Ключові актори в Чорноморському регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Ключові актори в Чорноморському регіоні

Анастасія Гавюк

У статті проаналізовано напрямки регіональної політики основних гравців Чорноморського регіону, що прагнуть до регіонального лідерства. Розглянуто діяльність та активність акторів в рамках регіонального співробітництва та їх позиції щодо розвитку багатосторонніх зв'язків в межах регіональних організацій Чорноморського регіону.

Ключові слова: Чорноморський регіон, регіональне лідерство, ОЧЕС, Блексіфор, регіональна організація, регіональне співробітництво.

В статье проанализированы направления региональной политики основных игроков Черноморского региона, стремящихся к региональному лидерству. Рассмотрена деятельность и активность актеров в рамках регионального сотрудничества и их позиции по развитию многосторонних связей в рамках региональных организаций Черноморского региона.

Ключевые слова: Черноморский регион, региональное лидерство, ОЧЭС, Блексифор, региональная организация, региональное сотрудничество.

This article goes on to discuss the directions and tendencies of foreign policy of the main Black Sea region players longing to become the regional leaders. It deals with the analysis of the regional cooperation and multilateral relations between states in the framework of the regional organizations.

Key words: The Black Sea region, regional leadership, BSEC, Blackseafor, regional organization, regional cooperation.

Постановка проблеми

чорноморський регіон лідерство політика

Регіон Чорного моря завдяки своєму геополітичному положенню, перспективним ресурсам, а також через високий конфліктогенний потенціал, завжди привертав увагу ключових міжнародних акторів. Забезпечуючи вихід до Середземного моря, а далі - й до Світового океану, Чорне море було об'єктом стратегічних державних інтересів країн, які брали активну участь у міжнародних процесах. Тому, протягом усієї історії він перебував у центрі боротьби за панування у світі.

Метою статті є висвітлення головних регіональних загроз та ризиків даного ареалу, а також визначення напрямків регіональної політики основних гравців Чорноморського регіону; аналіз регіональної політики держав, що прагнуть до регіонального лідерства; визначення завдань, які постають перед Україною у контексті її утвердження як впливової регіональної держави.

Аналіз останніх досліджень. Сьогодні дослідження процесів, що мають тут місце, та регіональної політики держав Чорноморського регіону набувають особливої актуальності як в Україні, так і за кордоном. Серед вітчизняних та зарубіжних авторів увагу даному питанню приділяють Петров В., Перепелиця Г., Шелест Г., Максименко І., Язикова А., Штибликов Д., Снігир О., Корома Н., Фабріціо Тассінарі та багато інших.

Виклад основного матеріалу. Науковці, досліджуючи міждержавні процеси у Чорноморському регіоні, по-різному його називають: «вузол протиріч», «зона протистояння», «зона суперництва», «арена боротьби за вплив», «стратегічний коридор», «цивілізаційний бар'єр між ісламом та християнством» тощо.

Дмитро Штибликов у статті «Загрози і виклики в регіоні» називає декілька ключових зон, так званих «больових точок» регіону: турецькі протоки Босфор і Дарданелли, український Крим, Грузія, і зона, локалізована територією від Фокшанського проходу в Румунії до Дністра.

У своїй відомій праці «Велика шахівниця» Збігнєв Бжезінський також згадує даний регіон, визначаючи його як «Євразійські Балкани». Щоправда, він розглядає його в більш розширеному спектрі, включивши до нього, крім Кавказу і власне Балкан, Середню і частину Південної Азії, а також райони Перської Затоки та Близького Сходу, оскільки, за його визначенням, всім цим територіям був притаманний силовий вакуум.

У будь-якому випадку Чорноморський регіон викликає полеміку серед наукового співтовариства, оскільки він неоднозначно може кваліфікуватися як сфера регіонального співробітництва, так і арена протистояння зовнішніх та внутрішніх сил різних країн.

Важливим також видається питання, які держави мають стратегічні інтереси та амбіції в межах Чорномор'я. Адже через відсутність чіткої політичної розстановки сил тут має місце боротьба за регіональне лідерство. Дмитро Штибликов визначає, що Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Туреччина та Україна є головними зацікавленими суб'єктами регіону. Снігир О.В. серед Чорноморських гравців виділяє Росію, Туреччину, Грузію, Молдову, Болгарію, Румунію, а також США, НАТО, ЄС та регіональні організації і структури, такі як: Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), ГУАМ, СДВ, «Чорноморська гармонія», «Блексіфор» та ін. Тоді як Алла Язикова світовими акторами, які проявляють активну діяльність у даному регіоні, називає США, ЄС, Росію та Туреччину.

Корома Н.С. у статті «Безпека в Чорноморському регіоні: геополітичний аспект» вказує, що Чорноморський регіон є підсистемою Європейської системи міжнародних відносин зі своїми елементами, структурою та середовищем. До основних елементів-держав Чорноморської системи міжнародних відносин він включає Азербайджан, Албанію, Вірменію, Болгарію (члена ЄС), Грецію (члена ЄС), Грузію, Молдову, Росію, Румунію (члена ЄС), Туреччину та Україну. Названі держави безпосередньо беруть участь у структуруванні системи безпеки й співробітництва в рамках регіону.

У статті «Черное море: новая арена глобального соперничества» вказуються актори, які прагнуть бути активними в Чорноморському регіоні: глобальні держави - США, Росія, регіональні держави - Туреччина, Україна, Румунія, та міжнародні організації - НАТО, ЄС, ОБСЄ, ГУАМ, ОЧЕС.

Таким чином, ми бачимо, що більшість науковців вважає, що Чорноморський регіон включає в себе не лише держави Чорноморського басейну, а й ті, чиї інтереси найбільше зачіпаються процесами, що відбуваються в межах даної території.

На нашу думку, для найбільш вдалого визначення головних гравців регіону слід враховувати їх активність в його межах. З огляду на вищевказані спостереження дослідників ми схиляємося до того, що важливими суб'єктами регіональних відносин виступають Росія, Туреччина, Україна та Румунія, а серед глобальних лідерів - Європейський Союз, кордони якого підійшли безпосередньо до берегів Чорного моря, НАТО та США. Всі ці актори відверто висловили свої інтереси в регіоні і ведуть відповідну регіональну політику.

Оскільки Чорноморському регіону притаманний мінливий характер учасників, то тут можна спостерігати комплексність внутрірегіональних відносин. Такий стан речей породжує тісні взаємозв'язки із сусідніми регіонами - Каспійським, Балтійським та Середземноморським. Однак, наявність великої кількості регіональних та нерегіональних зацікавлених учасників передбачає зіткнення їх інтересів. Головним чином зацікавленість всіх сторін стосується основних транзитних шляхів, що з'єднують країни Заходу з багатими вуглеводнями Центральною Азією та Закавказзям. Тому, зростаюча привабливість економічного простору регіону перетворює його на територію геополітичної значимості. Проте, основною перешкодою для економічного та геополітичного розвитку Чорноморського регіону є його великий конфліктогенний потенціал, наявність зон заморожених конфліктів, а також питання енергетичної безпеки. Все це залишається предметом стурбованості і тягне регіональний розвиток в протилежні напрямки.

Характеризуючи регіональні амбіції, для початку, Російської Федерації, слід зазначити, що Чорне море протягом багатьох століть було зоною її особливих інтересів. Основним своїм завданням в Чорноморському басейні вона вважає відновлення та зміцнення свого домінування, а також обмеження присутності інших суб'єктів.

Деякі з дослідників називають Росію найбільш впливовим регіональним гравцем. Багато держав відчувають вплив, або й тиск Росії на себе. При чому йдеться не лише про, скажімо, «слабкі» держави (Грузія, Молдова), а й про великі європейські держави, які залежать від російського імпорту нафти й газу.

Можливості Росії задовольнити попит Європи на енергоресурси тісно пов'язані з її здатністю поставляти ресурси без великих інвестицій у технології та інфраструктуру. Саме тому, Чорномор'я представляє такий інтерес для Росії, оскільки він дає їй можливість маніпулювати енергоресурсами та зберігати свій вплив. Крім того, наявність заморожених конфліктів (у Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії), а саме збереження їх status quo є вигідним для Росії, «оскільки це дає їй можливості впливу не лише на процеси у Молдові і Грузії, але й на регіон в цілому». Москва ніколи не вдавалася до конкретних дій щодо вирішення цих проблем, зберігаючи в зонах цих конфліктів свою військову присутність. «Останні події, що відбулися в Грузії 2008 року, є також свідченням того, що Росія спроможна провокувати та використовувати ескалацію «заморожених» конфліктів з метою створення умов для реалізації власних геополітичних та геоекономічних проектів».

Таким чином, особливу зацікавленість Москва проявляє до того, щоб у майбутньому потік каспійської нафти йшов тільки через російський нафтопровід і порти в рамках проектів енерготранспортної системи, яку розвиває Росія спільно з іншими країнами Великого Чорноморського регіону - Туреччина, Азербайджан, Болгарія, Греція. Останнім часом Росія активно залучається до діяльності Блексіфор, а також до турецької ініціативи «Чорноморська гармонія» та середземноморських антитерористичних навчань.

Туреччина вважається другим за значимістю геополітичним актором у Чорноморському регіоні. Під її контролем перебувають не лише протоки Босфор і Дарданелли, а й питання водопостачання до держав Середнього Сходу (Ірану, Іраку та Сирії). Крім того, територія Туреччини є важливою для транзиту каспійських енергоресурсів до Європейського Союзу.

Варто зазначити, що з початком хвилі демократизації в арабському світі наприкінці 2010 р. Туреччину часто ставили в якості достойного прикладу переходу від диктатури до демократії, та характеризували як зразкову державу для молодих демократій. Однак, будучи офіційним кандидатом на вступ до ЄС з 2005 р., Туреччина зазнала певних розчарувань в євроінтеграційних процесах. Це зумовило геостратегічний поворот політичного вектору Анкари, спрямований на покращення відносин з Росією та з державами Близького Сходу (зокрема з Іраном), що дає підстави називати її «своєю серед чужих та чужою серед своїх».

Позиція Туреччини в межах Чорноморського регіону дещо збігається з позицією Росії і полягає в незадоволенні зростанням присутності тут США, так як це принижує роль Туреччини як плацдарму НАТО в Чорноморському басейні. В контексті зближення Анкари з Москвою, В. Путін заявив, що Росія і Туреччина «вийшли на рівень багатопланового стратегічного партнерства». Таким чином, ЄС та США втрачають такого важливого союзника як Туреччина у переговорному процесі з Кремлем. Росія ж, у свою чергу, намагається скористатися партнерством з Туреччиною, щоб витіснити США з Чорноморсько-Кавказького регіону. Туреччина прагне створити регіон, «в якому для забезпечення безпеки не будуть потрібні «нерегіональні держави».

За своєю активністю Туреччина дійсно може братися за приклад не лише молодими демократіями, а й іншими регіональними суб'єктами. Адже покращення її відносин із сусідами відповідно до концепції «нуль проблем з сусідами» створює більше ніж реальні перспективи для поступового перетворення Туреччини в регіонального лідера. В перспективі цей статус може набути трансрегіонального виміру, охопивши декілька регіонів - Чорноморський, Кавказький та ін. Тим більше, що Туреччина геополітично тяжіє і до Близького Сходу, і до Європи, і до Балкан, і до Кавказу, і до інших регіонів та субрегіонів.

Інтереси Європейського Союзу, США і НАТО в Чорноморському регіоні можна тісно пов'язати з діяльністю та активністю в його межах Румунії. Адже, після її вступу до ЄС Брюссель здобув географічну присутність в регіоні та можливість виступати тут впливовим гравцем. Так само і НАТО посилило свої позиції у Чорномор'ї з прийняттям Румунії та Болгарії до свого складу.

Румунія, будучи впливовою регіональною державою, членом НАТО і ЄС, у своїй зовнішній політиці приділяє велику увагу питанню щодо визнання її як країни-постачальника стабільності і безпеки, виразника та захисника інтересів Заходу. Дії румунського керівництва на міжнародній арені закладають підґрунтя для регіонального домінування Бухареста. Проголошена президентом Румунії Т. Бесеску ініціатива створити стратегічну безпекову вісь «Вашингтон-Лондон-Бухарест» має підтримку з боку США. У цьому контексті привертає увагу підписання 6 грудня 2005 р. державним секретарем США К. Райс та міністром закордонних справ Румунії М. Унгуряну рамкової угоди про розташування американських військових об'єктів на території Румунії. Підписання угоди виокремило Румунію серед інших на той час 26 країн-членів НАТО, надало Бухарестові офіційний статус прямого союзника США на двосторонній основі, додаткової політичної і військової ваги на міжнародній арені.

В процесі підготовки до вступу до ЄС Румунія запропонувала низку власних ініціатив щодо розвитку співробітництва в Чорноморському регіоні. Це стосувалося створення у 2006 р. організації Чорноморського форуму, за допомогою якого можна вести діалог і зміцнювати партнерство у регіоні.

Таким чином, Румунія прагне зайняти роль регіонального лідера, взявши на себе відповідальність за зміцнення демократії на пострадянському просторі, щоб гармонійно влитися в Європу і зайняти там свою нішу14.

Вивчаючи досвід Румунії, Україна також повинна послідовно відстоювати свої національні інтереси в Чорноморському регіоні. Даний регіон є надзвичайно важливим для України в економічному, енергетичному та безпековому вимірах. Реалізуючи свої політичні цілі, Україна намагається активно залучатися до регіональних інтеграційних процесів, створюючи сприятливі умови для посилення власної ролі в глобальній системі міжнародних відносин. В контексті розвитку причорноморського співробітництва варто зазначити, що Україна також претендує на регіональне лідерство. Будучи однією з найбільших держав регіону, а також займаючи одне з найвигідніших стратегічних положень, вона має також реальні шанси на задоволення своїх амбіцій.

Таким чином, у боротьбу за регіональне лідерство включаються ще Україна та Румунія. Двосторонні відносини цих держав мають основні точки протистояння: проблема острова Зміїний, судноплавство у гирлі Дунаю, румунізація Чернівецької та частини Одеської областей та ін., які перетворюють Україну та Румунію не на союзників, а на конкурентів. Кожна з держав має майже однакові геополітичні умови для регіонального домінування. Проте, зважаючи на значні успіхи Румунії на міжнародній арені, видається, що вона має більше шансів на перемогу.

Однак, варто згадати, що як Україна, так і Румунія відчувають на собі вплив російської політики. Тому, двостороннє співробітництво в рамках спільних між Києвом та Бухарестом економічних та екологічних проектів, а також стосовно вирішення спірних питань дасть змогу обом державам зміцнити свої позиції для реалізації своїх політичних цілей. Крім того, варто зауважити, що амбіції Бухареста можуть проявитися в інших галузях, де на лідерство претендує Київ. Якщо Румунія прагне відігравати провідну роль у формуванні євроатлантичної стратегії для Чорноморського регіону, що стосується гарантування безпеки (військової, енергетичної тощо), то амбіції ж України на лідерство в регіоні проявляються, наприклад, через ГУАМ, де Румунія навіть не є членом. Також Україна претендує на ключову роль у питанні транзиту каспійської нафти й газу до Європи, і Румунія їй тут не конкурент. Отже, моментів відвертого суперництва практично немає, а відтак є підстави для розподілу повноважень в одних галузях і співпраці в інших.

Таким чином, розвиваючи міжнародні відносини в рамках Чорноморського регіону, Україна повинна намагатися уникати ускладнень у відносинах із конкуруючими між собою основними центрами сили і прагнути до максимально можливого рівня співпраці з ними. Підтримуючи збалансовані відносини з основними регіональними гравцями, найбільшу увагу нам слід приділяти співпраці з Євросоюзом, оскільки всі енергетичні проекти, які можуть забезпечити Україні певний рівень диверсифікації джерел енергоносіїв (а відтак економічної незалежності), можуть бути реалізовані лише за умови активної участі в них ЄС.

Отже, існуючі між країнами Чорноморського регіону культурні, історичні, ментальні та релігійні відмінності слід долати шляхом створення відповідного інформаційного простору, котрий сприятиме формуванню думки про важливість взаємовигідної співпраці між країнами регіону.

Висновки. Чорноморські держави неодноразово демонстрували політичну волю щодо розвитку різних форм регіонального співробітництва. Серед таких ініціатив - діалог з проблем безпеки, двосторонні та багатосторонні угоди - Організація Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Блексіфор тощо. Ці механізми є дієвим способом зміцнення взаємодії в межах Чорноморського регіону та його включення в мережу великих європейських регіонів.

Якщо вести мову про виділення лідера серед усіх учасників відносин в межах Чорноморського регіону, то в силу їх комплексності та багатовекторності у цьому, на нашу думку, поки що немає нагоди, оскільки кожна з держав-претендентів має як сильні, так і слабкі сторони в даному питанні. На сьогодні немає такої сили, яка б інтегрувала інтереси регіону в цілому і розвивала внутрішні відносини всіх учасників в його межах. Натомість кожна з присутніх сторін намагається вести політику, щоб забезпечити власну безпеку та задовольнити власні амбіції.

Література

1. Штибликов Д. Загрози і виклики безпеки в Чорноморському регіоні / Д. Штибликов. - Український журнал. - 2011. - №6. - С.111-115.

2. Бжезінський Збігнєв. Велика шахівниця / З. Бжезінський.- Львів-Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2000. - С.123-125

3. Снігир О. Відносини України та ЄС у контексті формування безпекового сегмента чорноморської політики Євросоюзу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old.niss.gov.Ua/book/StrPryor/8/ 25.pdf.

4. Языкова А. Большой Черноморский узел [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// magazines.russ.ru/vestnik/2007/21/ia5.html.

5. Корома Н. Безпека в Чорноморському регіоні: геополітичний аспект / Н. Корома. - Науковий вісник Волинського національного університет ім. Лесі Українки. - 2011. - № 9. - С.22-26.

6. Черное море: новая арена глобального соперничества. Турецкий центр международных отношений и стратегического анализа. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.turksam.org/ ru/yazilar. asp?kat1=3 &yazi=167.

7. Tassinari F. Synergy for Black Sea Regional Cooperation. Guidelines for an EU Initiative// CEPS Policy Briefs. - 2006. - June. P. 27-29.

8. Максименко І. Геополітичні зміни в Чорноморському регіоні та перспективи регіонального співробітництва / І. Максименко // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ: Сб. науч. статей. - Донецьк: Ливадия, 2007. - C. 164169.

9. Полтораков А. «Турецкая весна»: на пути к трансрегиональному лидерству? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://politika.org.ua/?p= 2438.

10. Петров В. Основні напрямки зовнішньої політики Румунії щодо створення системи безпеки в Чорноморському регіоні / В. Петров // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Тематичний випуск. Проблеми національної безпеки: регіональний та глобальний аспекти. - Чернівці: Букрек, 2008, Т.6. - С.122-139.

11. Волович О. Арена взаємодії та суперництва / О. Волович // Україна і світ сьогодні. - 2007. - №23-24. - С.18-23.

12. Румунія: від «задвірок» Європи у Радянському блоці до надійного партнерства в Європейському Союзі та НАТО [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/ projects/rumynija-v- evropejskom-sojuze-i-nato.

13. Максименко І. Україна - Румунія - Болгарія: новий вимір регіонального співробітництва чи боротьба за роль регіонального лідера. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.niss.od.ua/p/85.doc.

14. Петров В. Основні напрямки зовнішньої політики Румунії щодо створення системи безпеки в Чорноморському регіоні / В. Петров// Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Тематичний випуск. Проблеми національної безпеки: регіональний та глобальний аспекти. - Чернівці: Букрек, 2008, Т.6. - С.122-139.

15. Шелест Г. Посилення ролі України у формуванні системи безпеки в Чорноморсько - Каспійському регіоні. Центр содействия изучению геополитических проблем и евроатлантического сотрудничества Черноморского региона НОМОС [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru