Світовий досвід врегулювання боргових проблем: уроки для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330+336.3(477)

Світовий досвід врегулювання боргових проблем: уроки для України

О.М. Жовтанецький

Н.В. Чуба

У статті розглядаються основні механізми управління державним боргом та найпоширеніші схеми реструктуризації державної заборгованості, напрацьовані міжнародною практикою. Особливу увагу звернено на план Брейді як на один із найвідоміших способів реструктуризації державних боргів перед комерційними кредиторами. Авторами проаналізовано український досвід реструктуризації державного боргу.

реструктуризація державний борг

В статье рассматриваются основные механизмы управления государственным долгом и самые распространенные схемы реструктуризации государственной задолженности, наработанные международной практикой. Особенное внимание обращено на план Брейди, как на один из самых известных способов реструктуризации государственных долгов перед коммерческими кредиторами. Авторами проанализировано украинский опыт реструктуризации государственного долга.

У період економічного спаду українська економіка характеризувалась активним позичковим фінансуванням, що спричинило обтяжливе боргове навантаження на бюджет країни. Така ситуація вимагає ґрунтовного вивчення світового досвіду управління боргами та дослідження механізмів зменшення боргового тягаря.

Міжнародна практика у сфері боргової політики передбачає застосування таких основних методів управління державним боргом [1; С. 227-228]:

? конверсія - зміна дохідності позики;

? консолідація (рефінансування) - збільшення строків випущеної раніше позики;

? уніфікація - об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики;

? обмін облігацій за регресивним співвідношенням [3; С. 16] - прирівнювання кількох раніше випущених облігацій до однієї нової;

? відстрочення погашення позики проводиться, як правило, з метою фінансування раніше випущених позик. На відміну від консолідації, коли власники облігацій продовжують отримувати свій дохід, при відстроченні переносяться не тільки строки погашення позики, але й припиняється виплата доходів;

? анулювання боргів - повна відмова держави від своїх боргових зобов'язань, причиною якої може бути її фінансова неспроможність (банкрутство або політичні мотиви).

Основним завданням активного управління державним боргом є зменшення сукупних платежів з обслуговування і погашення боргу та уникнення ситуацій, коли можливе оголошення дефолту країни-позичальника. З такою метою країни-дебітори звертаються до кредиторів з проханням перегляду, іншими словами, реструктуризації боргових зобов'язань. Система управління зовнішнім боргом дозволяє застосовувати різні варіанти реструктуризації, що реалізуються залежно від типів кредиторів та боржників і можуть здійснюватись на основі однієї схеми або їх комбінацій [9; С. 249].

Світовий досвід управління державним боргом налічує кілька основних схем реструктуризації, основними серед яких є такі [9; С. 249]:

- перенесення платежів (пролонгація);

- нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів;

- списання боргу, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку;

- обмін боргу на акції національних підприємств, обмін боргу на національну валюту;

- сек'юритизація (обмін боргу на облігації боржника).

Політика реструктуризації боргу шляхом пролонгації є достатньо поширеною. Перенесення строків платежів дозволяє перетворити короткотермінові та середньотермінові зобов'язання у довготермінові, відтермінувавши час оплати основної частини боргу. Однак, реструктуризація за такою схемою здійснюється під високі відсотки, а також спричиняє зниження кредитоспроможності з усіма можливими негативними наслідками [16].

Схема реструктуризації через залучення нових кредитів для оплати минулих боргів є ще більш ризиковою. Країна практично потрапляє у кредитну пастку [2; С. 62], оскільки залучені кошти, як правило, не вкладаються у продуктивні сфери економіки, а “проїдаються”. Так, в Україні за підсумками 2002 р., 84 % запозичень спрямовувались на фінансування бюджетного дефіциту і лише 2 % - на інвестиційні проекти (рис. 1) [15; С. 38].

Рисунок 1 - Структура державного боргу за напрямом використання

Списання боргів як метод управління боргами застосовується до країн, що розвивають, які нездатні погасити свої зобов'язання з політичних міркувань та за умов перевищення фактичних обсягів боргового навантаження країни-позичальника [12; С. 26].

Значного поширення набули операції з конверсії боргів, тобто заміни зовнішнього боргу іншими видами зобов'язань, менш обтяжливими для боржника. Прикладом такої схеми реструктуризації може бути обмін боргових зобов'язань держави на акції національних підприємств, погашення боргів товарними поставками, зворотний викуп боржником своїх зобов'язань на вторинному ринку на особливих умовах, обмін на богові зобов'язання третіх країн, взаємозалік тощо [9; С. 251]. Серед конверсійних операцій найбільшу питому вагу посідає схема викупу боргу із вторинного ринку за ціною, нижчою від ринкової (40 % усіх операцій) та конверсія в акції національних підприємств (34 % усіх операцій) [11; С. 64-68].

Викуп боргу як метод управління державним боргом застосовується за наявності можливостей нарощування необхідних обсягів золотовалютних резервів. Дострокове погашення державних боргових зобов'язань, як правило, здійснюється на внутрішньому ринку, де уряд формує “правила гри”. На світовому ринку кредитних ресурсів позичальник при викупі боргу повинен враховувати інтереси кредиторів [12; С. 29]. При цьому, такі боргові зобов'язання торгуються на ринку із значним дисконтом [9; С. 251], що свідчить про невпевненість інвесторів у платоспроможності позичальника [12; С. 29].

Обмін державного боргу на акції національних підприємств є однією з найпоширеніших схем реструктуризації зовнішньої заборгованості, що полягає у наданні кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку у результаті можна придбати акції національних компаній. Також використовується безпосередній обмін боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності [9; С. 252]. Конверсія боргу в акціонерний капітал стала важливим інструментом прискорення приватизаційних процесів (з цією метою вона була застосована в Аргентині, Мексиці, Філіппінах) [8; С. 26].

Реструктуризація за подібною схемою може також відбуватися у формі конверсії боргу в національну валюту, тобто шляхом фінансування програм розвитку національних економік. Така форма реструктуризації є одним з механізмів полегшення боргового навантаження країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов [8; С. 26].

Ще однією схемою реструктуризації державної заборгованості є сек'юритизація. Цей метод передбачає емісію нових зобов'язань в облігаційній формі країною-боржником з метою подальшого продажу або обміну на старий борг. У разі продажу отримані кошти спрямовуються на викуп старих зобов'язань. Якщо нові цінні папери продаються на ринку з меншим дисконтом, то це спричинятиме скорочення загального обсягу заборгованості [9; С. 252].

Реструктуризація заборгованості перед офіційними кредиторами, згідно із прийнятими у світі нормами, відбувається шляхом укладення угод з Паризьким клубом . Позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР) реструктуризації не підлягають, лише у випадку надзвичайних обставин ці організації можуть надавати у вигляді допомоги позитивні нетто-кредити [4; С. 194].

Міжнародні кредитори при вирішенні боргових проблем застосовують диференційовані підходи до країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку та різними показниками боргового навантаження. Так, згідно з методологією Світового банку, всі країни поділяються на кілька груп, залежно від рівня ВВП на душу населення і ступеня обтяжливості зовнішнього боргу (табл. 1.).

Таблиця 1 - Класифікація держав за ступенем обтяжливості зовнішнього боргу (за методологією Світового банку)

Джерело: Марченко С.М. Індикатори боргової безпеки України // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С. 14.

За цією класифікацією Україна належить до групи держав з низькими доходами і низьким рівнем зовнішньої заборгованості. До групи країн з низькими доходами поряд з Україною увійшли також держави Африки, найменш розвинуті країни Азії та Латинської Америки, а також деякі країни пострадянського простору - Азербайджан, Вірменія, Грузія, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан [4; С. 196].

Основними типами комерційних кредиторів, щодо яких застосовуються різні схеми реструктуризації боргу, є іноземні комерційні банки та власники облігацій зовнішньої позики. Заборгованість комерційним банкам реструктуризується шляхом укладання угод із Лондонським клубом кредиторів , які можуть передбачати списання частини боргу, застосування різних конверсійних схем, а також застосування спеціальних пільгових програм, що підтримуються офіційними спонсорами. Підходи до реструктуризації облігаційної заборгованості почали напрацьовуватись лише недавно і передбачають, як правило, проведення операцій сек'юритизації із застосуванням дисконтів до номінальної вартості позик [8; С. 23].

Пільговими програмами реструктуризації комерційного боргу країн, що розвиваються, є Програма зниження боргу та план Брейді. Вони були започатковані міжнародними фінансовими організаціями та урядами індустріальних країн з метою розв'язання боргових проблем бідних країн, переобтяжених зовнішнім боргом. З 1989 р. реструктуризація заборгованості країн, що розвиваються, комерційним кредиторам проводилась переважно у формі дострокових викупів, що підтримувались Міжнародною асоціацією розвитку (MAP) , для країн з низьким рівнем доходів та у формі операцій зниження суми боргу і платежів з його обслуговування за планом Брейді для країн із середнім рівнем доходу [8; С. 23].

План Брейді, який був вперше проголошений секретарем Казначейства США Н. Брейді в березні 1989 року, передбачав обмін позик комерційних банків на забезпечені боргові цінні папери в межах плану реструктуризації суверенних боргів, що був підтриманий міжнародною фінансовою спільнотою [5; С. 60]. Багато з так званих “Брейді-облігацій” (Brady bonds) відповідають цим початковим характеристикам.

Реалізація плану Брейді була, фактично, першим вагомим кроком у розвитку ринку міжнародних облігацій країн, що розвиваються [10; С. 209]. Основні принципи плану Брейді були досить простими: суверенні кредити, по яких відбувся дефолт, обмінювалися на нові інструменти - 30-річні облігації, номінальна вартість яких та частина купонних платежів (на найближчі 18 місяців) були забезпечені абсолютно надійною заставою у вигляді казначейських облігацій США з нульовим купоном [5; С. 60]. Одночасно, в обмін на списання частини боргу, країни-боржники брали на себе зобов'язання з реформування економіки та усунення перешкод для іноземних інвестицій [10; С. 209]. Крім того, реалізація плану Брейді дозволила багатьом країнам відновити довіру до своєї кредитоспроможності та знову отримати доступ до міжнародних фінансових ринків, випускаючи позики у формі єврооблігацій, глобальних облігацій, іноземних облігацій.

Мексика, оголосивши про невиплату за боргами, стала першою країною, яка випустила у 1990 р. Брейді-облігації [5; С. 61]. Пізніше боргові зобов'язання даного типу були випущені на загальну суму близько 190 млрд дол. США [5; С. 61] такими країнами: Аргентина, Бразилія, Болгарія, Венесуела, В'єтнам, Домініканська Республіка, Еквадор, Йорданія, Коста Ріка, Мексика, Нігерія, Панама, Перу, Польща, Росія, Уругвай та Філіппіни [8; С. 24].

Протягом 1990-2000 рр. сума емісії Брейді-облігацій за номінальною вартістю становила 160 млрд дол. США [8; С. 25]. Вартість випущених Брейді-облігацій досягла свого максимуму у 1997 р. - 150 млрд дол. США, після чого їхній обсяг постійно скорочувався за рахунок викупів цієї заборгованості та її сек'юритизації на незабезпечені глобальні облігації та єврооблігації (якщо у 1994 р. на Брейді-облігації припадало 61 % торгівлі борговими інструментами країн з ринками, що формуються, то у 2000 р - лише 25 %) [17]. Крім того, у 1990-х рр. нові запозичення країн, що розвиваються, здійснювались у формі єврооблігацій, які не підлягають реструктуризації за планом Брейді [8; С. 25]. Світові річні обсяги торгівлі Брейді-облігаціями протягом 1997-2003 рр. [5; С. 62] можна побачити на рис. 2:

Рисунок 2 - Світові річні обсяги торгівлі Брейді-облігаціями

Досвід реструктуризації державного боргу в Україні почав активно застосовуватись з 1998 р. Так, у другому півріччі 1998 р. проводилась конверсія наявного портфелю облігацій з метою продовження терміну обігу на період 2-5,5 років із застосуванням різних схем конверсії для трьох категорій власників облігацій: резидентів, нерезидентів, НБУ. Спочатку було здійснено заміну ОВДП, власниками яких були резиденти-комерційні банки України. У конверсії взяли участь 16 комерційних банків, що провели обмін ОВДП у сумі 803,1 млн грн на конверсійні облігації (КОВДП) вартістю

687,3 млн грн [6; С. 75]. Наступним кроком конверсії була заміна облігацій, що належали нерезидентам, у процесі якої відбувся обмін короткострокових зобов'язань на суму 1,1 млрд грн [3; С. 18]. Облігації, придбані НБУ, були реструктуризовані у два види цінних паперів [6; С. 77]:

- конверсійні відсоткові облігації на суму 1,259 млрд грн. З терміном погашення 3 - 5,5 років та щомісячною сплатою відсотків;

- середньо- та довгострокові конверсійні облігації на суму 6 млрд грн з терміном погашення 3 - 6 років та щоквартальною виплатою відсотків, пільговий період - 2,5 роки.

Після проведення Україною конверсій ОВДП в кінці серпня - вересні 1998 р. агентство “Moody's” знизило рейтинг України за довгостроковими борговими зобов'язаннями в іноземній валюті з “B2” до “B3”, а в лютому 1999 р. - до “Ca” (оцінка, яка відображає стан досить недалекий від дефолту) [5; С. 2]. І хоча в кінці лютого 1999 р. Україна здійснила купонні виплати за 3-річними облігаціями, кредитний ринок для українських емітентів на той час майже повністю закрився.

У серпні 1999 р., з метою реструктуризації конверсійних облігацій “Merrill Lynch” та зовнішньої заборгованості Баварському об'єднаному банку, український уряд здійснив додатковий випуск єврооблігацій вартістю 538 млн німецьких марок. Дохідність цих облігацій складала 16% річних, термін погашення - лютий 2001 р. [7; С. 17].

Дуже важливою історичною подією для України стала масштабна реструктуризація зовнішніх облігаційних боргів. У 2000 р. Україною було проведено реструктуризацію боргів перед Лондонським клубом кредиторів (2,6 млрд євро) та у 2001 р. перед Паризьким клубом (580 млн дол. США) [14; С. 40], [7; С. 17, 18]. З допомогою сек'юритизації боргу було досягнуто зручнішої структури заборгованості для консолідації та управління. Ця успішна реструктуризація комерційної та офіційної частин боргу засвідчила дієвість інструментарію боргової політики держави. [4; С. 168]. Однак, як стверджують деякі українські науковці, при цьому не було враховано міжнародний досвід реструктуризації комерційного боргу, не бралися до уваги методи і механізми реструктуризації, напрацьовані світовою практикою [8; С. 23], [4; С. 191]. Так, уряд не вимагав від кредиторів застосування певних пільг, наприклад, не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку, сек'юритизації боргу з дисконтом, обміну боргу на корпоративні цінні папери тощо.

На основі проведеного дослідження ми можемо стверджувати, що реструктуризація боргу є фактично визнанням державою своєї неплатоспроможності, тому цей метод слід застосовувати лише як інструмент антикризового управління з метою запобігання дефолту. Ефективне управління державним боргом в Україні неможливе без вивчення світового досвіду функціонування міжнародного фінансового ринку та врегулювання боргових проблем. При здійсненні реструктуризації державного боргу уряду України варто використовувати більш привабливі схеми, наприклад, конверсію боргу в акціонерний капітал або програми розвитку.

Джерела

1 Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. Посібник/За заг. ред.

В.Д. Базилевича. - К.: Атака, 2002. - 368 с.

2 Барановський О. Боргова безпека//Банківська справа. - 1999. - № 1. - С. 62.

3 Бондарук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу//Фінанси України. - 2003. - № 4. - С. 14-18.

4 Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6-ти т. Т. 6. Підвищення ефективності боргової політики держави/М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко,

О.І. Барановський та ін. - 2004. - 348 с.

5 Варфоломєєв С. Ринок українських міжнародних облігацій: Аналітичний огляд/Проект технічної допомоги Агентства США з міжнародного розвитку: ПАДКО. - К., 2003. - 77 с.

6 Вахненко Т. Державний борг України та його економічні наслідки. - К.: Альтерпрес, 2000. - 152 с.

7 Вахненко Т. Напрями вдосконалення боргової політики держави//Економіка України. - 2002. - С. 16-24.

8 Вахненко Т. Реструктуризація зовнішнього державного боргу комерційним кредиторам: методи і умови застосування//Економіст. - 2004. - № 8. - С. 23-27.

9 Губар В. Основні засади управління державним зовнішнім боргом, сформовані міжнародною практикою//Вісник Національної академії державного управління. - 2004. - № 3. - С. 247-253.

10 Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.

11 Кравчук Н.Я. Реструктуризація зовнішнього боргу//Фінанси України. - 2001. - № 6. -

С. 64-68.

12 Кучер Г.В. Державна боргова криза та перспективи її врегулювання у контексті світового досвіду//Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №2 (20). - С. 24-29.

13 Марченко С.М. Індикатори боргової безпеки України//Фінанси України. - 2003. - № 12. -

С. 9-15.

14 Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету//Фінанси України. - 2002. - № 4. - С. 39-43.

15 Послання Президента України до Верховної Ради України//Економіст. - 2003. - № 5. - С. 38.

16 Саркисянц А.Г. Система мировых долгов. - М.: ДеКА, 1999. - С. 40-41.

17 http://www.emta.org/emarkets/bradyhtml

18 http://www.worldbank.org

Размещено на Allbest.ru