Пoняття, oзнaки тa eкoнoмiчнi нaслiдки мoнoпoлiї

Природна монополія виникла за об'єктивних причин. Їй характерна ситуація, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. Основою природної монополії є особливості технології виробництва та обслуговування споживачів.Дані галузі у більшості випадків підпорядковані державі.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. Це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

Також це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються певним міністерствам. Зазвичай групуються підприємства однієї галузі, що виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції.

Економічна монополія з'являється на основі закономірностей господарського розвитку і є найпоширенішою. Причиною її виникнення є зміни в технологічному способі виробництва, передумовою яких була промислова революція кінця XVІІІ - початку ХІХ ст. [7, с 179] . До завойування монопольного становища на ринку ведуть два шляхи : успішний розвиток підприємства, зростання його масштабів шляхом концентрації капіталу та централізація капіталу.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту. Монополія окремого підприємства є свого роду чистою монополією і досягти такого монопольного становища нелегко. Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох великих фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об'єднання -- пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об'єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку і розпадалися при змін іумов на ринку. Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення -- безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання -- призвело до появи більш стійких монополістичних об'єднань, які створювалися на тривалий строк. Ними були: трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни, конгломерати та консорціуми( поділ монополій за формою об'єднання капіталу ).

Картель( від франц. - “союз” ) -- це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту. Це означає що виробництво і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про регулювання об'ємів виробництва, умов збуту продукції, визначають єдині монопольно

високі ціни, обмін патентів на нову техніку і тому подібне. Картельна угода щодо ціни передбачала і поділ ринку: встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати свою продукцію. Також угода встановлювала для кожного підприємства частку його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї норми кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу.

Була запроваджена картельна ціна - різновид монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для отримання монопольного прибутку.

Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені в Германії, складалися навіть міжнародні картелі. Це такі союзи монополій різних країн, між якими також складалися угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін. Як правило, такі міжніродні картелі існували в рамках однієї галузі.

На сьогодні картелі існують у формі ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат( від грец. - “згода” ) -- це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції відбувається через створену загальну збутову контору або інший аналогічний орган. В дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, Сахарний синдикат. Синдикат зв'язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ціоб'єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме підприємство в ньому не продавало своєї продукції самостійно, а здавало її синдикату, який здійснював збут через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власність на контору і на вироблений продукт. Кожен учасник, чи підприємство, чи фірма, одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов. Тобто прибуток розподілявся відповідно до частки кожного підприємства в обсязі продажу.

На сьогодні у ряді країн існує антимонополістичне законодавство, тому синдикати втратили своє значення як форма монополістичного об'єднання. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі у сфері виробництва, так , наприклад,алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

В Україні синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вони підпорядковують собі необ'єднаних підприємців шляхом встановлення цін на сировину, матеріал, продукцію.

Трест ( від англ. - “довір'я” ) -- це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об'єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Трест виник тоді, коли процес монополізації поширився і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту.Тобто, відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників. Взагалі, трести, картелі та синдикати не вели до повного пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією: імпортних товарів та товарів-замінників. Трести є найбільш тіснішою формою об'єднання, але кожне з підприємств окремо не може вирішувати, що і як виробляти, адже управляє і веде від імені підприємств усі справи трест. Кожен з власників підприємств отримує певну кількість акцій у відповідності з величиною вкладеного капіталу, тим самим отримуючи право на участь в управлінні та на відповідну частину прибутку. Зазвичай, трести об'єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третині XІX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія "“Стандарт ойл" ( 1879 ). Поширення трестів у Європі почалося після першої світової війни.

Концерн ( від англ. - “підприємство, фірма” )- це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Концерн є багатогалузевою монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства. Його ядром є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство. Ця форма монополістичних об'єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характерна децентралізована система управління підприємствами, великий об'єм постачань всередині фірми; централізованими в ньому являються капіталовкладення та фінанси. Концерни відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність прагнення до диверсифікації( проникнення великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності). На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була певна форма монополій. У Німеччині переважали картелі, в Росії і Франції -синдикати, у США - трести, в Японії - концерни

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання. Така форма об'єднання відображає потреби розвитку продуктичвних сил, які диктують необхідність комбінування, а також впровадження в інші галузі виробництва. В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги.

Конгломерат( від лат. “зібраний”) - це монополістичне об'єднання, які утворилися в міру розростання концернів та шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. У конгломераті під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Управління ними централізоване. Структура конгломеративних об'єднань нестійка: вони можуть розпадатись абоутворювати концерн. Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників.

Консорціум - це об'єднання окремих монополій. Іноді об'єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добуваннята збуту певного товару. Можна вважати консорціуми своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються.

Таким чином, організаційні форми монополій різні.

Але якими б вони не були , будь-якому випадку у них на меті: забезпечити тому хто володіє монополією одержання найбільших прибутків.

Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої

підвиди.(рис.2.)

Рис.2.Види ринкових монополій.

До першого виду відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, і цьому товару немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник ( картелі, синдикати, трести ), може бути однопродуктовою - монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродуктовою - монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію та деформують ринок.

Різновидом монополії -продавця виступає технологічна монополія. Суть такої монополії полягаїє в тому, що монополізується виробництво і збут певного різновиду даного продукту. Таким чином будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими - небудь якостями свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Така монополія не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Через те, що хоч продавець володіє монополією, в той же час він зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників.

Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів виробляти різні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками видів одного й того ж продукту ще більше розгортається. Тому такий вид монополій антимонопольним законодавством не повинен обмежуватися.

Другим видом є монополія - покупець. В якості таких монополій має виступати держава, а також окремі фірми.

Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації, практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними.

Монополістичні утворення - це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виготовляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; дістають можливості впливати на процес ціноутворення, добиваючись вигідних цін; отримують вищі (монопольні) прибутки.

Отже, головною ознакою монополії) є заняття монопольного положення (домінуюче положення підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару).

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках певну господарську владу, вони мають можливість з позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і суспільству свої особисті інтереси.

Розділ 3. Економічні наслідки монополізації економіки або шляхи їх подолання

Незважаючи на те, що ринок в умовах монополії є рівноважним, а монополіст може мати ефективне виробництво, монопольні ринки є неефективними. В умовах монополії ринкова ціна продукції вище граничних витрат її виробництва, що свідчить про неефективний розподілі ресурсів.

Здійснюючи занадто мало продукції і продаючи її за дуже високими цінами, монополія веде до скорочення суспільного добробуту.

Також монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

ь монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

ь монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;

ь монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Уявімо, що крива ринкового попиту на продукцію така сама як для конкурентної галузі, так і для монополії, витрати виробництва теж однакові. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якби попит на дану продукцію забезпечувала б конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропозиції:

.

Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги , . Крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача , а крива пропозиції -кривою граничних витрат виробника .

Рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми має такий вигляд:

,

отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів , тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої пропозиції відповідає суспільно ефективний обсяг випуску (ресурси розподілені ефективно).

Якщо конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми - монополіста відповідає точці , монопольна ціна - , а обсяг - . Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, маємо, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки , не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство отримало б розширення виробництва та рівень конкурентної рівноваги. Величину цього прибутку або суспільних втрат від монополвї ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником (рис. 3). Також монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник - монополіст, він отримує частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників і . Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади.

Через наявність суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Вийнятком є природна монополія, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масштабі, що проявляється на всіх рівнях виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат (рис.4), граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом оптимальним обсягом випуску буде з рівновагою в точці , якій відповідає ціна . В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині . Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці, оптимальним обсягом випуску був би , але галузь була б збитковою, оскільки для ціна нижча на середні витрати.

Виникнення природної монополії є наслідком вільної дії ринкових сил, саме тому виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства. Існування природної монополії вигідне для суспільства. [8, c. 3-5].

Монополія неминуче породжує високий прибуток, вона не прагне засвоювати нові технології, знижувати затрати й розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни й нав'язати їх споживачам. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може привести до розриву господарських зв'язків. Особливо це відображається на вітчизняній економіці, де будь - які неполадки на підприємстві - відразу ж відбиваються на роботі сотень підприємств - суміжників.

Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною. Під час панування монополій, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби споживачів залишаються незадоволеними.

Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти шляхом свого переважного становища.

Проте, на сьогодні монополіям доводиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції, що примушує їх шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші виробництва

В цілому, монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Американський економіст Поль Самуельсон, оцінюючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить висновок: “це економічне та соціальне зло”[9, c. 112-115].

Отже, монополія має результатами своєї діяльності такі наслідки:

Ш завищення цін і заниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентними значеннями;

Ш монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти (витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати, тощо);

Ш монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь;

Ш монополіст нерідко зловживає своїм становищем на ринку, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам та споживачам;

Ш за діяльності монополій спостерігається тенденція до стримування НТП;

Ш монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній та правовій сферах суспільства [10, с. 241].

Уряди промислово розвинутих країн усвідомили наслідки монополій ще наприкінці ХІХ ст. Першою країною, де було створене антимонопольне законодавство, були США. Антитрестівське законодавство (аntіtrust lаws) - це збірка законів, що спрямовані проти створення у фірм (трестів) монопольної влади. Перший закон (закон Шермана) був прийнятий ще в 1890 р. й мав вплив лише на сферу торгівлі й комерційної діяльності. Його недоліки були усунуті в подальших законах. Антитрестівське законодавство США значно вплинуло на розвиток антимонопольного законодавства в інших країнах. Порушення закону каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення. Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто заборона створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два -- вертикальний (об'єднання двох фірм, пов'язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об'єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків. Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій. Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання.

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки і є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження монополізму і недопущення і недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства. За рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%;

На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здійсненні антимонопольної політики в Україні на початку ХХІ ст. стає на захисті економічної конкуренції.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики державна є підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для вcіx агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

*здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

*запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;

*контроль за економічною концентрацією;

*сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

*правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

*організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

*адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

*профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.