Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра міжнародної економіки та маркетингу

Cамостійна робота з курсу «Перехідна економіка »

на тему: «Концептуалізація мегатрендів економічного розвитку в контексті глобальних викликів сучасності»

Підготувала студентка 5 курсу,

групи Бізнес Адміністрування:

Ковальчук Валерія Сергіївна

Київ 2018

Зміст

1. Вступ

2. Сучасні економічні концепції

3. Концепція стадій економічного розвитку

4. Сучасні тенденції розвитку світової економіки

5. Глобальні тренди сучасності: порівняльний аналіз

6. Економічні тренди Європи на найближчі роки

7. Висновок

8. Список використаних джерел

1. Вступ

Фундаментальні соціально-економічні трансформаціі? на початку ХХІ ст. продемонстрували зростаючу світ-системну єдність і засвідчили уразливість економік більшості краі?н світу під дією стрімкого виникнення і поширення кризових явищ різноі? природи у глобаль- ному економічному просторі. Глобалізація не тільки економічних, але и? у цілому суспільних про- цесів у наи?ширшому розумінні стала домінантою сучасного економічного розвитку, сформувавши такого ж глобального характеру природно-ресурсні, демографічні, технологічні, техногенні, фінансові виклики. У світі спостерігається нерівномірнии? та асиметричнии? вплив глобалізаціі? на економічнии? розвиток краі?н, де поряд з позитивними наслідками нарощування і поглиблення і?х взаємодіі?, можливістю оптимально концентрувати необхідні ресурси у наи?більш ефективних сферах і розширення альтернатив і?х вибору мають місце и? очевидні негативні ефекти, які можуть пригнічувати економічнии? розвиток краі?ни та дестабілізувати національну економіку. Зазначене актуалізує необхідність дослідження економічних, організаціи?но-правових механізмів забезпечен- ня здатності національноі? економіки функціонувати в умовах глобальних викликів і ризиків.

2. Сучасні економічні концепції

Сучасні економічні теорії були засновані наприкінці ХIХ і на початку ХХ ст. За більш ніж 100 років вони значно змінилися, трансформувалися в різні концепції, які підтверджувалися або заперечувалися практикою економічного прогресу на певних етапах історичного розвитку. Можна виділити декілька концептуальних напрямків розвитку економічної думки: неокласичне, кейнсіанське, інституціоналізм.

Неокласичний напрямок виник на основі синтезу ідей класичної школи й маржиналізму. Основоположником цього напрямку вважається А.Маршалл (1842-1924), головною працею якого була книга «Принципи політичної економії» (1890р.). Він відомий як основоположник цінової теорії, у якій поєднуються теорія витрат виробництва й теорія граничної корисності. А.Маршалл підкреслював, що мінімальна ціна продавця визначається витратами виробництва. А ціна покупця формується на основі його суб'єктивної оцінки граничної корисності цього товару. Він використовував поняття ринкової рівноваги для характеристики балансу попиту та пропозиції, розробив концепцію еластичності попиту, які дотепер є актуальними. Неокласична школа виходить з пріоритетності механізму економічного саморегулювання за допомогою вільного формування цін. Ця теорія виключає втручання держави у вільний об'єктивно складний ринковий механізм.

Близькою за своїм економічним змістом до неокласичної теорії є концепція неолібералізму. Її прихильники вважають за можливе мінімальне втручання держави в економіку при наданні максимальних свобод учасникам ринку. До активних прихильників лібералізму варто віднести Л.Мізеса, Ф.Хайєка й ін. Ф.Хайєк у своїх працях обґрунтовує переваги вільної ринкової системи над змішаною й тим більше над централізованою командно-адміністративною економікою. Він виходив з того, що вільна ринкова система саморегулюється за допомогою об'єктивно складних цін. Великий внесок у розвиток і практичну реалізацію ідей неолібералізму й соціально орієнтованої ринкової економіки вніс Л.Ерхард - творець німецького «економічного дива» і автор книги «Добробут для всіх».

Економічна криза й велика депресія в 30-ті роки ХХ століття привели до падіння обсягів виробництва, зростання безробіття, масового банкрутства підприємств і інших негативних наслідків. Неокласична теорія не змогла запропонувати способи виходу з кризи. Відомий англійський економіст Дж.Кейнс (1883-1946) створив теорію державного регулювання економіки. За допомогою такого регулювання можна впливати на інфляцію, зайнятість, безробіття, сукупний попит та пропозицію товарів, переборювати економічні кризи. Основна праця Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей» була опублікована в 1936р. і з'явилася досить вчасно. Тому його оголосили «рятівником капіталізму», а теорію - «кейнсіанською революцією в політичній економії». Кейнс досліджував особливості відтворення в умовах кризи й запропонував практичні заходи щодо виходу з нього через вплив на сукупний попит. Таким чином, кейнсіанська теорія стала теоретичною й практичною основою державної політики антикризового регулювання. Але послідовне застосування методів державного регулювання згодом стало приводити до зниження економічних стимулів розвитку й уповільненню темпів економічного зростання. В 80-ті роки основні положення кейнсіанської теорії були піддані критиці й поставлені під сумнів економістами неокласичної течії.

Провідним неокласичним напрямком у розвитку сучасної економічної науки став монетаризм. Основоположником сучасного монетаризму є американський економіст Лауреат Нобелівської премії (1976р.) М.Фрідмен. Він стверджував, що ринкова економіка є стійкою системою, а негативні тенденції обумовлені нераціональним втручанням держави, яке треба звести до мінімуму. Монетаристська теорія виходить із того, що вирішальний вплив на стабільний розвиток економіки мають: емісія грошей, грошова система й грошова політика держави. Тому монетаристи зводять керування економікою, насамперед до контролю держави над емісією грошей, кількістю грошей, що перебувають в обігу й у запасах, погоджуванню приросту грошової маси з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обігу.

М.Фрідмен запропонував монетарне правило, відповідно до якого держава повинна підтримувати обґрунтований щорічний приріст грошової маси в обігу у межах 3-5% на рік з метою стимулювання ділової активності в економіці. Якщо емісія грошей перевищує цей рівень, то відбувається зростання інфляції й падіння темпів зростання ВВП. Використання монетаристами важелів впливу на економіку пропонує згортання соціальних програм, які, на їхню думку, не покращують, а погіршують положення як незаможних, так і всього господарства країни.

Теорія економіки пропозиції (А.Лаффер, Д.Гілдер, М.Еванс) одержала широке поширення в 80-ті роки ХХ століття і є продовженням неокласичної теорії в сучасних умовах. Економістами цієї течії пропонується активізувати пропозицію факторів виробництва й готової продукції, а не регулювати сукупний попит. Держава повинна бути націлена на оздоровлення економіки за допомогою антиінфляційних заходів, зниження податкових ставок на доходи населення й прибуток підприємств, скорочення видатків державного бюджету й ін. Зниження податків приведе до підвищення доходів населення, що збільшує купівельну спроможність населення, розширює інвестиційні можливості підприємств і стимулює економічне зростання. Головне, що переслідує теорія економіки пропозиції, - це розширення свободи приватних підприємців. Її практичне втілення одержано при реформуванні господарських систем Англії (М.Тетчер), США (Р.Рейган).

В 70-ті роки минулого століття почала активно розвиватися теорія раціональних очікувань (Т.Лукас, Д.Мут, Б.Макколланд і ін.) Важливою проблемою в стратегії економічного розвитку держави, галузі, фірми й окремого споживача є передбачення перспективи зміни економічних умов розвитку й вибору найбільш раціонального варіанту діяльності. Тому, на думку авторів цієї концепції, учасники ринку приймають економічні рішення з урахуванням прогнозів про майбутній рівень цін, безробіття, інфляції, темпів ділової активності й ін. Вибір споживачем найбільш оптимального варіанту спрямований на досягнення максимальної корисності в майбутньому. Важливу роль у цьому виборі повинна грати комп'ютеризована інформація з урахуванням перспективних тенденцій розвитку. Тому уряди повинні проводити ефективну економічну політику й створювати стабільні правила ринкового поводження, відмовляючись від тимчасових мало передбачуваних рішень.

Провідна роль у сучасній економічній теорії належить інституціоналізму, який виник на рубежі XIX-XX ст. Великий внесок у розвиток цієї теорії внесли такі економісти як: Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Мітчелл, Д.Гелбрейт, У.Ростоу й ін. Інституціоналісти розширюють предмет дослідження економічної теорії через те, що прогрес економічного розвитку залежить від багатьох інститутів суспільства. Саме поняття «інститут» трактується досить широко - це держава з її законами і юридичними нормами; всі суспільні, професійні й продуктивні організації з їхніми уставами; поводження й спосіб мислення різних соціальних груп; звички; звичаї й ін. Автори цієї теорії вважають, що необхідно переборювати негативні явища в економіці через можливості соціального контролю суспільства над нею, врегулювання соціально-економічних конфліктів і ін. Сучасна ринкова економіка стає все більш інституціоналізованою, тобто її результативність залежить від рівня розвитку й ефективності функціонування всіх інститутів суспільства. Теоретичні ідеї цієї концепції знайшли відображення в економічній політиці розвинених країн, у практичній розробці соціальних програм, а також у теоріях «індустріального» і «постіндустріального суспільства».

Отже, жодна з теорій не претендує на монополію абсолютної істини, а лише доповнює загальний зміст економічної науки.

3. Концепція стадій економічного розвитку

Концепція стадій економічного розвитку - це концепція, згідно з якою існують два основні типи суспільства - «традиційне» (докапіталістичне) та «індустріальне» (капіталістичне). Висунута відомим американським економістом В. Ростоу.

Концепція стадій економічного розвитку нерідко характеризується як ґрунтовніша сучасна теорія економічного розвитку. Процес економічного розвитку суспільства, на думку Ростоу, охоплює п'ять стадій, кожна з яких характеризується взаємодією сукупності різних факторів: техніко-технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, ідеологічних та ін. Перехід від однієї стадії до іншої зумовлений, за Ростоу, змінами у визначальному секторі економіки, динамікою розвитку провідних галузей. Значна роль у забезпеченні прогресивних змін відведена в концепції рівню норми нагромадження.

Перша стадія - традиційне суспільство, для якого характерне домінування сільського господарства, низький розвиток продуктивних сил і невисока продуктивність праці. В такому суспільстві не існує надлишку продукту, а отже, й ресурсів для нагромадження капіталу.

Друга стадія - передумови для сходження. Згідно з Ростоу на цьому етапі створюються передумови для глибоких, неперервних і систематичних змін. Суттєвим на цій стадії є зміна статусу особи, яку починають оцінювати за критерієм результативності її діяльності, а не за успадкованим соціальним статусом. З'являються підприємці, готові ризикувати у виробництві та комерційно-фінансовій сфері.

Третя стадія - сходження - характеризується прискореними темпами соціально-економічного розвитку. Значно зростає частка суспільного продукту, що спрямовується на заощадження та інвестування. Відбувається становлення поточно-масового виробництва, змінюються форми організації та управління виробництвом.

Четверта стадія - індустріальне суспільство. На цій стадії формується і стає провідною велика машинна індустрія. Визначальна роль належить базовим галузям - важкій промисловості (металургії, вугільній, енергетичній, машинобудівній). Норма нагромадження сягає 20% національного доходу.

Досягнувши технічної зрілості, суспільство, за Ростоу, переходить до п'ятої стадії - масового споживання. Створений потужний виробничий потенціал нації починає «працювати» переважно на споживача, на більш повне задоволення його зростаючих потреб. Провідними стають галузі народного господарства, що виробляють предмети споживання та послуги. Економіка колишнього СРСР, у т.ч. України, не була переорієнтована на пріоритетний розвиток цих галузей. До 90-х у радянській економічній літературі та в офіційних програмних партійно-державних документах панівним був підхід, згідно з яким пріоритети надавалися розвитку і підрозділу суспільного виробництва.

В 70-х Ростоу запропонував виділяти шосту стадію економічного розвитку - стадію пошуку якості життя, на якій провідними секторами економіки стає сфера послуг. За основу періодизації він, по-перше, узяв здебільшого розвиток продуктивних сил (виділивши аграрне, індустріальне та постіндустріальне суспільство), але зігнорував вирішальний критерій - відносини власності, передусім економічної; по-друге, одну зі сфер суспільного відтворення - споживання (при переході до п'ятої стадії), тоді як визначальною є сфера безпосереднього виробництва; по-третє, не використав або недостатньою мірою врахував похідні критерії класифікації економічних систем: ступінь розвитку товарно-грошових відносин, господарського механізму, особистісного фактора; по-четверте, етапи виділено з порушенням вимог основних законів діалектики, які не передбачають, зокрема, виокремлення передумов сходження та саме сходження, а лише етап становлення та ін.

4. Сучасні тенденції розвитку світової економіки

З вітальним словом виступили заступники голови оргкомітету: проректор з наукової роботи, проф. В.О. Богомолов, декан факультету управління та бізнесу, проф. І.А. Дмитрієв і завідувач кафедри міжнародної економіки, проф. Д.В. Бабич. Учасники конференції плідно попрацювали як під час пленарного засідання, так і п'яти секцій: - сучасний вектор розвитку світового господарства; - управління інноваційно-інвестиційними процесами та трансфер технології у сучасному світі; - трансформація фінансових відносин в умовах світової кризи; - проблеми людського розвитку та ефективності використання людського потенціалу в умовах глобалізації; - сучасні тенденції розвитку світової економіки: погляд молоді. Усього в роботі конференції взяли участь майже 60 науковців, викладачів, аспірантів, студентів і практиків з України, Росії, Великобританії, Китаю та Сирії, основний наголос у доповідях і виступах яких було зроблено на найбільш актуальних та важливих проблемах розвитку світових інтеграційних процесів та можливостей приєднання до них України, показано місце і роль України в глобалізованому світі. Значну увагу приділено проблемам формування системи соціально-економічних перетворень в умовах глобальних економічних трансформацій та аналізу особливостей інтеграційних процесів України з відокремленням європейського, чорноморського та східного векторів, а також розвитку торговельно-економічних відносин України з країнами Азії та Африки. У доповідях і виступах під час дискусій висловлено ряд слушних пропозицій і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її галузей, забезпечення економічної безпеки України за умов відкритої економіки, підвищення ефективності різних сфер української економіки з урахуванням світового досвіду, накопиченого розвинутими країнами світу в реформуванні економіки на сучасному етапі. Зокрема, у галузі управління інноваційно-інвестиційними процесами та трансферу технологій у сучасному світі запропоновано заходи та практичні рекомендації, спрямовані на вирішення таких актуальних проблем: - удосконалення механізму державної підтримки стратегії міжнародного науково-технічного співробітництва й інноваційного розвитку економіки України; - регулювання прямих іноземних інвестицій на державному, регіональному рівнях та рівні підприємства; - подальшого розвитку державної політики підтримки інноваційного підприємництва; - необхідності врахування та оцінювання ризику інвестування для забезпечення активізації підприємницької діяльності; - формування оптимальної структури джерел фінансування інвестиційної діяльності для забезпечення інвестиційної безпеки підприємства; - впровадження інноваційних технологій в управління будівельною сферою господарювання. Під час дискусії учасники конференції проаналізували соціально-економічний розвиток України, спрогнозований міжнародними фінансовими інституціями, а також обговорили такі актуальні аспекти трансформації фінансових відносин в умовах світової фінансово-економічної кризи та у посткризовий період, як: досконалення управління ризиками страхової діяльності в Україні; розвиток контролінгу як важливої складової забезпечення стійкого розвитку підприємств за умов висококонкурентного зовнішнього та внутрішнього середовища; впровадження Інтернет-банкінгу та інші. Учасники конференції дійшли до висновку, що однією з найважливіших тенденцій розвитку світової економіки є значне підвищення уваги до проблем розвитку людського капіталу як мети та критерію суспільного соціально-економічного прогресу на сучасному етапі. Доведено, що в умовах переходу розвинутих країн до постіндустріального суспільства саме наукові знання, їх накопичення та використання стають локомотивом прискореного розвитку економіки, забезпечують високий рівень конкурентоспроможності країн та досягнення високого рівня життя населення. На основі аналізу тенденцій розвитку людських ресурсів в іноземних корпораціях в умовах глобалізації, узагальнення результатів досліджень вітчизняних вчених та власних досліджень учасників конференції запропоновано методичні та практичні рекомендації, спрямовані на вирішення таких актуальних проблем: - підвищення ефективності інвестування в людський капітал як чинника зростання конкурентоспроможності країни; - удосконалення мотиваційних механізмів у сучасний період докорінної перебудови системи суспільних відносин; - підвищення ефективності використання кадрового потенціалу підприємства та системи оцінки персоналу з використанням світового досвіду; - реформування пенсійної системи в Україні в контексті світового досвіду. Обговорення сучасних тенденцій розвитку світової економіки та проведення дискусій з найбільш актуальних проблем участі України в світових інтеграційних процесах показало значний інтерес молоді до піднятих питань. Значна частина доповідей майбутніх науковців була присвячена саме цій проблематиці.

5. Глобальні тренди сучасності: порівняльний аналіз

Сутність глобальних проблем сьогодення: причинно-наслідковий зв'язок

Обриси глобальних проблем почали формуватися ще в нульових роках. Адже це типово для системи міжнародних відносин: проблема зароджується, набирає силу, починає діяти як подразник інтересів однієї або більше країн, створює наступні проблеми, зрештою - виходить на фінальний етап, коли її слід або невідкладно вирішувати, або вона вражає інтереси людства. Багато з політологів проводять паралель між нинішньою ситуацією в світі і тією, яка склалася напередодні Першої Світової війни. Тоді комплекс невирішених проблем в різних сферах «перевищив» сам себе, що призвело до кривавого протистояння.

Отже, можна артикулювати такі основні проблемні питання по секторальному принципу:

· Політичні: війна на Сході України як загроза європейській безпеці, війна в Сирії, загальна конфронтація на Близькому Сході, протиборство з РФ, «клубок напруження» в АТР, зокрема, проблема північної Кореї, протистояння в Південно-Китайському морі, ІГІЛ, як «квазідержава», Pax Americana vs Pax Chinensis, російська агресія.

· Економічні: вплив антиросійських санкцій на геополітичну складову, енергетична безпека, штучний інтелект - яким буде завтрашній день в світі інновацій, продовольча безпека, реалізація «Шовкового Шляху» як геополітичне протиборство між КНР та США.

· Соціальні: проблема біженців, нелегальних мігрантів, боротьба з голодом в кризових регіонах, демографічні проблеми людства, соціальні потрясіння в зонах військових конфліктів.

Всі ці проблеми мають логічний причинно-наслідковий зв'язок, а саме: конкурентна боротьба між країнами з високим потенціалом з метою збільшення впливу на міжнародній арені. Саме це і обумовило виникнення, здавалося б, абсолютно неспоріднених проблем, адже як можна порівнювати війну в Україні і війну в Сирії, реалізацію «Шовкового Шляху» і ембарго з боку США на китайські товари? Насправді, будь-яка з поточних глобальних проблем людства має спільний корінь: протистояння Заходу (США, ЄС) і Сходу (РФ, КНР). Стратегічні дослідження, проведені у 2018 році свідчать, що вказані суб'єкти мають приблизно схожий потенціал. Якщо порівняти це з критичними розбіжностями в їхніх інтересах, то можна прогнозувати збереження кризових тенденцій.

Сюди можна віднести такі акценти:

· Боротьба за «сфери впливу» у всьому світі;

· Енергетичний диктат»

· Поглиблення світової фінансової кризи

· Стихійна міграція та нове переселення народів, обумовлене конфліктами

· Створення нових конфліктних осередків

· Регресія у виробництві продовольства

Наразі світ є мультиполярним, тобто існує багато «центрів сили». У 2018 році ці тенденції також мали місце. Політичні протиріччя між Заходом та РФ обумовлюють введення санкцій, водночас, гальмують співробітництво у міжнародному форматі, адже як «побічна дія» виникає ураження інтересів окремих країн, які починають захищати власні інтереси. Наприклад, санкції проти РФ вдарили по Угорщині в більшій мірі ніж власне по Росії. Відтак, це відобразилося на ставленні Будапешта до Києва. Цей приклад ілюструє глобальність, водночас - служить доказом того, що ми вступили в еру протекціонізму. Політичні проблеми обумовлюють економічні, а вони, в свою чергу - соціальні, гуманітарні і т.д. Це і є глобалізм у критичному його вираженні.

Водночас, складно виділити якусь одну проблему як окрему. Швидше, спостерігається «перетікання» або «взаємодоповнення» таких проблем. Політичні розбіжності обумовлюються економічними ризиками та загрозами, коли кожна держава прагне захистити свої інтереси.

Прогнозна оцінка на 2019 рік

За висновками експертів, 2019 рік збереже тенденції попереднього року, щоправда, окремі тенденції послабляться, інші, навпаки, посиляться. Наприклад, прогнозується послаблення напруги на Близькому Сході, що означає поступове послаблення російського впливу у вказаному регіоні. Натомість, очевидним буде зростання напруги в американсько-китайських міждержавних відносинах, яке виражатиметься, передусім, в торговельних війнах. Росія, беззаперечно, займе прокитайську позицію. Тим більше, що реалізація «Шовкового Шляху» нанесе болючий удар по американських інтересах в Євразії. Отже, на фоні таких тенденцій, Україна має всі шанси зберегти статус союзника Заходу та користуватися його подальшою підтримкою.

Втім, без змін залишиться негативна прогнозна оцінка щодо фінансової кризи, яка «вдарить» по ЕС, а також активізація «гібридних загроз», посилення важливості кібербезпеки. Також, наступний рік стане роком «диктату енергоносіїв». Коли політичний або військовий інструментарій заходить в глухий кут, на сцену виходить фактор економічного шантажу. Це також дієвий силовий інструмент. Отже, можемо прогнозувати розвиток альтернативних джерел енергії, пального тощо. Адже ніхто не хоче відчувати власну вразливість у вказаному питанні.

Досвід для України та пересторога на майбутнє

Зайве говорити про важливість України у контексті її потенціалу та стратегічного розташування. Для Заходу Україна важлива як ідеологічний, економічний та політичний партнер, для РФ - як «буферна зона» між Росією і Заходом, яка не допускає критичного дотику двох полюсів сили. Відтак, очевидно що Україна буде на вістрі кризових трендів майбутнього. Зважаючи на вищевикладені проблеми, які мають нагальне значення для людства, можна артикулювати декілька напрямків, вивчення та реалізація яких повинна стати пріоритетом для української влади.

· Безпековий фактор. Мається на увазі як зміцнення військової міці та оборонного потенціалу, так і акумулювання можливостей адекватно реагувати на загрози гібридного характеру, одну з яких Кремль наразі апробує в Україні. У цьому відношенні, варто посилити акцент на кібербезпеці, ідеологічній складовій національного відродження, якісне «перезавантаження» вітчизняного політичного дискурсу. Україна має адаптувати абсолютно нову політичну парадигму - ту, яка дозволить їй посісти гідне місце серед країн, які мають власний геополітичний код.

· Економічний фактор. Посилення економіки, науково-технічного потенціалу, гарантування енергетичної безпеки, інвестиції в сільське господарство. ХХІ століття пройде під егідою боротьби за продовольство та питну воду. Ми маємо зберегти те, що у нас є.

· Соціальний фактор. Залежить від успішності реалізації попередніх. Найкращі інвестиції - інвестиції в людей, громадян, підвищення їхнього якісного потенціалу, освіти, медичного обслуговування. Тільки сильна нація може побудувати сильну країну.

Наступний рік принесе нові виклики. Тільки від своєчасного та правильного реагування на них залежить наше майбутнє. Україна повинна бути із Заходом - це її апріорний цивілізаційний вибір. Однак передусім, ми повинні бути самі з собою, пам'ятати, що крім нас самих, ніхто не зможе гарантувати наш добробут.

6. Економічні тренди Європи на найближчі роки

На жаль, незважаючи на те, що Україна рухається в бік Європи, українці не дуже обізнані внутрішньою політикою ЄС, особливо у сфері економіки. А даремно, адже нам ще є багато чому вчитися у європейських партнерів. Окрім цього, якщо казати відверто, сьогоднішня економіка нашої країни достатньо залежна від Європейського Союзу, тож внутрішні плани та тренди західних сусідів безпосередньо відображатимуться на нас.

За даними Eurostat

Рівень безробіття

В Україні звикли, що головним індикатором успіхів або невдач країни є рівень ВВП, а для ЕС більш важливим фактором є рівень зайнятості громадян. Адже саме від низького рівня безробіття залежить добробут індивідів та їх впевненість у майбутньому, а не тільки від сумарної кількості товарів та послуг. Безробіття у ЄС поступово знижується, але його рівень диференційований залежно від країни: якщо в Німеччині він дорівнює 4,1%, то в Греції він складає аж 23,6%. Загалом, у планах ЄС досягти рівня зайнятості 75% до 2020 року.

За даними Eurostat

Рівень ВВП

І хоча зростання ВВП не є пріоритетом в економічній політиці ЄС, він безпосередньо відображає рівень зростання економіки, яке, в свою чергу, дозволяє поліпшувати рівень та якість життя громадян. Особливо, це важливо після криз минулих років. З 2013 року загальний рівень країн ЕС поступово зростає і зараз, немає якихось передумов для зміни цього тренду.

Зміна реального ВВП ЄС (%)

За даними Eurostat

На відміну від України, де сам факт зростання ВВП вважають позитивним, в ЄС зростання повинно супроводжуватися турботою про навколишнє середовище, покращуючи якість життя європейців. І це вдається - незважаючи на розвиток економіки, рівень викидів парникових газів і частка поновлюваних джерел в енергетиці близькі до планових показників.

За даними Eurostat

Евросоюз принял стратегический план по переработке пластика

Для України це означатиме два важливих фактора: по-перше, скоріше за все об'єм взаємної торгівлі буде і надалі зростати; по-друге, строгі екологічні правила ЄС, стимулюватиме європейців виводи частину виробництва за кордони Союзу. Україна в цьому разі може стати інвестиційно привабливим варіантом.

За даними Eurostat

Зростання експорту

Не є секретом, що товари, які виробляються у ЄС є достатньо конкурентоспроможними на світових ринках, тож торгівельний баланс є позитивним вже 3 роки поспіль. До того ж, майже третина експортної торгівлі приходиться саме на ринок послуг. Але і рівень імпорту до країн ЄС залишається достатньо високим і складає, приблизно, 2,5 трильйона євро. Завдяки угоді про асоціації та сусідству, в України є всі шанси збільшувати об'єми експорту до ЄС, але щоб продавати товари з доданою вартістю, потрібно витримувати жорстку конкуренцію на цьому ринку та відповідати високим стандартам якості. Окрім цього, зниження рівня безробіття збільшує рівень заробітних плат. Враховуючи низькі кредитні ставки в країнах Європи, бізнесу вигідніше модернізувати виробництво та наймати меншу кількість, але висококваліфікованих працівників. Натомість в Україні ситуація повністю протилежна: банківські ставки дуже високі, а оплата праці - низька. Це призводить до створення на території України підприємств, де потрібна велика кількість працівників, направлених саме на поставку товарів та послуг в ЄС. Простіше кажучи, Україна поступово стає головним аутсорс майданчиком для країн Європи.

За даними Eurostat

Зростання бюджету та зменшення дефіциту

Не потрібно плутатись, бюджет Європейського Союзу - це не сумарний бюджет всіх країн-членів. Одною з головних функцій бюджету - перерозподіл фінансів між більш та менш розвиненими країнами-членами. Країн-донорів бюджету менше, ніж країн-отримувачів, і вихід з ЄС Великобританії, яка приносила близько 5 мільярдів євро в бюджет, потенційно може стати проблемою. Однак Німеччина, у якої профіцит бюджету становить 14 мільярдів євро, скоріше за все, зможе покрити втрати. Цікавим є те, що дотації з бюджету ЄС стає інструментом впливи на країни, які порушують європейські норми. Проте найбільший одержувач коштів, Польща, отримала всі потрібні їй кошти, незважаючи на претензії єврочиновників до реформи судів та міграційної політики.

Страны Балтии предложили увеличить бюджет ЕС после Brexit

Міграційна політика

Європа помітно старіє. Середній вік в Євросоюзі вже складає майже 43 роки. Щоб хоч якось виправити ситуацію, кожній жінці в таких країнах як Італія, Іспанія, Греція, Португалія та Польща, потрібно народити хоча б одну дитину. На фоні зростання економіки виникає дефіцит робочої сили. Тому достатньо велика кількість Європейських країн досить лояльно ставиться до трудових мігрантів. Традиційно, основний потік мігрантів йде з Близького Сходу та Африки. Але після отримання Україною безвізу та враховуючи нестабільність в середині країни, міграція з України до ЄС буде зростати. Наприклад, та ж сама Польща, охоче залучає культурно близьких українців і поступово, ця тенденція розширюється далі на захід. Загалом, станом на 2016 рік, кількість мігрантів до ЄС склала 1,54 млн осіб, з яких 1,26 млн отримали статус біженця. Для порівняння в 2012 році ці цифри складали 0,89 млн та 0,34 млн відповідно.

Висновок

Загалом, зі всіх наведених цифр, я можу зробити наступні висновки. На відміну від України, економіка Європейського Союзу знаходиться в чудовому стані. І на сьогодні, немає дійсно суттєвих причин для зміни тренду зростання. Однак, потрібно враховувати зростання проблеми старіння населення і міграції. Тож для України, ЄС повинен і далі бути потужним та надійним економічним партнером, але щоб розширювати це партнерство і далі, нам потрібно ще багато працювати над реформами в середині країни, щоб стати більш інвестиційно привабливими. Якщо ми все ж таки виконаємо "домашнє завдання", в нас є всі шанси, щоб економічний добробут ЄС поширився і на нашу країну.

Як показують результати дослідження, стіи?кість національноі? економіки як одна із сучасних ключових властивостеи? економіки краі?ни, що полягає у забезпеченні і?і? функціонування в умовах глобальних та національно-зумовлених внутрішніх викликів і ризиків зі збереженням і?і? життєво важливих параметрів та функціи? передбачає наявність фінансових та організаціи?но-правових механізмів і?і? забезпечення. В Украі?ні такі механізми у вигляді функціонування окремих фондів і резервів під егідою держави мають місце. Разом із тим комплекс існуючих в украі?нськіи? практиці відповідних механізмів свідчить про недостатню системність у і?х функціонуванні та практичну відсутність взаємодіі? між ними. Водночас механізми самоорганізаціі? населення и? бізнесу формуються в украі?нськіи? економіці переважно стихіи?но, без належного суб'єктивного усвідомлення потреби в і?х функціонуванні. Тож перспективним напрямом дослідження механізмів забезпечення стіи?кості економіки Украі?ни є розгляд можливостеи? активізаціі? механізмів самоорганізаціі? населення та бізнесу на ринкових засадах.

Список використаних джерел

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. 864 с.

2. Чмерук Т. Економічні тренди [Електронний ресурс] / Тимур Чмерук. 2017. Режим доступу до ресурсу: https://lb.ua/blog/tymur_chmeruk/392780_ekonomichni_trendi_ievropi.html

3. Порівняльний аналіз [Електронний ресурс] / хвиля. 2016. Режим доступу до ресурсу: http://hvylya.net/analytics/society/globalni-trendi-suchasnosti-porivnyalniy-analiz.html.

4. Лимитовский М. А. Финансовый менеджмент как сфера прикладного использования корпоративних финансов. В 2-х частях. Часть ІІ. Корпоративный финансовый менеджмент / М. А. Лимитовский, Е. Н. Лобанова, В. П. Паламарчук. М.: ВШФМ РАНХиГС при Президенте РФ, 2011. 734 с.

5. Мельник Т. М. Постіндустріальна економіка: основні ознаки та конкурентні переваги / Т. М. Мельник // Зовнішня торгівля: право та економіка. 2008. №6 (41). С. 119-127.

6. Мотриченко В. М. Мегатренди глобального економічного розвитку./ В. М. Мотриченко, В. В. Опалько // Фінансовий простір. 2014. №4(16). С. 176-181.

7. Підручник. Сучасні моделі економічної концепції [Електронний ресурс] / Підручник. 2016. Режим доступу до ресурсу: https://pidruchniki.com/84381/ekonomika/kontseptsiyi_suchasni_modeli_rozvitku_pidpriyemstv.

Размещено на Allbest.ru