Фінансовий стан неплатоспроможних підприємств та банкрутство в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансовий стан неплатоспроможних підприємств та банкрутство в Україні

Кравчук В.І.

У статті висвітлено фінансовий стан неплатоспроможних підприємств, вказано основні показники за допомогою яких встановлюється платоспроможність підприємства, а також дається коротка характеристика банкрутства в Україні. платоспроможність банкрутство ліквідність

В Україні розроблено методику проведення поглибленого фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджену Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств. В ній значну роль відведено саме фінансовому аналізу. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки.

Дослідженням з питань фінансового стану підприємств та банкрутства в Україні займалися багато відомих вчених, серед яких: Слав'юк Р.А, Лазаренкова Г.М, Філімоненков О.С. та багато інших. Проте залишаються ще не достатньо опрацьованими питання стосовно фінансового стану неплатоспроможних підприємств. Саме на цьому була з акцентована наша увага.

Метою статті є дослідження основних аспектів фінансового стану неплатоспроможних підприємств та банкрутства в Україні. Завданням дослідження - є визначення стану неплатоспроможних підприємств, визначення основних показників, які вказують чи є підприємство платоспроможне, чи ні.

Основним завданням проведення аналізу є оцінювання результатів господарської діяльності за попередній і поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на, кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства - платоспроможним (неплатоспроможним).

Аналізу піддягають показники динаміки валюти балансу, фінансової незалежності, фінансової стабільності, фінансового левериджу, забезпеченості підприємства власним капіталом, структури кредиторської заборгованості, структури активів підприємства, оборотності оборотних активів, прибутковості.

З метою запобігання фінансовій кризі на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, необхідно розробляти систему попереднього регулювання загрози банкрутства та комплекс попереджувальних заходів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цьому підприємстві потенціалу успішного функціонування.

Для визначення платоспроможності підприємства існують певні показники:

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2;

коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець
звітного періоду має значення менше 0,1.

Коефіцієнт поточної ліквідності Д0І визначається як відношення фактичної вартості оборотних коштів, наявних у підприємства у вигляді виробничих запасів, готової продукції, коштів, дебіторських заборгованостей та інших оборотних активів, до найбільш термінових зобов'язань підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і різних кредиторських заборгованостей:

До1 = А2 : (П2 -Д-Ф-Р), (1)

де А2 -- підсумок другого розділу активу балансу;

П2 -- підсумок шостого розділу балансу ;

Ді -- доходи майбутніх періодів;

Ф -- фонди споживання;

Р -- резерви майбутніх витрат і платежів.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (До2) визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до фактичної вартості оборотних коштів, наявних у підприємства, у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів:

До2 = (П, - А1) : А2, (2)

де П1 -- підсумок четвертого розділу балансу;

А2 -- підсумок першого розділу активу балансу.

Далі проводять аналіз реальної можливості підприємства відновити (або втратити) свою платоспроможність протягом визначеного періоду. Основним показником, що характеризує наявність цієї можливості, є коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності .

У такому випадку, якщо хоча б один з названих вище коефіцієнтів має значення менше 2 і 0,1 відповідно, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, установлений протягом 6 місяців.

У тому випадку, якщо коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює 2 чи більший, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами дорівнює 0,1 чи більший, розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності за період, установлений протягом 3 місяців.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (Доз) визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між кінцем і початком звітного періоду в перерахунку на період відновлення платоспроможності, встановлений на 6 місяців.

Доз = (Д01 - (Д01 - N1) * (6 : Т)) : 2, (3)

де Д03 -- фактичне значення (наприкінці звітного періоду) коефіцієнта поточної ліквідності;

N1-- значення коефіцієнта поточної ліквідності на початку звітного періоду;

6 -- період відновлення платоспроможності у місяцях;

Т -- звітний період у місцях.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що набуває значення більше 1, розрахований на період, який дорівнює 6 місяцям, свідчить про реальну можливість підприємства відновити свою платоспроможність. Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що набуває значення менше 1, розрахований на період, який дорівнює 6 місяцям, свідчить про те, що у підприємства найближчим часом немає реальної можливості відновити платоспроможність.

Коефіцієнт втрати платоспроможності Д04 визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між кінцем і початком звітного періоду в розрахунку на період утрати платоспроможності, установлений за 3 місяці:

До4 = [К- (До1 - N1) * (3 : Т)] : 2. (4)

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що набуває значення більше 1, розрахований на період до 3 місяців, свідчить про реальну можливість у підприємства не втратити платоспроможності. Коефіцієнт втрати платоспроможності, що набуває значення менше 1, розрахований на період 3 місяці, свідчить про те, що у підприємства найближчим часом є можливість втратити платоспроможність.

Після оцінки коефіцієнтів приймається рішення про визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства -- неплатоспроможним. На рисунку. 1 наведено блок-схему оцінки можливості для підприємства відновити чи втратити платоспроможність.

Рисунок. Визначення реальних можливостей підприємства щодо відновлення чи втрати платоспроможності.

Згідно законодавчих актів України, банкрутство - визвана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом.

Ознаки банкрутства:

1) порушення фінансової стійкості підприємства, що характеризується перевищенням фінансових зобов'язань підприємства над його активами;

2) незбалансованість грошових потоків на протязі довгострокового періоду, тобто перевищення видатків над надходженнями;

3) довгострокова неплатоспроможність підприємства, що пов'язана з низькою ліквідністю його активів.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової
кризи система заходів щодо управління, яка не дала позитивних результатів.

Передумови банкрутства -- це взаємодія цілої низки факторів. Одні з них є зовнішніми щодо підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників) і у нього практично немає можливості впливати на них або цей вплив дуже слабкий. Інші фактори мають внутрішній характер (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо) і, як правило, безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві.

Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 - внутрішніми.

Для України брак ліквідності більшої частини виробничих підприємств пояснюється структурно-технічними диспропорціями, залишеними у спадок колишньою плановою системою, а також діями сучасних державних органів управління і ніяк не пов'язаний з реальною ефективністю й соціально-економічною значущістю відповідних виробництв. Характерним є той факт, що із загального числа обстежених українських підприємств-банкрутів лише 38 % були збитковими, а решта 62 % -- рентабельними.

Неплатоспроможність підприємств негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного зниження. Скорочення доходу в її не фінансовому секторі набуло характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, а й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ “Про власність”, Земельному кодексу, ЗУ “Про банкрутство підприємств” та іншим законам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ. Нажаль, ЗУ “Про банкрутство”, прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд істотних недоліків. Головний з яких - його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію. Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався зазвичай на кілька місяців (закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута) внаслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.

В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між суб'єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами. Кількість порушених справ за 2004-2006 рр. зросла майже в 1,5 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом - в 3,7 рази. Через основний недолік Закону - обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів - ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи.

Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.

Враховуючи вище викладене нами пропонується сформулювати методику визначення банкрутства українських підприємств, враховуючи особливості бухгалтерського обліку в Україні. Перехід на стандарти міжнародного бухгалтерського обліку в Україні дасть змогу максимально використовувати світовий досвід у розробці методики визначення ступеня банкрутства підприємств та передбачати появу ознак банкрутства. Особливу увагу варто звернути на використання інвестиційних ресурсів кожним господарським суб'єктом. Це необхідно враховувати, створюючи таку методику в умовах особливого обмеження фінансових ресурсів в Україні, як власних, так і залучених, і тим більше -- позикових коштів. Тому потрібно проводити повний, комплексний аналіз окремо за кожним підприємством. Від цього залежить комплекс заходів щодо найбільш повного, ефективного використання інвестиційних коштів. Помилятися зараз у цих питаннях -- недозволена розкіш. Завдання полягає у визначенні реальних можливостей підприємства щодо фінансового оздоровлення чи відновлення його платоспроможності.

Література

1. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств// навч. Посібник - київ. ЦУЛ - 2002.-с.238-241.

2. Фзаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємства : Навч. Посібник для самостійного вивчення дисциплін.- К.: Знання - Прес, 2004.- с.356 - 360.

3. Філімоненков О.С. Фінанси підприємства. - К.: Ельга, Ніка - Центр. 2002р.

4. Фінани підприємства: Навч. Посібник: Курс лекцій/За ред..Д.е.н., проф. Г.Г.Кірейцева. - Київ: ЦУЛ., 2002р.

Размещено на Allbest.ru