Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Одеський національний університет

Інститут бізнесу, економіки та інформаційних технологій

Кафедра економічних систем та маркетингу

До питання формування регіональних інноваційних структур

Е.М. Забарна, к.е.н., доцент

Анотація

У статті досліджено актуальні питання формування регіональної інноваційно-активної мережі. Узагальнено світовий досвід роботи технопаркових зон та технополісу. Визначено основні напрямки роботи таких зон та фінансово-промислових груп в Україні

Забарная Э.Н. К вопросу формирования региональных инновационных структур

В статье исследованы актуальные вопросы формирования региональной инновационно-активной сети. Обобщено мировой опыт работы тохнопарковых зон и технополисов. Определены основные направления работы таких зон и финансово-промышленных групп в Украине.

Найбільш “вузьким місцем” української економіки є відсутність механізмів передачі інноваційного продукту до виробництва [1]. Однією з визначальних умов досягнення високої ефективності інноваційного процесу в рамках формування засад для економічного зростання в ринкових умовах є створення дієвого організаційно-економічного механізму управління, здатного забезпечити взаємозв'язок державних (регіональних) інтересів з інтересами окремих виконавців, застосування принципів внутрішньо-програмового госпрозрахунку, самофінансування, договірних відносин.

Найприйнятнішою формою організації інноваційної діяльності в межах регіону (міста) є технопарки. Вони можуть відігравати роль дублюючих промислових баз, що, в принципі, підвищує сталість економічного механізму в цілому. В містобудівному відношенні вони становлять планово виражену частину міської території, яка має необхідну інфраструктуру, де сконцентровані наукові установи, впроваджувальні організації, підприємства наукоємних і високотехнологічних виробництв, установи, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів. При цьому територіальні параметри технопарків, що створюються співвідношенням між дослідницькою і виробничою функціями, обсягом і сферою кооперації можуть розрізнятися залежно від конкретної економічної ситуації в регіоні (місті).

При всій різноманітності поєднання функцій технопарків їх специфічною рисою є створення стартових умов для розвитку науково-технічного підприємництва, яке орієнтується не на великі науково-дослідницькі інститути і лабораторії, а на малі та середні, включаючи ризикові, інноваційні підприємства. З цією метою на території технопарків необхідно збудувати так звані інкубатори [2].

В Україні най сприятливі умови для створення технопарків і технополісів мають значні міські агломерації, і передусім Київська, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Донецька та Львівська області. Їх відрізняє:

- потужний науково-технічний потенціал, представлений провідними науково-виробничими об'єднаннями, академічними і галузевими науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами, які мають високий рівень наукових розробок і досвід науково-технічного співробітництва із зарубіжними країнами;

- значна частка підприємств наукоємних галузей промисловості, які зацікавлені у вдосконаленні технологічних процесів;

- високий рівень кваліфікації трудових ресурсів і можливість їх підготовки на основі опанування передового досвіду в управлінні і маркетингу;

- концентрація банків та інвестиційних фондів, готових брати участь у створенні венчурних інноваційних фірм;

- випереджаючий, порівняно с країною в цілому, розвиток нових форм господарювання, в тому числі і науково-технічного підприємництва;

- розгалужене міське господарство та сфера обслуговування, включаючи зовнішній транспорт і зв'язок.

Проведене автором дослідження дозволяє стверджувати, що в умовах фінансового та ресурсного дефіциту орієнтація на максимальне використання наявного потенціалу країни та існуючої інфраструктури регіонів повинна розглядатися як пріоритетний напрям державної політики щодо розміщення та розвитку нових форм територіальної інтеграції науки і виробництва. Великі міста мають усі необхідні передумови для забезпечення зв'язку між сферою досліджень і розробок та сферою їх впровадження, інтенсивного обміну інформацією та розвитку підприємницької активності. Перелічені вище регіони мають науковий заділ щодо розробки цілого ряду прогресивних технологій виробництва наукоємних продуктів, а також промисловий потенціал, здатний брати участь у випуску конкурентоспроможної продукції. В той самий час необхідно відзначити, що розвиток науково-технічного потенціалу великих міст країни характеризується значним відставанням його матеріально-технічної складової. Забезпеченість виробничими площами підприємств, зайнятих у сфері досліджень, у цих містах майже в два рази нижча від нормативної. Багато науково-технічних установ розміщені у взятих в оренду та непристосованих для досліджень приміщеннях. Саме тому створення технопаркових зон в Україні необхідно розглядати не як самоціль, а як засіб створення необхідних умов виходу країни з депресії та вихід на міжнародний ринок новітніх технологій.

Основне завдання полягає у створенні відкритих структур науково-виробничої інтеграції за рахунок вітчизняних і зарубіжних інвестицій, які повинні будуватися на засадах вільного обміну інформацією, конкуренції та комерціалізації досягнень науково-технічного прогресу. Об'єднані технопарки створюють технополіс, який набуває ознаки науково-виробничого комплексу, що здійснює весь технологічний ланцюжок від фундаментальних досліджень до продажу нової продукції.

Узагальнюючи практику організації у зарубіжних країнах роботи технополісів, нами було виділено основні етапи їх створення і функціонування в регіонах України (табл.1).

Організація технополісів вимагає великої підготовчої роботи, що передбачає узгодження дій владних структур різного рівня, починаючи з урядового і закінчуючи регіональним та міським, а також усіх зацікавлених організацій: науково-дослідних, підприємницьких, фінансових тощо [3]. Ці дії мають бути спрямовані на:

- з'ясування найважливіших потреб конкретних регіонів і територій у високотехнологічних галузях виробництва і видах наукоємної продукції;

- визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку цих регіонів і територій з урахуванням можливостей, що відкриваються перед ними у разі створення на їх базі технополісів і технопарків;

- ретельний аналіз наявності об'єктивних передумов для створення того або іншого наукового технополісу;

- уточнення цілей завдань і перспектив розвитку передбачуваних технополісів.

Таблиця 1

Основні етапи (алгоритм) створення технополісів у регіонах України

Створення технополісів потребує досить значних фінансових вкладень. Сума коштів, необхідних для цього, залежить від цілого комплексу обставин, у тому числі від головних напрямів діяльності; розмірів відведеної під технополіс площі; обсягу запланованих будівельних робіт, кількості і якості будівельних об'єктів; віддаленості технополісу від «материнського» міста і стану транспортних та інших комунікацій між технополісом і цим містом; передбачуваної кількості фірм технополісу, а також їх спеціалізації, що вимагає відповідного оснащення тощо. Головним інвестором щодо фінансового забезпечення технополісів найчастіше є: уряд, місцеві органи влади, потужні підприємства, компанії, банки, науково-дослідні інститути.

У кожному конкретному випадку модель фінансування буде залежати від рівня економічного розвитку країни, соціально-економічної політики уряду. Необхідно зауважити, що зовнішні інвестиції часто не сприяють розвитку інфраструктури технополісів, ведуть до її односторонності. У гонитві за швидким прибутком іноземні інвестори можуть вкладати кошти не в перспективні наукоємні галузі, а в ті, що дають віддачу сьогодні.

Серед фінансових стимулів технополісів можна виділити:

- гранти під конкретні дослідницькі програми;

- «інноваційні стипендії», що даються на підтримку нових наукоємних підприємств;

- стипендії для заохочення дослідників або придбання ними устаткування і матеріалів.

Гранти під певні наукові програми найчастіше виділяються урядом або місцевими органами влади, а різного роду заохочувальні стипендії - засновниками технополісу.

Формування технологічних зон в Україні сприятиме, крім вищезазначеного, підприємницькій активності в регіоні, створенню робочих місць і науково-технічної інфраструктури. Сьогодні в Україні створено 15 технопарків. Законом України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”[4] учасникам технопарків передбачено (строком на 15 років за умови виконання проектів технопарку) податкові пільги, звільнення від мита товарів, що ввозяться за імпортом для інноваційних проектів, звільнення від обов'язкового продажу валюти надходжень за цими проектами. У рамках технопарків за 2000-2003 рр. випуск наукоємної продукції становив 2,07 млрд. грн, втім майже весь обсяг цієї продукції в 2003 році вироблено Інститутом електрозварювання ім. Патона (65%) та Інститутом монокристалів (34%) [5].

Відповідно до [6] розроблено та затверджено середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності у 9 з 27 регіонів України. Реалізація середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня здійснюється через регіональні інноваційні програми, інноваційні проекти та інноваційні проекти технологічних парків.

У Донецький області діють Програма науково-технічного розвитку області до 2020 р. та регіональна інноваційна програма “Розвиток науково-технічної та інноваційної діяльності”, в рамках яких реалізуються чотири інноваційні проекти.

У Харківській області - Регіональна програма інноваційного розвитку та Програма, спрямована на використання спільних можливостей освіти, науки і виробництва.

У м. Києві функціонують міська та районні програми розвитку промисловості на інноваційній основі до 2006 р. З метою створення повноцінної регіональної системи, здатної забезпечити інноваційний розвиток регіону, в областях проводиться робота з формування інфраструктури дієздатної регіональної інноваційної інфраструктури, яка б об'єднувала потенціал провідних освітніх, наукових і промислових організацій та підприємств, банківських структур.

У Львівській області діють такі регіональні інноваційні структури, як технопарк “Яворів”, інноваційний центр “Курортополіс Трускавець”, регіональна асоціація інноваційних фірм “Львівтехнополіс”. У Полтавській області діє обласний бізнес-інкубатор. У Рівненській області створено науково-дослідницький виробничий бізнес-центр, на який покладено завдання узагальнення та впровадження розробок інноваційного спрямування (табл. 2) [7]. регіональний інвестиційний фінансовий технопарковий

Отримання мультиплікативного ефекту інвестицій на ВВП (синергетичного ефекту) можливо на базі використання секторів науково-технологічної бази, які зберегли високий потенціал. Отже, за умов достатньої інвестиційної активності м. Миколаїв, де зосереджено суднобудівне виробництво, конструкторські бюро, галузеві інститути, кораблебудівний університет, може перетворитися на потужний технопарк. Технопарком ракетобудівної галузі можна вважати суміжні виробництва Дніпропетровська та підприємство “Хартрон”, яке ще з радянських часів виготовляє складні системи управління ракетними комплексами. З розширенням потужностей авіаційного заводу на базі конструкторського бюро ім. Антонова у м. Київі може бути створений технопарк авіабудівної галузі.

Таблиця 2