Значення і завдання прогнозування та планування в умовах ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Суспільне життя не можливе без прогнозування перспектив розвитку, без передбачення майбутнього. Прогнозування - це процес розробки прогнозів.

У процесі прогнозування визначаються якісні зміни або стан об'єкта в який -небудь майбутній момент часу.

Прогнозування (грецькою - знання наперед) - вид пізнавальної діяльності людини, спрямованої на формування прогнозів розвитку об'єкта на основі аналізу тенденцій його розвитку.

Однією з основних функцій управління будь-яким виробничим об'єктом -- економікою країни, регіону, галуззю, підприємством -- є планування.

Суспільство в цілому, окремі галузі, підприємство і людина постійно потребують певних товарів і послуг. Тому необхідно забезпечувати їх виробництво і постачання кожному споживачу в необхідній кількості та асортименті, у відповідне місце, у відповідний час, з необхідною якістю, за відповідними цінами. При цьому треба враховувати тенденції соціально-економічного розвитку у власній державі і в світі, напрямки і темпи науково-технічного прогресу, можливі зміни у міжнародних відносинах.

Макроекономічне планування -- це планування розвитку економіки на найвищих рівнях управління: національне господарство, галузь, регіон.

Прогнозування і макроекономічне планування -- важлива передумова вирішення проблем економічного розвитку, що виникають у нашій державі. Зазначені обставини зумовлюють актуальність даної роботи.

1. Сутність і значення прогнозування економічного розвитку країни

Прогноз - це науково обґрунтоване судження про можливі стани об'єкта в майбутньому та (або) про альтернативні шляхи і терміни їх досягнення.

Мета прогнозів - визначити напрями і тенденції розвитку будь-якого процесу, ймовірні строки появи тих або інших подій, обсяги необхідних робіт. Усі строки, обсяги, числові характеристики тощо у прогнозі мають імовірнісний характер і допускають можливість внесення коректив. Коригування забезпечує безперервний процес прогнозування, а внесені зміни дають можливість опрацьовувати різні варіанти прогнозів, які надалі є основою планів. Прогноз полягає в передплановому розроблення багатоваріантних моделей плану. Значення прогнозування економічного розвитку країни полягає в тому, що на основі прогнозів можна здійснювати більш обґрунтоване планування та регулювання діяльності.

Об'єкт прогнозування - процеси, явища та події, на які спрямована пізнавальна та практична діяльність суб'єкта прогнозування.

Суб'єкт прогнозування - організація, підприємство, установа або окрема особа, що здійснює розроблення прогнозу.

Основні види прогнозів:

1. Пошуковий (дослідницький, генетичний) прогноз - це прогноз, змістом якого є визначення можливих станів об'єкту прогнозування в майбутньому.

2. Нормативний (програмний) прогноз - це прогноз, змістом якого є ви - значення шляхів та термінів досягнення можливих станів (що приймаються як задані) об'єкта прогнозування в майбутньому.

3. Комплексний прогноз - це прогноз, що містить елементи пошукового та нормативного прогнозів.

4. Інтервальний прогноз - це прогноз, результат якого подається у вигляді довірчого інтервалу характеристики об'єкту прогнозування для заданої ймовірності здійснення прогнозу.

5. Точковий прогноз - це прогноз, результат якого подається у вигляді єдиного значення характеристики об'єкту прогнозування без вказування довірчого інтервалу.

6. Глобальний прогноз - це прогноз, що стосується Землі та Людства в цілому.

7. Загальнодержавний прогноз - це прогноз, що стосується держави в цілому.

Крім того розрізняють міждержавні, регіональні, міжрегіональні, локальні, галузеві, міжгалузеві, територіально-виробничі та інші прогнози. Класифікація прогнозів за ознаками. Прогнози можуть мати понад тридцяти ознак.

Основні, найважливіші з них: за « відношення до об'єкту прогнозу »: а) активні прогнози; б) пасивні прогнози; за «метою прогнозу»: а) конфірмативні прогнози, мета яких - довести або спростувати те чи інше уявлення про об'єкт прогнозу; б) планіфікаційні прогнози, мета яких - створити базу для планування; за «ступенем усвідомлення і обґрунтованості доказів і методів прогнозів»: а) інтуїтивні прогнози, зроблені через не усвідомлення методів і принципів прогнозів; б) логічні прогнози, в яких містяться логічні (теоретичні) обґрунтування вихідних принципів прогнозів, які базуються на певних методах прогнозування і способах оцінки результатів; за « формою вираження результатів прогнозу»: а) кількісні - прогнози подій, які мають чітко виражені і вирахувані параметри; б) якісні - прогнози не мають кількісних градацій і кількісного вираження; за «рівнем мови науки, в пропозиціях якої сформульовано прогноз»: а) прогноз індивідуального фактора в пропозиціях мови спостереження; б) прогноз емпіричних залежностей; в) прогнози теоретичних закономірностей.

2. Сутність макроекономічного планування

Найважливішими елементами системи державного регулювання економіки є прогнозування, макроекономічне планування та економічне програмування. Макроекономічне планування широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план - це сукупність обґрунтувань цілей і способів їх досягнення. Процес розробки плану називається плануванням.. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава.

Отже, макроекономічне планування це особовий вид управлінської діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Світова практика застосування макроекономічного планування виділяє три його головні форми:

- директивне;

- стратегічне;

- індикативне.

Директивне планування було формою прояву жорсткого державного регулювання економіки в колишньому СРСР. У разі директивного планування товаровиробнику визначають скільки і якої продукції треба виробити, кому і за яку ціну продати. Цьому процесу відповідає адекватна централізована система постачання ресурсів. Основою директивного регулювання економіки є абсолютизація державної форми власності як основної і єдиної.

Стратегічне планування - це системний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій. Сутність цього планування полягає в забезпеченні виживання економічної одиниці будь-якого рівня (в тому числі макроекономічної національної системи) на динамічному рівні шляхом виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом. Макроекономічне планування стратегії поведінки на ринку (стратегічне планування) набуло широкого застосування, зокрема, в країнах Європейського Співтовариства.

Індикативне планування набуло найбільшого поширення в системі макроекономічного планування. Сутність його полягає в тому, що уряд впливає на розвиток національної економіки не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності виробників і забезпечення їх інформацією. Показники індикативного плану набувають життєвої сили для суб'єктів ринку лише через цілеспрямовану систему правових та економічних регуляторів.

Вперше ідею індикативного планування висвітлив К.Лапдаудер у книзі “Теорія національного економічного планування”, яка вийшла в 1944. В Україні індикативне планування було запроваджене у 1993р.

Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на економічний та соціальний розвиток.

Головне призначення індикативного планування в Україні - розробка, обґрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку країни.

Основою індикативного планування є ретроспективний аналіз економічного і соціального становища держави та прогнози його розвитку, в тому числі масштабів, темпів, структури виробництва, кон'юнктури ринку, соціальних індикаторів та інших характеристик і показників на коротко - (1 рік), середньо - (3-5 років) та довгострокову (10-15 років) перспективу. З 1995 р. індикативне планування в Україні полягає в розробці Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР України.). Ця програма - це система заходів і завдань, спрямованих на досягнення конкретних цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців.

3. Наукові основи методології макроекономічного планування

Процес розробки макроекономічних планів досить трудомісткий. Крім того, він вимагає зведення прогнозів та планів різних рівнів. Для проведення таких робіт необхідна єдина методологія (методологія-сукупність методів та прийомів дослідження, що використовуються в будь-якій науці).

Методологія макроекономічного (індикативного) планування - це сукупність методів, принципів і прийомів розробки планів, їх виконання на всіх рівнях господарювання, а також характеристика логіки їх побудови.

Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних прийомів і методів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження, аналізу виконання тощо.

Основними складовими методики є: 1)методичні вказівки та положення; 2) методичні рекомендації; 3) методики ти інструкції; 4) форми розрахунків; 5) показники, способи їх розрахунку, обґрунтування та пояснення.

За допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.

Макроекономічне планування спирається на певні закономірності - принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням планів. Основними принципами макроекономічного планування є:

1. Пропорційність, збалансованість розвитку народного господарства.

2. Комплексність, програмно--цільовий підхід;

3. Оптимальність або найбільша економічна ефективність суспільного виробництва;

4. Пріоритетність або виділення ведучої ланки.

Принцип збалансованості та пропорційності розвитку забезпечується за рахунок координації і взаємоузгодження планів. Суть координації і узгодження планів полягає у забезпеченні відповідності між конкретними потребами і ресурсами для задоволення цих потреб. Науково обґрунтовані пропорції являють собою взаємозалежні кількісні і якісні співвідношення між елементами та чинниками відтвореннями. Головними елементами (стадіями) відтворювального процесу є:

1. виробництво;

2. розподіл;

3. обмін;

4. споживання матеріальних благ.

Пропорції між стадіями відтворення конкретизується у вигляді приватних пропорцій, які можна об'єднати у декілька груп:

1. Внутрішньогалузеві пропорції--встановлюються між суміжними виробництвами всередині однієї галузі. Наприклад: в чорній металургії пропорції між виробництвом чавуну, сталі і прокату. Ці пропорції обумовлені матеріально--технічними зв'язками і випливають із особливостей технологічного процесу виробництва, вони називаються натурально вартісними пропорціями.

2. Міжгалузеві пропорції--це пропорції між сировинними і обробними галузями, а також пропорції, пов'язані з кооперуванням виробництва. До них відносяться пропорції між виробництвом металу і продукції машинобудування, між видобутком вугілля і виплавкою чавуну та ін.

3. Територіальні пропорції--це пропорції між галузями всередині економічних регіонів і між окремими економічними районами.

4. Загальногосподарські або народногосподарські пропорції. Їх можна поділити на 3 підгрупи:

а) натурально-речові: пропорції між промисловістю та сільським господарством, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання;

б) вартісні пропорції: між фондами нагромадження і споживання в національному доході, між купівельним попитом населення і кількістю товарів в торгівлі і ін.

в) пропорції в розподілі трудових ресурсів: між кількістю робітників, зайнятих в виробничій і невиробничій сферах і ін.

Принцип комплексності і програмно--цільового підходу. Економіка країни являє собою єдиний комплекс галузей економіки окремих регіонів. Тому державні плани носять комплексний характер; в них одночасно визначаються економічні, науково--технічні і соціальні проблеми, вирішуються галузеві і територіальні завдання. За таких умов необхідно широко використовувати програмно--цільове планування, суть якого полягає в підпорядкуванні галузевих проблем досягненню загальних соціально--економічних цілей.

Програмно--цільовий підхід в плануванні реалізується у двох якостях:

1) як метод розробки планів економічного і соціального розвитку;

2) як специфічна форма планової діяльності по розробці програм для вирішення окремих проблем.

Комплексна програма--це пов'язана за ресурсами і термінами здійснення, система організаційних, економічних, соціальних і технологічних заходів, що забезпечують досягнення в рамках плану визначених цілей. На основі комплексних цільових програм можливе вирішення найважливіших народногосподарських і міжгалузевих проблем.

Принцип оптимальності або найбільшої економічної ефективності полягає у вимозі досягнення найвищих наслідків за найменших можливих витрат. З декількох варіантів можливих планових рішень обирається той, який за менших витрат дає більший ефект.

Економічний розвиток відбувається при певній взаємодії екстенсивних та інтенсивних чинників. Екстенсивні чинники передбачають збільшення темпів та обсягів суспільного виробництва за рахунок впровадження додаткових потужностей та збільшення кількості ресурсів, зайнятих в процесі виробництва. Інтенсивні чинники передбачають прискорення темпів економічного розвитку та збільшення обсягів виробництва за рахунок підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

Принцип виділення головної (ведучої) ланки або пріоритетності означає,що в кожному плані виділяються головні галузі і проблеми, від розвитку яких залежить успіх всього плану в цілому. Для галузей, виділених в якості ведучих, передбачаються в державних планах найбільш сприятливі умови розвитку за допомогою додаткового фінансування, пільгових кредитів та пільгових податків.

4. Методи макроекономічних розрахунків

Методологічні принципи планування реалізуються у державних планах за допомогою методики планування, тобто сукупності методів розробки, обґрунтування та взаємоузгоджених планових показників.

До методів планування, за допомогою яких досягається наукова обґрунтованість планових показників та завдань, відносяться:

1. аналітичний.

2. балансовий;

3. нормативний;

4. економіко-математичний.

На практиці ці методи тісно пов'язані між собою.

Розробка державних планів пов'язана з аналізом досягнутого рівня економіки та варіантів планових рішень. Тому при розробці державних планів першочергове значення має аналітичний метод.

Сутність аналітичного методу полягає в тому, що економічне явище або процес поділяється на складові частини і встановлюється взаємозв'язок і вплив цих частин одна на одну та на хід розвитку всього процесу. Використання у плануванні аналітичного методу вимагає глибокого вивчення сутності економічних явищ, їх якісних особливостей та кількісних характеристик. Вирішення цієї задачі досягається економічним аналізом за наступними напрямками:

1. Вивчення варіантів планових рішень для вибору найбільш економічних.

2. Оперативне виявлення та аналіз відхилень від заданих параметрів.

3. Оцінка діяльності кожного об'єкту в цілому та його структурних підрозділів.

4. Оцінка ефективності використання ресурсів.

В процесі аналізу економічних явищ використовуються різні методичні та технічні прийоми: порівняння; групування; ланцюгові підстановки; індекси; розрахунки коефіцієнтів та ін.

Балансовий метод дозволяє визначити головні економічні зв'язки у народному господарстві, темпи та пропорції його розвитку, структурні зрушення у виробництві та споживанні та інше. За його допомогою здійснюється координація та взаємоузгодження планових завдань у всіх ланках народного господарства. Основне завдання цього методу - узгодити суспільні потреби та виробничі ресурси, необхідні для їх задоволення Зміст балансового методу планування полягає у застосуванні системи розрахунків, які пов'язують потреби суспільства з ресурсами за допомогою системи економічних балансів. Через показники балансів визначають кількісні співвідношення між виробництвом і споживанням матеріальних благ, національного доходу тощо. У цьому випадку всі економічні взаємозв'язки в народному господарстві відображені в певних кількісних пропорціях з урахуванням наявних і можливих ресурсів. Найважливіші баланси національної економіки є органічною складовою Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Баланс - це система показників, у якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, що характеризує розподіл за всіма напрямами використання.

Практичне використання балансового методу означає розробку системи балансів. Системи балансів включає:

1. Матеріальні баланси

2. Трудові баланси.

3. Вартісні (фінансові) баланси.

4. Зведені (синтетичні) баланси.

На практиці баланси звичайно є двосторонньою таблицею або таблицею, розділеною на верхню і нижню частини.

Усі баланси класифікують за різними ознаками. За видом виробничих ресурсів їх поділяють на баланси матеріальних, трудових, природних, фінансових ресурсів і виробничих потужностей.

Матеріальні баланси у системі економічних балансів посідають відповідальне місце. Вони відображають рівність ресурсів сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів тощо за всіма джерелами і їх розподілом.

Залежно від значення конкретних видів продукції матеріальні баланси розробляє Міністерство економіки України, Держкомресурсів, інші міністерства, а також економічні служби облдержадміністрацій. Розрахунки балансового типу ведуть також у разі формування планів на підприємствах і в територіальних органах управління міського і районного рівнів.

Друга група балансів - баланси праці. Вони призначені для аналізу та прогнозування розподілу і використання трудових ресурсів. У практиці планування передбачають розроблення балансу трудових ресурсів та балансу ринку праці.

Система фінансових балансів дає змогу у грошовому вираженні оцінити наслідки виробничо-господарської діяльності підприємства, міністерства (відомства), регіону, країни в цілому. Фінансові баланси допомагають пов'язати матеріальний і вартісний аспекти відтворення, зіставити доходи та витрати, фінансово обґрунтувати завдання індикативного плану.

Важливе значення у розробці Державної програми економічного і соціального розвитку має система найважливіших балансів національної економіки. Вони характеризують масштаби, головні натурально-речові, грошово-фінансові та територіальні пропорції між секторами і сферами національної економіки у випадку відтворення матеріальних благ і послуг. До системи цих народногосподарських балансів належать баланси виробленого та використовуваного ВВП, національного доходу, національного багатства, зведені баланси праці, зведений баланс фінансових ресурсів, міжгалузевий баланс.

Формування ринкової економіки не заперечує ролі балансових розрахунків, а навпаки, посилює їхнє значення для виявлення диспропорції і вироблення важелів державного впливу на учасників ринкових відносин з метою усунення таких диспропорцій.

Умовою збалансованості державних планів є чітке узгодження всієї системи балансів у єдиному комплексі.

Нормативний метод означає використання у плануванні норм та нормативів, за допомогою яких здійснюються техніко - економічні розрахунки і досягається обґрунтованість планових завдань та показників. Значення цього методу в сучасних умовах зростає, що пояснюється впровадженням економічних методів управління народним господарством. Нормативний метод планування - це один із методів розробки та обгрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів.

Економічні норми та нормативи - це науково обгрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей. Норма - це максимально допустима величина. Норматив - співставлення елементів виробничого процесу. Різновидом нормативів є стандарти і ліміти.

У плануванні використовується система взаємопов'язаних норм і нормативів, яка відображає єдність процесу суспільного відтворення та ґрунтується на таких принципах:

- єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування;

- прогресивність норм і нормативів внаслідок відображення в них науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва та праці;

- систематичне оновлення норм і нормативів відповідно до змін умов виробничої діяльності і порівнянність норм і нормативів, які застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення або деталізації.

Використання науково обґрунтованої системи норм і нормативів сприяє комплексному вирішенню завдань планування та управління. Система норм і нормативів включає в себе 7 головних груп:

1) норми ефективності суспільного виробництва (норми матеріало-, енерго-, трудомісткості ВВП, коефіцієнт нагромадження і т.п.);

2) норми і нормативи витрат праці (відношення ВВП або валового випуску галузей економіки до чисельності трудових ресурсів і т.п.);

3) норми і нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії (витрати ресурсів на 1 грн. ВВП або валового випуску);

4) норми і нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва (загальна та порівняльна ефективність капітальних вкладень, питомі капітальні вкладення і т.д.);

5) фінансові норми і нормативи (бюджетозабезпеченість населення, нормативи відрахувань до місцевих бюджетів загальнодержавних податків, норми амортизації і т.д.);

6) соціальні норми і нормативи (норми споживання населенням товарів та послуг, нормативний “споживчий кошик”, нормативний споживчий бюджет, забезпеченість населення послугами та об'єктами соціальної сфери, мінімальна заробітна плата і т.д.);

7) екологічні норми і нормативи (витрати води на 1 грн. валового випуску промислової продукції, норми викидів шкідливих речовин у повітря або водний басейн і т.д.).

Під час розробки проектів планів на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. На основі норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції, за допомогою яких визначаються найважливіші пропорції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

За допомогою нормативів регулюється як ринкова, так і невиробнича сфери. В ринковій сфері застосовують нормативи податкових та інших обов'язкових платежів і відрахувань, резервних фондів, тривалість робочого дня, неділі, місяця. В невиробничій сфері використовуються нормативи по мінімальній пенсії, витрат на освіту, житлово-комунальне обслуговування та інші, які забезпечуються за рахунок місцевих бюджетів. Використання цього методу в плануванні дає змогу за допомогою норм і нормативів, визначати потребу у виробництві продукції чи послуг.

Окрім цього, норми і нормативи у плануванні виконують своєрідну контрольну функцію, наприклад, контролюють ступінь досягнення орієнтованих рівнів ефективності виробництва, стан навколишнього середовища.

Нормативний метод використовують для розрахунків прогнозних і планових показників. Норми і нормативи розробляються на законодавчій і відомчій основі. Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів.

Норми і нормативи дуже різноманітні, з огляду на що однією з найважливіших методологічних проблем застосування нормативного методу планування є їх класифікація.

Норми та нормативи класифікуються за наступними ознаками:

- за сферами економіки (виробнича сфера, невиробнича сфера);

- за видом планового періоду (оперативні, поточні, перспективні);

- за характером розповсюдження (місцеві, галузеві, міжгалузеві);

- за рівнем планування (виробництва, міністерства, народногосподарського рівня);

- за ступенем укрупнення (індивідуальні, групові, укрупнені).

Усі нормативи можна поділити на два типи, що відрізняються за своїм економічним змістом і сферою впливу на господарську діяльність. Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред'являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належить норматив ефективності капіталовкладень, ціни й тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів, валютні курси та ін.

Економічні нормативи другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, в тому числі податки на прибутки, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення фондів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Економічні нормативи мають бути стабільними в часі, тому їх ще називають довгостроковими. Це означає, що вони повинні залишатися незмінними під час виконання плану. Це забезпечує впевненість у досягненні наміченої мети економічного та соціального розвитку, є однією з найважливіших умов активізації людського фактору та досягнення прогресу.

Важливою складовою частиною функціонування системи норм і нормативів є автоматизована система нормативів, що складається з підсистем, перелік яких відповідає головним групам норм і нормативів. У рамках автоматизованої системи нормативів створюють фонди норм і нормативів, які є нормативним банком даних.

Таким чином, за допомогою нормативного методу вирішуються важливі завдання планування.

Подальше вдосконалення планування залежить від використання економіко - математичних методів та сучасних обчислювальних засобів у межах АСПР. За допомогою економіко - математичних методів, що базуються на використанні математичних моделей економічних процесів, порівнюються різні варіанти плану розвитку народного господарства. У моделях опис кількісних закономірностей економічних процесів здійснюється за допомогою математичного апарата, що складається з 2 частин:

1. загальний апарат (лінійна алгебра,теорія ймовірності);

2. спеціальний апарат, розроблений стосовно до класу задач (лінійне програмування, динамічне програмування, дослідження операцій та інше).

Найбільш розповсюдженим методом вирішення багатьох планових завдань є лінійне програмування. Цей метод дозволяє вибирати з великої кількості варіантів можливих найкращих з точки зору визначеного критерію,що є найважливішим за умови дотримання певних обмежень.

За допомогою динамічного програмування розв'язується певний клас економічно - математичних задач, що відносяться до оптимального планування. Стохастичне або ймовірне програмування використовується у тих випадках, коли окремі параметри задачі визначені, як статистичні розподіли. Важливе місце в розв'язані проблеми вдосконалення планування має впровадження автоматизованої системи планових розрахунків, основною перевагою якої є можливість широкого використання принципу багатоваріантних розрахунків, системного аналізу та комплексного підходу, що забезпечує складання науково - обгрунтованих планів.

АСПР дає можливість у будь-який момент отримати інформацію про стан народного господарства. Для цього передбачена розробка системи блоків, що забезпечують контроль за ходом реалізації планів. В основу АСПР покладена методика складання державних планів, що має вигляд системи економічно-математичних моделей довгострокових, середньострокових та короткострокових розрахунків.

Висновки

економічний державний баланс

В умовах ринкової економіки планування стає у багато разів важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому вижити в конкурентній боротьбі дуже важко.

Цим обумовлюється важливість передбачення і планування, як найважливіших складових загального процесу управління. У планах поєднуються загальнодержавні і регіональні інтереси при широкій самостійності низових ланок. У багатьох розвинутих країнах важлива роль відводиться розробці економічних прогнозів - короткострокових і довгострокових. Як правило, такі прогнози здійснюються статистичними органами на основі розрахунку і застосування індексів руху кон'юнктури, а також обстежень дрібних і середніх підприємств, аналізу прогнозів інвестицій на базі без -посереднього опитування економічних суб'єктів про плани їх діяльності на перспективу.

План визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку досліджуваного об'єкта.

У плані фіксуються шляхи і засоби розвитку у відповідності до поставлених цілей, а також прийняті управлінські рішення.

Характерна риса плану - визначеність і відносна директивність завдань.Відмінність і єдність прогнозування і планування. Між прогнозом і планом існують розбіжності, головна з них в тому, що план є директивним, а прогноз імовірнісним. Крім того, план - це однозначне рішення, а прогноз є багатоваріантним та альтернативним.

В даному випадку прогнозування виступає дослідницькою базою планування.

Розроблення прогнозів засноване на прогностичних методах, а планування базується не більш точних методах балансових та інших розрахунків. Якщо прогнозування є методом науково аргументованого передбачення імовірних тенденцій і напрямів при розв'язанні стратегічних завдань суспільства, то планування представляє собою науково обґрунтовану організацію суспільства, соціально-економічного і виробничого процесів у країні, регіоні, галузі, на підприємстві, робочому місці. Між цими поняттями є відмінності та єдність, але підміняти одне з них іншим не коректно. Якщо прогноз дає досить загальні контури намічуваних цілей і способів їх досягнення, то план являє собою систему взаємоузгоджених обґрунтувань, які об'єднані спільною метою та визначають строки, методи і послідовність досягнення мети, виконання програм, робіт і рішень.

Макроекономічне планування - це особливий вид управлінської діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Світова практика застосування макроекономічного планування виділяє три його головні форми: директивне, стратегічне, індикативне.

Процес розробки макроекономічних планів трудомісткий і вимагає використання єдиної методики.

Макроекономічне планування спирається на певні принципи, а саме: пропорційність розвитку національної економіки; комплексність, програмно-цільовий підхід; оптимальність; виділення ведучої ланки.

До головних методів макроекономічного планування відносяться аналітичний, балансовий, нормативний, економіко-математичний.

Література

1. Осипов В.І. Економіка підприємства: підручник / В.І. Осипов. -- О.: Маяк, 2012. -- 724 с.

2. Парсяк В.Л. Планування господарської діяльності малих та середніх підприємств: монографія / В.Н. Парсяк, М.Б. Журавльова. -- К.: Інститут аграрної економіки, 2012. --192 с.

3. Пашута М.Т. Прогнозування та макроекономічне планування: навч. посіб. / М.Т. Пашута, A.B. Калина. -- К.:МАУП, 2015. -- 192 с.

4. Євтушенко В.М., Бердичевська Н. М.. Економіка зарубіжних країн: Аналітико-статистична інформація / Український ін-т науково-технічної і економічної інформації. -- К., 2014. -- 65с.

5. Манків Грегорі Н.. Макроекономіка: Підручник для України: Пер. З англ. / Степан Панчишин (наук.ред.пер.). -- К.: Основи, 2013. -- 588с.

6. Націонална економіка: Підручник./ За ред. Проф., к.е.н. П.В. Круша. -- К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. -- 416с.

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.--2-ге вид., перероб. І допов.--К.: Вищашк. -Знання, 1997.-743с.

8. Старостіна Алла Олексіївна, Длігач Андрій Олександрович, Богомаз Наталія Валеріївна. Економіка зарубіжних країн. Показники соціально-економічного розвитку провідних країн світу: навч. посіб..-- [К.]: [Знання], [2009].

9. Чужиков Віктор Іванович. Економіка зарубіжних країн: навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. 2013.

Размещено на Allbest.ru

...