Португалія

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат

з дисципліни «Економіка зарубіжних країн»

на тему: «Португалія»

Степанов О.Р.

Київ - 2018

Вступ

Португамлія (порт. Portugal) -- держава на південному заході Європи. Офіційна назва -- Португамльська Респумбліка (порт. Repъblica Portuguesa). Розташована в західній частині Піренейського півострова. Контролює Азорські острови і Мадейру в Атлантичному океані. На півночі та сході межує з Іспанією. На заході й півдні омивається водами океану. Площа -- понад 92 тисячі кмІ (109-та країна за величиною в світі). За останнім переписом 2011 року населення країни становило понад 10,5 мільйонів осіб. Середня густота населення -- 115 особи на кмІ. Столиця -- Лісабон. Основне населення -- португальці. Офіційна мова -- португальська. Панівна релігія -- католицизм. Постала на теренах давньоримської провінції Лузітанія. Як держава існує з XI століття, від заснування Португальського графства. Найбільшого розквіту досягла в часи існування королівства Португалія (1139--1910). У XVI--XVII століттях була однією з наддержав Європи та світу. До ХІX століття мала великі колонії в Африці, Азії, Бразилії. Після повалення монархії існує у вигляді президентсько-парламентської республіки. Країна-член Європейського союзу (з 1986) і Шенгенської зони (1999). Член ООН, НАТО, ОЕСР, СПК. Основна валюта -- євро. Національне свято -- 10 червня, День Португалії.

1. Особливості економіки країни

1. У 1991 році Португалія залишалася найбіднішою з країн ЄС, але членство в цій організації дозволило влити новий капітал в економіку країни.

2. Обробна промисловість дає близько 40 % ВВП, на її частку припадає 32,6 % всіх зайнятих.

3. Рівень продуктивності праці в промисловості Португалії нижче, ніж в інших країнах ЄС.

4. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть.

5. За західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо

1.1 Історія виникнення Португалії

Рання історія Португалії нерозривно пов'язана із історією усього Піренейського півострова. Від часів неоліту його заселяли іберійські племена, що займалися землеробством, скотарством та рибальством. У 1 тисячолітті до н.е. з Центральної Європи на територію півострова прийшли кельти, які підкорили частину місцевих племен й змішалися з ними. Найвідомішим племінним союзом на центральних португальських землях були лузітани, що мешкали в межиріччі Дору та Тежу. Їхня країна назвалася Лузітанією -- згодом поетична назва самої Португалії. На півночі жили галлеки, за річною Тежу -- кельтики, а на півдні, в регіоні Алгарве, -- кінети. На узбережжі існували торгові колонії фінікійців з Карфагену, такі як Тавіра.

219 року до н.е. розпочалося римське завоювання Піренейського півострова, який римляни називали Іспанією. В ході пунічних воєн Карфаген втратив свої колонії. За часів Юлія Цезаря майже весь півострів увійшов до складу Римської Республіки. На підкорення португальських теренів завойовники витратили два століття. 150 року до н.е. проти них спалахнуло повстання, яке очолив лузітанський вождь Віріат. Він розгромив римлян і на деякий час звільнив Лузітанію, але 139 року до н.е. загинув від рук соратників, підкуплених ворогами. 45 року до н.е. війни з місцевими племенами скінчилися остаточним встановленням римської влади. 27 року до н.е. Лузітанія стала провінцією Римської імперії. Згодом з північних земель виокремили новий край -- Галлецію. На завойованих територіях римляни будували форти і колонії, що стали осередками цивілізації, романізації, а згодом -- християнізації. Вони дали початок сучасним португальським містам, таким як Бракара-Августа (Брага), Конімбріга (Коїмбра) та іншим. До сьогодні в Португалії зберіглося багато пам'яток римської доби -- мости, дороги, акведуки, лазні, театри та руїни храмів.

1.2 Германці та мусульмани

На початку V століття германські племена свевів і вандалів у союзі з сарматами (аланами) вторглися до римських володінь на Піренейському півострові. Під проводом короля Гермеріка вони захопили Галлецію та Лузітанію, де близько 409 року заснували Свевське королівство. Столиця цієї держави розташовувалася у Бракарі, сучасній португальській Бразі. Розширюючи свої кордони, свевські правителі зіткнулися із новими завойовниками-германцями -- вестготами, які в 500 році створили Готське королівство з центром Толедо. У 584--585 роках вестготський король Леовігільд упокорив свевів і аланів, перетворив їхні краї на свої провінції. Його наступники прийняли християнство і під впливом місцевого населення поступово романізувалися. До початку VIII століття весь півострів перебував під готським контролем. Попри це португальські терени лишалися під сильним культурно-господарським впливом свевів та сарматів. Зокрема, залишки аланських поселень знайдені біля сучасного Аленкера, Коїмбри та Лісабона.

У 711--720 роках весь Піренейський півострів, включно з територією Португалії, завоювали мусульманські війська Омейядського халіфату. Вони знищили готську державу і приєднали християнські землі до своєї імперії. 750 року на її уламках в Іспанії постав Кордовський емірат, що 929 року став халіфатом. 1031 року він розколовся на емірати-тайфи, які ворогували між собою. Більшість португальських теренів контролювала Бадахоська тайфа, яка після 1022 року була підкорена тайфою Севільї. 1086 року усі емірства півострова визнали верховенство марокканської імперії Альморавідів, а з 1147 року -- держави Альмохадів. За ісламського панування в VIII -- XIII століттях зросла кількість мусульман, переважно з числа мігрантів -- арабів і берберів (маврів) з Північної Африки. Основними ісламськими центрами мусульман в Португалії були Бежа, Сілвеш, Алкасер, Сантарен і Лісабон. Важливу роль в економічному житті міст грали євреї, що мешкали на півострові від римських часів.

1.3 Середньовіччя і новий час

718 року на півночі Піренейського півострова християнські повстанці, що не бажали миритися з ісламською окупацією, проголосили незалежну Астурійську державу під проводом готського князя Пелагія. 722 року він розбив мусульманські сили під Ковадонгою й проголосив себе королем. Невдовзі Астурія стала оплотом Реконкісти -- руху за повернення християнської батьківщини. У IХ столітті, за правління короля Альфонсо ІІІ, астурійці під командою лицаря Вімара звільнили від мусульман межиріччя Міню й Дору в Північній Португалії. Центром визволених земель стало морське місто Порт-Кале (Порту). На базі нього постало Порткалеське графство у складі Астурійського корлівства, згодом зване Португальським. 868 року першим португальським графом було призначено Вімару, землі якого стали зватися Португалією (лат. Portucale, Portugale, Portugalia).

910 року, внаслідок династичних чвар, Астурійське королівство розділилося на три -- Астурію, Галісію і Леон, але 924 року було об'єднане знову як Леонське королівство (згодом -- Леон-Кастилія, Іспанія). Розпади і об'єднання держави тривали протягом Х -- ХІ століть. У період роздробленості Португальське графство перебувало у складі Галісії, але 1071 року втратило автономію. Після чергового приєднання Галісії до Леону, леонсько-кастильський король Альфонсо VI відділив португальські землі від галісійських і включив до свого домену. 1093 року він дарував їх як оновлене Португальське графство франкському лицарю Генріху з Бургундськомго дому, чоловікові своєї доньки Терези.

1128 року Португальське графство очолив Афонсу I, син Генріха. Усунувши свою матір-графиню від влади, він прийняв титул князя і обрав курс на відокремлення від Леонського королівства. 25 липня 1139 року Афонсу здобув перемогу над мусульманами при Оріке, після якої лицарі проголосили його королем Португалії. Ця легендарна подія вважається точкою відліку незалежного Португальського королівства. 1143 року його самостійність визнав леонський король Альфонсо VII, а 1179 року -- Святий Престол в особі римського папи Олександра ІІІ.

Задля утвердження своєї держави король Афонсу та його нащадки брали активну участь в Реконкісті. За допомоги Церкви, чернечих орденів та хрестоносців португальські монархи звільнили Лісабон (1147), Сантарен (1184), Бежу та інші міста. 1249 року зі здобуттям Фару Реконкіста на теренах сучасної Португалії завершилася. 1255 року столицю країни перенесли до Лісабона. Теперішніх кордонів Португалія набула 1279 року після успішної війни з Кастильсько-Леонським королівством. За правління короля Дініша та його спадкоємців країна жила в мирі. Проте чорною сторінкою стала епідемія чуми 1348--1349 років, яка спустошила королівство. 1373 року Португалія уклала військовий союз із Англією, що розпочав багатовікову історію португальсько-англійських політичних і культурних взаємин, і фактично є чинним дотепер.

1383 року після смерті короля Фернанду I, що не мав синів, у Португалії почалася династична криза. Вона призвела до громадянської війни та інтервенції Кастилії, король якої Хуан І претендував на португальську корону як зять покійного монарха. Португальська дрібна шляхта і міщани виступили за самостійність країни і підтримали авіського магістра Жуана (згодом -- Жуан I) у боротьбі за престол. 1385 року кортеси проголосили Жуана королем Португалії, а його війська розбили кастильців у вирішальній битві при Алжубарроті. Ця перемога ознаменувала утвердження Авіської династії в Португалії.

У XV--XVI століттях португальці стали авангардом християнської Європи в добу великих географічних відкриттів. Завдяки цьому вони перетворили свою країну на одну з наддержав тогочасного світу. Португальські мореплавці дослідили Азори, Мадейру і західне узбережжя Африки. Свої здобутки Португалія закріпила Тордесільяським договором 1494 року з конкуруючою Іспанією, що поділив ще недосліджений європейцями світ на зони двох країн. 1498 року, за правління короля Мануела І, португалець Вашку да Гама відкрив морський шлях до Індії. Його наступники проклали шляхи до країн Південно-Східної Азії, Китаю та Японії. Спираючись на факторії та колонії в Гоа, Малацці, Макао, Тиморі, Португалія монополізувала міжнародну торгівлі в Індійському океані, яка стала приносити їй величезні прибутки. 1500 року Педру Алвареш Кабрал відкрив Бразилію, а Гаспар Корте-Реал -- Канаду. 1521 року португальські кораблі першими досягли Австралії. Сарагоський договір 1529 року закріпив португальські здобутки у Новому світі.

1755 року Португалія зазнала непоправного удару від великого землетрусу, магнітудою 8,5 -- 9 балів, та цунамі. Столиця Лісабон була вщент зруйнована. Король Жозе I доручив її відбудову голові уряду, помбальському маркізу Себаштіану де Карвалю, послідовнику ідей просвітництва, який встановив у країні авторитарний режим. Маркіз провів радикальні реформи -- скасував рабство, реорганізував збройні сили та податкову систему, але водночас, жорстоко придушив опозицію, обмежив права підданих та Церкви, посилив урядову цензуру і заборонив діяльність єзуїтів.

1807 року до Португалії вдерлися французькі війська Наполеона, які пустошили країну протягом наступних 4 років. Весь королівський двір переїхав до Бразилії, встановивши столицю в Ріо-де-Жанейро. 1821 року король Жуан VI повернувся до Лісабону, але залишив в Південній Америці крон-принца Педру. Останній, за підтримки бразильської знаті, проголосив незалежність Бразилії в 1822 році й став її першим імператором. 1826 року, після смерті батька, Педру зійшов на португальський трон під іменем Педру IV, але надаючи перевагу Бразилії, відмовився від нього на користь своєї доньки Марії ІІ. Проти цього виступив його брат Мігел І, який узурпував престол. Це спричинило війну між двома таборами, яка закінчилися 1834 року поразкою Мігела та інтронізацією Марії ІІ. Землетрус, французька окупація, втрата найбагатшої бразильської колонії та міжусобні війни завдали непоправної шкоди суспільно-політичному розвитку Португалії.

За королеви Марії ІІ в країні утвердилася конституційна монархія. Правителька одружилася з німецьким принцем Фердинандом (Фернанду ІІ), давши початок Брагансько-Кобурзькій династії. У 1850--1860 роках їхні сини, королі Педру V та Луїш, розпочали модернізацію системи комунікацій та транспорту Португалії та колоній. Вони зберігали за країною володіння в Африці (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Сан-Томе, Кабо-Верде) та Азії (Португальська Індія, Тимор, Макао), незважаючи на тиск імперіалістичних держав. З 1884 року африканські володіння у Порутгалії отримали визначені кордони за рішенням Берлінської конференції.

З кінця ХІХ століття Португалія увійшла у глибоку соціально-економічну кризу. За правління короля Карлуша країна двічі проголошувалася банкрутом -- в 1892 і 1902 роках. Це спричинило колапс господарчої системи, критику монархії, політичну кризу та радикалізацію населення. 1908 року португальські ліві здійснили теракт в Лісабоні, під час якого вбили короля Карлуша та спадкоємця престолу Луїша-Філіпе. Новим королем було проголошено Мануела ІІ, який виявися останнім -- його скинули з престолу соціалісти під час Португальської революції 5 жовтня 1910 року.

1.4 Новітній період

Внаслідок революції 1910 року в Португалії була встановлена Перша Республіка. Повалення монархії і прихід до влади лівих сил погіршив ситуацію в країні. Під управлінням вісьмох президентів в Португалії запанували правова анархія, корупція, глибока соціальна нерівність, політичний і атеїстичний терор. Участь Португалії у Першій світовій війні на боці Антанти в 1916--1918 роках не дала країні вигод. Внаслідок зростаючого хаосу 28 травня 1926 року в Португалії відбулася революція національно-консервативних сил, які проголосили створення Національної диктатури. Згодом, це призвело до утвердження в 1933 році націоналістичного авторитарного режиму під проводом голови уряду, професора Антоніу Салазара. Він отримав назву Нової Держави або Другої Республіки, яка проіснувала до 1974 року.

Шляхом репресивних заходів Салазар відновив суспільний порядок і португальську економіку. Усвідомлюючи руйнівну силу комуністично-соціалістичних ідей, він заборонив радикальні рухи й допомагав сусідній Іспанії в особі Франко боротися проти лівацького уряду. Під час Другої світової війни Португалія зберігала нейтралітет, а з початком Холодної війни приєдналася до західного антирадянського блоку. За Салазара країна стала членом НАТО (1949), ООН (1955), ЄАВТ (1960) та ОЕСР (1961). Намагаючись протистояти визвольному рухові в колоніях, Салазар ініціював проекти з переселення білого населення до Азії та Африки, і, водночас, популяризував доктрину лузотропікалізму -- ідею толерантної Потугалії як трансконтинентальної держави, а не імперії. Незважаючи на ці заходи уряд Індії захопив португальські володіння на своєму узбережжі впродовж 1954--1961 років, а в 1961 році народи Анголи, Мозамбіку та Гвінеї повстали проти португальського панування. Через колоніальну війну міжнародна спільнота наклала санкції на Португалію, але Салазар та його наступник Каетану до останнього намагалися зберегти цілісність держави.

25 квітня 1974 року в Лісабоні, під проводом офіцерів-ліваків, відбувся державний переворот, що отримав назву Революції гвоздик. Внаслідок повалення Нової Держави постала Третя Португальська Республіка, сучасна Португалія. Владу на себе взяла Рада національного порятунку. 1975 року вона визнала втрату африканських колоній та Східного Тимору, що спричинило масову репатріацію (близько 1 млн) білого населення до Португалії. За прем'єрства соціаліста Маріу Суареша (1976--1978, 1983--1985), з метою досягти дореволюційного рівня економічного розвитку, Португалію реформували під наглядом МВФ. Уряд обрав курс на входження до ЄЕС і провів земельну реформу. 1976 року він оприлюднив нову Конституцію, написану у соціалстичному дусі.

1986 року Португалія стала членом ЄЕС (згодом -- ЄС), поступившись частиною суверенітету задля імпульсу в соціально-економічному розвитку. 1995 року країна увійшла до Шенгенської зони, а 1999 року -- до єврозони. Внаслідок фінансової кризи 2000-х років португальський уряд став отримувати дотації та кредити від МФВ і ЄС. Португалія повністю відмовилася від колоній, передавши в 1999 році володіння Макао Китайській Народній Республіці.

2. Державний устрій та форми правління

Португалія - унітарна держава. В адміністративному відношенні поділяється на області. В областях діють виборні асамблеї, виконавчі органи - жунти, консультативні органи - ради. При жунтах є призначаються урядом представники, які виконують свої функції спільно з місцевими органами.

Нині чинна Конституція була промульгірована Установчими зборами 2 квітня 1976 (діє із змінами 1982, 1988, 1992 і 1997 рр..). За форми правління Португалія - змішана (парламентсько-президентська) республіка.

Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент Збори (Асамблея) Республіки. У його склад входять 230 депутатів, що обираються по системі пропорційного представництва при загальних прямих виборах строком на 4 роки. Чергові сесії щорічно проводяться з 15 жовтня по 15 червня. Окрім того, парламент може зібратися в будь-яке інше час за ініціативою обирається їм Постійної комісії та в надзвичайних випадках. Великі Повноваження парламенту: він самостійно визначає порядок денний, вирішує питання про використання законодавчої ініціативи депутатів, приймає закони і поправки до Конституції, видає політико-адміністративні статути автономних областей, стверджує національний план і бюджет, ратифікує міжнародні договори, стежить за виконанням Конституції і законів, оголошує амністію. Органічні закони (в остаточному загальному голосуванні) повинні бути схвалені більшістю абсолютним повноважних депутатів, у той час як для звичайних законів вимагається більшість присутніх на засіданні. Парламент також контролює діяльність Уряду: він має право ознайомитися з його програмою, висловити йому довіру або осуд.

У період між засіданнями парламенту діє його Постійна комісія. Вона спостерігає за роботою Уряду і може рекомендувати парламентові розглянути декрети-закони, опубліковані Урядом в період між його засіданнями.

Главою держави є Президент. Він гарант національної незалежності, єдності держави і дії в країні демократичних інститутів. Президент обирається шляхом загальних прямих виборів при таємному голосуванні на 5 років, причому не може бути переобраний на третій термін. Повноваження Президента типові для глави держави демократичних більшості країн. Він, у зокрема, призначає Прем'єр-міністра і за його пропозицією міністрів, має право звільняти Уряду членів, призначає день виборів до парламенту, має право розпустити парламент, скликати його на надзвичайні сесії. Він може звертатися до парламенту з посланнями, промульгірует прийняті закони і має право вето, яке парламент може відхилити абсолютною більшістю голосів. Окрім законів Президент промульгірует також декрети-законів, що регламентують та інші декрети Уряду. В області міжнародних відносин за президентом закріплені наступні правомочності: він призначає (за поданням уряду) дипломатичних службовців, ратифікує міжнародні договори, оголошує війну та укладає мир; є верховним головнокомандувачем. Найбільш важливі президентські акти повинні бути контрасігновани Урядом.

При Президентові мається Державну раду - постійно діючий вищий консультативний орган, до складу якого входять голова Зборів Республіки, Прем'єр-міністр, голова Конституційного трибуналу, голови регіональних урядів,5 діячів, названих Президентом, і 5 представників, обраних парламентом.

Уряд Португалії - Рада міністрів - є вищим органом правління. Він формується з представників партій, які володіють більшістю місць в парламенті, і складається з Прем'єр-міністра, міністрів, державних секретарів та заступників державних секретарів. Уряд визначає загальну лінію керівництва країною, розробляє державного бюджету, контролює діяльність адміністрації, вживає заходи, що сприяють соціально-економічному розвитку країни. Окрім того, бере участь у законодавчому процесі, використовуючи делеговані eму парламентом повноваження щодо прийняття законів. Уряд відповідальний перед Президентом і парламентом. Протягом 10 днів після призначення Прем'єр-міністра депутати повинні бути ознайомлені з урядовою програмою. У разі відхилення цієї програми, прийняття вотуму недовіри або двох резолюцій осуду з інтервалом не більше 30 днів абсолютною більшістю депутатів Уряд має піти у відставку.

3. Економіка

3.1 Загальна характеристика

Португалія -- індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна та легка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У промисловості переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, близько 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Міжнародні аеропорти функціонують в Лісабоні, Порту, Фару, на Азорських о-вах і Мадейрі.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Португалії в 1997 році становив 110 млрд дол. Національний прибуток на душу населення становить 12 тис. дол. (70 % від середнього в країнах Європейського Союзу). Ці ж позиції збереглися і на початку XXI століття.

На економіку Португалії кінця ХХ століття суттєво вплинули дві події -- повалення режиму Салазара--Каетану в 1974 році і вступ в ЄС в 1986 році. При колишньому режимі (1926--1974 рр.) капітал був сконцентрований в руках декількох промислових і фінансових сімейних груп. Просування вгору було можливе тільки для членів освіченого середнього класу. Промисловість і сільське господарство Португалії залишалися малоефективними, а продуктивність праці -- низькою. Інвестиції прямували головним чином в африканські колонії. Прибутки, отримані в колоніях, використовувалися для підтримки позитивного сальдо торгового і бюджетного балансів. Революційний уряд спочатку ослабив економічну базу колишньої еліти, надавши незалежність африканським колоніям. Після невдачі путчу правих сил у 1975 році великі землеволодіння в південному і центральному регіонах були експропрійовані. Націоналізовані банки і страхові компанії, за ними пішла націоналізація більшості великих і середніх промислових підприємств. Велика частина нових державних підприємств зіткнулася з надто складними організаційними і фінансовими проблемами. У результаті збільшилися загальний дефіцит державного бюджету і зовнішній державний борг. Іноземні інвестиції в Португалії були виведені з процесу націоналізації, в економіці країни важливого значення набули дочірні компанії іноземних корпорацій.

Членство в ЄС стало рушійною силою, що стимулювала зміни в економіці країни в кінці 1980-х -- початку 1990-х років. У 1991 році Португалія залишалася найбіднішою з країн ЄС, але членство в цій організації дозволило влити новий капітал в економіку країни. Суми прямих іноземних інвестицій після 1986 році щорічно подвоювалися.

3.2 За галузевим спрямуванням

Промисловість

Промисловість сучасної Португалії сконцентрована в двох районах, навколо Лісабона і Сетубала на півдні і навколо Порту, Авейру і Браги -- на півночі. У районі Лісабона переважає важка промисловість, що випускає сталь, нафтопродукти, верстати, автомобілі, хімічні продукти й цемент. Суднобудівні доки «Ліжнаве» -- одні з найвідоміших у світі. В Лісабонському адміністративному окрузі випускається також електронне обладнання. У Порту знаходиться найбільший в країні нафтопереробний завод, але північні міста спеціалізуються на виробництві таких товарів, як тканини, взуття, меблі, вина і продукти харчування. Старовинний центр бавовняної промисловості знаходиться на північному заході (Порту, Гімарайш і Брага), головні центри вавняної промисловості -- в гірському районі навколо міст Гуарда і Ковілья. Багато підприємств хімічної, целюлозно-паперової, цементної і харчової промисловості сконцентровані в прибережній смузі між Порту і Лісабоном. Обидва згаданих міста є центрами металургії і машинобудування.

Річка Тежу ділить Португалію на два сільськогосподарських райони, що розрізнюються за типами землекористування. У північному районі переважає дрібне інтенсивне сільське господарство. У південному районі домінують великі землеволодіння. Значна частина програми експропріації земель в 1974--1975 роках була здійснена саме в цьому районі.

Економіка Азорських островів і Мадейри базується на сільському господарстві. Важливу роль відіграють виноградники, плантації цитрусових і молочні ферми. На Азорських островах також вирощують кукурудзу, цукрову тростину, цукровий буряк, тютюн, пшеницю, овочі і чай. З Мадейри на експорт постачаються мережива і вино мадера.

Обробна промисловість дає близько 40 % ВВП, на її частку припадає 32,6 % всіх зайнятих. Традиційні галузі -- текстильна, швейна, взуттєва, керамічна, суднобудівна. Для них характерні невисока продуктивність праці і застарілі технології. Нові галузі промисловості -- автомобілебудування, електронна, електротехнічна, хімічна. Рівень продуктивності праці в промисловості Португалії нижче, ніж в інших країнах ЄС.

Сільське і лісове господарство

Сільське і лісове господарство дають лише 6,5 % ВВП Португалії, і на їх частку припадає 11,5 % зайнятих. Валовий випуск сільськогосподарської продукції на одного працюючого значно нижче, ніж в інших країнах ЄС; виняток складають родюча долина річки Тежу і зрошувані ділянки провінції Алентежу. Португалія імпортує ряд видів сільськогосподарських продуктів, особливо зерно, насіння соняшника і м'ясо. Основна зернова культура Португалії -- пшениця, друге місце займає кукурудза. Крім того, товарне значення мають бобові, овес, жито, ячмінь і рис. Важливою продовольчою культурою є картопля. Португалія -- один з головних експортерів кетчупа. Маслини у великій кількості використовуються в їжу, але головним чином служать сировиною для виробництва оливкової олії. Величезну роль в сільському господарстві відіграють виноградарство і виноробство. Португалія -- одна з провідних західноєвропейських країн-експортерів вина. Найважливіші райони виноградарства -- долини північних річок Дору, Мондегу і Ліма. Розведення великої рогатої худоби найрозвиненіше в Рібатежу; молочне тваринництво -- на півночі. Попит на м'ясо і м'ясопродукти на 90 % задовольняється за рахунок місцевої продукції.

Лісове господарство відіграє значну роль в економіці Португалії. Комерційні породи -- сосна і корковий дуб. Португалія щорічно виробляє більше сировини з коркового дуба, ніж весь інший світ. Евкаліпти, завезені з Австралії, є основним джерелом сировини для виробництва целюлози.

Рибальство

У Португалії, що має протяжну берегову лінію і давні традиції мореплавання, рибальство є важливою галуззю господарства, але на початку 1990-х років прибутки і число робочих місць в цій галузі скоротилися. У складі улову переважають сардини, тунець, тріска. Головні рибопромислові порти і центри переробки риби: Лісабон, Сетубал, Матозіньюш і Портімау.

У паливно-енергетичному балансі країни основне місце займають гідроресурси; ГЕС задовольняють понад 50 % енергетич. потреб країни. Паливо г.ч. імпортують. Виробництво електричної енергії -- 28,9 млрд кВт·год португалія економіка правління

3.3 Основні економічні показники

ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення (реальний ВВП) -- є мірою випуску продукції на душу населення в доларах постійної купівельної спроможності, при цьому нівелюється вплив інфляційних процесів. Вищий реальний ВВП на душу населення є показником вищого рівня життя.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку.

Імндекс глобамльної конкурентоспромомжності (англ. The Global Competitiveness Index) -- глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній -- великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій -- провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 1979 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу. Португалія займає 42 місце

Індекс легкості ведення бізнесу (англ. Ease of Doing Business Index) -- індекс задля порівняння простоти підприємницької діяльності між країнами світу, що укладається Світовим банком на основі річних даних. Португалія посідає 29 місце.

3.4 Зовнішньоекономічна діяльність

Демографія

Основні показники

1. Чисельність населення 10 287 000 жителів

2. Темп приросту населення -0,48 %

3. Густота населення 113,75 особи/кмІ

4. Середня тривалість життя 81,13 року

5. Частка міського населення 64,6%

6. Чоловіче населення 4 869 000 чоловіків

7. Жіноче населення 5 419 000 жінок

Динаміка зміни населення, млн. осіб

Бізнес-етикет

1. Одразу звертають увагу на одяг та манери

2. Португальських бізнесменів часто називають «доктор». Це вважається проявом поваги

3. Ділові зустрічі проходять досить пізно.

4. Час з 14.00 до 18.00 не призначений для переговорів, адже в Португалії в цей час дуже спекотно.

5. У Португалії бізнес вважається чоловічою справою.

3.5 Культура Португалії

Культумрна спамдщина в Португамлії (порт. Patrimуnio cultural em Portugal) -- особливі пам'ятки культури в Португалії, визначені законом про культурну спадщину від 2001 року. До них належать артефакти, що мають надзвичайну історичну, культурну, естетичну, суспільну технічну або наукову цінність. Визначенням і обліком таких пам'яток, а також класифікацією, збереженням і охороною займається Генеральна дирекція культурної спадщини при Міністерстві культури Португалії. За типом нерухомих об'єктів поділяються на три категорії пам'яток:

(1) національні (національного значення; порт. Monumento Nacional),

(2) громадські (громадського значення; порт. Imуvel de Interesse Pъblico),

(3) муніципальні (муніципального значення; порт. Imуvel de Interesse Municipal).

За видами спадщину класифікують на пам'ятки (архітектури, монументального мистецтва, історії, археології, науки і техніки, містобудування, садово-паркового мистецтва, історичного ландшафту тощо; порт. Monumento), ансамблі пам'яток (порт. Conjunto) і місцевості (порт. Sнtio ). Станом на 2017 рік в країні нараховується понад 4051 об'єкт культурної спадщини (з них 807 -- національні пам'ятки, 2672 -- громадські, 572 -- муніципальні). 15 пам'яток зареєстровані як об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО.

Список використаних джерел

1.Словник з соціально-економічної географії світу. - К., 2005.

2.Країни світу. Довідник. - К., 2003.

3.Економіка зарубіжних країн / За ред. A. С. Філіпенко. - К., 2004

Размещено на Allbest.ru