Оптимізація процесу інвестиційного забезпечення інноваційної складової товарної політики підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 658.152:005.591.6

Оптимізація процесу інвестиційного забезпечення інноваційної складової товарної політики підприємства

О.О. Міцура



Статтю присвячено проблемі визначення джерел інвестиційних ресурсів для забезпечення інноваційного процесу товарної політики підприємства. Проаналізовано та систематизовано методичні підходи до оптимізації інвестиційних коштів, що спрямовуються в площину товарних інновацій. Побудовано оптимізаційну модель для процесу фінансування товарних інновацій з урахуванням різних методів фінансування.

фінансування інвестиційний товарний



Товарні інновації являють собою ефективну оборонну реакцію фірми на виникаючу загрозу втрати свого місця на ринку, постійний тиск із боку конкурентів, виклик нових технологій, скорочення строку «життя» продуктів, законодавчі обмеження й зміну ринкової ситуації. У наступальному варіанті товарна інновація - це засіб використання нових можливостей збереження або завоювання конкурентної переваги за допомогою виробництва та виведення на ринок нових товарів. У довгостроковому аспекті у підприємства немає іншого вибору, крім ведення ефективної товарної інноваційної політики, що є майже єдиним джерелом тривалого успіху. Таким чином, товарну інноваційну політику можна назвати своєрідною філософією сучасних ринкових відносин у рамках формування ефективного товарного асортименту успішного підприємства. Успіх же товарної інноваційної діяльності значною мірою визначається формами її організації й способами фінансової підтримки.

Необхідно зазначити, що інноваційні проекти характеризуються високою невизначеністю на всіх стадіях інноваційного циклу. Наприклад, нововведення, що успішно пройшли стадію випробування й впровадження у виробництво, можуть бути не прийняті ринком, і їхнє виробництво повинне бути припинене.

Є також випадки, коли проекти, що дають обнадійливі результати на першій стадії розроблення, при нез'ясованій ресурсній або техніко-технологічній перспективі в кінцевому підсумку можуть бути закриті.

Варто звернути увагу на те, що протягом усього життєвого циклу інноваційного проекту виникає велика кількість специфічних завдань, з яких, на наш погляд, необхідно виділити ряд ключових, від вирішення яких істотно залежить успіх того або іншого проекту.

Для їх вирішення застосовується такий науковий інструментарій, як системний аналіз, економіко-математичне моделювання, методи експертних оцінок, методи математичної оптимізації, теорія нечітких множин.

При цьому зазначений науковий інструментарій застосовується практично на всіх стадіях інноваційного процесу.

Із завдань оцінки ефективності й вибору проектів розглянемо ті, які, на нашу думку, більш повно відповідають темі даного дослідження. При цьому безліч представлених до вибору проектів назвемо портфелем товарних інновацій Y = {у}, а відібрані до реалізації проекти - інноваційною товарною пропозицією, або інноваційною програмою Y*, зрозуміло, що Y* Y.

До таких завдань належать ті, які відповідають таким умовам [4]:

1. Портфель товарних інновацій складається з єдиного проекту Y = {у}. У цьому випадку вирішується завдання оцінки абсолютної ефективності проекту, тобто перевищення оцінки сукупного ефекту над оцінкою сукупних витрат. Розрахунок абсолютної ефективності виробляється відповідно до принципів і методів інвестиційних проектів. Розв'язанням даного завдання буде прийняття або відмова від проекту.

2. Портфель товарних інновацій Y складається тільки з альтернативних проектів (як правило, це варіанти того самого проекту). Для вирішення необхідно вибрати найкращий проект у з портфеля товарних інновацій Y. Способів розв'язання даного завдання може бути кілька. Можна використати двохетапну процедуру, де на першому етапі вирішується завдання абсолютної ефективності проекту, а на другому вибирається проект із максимальним ефектом. Можна використати й інший підхід - оцінку порівняльної ефективності проектів, тобто визначення більшої (меншої) переваги одного проекту (або їхньої сукупності) у порівнянні з іншим (іншими, альтернативними), а потім, оцінивши абсолютну ефективність обраного проекту, можна ухвалити рішення щодо його реалізації або відхилення.

3. Портфель товарних інновацій Y складається тільки з незалежних проектів, будь-які обмеження на вибір відсутні.

Завдання в цьому випадку полягають у тому, щоб, по-перше, відібрати з портфеля всі проекти з ненегативним інтегральним ефектом (NPV), по-друге, підібрати набір проектів Y* Y, що відповідають критеріям особи, що приймає рішення, і реалізувати зазначену сукупність проектів.

4. Портфель товарних інновацій складається тільки з незалежних проектів Y; однак є певні обмеження у виборі (бюджетні обмеження) g(у,b), де функція g(у,b) відбиває зазначені обмеження.

Складність цього завдання полягає в тому, що не всяке поєднання ефективних проектів портфеля може задовольняти ці обмеження, а перебирання варіантів може зайняти значну кількість часу, тому для її вирішення необхідно використати спеціальний програмний продукт.

5. У портфелі товарних інновацій є велика кількість проектів. При цьому є взаємозалежні проекти і взаємовиключні (альтернативні). Крім того, є обмеження з ресурсів.

Такі завдання найбільш складні, і саме вони є предметом даного дослідження. Тому будемо розглядати можливі методи вирішення таких завдань в умовах бюджетного обмеження з використанням математичних моделей.

Математичні моделі формування інвестиційної програми (саме вони можуть стати підґрунтям для подальшого аналізу), що мають у літературі також назву "задача бюджетування капіталу", поділяються за видом цільової функції на одноцільові й багатоцільові.

В одноцільових завданнях за критерій оцінки інноваційної пропозиції може бути взята, наприклад, сума NPV (якщо можливо, то RNPV) з різних проектів, або, як пропонується в моделі Бомола-Кванда, - функція корисності вилучення вільних коштів.

У багатоцільових завданнях за цільову функцію проекту може бути взята, наприклад, зважена сума його власних критеріїв, підсумковий критерій пропозиції тоді може бути отриманий як їх сума за різними проектами. Подібні завдання бюджетування капіталу при багатьох критеріях розглянуті Леро [15], Ігніціо [14]. Цільове програмування в моделях бюджетування капіталу запропоноване Хоукінсом й Адамсом [13].

Істотний вплив на прийняття рішень й ефективність інноваційних проектів спричиняють зовнішнє інвестування й додаткове фінансування, здійснюване за рахунок тимчасово вільного капіталу інвестора. При цьому з огляду на те, що таких можливостей може виявитися досить багато, вважається необхідним розглянути програми спільного інвестування й додаткового фінансування програми за рахунок тимчасово вільних коштів. Необхідність цього викликана також тим, що спільна реалізація інноваційних проектів найчастіше впливає на одержувані результати. Варто враховувати, що взаємозв'язки інноваційних проектів можна врахувати тільки при використанні апарата економіко-математичного моделювання.

Можливості інвестора, як правило, завжди обмежені, тому при ухваленні рішення з інноваційних проектів вважається важливим з безлічі поставлених проектів вибрати найбільш ефективні. Необхідно зазначити, що формування оптимальної інноваційної товарної пропозиції, що ми ставимо за мету даного дослідження, - завдання досить складне.

Завдання вибору проектів у літературі часто називають бюджетуванням або раціонуванням капіталу. Бюджетування капіталу - це розподіл обмежених ресурсів інвестора серед доступних інвестиційних проектів.

Питанням моделювання таких завдань присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: М.Вайнгрантнера, Хакса, Д.Діна, В.И.Даниліна, А.С.Плещинського, Г.М.Татевосяна й ін.

Аналіз існуючих економіко-математичних моделей показує, що вони багато в чому є діючим інструментом у проектному аналізі. Однак специфіка інноваційно-проектної діяльності в сфері маркетингової товарної політики підприємства робить необхідним при ухваленні рішення урахування таких факторів, як специфіка виробництва підприємства, особливості сприйняття товарів споживачами, асортиментна політика підприємства, реінвестування коштів, залучення позикових коштів, облік ризиків проекту.

Інформаційну основу пропонованих моделей складає прогнозна інформація з кожному проекту, структуровано представлена у формі балансової динамічної моделі інноваційного проекту. В основу моделі проекту покладена оцінка чистого грошового потоку реальних грошей по кожному з видів діяльності.

Процес оптимізації інноваційного портфеля розглядається як двохетапний. На першому етапі, використовуючи критерії оцінки ефективності інноваційних проектів й обмеження на рівень ризикованості проекту, формулюється безліч доступних інноваційних проектів. На другому етапі вирішується оптимізаційне завдання формування проектів з урахуванням бюджетних обмежень.

Сформулюємо модель формування оптимальної інноваційної пропозиції.

Є n інноваційних проектів, і -й проект має m_і варіантів реалізації. CF_ijt - обсяг коштів, що надходить від реалізації проектів.

Варіантність реалізації інноваційного проекту обумовлена розбіжностями в устаткуванні, учасниках проекту, строках початку реалізації проекту, а також регіональними особливостями.

Вихідними даними моделі за кожним запланованим періодом t (t = 1, ...,T) є:

c_іjt - необхідні кошти по проекту і, реалізованому за j-м варіантом, і = 1,..., n; j = 1,..., m_і:

b_іjt - чистий приплив коштів від проекту і, реалізованого за j -м варіантом в періоді t, і = 1,...,n; j = 1,..., m_і:



При ставці дисконтування r для і-го проекту, реалізованого за j -м варіантом, NPVіj проекту розраховується як

(1)

Необхідно знайти x_іj=1, якщо проект і реалізується в j-му варіанті, у протилежному випадку x_іj=0; p_t - процентні виплати в періоді t, t = 1,...,Т.

Цільовою функцією в моделі є чистий дисконтований дохід програми, який необхідно максимізувати:

(2)

При використанні позикового фінансування цільова функція (2) повинна бути скоригована на виплачувані відсотки:

(3)

У загальному випадку в моделі необхідно врахувати обмеження на обсяг наявних ресурсів у кожен період часу з урахуванням виплат по кредиту (група 1); обмеження, пов'язані із взаємозалежністю проектів (група 2); обмеження на обсяг реінвестованих коштів (група 3); обмеження, пов'язані із кредитуванням (група 4).

Розглянемо схему формування обмежень.

Група 1 Обмеження на обсяг доступних коштів

Дане обмеження записується в загальному випадку в такий спосіб:



(4)

При розв'язанні поставленого завдання спочатку робиться прогноз щодо наявності в кожному періоді часу величини власних коштів d_t. Тоді обмеженням при формуванні оптимальної інноваційної пропозиції виступає як сумарний обсяг власних засобів за весь планований період часу, так і величина їхнього надходження в кожен момент часу. В останньому випадку це обмеження може бути частково знято.

Для цього можна запропонувати такі схеми.

При фіксованих значеннях d_t ми можемо одержати додатковий дохід, розміщаючи невикористані засоби на депозиті під процентну ставку k. Тоді завдання може бути переформульовано та.

Цільова функція (2) коригується на дохід, додатково отриманий від вільного розміщення засобів на депозиті:

(5)

Обмеження на обсяг доступних засобів

(6)

де s_t - залишок невикористаних власних засобів у періоді t.

Однак у даній схемі не врахована можливість подальшого використання засобів, що залишилися, для фінансування програми.

У загальному випадку при фіксованих у кожен період часу t обсягах надходжень коштів ми можемо скористатися механізмом нагромадження й подальшого інвестування. Так, у першому періоді ми можемо інвестувати в проекти суму g₁, що не перевищує величину надходжень у цьому періоді d₁, тобто для періоду t=1 правильне таке: g₁ < d₁. У другому періоді максимальний обсяг надходжень власних коштів може бути визначений як сумарна величина власних коштів у першому й другому періодах d₁ + d₂ за винятком інвестованих у проект коштів у попередньому періоді g₁, тому обмеження в періоді t=2 буде таким: g₂ <= d_y + d₂ - g₁.

Аналогічно для періоду t: тобто

Тоді обмеження групи 1 запишеться так:

(7)

t = 1,...,T. (8)

Таким чином, запропонований механізм нагромадження й подальшого інвестування коштів дозволяє згладити нерівномірність надходження власних коштів без залучення позикових.

У випадку, якщо задано загальний обсяг коштів без поділу за періодами D, то при вільному варіюванні власних коштів завдання вибору інноваційних проектів є одновимірним завданням, і загальне обмеження на обсяг коштів може бути записане у вигляді

(9)

Відзначимо, що в цьому випадку сформована оптимальна програма найбільш ефективно використовує власні кошти, формуючи максимальний набір проектів.

Група 2 Обмеження взаємозалежності проекту

Умова того, що проект повинен бути реалізований тільки в одному варіанті або не бути реалізований взагалі, запишеться так:



і = 1, ..., n. (10)

Умова того, що проект повинен бути обов'язково реалізований тільки в одному варіанті, запишеться так:

i = 1, …, n. (11)

Група 3 Обмеження на можливість реінвестування коштів від проектів, що почалися раніше

Розглянемо можливість реінвестування коштів. Це дозволяє при наявному бюджеті реалізувати більше проектів і тим самим підвищити ефект програми.

Позначимо R_t - реінвестована сума доходів від проектів в t-му періоді; б - частка реінвестованих засобів; CF_t⁺- обсяг коштів, що надходить від реалізації проектів у періоді t:

(12)

(13)

Для періоду t = 3:

У загальному випадку для періоду t обмеження запишеться в такий спосіб:

(14)

З урахуванням вищевказаного обмеження на обсяг доступних коштів (група 1), запишеться так:



t = 1, …, T. (15)

Відповідно обмеження групи 3 буде мати такий вигляд:

, t = 2, …, T. (16)

Група 4 Урахування залучення позикового капіталу

Для фінансування інноваційних проектів можуть використовуватись не тільки власні кошти або кошти інвестора, але й позикові кошти. У цьому випадку в моделі повинна відбиватися та або інша схема фінансування, встановлена банком або іншою кредитною організацією.

Зокрема, банком можуть бути встановлені: максимально можлива сума кредиту, що надається, процентна ставка за період користування кредитом, частка повернення в кожен момент часу.

Додаткові дані: К - кількість джерел фінансування; L_k - максимальний обсяг запозичень за k-м джерелом; о_k - ставка відсотка за користування кредитом за один період часу; г_kt - частка повернення засобів від загальної заборгованості, яку треба погасити в період t за джерелом k (за умови повного повернення коштів на кінець періоду Т: г_kТ =1).

Крім того, у моделі використовуються такі позначення: V_t⁺ - сума залучених коштів у періоді t; V_t^- - сума коштів, що погашається, у періоді t; V_t - загальний баланс позикових коштів на період t.

Необхідно знайти: - суму позикових коштів, залучених з k-го джерела в періоді t; - суму погашення заборгованості по k-му джерелу в періоді t; p_t - процентні виплати в періоді t.

Обмеження групи 1 модифікується так:



(17)

Обмеження на обсяг запозичень, залучених зі сторонніх джерел:

(18)

Обмеження на необхідність повернення позикових коштів:

(19)

Додаткові співвідношення:

1. Баланс коштів на період t за джерелом k розраховується за формулою:

t = 2, …, T. (20)

2. Сума залучених коштів у періоді t:

(21)

3. Сума коштів, що погашаються у періоді t:

(22)

4. Баланс залучених коштів у періоді t:



(23)

Процентні виплати за кожним з використовуваних джерел складуть

t = 2, …, T. (24)

Модель є завданням частково-цілочислового програмування. Оптимальне рішення () визначає інноваційну програму, оптимальну суму запозичень, суму повернення коштів, процентні виплати по кредиту.

Запропонована модель формування оптимальної інноваційної програми дозволяє сформувати інноваційну програму, використовуючи різні джерела фінансування, до яких належать власні кошти, призначені для інвестування в проект, реінвестовані кошти від проектів, що почалися раніше, позикові кошти. При реалізації схеми фінансування проектів з використанням позикових коштів пропонується більш гнучкий механізм обліку й залучення коштів як погашення певної частки коштів за рахунок коштів, наданих банком (чи іншим джерелом) у кожному періоді, так і визначення оптимальної структури погашення заборгованості самостійно.



Литература

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навчальний посібник.- 2-ге видання, перероб. і доп. - Суми: ВТД „Університетська книга”; К.: Видавничий дім „Княгиня Ольга”, 2005.

2. Беренс В., Хавранек П. М. Руководство по оценке эффективности инвестиций. -М.:ИНФРА-М, 1995.

3. Блех Ю., Гетце У. Инвестиционные расчеты. -- Калининград: Янтарный сказ, -- 1997.

4. Виленский П.Л, Лившиц В.Н., Смоляк С. А. Оценка эффективности инвестиционных проектов: теория и практика. - М.: Дело, 2001.

5. Волков И.М., Грачева М.В. Проектный анализ. - М.:ЮНИТИ,1998.

6. Данилин В.И. Экономико-математическая модель развития корпорации. // Российский экономический журнал - 1997. - №10.

7. Плещинский А.С. Оптимизация межфирменных взаимодействий и внутрифирменных управленческих решений. -- М.: Наука, 2004.

8. Плещинский А.С. Оптимизация инвестиционных проектов в условиях рыночной экономики // Экономика и мат. методы. - 1995. - Т.31, Вып. 2.

9. Татевосян Г.М. Обоснование экономической эффективности капитальных вложений с использованием методов оптимизации. // ЭММ. - 1997. - Том 33, Выпуск 1. - С. 26 -37.

10. Baumol W.J. and Quant R.E. Investment and discount rates under capital rationing: a programming appoach. Econ. J.Vol 75, 1965.

11. Carleton W.T. Linear programming and capital budgeting models./J. Finan., Vol 25. 1969.

12. Dean, J Capital budgeting - N.Y. Colambia Univ. Press., 1951.

13. Hawkins C.A. and Adams R.A. A goal programming model for capital budgeting // Journal of Financial Management, 1974.

14. Іgnizio J.P. A approach to capital budgeting with multiple objectives.

15. Lee S.M. and Lerro AJ. Capital budgeting for multiple objectives. // Manag. Sci., 36, 1974

16. Weingartner H.M. Mathematical Programming and Analysis of Capital Budgeting Problems. 2^nd printing. Englewood Cliffs (N.J.), 1964.

Размещено на Allbest.ru

...