Реформування фінансово-економічного механізму управління природно-заповідним фондом

У статті досліджується фінансово-економічний механізм управління розвитком природно-заповідного фонду. Розроблено концептуальні напрями реформування фінансово-економічного механізму сталого використання і відтворення природно-заповідного фонду України стосовно до умов перехідної економіки. Визначаються основні напрями вдосконалення механізму фінансового забезпечення, екологічного оподаткування та інвестування територій і об'єктів природно-заповідного фонду України.

Виведення установ природно-заповідного фонду (ПЗФ) України на економічну та фінансову стабільність і забезпечення при цьому сталого розвитку їх територій можливе лише за умови вдосконалення фінансово-економічного механізму охорони, збереження, використання і відтворення ПЗФ. Природно-заповідна галузь є дуже неоднорідною за видами діяльності, формами власності та організаційними структурами управління, адже мережа ПЗФ на сьогодні нараховує 11 категорій територій і об'єктів [2], кожна з яких має свої особливості, характеризується певним режимом охорони, використання і відтворення, характером допустимої діяльності на кожній функціональній зоні усіх категорій заповідання тощо. Тому при реформуванні фінансово-економічного механізму ПЗФ стосовно до умов перехідної економіки дуже важливим є врахування цих особливостей.

З часу набуття незалежності України відбулося значне зростання кількості та площі територій та об'єктів ПЗФ. Станом на 1 січня 2003 року ПЗФ України у своєму складі мав 7087 одиниць територій і об'єктів загальною площею 2815,5 тис. га, що становить 4,5% площі території України (у 1991 році відсоток заповідності становив 1,9%) [3]. За період з 1992 по 2003 рік площа ПЗФ України зросла більше ніж удвічі (рис. 1). Відповідно до загальнодержавної програми формування екологічної мережі України площу ПЗФ України передбачено значно збільшити і до 2015 року довести до 10,4% від площі держави.

Розширення мережі територій та об'єктів ПЗФ безперечно є позитивним зрушенням, однак переважна їх більшість внаслідок кризового стану економіки, дефіциту фінансових ресурсів та відсутності інфраструктурного забезпечення перебуває у вкрай незадовільному стані. З переходом до ринкових умов господарювання адміністративні методи управління відійшли у минуле, натомість виникла потреба у створенні механізму, який би сприяв розбудові ПЗФ України, стимулював його розвиток, включивши нові механізми взаємодії державних методів регулювання та ринкових сил.

Таким механізмом є фінансово-економічний механізм нового типу, який передбачає оптимальне співвідношення між державним регулюванням та дією ринкових факторів і водночас не порушує пріоритетності екологічних вимог і стандартів над економічними важелями.

заповідний фінансовий економічний екологічний

Рисунок 1 Динаміка площі природно-заповідного фонду України*

* дані Державної служби заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України

Фінансово-економічний механізм використання і відтворення ПЗФ України повинен являти собою систему фінансово-економічних методів, важелів, форм і прийомів з управління заходами охорони, збереження, використання і відтворення природно-заповідних ресурсів з відповідним правовим, нормативним, фінансовим та інформаційним забезпеченням. З таких позицій структуру фінансово-економічного механізму ПЗФ України можна подати у вигляді схеми (рис. 2), в якій представлено використання і відтворення ПЗФ у їх взаємозв'язку та механізм дії фінансово-економічних методів і важелів, фінансового забезпечення і регулювання, фінансових стимулів і санкцій та інших елементів на функціонування природно-заповідної галузі.

Якість стану та ефективність функціонування будь-якої галузі економіки залежать від взаємоузгодженої дії окремих складових механізму, який сприяє розвитку цієї галузі. З метою недопущення хаотичності розвитку природно-заповідної галузі постало питання реформування її фінансово-економічного механізму, яке б передбачало оптимальне співвідношення між державним регулюванням та дією ринкових факторів.

Теоретичне узагальнення та осмислення особливостей функціонування природно-заповідної галузі дало можливість розробити концептуальні напрями реформування фінансово-економічного механізму використання і відтворення ПЗФ, які, на нашу думку, оптимально поєднують екологічні й економічні цілі, вимагають комплексного підходу і передбачають [4, 7, 8]:

· районування території за еколого-економічним принципом;

· встановлення еколого-економічної оцінки ресурсів ПЗФ;

· реформування відносин власності у природокористуванні;

· впровадження ринкових механізмів та нових форм господарювання у сфері ПЗФ (екологічне страхування як на державному, так і на приватному рівні, механізм економічної відповідальності за заподіяння шкоди цінним об'єктам природи, удосконалення плати за спеціальне використання ПЗФ);

· залучення об'єктів ПЗФ у сферу ринкових товарно-грошових відносин, сприяння формуванню і просуванню конкурентоспроможної продукції і послуг на територіях ПЗФ, вдосконалення механізму ціноутворення на послуги і продукцію ПЗФ;

· впровадження ефективної інвестиційної політики щодо територій ПЗФ;

· вдосконалення механізму оподаткування ПЗФ;

· узгодженість джерел та обсягів фінансування ПЗФ з лімітами використання цінних об'єктів природи;

· збалансованість фінансування, включаючи фонди екологічного призначення, з необхідними витратами для реалізації заходів, спрямованих на збереження, стале використання і відтворення ПЗФ;

· пріоритетність екологічних вимог і стандартів у системі фінансування ПЗФ над економічними важелями;

· оптимізацію просторово-територіального та інфраструктурного забезпечення паркових комплексів;

· обґрунтування раціональної територіальної організації ПЗФ з урахуванням розширення його мережі;

· реалізацію заходів щодо покращання охорони, збереження, використання та відтворення природно-заповідних ресурсів.

Серед елементів фінансово-економічного механізму ПЗФ, реформування і впровадження яких сприятиме виведенню установ ПЗФ на економічну та фінансову стабільність, на першочергову увагу заслуговують механізми фінансового забезпечення, екологічного оподаткування та інвестування територій і об'єктів ПЗФ.

Удосконалення фінансового забезпечення територій і об'єктів ПЗФ

Основними джерелами фінансування капітальних і поточних витрат ефективного функціонування природно-заповідних установ є: кошти з державного та місцевих бюджетів; власні кошти, отримані від ведення дозволених законодавством видів діяльності; кошти позабюджетних фондів; кошти землевласників і землекористувачів, у розпорядженні яких знаходяться території і об'єкти ПЗФ; кошти приватного сектору; кошти спонсорів та донорів.

Поповнення власних коштів ПЗФ може здійснюватися перш за все за рахунок використання цінних об'єктів природи як своєрідних музеїв, проведення еколого-культурних заходів, пропаганди ідей екології, а також прибутку, одержаного від розповсюдження і подальшого збагачення цінних видів рослинного і тваринного світу. Важлива роль в умовах ринкової економіки відводиться „продукції” ПЗФ як особливому виду товарів, екологічних і соціальних послуг, реалізація яких повинна складати вагому частку власних фінансових ресурсів.

Власні кошти природно-заповідних установ формуються також за рахунок надання платних послуг у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1913 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду” [5] та змінами до неї у відповідності до Постанови від 2 червня 2003 р. № 827 „Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду” [6]. Ці постанови закладають нормативно-правові засади впровадження ефективного механізму фінансово-економічного регулювання і стимулювання розвитку рекреаційно-туристичної галузі і особливо екологічного туризму. Впровадження постанов дає шанс для природно-заповідних установ покращити свій фінансовий стан та забезпечити розвиток туристично-рекреаційних інфраструктур.

Власні кошти установами ПЗФ можуть поповнюватись і за рахунок зборів за вхід в окремі спеціально обладнані для відпочинку ділянки та в'їзд автомобілів на територію ПЗФ, орендної плати за проведення фестивалів, ярмарків і благодійних акцій, за використання іншими суб'єктами господарської діяльності символіки природно-заповідної установи, благодійних внесків тощо.

Аналіз фінансового забезпечення установ ПЗФ загальнодержавного значення, таких, як дендропарки „Софіївка”, „Олександрія”, „Тростянець”, Карпатський національний природний парк, показав, що їх функціонування здійснюється за рахунок бюджетного фінансування та власних або спеціальних коштів (табл. 1).

Таблиця 1

Джерела надходжень коштів по парках*, тис. грн

Досить непоганий фінансовий стан зазначених установ пояснюється, по-перше, їх винятковістю, адже це одні з найкращих об'єктів ПЗФ в Україні, відомі і за її межами, а по-друге, певним рівнем розвитку їх рекреаційних інфраструктур. Так, наприклад, рекреаційна інфраструктура і сфера обслуговування відвідувачів Національного дендрологічного парку «Софіївка» складається з розгалуженої дорожньо-алейної системи, автостоянок, готелю, ресторану, кафе, музею, магазину квітів, акванарію. До того ж установою надаються екскурсійні послуги на шести мовах, а також послуги з катання на катамаранах, човнах, кареті, конях тощо. Саме завдяки цьому „Софіївка” на 72,1-74,3% забезпечує свою діяльність за рахунок власних коштів. Для інших досліджуваних установ характерний дещо нижчий відсоток власних коштів, який у 2003 році становив 41,3% для дендропарку „Олександрія”, 31,3% - для дендропарку „Тростянець” та 36,5% - для Карпатського НПП. А для самостійного вибору установою напрямків розвитку її обслуговуючої інфраструктури саме ці надходження мають вирішальне значення.

Дещо різними є джерела надходжень власних коштів по окремих парках і залежать вони перш за все від розвиненості інфраструктури послуг для відвідувачів (табл. 2).

Таблиця 2

Надходження власних коштів по дендропарках*, тис. грн

Так, дендропарк „Софіївка” у розрізі окремих підрозділів найбільшу питому вагу коштів отримує від послуг по парку (1142,1 тис. грн., або 37,2% у 2002 році) та товарообігу з торгівлі (780,3 тис. грн або 25,5%), потім йдуть надходження з декоративного розсадника (718,2 тис. грн, або 23,4%). Дендрологічні парки „Олександрія” і „Тростянець”, навпаки, найбільшу питому вагу коштів отримують від розсадників (відповідно 171,7 тис. грн, або 59,8% та 34,0 тис. грн, або 46,3%), значно нижчі надходження від послуг по парку.

Карпатський НПП у 2002 році 94,2% власних коштів отримав від рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства. Щодо інших видів діяльності (реалізація посадкового матеріалу та рекреаційна діяльність) - їх питома вага не значна (5,8%).

А враховуючи вагоме культурне, наукове, рекреаційне, історичне та інші значення досліджуваних установ, а також стрімко зростаючий протягом останніх років рівень відвідуваності парків населенням, саме їх послуги мають забезпечувати основну вагу надходжень власних коштів.

Слід підкреслити, що об'єкти вищої категорії заповідання, особливо на перехідному етапі, не зможуть обійтись без державної фінансової підтримки. Ми запропонували можливі джерела фінансового забезпечення установ різних категорій ПЗФ (табл. 3). При цьому для семи категорій, у яких проводиться функціональне зонування їх територій, джерела фінансування запропоновані для кожної функціональної зони. Розподіляючи джерела фінансового забезпечення на основні і додаткові, ми враховували такі чинники:

· категорію заповідання об'єкта чи території ПЗФ;

· значення установи ПЗФ (міжнародне, загальнодержавне чи місцеве);

· вид режиму охорони і використання (характер допустимої діяльності на території, об'єкті ПЗФ чи їх функціональних зонах; призначення цих територій; науково-обґрунтовані екологічні вимоги, норми, правила, ліміти);

· можливі види використання і відтворення ресурсів ПЗФ;

· використання фондів екологічного призначення для реалізації заходів, спрямованих на охорону, збереження, стале використання і відтворення ПЗФ;

· необхідність залучення об'єктів ПЗФ у сферу ринкових товарно-грошових відносин;

· значно більшу ефективність використання власних фінансових ресурсів, ніж бюджетних коштів.

Держава повинна гарантувати матеріально-технічне забезпечення потреб природно-заповідних територій та об'єктів, що вилучені зі спеціального використання. Значна частка державного фінансування повинна спрямовуватись перш за все на розширення мережі ПЗФ, покращання якісного стану його територій та підвищення рівня екологічної безпеки.

Фінансове забезпечення буферних (охоронних) зон заповідників, враховуючи, що режим господарювання в них мало відрізняється від традиційного, переважно можливе на госпрозрахунковій основі. Джерелом власних коштів тут можуть бути ресурси природи, що використовуються в межах лімітів, встановлених за даними землевпорядкування, лісовпорядкування та спеціальних досліджень, необхідність в яких виникає при розробленні схем розвитку об'єктів ПЗФ. Буферні зони заповідників є об'єктами інтенсивного природокористування, зокрема, земельними, лісовими ресурсами, продуктами побічного користування лісу, мінерально-сировинними ресурсами, біоресурсами водного промислу, спорудами господарського призначення. Напрямки і обсяги використання даних ресурсів встановлюються відповідно до вимог діючих галузевих інструктивних положень і рекомендацій. Буферні зони, які вилучені із господарського користування, переважно фінансуються за рахунок бюджетних та позабюджетних фондів.

Таблиця 3

Джерела фінансового забезпечення природно-заповідного фонду

Рекреаційні зони національних природних парків та окремі ділянки, які не вилучені із господарського користування біосферних заповідників, фінансуються, як правило, на комерційних засадах. В таких зонах за рахунок спеціального використання кожного окремо взятого об'єкта природи формуються власні кошти, виходячи із лімітів і специфіки рекреаційної діяльності. Дохід від використання рекреаційних зон національних природних парків та окремих ділянок біосферних заповідників, як свідчить досвід, нерідко перевищує витрати на їх утримання. Тому подальший розвиток рекреації потребує формування нового механізму функціонування госпрозрахункових відносин, відпрацювання механізму стимулювання роботи і ефективного використання ресурсів, розгортання економічного змагання між об'єктами за одержання державного замовлення на конкурсній основі, формування ефективного внутрішнього госпрозрахунку як основної умови для переходу рекреаційної зони і загалом всього ПЗФ на економічні методи господарювання та управління.

Фінансування ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків доцільне на змішаній основі - бюджетній і госпрозрахунковій. Тут також є певні можливості для формування власних коштів, зокрема за рахунок використання ділянок науково-культурного, рекреаційного і господарського призначення. Покриття нестачі коштів для збереження таких об'єктів та проведення необхідних природоохоронних заходів здійснюється за рахунок бюджету та позабюджетних фондів. Витрати, пов'язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ, а також парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок організацій, підприємств, інших землекористувачів і землевласників, на території яких вони знаходяться.

Таким чином, для фінансового оздоровлення установ ПЗФ важливо збільшувати частку доходів від надання платних послуг у рекреаційній, туристичній, лікувально-оздоровчій, експертній, освітній, науковій, інформаційній сферах, а також від проведення екскурсійної, музейної, бібліотечної та інших видів діяльності. Разом з цим необхідно враховувати, що ресурси ПЗФ - це державний екологічний ресурс стратегічного призначення. Тому фінансування, яке забезпечить його збереження, повинне контролюватися державою. Для особливо цінних заповідних територій, що містять в собі унікальні природні цінності, повинна бути визначена стабільна основа фінансування на міжнародному рівні.

Вдосконалення механізму оподаткування ПЗФ

При вдосконаленні механізму оподаткування ПЗФ акцент доцільно зміщувати на дієву систему екологічного оподаткування, яка б мала виразну мотиваційно-стимулюючу спрямованість. Такі податки екологічного спрямування, як плата за спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів ПЗФ, збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата за землю до цього часу мають суто формальний характер [1], ігноруючи регулюючу, обмежувальну та стимулюючу функції.

На даний час не всі ресурси цінних об'єктів природи є платними. Не оподатковуються землі ПЗФ, занижені нормативи плати за використання ресурсів у буферних зонах заповідників і національних парків, безкоштовно проводяться спеціальні види досліджень в об'єктах вищої категорії заповідання. У діючих цінах на продукцію (послуги) ПЗФ не враховуються їх якісні характеристики, корисність, дефіцитність. Разом з тим додатковий продукт, що створюється за рахунок ПЗФ (внаслідок виконання екологічних, лікувально-оздоровчих, санітарно-гігієнічних функцій тощо), присвоюється суміжними галузями (сільське, водне господарство, сфера обслуговування).

Реформування фінансово-економічного механізму передбачає встановлення реальної еколого-економічної оцінки природно-заповідних ресурсів як первинної інформаційної основи для розрахунку ставок і формування інструментів впливу. На основі такої оцінки повинні формуватися нормативи плати за спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів ПЗФ. Визначена таким чином плата маттиме не формальний характер, як це є на даний момент, а забезпечуватиме реальне відтворення ресурсів після їх використання.

Еколого-економічну оцінку природно-заповідних ресурсів з метою подальшого формування нормативів плати за їх спеціальне використання слід розглядати конкретно по відношенню до кожного з видів природних ресурсів (послуг) з урахуванням місцевих можливостей, територіальних особливостей та ряду інших чинників: якісного та кількісного стану ресурсів, їх поширення, цінності, дефіцитності, унікальності, винятковості, цільового призначення, можливості відтворення, доступності під час експлуатації, комплексності та продуктивності, вартості реалізації послуг, частки витрат на їх утримання та відповідні природоохоронні заходи.

Доцільним є введення спеціальних обов'язкових платежів за проїзд автотранспорту територіями ПЗФ з диференціацією сум як за рівнем заповідання категорій ПЗФ, так і за рівнем шкідливих викидів автотранспорту в атмосферу. Запропоновані екологічні збори мають на меті компенсувати додаткові витрати на використання підтримуючи середовище функцій природних комплексів, від завдання збитків тощо. Кошти, отримані від екологічного збору за проїзд автотранспорту територіями ПЗФ, повинні спрямовуватися на природоохоронні та протипожежні заходи, створення туристичної та сервісної інфраструктур, утримання екологічних пунктів, для проведення науково-дослідних робіт.

Вдосконалення податкового механізму передбачає також узгодження невідповідностей статей з пільгового екологічного оподаткування ПЗФ, передбачених Законом України „Про природно-заповідний фонд України” з діючим законодавством про оподаткування, без чого важливі законодавчі положення про пільгове оподаткування не набувають чинності.

Інвестиційна політика щодо територій і об'єктів ПЗФ

Загалом природно-заповідна галузь, за винятком рекреаційного використання територій ПЗФ, не є привабливою для інвесторів. Більшість установ ПЗФ є бюджетними, неприбутковими, а окремі з них - науково-дослідними. Останні здійснюють фундаментальні дослідження та прикладні розробки.

Фундаментальні дослідження як такі, що мають теоретичний, пошуковий характер і спрямовані на наукові відкриття, є досить ризикованими в плані одержання конкретних позитивних результатів, тому їх фінансування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету або спеціальних цільових фондів (як державних, так і недержавних). Фінансування прикладних досліджень, які проводяться з метою впровадження наукових відкриттів у практику і є значно спрогнозованішими, може здійснюватися за рахунок інших джерел, у тому числі коштів замовника.

Досить перспективним напрямком для інвестицій, особливо у зв'язку зі зростанням мобільності населення та його прагненням до розширення свого географічного, краєзнавчого та етнографічного кругозорів, є рекреаційне використання територій та об'єктів ПЗФ. Інвестиції, як внутрішні, так і зовнішні, сприяли б розбудові сервісної рекреаційно-туристичної інфраструктури, покращанню рівня матеріально-технічної бази, підвищенню рівня сервісу, виходу окремих територій і об'єктів ПЗФ на міжнародну арену.

Головним інвестором у цій сфері повинна виступити держава. Тут необхідна допомога у вигляді бюджетного фінансування, надання пільгового кредитування, впровадження пільгового оподаткування, безкоштовного виділення земель під будівництво об'єктів стаціонарної рекреації.

Разом з тим для цільового фінансування розбудови рекреаційної інфраструктури установ ПЗФ повинні залучатись кошти високорентабельних підприємств інших секторів економіки, кошти приватного сектору, спонсорів і донорів, різних позабюджетних фондів. При цьому важливо, щоб відношення між спонсорами і отримувачами коштів будувались на добровільній основі і набували форми контрактів, а виділення коштів, наприклад, з боку високорентабельного підприємства або приватної особи, не знижувало бюджетних асигнувань держави.

Велика увага повинна приділятися залученню іноземних інвесторів, котрі можуть вкласти кошти у вигляді найсучаснішого обладнання, устаткування. Для цього також необхідна підтримка держави, надання гарантій для іноземних інвесторів.

Для залучення інвестицій у створення рекреаційних продуктів установи ПЗФ можуть більш ефективно використовувати механізм здачі в оренду земельних ділянок, об'єктів, будинків і споруд, а також екологічних стежок і туристських маршрутів. Це особливо доцільно відносно туристичних баз та інших будівель, які утримуються на балансі установ ПЗФ, але перебувають в аварійному стані і потребують значних витрат на переустаткування і підтримку в належному стані, що негативно позначається на рентабельності рекреаційної діяльності таких установ.

Стимулювання підприємницької активності місцевого населення відбувається шляхом інформування про можливості бізнесу в сфері рекреації на території ПЗФ, а також безпосередньо шляхом залучення місцевих жителів до обслуговування відвідувачів територій ПЗФ в рамках окремих спільних проектів. До стимулюючих заходів також відносяться введення пільг у сфері оподаткування, реалізація навчальних програм і програм технічної допомоги, пільгове кредитування.

Створення умов для розвитку рекреації на території ПЗФ та поряд неможливе без активної позиції регіональних і місцевих органів влади. Місцеві органи влади повинні бути зацікавлені в розвитку рекреації більше, ніж самі установи ПЗФ, адже розвинута рекреаційна інфраструктура допомагає створювати нові, відносно добре оплачувані робочі місця в умовах безробіття і низького рівня грошових доходів населення, особливо сільського.

У сфері рекреації потрібно погоджувати стратегію розвитку природно-заповідної установи з планами регіональних (обласних) органів влади у сфері рекреаційної діяльності і туризму. Це може дозволити залучити додаткові фінансові ресурси в інфраструктуру природно-заповідної установи і налагодити тісніші контакти з регіональними органами влади, суб'єктами підприємницької діяльності.

На місцевому рівні необхідно формувати партнерство з місцевими органами влади шляхом їх залучення до діяльності науково-технічних та координаційних рад, а також до створення і впровадження Проекту організації території, охорони, використання та відтворення природних комплексів територій та об'єктів ПЗФ. Органи місцевого самоврядування в співдружності з природно-заповідними установами і структурами з підтримки підприємництва можуть розробити навчальні програми для місцевого населення, забезпечити пільгове фінансування спільних проектів у сфері рекреації, посприяти у формуванні ринку сільськогосподарської продукції для подальшої реалізації відпочиваючим, забезпечивши, таким чином, сільському товаровиробнику істотне збільшення місцевого ринку збуту.

Література

1 Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності/Шевчук В., Пилипчук М., Карпенко Н. та ін. К.: Геопринт, 2000. 412с.

2 Закон України „Про природно-заповідний фонд України”//Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34. С.502.

3 Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об'єктів природно-заповідного фонду України. К.: Київський університет, 2003. 119с.

4 Неверов А.В. Формирование финансово-экономического механизма функционирования особо охраняемых природных территорий//Тезисы докладов Междунар. науч. конф. „Европа - наш общий дом: Экологические аспекты”. Минск: ООО „Белсэнс”. 1999. С. 172-173.

5 Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду” № 1913 від 28.12.2000 р.

6 Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду” № 827 від 02.06.2003р.

7 Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України/Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Я.В. Коваль та ін. К.: РВПС України, 1999. С.355-402.

8 Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю. Науковий та методичний контекст концепції стратегії розвитку природно-заповідної справи//Заповідна справа в Україні. 2002. Вип. 1. С. 1-14.

Аннотация

А.В. Шлапак Реформирование финансово-экономического механизма управления природно-заповедным фондом