Аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності промислових підприємств у Львівській області

1.1 Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємств

Розвиток ринкових відносин збільшує відповідальність та самостійність підприємств у підготовці та прийнятті управлінських рішень по забезпеченню ефективності їх праці. Результати виробничої, комерційної, фінансової та інших видів господарської діяльності залежать від різноманітних факторів, які знаходяться в різній ступені зв'язку між собою та підсумкових показників. Фінансове положення (стан) є комплексним поняттям і відображає рейтинг підприємства на фінансовому ринку, його кредитоспроможність і податкоспроможність і характеризується системою показників, які визначають на конкретну дату. Задовільний фінансовий стан ? це стійка платоспроможність, достатня забезпеченість власними оборотними і необоротними засобами та ефективне їх використання з господарською доцільністю, чітка організація розрахунків, наявність стійкої фінансової бази. Незадовільний фінансовий стан характеризується неефективним розміщенням засобів, їх іммобілізацією, незадовільною платіжною готовністю, простроченою заборгованістю перед бюджетом, постачальником чи банком, недостатньо стійкою потенційною фінансовою базою в зв'язку з несприятливими тенденціями в виробництві, неправильно вибраною стратегією розвитку тощо.

Основними джерелами інформації для проведення аналізу є: Баланс підприємства (форма № 1); Звіт про фінансові результати (форма № 2); Звіт про рух грошових коштів (Ф № 3); Звіт про власний капітал (Ф № 4); Примітки до річної фінансової звітності (форма № 5); Інша інформація, необхідна для якісного здійснення аналізу та виявлення резервів виробництва [15].

До основних методів фінансового аналізу відносять горизонтальний, вертикальний, порівняльний, факторний, аналіз відносних показників та метод тренду.

Горизонтальний, або часовий, аналіз полягає в порівнянні даних фінансової звітності та основних фінансових показників за останній звітний період із даними за попередні періоди. Такий аналіз дає змогу виявити тенденції змін окремих статей фінансової звітності та фінансових показників у часі, а також зробити висновки щодо кількісних змін в активах, ресурсах, доходах і витратах підприємства протягом визначеного періоду часу.

Вертикальний, або структурний, аналіз дає змогу визначити структуру активів та пасивів підприємства, доходів і витрат, а в разі поєднання з горизонтальним аналізом ? виявити позитивні або негативні зміни в складі майна чи структурі ресурсів підприємства, а також структурі доходів і витрат за визначений період часу.

Порівняльний аналіз полягає в порівнянні абсолютних та відносних фінансових показників окремих підрозділів підприємства з аналогічними показниками інших підрозділів або показників одного підприємства з показниками інших підприємств галузі.

Аналіз відносних показників є одним із найбільш поширених і ефективних методів фінансового аналізу. Він полягає в розрахунку певних груп коефіцієнтів, які дають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо фінансового стану підприємства та ефективності його фінансово-господарської діяльності.

Горизонтальний, вертикальний, порівняльний та коефіцієнтний аналізи, як правило, використовують у комплексі для проведення експрес-аналізу підприємства. Вони не потребують спеціального програмного забезпечення, прості у використанні і при кваліфікованому застосуванні дають змогу отримати досить об'єктивну характеристику стану підприємства [18].

Досягнення стійкого фінансово-економічного стану і конкурентоздатності підприємства вимагає глибокого, науково-обґрунтованого аналізу фінансових і господарських відносин. Дослідженню основних економічних категорій оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств свої праці присвятили багато закордонних і вітчизняних економістів: І. Бланк, Р. Брейлі, О. Заруба, В. Ковальов, О. Пилипченко, Н. Шандова, Д. Кучерак, І. Цигилик, А. Перетятько, Є. Мних та інші [17].

Візуально систему показників фінансово-господарської діяльності можна зобразити як показано на схемі нижче.

Схема 1.1 ? Система показників фінансово-господарської діяльності

Побудовано за: Основи фінансового менеджменту: навч. посіб. / Є. Г. Рясних. - К. : Академвидав, 2010. - 336с.

Фінансова стійкість підприємства показує стабільність його діяльності у довгостроковій перспективі, її характеризують співвідношенням власних і запозичених коштів, тому показники фінансової стійкості окреслюють ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, які мають довгострокові вкладення у капіталі фірми [8].

Фінансово стійким вважається підприємство, доходи якого стабільно перевищують витрати, яке може вільно маневрувати грошовими коштами з метою їх ефективного використання, не допускає невиправдано високої дебіторської і кредиторської заборгованості, має оптимальну структуру джерел фінансування і своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства здійснюють на основі абсолютних і відносних показників. У складі абсолютних показників зазвичай виділяють групу показників наявності джерел формування запасів і групу показників забезпеченості запасів джерелами їх формування.

З урахуванням особливостей фінансової звітності вітчизняних підприємств можна виділити два основні показники джерел формування запасів:

- Власні оборотні кошти (власний оборотний капітал, ВОК), що являє собою різницю між величиною оборотних активів і сумою поточних зобов'язань;

- Нормальні, або обґрунтовані, джерела формування запасів (Дн) ? це джерела, які логічно мали б розглядатися як джерела формування запасів. До них відносяться власні оборотні кошти, короткострокові кредити банків, видані векселі, кредиторська заборгованість за товари роботи послуги і поточні зобов'язання за одержаними авансами.

Залежно від співвідношення обсягу запасів підприємства і розглянутих показників наявності джерел їх формування можна виокремити такі типи короткострокової фінансової стійкості підприємства [5]:

1. Абсолютна короткострокова фінансова стійкість, яка характеризується нерівністю:

Запаси > ВОК (1. 1)

Така нерівність означає, що запаси повністю сформовані за рахунок його власних джерел ? власного оборотного капіталу. На практиці така ситуація трапляється рідко і є граничним типом фінансової стійкості, а такий підхід до фінансування запасів не може розглядатися як оптимальний, оскільки підприємство не бажає або не має змоги залучати позикові джерела фінансування

2. Нормальна короткострокова фінансова стійкість характеризується співвідношенням:

ВОК < Запаси < Дн (1. 2)

Така ситуація властива підприємствам, які успішно функціонують і для формування запасів використовують "нормальні" джерела фінансування ? власний капітал і короткострокові позикові кошти;

3. Нестійкий поточний фінансовий стан характеризується нерівністю:

Запаси > Дн (1. 3)

Таке співвідношення властиве підприємствам, яким для формування запасів недостатньо власного капіталу і короткострокових позикових коштів. З цією метою вони змушені залучати джерела, які не є "нормальними", або обґрунтованими, наприклад, затримувати виплату заробітної плати, розрахунки з бюджетом і з державними цільовими фондами і тощо [5].

Тип фінансової стійкості є моментним показником і з часом може змінюватися.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства використовують також систему коефіцієнтів, які дають змогу порівняти фінансові показники підприємства за різні зіставні періоди діяльності.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу, Ка) характеризує незалежність фінансового стану підприємства від зовнішніх джерел фінансування, показує частку власних коштів (власного капіталу) підприємства у загальній сумі його джерел фінансування (у загальній сумі коштів, авансованих в активи підприємства), обчислюється як відношення власного капіталу до підсумку балансу:

Ряд 1495 Ф№1/Ряд 1300 Ф№1 (1. 4)

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим підприємство фінансово стійкіше, стабільніше, менше залежить від зовнішніх кредиторів. Рекомендована нижня межа обчисленого показника 0,5 (або 50%) [8].

Коефіцієнт фінансової стабільності визначається як відношення власного капіталу до суми зобов'язань:

Ряд 1495 Ф № 1 /(Ряд 1595 + Ряд 1695 + Ряд 1700) (1. 5)

Нормативне мінімальне значення коефіцієнта 0,8. Оберненим показником до нього є коефіцієнт фінансового ризику.

Коефіцієнт маневреності власних засобів (власного капіталу) показує, яку частину власного капіталу використовують для фінансування поточної діяльності і обчислюється як відношення власних обігових засобів до власного капіталу:

(Ряд 1195 Ф№1-Ряд 1695Ф№1)/Ряд 1495 Ф№1 (1. 6)

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим ліпший фінансовий стан підприємства, оскільки створюються кращі можливості фінансового забезпечення різних видів діяльності суб'єкта господарювання та проведення розрахунків з кредиторами [8].

Фінансово стабільне підприємство має переваги щодо залучення інвестицій, отримання кредитів, вибору постачальників і споживачів. Воно більш незалежне від неочікуваної зміни ринкової кон'юнктури, відповідно у нього менший ризик бути неплатоспроможним і опинитися на межі банкрутства [5].

Ділова активність комплексна характеристика діяльності підприємства, що у фінансовому аспекті проявляється у швидкості обороту його коштів. Позитивною є тенденція до зростання коефіцієнтів ділової активності у часі. Стійкий фінансовий стан підприємства в ринкових умовах значною мірою обумовлюється його діловою активністю.

Ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу тощо.

Ділова активність оцінюється системою показників (коефіцієнтів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства.

Досліджуючи динаміку абсолютних показників, необхідно виявити, на скільки вона відповідає їх оптимальному співвідношенню, яке дістало назву "золоте правило економіки підприємства":

Т_рп>T_рв>T_ра > 100 (1. 7)

де Т_рп, Т_рв, Т_ра ? темп зростання відповідно прибутку, виторгу від реалізації, активів.

Перше співвідношення показує, що випередження темпу зростання прибутку в порівнянні з темпом зростання обсягу реалізації свідчить про зниження собівартості продукції, як основного чинника збільшення прибутку. Якщо темпи зростання прибутку і обсягу продажів більші темпів зростання активів, то це свідчить про ефективність використання останніх. Останнє співвідношення показує, що прибуток, виторг і активи демонструють тенденцію до зростання, а не до спаду [1].

Коефіцієнт оборотності оборотних активів показує скільки, грошових одиниць доходу приносить кожна одиниця оборотних активів:

Ряд 2000 Ф № 2 / Ряд 1195 Ф № 1 (1. 8)

Швидкість обороту активів багато в чому залежить від структури капіталу (співвідношення основного і оборотного капіталу). Чим більше частка основного капіталу в загальній його сумі, тим повільніше він обертається, і навпаки, зі збільшенням питомої ваги оборотних активів прискорюється загальна оборотність капіталу (активів).

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (коштів у розрахунках) ? показує кількість оборотів дебіторської заборгованості і обчислюється як відношення виторгу від реалізованої продукції до дебіторської заборгованості:

Ряд 2000 Ф № 2/(Ряд 1125 Ф № 1+... Ряд 1155 Ф № 1) (1. 9)

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - характеризує залучені кошти, які підлягають поверненню і обчислюється як відношення виторгу від реалізації продукції до кредиторської заборгованості:

Ряд 2000 Ф № 2/(Ряд 1610 Ф № 1+… + Ряд 1630 Ф № 1) (1. 10)

Коефіцієнт оборотності власного капіталу ? відображає швидкість обороту вкладеного власного капіталу у підприємницьку діяльність і обчислюється як відношення виторгу від реалізації продукції до власного капіталу:

Ряд 2000 Ф № 2/Ряд 1495 Ф № 1 (1. 11)

Коефіцієнти оборотності (ділової активності) безпосередньо впливають на фінансові результати діяльності підприємства, його платоспроможність. Як результат прискорення обороту вивільнюються матеріальні елементи оборотних активів (менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва тощо) і таким чином зменшуються затрати, пов'язані з їх зберіганням. В такому випадку вивільнюються грошові кошти, які були вкладені в ці запаси, що сприяє покращенню фінансового стану підприємства [1].

Показники рентабельності дають змогу оцінити ефективність, прибутковість фінансово-господарської діяльності. Рентабельність показує скільки одиниць прибутку (валового, чистого) отримує підприємство на одиницю елементів виробництва (реалізованої продукції, загального капіталу, виробничих фондів, власного капіталу тощо), що сприяли його створенню. Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства [7].

Показники рентабельності можна поєднати у декілька груп:

- які базуються на витратному підході (рентабельність продукції, рентабельність діяльності);

- які характеризують прибутковість продажу (рентабельність продажу);

- засновані на ресурсному підході (рентабельність сукупних активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність оборотного капіталу).

Коефіцієнт економічної рентабельності (рентабельність активів, вкладеного капіталу) обчислюється як відношення валового прибутку до підсумку балансу і показує наскільки ефективно використовуються всі активи підприємства:

Ряд 2090 (2095) Ф № 2/Ряд 1300 Ф№ 1 (1. 12)

Коефіцієнт рентабельності капіталу за чистим прибутком показує скільки грошових одиниць чистого прибутку припадає на одну грошову одиницю задіяних активів і обчислюється як відношення чистого прибутку до вартості активів:

Ряд 2350 (2355) Ф № 2/Ряд 1300 Ф№ 1 ( 1. 13)

Коефіцієнт фінансової рентабельності (власного капіталу) обчислюється як відношення чистого прибутку до власного капіталу і показує ефективність використання власного капіталу:

Ряд 2350 (2355) Ф № 2/Ряд 1495 Ф № 1 (1. 14)

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів; величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство. Значення такого показника відображає ступінь привабливості суб'єкта господарювання для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку припадає на одну акцію, тим вищі потенційні дивіденди.

Ще одним важливим показником фінансового аналізу є коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції, який характеризує дохідність операційної діяльності підприємства. Цей показник обчислюється як відношення чистого прибутку до виторгу від реалізації продукції [7]:

Ряд 2350 (2355) Ф № 2/Ряд 2000 Ф № 2 (1. 15)

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність сплатити свої короткострокові зобов'язання. Ліквідним вважають підприємство, яке здатне виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізовуючи поточні активи. Ліквідність водночас характеризує платоспроможність підприємства в межах часу, який визначають поточні зобов'язання і залежить від наявності в підприємства ліквідних засобів у формі залишку готівки в касі, грошових коштів на рахунках в банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються [8].

Оцінка ліквідності проводиться в два етапи: на першому етапі оцінюють ліквідність балансу підприємства; на другому, розраховують коефіцієнти ліквідності.

Ліквідність балансу показує ступінь покриття боргових зобов'язань підприємством своїми активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань.

Визначаючи ліквідність порівнюються підсумки за кожною групою активів (найбільш ліквідні ? А₁, швидко, повільно та важко реалізовувані активи ? А₂, А₃, А₄ відповідно) і пасивів (найбільш строкові зобов'язання П₁, короткострокові, довгострокові та постійні пасиви ? П₂, П₃, П₄відповідно).

Для аналізу ліквідності балансу необхідно порівняти активи підприємства, згруповані за рівнем їх ліквідності, з пасивами підприємства, згрупованими за строком їх погашення.

Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним при виконанні таких умов:

1) А₁ ? П₁

2) А₂ ? П₂

3) А₃ ? П₃

4) А₄ ? П₄

Виконання нерівностей свідчить про перевищення поточних активів над зовнішніми зобов'язаннями підприємства, отже дотримується його мінімальна умова фінансової стійкості [9].

Коефіцієнти ліквідності дають змогу визначити здатність підприємства сплатити свої короткострокові зобов'язання протягом звітного періоду. З фінансової точки зору найважливішими є такі коефіцієнти: загальної (поточної) ліквідності, термінової ліквідності, абсолютної ліквідності, чистий обіговий капітал.

Обсяг власних обігових коштів (функціонуючого капіталу) характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства, тобто активів, що мають обіговість меншу, ніж один рік. Цей показник обчислюється як різниця між оборотними активами і поточними зобов'язаннями та забезпеченнями, і залежить від структури активів та від структури пасивів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. Зростання цього показника в динаміці розглядають як позитивну тенденцію.

Обсяг власних обігових коштів обчислюється за формулою [8]:

Ряд 1195 Ф№1-Ряд 1695 Ф№1 (1. 16)

Здатність капіталу (власних обігових коштів) до маневрування характеризує ту частину власних обігових коштів, які мають абсолютну ліквідність. Цей показник обчислюється як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до оборотних активів:

Ряд 1165 Ф№1/Ряд 1195 Ф№1 (1. 17)

Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється в межах від нуля до одиниці. Він може залежати, зокрема, від того, наскільки підприємство потребує вільних грошових ресурсів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності ) являє собою найжорсткіший критерій ліквідності підприємства. Показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань за необхідності можна погасити негайно і обчислюється як відношення грошових коштів та їх еквівалентів до поточних зобов'язань і забезпечень:

Ряд 1165 Ф№1/Ряд 1695 Ф№1 (1. 18)

У західній літературі рекомендована нижня межа показника 0,2. Однак надто високе значення цього показника теж небажане, оскільки надмірний залишок готівки на рахунках свідчить про неефективне її використання. Деякі вітчизняні джерела рекомендують верхню межу коефіцієнта абсолютної платоспроможності 0,35 [8].

Коефіцієнт термінової (швидкої, поточної) ліквідності характеризує ту частину короткострокових позикових зобов'язань, яку можна погасити не лише за рахунок готівки, а й за рахунок короткострокових цінних паперів та дебіторської заборгованості і обчислюється як відношення різниці між оборотними активами і запасами до поточних зобов'язань і забезпечень:

(Ряд 1195 Ф№1-Ряд 1100 Ф№1)/Ряд 1695 Ф№1 (1. 19)

У західній літературі орієнтовне мінімальне значення показника дорівнює один. Однак ця оцінка має умовний характер. Аналізуючи динаміку коефіцієнта, необхідно зважати на фактори, що зумовили його зміни. Так, якщо зростання коефіцієнта термінової ліквідності було пов'язане переважно зі зростанням дебіторської заборгованості, це характеризує діяльність підприємства негативно.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) дає загальну оцінку ліквідності поточних активів із запасами включно і показує, скільки поточних активів підприємства припадає на одиницю поточних зобов'язань. Обчислюється цей показник як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань і забезпечень:

Ряд 1195 Ф№1/Ряд 1695 Ф№1 (1. 20)

Логіка обчислення такого показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання переважно за рахунок поточних активів. Тому, якщо поточні активи переважають за обсягом поточні зобов'язання, підприємство можна розглядати як таке, що успішно функціонує. Значення показника може відчутно варіювати. Його зростання в динаміці розглядають як сприятливу тенденцію. У західній обліково-аналітичній практиці мінімальне значення показника дорівнює 2 [8].

Результуючим показником діяльності підприємства є його прибуток. Він формується шляхом вирахування загальної суми витрат із загальної суми доходів.

Суть аналізу прибутку полягає у виявленні причинно-наслідкових зв'язків у формуванні доходів та прибутку. Основним об'єктом аналізу є дохід, який у фінансовій звітності розділяють на такі групи:

1) Чистий дохід від реалізації продукції (чистий виторг);

2) Інші операційні доходи;

3) Фінансові доходи

4) Інші доходи

Згідно з П(С)БО №1 дохід ? це збільшення економічних вигод від надходження активів, або зменшення зобов'язань, що приводить до зростання власного капіталу.

Основними напрямами аналізу прибутку є:

1. Аналіз динаміки прибутку;

2. Аналіз складу і структури прибутку;

3. Факторний аналіз прибутку.

Аналіз динаміки прибутку передбачає визначення того, як змінювався прибуток протягом певного проміжку часу. Цей вид аналізу є надзвичайно важливим, адже результат фінансово-господарської діяльності підприємства не обов'язково є позитивним. Прибуток виникає лише тоді, коли доходи підприємства є більшими за його витрати, в протилежному випадку результатом діяльності є збиток. У випадку якщо результатом діяльності підприємства є збиток, але в динаміці простежується тенденція до зменшення збитків, то це характеризує діяльність підприємства позитивно.

Аналіз складу і структури прибутку передбачає визначення частки кожного елемента, з якого формується прибуток, у загальному підсумку доходів чи витрат.

Елементи з яких складається прибуток можна згрупувати по-різному, від так існують різні адитивні моделі прибутку.

Найзагальніша модель має такий вигляд:

ЧФР = ОП + Дк + ІФД + ІД ? ФВ ? Вк ? ІВ ? ПНП (1. 21)

Де:

ЧФР ? чистий фінансовий результат;

ОП ? операційний прибуток;

Дк ? дохід від участі в капіталі;

ІФД ? інші фінансові доходи;

ІД ? інші доходи;

ФВ ? фінансові витрати;

Вк ? втрати від участі в капіталі;

ІВ ? інші витрати;

ПНП ? податок на прибуток.

В свою чергу операційний прибуток також можна розкласти на декілька елементів. Адитивна модель операційного прибутку подана нижче.

ОП = ЧВ ? СВ + ІОД ? Ва ? Вз ? ІОВ (1. 22)

Де:

ЧВ ? чистий виторг;

СВ ? собівартість реалізованої продукції;

ІОД ? інший операційний дохід;

Ва ? витрати адміністративні;

Вз ? витрати на збут;

ІОВ ? інші операційні витрати.

Факторний, або детермінований аналіз передбачає визначення величини впливу зміни кожного фактора, що впливає на прибуток. В залежності від наявної інформації детермінований аналіз можна проводити по різному., але в загальному він передбачає побудову адитивної моделі, яка враховує зміни кожного фактора. Приклад такої моделі подано нижче.

ДЧФР = ДОП + ДДк + ДІФД + ДІД ? ДФВ ? ДВк ? ДІВ ? ДПНП (1. 23)

Де, знак Д означає різницю між значеннями відповідної величини в базовому і аналізованому періоді.

Заключним показником при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства є оцінка ймовірності банкрутства. Банкрутство - це документально підтверджена нездатність суб'єкта господарювання платити за своїми зобов'язаннями і фінансувати основну поточну діяльність у зв'язку з відсутністю коштів.

При оцінці ймовірності банкрутства необхідно враховувати галузеві особливості діяльності конкретного підприємства, законодавчі особливості та ряд інших факторів, тому на практиці оцінити ймовірність банкрутства досить складно.

В зарубіжній практиці найбільш поширеними методами оцінки ймовірності банкрутства є 2-факторна та 5-факторна моделі Альтмана.

2-факторна модель це найпростіший спосіб оцінки ймовірності банкрутства, вона має такий вигляд:

Z= -0,3877-1,0736*Ктл+0,579*(ПК/ПБ) (1. 24)

Де:

Ктл ? коефіцієнт термінової ліквідності;

ПК ? позиковий капітал (сума зобов'язань);

ПБ ? підсумок балансу.

Якщо Z>0, то ймовірність банкрутства висока, якщо Z<0, то ймовірність банкрутства низька. Перевагами цієї моделі є простота та наочність, а недоліком ? низька точність [10].

Вищу точність при оцінці ймовірності банкрутства забезпечує 5-факторна модель Альтмана. Ця модель має такий вигляд [6]:

Z=0,717*Х₁+0,847*Х₂+3,107*Х₃+0,42*Х₄+0,995*Х₅ (1. 25)

Де:

Х₁ ? (оборотні активи - поточні зобов'язання)/власний капітал

Х₂ ? нерозподілений прибуток/активи

Х₃ ? чистий прибуток /активи

Х₄ ? власний капітал/зобов'язання

Х₅ ? чистий дохід/активи

Варто зауважити, що така модель є модифікованою для підприємств, чиї акції не котируються на біржі. Не модифікована модель має інший вигляд [16]:

Z=1,2*Х₁+1,4*Х₂+ 3,3*Х₃+0,6*Х₄+Х₅ (1. 26)

Інтерпретувати цю модель можна так:

1) якщо Z<1,23, то ймовірність банкрутства дуже висока, підприємство є практично банкрутом;

2) 1,23<Z<2,89 (зона невизначеності) - ймовірність банкрутства досить висока;

3) Z>2,89 - ймовірність банкрутства дуже низька [6].

Оскільки показники діяльності підприємства можуть змінюватися, ймовірність банкрутства з часом також може змінюватися.

Отже, в цьому пункті були висвітлені всі основні показники фінансово-господарської діяльності підприємств. Як узагальнення можна сказати, що всі показники фінансово-господарської діяльності можна поділити на абсолютні та відносні. Усі відносні та абсолютні показники розраховуються на певну дату і з часом можуть змінюватися, тому їх доцільно аналізувати в динаміці.