Про необхідність розвитку малого підприємництва як особливого сектору економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ОСОБЛИВОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Гребенюк В.В., ст. викладач

м. Рівне

Анотація

Розглянуто концептуальні підходи щодо ролі малого підприємництва в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки. Проаналізований історичний процес еволюції підприємця як основи середнього класу. Висвітлені сучасні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні.

Conceptual ways are considered to the small enterprise in the conditions of becoming of the socially oriented economy. The historical process of businessman's evolution is analysed as bases of middle class. The modern tendencies of small enterprise development are lighted up in Ukraine.

Особливе місце в економічній системі держави і в житті суспільства відводиться малому підприємництву. Ця обставина є цілком закономірною, адже саме мале підприємництво є одним з провідних секторів ринкової економіки, що визначає темпи економічного розвитку, великою мірою впливає на структуру та якісну характеристику ВВП, має високу мобільність, раціональні форми управління, сприяє розвитку конкуренції. Існування та розвиток малого підприємництва великою мірою несе в собі вагомі відповіді на три важливі проблеми розвитку сучасного суспільства - економічну, соціальну, політичну.

Слід зазначити, що за роки незалежності в Україні створено досить потужний сектор підприємництва в цілому, малого зокрема, але ефективність його існування залишається все ще низькою. Дослідження показують, що причинами низької віддачі малих господарських одиниць в Україні є їх повна відособленість від стратегічних напрямів розвитку держави та відсутність інноваційної складової, що призводить до зосередження суб'єктів малого підприємництва переважно у торгівлі, а не у виробничій сфері.

Вивченню теоретичних та прикладних проблем розвитку малого підприємництва присвячені праці відомих вітчизняних вчених, серед яких слід назвати насамперед Варналія З. С., Воротіну Л. І., Жаліла Я. А., Єханурова Ю. І., Клочка Ю.О., Кондратюк Т.В., Кредісова В. А., Кузнецову І. С., Ляпіна Д. В., Микитюк О. І., Сизоненка В.О., Хмелевську Л.П. та інших. Західна економічна думка представлена дослідженнями П. Бернса, Й. Ворста, П. Друкера, П. Ревантлоу, Д. Сторея, П. Хейне, Г. Хоскінга, Й. Шумпетера та інших вчених.

На сьогодні в Україні питання розвитку, підтримки, державного регулювання, фінансового забезпечення, оподаткування, розбудови інфраструктури суб'єктів малого підприємництва досить інтенсивно розробляються та входять до кола наукових інтересів багатьох вітчизняних економістів, соціологів, представників місцевих органів влади. Однак багато питань стосовно забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва залишаються все ще невирішеними та доволі часто дискусійними, а саме: віднесення підприємств до окремих розмірних груп (малі, середні, мікропідприємства), існування спрощеної системи оподаткування обліку та звітності на малих підприємствах, впровадження зарубіжного досвіду інтеграції та партнерських відносин малого та великого бізнесу (венчурне фінансування, субпідряд, лізинг тощо).

Зазначені обставини обумовлюють особливу актуальність для української економічної науки дослідження комплексу проблем, що гальмують ефективність функціонування малого підприємництва та розробки відповідних концептуально-методологічних підходів щодо його розвитку та підтримки із врахуванням досвіду високорозвинутих ринкових країн та вітчизняної практики. Мета даного дослідження полягає у поглибленні теоретичних положень та прикладних рекомендацій щодо необхідності розвитку малого підприємництва при побудові соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні.

Поняття "підприємництво" поєднує в собі складну і доволі ємну систему економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин як між окремими індивідуумами, так і між цілими соціальними групами. підприємництво соціальний ринковий економіка

Для усвідомлення сучасних концептуально-методологічних поглядів на роль малого підприємництва в соціально-орієнтованій економіці (СОЕ) доцільно зробити короткий ретроспективний екскурс в історію проблеми.

В античні часи діяльність торгаша (підприємця) вважалася "непристойною", "мерзенною" і "гріховною". Таке ставлення походило від Аристотеля, який спосіб життя філософа ("життя з гідністю") протиставляв діяльності торгаша, якому не вистачає внутрішнього спокою. У відомому свого часу підручнику з канонічного права "Gratians" (XII ст.) зазначалося: "Купець лише малою мірою угодний Богу, або зовсім противний Йому".

Фома Аквінський (ХІІІ ст.), також твердив, що професія купця несе на собі ознаки неповноцінності. Але незважаючи на морально-етичні вердикти, католицька економічна етика з часом визнає корисність підприємницької діяльності для досягнення суспільного блага, покладеного в саму суть економічного розвитку (Йоханес Месснер). В основу економіки добробуту відправною точкою для оцінки нових торгових підприємств покладався саме фактор загального благоденства. Відповідно до цієї концепції підприємництво відповідає інтересам суспільного блага, а отримуваний підприємцем прибуток аж ніяк не суперечить моралі [1].

Ревнителі середньовічної моралі, засуджуючи лихварські відсотки, досить поблажливо ставилися до прибутків з капіталу у зв'язку з підприємницькою діяльністю. Отже підприємницький прибуток категорично не забороняв лихварство. Наступні дослідники (В. Зомбарт) вказують на вирішальне значення цієї відмінності.

Упродовж століть людська неприязнь до особистості ініціативного підприємця мала, також, соціально-психологічні корені, зумовлені консерватизмом, нерозв'язаністю економічних відносин в доіндустріальну епоху та прадавнім людським психологічним сприйняттям постаті селянина як мирного орача землі і традиційного способу життя на противагу якому з'явився підприємець - символ руйнівних і, не завжди, позитивних змін.

Уперше поняття підприємець (фр. entrepreneur) у науковий обіг ввів англійський банкір-економіст Річард Кантільйон (1680-1734), який систематизовано розглянув підприємництво [2]. Кантільйон визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою отримання прибутку, і яка, зазнаючи необхідних витрат, не знає наперед, за якими цінами вона зможе реалізувати свою продукцію. Особливе місце в розробці теорії підприємництва посідають праці австро-американського економіста та соціолога Йозефа Алоіза Шумпетера. На його думку сутність підприємця полягає у новаторстві, тобто у зламі усталених традиційних процесів заради встановлення нового, що забезпечує динамізм економічній системі. Щоб бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід повинен мати низку специфічних якостей, зокрема гостроту бачення, вміння йти попереду, торувати нові шляхи, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливом на інших людей [3].

Настання нової індустріальної епохи, знаменувало собою революційні зміни, які трансформували самі основи способу виробництва і життя. Йозеф Шумпетер не випадково охарактеризував розвиток капіталізму, основним двигуном якого є підприємець, як процес "творчої руйнації".

Негативне ставлення до самого інституту підприємництва тривало аж до кінця ХІХ століття і лише на рубежі із ХХ віком вчені почали визнавати провідне значення творчого підприємництва для економічного зростання.

Концептуально-методологічні (від. лат. conceptio - сприйняття, система поглядів) [4] підходи щодо провідної ролі підприємництва взагалі, малого бізнесу зокрема, базуються і тісно пов'язані з розглядом теми реалізації підприємницького потенціалу нації. В умовах сучасної нестабільної політичної ситуації і жорсткої суспільно-політичної боротьби новосформоване іще, доволі слабке і аморфне мале підприємництво, є важливим чинником подальшого економічного зростання та досягнення нормального рівня життя співгромадян [5].

Сучасне формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами, що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і соціально-економічної структури суспільного виробництва та переходом до соціально орієнтованої економіки. Органічним об'єктом цих реформ є невеликі (малі) підприємства, які на відміну від великих характеризуються особливими умовами функціонування.

Малі підприємства в умовах нашої держави можуть забезпечити значне підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого використання капітальних і поточних витрат. Загальновідомо, що розвиток будь-якої економіки, передусім, визначають накопичені знання, а не лише матеріали та ресурси. Отже, віддача від інноваційної діяльності, крупномасштабна адаптація та спеціалізація вигідно відрізняють малі підприємства серед усієї сукупності інших підприємств.

Аналіз економічної характеристики малого підприємництва визначають дві обставини: воно об'єктивно існує та розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); воно є особливим типом підприємницької діяльності. Структура економіки за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, зокрема й малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничих осередків, невеликих за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство. Основними економічними рисами його є:

- відособленість (тобто індивідуальне господарювання на свій страх і ризик);

- спеціалізація на певному виді діяльності;

- реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Загальновизнаним фактом є те, що сьогодні мале підприємництво є обов'язковим елементом ринку, становить важливий фактор розвитку та ефективного функціонування економіки. Як зазначають фахівці, "двома китами, на яких стоїть економіка є, з одного боку, великі структури, що надають їй стабільності та керованості, відчиняють шлях до широкомасштабної інновації, а з іншого боку - мале підприємництво, яке формує конкурентне середовище та забезпечує гнучкість, індивідуалізацію виробництва" [6].

Роль малого підприємництва у житті суспільства полягає в тому, що воно як один із провідних секторів ринкової економіки формується на засадах дрібнотоварного виробництва, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, надає додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональну структуру управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму та розвитку конкуренції для реалізації інновацій.

У вирішенні численних економічних проблем сектор малого підприємництва є універсальним утилізатором, спроможним розв'язати проблему найбільш повного та ефективного використання обмежених матеріальних, інвестиційних, фінансових ресурсів. Цей сектор сприяє вирішенню проблем швидкої переорієнтації ресурсів з менш ефективного виробництва у більш ефективне під час змін кон'юнктури ринку.

Отже, мале підприємництво є обов'язковим елементом ринкової економіки, двигуном економічного та науково-технічного процесу в суспільстві, важливим стабілізаційним механізмом і засобом реалізації особливого підприємницького потенціалу населення.

Особливої уваги заслуговує специфічна роль малого підприємництва у середовищі панування фінансово-промислових груп. Як виробник товарної продукції і послуг мале підприємництво перебирає на себе функції, які не властиві спеціалізації великих компаній (допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, адаптація продукції до місцевого ринку, збутова діяльність та ін.). У багатьох розвинутих країнах на великих підприємствах непрофільні виробництва виключені з технологічних процесів і передані невеликим субпідрядним фірмам. Приміром у США і Західній Європі ступінь залежності виробництва великого підприємництва від партнерів-субпідрядників становить 50-60 %, а в Японії - 70-80 %. Науково доведено, що до основних факторів, які стимулюють великі корпорації до укладання контрактів з малими підприємствами належать фактори порівняно нижчих витрат у зазначених спеціалізаціях у поєднанні з високою якістю продукції [7].

Усі ці схеми взаємовідносин великих, середніх і малих підприємств вчені пропонують будувати на принципах аутсорсингу, субконтрактації, франчайзингу та інших, в тому числі кластерних форм бізнесу. Сама по собі економічна ефективність таких схем сумніву не викликає (що й доведено світовим досвідом). Однак, цей досвід потребує додаткового аналізу і пристосування до конкретних національних умов.

Промислові кластери - локально обмежені сукупності малих і середніх (іноді великих) підприємств, зайнятих в різних фазах виробництва одного і того ж продукту. Конкурентоспроможність виробництв в кластері значно зростає за рахунок специфічних (кластерних) відносин між ними.

Класичним прикладом малого підприємництва взагалі, кластерних форм зокрема, є Італія де 95-97% усіх фірм є малими й дрібними підприємствами; кожне четверте мале підприємство в ЄС - італійське. Величезна кількість малих підприємств в Італії функціонує в рамках "промислових округів" - просторово обмежених сукупностей (агломерацій, констеляцій, "грон") невеликих підприємств, неформально причетних до певного виробництва -тканини, взуття, одяг, меблі, прилади тощо.

Промокруг - італійський варіант кластера, в якому розвиваються не тільки вертикальні відносини (постачання, підряди, збут), але й відносини горизонтальні (утворення консорціумів, кредитних кооперативів, різних служб тощо). По вертикалі виробничий процес поділяється на окремі фази-операції; підрядники і субпідрядники, які їх виконують, жорстко конкурують між собою на "ринках фаз". Одночасно загальні інтереси підприємств "округу" (транспортування товару, маркетинг, екологія) змушують їх вибудовувати горизонтальні, коопераційні відносини. Симбіотичне поєднання конкуренції і кооперації і є тим фактором підвищення конкурентноздатності, який з надлишком перекриває недобір у продуктивності праці, що є характерним для малих підприємств.

Організаційно вплетені в "промокруг" дрібні фірми, не поступаючись власною самостійністю, утворюють одне велике підприємство, в якому досягається економія на масштабах виробництва. Зовнішня для окремих малих фірм, вона є внутрішньою для "округу" в цілому.

В горизонтальних відносинах можна виділити два типи відносин. Перший - більш чи менш усвідомлене будівництво коопераційних зв'язків між самими підприємствами (навіть за жорсткої належності їх власників до приватницької психології і відповідних моделей поведінки). Другий, в свою чергу, - поєднує "дрібні бізнеси" не тільки між собою, але й з місцевим суспільством та органами влади. Місцева громада, таким чином, виступає в ролі постачальника "продукту локалізму" для підприємств округу, а на місцевому рівні підприємці знаходять повну підтримку і розуміння з боку населення.

Наведена схема функціонування малих підприємств виглядає доволі привабливо і її можна було б застосувати і на теренах нашої держави. Однак, якщо врахувати, що в самій кластерній концепції, яка поступово завойовує визнання аналітиків і практиків, монопольно домінує "вертикальний" підхід, який залишає "гронам" малих фірм виключно функції постачання і збуту при великих компаніях, а в Україні домінують останні, - застосування кластерної схеми не тільки в нашій державі, але й на пострадянському просторі є доволі проблематичним. Світовий досвід свідчить, що суттєво позначаються у конкретиці наведених схем ментальні відмінності населення різних регіонів світу.

Виразною ілюстрацією того, в якому напрямку, з точки зору влади, повинні еволюціонувати відносини між малим підприємництвом, державою та великим бізнесом, може служити досвід наших сусідів - Росії щодо практичного впровадження "італійських промислових округів".

Перші кроки впровадження італійського досвіду були позитивними: росіяни прийняли необхідні законодавчі акти, спустили "роз'яснюючі" директиви, в центральних регіонах Росії було створено піонерні проекти з виробництва побутової техніки [8].

Але паралельно запрацювала багатовікова російська бюрократична машина: почалися дискусії про створення вільних економічних зон, проведення тендерів та обговорення ролі виконавчих органів в управлінні "округами".

Втілення італійського досвіду на російських теренах разюче відрізнявся від італійського прототипу. Замість малих підприємств виростали великі (інвестиційний вступний внесок для фірм, які бажали стати резидентами особливих економічних зон становив 10 млн. дол.). Замість процесу, який би стартував знизу, з локально-муніципального рівня - декретування зверху: відбір претендентів на отримання статусу (і відповідних пільг) в російських округах проходив в міжміністерській комісії. Тобто, якщо малі підприємства і з'являлися в особливих економічних зонах, то вони могли бути виключно допоміжними (підрядними, субпідрядними) при основних резидентах.

Розглянута вище невдало впроваджена схема промокругів на російських теренах зовсім не означає, що кластерні форми не можуть "прижитися" в Україні. Навпаки, маючи теоретичні розробки та певний практичний досвід в нашій країні є усі передумови для адаптації апробованих у інших країнах світу моделей. І головним тут, неодмінно та очевидно, є не буквальне копіювання зарубіжної практики, не створення відповідних "прототипів", а створення відповідного сприятливого середовища для реалізації підприємницького потенціалу населення.

Говорячи про роль малого підприємництва на сучасному етапі розвитку ринкових відносин слід зазначити, що серед учених, підприємців, фахівців органів виконавчої влади ще й досі немає єдиної думки щодо найбільш ефективної реалізації організаційних, моральних, соціальних, правових факторів у цьому секторі економіки. Відповідно, не завершено структурування суб'єктів малого підприємництва, зокрема формування високоякісного правового поля. Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують 32 закони, 22 постанови Кабінету Міністрів та 14 указів Президента. Лише впродовж 1997-2000 рр. до цих нормативно-правових документів було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали. Така кількість законів, підзаконних актів та змін до них аж ніяк не сприяє нормальному розвитку підприємництва, вносить плутанину та дезорганізує цей процес.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути кваліфіковані як великий стратегічний прорахунок, що може призвести до багатьох народногосподарських втрат.

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малому бізнесу важко протистояти великому капіталу у конкурентній боротьбі, відстоювати свої економічні, політичні та соціальні інтереси. Так, за підрахунками Держкомстату у 2005 році доходи малих підприємств складали лише 5,5% усіх доходів вітчизняної економіки (для порівняння, у Данії - 80% національного продукту, в Італії - 60%; а середній внесок малих підприємств у ВНП країн Західної Європи - 63-67%). Попри декларативне зростання доходів українського малого бізнесу, його частка у виробництві ВВП неухильно знижується, починаючи з 2000 року.

Потенціал малих підприємств залишається усе ще нереалізованим. Існують серйозні економічні і адміністративні перешкоди для виходу нових малих підприємств на ринок та розвитку їх діяльності. На нашу думку, очевидним є факт набирання обертів відомою "бюрократичною машиною" паралельно з розвитком приватного підприємництва, що намагається утвердити себе через складну та ємну процедуру видачі тимчасових дозволів на початок діяльності і т.д. Велика кількість малих підприємств змушені перебувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству. Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якої на місцевому рівні є представник малого бізнесу.

Однак до малого бізнесу долучається все більша кількість громадян. Заняття власною справою, як природна форма прояву здібностей людини і реалізація її громадянських прав, формують умови створення самостійного соціального прошарку осіб, які складають соціально-політичну базу справжнього громадянського демократичного суспільства. Політичний вплив малого бізнесу в економічно розвинутих країнах дуже великий, оскільки соціальні верстви підприємців давно стали основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького за своєю чисельністю і своєю політичною вагою.

Перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні надто затягнувся. Ми вважаємо, що однією із причин сучасної системної кризи є недооцінювання як малого підприємництва, так і особи підприємця. І хоча підприємець - ключова фігура на ринку, - він усе ще позбавлений численних громадянських прав та свобод. У свідомості громадян усе ще не стався злам, пов'язаний з розумінням ролі підприємництва та підприємців. Настав час переосмислити роль "кустарників та лоточників" - так свого часу назвав представників малого бізнесу екс-президент України Л. Кучма та відвести їм належну роль в економіці нашої держави.

Досвід високорозвинутих індустріальних країн показав, що високоефективна економіка неможлива взагалі без побудови високорозвинутого сектору малого підприємництва Цілком очевидно, що великі мультинаціональні компанії визначають загальну тенденцію, напрямки, але економіка, передусім, залежить від того як працюють маленькі приватні магазини, місцеві заводи по виробництву найнеобхідніших життєвих благ, сервіс. Малі господарські структури, як феномен ХХ сторіччя, повинні показати на сучасному етапі розвитку економіки нашої держави свою стійку життєздатність і ефективність. Розв'язання даної проблеми відкриває великі можливості для економічного прогресу, соціальної стабільності і політичної консолідації українського суспільства.

Література

1. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия //Гл. ред. А.М. Румянцев.- М., Сов. энцикл., 1975.- Т.2.- с.95.

2. Подсолонко В.А. та ін. Підприємництво: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003.- 616 с.

3. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. М., 1982.-176с.

4. Советский энциклопедический словарь. М., "Советская энциклопедия", 1981, с. 633.

5. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. - К.: Т-во "Знання"; КОО, 2001.

6. Куликов В., Латышева Г., Николаев А. Образование финансово-промышленных групп // Российский экономический журнал. - 1994.- №1. - с.16.

7. Певзнер А. Из плена гигантов // Правительственный вестник. - 1990.- №2. - с.4.

8. Левин И.Б. Средний класс, малый бизнес и власть (К некоторым злободневным идеям Г. Дилигенского) // М., Мировая экономика и международные отношения. - 2006. - № 8. - с. 47-59.

Размещено на Allbest.ru