Удосконалення процедур фінансового забезпечення інноваційних проектів на основі ітеративної оцінки показників результативності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.341.1: 336.76 (048)

Удосконалення процедур фінансового забезпечення інноваційних проектів на основі ітеративної оцінки показників результативності

О.В. Красовська

Стаття присвячена проблемі адекватного фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Запропоновано організаційно-методичний підхід до процедур фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційних проектів, основою якого є ітеративні оцінки показників результативності, що дозволяє фінансовим інститутам здійснювати більш виважений розподіл інвестиційно-кредитного портфеля та, у свою чергу, активізувати участь в інноваційній діяльності. інвестиційний кредитний портфель

Статья посвящена проблеме адекватного финансового обеспечения инновационной деятельности. Предложен организационно-методический подход к процедурам финансового обеспечения инновационно-инвестиционных проектов, основой которого являются итеративные оценки показателей результативности, что позволяет финансовым институтам осуществлять более взвешенное распределение инвестиционно-кредитного портфеля и в свою очередь активизировать участие в инновационной деятельности.

В умовах розбудови ринкової економіки однією з найважливіших складових економічного забезпечення інноваційної діяльності є її фінансування. Виходячи з того, що реалізація інноваційної та інтелектуально-орієнтованої моделей економічного розвитку потребує значних фінансових витрат, необхідно суттєво розширити можливості інвестування в інноваційну діяльність. Як свідчить світова практика, одним з найбільш ефективних способів фінансової підтримки інноваційної діяльності є її кредитування фінансовими установами. Оскільки в Україні така система підтримки інноваційної діяльності розвинута вкрай недостатньо, особливого значення набуває розроблення механізму залучення фінансових інститутів до розвитку інноваційної діяльності.

Проблемі організаційно-економічного та фінансового забезпечення інноваційної діяльності присвячена значна кількість наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Зокрема, в Україні ще Г.М. Добров наголошував на тому, що виважена інвестиційна політика є основою для прискорення НТП. Пізніше дослідженням інноваційних факторів та складових економічного зростання, проблем формування адекватної інноваційної політики України займалися Александрова В.П., Бажал Ю.М., Безчасний Л.К., Геєць В.М.; проблем переходу України на інноваційний шлях розвитку та розробки адекватного економіко-організаційного механізму такого переходу - Маліцький Б.А., Соловйов В.П., Черваньов Д.М., дослідженням економічно-фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні - Александрова В.П., Лапко О.О., Чухрай Н.І., проблемою економіко-методичного забезпечення інвестиційно-інноваційних проектів - Чирков В.Г. Цими авторами розглянуто широке коло питань, які стосуються, з одного боку, організаційно-економічного забезпечення інноваційної діяльності, а з іншого - окремих джерел її фінансування (наприклад, венчурного капіталу), а також загальних проблем розвитку інноваційного бізнесу. В той самий час, проблема залучення фінансових інститутів до розвитку інноваційної діяльності в Україні досліджена недостатньо. Зважаючи на це, метою даної статті є розроблення організаційно-методичного підходу до вдосконалення процедур фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційних проектів з метою активізації участі фінансових інститутів в Україні в розвитку інноваційної діяльності.

1. Модель кредитування інноваційної діяльності

Однією з основних характеристик науково-технічної та інноваційної діяльності є високий ступінь ризику та невизначеності, що, в свою чергу, зумовлює виникнення у підприємств значних ускладнень у фінансовому забезпеченні інноваційної складової їх діяльності. Кредитні ресурси є важливим, але, як правило, важкодоступним, фінансовим джерелом інноваційної діяльності, особливо для малих інноваційних підприємств на початкових стадіях їх життєвого циклу. Тому, на нашу думку, модель кредитування інноваційної діяльності підприємств повинна бути побудована з врахуванням стадій НДДКР та життєвого циклу фірми. Тобто ключові стадії проведення НДДКР та процесу впровадження результатів таких робіт слід розглядати відповідно до вірогідності досягнення успіху або невдачі на кожній такій стадії. Наша задача полягає у визначенні проміжних етапів НДДКР та побудові дерева ймовірностей, із врахуванням зміни величини імовірності всередині кожного етапу.

Як відомо, виділяють такі етапи проведення НДДКР [1]:

1. Фундаментальні дослідження (теоретичні та пошукові).

2. Прикладні дослідження.

3. Дослідно-конструкторські роботи.

Також на будь-якому з трьох зазначених етапів можуть виконуватися дослідні та експериментальні роботи. В разі успішного завершення НДДКР мова може йти або про налагодження серійного виробництва (у випадку розробки продуктової інновації), або про впровадження певної процесної інновації. Варіант розроблення та впровадження організаційної інновації має дещо іншу структуру, тому в рамках даного дослідження ми не будемо його розглядати. Серійне виробництво безпосередньо не включається до НДДКР, але воно є невід'ємним елементом процесу комерціалізації нововведення, що в кінцевому результаті і трансформує його в інновацію. До того ж процес розроблення та впровадження нововведення сам по собі може бути ітеративним, тобто у загальному випадку зовсім необов'язково, щоб зберігалася “лінійність” стадій НДДКР та впровадження результатів досліджень.

Для створення повноцінної моделі припустимо, що виробник інноваційного продукту повинен пройти усі етапи НДДКР: від виникнення ідеї нововведення та створення належної теоретичної бази до практичної реалізації розробки. Позначимо через р вірогідність досягнення успіху в результаті здійснення усього комплексу НДДКР. Згідно з цим вважатимемо, що р складається з і множників рі, які утворюються на і-му етапі проведення НДДКР [2]:

(1)

де р - вірогідність досягнення успіху в результаті здійснення усього комплексу НДДКР;

рі - вірогідність досягнення успіху на і-му етапі;

n - кількість етапів НДДКР та подальшого впровадження результатів.

У загальному випадку, звичайно, р залежить ще й від часу, тобто pi=pit, але для спрощення аналізу ми не будемо застосовувати відповідний індекс. Як випливає з формул з властивостей вірогідностей

. (2)

Тобто завдяки властивостям вірогідностей зменшення кількості етапів, що оцінюються, призведе до збільшення вірогідності досягнення загального успіху. Крім того, існує залежність між значеннями ймовірностей, %

(3)

В той самий час це можна інтерпретувати іншим чином: досягнення успіху на якомусь етапі приведе до перегляду всього процесу реалізації НДДКР.

У загальному випадку вірогідність досягнення успіху на кожному етапі, починаючи з другого, залежить від вірогідності досягнення успіху на попередньому етапі, тобто визначається за формулою Байєса [3], але на практиці до розрахунків за цією формулою не вдаються, визначаючи відповідні значення вірогідностей за експертною процедурою, на розгляді якої ми зупинимось дещо пізніше.

Таким чином, вірогідність досягнення загального успіху зростає при переході на наступний етап, що зумовлює доцільність кредитування на більш пізніх стадіях НДДКР. Це підтверджується даними про розподіл обсягів венчурного фінансування в країнах Азії на різних етапах життєвого циклу фірми [4].

2. Аналіз фінансового забезпечення інноваційних проектів на різних етапах НДДКР

У реальному житті послідовність переходу від попередньої стадії до наступної не є лінійною, оскільки всередині кожного з етапів існує досить значна кількість варіантів перебігу подій, які, в свою чергу, впливають на досягнення успіху на певному етапі. Тому ми спробуємо розглянути, яким чином буде змінюватися картина проходження через стадії НДДКР та впровадження залежно від різних обставин. Основна гіпотеза, що добре корелює із реальністю, полягає у тому, що завдяки ітеративності процесу визначення обсягів кредитування необхідно постійно переглядати основні параметри проекту, що характеризують його успіх чи невдачу, і відповідно змінювати значення вірогідностей.

Як правило, окрема компанія рідко може запропонувати якусь дійсно революційну інновацію, значення якої буде повністю зрозумілим із самого початку розроблення проекту, тому навіть у випадку проведення фірмою фундаментальних досліджень вони матимуть швидше пошуковий, ніж теоретичний характер.

Якщо в основі розробки інноваційного проекту все ж таки лежить теоретична ідея, то для компанії вона не обов'язково є власною, це може бути набута ідея (проект), виконана на замовлення, це також може бути досить відомий факт, якому просто надане нове розуміння та трактування. При розробленні вже відомої ідеї слід передусім перевірити, чи не проводяться на її основі аналогічні дослідження та розробки, а при купівлі розрахувати, чи вистачить коштів, які залишаться, на подальше проведення досліджень. Слід також зазначити, що у випадку розроблення власної теоретичної ідеї важливу роль відіграє кадрове забезпечення, тобто необхідно реально оцінити, чи здатен даний колектив вирішувати задачі такого рівня, тоді як значення рівня матеріально-технічного забезпечення стає важливим вже на більш пізніх етапах, зокрема при конкретній перевірці отриманого теоретичного результату.

2.1. Розподіл ймовірностей на етапах ННДКР

З іншого боку, навіть при самостійному здійсненні теоретичних досліджень виробник в будь-якому випадку буде змушений виконати також пошукові дослідження, оскільки лише на їх основі можливе проведення наступних етапів НДДКР. Тобто якщо хибність обраної ідеї (гіпотези) стане зрозумілою після виконання теоретичних фундаментальних досліджень, необхідно буде повернутися на початковий етап вибору, тобто переглянути саму ідею, закладену у НДДКР. Це також можна пояснити тим, що дуже часто результат теоретичних досліджень неможливо оцінити одразу, він стає відомим лише після перевірки, виконаної в ході саме прикладних досліджень.

Після виправлення усіх виявлених помилок або у випадку початкового “абсолютного” успіху здійснюється перехід на наступний етап - прикладних досліджень. Прикладні дослідження спрямовані на вивчення шляхів практичного застосування відкритих на попередньому етапі явищ, процесів, теоретичних положень. Метою прикладних досліджень є вирішення технічних проблем, доопрацювання певних теоретичних положень, отримання конкретних наукових результатів, які згодом будуть використовуватися в дослідно-конструкторських роботах. На етапі проведення прикладних досліджень також можливо отримати три варіанти результату: “абсолютний” успіх, “відносний” успіх та “абсолютний” провал. Механізм подальшої реалізації є аналогічним етапу фундаментальних досліджень: повернення на попередню стадію у випадку “абсолютного” провалу чи виявлення помилок, несумісних з подальшим проведенням НДДКР, або перехід на наступний етап, якщо ситуація є “абсолютним” успіхом чи помилки виявилися незначними і були виправлені всередині даного етапу. Слід зауважити, що у випадку “відносного” успіху перегляд помилкових положень є обов'язковим, причому він буде відбуватися, поки не буде досягнутий “абсолютний” успіх.

Наступним етапом після проведення прикладних досліджень є дослідно-конструкторські роботи, які є завершальним етапом НДДКР. На цьому етапі передбачається створення певного дослідного зразка (у випадку розроблення продуктової інновації) або запуск оновленої системи (якщо мова іде про процесну інновацію).

Слід також враховувати той факт, що, починаючи з другого етапу НДДКР, в разі “абсолютного” провалу повернення може відбуватися не лише на один етап вгору, а й на попередні етапи, оскільки виявлені помилки можуть бути виправлені лише на більш ранніх стадіях. Крім того, кожен етап може характеризуватися певними кількісними фінансовими параметрами, наприклад, рівнем очікуваного прибутку від нововведення тощо.

Після створення нового продукту (процесу) необхідно зіставити можливий ефект від його впровадження із затратами на його створення порівняно з існуючими аналогами [5]. Якщо продукт (процес) є принципово новим, аналогів може не існувати або порівняння з ними буде суттєво ускладненим через їх непорівнюваність (наприклад, практично неможливо порівняти ефект та прибуток від мобільного та традиційного видів зв'язку), в цьому випадку після перевірки нововведення на функціональність необхідно оцінити, чи справді ефект від даної інновації буде більш значним, ніж приріст її собівартості.

На цьому етапі успіх або провал трансформується стосовно функціональності створеного дослідного зразка (продукту) або процесу. Тобто “абсолютний” успіх в даному випадку означає функціональність створеного зразка, його здатність безперебійно працювати, виконувати заплановані функції. В свою чергу, “абсолютний провал” - це повна нефункціональність розробленої моделі або її невідповідність запланованим параметрам. Модель може виявитися частково функціональною, в такому випадку ступінь її доопрацювання залежить від глибини помилок: якщо помилки пов'язані безпосередньо з процесом створення, модель просто може бути допрацьована, замінені деякі деталі, оздоблення, форма тощо (продуктова інновація) або змінені допоміжні складові елементи (процесна інновація). Якщо помилки є серйознішими, це вимагатиме їх перегляду на попередньому етапі.

Порівняння новоствореного продукту (процесу) з існуючими аналогами (коли таке порівняння можливо здійснити) може виявити, що за сукупністю показників він є кращим за існуючі аналоги, навпаки, гірше або є подібним до них. В останніх двох випадках виникає логічне запитання: чи можна вважати інновацією продукт (процес), який поступається своїми параметрами існуючим аналогам? На нашу думку, це питання повинно вирішуватися окремо для кожного конкретного випадку, оскільки однозначну відповідь, що підходить для всіх випадків дати важко. На цьому етапі також може мати місце або доопрацювання всередині етапу, або повернення на один з попередніх етапів.

Основна проблема у застосуванні стандартних методик порівняння полягає у тому, що у багатьох випадках важко знайти аналоги для нової продукції та процесів. Тому основні показники, які використовуються в проектному аналізі, повинні мати “фінансовий вимір” (можливі прибутки, зниження собівартості тощо), що полегшить проведення процедур порівняння.

2.2. Залучення фінансових посередників до процесу фінансування інноваційних проектів

В даному дослідженні ми розглядаємо випадок, коли в процесі здійснення НДДКР у виробника інноваційного продукту (процесу) виникають певні фінансові складнощі та потреба скористатися зовнішнім джерелом фінансових коштів. Спробуємо побудувати дерево розподілу імовірностей залежно від спроможності виробника вирішити свої фінансові проблеми у разі їх виникнення. Розглянемо їх поетапно.

1. Визначення власних можливостей. Перед початком кожного з етапів НДДКР необхідно визначити чи вистачає власних коштів на його проведення. Якщо сума наявних коштів є достатньою, можна здійснювати НДДКР, якщо ні-потрібно чітко визначити, яка додаткова сума потрібна для їх проведення, це буде так звана “критична” сума, тобто сума, яку необхідно залучити для здійснення НДДКР. В разі, якщо отримана сума буде менше “критичної”, завершити етап буде неможливо. Як джерело коштів ми будемо розглядати кредит певного фінансового інституту. Оскільки процес проведення НДДКР завжди супроводжується значним ступенем ризику, бажано в заявці на кредит вказувати суму, яка перевищує “критичну”. В цьому випадку різниця між сумою кредиту та “критичною” сумою дасть можливість покрити непередбачені витрати в разі їх появи. Зрозуміло, що без кредиту ситуація з нестачею власних коштів буде однозначно дорівнювати “абсолютному” провалу.

2. Залучення коштів із зовнішніх джерел. Якщо рішення стосовно залучення кредитних ресурсів прийнято, необхідно вибрати фінансову установу, яка буде виступати в ролі кредитора. Виробник може звернутися або до одного кредитора, або до декількох, цей вибір залежить від розміру потрібної суми та особистих вподобань позичальника. В будь-якому випадку результат звернення за кредитом може бути таким: кредит буде надано повністю, кредит буде надано частково, в кредиті буде відмовлено. В разі отримання суми кредиту повністю вірогідність досягнення успіху буде залежати від подальшої реалізації етапів НДДКР. Якщо кредит отримано лише частково або взагалі не отримано, успіх або провал залежатиме від здатності позичальника залучити кошти інших кредиторів. Якщо після всіх звернень до фінансово-кредитних установ потрібну суму коштів залучити не вдається, результатом буде “абсолютний” провал, навіть у випадку отримання часткового кредиту від одного позичальника.

На рис. 1 зображена узагальнена схема створення інноваційного продукту з врахуванням факту, що інноваційне підприємство змушене звернутися до фінансово-кредитної установи для вирішення проблеми фінансового забезпечення НДДКР. В сучасних умовах надзвичайно важливим є етап попереднього опрацювання підготовленої заявки з консультантами.

Як свідчать останні дослідження в галузі інноваційного підприємництва, експерти можуть виконувати подвійну роль: з одного боку, вони можуть виступати як оцінювачі показників інноваційних проектів за запрошенням особи (органу), що приймає рішення, з іншого - вони можуть надавати професійну допомогу виконавцям інноваційних проектів в складанні інноваційно-інвестиційних пропозицій [6].

Ми розглядаємо той випадок, коли експерти запрошуються для визначення перспектив проекту щодо отримання зовнішнього фінансування, тобто експерти професійно оцінюють заявку, складену виробником інноваційного продукту (послуги), і за необхідності вносять відповідні корективи, які підвищують шанси виробника отримати кредит. В цьому випадку експерт поєднує функції експерта-оцінювача та експерта-консультанта.

2.3. Процедура додаткової оцінки інноваційних проектів

Починаючи з вибору фінансової установи, зображені на рис. 1 етапи стосуються вже діяльності фінансово-кредитної установи, а не виробника інноваційного продукту. Основна ідея полягає в необхідності проведення фінансовою установою додаткової переоцінки параметрів проекту на етапі виходу з кожного етапу проведення НДДКР (див. рис. 2).

Це дозволить зробити перерахунки, що можуть повністю змінити пріоритети у розподілі зусиль на реалізацію різних науково-технічних проектів або їх етапів. В основі цього лежить певний психологічний стереотип: коли перші бар'єри подолані, то нові проблеми вже не здаються такими нездоланними, як це було із самого початку. Це, в свою чергу, створює теоретичну основу для вибору етапу венчурного фінансування, яке повинно надаватися на якомога пізніших етапах від початку НДДКР, при цьому ймовірність досягнення загального успіху зростатиме.

Для фінансових установ застосування такого підходу буде мати декілька важливих наслідків. Зрозуміло, що фінансова установа повинна розподілити свої ресурси згідно з певними імовірнісними законами між різними проектами та, водночас, між фінансуванням різних етапів інноваційної діяльності (початковим, середнім, завершальним).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1 - Узагальнена схема створення інноваційного продукту (послуги)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2 - Процедура додаткової оцінки інноваційних проектів

Наші розрахунки, що були зроблені на основі даних, запропонованих Мані [4], свідчать, що за орієнтир можна брати розподіл вірогідностей на різних етапах інноваційної діяльності залежно від узагальненої вірогідності досягнення успіху на кожному з етапів. Потім необхідно вибирати найбільш перспективні проекти на основі застосування неповністю формалізованих (експертних) процедур. Крім отримання значення вірогідностей шляхом експертних оцінок, тут вступає в дію так званий “закон великих чисел”, тобто значення вірогідностей досягнення успіху може бути отримано на основі аналізу великого масиву проектів.

За нашими розрахунками, для фінансової установи найбільш оптимальним є такий розподіл фінансових зусиль між етапами створення інноваційного продукту (послуги): на проекти, які знаходяться на початковому, етапі повинно спрямовуватися 7-9% від загального обсягу інвестиційного портфеля фінансово-кредитної установи, на проекти, які перебувають на середньому етапі, - 28-30%, на проекти, які перебувають на завершальному етапі, - 61-65%.

Як ми вже згадували, між фінансуванням різних етапів конкретних проектів повинна обов'язково проводитися процедура додаткової оцінки, яка може суттєво змінювати співвідношення між різними етапами та проектами (див. рис. 2). З іншого боку, коли йдеться про конкретний проект, фінансові організації у більшості випадків (коли це дозволяють організаційно-технічні умови) повинні фінансувати лише окремі його етапи, роблячи переоцінку основних параметрів після кожного етапу. Міжнародна практика свідчить, що в таких умовах необхідно виділяти 5-7% коштів саме на процедури оцінки [7]. Раціонально також встановити граничне значення для фінансових ресурсів, які є прийнятними для сплати за процедуру оцінки. Тобто якщо витрати на оцінку будуть становити більше ніж 10-20% потенційного обсягу фінансування, то від такого проекту треба відмовлятися або шукати спрощення процедури його оцінки (що, звичайно, не повинно призводити до суттєвого погіршення якості остаточного рішення). Ще одним обмеженням повинні бути обсяги запланованого ефекту. Звичайно, ні в якому разі витрати на проект не повинні перевищувати розміри очікуваного ефекту.

Запропонований підхід має певні практичні вигоди як безпосередньо для фінансової установи, так і для виробника інноваційного продукту/послуги. Для фінансової установи це, в першу чергу, стосується можливості більш ефективної диверсифікації кредитного портфеля, збільшення ефективності моніторингу за процесом виконання проектів, що вже прокредитовані, можливості отримувати більш високі прибутки завдяки високій прибутковості інноваційних проектів. Для інноваційного виробника застосування фінансовою установою ітеративної оцінки показників результативності дозволяє отримувати нові кредитні ресурси на подальших етапах реалізації інноваційного проекту. Прикладом може служити досвід компанії ЗАТ з іноземними інвестиціями “Газтранзит”, метою створення якого є розширення пропускної здатності газотранспортної системи України для збільшення транзиту російського природного газу до Туреччини та країн Балканського регіону шляхом будівництва нових потужностей. Саме створення такої компанії стало важливою організаційною інновацією, оскільки дозволило подолати інституційні бар'єри на шляху подальшого розвитку газотранспортної системи України. Компанія є спільним українсько-російсько-турецьким підприємством, де жодна із сторін не має контрольного пакета акцій. Завдяки ряду причин кожна з компаній - засновників „Газтранзиту” не могла самостійно вирішувати поставлені завдання. З іншого боку, нова компанія не мала відповідного міжнародного авторитету для отримання великих кредитів.

Враховуючи підписані контрактні зобов'язання з постачання російського газу,

ЗАТ “Газтранзит” спільно з ВАТ “Газпром” та НАК “Нафтогаз України” було розроблено довгострокову концепцію нарощування промислових потужностей. Для оптимізації використання фінансових ресурсів проект розширення пропускної здатності газопроводу був поділений на 2 фази:

* будівництво компресорної станції Тарутине (Одеська область) на існуючому газопроводі Ананьїв-Тираспіль-Ізмаїл, що дозволяє збільшити пропускну здатність на 3,9 млрд м3 в рік (до 20 млрд м3);

* поетапне будівництво нового магістрального газопроводу Ананьїв-Ізмаїл, що збільшить пропускну здатність газопроводу ще на 7,6 млрд м3 в рік та спорудження підводного переходу через річку Дунай довжиною 6,2 км.

Загальна вартість першої фази проекту склала 78 млн дол. США, з яких 26 млн дол. США (33,3%) - це внески акціонерів ЗАТ “Газ транзит", що здійснювались як у грошовій, так і в натуральній формі, а 52 млн дол. США (66,7%) - кредитні ресурси. Кредит у сумі 40 млн дол. США було надано ЄБРР, решта кредитних ресурсів - Чорноморським банком торгівлі і розвитку (Греція). Цей кредит був наданий терміном на 9 років без державних гарантій, забезпеченням кредиту стали контракти на поставку природного газу до Туреччини, а також майно ЗАТ “Газтранзит”. На першому етапі гарантом повернення кредиту стали контракти «Газпрому» із турецькими фірмами.

Після успішного завершення першого етапу проекту з боку ЄБРР було прийнято рішення про продовження його фінансування. З цією метою ЄБРР був організований синдикат банків, до якого увійшли Чорноморський банк торгівлі і розвитку, ХюпоФерайнсбанк (Німеччина) та Сільськогосподарський банк Греції. При загальній вартості другого етапу 118 млн дол. США, синдикатом було надано 82,2% (97 млн дол. США), тобто успішність виконання першого етапу проекту підвищило довіру до можливості його успішного виконання та спричинило досить значне зростання обсягу наданих кредитних коштів.

Крім того (це повністю корегується із запропонованим нами підходом), проводилися паралельні перерахунки параметрів проекту, в першу чергу, оцінки ризиків. Це привело до того, що розмір сплачуваних відсотків почав знижуватися: перше зменшення становило 8% від попередньо узгодженої суми, друге зменшення на таку ж величину очікується із другої половини 2004 року [8].

Таким чином, можна зробити висновки, що етапність здійснення проекту та переоцінка його параметрів після завершення кожного з етапів дозволяє залучати додаткові кредитні кошти, обсяг яких перевищує початкові суми вкладень. Крім того, завдяки зниженню розміру виплачуваних відсотків зростають загальні показники ефективності проекту. Зрозуміло, що на початку проекту досить важко було б точно оцінити загальну ймовірність його успішності та можливі ризики, тоді як поетапна переоцінка дозволяє зменшити рівень невизначеності.

Розглянута модель стосується випадку одного проекту, при здійсненні вибору між декількома проектами необхідно для кожного з них побудувати дерево розподілу імовірностей, оскільки зміна умов всередині одного з етапів може суттєво вплинути на подальший перебіг подій. Вірогідність досягнення успіху на кожному конкретному етапі НДДКР буде залежати від імовірності його досягнення на перших етапах більше, ніж на останніх. Тому процедура портфельного розподілу інвестицій фінансово-кредитних установ повинна мати динамічну природу, тобто це повинен бути не фіксований одномоментний розподіл, а постійний перегляд структури інвестиційного портфеля на основі процедури додаткової оцінки, що дозволить досягти оптимального розподілу інвестиційного портфеля та підвищити рівень кредитування інноваційних проектів з боку фінансових інститутів. Подальший розвиток даного дослідження та апробація запропонованої процедури на ряді комерційних банків допоможе більш активно використовувати кошти фінансових установ як джерела розвитку інноваційної діяльності в Україні.

Джерела

1 Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник. - 2-е изд. - М.: ЗАО “Бизнес-школа”; Интел-Синтез, 2000. - С. 417-420.

2 Рабочая книга по прогнозированию/Э.А. Араб-Оглы, И.В. Бестужев-Лада, Н.Ф. Гаврилов и др.; Редкол. И.В. Бестужев-Лада (отв.ред.) и др. - М.: Мысль, 1982. - 430 с.

3 Ламперти Дж. Вероятность/Перевод с англ. - М.: Наука, 1973. - 183 с.

4 Mani S., Bartzokas A. Financing of Technology-based venture. An analysis of the experience of venture capital institutions from Asia//Proc. EADI 10th General Conf. - Ljubljana (Slovenia). - 2002, 42 p.

5 Чирков В.Г. Экономическая эффективность инновационных инвестиций (фрагменты методологии). - Киев, СПД ФО Кучеренко, 2002. - 116 с.

6 Войтович А.І. Вдосконалення управління оціночно-консультаційною діяльністю в інноваційній сфері: Автореф. дис... канд. екон. наук (08.02.02)/НАН України; Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К., 2003. - 20с.

7 Tanaka Y. Science and Technology Policy-Making Process in Japanese Government // International Technology Management. - 1993. - Vol.8. - №6/7/8. - P. 676-686.

8 ЗАТ “Газтранзит” з іноземними інвестиціями: візитна картка компанії. - Київ, 2003. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru