Умови й режими праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра економіки праці та соціального розвитку

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини”

на тему: “Умови й режими праці”

Студента економічного факультету,

Спічакової Валентини

м. Київ ? 2018 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Умови праці та способи їх оптимізації

1.1 Умови праці та їх вплив на працездатність людини

1.2 Характеристика санітарно-гігієнічних умов праці

1.3 Психофізіологічні й естетичні умови праці

1.4 Суть режимів праці й відпочинку та їх види

Розділ 2. Нормування праці в сільському господарстві

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і класифікація затрат робочого часу

2.2 Паспортизація полів у сільськогосподарських підприємствах

2.3 Нормування праці на польових механізованих роботах

2.4 Нормування праці на обслуговуванні стаціонарних машин

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин найбільш суттєві зміни відбуваються у соціально-трудовій сфері. На практиці в трудові відносини - це відносини між трудом і капіталом, найманим робітником і роботодавцем, вони не існують у чистому вигляді, без соціальної складової. І навпаки соціальні відносини, як правило, виникають в результаті трудових процесів, з їх протиріччями і конфліктами. Питання і проблеми, які виникають в сфері соціально-трудових відносин, надзвичайно гострі і складні, оскільки зачіпають інтереси усього населення країни і кожного суб'єкта ринкового господарства. Для вирішення цих питань необхідно підготувати спеціалістів нового типу мислення з економічним світоглядом, які б могли розуміти економічні процеси і явища, що виникають у соціально-трудовій сфері і володіти економічними методами регулювання трудових відносин. праця трудовий сільськогосподарський нормування

Актуальність теми належних умов праці обумовлюється тим, що даний аспект праці значною мірою впливає не тільки на здоров'я людини та її впевненість у завтрашньому дні, а й значною мірою віддзеркалюють ефективність та продуктивність праці, економію всіх тих засобів та фінансових ресурсів, які при нехтуванні охороною праці доводиться витрачати на відновлення працездатності і здоров'я постраждалих та на підтримку тих, хто не може вже працювати.

Умови праці -- це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці.

Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, психофізіологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації та автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку.

Стосовно санітарно-гігієнічних факторів то згідно рекомендацій МОП до цієї групи факторів відносяться: забрудненість повітря різними домішками, температура, вологість, виробничий шум, вібрація, освітлення. Поєднання цих елементів створює певні мікрокліматичні умови на робочому місці. Оцінка умов праці залежить від санітарних норм цих показників.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Основою психофізіологічних умов праці є здатність організму людини витримувати в процесі трудової діяльності відповідний фізичний стан.

Розділ 1. Умови праці та способи їх оптимізації

1.1 Умови праці та їх вплив на працездатність людини

Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на стан здоров'я та працездатність працівника в процесі праці, а також установлена тривалість робочого часу та часу відпочинку, надання відпусток, оплата праці, а також заходи в галузі соціального забезпечення відповідно до законодавства про працю держави працевлаштування» [2].

Термін «умови праці» на пряму пов'язаний з поняттям працездатність. В свою чергу працездатність - це здатність людини до праці, що визначається рівнем її фізичних і психофізичних можливостей, а також станом здоров'я та професійною підготовкою. Умови праці мають як позитивний так і негативний вплив на працездатність людини, це залежить від того які саме робочі умови створенні для працівників на підприємстві.

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров'я працюючих.

Оптимальні умови праці (1-й клас) - умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

Допустимі умови праці (2-й клас) - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку чи до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах, також не сприяють підвищенню працездатності персоналу, але й не знижують її.

Шкідливі умови праці (3-й клас) - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні несприятливо впливати на організм працівника чи на його потомство. Такі умови праці негативно відображаються на працездатності персоналу, працівник швидко стомлюється, відволікається, нервово збуджується. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів і вираженості можливих змін в організмі працівників поділяються на чотири ступені.

Перший ступінь - умови праці характеризуються таким рівнем шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які, як правило, зумовлюють функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я.

Другий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинювати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років і більше).

Третій ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого і середнього ступенів важкості (з утратою професійної працездатності в період трудової діяльності).

Четвертий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також важких форм професійних захворювань (з утратою загальної працездатності).

Небезпечні (екстремальні) умови праці (4-й клас) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (чи її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм професійних уражень. Даний тип умов праці знижує до нуля продуктивність людини, так як вона знаходится в постійному переживанні за своє життя та здоров'я.

Отже, створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочому місці, усунення важких фізичних робіт, праці у шкідливих та аварійних умовах, зниженні його монотонності, нервової напруженості і т.д.

1.2 Характеристика санітарно-гігієнічних умов праці

На умови праці значний вплив справляють санітарно-гігієнічні умови. До цієї групи факторів належать: температура повітря, його вологість, швидкість руху, забрудненість різними домішками та бактеріями, загазованість, освітлення, виробничий шум і вібрації. Поєднання цих елементів створює певні мікрокліматичні умови на робочому місці. Науково-дослідними установами розроблені санітарні норми й здійснена оцінка умов праці залежно від параметрів цих показників.

Відхилення від зазначених нормативів негативно не тільки впливає на стан здоров'я, а й значно знижує продуктивність праці. Так, як понижені температури повітря звужують кровоносні судини, по них повільніше рухається кров, знижується відчуття пальців рук і ніг, людина більше витрачає енергії на зігрівання свого тіла, підвищується втома організму, працездатність падає.

Висока температура також негативно діє на організм працюючого: зростає навантаження на серцево-судинну систему, частішим стає дихання, підвищується температура тіла, збільшується виділення поту, що порушує водно-сольовий і вітамінний баланс в організмі. Все це викликає швидку втому, а отже, й різке зниження продуктивності праці. Особливу турботу про мікрокліматичний режим слід проявляти у тваринницьких приміщеннях. Відхилення від встановлених норм не тільки погіршує стан робітника, а й знижує продуктивність тварин. Тому обладнання приміщень опалювальними пристроями, вентиляційними системами, дозволяє одночасно здійснювати обмін повітря і регулювати температурний режим, підвищувати продуктивність праці, зберігати здоров'я працівників.

Складніше усунути негативний вплив високих і низьких температур, інфрачервоного та ультрафіолетового радіаційного опромінення при виконанні робіт поза приміщенням в польових умовах, адже вони в сільськогосподарському виробництві мають значну питому вагу. Однак знизити негативний вплив зазначених факторів можна застосуванням засобів індивідуального і групового захисту. Теплий спецодяг в зимній період (кожухи, валянки, рукавиці), утеплені кабіни тракторів та інших машин, обладнання спеціальних приміщень, де працівник міг би перепочити в нормальних температурних умовах, дозволяє зменшити негативний вплив низьких температур, теплової й сонячної радіації.

Для зниження негативної дії високих температур літнього періоду в польових умовах складають такий розпорядок дня, який дозволив би більшу частину роботи виконувати до і після найбільш спекотного періоду доби. Обідню перерву за таких умов доцільно мати подовженою, і в години найвищої температури бути в приміщеннях або в тіні (грибки, брезентові тенти та ін.). Спецодяг повинен використовуватись світлого кольору і просторий. Кабіни сучасних тракторів обладнані відповідними системами вентиляції та обігріву.

Одним з ефективних засобів запобігання перегріву організму й підтримання високої працездатності є раціональний питний режим. Для цього потрібно мати 2-3 л води на одного працівника протягом зміни в жаркий період. Температура води повинна бути не нижче 8°С і не вище 20°С Зберігати її потрібно в тіні, бажано дерев'яних ємностях і щоденно міняти. На тракторах і комбайнах для води повинні бути відповідні ємкості, або термоси. З метою недопущення порушення водно-сольового обміну в організмі при збільшеному вживанні води її слід підсолювати з розрахунку 5 г солі на 1 л води.

Освітлення. Нормативне освітлення сприяє зниженню напруження людини в процесі роботи, а разом з цим і втомленості, зменшує брак і виробничий травматизм. Недостатнє освітлення ускладнює роботу, примушує людину перенапружувати зір, викликає втому центральної нервової системи, знижує працездатність.

Найкращим є природне освітлення. Як встановили фізіологи, продуктивність праці робітників при природному освітленні вище на 10 - 15%, ніж при штучному. Це потрібно враховувати при плануванні режимів праці та відпочинку. Освітлення регулюється санітарними нормами залежно від виду робіт і вимірюється в люксах (лк). Люкс дорівнює освітленню, яке створюється світловим потоком в один люмен (лм), рівномірно розподіленим на площі в 1 мІ:

Штучне освітлення приміщення визначається за допомогою коефіцієнта, який відображає співвідношення між освітленням всередині приміщення (через бокові чи стелеві засклені прорізи) і зовнішнім освітленням по горизонтальній площині.

При боковому освітленні виробничих приміщень у сільському господарстві коефіцієнт дорівнює 0,25-3,5; для тваринницьких приміщень - 0,25-1,5. Серед засобів штучного освітлення перевага люмінесцентних ламп перед лампами накалювання: вони вимагають меншого напруження зору. Залежно від виду роботи норматив штучного освітлення коливається від 30 до 200 лк.

Шум і вібрація. Сучасна техніка прискорює і полегшує виконання технологічних операцій. Але разом з цим посилюється шум і вібрації, що негативно впливають на людину. Посилює ці фактори підвищення потужності тракторів і автомобілів, використання інструментів ударної та обертальної дії, особливо на ремонті та в будівництві. Постійна робота в умовах інтенсивного шуму негативно відбивається на здоров'ї людини, знижує продуктивність праці. Шум викликає втому органів слуху і може призвести до патологічних змін слухового апарату. Шум знижує концентрацію уваги робітника.

При тривалій дії шуму на організм знижується гострота зору і слуху, підвищується кров'яний тиск, знижується увага, що веде до порушень у виконанні технологічних операцій. Сильний і довготривалий шум може бути причиною функціональних змін серцево-судинної і нервової систем.

Вимірюється шум у децибелах (дБ), частота - в герцах (Гц). За своїм впливом на людину звук поділяється на: низькочастотний - до 400 Гц, середньочастотний - 400-1000 Гц і високочастотний - вище 1000 Гц. Найбільшу негативну дію справляє високочастотний звук. Згідно з дослідженнями фізіологів, нормальні умови на виробництві зберігаються на робочих місцях при рівнях шуму: низькочастотних - до 90 дБ (друкарська машинка - 50 дБ); середньочастотних до 75 дБ (шум двигуна автомобіля) і високочастотних - до 65 дБ.

Вібрація виникає в результаті користування обертовими і пневматичними інструментами з ударними механізмами. Вона викликає спад

мускульної сили, гостроти зору, підвищує артеріальний тиск і призводить до зниження продуктивності праці.

Вібрація поділяється на загальну, яка передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога), і локальну, яка передається на руки робітника при контакті з вібруючим інструментом. Вібрація сприймається людиною як трясіння. Часто вібрація супроводжується шумом, який чує людина.

Гігієнічна оцінка вібрації здійснюється згідно з ГОСТом 12.1.012-90 та санітарними нормами і правилами вібрації робочих місць № 3044 від 15.04.94p.

Коливання тіл з частотою нижче 16 Гц сприймається організмом як вібрація, а коливання з частотою 16-20 Гц і більше - одночасно як вібрація і звук.

Загальна вібрація найбільше впливає на нервову та серцево-судинну системи, викликає втому, роздратованість, головний біль; локальна вібрація викликає біль в суглобах кистей рук і пальців.

При тривалій роботі виникає вібраційна хвороба, яка призводить до порушення функцій різних органів периферійної і центральної нервової системи, а у важких випадках - до незворотних органічних змін в організмі, які призводять до інвалідності.

В основі дій, що знижують вібрацію е: удосконалення конструкцій обладнання та інструментів, дистанційного управління, кріплення сидінь трактористів на віброізолюючих гумометалічних опорах тощо. Працюючим під дією підвищеної вібрації необхідно передбачати 5-10-хвилинні перерви через годину роботи і загальну робочу зміну обмежувати 4-5 годинами.

1.3 Психофізіологічні й естетичні умови праці

У зв'язку з розвитком продуктивних сил суспільства відбувається безперервна зміна трудових процесів. Тому організація праці повинна враховувати вплив нових технічних досягнень з урахуванням процесів, що відбуваються в організмі людини, можливостей і здібностей формувати і підтримувати робочий стан організму в умовах мінливого дихання, серцебиття, кровообігу та інше. Основою психофізіологічних умов праці є здатність організму витримувати в процесі трудової діяльності відповідне фізичне і нервово-психічне навантаження, бути в працездатному стані протягом усієї робочої зміни. Психофізіологічні функції змінюються в процесі праці й характеризуються виробничою втомою. Величину фізичної втоми вимірюють енергозатратами в ккал, розумової - рівнем напруження уваги і емоціонального напруження. Зовнішніми ознаками фізичної втоми є: частота дихання, серцебиття, легенева вентиляція. На підставі цих показників встановлюють норми фізичного навантаження і режими праці.

Так, за даними досліджень фізіологів, частота дихальних рухів у стані спокою коливається від 7,5 до 22 за хвилину, легенева вентиляція - від 4 до 7,5 л за хвилину, глибина дихання - від 300 до 595 см3, при цьому споживання кисню становить до 150-300 см3 за хвилину. Із збільшенням фізичного навантаження потреба у кисні зростає у 10-15 раз, а легенева вентиляція становить 90-150 л за хвилину.

Енергозатрати на легких роботах не перевищують 150 ккал за годину, потреба кисню до 350 мл за хвилину, легенева вентиляція до 12 л, пульс - 80-90 ударів за хвилину; при роботах середньої тяжкості ці показники зростають відповідно до 250 кал, 600 мл, 20 л, 100 ударів; при тяжких роботах енергозатрати зростають до 400-420 ккал, потреба у кисні - більше 1000 мл, пульс 120 ударів за хвилину.

На підставі цих показників встановлюються норми фізичного навантаження й режими праці та відпочинку. Разовий підйом важкості для чоловіків не повинен перевищувати 50 кг, жінок - 20 кг; гранично допустиме механічне навантаження за зміну для чоловіків не більше 300 тис. кг, а затрати енергії за 1 годину не більше 250 ккал.

Ефективним засобом підтримання відповідного темпу і ритму працюючого є вибір його раціональної пози. Фізіологами встановлено, що поза “стоячи” більш втомлива, ніж поза “сидячи”. Найкращі умови для роботи - це чергування поз “стоячи” - “сидячи”. Проте в сільськогосподарському виробництві часто виникає потреба виконувати роботу в нахил і навпочіпки. За цих умов втома регулюється режимом праці та відпочинку.

Фізіологи і психологи праці, які вивчають процеси, що відбуваються в організмі та в свідомості працюючої людини, аналізуючи явища трудової діяльності вірно підкреслюють, що раціоналізація трудових процесів повинна бути спрямована на повне викорінювання шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, обмеження втоми і на всебічний розвиток психофізіологічних якостей людини; тобто на удосконалення робочих рухів, уточнення функцій органів чуття, на формування нових систем умовних рефлексів, вірних бачень мети, виконання технологічних операцій, на розвиток логічного мислення і творчості.

Суттєвий вплив на рівень продуктивності праці чинить настрій працюючого. За даними фізіологічних досліджень, при доброму настрої продуктивність праці за однакових техніко-технологічних умов може підвищуватись на 8-12%, а при поганому - навпаки знижуватись на 5-7% і навіть більше. Основними заходами щодо створення доброго насірою працівникам в процесі роботи є:

* досконала організація праці;

* раціональне оснащення та планування робочого місця;

* своєчасна доставка робітників до місця роботи та з роботи;

* етичне ставлення керівників та спеціалістів до робітників під час видачі завдань і спілкування з ними;

* розстановка поруч працюючих робітників з урахуванням Їх побажань за принципом симпатій один до одного, а не антипатій;

* створення на робочому місці нормативних санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці.

Виробнича естетика передбачає створення комфорту на робочих місцях, які складаються з раціонально спланованого розміщення засобів і предметів праці; зручного користування ними; чистоти й порядку в робочій зоні; раціонально підібраних кольорових інтер'єрів; музичного супроводження; упорядкування місць відпочинку. Впровадження елементів естетики в сільськогосподарське виробництво викликає в робітників інтерес до прекрасного, вчить сприймати і цінити красоту, що водночас сприяє творчій праці.

Між санітарно-гігієнічними, психофізіологічними й естетичними умовами праці існує тісний органічний зв'язок. Відомо, що освітлення належить до санітарно-гігієнічних умов, а колір - до естетичних. Але якщо виробничі приміщення погано освітлені, то невтішним є й раціональне кольорове оформлення. Блакитне здається сірим, зелене - брудно-сірим тощо.

Дослідженнями наукових установ встановлено вплив кольорової гами на працюючу людину. Так, червоний колір швидко притягує увагу; синій - дещо сприяє зняттю втоми; зелений - створює оптимістичний настрій, знижує зорове напруження, підвищує працездатність рук; оранжевий - підвищує настрій; брунатний, чорний - суворий, тяжкий, гнітюче діє на психіку людини. Отже, на основі зазначеної дії кольорів на людину слід і застосовувати кольорове оформлення робочих місць та знарядь.

Одним із елементів виробничої естетики є музичний супровід на виробництві. Доцільність його в тому, що воно стимулює трудову діяльність, викликає позитивне емоційне збудження нервової системи, тонізує і залучає в роботу нові ділянки мозку, одночасно знижуючи завантаження зайнятих ділянок, сприяє налагодженню ритму роботи, зменшує відчуття монотонності праці. Все це створює потенційну можливість підвищення продуктивності праці, знижує розумове напруження робітників, підвищує їх настрій і працездатність, що дозволяє скорочувати час виконання елементів операцій за допомогою більш чітких і швидких рухів.

Проте музична трансляція тільки тоді є позитивним фактором на виробництві, коли застосовується у певні робочі періоди, 4-5 разів за зміну по 15-20 хвилин кожний цикл. Причому музика повинна бути підібрана для відповідного темпу і ритму роботи. На роботах з чіткими і швидкими рухами позитивно впливає музика бравурна, маршова; на роботах, що вимагають повільних точних рухів музика повинна бути мелодична, легка й приємна. Отже, впровадження виробничої естетики, як стверджує практика, дозволяє поліпшити умови праці, а на цій основі підвищити її продуктивність.

1.4 Суть режимів праці й відпочинку та їх види

Режим праці та відпочинку - це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров 'я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Мікропаузи - дуже короткі, тривалістю кілька секунд, перерви між окремими елементами операції, які викликані перебудовою процесів збудження та гальмування у нервовій системі людини при закінченні однієї дії та переходом до іншої. Вони можуть складати до 9-10 % оперативного часу та включаються до норми.

Працездатність людини змінюється протягом доби. Найвища працездатність спостерігається в ранкові та денні години - з 8 до 12 та з 14 до 17 години відповідно. У період з 12 до 14 години, а також у вечірній час, як правило, працездатність дещо знижується, а у нічний час досягає свого мінімуму. З урахуванням цього встановлюється змінність роботи підприємств, початок та закінчення роботи у змінах, перерви на відпочинок та сон. Основним періодом для відпочинку упродовж зміни є обідня перерва, яка має ділити робочий день на дві рівні частини. Нормальна тривалість обідньої перерви складає 40-60 хвилин.

Слід мати на увазі, що на початку робочого дня (зміни) темп роботи поступово підвищується (це період входження в роботу, він триває від 20 хвилин до 1,5 години). У період високої працездатності показники продуктивності та якості роботи на 2-2,5 години стабілізуються. Ближче до середини дня (зміни) починається спад. Після обідньої перерви працездатність знову підвищується, хоча й не досягає того найвищого рівня, що був у першій половині робочого дня. Потім знову починається спад, з' являється втомленість, іноді різко виражена наприкінці зміни.

При визначенні часу на відпочинок протягом зміни необхідно враховувати такі виробничі чинники:

фізичні зусилля;

розумові зусилля;

нервове напруження, темп роботи, робочу позу, монотонність роботи;

психологічний мікроклімат у колективі;

умови праці (шум, вібрація, температура повітря, загазованість, запиленість, освітлення тощо);

міру відповідальності та можливі серйозні наслідки допущених помилок при виконанні функцій.

Відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах та роботах, пов'язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у несприятливих умовах зовнішнього оточення. В окремих випадках доцільне застосування спеціальних гімнастичних вправ на релаксацію м' язів. При виконанні робіт у сприятливих умовах доцільно застосовувати активну форму відпочинку шляхом зміни форм/видів або шляхом проведення виробничої гімнастики та аутогенних тренувань. Аутотренінг - це метод самотренування нервової системи, який поліпшує емоційний стан та підвищує психічний тонус людини шляхом розвитку навичок свідомого управління деякими фізіологічними процесами в організмі. На деяких підприємствах обладнані спеціальні кімнати психологічного розвантаження, в яких для позитивного, заспокійливого впливу на емоційний стан і тонус нервової системи застосовується кольоровий та світловий інтер' єр з переважанням синіх, блакитних та зелених кольорів. Для підсилення ефекту застосовується музика, причому за час сеансу (18-20 хвилин) тричі змінюється зміст, гучність та темп музичних творів, рівень освітлення, поза відпочиваючих. Це поліпшує ритм дихання. Використовується також демонстрація кольорових слайдів великого розміру із зображенням лісу, моря, гір, озер, квітів тощо.

Окрім добового, існують тижневий, місячний та річний режими праці й відпочинку. Кількість робочих і неробочих днів на тиждень (місяць), початок та закінчення роботи, тривалість і порядок черговості робочих змін регламентуються графіками виходів на роботу.

При складанні робочих графіків необхідно враховувати наступне:

робота при двозмінному режимі повинна починатися не раніше 6-ї години (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 24 за місцевим часом (друга зміна);

тривалість щоденного відпочинку має бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передувала відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості допускається тільки як виняток, але в будь-якому разі він не повинен бути менше 8 годин;

на змінних роботах при нерівній тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною чи одразу після неї;

час роботи і відпочинку мають чергуватися регулярно й рівномірно;

графік виходу на роботу має створювати умови для найбільш корисного (доцільного) використання неробочого часу;

графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, мають передбачати в межах робочого місяця надання додаткових днів відпочинку й відпрацювання;

при дво- і тризмінних роботах переходи з однієї зміни в іншу мають відбуватися не частіше ніж через 5-6 днів.

Річний режим праці й відпочинку має передбачати раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку шляхом надання кожному працівнику чергової відпустки, тривалість і порядок використання якої регламентується законодавством.

Розділ 2. Нормування праці в сільському господарстві

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і класифікація затрат робочого часу

Нормування праці -- це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці -- це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення. Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Норми праці -- це складова частина організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжуватися зміною норм праці.

Однак завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.?? [4]

Дослідження трудових процесів і затрат робочого часу з метою їх нормування здійснюється за допомогою спеціальних спостережень. Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших особливостей розрізняють фотографію робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія (хронографія) робочого дня - це такий вид спостережень, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів. Фотографія має за мету виявлення втрат робочого часу, що уможливить поліпшення стану організації праці. При фотографії робочого дня точність запису повинна бути такою: при виконанні елементів операцій тривалістю до 3 хв. (повороти, зміна транспорту тощо) -5 с; 4-10 хв. - 10 с і тривалістю понад 10 хв. - 30 с.

При реєстрації замірів застосовують переважно цифровий спосіб запису, рідше - графічний. Цифровий спосіб передбачає реєстрацію у спостережному листі спеціальної форми тривалості часу роботи та перерви в ній, при графічному - показники наводяться у вигляді окремих ліній, довжина яких відповідає величині затрат праці. Можливий і комбінований спосіб реєстрації.

Залежно від кількості об'єктів спостереження фотографія робочого часу ділиться на індивідуальну, групову і самофотографію. У випадках, коли спостерігається діяльність одного виконавця, має місце індивідуальна фотографія, групова - спостереження за діяльністю групи працівників, оптимальною кількістю яких вважається 3-5 чоловік. Групова фотографія передбачає виконання різних, але взаємопов'язаних чи однорідних робіт (сортування овочів і плодів, скиртування соломи, очистка зерна тощо). За змістом групова фотографія відрізняється від індивідуальної лише формою фіксації показників. Аналіз і обробка даних в ній здійснюються по кожному виконавцю.

При відповідній підготовці спостереження можуть проводити самі виконавці. Такий вид спостережень називають самофотографією, при якій враховуються укрупнені елементи робочого часу. Виконавець при цьому самостійно встановлює причини втрат робочого часу, розробляє шляхи їх усунення. Найбільш широко самофотографію використовують при оцінці праці керівників та спеціалістів сільськогосподарських підприємств.

У практиці нормування часто виникає необхідність в аналізі рівня використання не тільки трудових ресурсів, а й машин і обладнання. Залежно від цього виділяють фотографію використання часу машин і маршрутну фотографію. Перший вид спостережень дозволяє досконально вивчити роботу машин, що використовуються в процесі виробництва протягом зміни. Порядок і техніка спостережень аналогічні індивідуальній фотографії: фіксують час роботи і простоїв машин, а при неповній їх завантаженості зазначають причини, що їх зумовлюють. Це дає змогу покращити фактичні експлуатаційні показники роботи машин і водночас підвищити ефективність використання робочої сили. На транспортних і деяких інших роботах застосовують маршрутну фотографію: досліджують об'єкти, які постійно переміщуються з метою оцінки раціональності таких переміщень. Порядок спостережень подібний до порядку проведення індивідуальної фотографії.

У процесі нормування іноді використовують спосіб моментних спостережень, що доцільно при спостереженні за відносно великою групою (10-15) виконавців. При ньому нормувальник обходить робочі місця виконавця за наперед визначеним маршрутом, послідовно фіксуючи через рівні проміжки часу, чим зайнятий той чи інший працівник в даний момент. Цей спосіб базується на ймовірності повторення виконання працівником тих чи інших робіт чи пристроїв у даний момент, причому враховують не тривалість елемента роботи, а кількість моментів роботи чи перерв. Потім за спостереженнями підраховується загальна сума моментів і визначається процентне відношення кількості моментів по конкретному елементу до загального їх підсумку. Результат дає уяву про рівень зайнятості як окремих працівників, так і всієї групи працюючих, і намітити конкретні заходи по покращенню організації праці колективу.

Хронометраж - це спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих часто повторюваних елементів операцій, які можуть буги розчленовані до прийомів, дій, рухів. Наприклад, визначити норматив на один поворот агрегату, на встановлення однієї рослини овочевих культур у саджалку, норматив на сортування овочів і плодів та інші поелементні нормативи, що є основою для визначення норм виробітку на ці роботи.

Хронометражними спостереженнями досліджують у міру необхідності основні й допоміжні роботи, такі, як повороти, завантаження сівалок насінням тощо. На ці та інші елементи трудового процесу розробляються нормативи часу, здійснюється перевірка діючих і проектних норм праці, оцінюються можливості суміщення трудових прийомів у часі, встановлюються графіки узгодження трудових прийомів. Точність замірів часу при хронометраж* залежить від тривалості елементів трудового процесу, які вивчаються. При тривалості цих елементів до 10 с точність замірів повинна бути до 0,1 с, в інших випадках - до 1 с.

Особлива цінність хронометражу полягає в тому, що за його допомогою здійснюється раціоналізація прийомів і методів праці виконавців, а також у тому, що на його основі узагальнюється передовий досвід у цій галузі. Все це сприяє зниженню трудомісткості виробництва продукції. Техніка його проведення передбачає попереднє визначення перед спостереженням фіксажних точок, тобто моментів закінчення одного елемента і початку другого. Спостереження здійснюються двічі: в період найбільш повної працевіддачі виконавців і за 1,5-2 години до кінця зміни. Результати заносяться у хронокарту (табл. 1).

Таблиця 1. Хронокарта доїння корів

№ п.п.	Прийом доїння, с	Номер спостереження	Кількість замірів	Сума за хронорядом	Середнє значення хроноряду
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	Підготовка вимені корови до доїння	35	26	29	22	42	25	38	36	48	34	10	287	32
2	Підключення апарату	16	18	15	20	17	13	21	19	21	30	10	160	18
3	Машинний додій і т. д.	23	14	13	24	16	15	13	19	21	15	10	173	17

Примітка. Заміри, показані курсивом, виключені з хроноряду після його “очистки''.

Кількість замірів, необхідних для достовірності й обгрунтованості результатів, залежить від тривалості елементів трудового процесу, за яким ведуться спостереження, їх особливостей і знаходиться в межах від 4 до 40 разів, а в сільському господарстві - 5-10, а в окремих випадках - 15 разів. Із теорії математичної статистики відомо, що кількість спостережень, яка необхідна для отримання середнього значення випадкової величини, залежить від варіації її значень, що визначається дисперсією, середнім квадратичним відхиленням і іншими показниками.

Значення замірів, розміщених у послідовності виконання, називають хронорядом, який перед розрахунком нормативів праці випробовується на стійкість. Для цього 1-2 крайніх значення усуваються як нетипові (випадкові, нехарактерні) й потім визначається коефіцієнт стійкості хроноряду () за такою формулою:

(11.1)

де - відповідно, максимальне й мінімальне значення хроноряду.

Про якість отриманих результатів спостереження та придатність хроноряду для розрахунків нормативів і норм праці судять шляхом співставлення коефіцієнта стійкості даного хроноряду з нормативним. Якщо отриманий коефіцієнт стійкості менший або дорівнює нормативному, хроноряд вважається стійким і придатним для розрахунків нормативів часу. Якщо фактичний коефіцієнт стійкості більший граничного, то рекомендується виключити 1-2 крайніх значення, які не повторюються. Кількість значень, що підлягають вилученню не повинно перевищувати 15 % всіх замірів. Якщо й після цього коефіцієнт буде більший допустимого, то ряд вважається нестійким і не придатний для подальших розрахунків нормативів і норм праці.

На ручних роботах хроноряд вважається стійким, якщо коефіцієнт стійкості становить не більше 3, механізованих і інших роботах - 1,8-2. При проведенні хронометражу застосовують нормативні оцінки вибірки для встановлення середньої величини випадкових значень, похибки середніх значень замірів робочого часу для різних виробничих умов. При цьому слід використовувати прийоми математичної статистики та враховувати економічний аспект проблеми - відповідність мінімуму сумарних затрат часу на проведення хронометражу й використання отриманих нормативів і норм праці на практиці.

Фотохронометраж - вид спостереження, який поєднує в собі фотографію робочого часу і хронометраж. Переваги фотохронометражних спостережень полягають у тому, що при їх проведенні забезпечується одержання як матеріалів фотографії робочого дня, так і хронометражних замірів за один і той же проміжок часу, чим досягається зниження трудомісткості нормувальної роботи.

Незалежно від способу визначення трудового процесу існують загальні вимоги щодо організації спостереження. Це стосується вибору виконавця, засобів праці, попереднього ознайомлення з вимогами технології виконання роботи. Так, початком спостереження є початок робочої зміни. Проте якщо робітник вийшов на роботу раніше, спостереження починають з моменту його появи. За умов, коли робітник запізнився, час від початку зміни до виходу виконавця на роботу вважають простоєм. Те ж саме стосується і закінчення роботи: закінчив раніше кінця зміни - простій, продовжує роботу після кінця зміни - спостереження проводяться до кінця роботи.

Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. При безпосередньому спостереженні нормувальник повинен правильно визначити характер по елементних операцій, які виконуються під час роботи, встановити причини перерв і втрат часу та ретельно, з прийнятою точністю занотувати їх у картку спостережного листа.

Дані спостережень заносяться в спостережний лист, обробляються й аналізуються матеріали досліджень та визначаються фактичні затрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу й перерв у роботі.

Розробка норм праці в сільському господарстві неможлива без науково обгрунтованої систематизації затрат робочого часу. Останні за своїм змістом, тривалістю й призначенням досить різноманітні. Норми праці, які застосовуються у сільськогосподарському виробництві, розраховуються, як правило, на робочу зміну (робочий день) без часу на обідню перерву тривалістю 7 год. (420 хв.) при 6-денному робочому тижні або 8 год. (480 хв.) - 5-денному робочому тижні.

Протягом зміни робочий час працівника витрачається на різні цілі: на підготовку до роботи, виконання робіт за нарядом, обслуговування машин тощо. Крім того, виконавець у більшості випадків обслуговує машини й агрегати, характер і ступінь використання яких досить різноманітний. Схема класифікації затрат робочого часу наведена на рисунку 1.

Рис. 1. Класифікація затрат робочого часу зміни

2.2 Паспортизація полів у сільськогосподарських підприємствах

Паспортизація сільськогосподарських угідь - це кількісна і якісна оцінка постійних нормоутворюючих факторів із метою групування угідь (полів, сіножатей і пасовищ) відносно ступеня впливу цих факторів на норми праці.

При паспортизації полів використовують плани землекористування господарства, грунтові карти та матеріали по рельєфу, висоті над рівнем моря, ґрунтових та агрохімічних обстежень. У процесі паспортизації встановлюють довжину гону полів, їх конфігурацію й відносять їх до визначених класів. Аналогічно діють і з іншими факторами. Одночасно визначають механічний склад ґрунту і його питомий опір робочим органам.

Показник значення класу відповідного нормоутворюючого фактора (у таблиці 12.1 позначено К1,... К6)конкретного поля означає співвідношення норми праці на польових механізованих роботах на полі з відповідним показником нормоутворюючого фактора 1-го класу (базисне, ідеальне, оптимальне поле) до норми праці на польових механізованих роботах на конкретному полі при інших однакових (незмінних) умовах. Він показує, у скільки разів буде меншою норма праці при зміні (погіршенні) відповідного постійного нормоутворюючого фактора.

ПРИКЛАД

Варіант 17

Визначимо середнє значення показника К? (довжина гону)

(126*1,21+98*1,14+690*1,08+1010*1,03+1636*1)/3560=1,035

Визначимо середнє значення показника К? (кут схилу)

(1760+1500*1,02+250*1,05+30*1,09+20,1,16)/3560=1,014

Визначимо середнє значення показника К? (кам ? янистість)

(1560+1300*1,04+700*1,095)/3560=1,033

Визначимо середнє значення показника К? (наявність перешкод)

(1560+1009*1,04+991*1,09)/3560=1,036

Визначимо середнє значення показника К? (складність конфігурації)

(24*1,2+80*1,16+120*1,11+690*1,06+1010*1,03+1636)/3560=1,029

К?=1 - за умовою висота поля над рівнем моря до 500 м

Визначимо середнє значення показника К_заг

К_заг=К₁*К₂*К₃*К₄*К₅*К6

К_заг=1,035*1,014*1,033*1,036*1,029*1=1,156

Група поля=‡W

Варіант 18

Визначимо середнє значення показника К? (довжина гону)

(320*1,21+568*1,14+786*1,08+955*1,03+1151)/3780=1,063

Визначимо середнє значення показника К? (кут схилу)

(2300+1300*1,02+180*1,05)/3780=1,009

Визначимо середнє значення показника К? (кам ? янистість)

(2190+1300*1,04+290*1,095)/3780=1,021

Визначимо середнє значення показника К? (наявність перешкод)

(2300+1300*1,04+100*1,09+80*1,14)/3780=1,019

Визначимо середнє значення показника К? (складність конфігурації)

(118*1,2+370*1,16+400*1,11+786*1,0+955*1,03+1151)/3780=1,054

К?=1 - за умовою висота поля над рівнем моря до 500 м

К_заг=К₁*К₂*К₃*К₄*К₅*К₆

К_заг=1,063*1,009*1,021*1,019*1,054*1=1,176

Група поля=‡W

Варіант 19

Визначимо середнє значення показника К₁ (довжина гону)

(354*1,21+672*1,14+871*1,08+1376*1,03+627)/3900=1,016

Визначимо середнє значення показника К₂ (кут схилу)

(1980+1320*1,02+469*1,05+111*1,09+20*1,16)/3900=1,016

Визначимо середнє значення показника К₃ (кам? янистість)

(2400+1300*1,04+200*1,095)/3900=1,018

Визначимо середнє значення показника К₄ (наявність перекод)

(1199+1301*1,04+900*1,09+400*1,14+70*1,2+30*1,27)/3900=1,054

Визначимо середнє значення показника К₅ (складність конфігурації)

(226*1,2+290*1,16+510*1,11+871*1,06+1376*1,03+627)/3900=1,062

К₆=1 - за умовою висота поля над рівнем моря до 500 м

К_заг=К₁*К₂*К₃*К₄*К₅*К₆

К_заг= 1,072*1,016*1,018*1,054*1,064*1=1,241

Група поля=‡X

2.3 Нормування праці на польових механізованих роботах

Норму виробітку на механізованих польових роботах () можна визначити за формулою:

де - погодинна продуктивність агрегату, га; - робоча ширина захвату агрегату, м; - робоча швидкість руху агрегату, км/год.; - час основної роботи протягом нормативної зміни, год.; 0,1 - постійний коефіцієнт, який вводиться для вирівнювання показників, оскільки ширину захвату визначають у м, швидкість руху - у км, а виробіток - у га.

У свою чергу, робочу ширину захвату сільськогосподарського агрегату визначають таким чином:



де - конструктивна ширина захвату, м; п - кількість робочих машин в агрегаті; К - коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату.

Конструктивна ширина захвату визначається технічними (паспортними) характеристиками сільськогосподарських машин. Коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату залежить від характеру виконуваної роботи. На посіві, збиральних роботах, міжрядному обробітку він близький або дорівнює 1; на роботах передпосівного обробітку грунту (боронування, культивація та ін.) через часткове перекриття оброблених полос - 0,95-0,97; на оранці внаслідок розбіжності між напрямом руху трактора й розміщенням корпусів плуга, обприскуванні сільськогосподарських культур цей коефіцієнт дещо більше 1 і становить 1,02-1,07.

де L - довжина гону, м; п - число робочих проходів (гонів); - фактичний час основної роботи, год.

Розрахунковий (проектний, плановий, нормативний) час основної роботи визначають аналітично за допомогою формули:

де - час основної роботи нормативної зміни, хв.; - установлена (нормативна) тривалість зміни; - норматив часу на підготовчо-заключні роботи; - час організаційно-технічного обслуговування агрегату в загоні; - норматив часу на відпочинок виконавця;- норматив часу на особисті потреби; - коефіцієнт затрат часу на повороти та заїзди до основного часу; - коефіцієнт затрат часу на завантаження агрегатів до основного часу, розвантаження бункерів комбайнів тощо; - коефіцієнт затрат часу на переїзди з ділянки на ділянку, включаючи агрегатування, до основного часу.

Нормативи на у даному та в інших випадках розробляються дослідницькими організаціями і наводяться у довідниках.

Організаційно-технічне обслуговування передбачає обслуговування агрегату в загоні, очистку робочих органів, перевірку якості роботи тощо. Норматив праці () можна дізнатися із довідників по нормуванню праці або ж за матеріалами хронографічних спостережень.

Час допоміжних робіт виражається у формулі через коефіцієнти ( ). На механізованих роботах сюди відносять повороти, завантаження й розвантаження місткостей, холості переїзди та ін. Коефіцієнти затрат часу кожного з видів допоміжної роботи знаходяться в певному співвідношенні з часом основної роботи. Таке співвідношення дає можливість встановити коефіцієнти діленням цих затрат протягом зміни на час основної роботи, зокрема коефіцієнт поворотів () розраховується так:

де - затрати часу на виконання поворотів.

Кожен із наведених коефіцієнтів часу допоміжної роботи має свій оригінальний порядок розрахунку. Так, коефіцієнт поворотів () розраховується за формулою:

де - робоча швидкість руху агрегату, км/год.; - тривалість одного повороту, с; 3,6 - коефіцієнт співвимірності одиниць виміру; L - середня довжина гонів, м.

Коефіцієнти допоміжної роботи на завантаження (розвантаження) місткостей сільськогосподарських машин розраховують за формулами:

де - тривалість одного завантаження (розвантаження), хв.; Н - норма висіву насіння, добрив, отрутохімікатів, ц/га, кг/га; W - погодинна продуктивність агрегату, га; V - місткість сівалок, бункерів, візків тощо, л, ц, кг; п - кількість сівалок в агрегаті; у - об'ємна маса зерна, добрив, соломи, отрутохімікатів тощо, ц, кг; ц - коефіцієнт використання місткості.

Час на внутрізмінні переїзди розраховується за допомогою розрахункового коефіцієнта:

де - час переводу агрегату в транспортне положення, год.; - відстань переїзду, км; - швидкість руху при переїздах, км/год.; W - погодинна продуктивність агрегату, га; - середня площа ділянки, що обробляється, га.

ПРИКЛАД

Задача 3

Знайдемо норму виробітку на механізованій польовій роботі

Н_зм=0,1*5,4*7*5,2=19,656 га

Знайдемо скільки потрібно робітників на 500 га

500/19,656*5=5 чол.

Задача 4

Знайдемо норму виробітку на механізованій польовій роботі

Н_зм=0,1*3,6*3*1*8*3,8=32,832 га

Знайдемо час основної роботи нормативної зміни

...