Закарпаття), фосфорити (Придніпров'я, сумська та Харківська області), що використовуються у хімічній промисловості. Розвиток чорної металургії потребує таких нерудних матеріалів, як флюси, доломіти, вогнетривка глина, кварцити. Великі запаси флюсових вапняків розміщені у Донецькій області та в Криму, доломітів - у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях, запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів - у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях. У Волинській та Рівненській областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

Основними складовими фауністичних ресурсів є медоносні ресурси, рибні та мисливські. Фауністичні ресурси становлять лише 0,5% всього природно-ресурсного потенціалу країни. Територіальна диференціація фауністичних ресурсів зумовлюється розміщенням водних і лісових ресурсів, а також соціально економічною діяльністю людини. Серед областей України найбільш забезпеченими фауністичними ресурсами є Полтавська, Миколаївська, Херсонська, Сумська та Чернігівська. ( див.табл. 1)

Під рекреаційними ресурсами розуміють сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг з метою відновлення та розвитку фізичних та духовних сил природи. Рекреаційні ресурси складають 9,5% всього природно-ресурсного потенціалу країни, але їх використання розглядається як джерело економічного розвитку держави на перспективу. Ці ресурси є в усіх областях України. Але найбільшу питому вагу займають Закарпатська область та Крим ( див.табл. 1).

Отже, в результаті проведених досліджень, можна зробити висновок, що Україна має багатий природно-ресурсний потенціал для розвитку різноманітного виробництва. Активність господарської діяльності підприємств призводить до деякого погіршення природно-техногенної ситуації в країні. Існує ряд проблем нераціонального використання природних ресурсів, які потребують подальшого дослідження та розробки заходів щодо їх вирішення. Наприклад, забруднення земель, посилення процесів ерозії грунтів, погіршення якісних та кількісних характеристик земель, незадовільне використання меліорованих земель, надмірна вирубка лісів, порушення санітарно-гігієнічних умов, лісові пожежі. Крім того, застосування недосконалих технологій видобутку та переробки мінеральної сировини призводять до значних втрат її запасів, майже не використовуються відходи видобутку та переробки мінеральних ресурсів. Негативний вплив сучасного водокористування -це безповоротний водозабір та скид забруднених вод у водоймища.

Література

1.Буркинський Б.В., Степанов В.Н., Харичков С.К. Природопользование: основы экономико-экологической теории. - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 1999, - 350 с.

2.Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новаторов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - Київ, РВПС України. 1999. - 716 с.

3.Данилишин Б.М. Эколого-экономические проблемы обеспечения устойчивого развития производительных сил Украины. - К.: СОПС Украины, 1996. - 270 с.

4.Дорогунцов С.І., Новаторов О.С., Ніколаєнко Т.С. Оцінка земельно-ресурсного потенціалу України і проблеми його ефективного використання. - К.: НАН України, РВПС України, 1999. - 82 с.

5.Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. У 3-х частинах: Підручник. - К.: "К.-М. Академія - Чернівці "Зелена Буковина", 1999. - 568 с.

Размещено на Allbest.ru