Теоретичний аспект дослідження суті витрат торговельних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичний аспект дослідження суті витрат торговельних підприємств

Вступ

витрата економічний категорія

Витрати - категорія економічна. Проте їх виникнення і розвиток можна і потрібно розглядати у історичному аспекті. Витрати виникли із появою товарного виробництва і товарного обігу. Тому розкриття сутності витрат у різні часи варто пов'язувати із типом економіки, економічним устроєм, формою власності на засоби виробництва, функціями торгівлі як галузі економіки, а також становленням і розвитком економічної думки.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженню суті витрат підприємств торгівлі присвячені роботи таких відомих науковців: А.І. Абатурова, А.М. Бірмана, С.В. Мочерного, А.М. Турила, Ю.Б. Кравчука, А.А. Фастовець, В.П. Лисенко, Н.В. Шандової. Однак відсутня одностайність щодо трактування суті витрат, їх функцій та соціально-економічної ролі.

Постановка завдання. Викладене вище зумовлює необхідність постановки і вирішення таких завдань:

ознайомлення із трактуваннями суті витрат вітчизняних та зарубіжних науковців;

визначення переваг і недоліків їх наукових визначень;

формування власного наукового бачення щодо суті торговельних витрат на підставі проведеного ретроспективного аналізу.

Результати досліджень

Розквіт еллінської культури (культури Древньої Греції) лишив по собі не лише неперевершені витвори мистецтва, але й вніс принципову новизну в осмислення економічних явищ. Можна стверджувати навіть, що греки були першими, хто аналізував економічні аспекти ведення домашнього господарства і господарства державного. Арістотель у трактаті «Політика» акцентуючи увагу на питаннях держави і її устрою, приходить до висновку, що найбільш вагомим елементом держави є сім'я. Розмірковуючи про це філософ приходить до питання про власність, обмін та багатство. Філософ вважав, що наживати багатство можна різними способами: перший - землеробство, садівництво, скотарство, бджільництво; другий - торгівля (в той час Аристотель вже розрізняє різні її види: морську, транзитну і роздрібну); третій - лихварство (цей спосіб збагачення Аристотель вважав «суперечливим природі» [1, с. 44]); четвертий - наймана праця. У всіх цих способах фігурує обмін, який природно був і залишається основою торгівлі.

Природу саме торговельних витрат (витрат обігу), наукові основи їх сутності було розкрито Карлом Марксом. Він поділяв витрати обігу на чисті та додаткові (гетерогенні). Чисті витрати безпосередньо пов'язані із зміною форм власності, з процесом перетворення товарів на гроші, грошей - на товари. До чистих витрат ним були віднесені витрати на рекламу, витрати на утримання персоналу (комісіонерів, торгових посередників тощо), витрати на утримання адміністративного персоналу та приміщень. Крім того, до чистих витрат було також віднесено витрати на випуск, зберігання і знос золотих, срібних та інших грошей, тобто витрати пов'язані із забезпеченням обігу грошей.

К.Маркс стверджував, що витрати обігу носять невиробничий характер. «Загальний закон полягає в тому, що всі витрати обігу пов'язані лише із перетворенням форми товару, не додають до нього ніякої вартості» [2, с. 145]. На відміну від чистих витрат, додаткові витрати носять, на думку економіста, інший характер. Ці витрати обумовлені продовженням процесу виробництва у сфері обігу і пов'язані із збереженням і доведенням споживчої вартості від виробництва до споживання, адже споживча вартість реалізується лише у процесі споживання. До таких витрат відносяться витрати на зберігання, транспортні витрати, витрати по доробці (сортування, фасування, пакування).

По суті, К. Марксом була зроблена перша наукова класифікація витрат обігу, в основу якої поклав характер суспільної праці у сфері обігу: продуктивний і непродуктивний. Проте, до його тверджень щодо чистих і додаткових витрат у капіталістичному суспільстві сьогодні можна ставитись критично. За його твердженням чисті витрати - це частка суспільного багатства, яку доводиться принести в жертву процесу обігу.

На нашу думку, чисті витрати пов'язані з необхідністю зміни форми вартості (актами купівлі-продажу) і, не зважаючи, на непродуктивний характер є суспільно необхідними, оскільки завдяки їм досягається економія витрат часу і праці на здійснення реалізації вартості товарів. Проте не можна не погодитись з тим, що зазвичай чисті витрати не збільшують вартості товарів і відшкодовуються за рахунок додаткового продукту, створеного в галузях матеріального виробництва. Додаткові витрати - витрати, пов'язані з продовженням виробництва у сфері обігу і перетворенням виробничого асортименту на торговельний. Витрати такого характеру належать до додаткових (гетерогенних, тобто сторонніх), не властивих для торгівлі.

Вважаємо, що розподіл витрат обігу на додаткові і чисті має велике теоретичне і практичне значення. З теоретичної точки зору він дає можливість установити межу суспільно-матеріального виробництва, а також правильно розрахувати у грошовій формі величину створеного національного доходу. Практичне значення цього розподілу полягає в тому, що воно допомагає зрозуміти процеси, що відбуваються у сфері обігу та виявити шляхи економії трудових та матеріальних ресурсів. Проте, в практиці обліку не існує чіткого розподілу між чистими і додатковими витратами, оскільки процеси виробничого і реалізаційного характеру є нерозривними, тому такий розподіл є певною мірою умовний.

Макконнелл К.Р. и Брю С.Л. у своїй праці «Економікс», стверджують, що розуміння економістами витрат ґрунтується на обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Адже вибір певних ресурсів для виробництва певного товару означає неможливість виробництва іншого альтернативного товару: «… экономические или вмененные издержки любого ресурса, выбранного для производства товара, равны его стоимости, или ценности, при наилучшем из всех вариантов использования» [3, с. 45]. Автори зазначають, що економічні втрати - це ті виплати, які фірма повинна зробити, чи ті доходи, як вона повинна забезпечити постачальнику ресурсів, щоб вони не були використані в альтернативних виробництвах. Зовнішніми витратами економісти називають виплати постачальникам («аутсайдерам») за сировину, транспортні послуги, паливо; внутрішніми - витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс. Таким чином, витратами є всі платежі, необхідні для отримання ресурсів для забезпечення діяльності підприємства - зовнішні і внутрішні (до яких включають і величину нормального прибутку як винагороду за виконання підприємницьких функцій). У підручнику, авторами наведено схему, що розкриває суть бухгалтерської та економічної концепції співвідношення витрат і прибутку (рис. 1).

Таким чином, економічний прибуток визначається як різниця між загальним виторгом та величиною альтернативних (вмінених) витрат (до складу яких входять зовнішні витрати, внутрішні витрати та величина нормального прибутку підприємця). Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між загальним виторгом та бухгалтерськими (зовнішніми витратами).

Вітчизняні автори радянського періоду зробили значний внесок у дослідження витрат загалом і витрат обігу зокрема.

В економічній енциклопедії 1972 року вчений-економіст Якобі А.А. визначає витрати обігу як сукупність витрат, пов'язаних із процесом обігу товарів, які за своєю економічною природою розподіляються на чисті та додаткові [4, с. 533]. Чисті витрати обумовлені актом купівлі-продажу, зміною форми вартості у процесі реалізації товарів і носять невиробничий характер; додаткові витрати мають виробничий характер і збільшують вартість товару, так як пов'язані із процесом виробництва у сфері обігу і включають витрати на транспортування товарів, комплектування, розфасовку, пакування.

Вчений А.І. Абатуров у праці «Издержки обращения в розничной торговле» писав: «Издержки обращения в советской торговле представляют собой затраты материальных и денежных средств, возникающие в сфере обращения по доведению товаров от производства до потребителей» [5, с. 5]. До витрат обігу автор відносить витрати на транспортування, зберігання, сортування, пакування, продаж і облік руху товарів.

У іншій своїй праці вчений зазначає, що: «Советская торговля осуществляет доведение товаров народного потребления от производства до потребителей и их реализацию населению. Выполнение этих функций торговли связано с определенными затратами живого и овеществленного труда. Эти затраты, выраженные в денежной форме и возникающие в сфере обращения являются издержками обращения. К ним относятся затраты на покупку, транспортировку, хранение, подработку, подсортировку, упаковку, продажу, учет движения товаров, а также расходы, связанные с управлением торговыми организациями и предприятиями» [6, с. 3].

Бачимо, що у пізнішому визначенні автора вже присутній важливий елемент витрат обігу - управлінські витрати.

А.М. Бірман у праці «Фінанси торгівлі», що витрати уречевленої і живої праці об'єктивно необхідні не лише в процесі виробництва, але й у сфері товарного обігу. Витрати в широкому сенсі слова - багатогранні. Автор робить акцент на значних фінансових особливостях окремих елементів витрат [7, с. 31]:

кошти, що йдуть на закупку товарів, призначених для запасів. Вони не витрачаються безповоротно, а авансуються і постійно знаходяться в обороті підприємства;

поточні витрати з організації процесу товарного обміну (витрати обігу). Кошти на ці цілі надходять після кожного акта реалізації товарів у складі виторгу;

капітальні вкладення в розширене відтворення основних фондів. Протягом певного періоду часу вони окупаються;

безповоротні витрати, що виходять із сфери діяльності підприємства. Це відрахування в державний бюджет частини прибутку, амортизаційного фонду, прямих податків та інших платежів;

внутрісистемний перерозподіл оборотних коштів, прибутку, доходів , що не змінює обсягу фінансових ресурсів всередині галузі, проте також носить економічний характер витрат;

витрати населення у сфері споживання на придбання товарів (витрати споживання).

В.А. Раєвський визначає витрати обігу як один із найважливіших якісних показників господарської діяльності торговельного підприємства, в якому найбільш повно відображаються всі позитивні і негативні чинники в організації торговельного процесу [8, с. 415].

В сучасній українській економічній енциклопедії В.С. Марциним витрати обігу визначено як грошові витрати на доведення товарів від виробництва до споживача (оптова закупівля товарів, транспортування, зберігання та реалізація) [9, с. 207]. Крім того, автор зазначає, що витрати завжди пов'язані з основним принципом господарювання - досягати кращих результатів з найменшими витратами. На нашу думку, останнє твердження варто формулювати інакше, адже одночасно мати найменші витрати і найбільший прибуток неможливо, тому у такому контексті по відношенню до витрат чи до прибутку доцільно застосовувати поняття «оптимальний».

Економісти сьогодення А.М. Турило, Ю.Б. Кравчук, А.А. Турило зазначають, що «витрати» є складною економічною категорією, пов'язаною із їх місцем, роллю і етапом виникнення і діяльності підприємства. Очевидно, що поняття «витрати» певним чином пов'язане із поняттям «ресурси». З метою з'ясування сутності витрат доцільно розглянути початковий етап їх формування.

Формування ресурсів підприємства відбувається на ринку капіталу. Поки необхідні ресурси знаходяться на ринку капіталу, вони є потенційними для підприємства. Якщо підприємство купує їх для забезпечення своєї діяльності, вони стають реальними ресурсами або факторами виробництва. Отже потенційні ресурси перетворюються в реальні активи з моменту їх придбання, а факторами виробництва стають з моменту їх використання у процесі господарської діяльності. Частина активів підприємства (реальних ресурсів) забезпечує процес діяльності протягом довгострокового періоду, не змінюючи при цьому свою натуральну форму (застосовані ресурси), а інша - перебуває у сфері виробництва-обігу і повертається упродовж одного виробничого циклу (споживані ресурси). Відтак, задіяні в процесі господарської діяльності підприємства ресурси в грошовому еквіваленті формують його витрати.

Російський вчений К.А. Раїцький зазначає, що «В реальной действительности понятие затрат является многофункциональной категорией. На предприятиях торговли различают затраты на закупку товаров, капитальные вложения в расширенное воспроизводство основных фондов и текущие затраты на организацию хозяйственной деятельности (транспортировку, хранение, подработку, подсортировку, упаковку, рекламу и реализацию товаров)» [10, с. 413]. Автор зазначає також, що витрати обігу - витрати, пов'язані з рухом товарів від виробників до споживачів, включаючи їх реалізацію кінцевим споживачам. Відтак їх варто розглядати як собівартість закуплених товарів, витрат доставки та реалізації. Кошти (витрати) на закупівлю товарів постійно перебувають в обороті, їх авансують в товарні запаси за рахунок власних і залучених коштів, а також короткострокових кредитів банку. З наведеного вище, можна зробити висновок, що витрати обігу являють собою вартісну оцінку матеріальних, трудових та інших витрат (спожиту частину ресурсів і витрат на господарську діяльність).

Українська економіст А.А. Фастовець зазначає, що сфера обігу пов'язана з виробниками і споживачами товарів, відтак виконує дві економічні функції: зміни форми вартості і доведення товарів до споживачів [11, с. 210]. Перша функція носить непродуктивний характер, її виконання пов'язане безпосередньо з процесом купівлі-продажу товару, касовими і банківськими операціями, веденням обліку тощо. Друга функція являє собою продовження виробництва у сфері обігу і носить продуктивний характер щодо транспортування товарів, їх зберігання, переробки, фасування, пакування. Крім того, сфера обігу виконує важливу соціальну функцію, яка полягає в економії часу покупців на придбання товару. Очевидно, що виконання такого спектру функцій потребує різного роду витрат. Для виконання зазначених функцій торговельні підприємства здійснюють різні види діяльності: операційну, інвестиційну, фінансову, - кожна з них зумовлює витрати ресурсів. Спожита частка цих ресурсів перетворюється на витрати діяльності підприємства: авансовані одночасні витрати і поточні витрати. Перші з них спрямовують на просте і розширене відтворення виробничих основних засобів і об'єктів соціальної інфраструктури, другі - на здійснення господарської діяльності.

Висновки

Підсумовуючи, зроблений нами ретроспективний аналіз виникнення товарного обміну і торгівлі, зазначимо, що сфера обігу товарів є посередницькою ланкою, яка забезпечує рух товарів від виробників до споживачів, виконуючи у такий спосіб як економічні, так і соціальні функції. Одна з економічних функцій пов'язана із зміною форми власності і носить непродуктивний характер (процес купівлі-продажу, касові та банківські операції, ведення бухгалтерського обліку), інша - забезпечує продовження процесу виробництва у сфері обігу і носить продуктивний характер (транспортування товарів, їх зберігання, переробка, фасування, пакування). Соціальна функція є менш відчутною для суспільства, проте не менш важливою, адже сфера обігу забезпечує споживачам економію часу на придбання тих чи інших товарів.

Що ж до суті витрат, зазначимо, що останні треба розглядати з діалектичних позицій, враховуючи складність даної економічної категорії, що поєднує в собі за змістом і процес формування необхідного обсягу економічних ресурсів на підприємстві, і процес їх використання. Адже моментом утворення витрат є початок процесу формування економічних ресурсів і тільки після відповідного нагромадження починається процес їхнього використання, що є вже іншою відносно самостійною формою відображення витрат. Таким чином, кінцевою величиною формування економічних ресурсів підприємства є авансована вартість, яка являє собою грошове вираження застосованих ресурсів. Кінцевою величиною використання економічних ресурсів є перенесена вартість, яка є грошовим вираженням поточних витрат.

Виходячи з цих позицій, на нашу думку, витрати - це грошове вираження величини економічних ресурсів підприємства у застосованій і споживаній формах, необхідних для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Таке визначення терміну «витрати» характеризує їх генезис, вказує на їх діалектичну єдність і трансформацію одного виду в інший, а також виступає методологічною і методичною базою для класифікації витрат.

Література

1. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М.: Дело, Вита-Пресс, 1996. - 544 с.

2. К. Маркс «Капитал», т. II, 1950. - 445 с.

3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1992. - 399 с.

4. Экономическая Энциклопедия. Политическая экономия. гл. ред. А.М. Румянцев. М., «Советская энциклопедия», 1972. - т. 1 «А-индексы», 1972. - 560 с.

5. А.И. Абатуров «Издержки обращения в розничной торговле». - М.: Государственное издательство торговой литературы, 1962. - 86 с.

6. Абатуров А.И. Резервы снижения издержек обращения розничной торговле. - М.: Экономика, 1980. - 72 с.

7. Финансы торговли: Учебник для экон.фак.торг.вузов / А.М. Бирман. - 2-е изд., -М.: Экономика, 1985. - 248 с.

8. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий (объединений): Учебник / под ред.В.А. Раевского.-2-е изд.-М.: Финансовая статистика, 1988. - 415 с. 9. Економічна енциклопедія / відповідальний редактор С.В. Мочерний. -- Київ: Видавничий центр «Академія». -- Т. 1, 2000. - 863 с.

10. Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. - М.: Иформационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1999. - 694 с.

11. Економіка підприємства. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за редакцією А.А. Фастовець. - К.: НМЦ «Укоопосвіта», 2000. - 572 с.

Размещено на Allbest.ru