Підприємництво як суспільне явище і його соціальна складова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підприємництво як суспільне явище і його соціальна складова

В.М. Шаповал

У статті проаналізовано концептуальні підходи щодо трактування підприємництва і його функцій з огляду розвитку економічної думки. Це дало змогу визначити природу сучасного підприємництва і виявити його соціальну складову. Виділені соціальні функції запропоновано відносити до функцій, що пов'язані із здійсненням підприємництва як типу господарської поведінки.

В.М. Шаповал

Предпринимательство как общественное явление и его социальная составляющая

В статье осуществлен анализ концептуальных подходов относительно трактовки предпринимательства и его функций с точки зрения развития экономической мысли. Это дало возможность определить природу современного предпринимательства и выделить его социальную составляющую. Социальные функции предложено отнести к функциям, связанным с осуществлением предпринимательства как типа хозяйственного поведения.

Одним із центральних інститутів і головною рушійною силою ринкової економіки є підприємництво. Без нього не може гармонійно розвиватися жодна держава. Адже саме підприємництво визначає темпи економічного зростання, структуру і якість національного валового продукту, а підприємець відповідно є домуніючим суб'єктом, центральною фігурою функціонування і розвитку ринкового господарства.

Як соціально-економічне явище підприємництво відоме сучасному українському суспільству майже два десятиріччя. Різні аспекти підприємництва привертають увагу не тільки учених-економістів, але й філософів, психологів, соціологів, політиків. Сьогодні є актуальними проблеми, пов'язані з процесом інституціоналізації підприємництва, формування підприємців як окремої верстви населення, становлення мотиваційних механізмів цієї діяльності.

У сучасній вітчизняній економічній, філософській, психологічній, соціологічній і політологічній літературі вивчення й аналіз підприємництва як особливого суспільного явища пов'язане з іменами З. Варналія, А. Гальчинського, А. Кредісова, І. Лукінова, М. Михальченка, С. Мочерного, Ю. Павленка, Ю. Пачковського, Ю. Пахомова, В. Пилипенка, В. Сизоненка, С. Соболя, Є. Суїменка, А. Філіпенка та ін. Однак багато проблем залишаються поза увагою дослідників. Так, особливого значення набуває вивчення взаємозв'язку процесів розвитку підприємництва із соціальними, політичними, ідеологічними процесами, що відбуваються в сучасному українському суспільстві. Знання стану і тенденцій розвитку підприємництва, окреслення його зв'язків і залежностей від інших структурних елементів суспільства дозволяє більш чітко і конкретно виявляти основні проблеми і визначати шляхи становлення і розвитку підприємництва в Україні.

Слово й поняття „підприємець” з'явилося ще у Древньому Римі, і за часів римського права під „підприємництвом” розуміли заняття, діяльність, здебільшого комерційну. З огляду на це римських ремісників і торговців можна було вважати підприємцями [1].

Поряд з цим необхідно зазначити, що теорії підприємництва тривалий час лишалися поза увагою дослідників. Певним чином це було пов'язано з тим, що вони не одержали належного розвитку в Англії, тобто країні, яка тривалий час була лідером в економічній науці. Адже саме на континенті виникли капіталістичні підприємства, у яких підприємець не співбув з власником підприємства. Крім того, англійські економісти виходили з того, що механізм конкуренції функціонує сам по собі і не потребує зусиль підприємців, щоб привести попит і пропозицію до рівноваги, у той час як теорії підприємництва акцентували увагу на особистому суб'єктивному аспекті цього явища. Тобто підприємництво - не масове, а індивідуальне явище. Саме тому серед перших дослідників підприємництва переважають німецькі та французькі учені. До того ж перші теоретики підприємництва, як правило, займалися цією справою самі [2].

У XV-XVII ст. меркантилісти (А. Монкретьєн, Ж.Б. Кольбер) вперше в економічній теорії спробували визначити роль і місце підприємця в економічному процесі незалежно від його функціональних обов'язків і діяльності не лише за формою, але і за змістом. Початком будь-якого підприємництва, на думку представників меркантилізму, є гроші, які перетворюються в грошовий капітал, коли власник наймає на них робітників, купує товари для переробки чи перепродажу [3]. Невипадково А. Монкретьєн порівнював купецтво з насосом, який накачує в країну багатство. З розвитком економіки меркантилісти змінюють свої погляди щодо підприємців-комерсантів і починають більше уваги приділяти підприємцям-промисловцям. Усе це свідчить про те, що у межах меркантилізму були започатковані перші концепції підприємництва, у яких прибуток виступав домінуючим мотивом підприємницької діяльності. І уже на цьому етапі розпочався поділ предметно-матеріальних і ідейно-творчих основ підприємницької діяльності.

Перші висловлювання щодо визначення сутності підприємництва належать до XVIII ст. і пов'язані з іменами Р. Кантильона, Ж. Тюрго, Ф. Кене, А. Сміта, Ж.-Б. Сея. Уже у ті часи в обіг було уведено велику кількість уявлень і поглядів щодо підприємництва, які зберігаються до сьогодні і не лише доповнюють, а дуже часто навіть виключають один одного.

Сутність і зміст понять „підприємництво” і „підприємець” змінювалися й упорядковувалися у процесі розвитку економічної науки, але, незважаючи на значне поширення цих понять у вітчизняній і зарубіжній літературі, до сьогодні ще не існує загальноприйнятого їх визначення.

Тому метою даної роботи є визначення сутності підприємництва, його соціальної природи, місця і ролі у сучасному суспільстві. Для цього проаналізуємо еволюцію цього суспільного явища, тим більше, що на сьогодні існує декілька принципово різних підходів щодо нього і пов'язані вони в основному з функціональним аспектом. Саме аналіз функцій підприємництва, представлених в історії економічної думки, дасть змогу більш повно зрозуміти сутність цього суспільного явища, його місце і роль у суспільстві.

Перш за все дамо визначення функції взагалі. Функція (від лат. functio - виконання, здійснення) - роль, яку виконує певний соціальний інститут чи процес щодо цілого [4, с. 551]; роль, яку виконує суб'єкт соціальної системи, для здійснення цілей і інтересів соціальних груп і класів; соціальна діяльність, яка регулюється нормами і контролюється соціальними інституціями [5, с. 603]. З цих позицій і розглянемо функції підприємництва, їх еволюцію та сучасне тлумачення.

Так, на думку класиків політичної економії (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо), підприємець - це насамперед власник капіталу, який вкладає свій капітал в економіку в умовах дефіциту ресурсів для економічного зростання. До речі, А. Сміт вважав, що підприємець виконує не лише індивідуальну функцію особистого збагачення, але й суспільну за своїм характером функцію задоволення суспільних потреб. Основну функцію підприємництва класики політичної економії вбачали саме у володінні капіталом і пов'язували підприємництво переважно з виробничою діяльністю, розглядаючи його як засіб одержання доходу шляхом виробництва товарів для продажу. При цьому А. Тюрго, а пізніше німецькі історики В. Рошер і Г. Гільдебранд розглядають підприємця не лише як особу, яка управляє своїм капіталом, але і поєднує функції власника з особистою продуктивною працею [6], тобто поступово відбувається ототожнення капіталіста як власника капіталу, підприємця і навіть менеджера, а підприємницька діяльність починає розглядатися як обов'язковий елемент ефективного ринкового господарювання. Слід зазначити, що саме А. Сміт і Д. Рікардо, проте, як і деякі інші представники класичної школи, побачили в ринковій орієнтації виробничої діяльності соціально-економічну основу підприємництва.

У теорії К. Маркса підприємець постає як капіталіст-експлуататор. Поряд з цим К. Маркс один з перших акцентував увагу на інновації як одному з найважливіших чинників накопичення капіталу і одержання додаткового прибутку. Якщо капіталіст володіє засобами виробництва, то господарська діяльність, на думку К. Маркса, є автоматичним процесом. Він не враховував того, що конкуренція вимагає від суб'єктів економічної діяльності відмінностей у їх господарських діях, без чого неможливо перемогти в економічному змаганні і забезпечити економічний прогрес. К. Маркс ототожнює капіталіста або власника засобів виробництва і підприємця й ігнорує підприємницьку здатність як особливий вид виробничих ресурсів [7-8]. Разом з тим заслугою К. Маркса є те, що він підняв проблему соціальних і політичних функцій підприємництва, запропонувавши розглядати підприємця не лише як суб'єкта соціально-економічного, але і політичного розвитку. Підприємець, на думку К. Маркса, революціонер, лідер в усіх сферах людської діяльності і тому його не слід обмежувати лише економічною діяльністю. Але, перетворюючись в капіталіста, підприємець прагне монополізувати отримані переваги і таким чином гальмує соціальний прогрес.

З часом підприємця перестають ототожнювати з капіталістом і розглядають його як організатора виробництва, не обов'язково обтяженого правами власності. Саме у цей період з'являється нова функція підприємництва - організаційна. На необхідність поєднувати і комбінувати фактори виробництва для успішної підприємницької діяльності вперше вказав Ж.Б. Сей. Як головний чинник одержання підприємницького доходу він вбачав уміння організовувати учасників виробничого процесу і управляти ними в процесі досягнення поставленої мети. Організація виробництва потребує пристосування до мінливих умов ринку, відновлення порушеної рівноваги, більш ефективного використання наявних ресурсів і задоволення попиту, що виникає. Таких поглядів дотримується також Дж.С. Мілль.

Потім визначення підприємця як менеджера закріпилося у працях неокласиків (А. Маршалл, Л. Вальрас, К. Мінгер, Ф. Візер). Організація оголошується „четвертим фактором виробництва”, а підприємництво стає елементом саморегульованого цінового механізму. З того часу нейтральність щодо володіння власністю стає звичним елементом більшості теорій підприємництва, як класичних (Й. Шумпетер), так і сучасних (А. Коул, П. Друкер).

Але проблема співвідношення підприємництва і власності до цього часу викликає багато різних думок і суперечностей, оскільки взаємозв'язок підприємництва і власності дуже складний і багатогранний. Зокрема, власність є передумовою існування самого підприємництва. Далі, закріплюючи можливості використання ресурсів одними суб'єктами і обмежуючи їх для інших, саме власність є фактором визначення меж економічної свободи підприємця. Через характер і способи поєднання факторів виробництва власність визначає форми підприємництва. Саме власність одночасно обумовлює право на привласнення результатів її використання і виступає мотиваційною основою підприємництва. І, зрештою, саме власність, узгоджуючи вигоди і витрати від використання тих чи інших ресурсів, обумовлює такі способи і види підприємницької діяльності, які задовольняють вимоги ринкової ефективності, у протилежному випадку власність переміщається до тих суб'єктів господарювання, які у змозі забезпечити її більш ефективне використання. Усе це свідчить не лише про те, що функція надання капіталу (власності) відрізняється від безпосередньо підприємницької функції, а і про те, що власність певним чином впливає на формування і становлення тих чи інших функцій підприємництва.

Третій підхід щодо трактування підприємництва, а отже, і його функцій (Р. Кантильон, Дж. Тюнен, Х. Мангольд) пов'язаний з ризиком і невизначеністю. Підприємець, за визначенням Р. Кантильона - суб'єкт ринкових відносин, який здатний передбачати, брати на себе відповідальність, діяти в умовах ризику. Такий підхід до визначення підприємництва і виокремлення його нової функції був обумовлений тим, що у цей період зовнішня і внутрішня торгівля являла собою надзвичайно ризиковий вид діяльності. Р. Кантильон відокремив підприємницьку функцію, пов'язану з ризиком і невизначеністю, від функцій капіталіста-власника і менеджера [2]. Ідею Р. Кантильона щодо тягаря ризику як основної функції підприємця продовжили Дж. Тюнен і Х. Мангольд.

Ризик також стає центральним елементом у концепції підприємництва Ф. Найта. На його думку, люди, які беруть на себе тягар ризику, що можна прорахувати, і невизначеності, що не прораховується, а також гарантують більшості заробітну плату, одержують право управляти діяльністю цієї більшості і привласнювати відповідну частину доходу [2; 9].

Значний внесок у розвиток теорії підприємництва, особливо з соціологічної точки зору, внесли Г. Зіммель, В. Зомбарт, Е. Дюркгейм, М. Вебер і ін. Так, В. Зомбарт оцінював підприємця за успіхом. Іншими словами, лише той, хто має успіх, може випередити інших, стати більшим, ніж інші. Підприємця саме і характеризує постійне прагнення до нового і прагнення показати свою перевагу над іншими. Це були спроби виділити творчу, новаторську функцію підприємництва. Але найбільш значущі роботи, які не втратили свого значення до цього часу, належать М. Веберу. В основі підприємницької діяльності, на його думку, лежить раціоналізм. Він вважав, що підприємництво сприяє схильності до певних видів раціональної життєвої поведінки. Крім того, значну увагу М. Вебер приділяв етиці підприємництва. При цьому він стверджував, що справжній капіталіст одержує прибуток саме за рахунок підприємницької виробничої діяльності, а не за рахунок обману і насилля [1]. Саме раціоналізм і виробничу діяльність М. Вебер вважав основними функціями підприємництва.

Четверте трактування підприємницька функція одержала в межах інституціональної економічної теорії (Р. Коуз, О. Уїльямсон), відповідно до якої підприємець - це суб'єкт, який робить вибір між контрактними відносинами вільного ринку й організацією фірми з метою економії транзакційних витрат. Підприємництво таким чином виконує функцію особливого регулюючого механізму, відмінного від цінового механізму та механізму державного регулювання, а де в чому альтернативного їм обом [6].

Починаючи з другої половини ХХ століття, окремі дослідники підприємництва намагаються розглядати його як поліфункціональну діяльність у взаємозв'язку з макросередовищем. Появу цілісної поліфункціональної теорії підприємництва пов'язують із працями Л. Мізеса і Ф. Хайєка, у яких вперше підприємництво розглядається як процес розвитку ідеї.

Так, Ф. Хайєк вважав, що підприємництво - це пошук і вивчення нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид діяльності. На його думку, окремі функції підприємництва, зокрема ухвалення рішень і відповідальність, пов'язують його з управлінською діяльністю. Разом з тим ототожнювати підприємця і менеджера не слід, оскільки їх функціональна сутність різна. З одного боку, підприємництво набагато ширше управлінської діяльності, з іншого - ефективне управління, тобто менеджмент, - властиве не кожному підприємцю. Такі характеристики, як ризик, реакція на фінансові можливості, бажання довго і наполегливо працювати, тобто усе те, що традиційно вважається властивим підприємцю, зовсім не свідчить про можливості тієї самої людини ефективно управляти організацією, особливо у міру того, як вона розвивається. Отже, функція підприємництва зводиться до пошуку і вивчення нових економічних можливостей, а підприємець, діючи в умовах неповної інформації, виступає не у ролі „балансувальника” ринків, а у ролі активного їх перетворювача і творця [10-11].

Це слугує основою для п'ятого підходу щодо трактування підприємництва, якого дотримуються також Г. Шмолер, Й. Шумпетер, П. Друкер. Стрижнем останнього напрямку є концепція Й. Шумпетера, відповідно до якої підприємництво - це здійснення організаційно-господарської інновації, або „нових комбінацій факторів виробництва” з метою одержання прибутку. Іншими словами, підприємництво констатується трьома необхідними елементами: організаційними діями, ініціюванням змін, грошовим доходом як метою і критерієм успіху. На перший план виходить інноваційна функція, яка передбачає виробництво нового, ще невідомого споживачеві матеріального блага або старого, але з новими якостями; впровадження нових методів виробництва, які раніше не застосовувалися; освоєння нових економічних ринків збуту або більш широке використання існуючих; освоєння нових джерел і видів сировини; здійснення нової організації виробництва і збуту, а ризику особливого значення не надається [12]. До речі, на думку Й. Шумпетера, індивід лишається підприємцем тільки до того часу, поки його діяльність має новаторський характер, і одразу перестає ним бути, як тільки вона стає рутинною. Крім того, він припускав, що підприємцем може бути не лише власник, але і найманий працівник - менеджер, а визначальною ознакою тут є саме інноваційний характер діяльності.

Разом з тим прибуток не є першочерговою і єдиною метою підприємця (П. Друкер). Він лише виконує функцію суспільного обмеження для господарської діяльності, нижче якого вона (діяльність) втрачає сенс, не виступає максимізована величина і єдиний критерій ефективності. Насамперед підприємець повинен прагнути до максимізації сприятливих можливостей. Іншими словами, головне не те, як вести справи, а як знаходити найкращі з них і концентрувати на них свої ресурси і сили [13].

Далі підприємницька функція розглядається з позицій організаційно-господарських новацій і творчості підприємців на основі використання нових можливостей (Е.Дж. Долан, Д.Е. Ліндсей), тобто підприємництво - це процес пошуку нових можливостей впровадження нових способів виробництва, відкритість новим перспективам, подолання старих обмежень, це динамічний процес, який руйнує бар'єри, визначені існуючим рівнем знань і факторів [14]. Разом з тим, визначаючи провідну роль підприємництва у поєднанні трьох основних факторів виробництва, вони відмовляють йому у праві називатися четвертим фактором, пояснюючи це неможливістю виділити „одиницю підприємництва” та виміряти його обсяг, а отже, і визначити ціну його одиниці [15].

Найбільш узагальнююче визначення підприємництва як процесу створення чогось нового, що має вартість, а підприємця - як людини, яка витрачає на це необхідний час і сили, бере на себе увесь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи при цьому грошову винагороду і задоволення досягнутим, дають Р. Хізрич і М. Пітерс [16]. Майже таго самого погляду дотримується і А. Хоскінг: „Індивідуальним підприємцем є особа, яка здійснює справи за власний рахунок, особисто займається управлінням бізнесу і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є одержаний у результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен взяти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства” [17, с. 28]. Цим вони узагальнили не лише визначення підприємництва, а і функції, які воно виконує. Доречно також зазначити, що, на думку цих учених, грошова винагорода є невід'ємною рисою підприємництва.

К. Макконел і С. Брю, автори „Економікс”, пов'язують здійснення підприємництва з особливим підприємницьким талантом, лише завдяки якому індивід спроможний узяти на себе ініціативу об'єднати необхідні ресурси у виробничий процес; має сміливість і здатність приймати рішення, що визначають напрямок і характер його майбутньої діяльності, і нести за них правову і майнову відповідальність; може бути новатором, готовим і здатним упроваджувати нові продукти на споживчий ринок, нові технології у виробництво, нові форми і методи організації й управління розширеним циклом виробництва і розподілу; готовий на виважений ризик, оскільки в умовах ринкового змагання (конкуренції) підприємницький успіх і прибуток абсолютно не гарантовані [18].

До найбільш сучасних підходів щодо визначення підприємництва та його функції слід віднести погляди І. Кірцнера та М. Алле, які, зрештою, зводяться до пошуку і вивчення ринкових економічних можливостей, вибору і максимізації найсприятливіших з них. Так, І. Кірцнер розглядає підприємництво як діяльність, що веде не від рівноваги, а до рівноваги, під якою розуміє такий стан, коли особа, яка ухвалює рішення, виходить з того, що знає рішення усіх інших людей [2; 19].

М. Алле робить ставку на ринковій економіці, у якій провідне місце відводиться саме підприємницькій діяльності. На його думку, лише ринкова, конкурентна організація господарювання з провідною роллю підприємців може бути економічно ефективною, а без ефективного функціонування економічної системи не може бути реального соціального прогресу [3].

Розглянуті підходи щодо визначення сутності підприємництва видатними ученими минулого і сучасності дають змогу простежити, як із зміною формацій, з розвитком ринкового господарства змінювалися функції підприємництва і відповідно зміст і значення понять „підприємець” і „підприємництво” (табл. 1).

У сучасній вітчизняній економічній літературі існує своя точка зору щодо функцій сучасного підприємництва.

підприємництво суспільний соціальний

Таблиця 1 - Найбільш вагомі визначення понять „підприємець” і „підприємництво”

Так, С. Мочерний як основні функції підприємництва виділяє організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами; відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо, які здійснюються з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети [20].

С. Соболь акцентує увагу на творчій функції, зокрема, ініціативності; постійному пошуку нових можливостей, новаторських нетрадиційних рішень; гнучкості і постійному самовідновленні; цілеспрямованості і наполегливості [21].

На думку З. Варналія, функції сучасного підприємництва як певного типу господарювання полягають у раціональній комбінації або поєднанні факторів виробництва; організації й управлінні виробництвом на інноваційній основі та на власний ризик. А як вид господарської діяльності „підприємництво - це ініціативна, самостійна, інноваційна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, що здійснюється на власний ризик і під власну майнову відповідальність з метою одержання підприємницького доходу” [15, с. 18-19].

Є й інші погляди на сучасне підприємництво відповідно і на його функції. Так, окремі дослідники виділяють інноваційну, комерційну, фінансово-економічну, управлінську функції [22]. Інші пропонують ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних і інформаційних ресурсів); організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклами); творчу (новаторство, генерація ідей, активне використання ініціативи, уміння ризикувати) функції [23].

Цілком очевидно, що поняття „підприємець” з'явилося історично, у міру розвитку господарських зв'язків, тобто товарного виробництва. На різних етапах його розвитку підприємець приймав різні історичні образи, але вихідною сферою прикладання підприємницької ініціативи була торгівля. З розвитком господарства підприємництво розширює сферу дії, проникаючи у свою головну сферу - виробництво, де для нього відкривалися необмежені можливості. Підприємці існували в усіх докапіталістичних формаціях, але роль провідної промислово-організаційної верстви набули лише при капіталізмі. Це відбулося внаслідок розвитку індивідуальної приватної власності, подальшої її еволюції в капіталістичну власність, появи найманої робочої сили і перетворення засобів виробництва в капітал. Саме ці обставини вимагали такої особи, яка поєднала б фактори виробництва і організувала їх ефективне використання. З переходом суспільства до індустріального етапу розвитку пріоритетною сферою прикладання підприємництва стають галузі матеріального виробництва. Вирішальне значення набуває пошук найбільш раціональної комбінації факторів виробництва. Ускладнення виробництва, розширення його масштабів і розмаїття видів обумовили й ускладнення підприємництва, його розосередження, певну зміну відносин власності. Відбувається концентрація виробництва і централізація капіталу. Капітал-власність і капітал-функція розмежовуються і, це призводить до того, що підприємницька функція перестає бути монополією власника.

Постіндустріальний етап розвитку з характерним для нього збільшенням ролі нематеріальної діяльності, зростанням динамічності і соціалізації виробництва обумовив дещо інші орієнтири і пріоритети господарювання. Найважливішим у підприємницькій діяльності стає не пристосування до мінливих умов, а здатність перетворювати самі умови господарювання, передбачати перспективу розвитку суспільного виробництва. Не просто раціональне використання ресурсів, а раціоналізація самої форми і способу господарювання виступає ключовим моментом діяльності підприємця. Підприємництво в усе більшій мірі охоплює сферу фінансів і наукової діяльності, де його інноваційна функція може розкритися найбільш повно, стаючи одночасно колективною функцією. Працюючи на перспективу, підприємець не може керуватися лише поточними цілями. Його прагнення набувають стратегічного характеру, а головною метою стає не максимізація приватного результату, а забезпечення фінансової стійкості підприємницької структури (фірми, підприємства, організації). Досягти ж зазначеного результату можливо лише мобілізуючи зусилля усього колективу, що передбачає утягнення у підприємницький процес усіх його учасників. На зміну раціоналізму приходять демократизм і соціальна інтеграція.

Отже, за своєю економічною природою підприємництво нерозривно зв'язане з ринковим господарством і є його продуктом. Як властивість господарської діяльності зовні воно виявляється у прагненні здобути додаткову вигоду в процесі обміну. Крім того, сам по собі обмін ще не є джерелом підприємництва. Він стає таким, коли перетворюється у складову ланку товарного, ринкового обігу, а виробництво для обміну стає визначальною функцією суб'єктів господарювання. Товарне виробництво є вихідним пунктом підприємництва, оскільки обмін стимулює пошук нових можливостей, тобто ініціативу, і саме у процесі обміну підприємець вбачає джерело можливої вигоди, яка одночасно є і мотивом, і оцінкою успіху здійсненої ним ініціативи. Крім того, стикаючись у процесі обміну з подібними собі, підприємець сприймає свою діяльність як змагання. А як механізм забезпечення суспільних потреб обмін зумовлює суспільний характер підприємницької діяльності. Це дає змогу констатувати, що підприємництво надзвичайно складне і багатогранне явище, яке має комплексну соціально-економічну природу і пов'язане з виконанням безлічі різноманітних функцій.

З огляду вищевикладеного слід розрізняти функції, які пов'язані із здійсненням підприємництва як виду діяльності та ті, що властиві йому як особливому типу господарської поведінки (рис. 1).

Як функції, що пов'язані із здійсненням підприємництва як виду діяльності, користуються способи реалізації дій підприємця. До них, зокрема, слід віднести: мобілізаційну (концентрація і об'єднання ресурсів), організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклами), ініціативно-новаторську (активне використання ініціативи, генерація ідей, новаторство, пошук і використання найкращих ринкових можливостей, прийняття ризику), охоронну (захист своїх прав та протидія посяганням на одержані результати).

Як функції, що пов'язані із здійсненням підприємництва як типу господарської поведінки, користуються способи взаємодії з навколишнім середовищем. З одного боку, це функції підприємництва, пов'язані із пристосуванням до навколишнього середовища, тобто функції реагування. З іншого боку, це функції, що відображають роль, яку виконує підприємництво щодо свого оточення, тобто функції перетворення.

Функції пристосування до навколишнього середовища або реагування пов'язані з реалізацією поточних завдань пристосування до умов навколишнього середовища і здатністю підприємців вчасно і відповідним чином реагувати на його зміни. З цієї точки зору їх слід розглядати як особливі види управлінської діяльності, зокрема, управління виробництвом, постачанням і збутом, кадрами, фінансами. Незважаючи на те, що вони є управлінськими за формою, як підприємницькі функції вони мають свій особливий зміст. Функції перетворення, навпаки, характеризують вплив підприємництва на господарське середовище та його наслідки, виступаючи таким чином як його активний суб'єкт.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Розподіл функцій підприємництва

Ускладнення функцій підприємництва і втягнення у зв'язку з цим в підприємницький процес усе більшої кількості учасників сприяє демократизації відносин управління і власності, формуванню підприємництва, яке уже не керується виключно егоїстичними інтересами збагачення, а прагне враховувати інтереси усіх учасників господарського процесу і суспільства у цілому, що, зрештою, призводить до подолання соціально-класових суперечностей і соціального прогресу.

Як бачимо, сьогодні підприємництво втручається у сферу суб'єктивних, психологічних і соціальних аспектів. Це не лише особливий вид економічної діяльності, основною метою якого є максимізація прибутку. Сьогодні - це форма прояву суспільних відносин, що виникають у результаті цієї діяльності. Будь-яка підприємницька структура прагне до забезпечення максимально можливої ринкової ефективності, яка дозволяє випускати якісну продукцію, надавати якісні послуги, виплачувати дивіденди акціонерам, заробітну плату робітникам і службовцям, сплачувати податки і збори і т. ін. З огляду на це діяльність підприємницької структури має чітко виражену соціальну складову. Активізація соціальних функцій підприємництва викликана вимогами і потребами соціально орієнтованого ринкового господарства, оскільки зміст цих функції полягає саме у тому, що діяльність будь-якої підприємницької структури так чи інакше впливає на суспільство і залежить від ставлення до нього суспільства. При цьому, реалізуючи свої функції, соціально відповідальна підприємницька структура прагне певним чином узгодити свої дії та знайти способи ефективного партнерства з іншими підприємницькими структурами, владою, громадянським суспільством. У результаті цього вона поліпшує свою репутацію, зменшує ризики, підвищує ефективність персоналу, набуває лояльного ставлення споживачів і, зрештою, стає більш конкурентоспроможною.

Разом з тим підприємництво може мати антисоціальний характер, наприклад, якщо не виплачується заробітна плата, не сплачуються податки тощо. Але під дією зовнішніх факторів, зокрема державного регулювання економіки, тиску різних суспільних організацій, засобів масової інформації, підприємницькі структури змушені ставати усе більш інформаційно прозорими і соціально відповідальними, хоча у деяких випадках для них це, можливо, й ірраціонально (особливо в умовах України). Саме зовнішні фактори змушують не тільки виконувати соціальні функції, але й збільшувати соціальну активність підприємництва. Це дає змогу попередити можливі і зняти назріваючі суперечності насамперед у взаємовідносинах підприємництва і суспільства, що, зрештою, приводить до загального поліпшення доброту усього суспільства і зростання темпів економічного розвитку країни. Тому до соціальних функцій підприємництва слід віднести: створення нових товарів, послуг, технологій; інноваційну діяльність; створення додаткових робочих місць; забезпечення екологічної безпеки товарів і послуг; участь у загальнодержавних програмах; раціональне використання ресурсів; забезпечення зростання національного доходу і створення умов для підйому суспільного доброту; формування нових соціально-економічних відносин і зв'язків; трансформацію соціальної структури суспільства; взаємодію нової економічної організації з соціальною, політичною і духовною сферами суспільства; формування нової корпоративної культури підприємництва. Саме завдяки цим функціям з'являються нові форми економічних взаємовідносин, нові культурні зразки, традиції, форми спілкування, етичні та поведінкові норми, а підприємництво є тією формою ведення господарства, яка найбільш вдало сприяє процесу становлення ринкових відносин у суспільстві.

Висновки

1. Підприємницька ініціатива, поєднання і комбінування факторів виробництва, ризик, новаторство - невід'ємні елементи підприємницької діяльності, але ступінь прояву кожного з цих елементів у різні періоди часу може бути різним, залежно від умов здійснення підприємництва. Упущення, а іноді і виключення цього моменту взагалі стало причиною того, що в окремі періоди увага акцентувалася лише на тому чи іншому елементі і, зрештою, призвело до того, що на сьогодні існує велика кількість трактувань підприємництва та його функцій.

2. Сутність сучасного підприємництва полягає у здатності суб'єкта господарювання реагувати на потенційне джерело вигоди, тобто знайти, максимізувати і відповідним чином реалізувати найсприятливіші ринкові можливості. Разом з тим ця здатність обумовлена не лише особистими рисами підприємця. Сьогодні здебільшого вона обумовлена тими особливими відносинами, які виникають у підприємця в процесі прямування до своєї мети. Ці відносини охоплюють сферу взаємодії як з оточуючим середовищем, так і відносини усередині власної підприємницької структури. З розвитком ринкової економіки і підприємництва як одного з головних її інститутів ці відносини набувають усе більшого значення в забезпеченні успіху підприємницької діяльності і здобутті конкурентних переваг суб'єктів господарювання.

3. Прагнення суб'єктів господарювання забезпечити максимально можливу ринкову ефективність, а також вимоги і потреби соціально орієнтованого ринкового господарства сприяють активізації соціальних функцій підприємництва, завдяки яким з'являються нові форми економічних взаємовідносин, нові культурні зразки, традиції, форми спілкування, етичні та поведінкові норми. Підприємництво стає тією формою ведення господарства, яка найбільш вдало сприяє процесу становлення і розвитку ринкових відносин у суспільстві.

4. Оскільки діяльність будь-якої підприємницької структури так чи інакше впливає на навколишнє середовище і разом з тим залежить від ставлення до нього оточення, то виділені соціальні функції підприємництва є не що інше, як способи взаємодії з навколишнім середовищем. Відповідно до цього їх слід віднести до функцій, що пов'язані із здійсненням підприємництва як типу господарської поведінки. З одного боку, це функції реагування, тобто способи пристосування підприємництва до навколишнього середовища. З іншого - функції перетворення, тобто способи впливу підприємництва на своє оточення.

Література

1. Томилов В.В. Культура предпринимательства. - СПб.: Издательство „Питер”, 2000. - 368 с.

2. История экономических учений: Учебное пособие / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой. - М.: ИНФА, 2000. - 784 с.

3. Блинов А.О., Шапкин И.Н. Предпринимательство на пороге третьего тысячелетия. - М.: МАЭП, ИИК „Калита”, 2000. - 152 с.

4. Краткий энциклопедический словар / Сост. А.П. Горкин. - М.: Большая российская энциклопедия, 2000. - Т. 2. - 671 с.

5. Российская социологическая энциклопедия / Под общей редакцией академика РАН Г.В. Осипова. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. - 672 с.

6. Предпринимательство как экономическая функция и исторический феномен (http://esocio.narod.ru/lesson10.htm).

7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 23.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 46, ч. II.

9. Найт Ф. Понятия риска и неопределенности // THESIS. - 1994. - Вып. 5. - С.12-28.

10. Лапаев А.П. Становление и развитие предпринимательства в России (http://l-service.narod.ru/files/soder.htm).

11. Хайек Ф. Конкуренция как процедура открытия // Мировая экономика и международные отношения. - 1989. - № 12. - C. 23.

12. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития исследования предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с нем. / Под общ. ред. А.Г. Милейковского. - М.: Прогресс, 1982. - 454 с.

13. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения / Питер Друкер / Пер. с англ. М. Котельниковой. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2003. - 288 с.

14. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель. - СПб., 1992. - 496 с.

15. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. - 277 с.

16. Хизрич Р., Питерс М. Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха. М., 1991. - Вып. 1 - С. 11-50.

17. Хоскинг А. Курс предпринимательства: Практ. пособие / Пер. с англ. - М.: Международные отношения, 1993. - 350 с.

18. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика / Пер. с англ. 11-го изд - К.: ХаГар, 2000. - 785 с.

19. Агеев А. Предпринимательство: стратегия нового поколения // Мировая экономика и международные отношения. - 1991. - № 3. - С. 7.

20. Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Академія, 2001. - 280 с.

21. Соболь М.С. Підприємництво (початок бізнесу). - К., 1994. - 175 с.

22. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Институт социологии; отв. ред. В.М. Ворона, Е.И. Суименко. - Киев: Институт социологии. - 1995. - 182 с.

23. Плоткін Я.Д., Дубодєлова А.В., Захарчук О.В., Пурха Т.С. Підприємництво про підприємництво. Зарубіжний досвід. - Львів: Вільна Україна. - 1993. - 112 с.

Размещено на Allbest.ru