Розглянемо зазначені напрямки класифікації більш детально.

Характеристика напрямків ресурсозбереження

За видами ресурсів, що зберігаються, ресурсозбереження може бути класифіковане на матеріало-, водо-, енерго-, трудо-, фондозбереження, зберження фінансових, інформаційних та інших видів ресурсів. Даний напрямок класифікації має важливе значення, оскільки збереження окремого виду ресурсу характеризується певною специфікою, вивчення якої надає можливість сформувати комплекс відповідних ресурсозберігаючих заходів, що забезпечують найвищу віддачу вкладених коштів, та застосувати адекватні економічні пільги. Наприклад, дослідження сутності та напрямків фондозбереження має пріоритетне значення для розвитку фондомістких виробництв, трудозбереження - для виробництв, що потребують залучення великої кількості робочої сили тощо. Таким чином, розглянутий напрямок класифікації ресурсозбереження створює підґрунтя для його розширеного трактування, віднесення до категорії ресурсозберігаючих заходів зі збереження всіх видів ресурсів.

За змістом процесів, що відбуваються, ресурсозбереження можна розглядати в двох напрямках: як економію ресурсів та як їх раціональне використання. Згідно з визначеннями, поданими В.А. Тараном та А.В. Богатирьовим, раціональне використання ресурсів (насамперед матеріальних) означає досягнення максимальної ефективності використання ресурсів в господарстві за існуючого рівня розвитку техніки та технології з одночасним зниженням техногенного впливу на навколишнє середовище. Отже, критерієм раціонального використання ресурсів є мінімізація сукупних витрат живої та уречевленої праці при виробництві максимальної кількості кінцевої продукції, що має високі споживчі властивості. Економія ресурсів є відносним скороченням витрати ресурсів, яке виражається у зниженні їх питомих витрат на виробництво одиниці кінцевої продукції, виконання робіт та надання послуг встановленої якості з урахуванням соціальних, екологічних та інших обмежень (Таран и др., 2003).

Таким чином, економія ресурсів є кількісним результатом процесу раціоналізації їх використання (споживання) і з урахуванням сфер діяльності підприємства може набувати як прямої, так і непрямої форми. Пряма економія ресурсів виникає безпосередньо протягом виробничого циклу на підприємстві внаслідок прямого скорочення обсягу витрат ресурсів на одиницю виробленої продукції певної якості. Непряма економія пов'язана зі сферою обігу (реалізації готової продукції) і формується за рахунок раціоналізації розміщення та зберігання виробничих та товарних запасів, використання вторинних ресурсів тощо. Окремі автори, наприклад, М.П. Ковалко та С.П. Денисюк, виділяють ще один вид економії ресурсів - структурну економію, яка має місце в межах певної галузі або економіки країни в цілому і досягається внаслідок переходу від більш ресурсо- та енергоємної структури економіки (галузі) до менш ресурсоємної шляхом зміни міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій у напрямку розвитку нових ресурсоефективних виробництв та випуску ресурсоефективних видів продукції (Енергозбереження, 1998). Слід зазначити, що економія ресурсів не завжди означає їх раціональне використання, що, наприклад, має місце у випадку скорочення витрат (економії) на виготовлення одиниці продукції за рахунок зменшення кількості споживчих властивостей продукції або погіршення її якості. Однак раціоналізація використання ресурсів обов'язково спричиняє економію витрат суспільної праці.

Відповідно до можливостей реалізації виділяють потенційне (ресурсозберігаючий потенціал) та фактичне ресурсозбереження. Ресурсозберігаючий потенціал підприємства може бути визначений як кількісна та якісна оцінка результатів, які може забезпечити ресурсозберігаючий проект при оптимальному поєднанні засобів, що його забезпечують (Скоков, 2002). Ресурсозберігаючий потенціал галузі (країни) - це різниця між гіпотетичними обсягами ресурсоспоживання, необхідними для реалізації поставленої мети соціально-економічного розвитку на традиційній технологічній основі та за умови максимально можливого (з урахуванням термінів амортизації обладнання) впровадження нових технологій (Енергозбереження, 1998). У сучасній науковій літературі зазвичай виділяють три види ресурсозберігаючого потенціалу: теоретичний, технічно можливий та економічно доцільний (Енергозбереження, 1998; Комплексна, 1996; Таран и др., 2003). Теоретичний потенціал ресурсозбереження визначається максимальною економією ресурсів, яка може бути одержана за рахунок ліквідації всіх видів втрат ресурсів у національному господарстві, галузі, на підприємстві. Технічно можливий потенціал являє собою частину теоретичного потенціалу та визначається максимальними технічними можливостями ресурсозбереження, що можуть бути реалізовані за фіксований проміжок часу і залежать від темпів і досягнень науково-технічного прогресу. Економічно доцільний потенціал ресурсозбереження - це частина технічно можливого потенціалу, яка може бути прибутково освоєна при достатніх обсягах капіталовкладень, тобто вартість реалізації ресурсозберігаючих заходів буде меншою, ніж вкладення у видобуток та постачання еквівалентної кількості ресурсів. Фактичне ресурсозбереження може бути визначене як частина його економічно доцільного потенціалу, яка фактично зменшує ресурсоспоживання в даному році та залежить від зусиль та зацікавленості споживачів ресурсів у здійсненні ресурсозберігаючих заходів. Слід зазначити, що бажаним орієнтиром є скорочення розриву між різними видами потенціалів ресурсозбереження і насамперед між економічно доцільним потенціалом та фактичним ресурсозбереженням, що свідчитиме про зростання свідомості суб'єктів господарювання та розуміння ними важливості, актуальності та прибутковості впровадження ресурсозберігаючих заходів.

За масштабом ресурсозбереження поділяється на глобальне, народногосподарське, регіональне, галузеве та локальне (рівень підприємства). Найбільш вузьким масштабом дії характеризується локальне ресурсозбереження, що охоплює всі сфери діяльності підприємства і насамперед виробничий процес. Галузеве ресурсозбереження реалізується в межах галузі, на підприємствах якої здійснюються ресурсозберігаючі заходи, та сприяє зниженню ресурсоємності продукції конкретної галузі. Регіональне ресурсозбереження визначається рамками окремого регіону і передбачає зменшення ресурсоємності відповідно до діючої термінології усієї валової доданої вартості, виробленої у регіоні, тобто продукції всіх галузей матеріального виробництва. Народногосподарське ресурсозбереження охоплює рівень національної економіки і характеризує скорочення ресурсоємності валового внутрішнього продукту. Глобальне ресурсозбереження реалізується за участю світової спільноти і зазвичай охоплює проекти, наслідки впровадження яких зачіпають інтереси декількох країн, континентів, світу в цілому. Чим вищим є рівень впровадження ресурсозберігаючих заходів - від локального до глобального - тим масштабнішими є їх результати.

За стадіями життєвого циклу ресурсу розрізняють ресурсозбереження на стадіях видобутку і переробки вихідної сировини, виробництва, споживання, транспортування, зберігання та утилізації ресурсу. Зміст ресурсозбереження на стадії видобутку сировини полягає у більш повному та комплексному використанні існуючих родовищ корисних копалин, стимулюванні впровадження ресурсозберігаючих технологій видобутку сировини, комплексної переробки відпрацьованої породи, підвищення рівня вилучення корисних компонентів з породи, залучення нетрадиційних та альтернативних джерел отримання сировини та енергії, поліпшення рівня використання трудових, фінансових та інших видів ресурсів на цій стадії життєвого циклу ресурсу. Ресурсозбереження на стадії переробки вихідної сировини передбачає використання ресурсозберігаючих технологій переробки, комплексного використання сировини та відходів. Стадія виробництва ресурсу містить такі напрямки ресурсозбереження, як впровадження інноваційних ресурсо- та енергоефективних технологій виробництва ресурсів, стимулювання оновлення основних виробничих фондів, застосування нових методів та прийомів праці, автоматизацію та комп'ютеризацію виробництва, виготовлення ресурсів з кращими споживчими властивостями. Ресурсозбереження, що охоплює стадію споживання ресурсу, полягає у проведенні широкомасштабних заходів з реструктуризації економіки щодо зниження питомої ваги ресурсоємних та підвищення частки наукомістких галузей, впровадженні стандартів ресурсоспоживання, виходячи з науково обґрунтованих норм витрат ресурсів, економічному стимулюванні раціонального споживання ресурсів, зміні стилю споживання з переходом від споживання ресурсів до споживання послуг, що надаються цими ресурсами. На стадії транспортування ресурсозбереження містить заходи щодо скорочення втрат ресурсів при їх транспортуванні: виключення надлишкових та зменшення норм природних втрат ресурсів, освоєння нових ресурсозберігаючих технологій транспортування, ізоляція, герметизація транспортних систем; а також щодо раціоналізації та оптимізації плану перевезень та ін. Стадія зберігання ресурсу характеризується такими ресурсозберігаючими заходами, як скорочення обсягів та витрат зберігання ресурсів, зменшення обсягів їх псування при зберіганні, впровадження ресурсозберігаючих технологій зберігання з дотриманням оптимальних умов зберігання (температури, вологості тощо). Ресурсозбереження на останній стадії - утилізації ресурсу - полягає у розвитку та впровадженні технологій переробки вторинних ресурсів, утилізації невикористаних відходів промислового виробництва та комунального господарства, використанні відходів одних галузей в інших, встановленні стандартів щодо обов'язкового мінімального вмісту вторинної сировини в товарній продукції.

Слід зазначити, що з точки зору ефективності ресурсозбереження на стадіях життєвого циклу ресурсів найбільшою результативністю характеризується ресурсозбереження на стадіях виробництва та споживання ресурсу, оскільки наслідки такого ресурсозбереження поширюються на інші стадії. Зокрема, скорочення споживання електроенергії при виготовленні машинобудівної продукції автоматично призводить до скорочення обсягів виробництва електроенергії, а отже, і обсягів видобутку та переробки вихідної сировини - палива, потрібного для отримання енергії. Таким чином, розглянутий напрямок класифікації ресурсозбереження має важливе значення при оцінці ефективності ресурсозберігаючих заходів на державному рівні та обґрунтуванні характеру і розміру застосовуваних економічних пільг щодо стимулювання впровадження таких заходів.

Відповідно до стадій життєвого циклу продукції виділяють ресурсозбереження на стадії проектування дослідного зразка, його виготовлення та випробувань, виробництва кінцевого продукту, споживання (експлуатації) та утилізації продукту. Ресурсозбереження на стадії проектування дослідного зразка полягає в оптимізації конструкції та технології майбутнього виробу з максимальним урахуванням вимог ресурсозбереження. Вдосконалення ресурсозберігаючих характеристик виробу, технології, підбір найоптимальніших матеріалів (в тому числі виключення використання токсичних) для його виробництва складає зміст ресурсозбереження на етапі виготовлення та випробувань дослідного (промислового) зразка. Ресурсозбереження на стадії виробництва кінцевого продукту характеризується подальшим пошуком штучних замінників природних матеріалів, які можна використовувати при виготовленні продукту з подальшою утилізацією, впровадженням ресурсозберігаючих заходів в рамках існуючої технології, підвищенням продуктивності праці, поліпшенням використання основних виробничих фондів тощо. Ресурсозбереження на стадії споживання (експлуатації) передбачає здійснення заходів щодо раціональної експлуатації виробу споживачем, гарантійного обслуговування, своєчасного ремонту продукту для подовження його виробничого ресурсу. Стадія утилізації ресурсу характеризується ресурсозбереженням в напрямку підвищення ступеня рециркуляції складових частин виробу, нейтралізації шкідливих компонентів продукту, застосуванні безвідходних технологій переробки вторинної сировини та ін.

Зазначений напрямок класифікації є важливим та має враховуватися при обґрунтуванні реалізації ресурсозберігаючих заходів на підприємстві. Це зумовлюється тим, що кінцеві витрати на виробництво продукції значною мірою залежать від характеру здійснення ресурсозбереження на окремих стадіях її життєвого циклу. Зокрема, найбільш ефективними, з цієї точки зору, є початкові стадії - проектування дослідного зразка, його виготовлення та випробувань, - що потребують витрачання порівняно невеликих коштів, проте визначають майже 90% майбутніх витрат на виробництво продукції.

За обсягами фінансування та результатами розрізняють велике (великовитратне) та мале (маловитратне) ресурсозбереження. До малого ресурсозбереження належать ресурсозберігаючі заходи, які спрямовані на ліквідацію існуючих непродуктивних втрат ресурсів та енергії, швидко окупаються та не потребують значних фінансових вкладень. Серед таких заходів можна виділити певні підгрупи, зокрема: 1) заходи щодо зниження втрат ресурсів на об'єктах промисловості та житлово-комунального господарства; 2) нові методи переробки вторинних ресурсів; 3) заходи щодо підвищення надійності всіх систем транспортування ресурсів (Мельник и др., 2001). Прикладами зазначених заходів малого ресурсозбереження виступають балансування та децентралізація систем опалення, забезпечення своєчасного обслуговування та ремонту основних виробничих фондів, більш продуктивне використання вторинних енергетичних ресурсів - низькопотенційного тепла та ін. Основною позитивною рисою малого ресурсозбереження є порівняно невелика вартість його здійснення, проте й отримувані результати також не є масштабними - за різними оцінками вони складають від 5 до 30% економічно доцільного потенціалу ресурсозбереження (Енергоефективність, 1998; Комплексна, 1996). Реалізація решти цього потенціалу припадає на велике ресурсозбереження, яке має на меті здійснити структурну перебудову економіки країни в напрямку підвищення ресурсоефективності виробництва та потребує серйозних інвестицій. До заходів великого ресурсозбереження належать впровадження високопродуктивних наукомістких технологій виробництва сталі конверторним способом та установок безперервного її розливу, виробництво цегли з підвищеною пустотністю, використання відходів вуглезбагачення та золошлакових відходів, гідротермальних джерел енергії та ін. Реалізація зазначених заходів потребує великих коштів, що, наприклад, для України обчислюються мільярдами доларів США. Проте й результати є також вражаючими: зокрема, передбачається, що реалізація енергозберігаючого потенціалу України надасть можливість повністю виключити імпорт енергоресурсів у країну та перейти на самоенергозабезпечення (Krasnyansky, 2003). Зазначимо, що між великим та малим ресурсозбереженням існує тісний взаємозв'язок: у світовій практиці джерелом фінансування заходів великого ресурсозбереження зазвичай виступають кошти, зекономлені внаслідок впровадження маловитратних ресурсозберігаючих заходів, тобто мале ресурсозбереження формує базу для здійснення великого ресурсозбереження. З огляду на це при реформуванні українського законодавства слід передбачити застосування адекватних економічних пільг, насамперед для малого ресурсозбереження.

Розглянуті класифікації видів та напрямків ресурсозбереження допомагають глибше зрозуміти соціо-еколого-економічну природу ресурсозберігаючих процесів та різноманітність їх проявів, що створює підґрунтя для вдосконалення дефініційного та методичного апарату ресурсозбереження, внесення змін та доповнень до відповідної законодавчої бази, а також обґрунтованого застосування економічних інструментів стимулювання реалізації ресурсозберігаючих заходів в Україні.

Висновки