Національний банк України та грошово-кредитна політика в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

Львівський торговельно-економічний університет

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

Курсова робота

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему

«Національний банк України та грошово-кредитна політика в Україні»

Студентки 211 групи

спеціальності «Облік і оподаткування»

Інституту економіки та фінансів

Куровець Т.А.

Науковий керівник: к.е.н. проф. Ковтун О. І.

Львів - 2018



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Економічне зростання залежить від комплексу чинників як економічного, так і соціального характеру. Деякі з них здійснюють лише опосередкований вплив і не можуть гарантувати стале зростання економічної системи.

Ефект даних чинників здатен лише доповнити дію факторів, що характеризуються високим ступенем впливу на економічне зростання. Одним із факторів, що здійснюють вирішальний вплив на забезпечення економічного зростання, є ефективна монетарна політика держави, оскільки високий рівень розвитку і стабільність грошово-кредитного сектора національної економіки є міцним підґрунтям для її зростання.

Детальний аналіз впливу монетарної політики НБУ на стабілізацію макроекономічної ситуації в Україні дасть змогу запропонувати напрямки стимулювання інтенсивного піднесення вітчизняної економіки. При цьому важливо врахувати специфіку перехідного етапу розвитку економіки України, на якому використання Центральним банком ринкових інструментів впливу на економічну систему має певні особливості.

Динамічні зміни, що відбуваються в вітчизняній економіці, фінансово-кредитній та банківській системах, обумовлюють постійний пошук механізмів формування та реалізації ефективної грошово-кредитної політики в Україні, провідником якої є Національний банк України.

Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені праці багатьох вітчизняних вчених, зокрема, О. Василика, В. Вітлінського, А. Гальчинського, А. Даниленка, О. Дзюблюка, О. Заруби, Т. Ковальчука, Н. Костіної, І. Лютого, А. Мороза, П. Нікіфорова, А. Пересади, О. Пилипченка, М. Пуховкіної, М. Савлука, О. Шарова, В. Ющенка та багатьох інших. Проте, на нашу думку, сучасний стан банківської системи України вимагає докладнішого аналізу діяльності НБУ та його удосконалення.

Мета й завдання дослідження. Метою курсової роботи є розкриття функцій Національного банку України, вивчення інструментів грошово-кредитної політики в Україні, вивчення та аналіз грошової одиниці та її теперішнього стану в Україні та висвітлення перспектив подальшого розвитку. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань дослідження:

?проаналізувати роль Національного банку України в економіці;

?викласти статус Національного банку України;

?навести функції Національного банку України;

?дослідити структуру та керівні органи Національного банку України;

?здійснити аналіз грошово-кредитної політики Національного банку України;

?розглянути заходи валютного регулювання НБУ;

?дослідити механізм регулювання діяльності банків України;

?навести механізм реєстрації та ліцензування банків НБУ;

?проаналізувати принципи нагляду Національного банку України, інспектування та припинення діяльності банків.

Грошово-кредитна політика спрямована на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття.



1. НБУ та його функції

макроекономічний грошовий кредитний монетарний

Національний банк є центральним банком України, який є центральним органом державного управління. Йому належить основна роль у грошово-кредитному регулюванні національної економіки та організації банківської справи у країні.

Статний капітал Національного банку є державною власністю, але політично автономним, незалежним від виконавчої влади (уряду), і регламентується його діяльність тільки Законом «Про Національний банк України». Суть автономності НБУ полягає у тому, що:

1.Для своїх досягнення цілей, визначених статутними положеннями, НБ здійснює самостійну політику.

2.рішення НБ не можуть бути скасовані іншими державними структурами.

Водночас НБУ є підзвітним Президенту та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

НБ є юридичною особою, що має відокремлене майно, яке є об'єктом державної власності, але перебуває у його господарському розпорядженні.

До системи НБУ входять центральний апарат, територіальні управління(філії), розрахункові палати, Банк нотно монетний двір, банкнотна фабрика. Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні підрозділи, необхідні для виконання НБ його функцій.

Доходи і витрати НБ відображаються в його кошторисі доходів та витрат, який повинен забезпечувати виконання покладених на нього функцій. Перевищення доходів над витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік НБУ вносить до ДБ наступного року, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок ДБ наступного за звітним року.

Національному банку необхідно мати справу лише з комерційними банками. І, як уже було сказано, стратегічне завдання Національного банку полягає у створені умов для не інфляції.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" і діє на підставі Закону "Про Національний банк України". Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

- емісія грошей та організація їх обігу;

- є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

- організація розрахунків між банками;

- обслуговування державного боргу країни;

- проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

- видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

- контроль за діяльністю комерційних банків.

Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, «банком банків» і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.

Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обігу України.



Рис 1.1

Основна функція Національного банку України - це забезпечення стабільності грошової одиниці та організація грошово-кредитної політики (ГКП).

За її організацію відповідає та спеціальна структура - рада - НБУ на правах одного з двох керівних органів цього банку, перед якою поставлені завдання грошово-кредитної політики на кожний рік, засади якої розробляються та затверджуються до 15 вересня поточного року. До реалізації завдань, визначених в основних засадах, залучається й апарат НБУ.

Через грошово-кредитну політику можна досягти вирішення загальноекономічних цілей держави, зокрема: зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін та відсоткових ставок, збалансування платіжного балансу, стабілізація валютного ринку та ін.

Національному банку надане монопольне право на випуск грошей в обіг. Казначейство ж Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли в бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обігу України.

Національний банк України як емісійний центр країни здійснює випуск в обіг грошей на кредитній основі. Це відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, а іноді й великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу (як готівкову, так і безготівкову), стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу.

Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їхні резерви, що містяться на окремому кореспондентському рахунку в НБУ. Він також здійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків, купівлі іноземної валюти, золота та цінних паперів уряду (казначейських білетів, облігацій тощо).

Отже, НБУ, використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи - переважно у формі боргових зобов'язань. Збільшення активів приводить до відповідного зростання його пасивів - створення грошей.

Національний банк України був створений у 1991 р. Він становить систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку.

До функціональних підрозділів НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, яке очолює Голова Правління .

Як розрахунковий центр країни НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних установах.

НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на проведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Національний банк установлює облікову ставку та проценту ставку за ключовим інструментом монетарної політики на одному рівні. В умовах структурного профіциту ліквідності, який спостерігається в банківській системі, таким інструментом є операції з розміщення депозитних сертифікатів на двотижневий строк. Сьогодні на них припадає основна частина обсягу всіх розміщених депозитних сертифікатів, а операції з ними мають найбільший вплив на стан грошово- кредитного ринку. Уніфікація облікової ставки та ставки за двотижневими депозитними сертифікатами (наразі на рівні 19%) дозволить вдосконалити управління короткостроковими процентними ставками на міжбанківському грошово-кредитному ринку. З 22 квітня 2016 року НБУ знизив облікову ставку з 22% до 19%. По даних НБУ це стало можливим завдяки послабленню ризиків для цінової стабільності. І якщо в майбутньому збережеться ця тенденція, то можна сподіватися на подальше пом'якшення монетарної політики. Аналізуючи заяви НБУ на початку 2016 року, слід відзначити, що до кінця року він планує подальше зниження облікової ставки, тобто є намір в майбутньому зрівняти її з плановим показником інфляції при збереженні спокійної ситуації на ринку[4]. Зниження облікової ставки є позитивним моментом, адже вона є одним із головних орієнтирів грошово-кредитного ринку. Від її величини залежить вартість залучення та розміщення ресурсів банками та іншими суб'єктами ринку. Зрозуміло, що облікова ставка не може бути нижче рівня інфляції, тому її зниження у 2016 році стало можливим завдяки зниженню темпів інфляції. Досить цікаво навести статистичні дані щодо динаміки облікової ставки. В 1994 році вона змінювалася декілька разів і мала пікові значення з 25.10.1994 року по 12.12.1994 року (вона складала 300 %)- це були максимальні значення облікової ставки, причиною таких високих значень була гіперінфляція. Найнижче значення (7%) спостерігалося з 05.12.2002 року по 07.05.2004 року[7]. Щодо політики рефінансування, слід зазначити, що НБУ видав кредитів у рамках рефінансування банкам України з початку 2016 року і до 01.05.2016 року на загальну суму 7119,2 млн. грн. задля підтримки їх ліквідності. Відсоткова ставка коливалася з 01.01.2016 року і до 22.04. 2016 року в діапазоні 22,01-24%, а після зниження облікової ставки (22.04.2016 року) - під 21% річних. Найбільші обсяги рефінансування у 2016 році були відмічені 09.03.2016 року на загальну суму 1969 млн.грн. (з них 1500 млн. в рамках постійно діючої системи надання НБУ кредитів «овернайт» під 24% і 469 млн. грн. - в рамках проведення тендеру задля підтримки ліквідності банків під 22,55%) та 20.04.2016 року на загальну суму 818 млн. грн. під 22,02% в рамках проведення тендеру [4]. Загальна сума мобілізації коштів банків шляхом розміщення депозитних сертифікатів коливається в діапазоні 10-17 млн. грн. щоденно (в період кінець квітня-перша половина травня 2016 року), причому перевага віддається сертифікатам овернайт. В середньому заявки подають щоденно 38-50 банків, через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт під відсоткову ставку 17%. При проведенні тендерів з розміщення депозитних сертифікатів строком до 14 днів - під відсоткову ставку 19% (щоденно заявки подають від 20 до 35 банків) [9]. Динаміка соціальних витрат на національного доходу в Україні за 2005-2015 роки наведена у (Додатку А)



Рис.1.2 Динаміка монетарної бази та грошової маси у 2005 - 2006 рр.% кумулятивно, Джерело: НБУ Розрахунки: Мінекономіки

Таблиця 1.1 Динаміка основних показників грошового ринку

Отже висновок такий: Згідно зі статтею 99 Конституції України, основною функцією Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. Для виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

2. Поняття грошово-кредитної політики(зміст, цілі, інструменти)

Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутнітю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягів грошової пропозиції для стабілізації економіки. Формування грошово-кредитної політики будь-якої держави - це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики. Конкретні періоди розвитку суспільства сприяють виокремленню певних особливостей розробки й реалізації цієї політики.

Виділяють чотири основні етапи формування грошово-кредитної політики в Україні:

перший етап (1991 - 1995 роки) - створення самостійної банківської і грошової систем України, організація внутрішньодержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, СБ, ЄБРР);

другий етап (1996 - 1999 роки) - проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку;

третій етап (2000 - 2007 роки) - подальший розвиток банківської системи і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності;

четвертий етап (2008 - поточний час) - діяльність, спрямована на протидію фінансовій кризі і оздоровлення банківської системи. Такий поділ на етапи є найпоширенішим, проте деякі вчені виділяють ще підготовчий етап або «нульовий». Цей етап охоплює 1991 - 1992 рр., коли Україна не мала власної грошової одиниці, фактично була залежною від пропозиції російського карбованця.

Варто зазначити, що розробкою та реалізацією грошово-кредитної політики займається НБУ. Грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів . Основними об'єктами грошово-кредитної політики виступають грошова маса, валютний курс, швидкість обігу грошей, процентні ставки. А базовими інструментами, згідно чинного законодавства, є: норма обов'язкових резервів для банків; процентна політика, рефінансування банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві ціпі економічної політики держави:

o економічне зростання;

o стабільність процентної ставки;

o стабілізація цін (приборкання інфляції);

o стабільність фінансових ринків;

o стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

o повна зайнятість;

o зростання добробуту населення.

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку щодо вирівнювання платіжного балансу можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн у проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово досягти головної.

Складником процесу розроблення грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей е досить складним завданням; для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кредитної політики е ті показники, що передають вплив заходів з реалізації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

o тісний зв'язок із стратегічними цілями;

o можливість чіткого кількісного вираження;

o легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

Дія інструментів грошово-кредитного регулювання на проміжні цілі проявляється значно швидше, ніж на стратегічні. Але при цьому слід чітко вирізняти вплив факторів немонетарного характеру.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції.

До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості. Центробанки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті рр. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько ЗО країн).

Тактичні цілі грошово-кредитної політики, як і проміжні, є грошовими величинами. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних параметрів. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи:

- цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

- цілі, продиктовані фіксацією відсоткової ставки на постійному рівні;

- цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Перелік тактичних цілей монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова процентна ставка на різних сегментах грошового ринку, ліквідність банківської системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. Крім того, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди можна точно передбачити. Розроблення системи тактичних цілей дає змогу запобігати негативним впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

Із тактичних цілей слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.52

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальному секторі завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноекономічної політики держави.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Реалізація грошово-кредитної політики визначає місце центрального банку в економічній системі. Центральний банк здійснює грошово-кредитну політику з метою ефективного впливу на темпи економічного зростання, обмеження інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

> облікова ставка;

> норма обов'язкових резервів;

> операції на відкритому ринку;

> деякі селективні методи впливу на кредитну активність комерційних банків.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються:

o за об'єктами впливу:

о на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рестрикція);

о на попит на гроші;

o за формою:

о прямі (адміністративні); о опосередковані (ринкові);

o за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання:

о кількісні; о якісні;

o за термінами впливу:

о короткотермінові; о довготермінові.



Рис 2.2

Вказані методи використовуються комплексно.

Визначення пріоритетності важелів грошово-кредитної політики залежить від цілей, що визначені центральним банком на певному етапі, а також від дієвості конкретних інструментів.

Залежно від завдань, грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).

Через проведення кредитної експансії центральні банки стимулюють зростання виробництва та покращення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції центральні банки запобігають "перегріву" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних піднесень.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу формуванням певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

Ринкові (опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті.

Непряме регулювання грошово-кредитної сфери належить до системи економічних методів державного регулювання національної економіки. Воно класично має три інструменти грошово-кредитної політики:

o облікова ставка за позиками, що надаються центральним банком комерційним банкам;

o норма обов'язкових банківських резервів;

o операції на відкритому ринку.

Кожен із цих інструментів передбачає використання специфічних механізмів, що постійно вдосконалюються.

Інструменти грошово-кредитної політики згідно з Законом України "Про Національний банк України":

o визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;

o процентна політика;

o рефінансування комерційних банків;

o управління золотовалютними резервами;

o операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку;

o регулювання імпорту та експорту капіталу;

o емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Ситуації, що складається у грошово-кредитній сфері України протягом першого-третього кварталів 2017 р., притаманна відносна стабільність основних макроекономічних показників. Це свідчить про коректний вибір інструментарію підтримання макроекономічної стабільності та виваженість його застосування. Знизивши протягом квітня-травня облікову ставку з 14 % до 12,5 % річних та проводячи лібералізацію регуляцій на валютному ринку, Нацбанк також намагався сприяти активізації економічної діяльності та економічному зростанню.

Водночас завдання підтримання цінової та макроекономічної стабільності виконувалися не повною мірою:

реальний показник індексу споживчих цін сягнув за підсумком 9 місяців 10,2 % (до грудня попереднього року), що вже перевищує цільовий орієнтир за споживчою інфляцією, встановлений для 2017 р. на рівні 8 % ±2 в.п.;

курсова динаміка гривні демонструвала значну та нестабільну волатильність (особливо на початку року), що у свою чергу стає самостійним інфляційним чинником через підвищення інфляційних очікувань.

Слід погодитися з висновками Ради НБУ щодо того, що прискорення споживчої інфляції зумовлено насамперед впливом чинників, які перебувають поза контролем грошово-кредитної політики. Власне, подібне можна стверджувати і щодо курсової динаміки, яка визначається здебільшого попитом та пропозицією валюти з боку учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Водночас чутливість інфляційних та курсових показників до структурних чинників має змушувати Національний банк до розширення спектру інструментів, які застосовуються для забезпечення макроекономічної стабільності у середньо- та довгостроковому періоді, а також до посилення координації з діями органів виконавчої влади (насамперед Міністерства фінансів України та Міністерства економічного розвитку та торгівлі). Результатом цих дій має стати досягнення макроекономічної адекватності грошово-кредитної політики, тобто оптимізації останньої з точки зору вирішення ключових завдань, що забезпечують стабільний поступальний розвиток національної економіки у середньо- та довгостроковій перспективі на основі подолання структурних деформацій.

3. Макроекономічна адекватність грошово-кредитної політики

Ключовим рушієм відновлення економічного зростання у 2016 р. та драйвером економічного зростання 2017 р. є валове нагромадження основного капіталу. Дослідження демонструють поступову дифузію позитивного впливу активної інвестиційної динаміки, що формує мультиплікатор її впливу на економічне зростання. Йдеться про активізацію виробництва у будівельній галузі, машинобудуванні, виробництві будівельних матеріалів, зростання попиту на металургійну продукцію на внутрішньому ринку тощо. Між тим, вплив банківського сектору на інвестиційну активність залишається украй малозначущим. Частка кредитів банків та інших позик серед джерел капітальних інвестицій скоротилась у першому півріччі 2017 р. до 5,2 % порівняно з 8,1 % торік. Обсяг кредитів, наданих недержавним нефінансовим корпораціям (залишок коштів), у серпні 2017 р. був на 5,1 % меншим, ніж рік тому.

Така динаміка кредитування зовсім не корелює ані зі зниженням Нацбанком рівня облікової ставки, ні з динамікою реальної відсоткової ставки з урахуванням інфляції (у вересні 2016 р. ІСЦ склав у річному вимірі 7,9 % при обліковій ставці 15,5 % , в той час як у вересні 2017 - 16,4 % при ставці 12,5 %). Це свідчить про недієвість інструменту відсоткової ставки щодо впливу на кредитну активність банків, що, у свою чергу, обумовлене переважанням структурних чинників у визначенні вартості запозичень та платоспроможності позичальників.

Отже, в той час як одним з визначальних завдань макроекономічної політики є підтримка та оптимізація спрямування інвестиційних процесів на структурну модернізацію економіки, кредитна політика наразі не працює на користь реалізації цього завдання.

Доцільним є урахування згаданих структурних чинників, що перешкоджають нарощуванню кредитування, шляхом диференціації регуляторних умов діяльності банків в залежності від структури їхнього кредитного портфелю. Зокрема - врахування специфічних особливостей довгострокового інвестиційного кредитування в умовах формування резервів та рефінансування. Забезпечення належного контролю за цільовим спрямуванням кредитування оптимально здійснити на інституційних засадах сконцентрувавши підтримку такого кредитування у спеціалізованих банках, або принаймні в банках, що належать державі.

2017 рік позначався активізацією споживання населення як рушія економічної динаміки. Кінцеві споживчі витрати домогосподарств збільшилися на 2,8 % у першому кварталі та 6,9 % - другому кварталі 2017 р., що пояснюється зростанням доходів після підвищення удвічі з початку року мінімальної заробітної плати. За даними Держстату, у номінальному вимірі середня заробітна плата у серпні 2017 р. була на 36,8 % вища, ніж торік. Між тим, позитивний ефект такого збільшення для економічного зростання виявився сповільненим. Зростання обсягів реалізованої продукції в харчовій промисловості за 8 місяців 2017 р. (+7,6 %) було практично цілком забезпечено олійножировою галуззю (+35,1 %), понад 60 % виробництва якої орієнтовано на експорт. Виробництво ж інших харчових продуктів залишилося практично на минулорічному рівні. Певне пожвавлення відбулося в легкій промисловості (+7,0 %), проте 44,4 % продукції цієї галузі мають експортне спрямування. Натомість зростання споживчого попиту відбилося у випереджаючому зростанні цін на продовольчому ринку. Загалом продукти харчування подорожчали у вересні 2017 р. порівняно з вереснем-2016 на 19,6 %, в т.ч. молоко та молочні продукти - на 28,2 %, масло - 29,1 %, м'ясопродукти - 30,1 %, овочі та фрукти - 37,6 % та 26,6 % відповідно.

Відсутність адекватної реакції пропозиції на зростання споживчого попиту значною мірою пов'язана з браком інвестицій у харчову промисловість, переробку сільгосппродукції, розвиток товарного виробництва в тваринництві (за межами великих холдингів), розвиток фермерського господарства (у виробництві овочів та фруктів), що, у свою чергу, опосередковано може бути пов'язане з недостатньою гнучкістю кредитної політики НБУ.

Крім того, активізація інфляційних тенденцій призводить до виходу за межі визначеного для 2017 р. інфляційного таргета. Слід відзначити, що, усвідомлюючи структурну природу даної проблеми, НБУ слушно утримується від надмірних монетарних обмежень. Проте високі показники інфляції також перешкоджають впровадженню проактивної монетарної політики. Отже: У роботі були розглянуті: грошово-кредитна політика центральних банків, валютна політика, фінансова політика (бюджетна та податкова), боргові проблеми та соціально-економічний аспект фінансової і грошово-кредитної політики.

У своєму розпорядженні центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки, традицій, конкретних умов.

З урахуванням характеру впливу на грошово-кредитний ринок вирізняють дві групи інструментів (засобів): адміністративного впливу та економічного впливу. Інструменти першої групи мають, як правило, форму директив, лімітів, нормативів, що виходять з центрального банку і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб'єктів грошово-кредитного ринку і, в першу чергу, банків. Під інструментами другої групи розуміються різні засоби впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок шляхом формування на ньому певних умов, що визначають поведінку суб'єктів ринку у напрямку, запрограмованому центральним банком. До класичних інструментів економічного впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок звичайно відносять політику обов'язкових резервних вимог, політику рефінансування (процентну), політику відкритого ринку.

4. Стан та перспективні напрями грошово-кредитної політики в Україні

Сформулюємо основні напрямки грошово- кредитної політики України, які визначено НБУ на 2016-2020 роки:

1. Аналізуючи сучасний стан та тенденції розвитку грошово-кредитної політики України, слід відзначити, що досягнення та підтримка цінової стабільності - це її ключовий пріоритет, задля досягнення якого НБУ може використовувати всі свої інструменти. Це відображено в Основних засадах грошово-кредитної політики України на 2016- 2020 роки. Досягти поставленої мети НБУ планує через реалізацію політики інфляційного гарантування, а також контролю за грошовими агрегатами відповідно до програми співпраці з МВФ. Вона передбачає поступове зниження інфляції в Україні до рівнів, сумісних із ціновою стабільністю. У середньостроковій перспективі передбачено встановлення інфляції на рівні 5%. НБУ встановлює такі планові показники інфляції [3]:

2016 рік - 12% +/- 3п.п;

2017 рік -8% + /- 2п.п;

2018 рік - 6% + /- 2п.п;

2019 рік -5% + /-1п.п.

Згідно даних Інфляційного звіту НБУ за 1 квартал 2016 року тривала тенденція до уповільнення споживчої інфляції в Україні завдяки стриманій монетарній та фіскальній політиці, низьким світовим цінам на сировинні товари та стабілізації інфляційних очікувань [7]. Варто також зазначити, що проводячи політику таргетування інфляції, НБУ не повинен гарантувати інші показники, тобто є велика ймовірність коливань валютного курсу, адже зараз використовується режим плаваючого валютного курсу, а обмінний курс визначається ринковими умовами. Деякі економісти у якості побічних ефектів таргетування визначають ріст безробіття та соціальної напруги у суспільстві в результаті скорочення видатків бюджету з метою зменшення бюджетного дефіциту та грошової маси в обігу.

2) Також одним із важливих напрямків грошово-кредитної політики на 2016-2020 роки є необхідність зростання золотовалютних резервів. Варто зазначити, що зараз їх рівень є низьким (на 1 травня 2016 року вони становили 13,241 млрд. доларів). Проте слід відзначити деякі позитивні моменти, сутність яких зводиться до того, що протягом квітня 2016 року їх обсяг зріс на 4,1%. Це відбулося насамперед завдяки купівлі Нацбанком іноземної валюти для згладжування надмірних коливань на міжбанківському валютному ринку та поповнення резервів. Задля цього НБУ було проведено 13 валютних аукціонів, під час яких чиста купівля валюти становила 675,8 млн. доларів США. Росту резервів також сприяло надходження на користь Уряду у сумі 661,1 млн. доларів від розміщення облігацій внутрішньої державної позики та від Міжнародного банку реконструкції та розвитку [6] Варто також зазначити, що ріст резервів спостерігався, не дивлячись на те, що в цей період необхідно було здійснювати платежі з погашення та обслуговування державного боргу на суму 114 млн. доларів.

3) Підтримання режиму плаваючого валютного курсу, який встановлюється в залежності від попиту та пропозиції на валюту. Водночас НБУ у разі потреби проводитиме валютні інтервенції з метою запобігання надмірним коливанням валютного курсу.

4) Суттєві зміни в реалізації процентної політики НБУ та її перетворення на дієвий інструмент регулювання Національним банком попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З цією метою була прийнята Постанова НБУ № 277 «Про затвердження Положення про основи процентної політики Національного банку України від 21.04.2016 [2].

У зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на "вузьку" й "широку". "Вузька" грошово-кредитна політика, на думку деяких заокеанських та західноєвропейських економістів, забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової ставки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одиниці. "Широка" грошово-кредитна політика безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обороті.

Основні напрями (типи) грошово-кредитної політики, які обирає центральний банк (НБУ):

- політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих" грошей);

- політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих" грошей).

Одним із напрямів грошово-кредитної політики стало створення умов для переходу в перспективі до таргетування інфляції, тобто визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики. Однак впровадження такої політики потребує значного часу для створення сприятливих для неї умов.

Здійснювана на початку XXI ст. грошово-кредитна політика України в цілому позитивно вплинула на економічний розвиток країни. Знизилася інфляція, відбулися позитивні зміни в структурі грошової маси, що проявилося у певному зменшенні частки готівки. Поліпшилось кредитування як суб'єктів господарювання, так і фізичних осіб, що привело до зростання обсягів довгострокового кредитування. Зріс рівень монетизації ВВП. Стабілізувався розмір державного боргу на рівні 14-15 млрд дол. Однак у цей період були допущені і суттєві прорахунки в грошово-кредитній політиці, зокрема в регулюванні діяльності банків щодо зовнішніх запозичень і надмірного внутрішнього кредитування на споживчі цілі, що стало однією з причин кризи 2008 р., яка привела до обвального падіння курсу гривні. Це свідчить про необхідність подальшого обгрунтування грошово-кредитної політики.

Важливою складовою грошово-кредитної політики є валютне регулювання. Це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на реалізацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями. Воно виконує такі основні завдання. Рис 3.1

Ці завдання реалізуються через валютну політику, яка є сукупністю політичних і економічних, правових та організаційних заходів, які здійснюються державними органами у сфері валютних відносин. До них належать заходи управління обліковою ставкою Національного банку, яка, поряд з іншими засобами, має регулювати обсяг грошової маси, сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив у країну та відтік з неї короткострокових капіталів. Друга група заходів - це купівля-продаж Національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, а також купівля-продаж валюти з метою впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень. До третьої групи належать заходи щодо диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих чи інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервів активів.



Рис 3

Основні завдання валютного регулювання.

Така валютна політика дозволила певним чином стабілізувати курс гривні, створити суттєві золотовалютні резерви. Однак, як показала практика, така стабільність підтримувалась лише монетарними засобами. Відставання у здійсненні економічних реформ, гальмування структурної перебудови економіки, що привело до гіпертрофованої експортної орієнтації економіки в умовах світової валютної кризи в другій половині 2008 р. призвели до обвалу курсу гривні. Майбутня валютно-курсова політика має будуватися на принципах прозорості переходу до режиму плаваючого валютного курсу.



ВИСНОВОК

Проведе дослідження за обраною темою дає можливість зробити ряд висновків.

Становлення системи повноцінних ринкових відносин в Україні суттєво змінює роль держави у регулюванні економічних процесів, цілі якого полягають у забезпеченні стійкого зростання виробництва, підтриманні високого рівня зайнятості, стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та рівноваги у зовнішній торгівлі. Успішність досягнення таких цілей значною мірою залежить від гнучкої ефективності роботи кредитно-фінансової системи країни, ключова ланка якої - центральний банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів.

Центральний банк в значній мірі є самостійним інститутом. Від вибору ступеня самостійності центрального банку та можливостей його впливу на розвиток економічних процесів залежить соціально-економічне становище держави, її економічний і політичний суверенітет.

Значущість центральних банків в значній мірі визначається тими функціями, які вони виконують.

Визначальною функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та регулювання цінності національної валюти. Центральний банк володіє виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у процесі кредитування комерційних банків, державного бюджету, купівлі цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Також на центральний банк покладено завдання щодо проведення грошово-кредитної політики. Застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці - неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Мінімальні резерви як інструмент грошово-кредитної політики використовуються у практиці грошово-кредитного регулювання для розв'язання довготермінових проблем стабілізації грошового обігу й антиінфляційної боротьби. Облікова політика центрального банку є механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить вплив на економіку країни у цілому. Шляхом проведення центральним банком операцій на відкритому ринку збільшується чи зменшується обсяг власних резервів комерційних банків зокрема та банківської системи у цілому, що призводить до зміни вартості кредиту і попиту на гроші.

Валютну політику Національний банк здійснює у загальному контексті єдиної державної грошово-кредитної політики з визначенням курсової політики, яка є складовою частиною політики фінансової стабілізації. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю. Надання широких повноважень Національному банку в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане, особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не набули достатнього розвитку.

Крім того, центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.

В Україні головною метою грошово-кредитної політики в 2005 році є забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання. Ця мета буде досягнута шляхом керування динамікою грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з використанням відповідних інструментів грошово-кредитної політики.



Список використаних джерел

1. Рішення Ради Національного банку України від 04.07.2017 №29-рд «Про діяльність Правління Національного банку України щодо розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності зі змінами, внесеними рішенням Ради Національного банку України від 14 липня 2017 року №32-рд».

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник - К.: Знання, 2016



Додаток А

Динаміка соціальних витрат на національного доходу в Україні за 2005-2015роки

Роки	Національний дохід(у млн. грн)	Приріст національного доходу (у %)	Соціальні витрати ( у млн. грн)	Приріст соціальних витрат(у %)
2005	436411	22,05%	311928	40,46%
2006	535459	22,70%	389020	24,71%
2007	717406	33,98%	508008	30,59%
2008	939356	30,94%	686070	35,05%
2009	894306	-4,80%	729872	6,38%
2010	1078917	20,64%	873294	19,65%
2011	1282817	18,90%	998519	14,34%
2012	1443202	12,50%	1152175	15,39%
2013	1500419	3,96%	1217113	5,64%
2014	1568772	4,56%	1177347	-3,27%
2015	1956939	24,74%	1338851	13,72%



Додаток Б

Рис 2.1 Цілі грошово-кредитної політики

Національний банк є центральним банком України, який є центральним органом державного управління. Йому належить основна роль у грошово-кредитному регулюванні національної економіки та організації банківської справи у країні. До системи НБУ входять центральний апарат, територіальні управління(філії), розрахункові палати, Банк нотно монетний двір, банкнотна фабрика. Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні підрозділи Національному банку необхідно мати справу лише з комерційними банками.

Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

- емісія грошей та організація їх обігу;

- є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

- організація розрахунків між банками;

- обслуговування державного боргу країни;

- проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

- видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

- контроль за діяльністю комерційних банків

Основна функція Національного банку України - це забезпечення стабільності грошової одиниці та організація грошово-кредитної політики

З 22 квітня 2016 року НБУ знизив облікову ставку з 22% до 19%. По даних НБУ це стало можливим завдяки послабленню ризиків для цінової стабільності. Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутнітю інфляції.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

> облікова ставка;

> норма обов'язкових резервів;

> операції на відкритому ринку;

> деякі селективні методи впливу на кредитну активність комерційних банків.

У результаті проведеного аналізу, можемо зробити певні висновки:

Основними проблемами в реалізації грошово-кредитної політики України є: високі темпи інфляції (43,7% на кінець 2015 року);

доларизація економіки через недовіру до національної грошової одиниці, її девальвацію та інфляційні очікування;

високий рівень готівкових коштів в структурі грошової маси України - 29,6 % станом на 01.01.2015 р, що зумовлено відтоком коштів з депозитів банківської системи та їх трансформацією в готівку. Це ускладнює можливість ефективної реалізації та дієвого використання інструментів грошово-кредитної політики;

нестабільність валютного курсу та девальвація гривні;

...