Теоретико-методологічні основи формування стратегії кластерного розвитку прикордонних регіонів (на прикладі Одеської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні основи формування стратегії кластерного розвитку прикордонних регіонів (на прикладі Одеської області)

В.М. Андерсон

Анотація

Розглянуто методи та підходи до оцінки потенціалу кластеризації (формування регіональних економічних кластерів) регіональної економіки на прикладі Одеської області, як прикордонного регіону України. Запропоновано систему показників для оцінки потенціалу кластеризації та рівня конкурентоспроможності існуючих та потенційних кластерів Одеської області. кластеризація економічний регіон

Ключові слова: регіональні економічні кластери, потенціал кластеризації регіональної економіки, розвиток прикордонних територій.

Cвітовий досвід свідчить, що важливим засобом зростання на інноваційних засадах є кластери. Феномен кластера, як об'єкта економічної агломерації взаємозалежних підприємств на певній території, відомий ще з часів ремісничого виробництва. Однак активне використання кластерних концепцій почалося тільки після праць М. Портера. М. Портер визначає кластер як "сконцентровані по географічній ознаці групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також зв'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств по стандартизації, торгових об'єднань) у визначених областях, що конкурують, але разом з і ведуть спільну роботу" [7].

Метою статті є удосконалення теоретико-методологічних підходів до оцінки потенціалу кластеризації регіональної економіки.

Географічна концентрація - одна з найважливіших характеристик кластеру. Це пов'язано з вигодами, що одержуються фірмами завдяки спільному розташуванню у певній місцевості:

- специфічні природні ресурси або інші унікальні місцеві активи стають більш доступними;

- географічна близькість забезпечує можливості для зниження трансакційних витрат, особливо в організації доступу до знання і його передачі;

- спеціалізація постачальників по факторних ринках щодо праці, капіталу і технологічних ресурсах може бути полегшена усередині окремої області;

- засоби організації доступу і спільного користування інформацією про ринкові чи технологічні зміни можуть стати більш ефективними в межах даної області;

- взаємодія з місцевими споживачами породжує процес навчання і більш сталий попит.

Фізична концентрація підприємств може розвиватися одночасно з ростом локально спеціалізованих ринків праці. Кластеризація може сприяти спеціалізації і збільшувати поділ праці в регіоні, надаючи фірмам можливість сполучити переваги гнучкості, що випливають з малого масштабу на рівні фірми з економією масштабу на рівні кластера.

Географічна близькість між фірмами і навчальними закладами, а також дослідницькими інститутами сприяє неформальному обміну "мовчазним" знанням (tacit knowledge) і його акумуляції. Особливо важливе значення мають університети - не тільки через їхню природну місію в освіті і дослідженнях, але також через їхню здатність служити вузлами для підприємницької і науково-промислової взаємодії.

Географічна близькість фірм сприяє посиленню конкуренції. Вона ведеться не тільки за споживача, але й за ресурси, суспільну та політичну підтримку у регіональному масштабі. Конкурентний тиск підсилюється внаслідок "непрямої конкуренції і поширюється на фірми, що безпосередньо не конкурують між собою. Амбіції та бажання гарно виглядати в місцевому співтоваристві підтримують фірми в їх прагненні обійти один одного" [7].

Все це сприяє швидкому поширення нововведень, підвищенню продуктивності, освоєнню нових видів продукції, нових технологій, що веде до підвищення конкурентоспроможності всіх учасників кластеру. В той же час ступінь географічної локалізації та характер зв'язків між учасниками у різних кластерів відрізняється.

За цими параметрами виділяються дві основні категорії кластерів - промислові та регіональні. Промисловий кластер, на думку М. Портера, - ряд галузей, зв'язаних через зв'язки покупець-постачальник або постачальник-покупець, або через загальні технології та загальні канали закупівель та розподілу, або через загальні трудові об'єднання.

Промисловий кластер фокусується на конкуренції усередині сектора. Він складається з усіляких діючих осіб, ресурсів і видів діяльності, що поєднуються разом для розвитку, виробництва і продажі різноманітних типів товарів і послуг. Критична маса в ланцюжку нарахування вартості робить фірми більш конкурентними, оскільки вони одержують вигоди з загального ринку праці й інших факторних умов. Промисловий кластер, як правило, просторово не прив'язаний до певної урбанізованої області. Він звичайно має більш широкі границі порівняно з регіональним кластером, охоплюючи весь регіон чи навіть країну.

Регіональний кластер - це просторова агломерація подібної і зв'язаної економічної діяльності, що формує основу місцевого середовища, яка сприяє переливам знання і стимулює різні форми навчання й адаптації. Такі кластери, звичайно, складаються з малих і середніх підприємств, і центральний елемент їхнього успіху зосереджений у силах соціального капіталу і географічної близькості. Інша їхня особливість полягає в тому, що фірми тут менш взаємозалежні, ніж у промислових кластерах.

Глобалізація світової економіки видозмінює вплив процесів конкуренції, роблячи усе більш доступними фактори виробництва, інформацію і фінансові ресурси. Однак найважливіше значення для конкурентноздатності суб'єктів господарювання має регіональне середовище, яке неможливо перемістити в інше місце.

Одним з найважливіших факторів, що визначає конкурентні переваги регіону і його підприємств, є наявність кластерів. Саме кластери створюють критичну масу, необхідну для конкурентного успіху у визначених галузях і, як наслідок, у відповідних регіонах.

Тому для підвищення конкурентноздатності регіону дуже важливо виявити потенціал його кластеризації. Для рішення цієї задачі необхідно провести аналіз конкурентної стійкості підприємств регіону, під якою розуміється укорінення суб'єктів, що хазяюють, у регіональному середовищі, їхня здатність підтримувати в довгостроковому періоді власну індивідуальну конкурентноздатність при використанні можливостей цього середовища.

Аналіз конкурентної стійкості окремих підприємств доповнюється аналізом конкурентної стійкості галузі, тобто групи підприємств регіону, що випускають однорідну чи технологічно майже однорідну продукцію.

Аналіз конкурентної стійкості проводиться в три етапи:

· кількісний аналіз конкурентної стійкості, тобто визначення ринкових позицій галузей регіону;

· якісний аналіз наявності та складу ресурсної бази, необхідної для забезпечення конкурентноздатності підприємств регіону у визначених галузях, тобто умов конкурентної стійкості;

· виявлення секторів економіки, у яких можливе досягнення конкурентних переваг підприємств регіону, тобто аналіз кластерів.

Кількісний аналіз конкурентної стійкості. Показниками, що відбивають конкурентну стійкість галузі в регіоні і потенціал її кластеризації, можуть служити коефіцієнт локалізації даного виробництва на території регіону, коефіцієнт душового виробництва і коефіцієнт спеціалізації регіону у даній галузі.

Коефіцієнт локалізації розраховується як відношення питомої ваги даної галузі в економіці регіону до питомої ваги тієї ж галузі в країні. Розрахунки можуть бути зроблені на основі обсягу виробленої чи реалізованої продукції, основних виробничих фондів, чисельності працівнків, інвестицій в основний капітал, іноземних інвестицій, експорту.

Коефіцієнт душового виробництва обчислюється як відношення питомої ваги галузі регіону у відповідній галузі країни до питомої ваги населення регіону в населенні країни.

Коефіцієнт спеціалізації регіону у даній галузі визначається як відношення питомої ваги регіону в країні по даній галузі до питомої ваги регіону у ВВП країни.

Якщо розрахункові показники більше одиниці, то дані галузі виступають як галузі ринкової спеціалізації і у багатьох з них вже існують кластери або їхнє створення є можливим. При формуванні кластерів та виборі з них найбільш пріоритетних необхідно оцінити динаміку відповідних коефіцієнтів, тому що збільшення значення показників свідчить про можливі подальші перспективи росту кластерів, а зниження - про необхідність розширення асортименту продукції, що випускається, або модернізації виробництва.

Ранжування галузей за цими показниками визначає пріоритетність аналізу галузей на наступному етапі.

Якісний аналіз умов формування конкурентної стійкості. Кількісний аналіз підприємств і галузей доповнюється якісним. Результат даного етапу - визначення наявності та складу ресурсної бази, необхідної для забезпечення конкурентноздатності у певних секторах економіки. Ці результати формуються на основі аналізу комплексу умов, кожна з який окремо і всі разом, складають основу конкурентної стійкості:

· фактори виробництва, необхідні для ведення конкурентної боротьби в даній галузі;

· попит на внутрішньому ринку на продукцію галузі;

· конкурентноздатність постачальників та інших супутніх галузей в даному регіоні;

· фактори, що мотивують формування ефективних стратегій організації і управління підприємствами, найважливішим з який є конкуренція на внутрішньому ринку.

Специфіка галузей визначає різну важливість цих умов. Оцінка наявності умови може бути кількісною або якісною. Якісна оцінка можлива на основі результатів спеціалізованих опитувань керівників досліджуваних підприємств.

Фактори виробництва. Якісна оцінка наявності і доступності природних, матеріальних, трудових, інфраструктурних і інших факторів виробництва (доступні/недоступні).

Попит на внутрішньому ринку. Попит на внутрішньому ринку для продукції галузі оцінюється за допомогою кількісних і якісних показників.

Кількісними показниками виступають наступні:

· частки продукції галузі, реалізованої в межах регіону, у межах країни, у ближньому та далекому зарубіжжі і їхня динаміка за останні 3-5 років;

· коефіцієнт міжрегіональної товарності (розраховується як відношення обсягу вивозу з регіону даної продукції до обсягу її виробництва);

· частка аналогічної продукції виробників з інших регіонів, реалізованої в даному регіоні, у тому числі імпортної, у загальному обсязі реалізації.

Серед якісних показників необхідно оцінити рівень вимогливості покупців регіону до асортименту, новизні і якості даної продукції (високий/середній/низький). Аналіз кількісних і якісних показників інтегрується в зведену оцінку внутрішнього попиту - "зацікавлений/байдужний".

Конкурентноздатність постачальників та інших супутніх галузей в даному регіоні. Оцінка даної умови має дуже важливе значення для висновків про наявність кластера і його конкурентну стійкість. В аналізі використовуються кількісні і якісні показники. Кількісними показниками виступають частки постачальників відповідної галузі, розташованих у межах регіону, у межах країни, у пострадянських республіках, у далекому зарубіжжі.

Необхідні якісні оцінки наступних складових:

· наявність і ступінь активності професійних некомерційних організацій у даній галузі (асоціацій, союзів), а також інших некомерційних організацій;

· наявність і ступінь активності науково-дослідних організацій, зв'язаних з даною галуззю;

· наявність і рівень навчальних установ, зв'язаних з даною галуззю;

· зацікавленість і ступінь сприяння державних установ підприємствам даної галузі.

Аналіз кількісних і якісних показників інтегрується у зведену оцінку родинних і підтримуючих галузей - "присутні/відсутні".

Фактори, що мотивують формування ефективних стратегій. Фактори, що мотивують формування ефективних стратегій організації і управління підприємствами, у тому числі конкуренція на внутрішньому ринку, оцінюються за допомогою якісних показників (присутні/відсутні). Отримані оцінки дозволяють сформувати три групи галузей:

· галузі з високим потенціалом існування кластера, яким бракує інформаційної підтримки і мінімального керуючого впливу;

· галузі, у яких можливе створення кластерів при цілеспрямованих тривалих керуючих впливах;

· галузі, у яких створення кластерів вимагає значних витрат, непорівнянних з очікуваним ефектом.

Проведення наступного етапу доцільно для перших двох груп галузей.

Верифікація кластерів. Результати третього етапу аналізу - визначення характеру керуючих впливів на конкурентноздатність регіону - формуються на основі аналізу кластерів регіону. Їх аналіз може проводитись в різних напрямках: інституційна організація кластерів, внутрішня мотивація ініціювання і підтримки кластерів, порівняльна конкурентноздатність учасників, стратегічний потенціал кластерів.

Інституційна організація кластерів. У ході кластерного аналізу виявляються групи кластерів, що характеризуються наступними ознаками:

· структурованість (наявність організації);

· стійкість (постійний склад учасників);

· можливість статистичного спостереження (для формування державної і муніципальної статистики).

Внутрішня мотивація ініціювання і підтримки кластерів. Для формування кластерів необхідно також врахувати мотивацію учасників. Тут можливі наступні мотиви:

· виробництво однорідної продукції;

· однорідність основних покупців, зокрема великих державних чи напівдержавних структур;

· забезпечення мобільності праці і капіталу усередині кластера;

· інші мотиви.

Порівняльна конкурентна сила учасників кластера. Фактором, що визначає конкурентну силу кластера, може бути конкурентна сила його окремих учасників. Тут можливі наступні моделі:

· кластер із приблизно однаковою конкурентною силою учасників;

· кластер, де конкурентна сила центральних учасників значно перевершує конкурентну силу інших;

· кластер, у якому конкурентна сила периферійних учасників набагато перевершує конкурентну силу центральних;

· кластер, що складається з конкурентно слабких учасників.

Конкурентна сила кластерів. В якості критеріїв оцінки стратегічного потенціалу кластерів можуть використовуватися наступні показники:

· темп росту продукції галузей, у яких зайняті провідні підприємства кластера, в порівнянні з темпом росту економіки в цілому (галузевий ріст);

· темп росту продукції кластера в порівнянні з темпом росту галузі в цілому (кластерний зріст);

· частка продукції галузевого кластера у валовому регіональному продукті.

Критеріями оцінки показників можуть виступати:

· високий темп галузевого росту (+) - темп росту галузей, у яких зайняті провідні підприємства кластера, перевищує темп росту економіки в цілому на 5% і більше;

· високий темп кластерного росту (+) - темп росту частки досліджуваних підприємств вище темпу росту галузі в цілому на 5% і більше (кластерний ріст);

· висока частка у ВРП (+) - частка продукції кластера у валовому регіональному продукті перевищує 5%.

· Ці критерії дозволяються виявити вісім типів кластерів і визначити ступінь їхньої стратегічної важливості для певного регіону. Відповідно до цих типів і ступеня стратегічної важливості вибирається комплекс керуючих впливів з метою підтримки чи ініціювання реструктуризації кластерів.

Технології підтримки, ініціювання, масштабування і реструктуризації кластерів розробляються у відповідності зі специфікою кластерів. Результатом керуючих впливів є підвищення індивідуальної конкурентної стійкості підприємств, що складають кластер, і конкурентної сили самих кластерів та відповідних регіонів.

Пріоритети кластерної політики регіонального розвитку Одеської області

Структура економіки Одеського регіону та наявний потенціал дозволяють зробити висновок щодо доцільності формування кластерних структур насамперед у таких секторах.

Транспортно-логістичний комплекс. Ефективне використання транзитного потенціалу регіону, створення сприятливих умов для всіх учасників перевезень потребує тісної інтеграції всіх ланок транспортно-розподільчого ланцюга, комплексного розвитку інфраструктури різних видів транспорту, єдиного інформаційного забезпечення системи вантажо- та товарообігу. Ефективне функціонування такої системи у сучасних умовах можливе лише на основі кластерної моделі.

Агропромисловий комплекс. Це обумовлено ступенем розвитку сільського господарства та індустрії переробки сільськогосподарської продукції.

Машинобудування. У регіоні є ефективно працюючі підприємства, наукові та освітні установи.

Рекреаційна сфера. Дякуючи сприятливим кліматичним умовам, природним лікувальним ресурсам, наявності об'єктів санаторно-курортного призначення з відповідною інфраструктурою, великої кількості об'єктів культурної спадщини, розгалуженій мережі закладів культури і мистецтва Одеська область є одним з найбільш перспективних рекреаційно-туристичних регіонів України.

Промисловість будівельних матеріалів. Значні обсяги будівництва створюють постійний попит на будівельні матеріали. До того ж у регіоні є необхідна ресурсна база для їх виробництва, та підприємства, що виготовляють або можуть виготовляти необхідне обладнання. Державна академія будівництва та архітектури готує кваліфікованих фахівців, має відповідні наукові розробки. Слід зазначити, що останніми роками темпи зростання у промисловості будівельних матеріалів були найвищими порівняно з іншими галузями і її частка у промисловому виробництві регіону зросла з 3,3% у 2004 до 5,5% у 2007 році.

Сфера високих технологій. Відповідні галузі досі не отримали в нашому регіоні значного розвитку. В той же час наявний науково-технічний потенціал та високий інтелектуальний рівень населення дозволяє, при проведенні відповідної регіональної політики, сформувати ефективні кластери. Світовий досвід свідчить, що кластери у галузях high-tech у багатьох випадках формуються навколо вищих навчальних закладів.

Зрозуміло, проведення повномасштабного дослідження економіки Одеської області вимагає чимало часу та ресурсів. Наприклад, у програмі кластерних досліджень економіки Данії брали участь 513 аналітиків з фірм, наукових організацій, державних установ, розподілених на 35 робочих груп, що спеціалізувалися на конкретних секторах.. У подальших дослідженнях ми зупинимося на проблемах формування кластерів у АПК, машинобудуванні та сфері інформаційних технологій.

Слід зазначити, що формуванню конкурентоспроможних кластерів у машинобудуванні Одеського регіону заважає слабкість виробничих зв'язків між підприємствами. Тому в галузі існують лише пре-кластери (агломерати). Частково це є наслідком минулого, коли відповідні зв'язки формувалися передусім у межах міністерств і главків. Недостатніми є також зв'язки провідних підприємств галузі з малими підприємствами.

Ефективним механізмом інтеграції малого та великого бізнесу в промисловості є субконтрактація. Це - спосіб організації виробництва, заснований на розподілу праці між контактором (замовником) - збиральним підприємством і субконтракторами - спеціалізованими підприємствами, що виробляють комплектуючі, виконують роботи, послуги. Застосування механізму субконтрактації дозволяє головному підприємству позбавитися витрат на утримання надмірних виробничих потужностей і сконцентрувати зусилля на технологічному переоснащенні, оновленні модельного ряду продукції.. Застосування механізму субконтрактації дозволяє оптимізувати процес виробництва і суттєво підвищити конкурентоспроможність.

Література

1. Бест М. Новая конкуренция. Институты промышленного развития. - М. : ТЕИС, 2002. - 356 с.

2. Гаркуша О.М. Формування ефективного виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України. - Миколаїв: МДАА, 2001. - 281 с.

3. Дергачев В.А. Геоэкономика Украины (теоретические и прикладные основы). - Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2002.

4. Дробенко Г.О., Брусак Р.Л., Свірський Ю.І. Стратегічне планування розвитку територіальних громад. - Львів: Вид-во "СПОЛОМ", 2001.

5. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. - М. : ГУ ВШЭ, 2000.

6. Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки України К. : "Наукова думка, 2004. - 317 с.

7. Портер М. Международная конкуренция. - М. : Международные отношения, 1993 - 896 с.

8. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. - К. : Логос, 2004. - 848 с.

Размещено на Allbest.ru